Михайло Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду
Мета: розповісти про життєвий і творчий шлях письменника як одного з найталановитіших в українській літературі, розкрити світоглядні позиції як українського митця-патріота й гуманіста; допомогти усвідомити, що оптимізм і життєствердження — важливі духовні цінності буття людини; викликати інтерес до творчості письменника; виховувати любов до життя.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет М. Коцюбинського, фотовиставка «Життя і творчість М. Коцюбинського», виставка творів М. Коцюбинського.

Людську любов, і радощі, й жалі,

І совість, що губилась на землі,—

І серце взяв, у світ поніс з собою.

А. Малишко, «Коцюбинський»

Щось сильне тягне мене до літературної праці —

і літературі я відданий цілою душею.

М. Коцюбинський

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Актуалізація суб’єктного досвіду

Прокоментувати слова Сергія Єфремова: «Людський дух, жадний на правду і поступ, вічно посилає і слатиме нових і нових творців, що й самі без упину йдуть до світла й правди, і ведуть усіх, хто так само не задовольняється буденщиною й прагне вищих форм щиролюдського життя. В цьому безупинному шуканні маємо гарантію й нашого розвитку у прийдущі часи».

ІІІ. Оголошення теми уроку

1. Слово вчителя

Сьогодні ми поговоримо про людину, ім’я якої в дивовижно багатому на літературні таланти часі на межі двох віків — ХІХ і ХХ — було зорею першої величини. Це Михайло Михайлович Коцюбинський. Ще за життя письменника його називають сон-

цепоклонником.

Він любив життя, людей, землю, природу, прагнув до прекрасного й шукав його навіть там, де не було.

2. Зачитування епіграфів, записи їх у зошити

ІV. Цілевизначення уроку

V. Сприймання й засвоєння навчального матеріалу

1. Розглядання портрета письменника й фотовиставки

Спогади відомого українського співака Михайла Микити (він зустрічався з М. Коцюбинським у свого вчителя М. В. Лисенка) дають живе уявлення про зовнішній вигляд Михайла Михайловича, красу і благородство його душі.

«Найбільше враження,— пише М. Микита,— зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру; красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашували його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Узагалі в його постаті, одязі й манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивалось якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного

зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину».

2. Слово вчителя

Ніхто не може правдивіше розповісти про людину, зокрема письменника, ніж родичі, друзі, знайомі, твори самого письменника, епістолярна спадщина.

Учитель заздалегідь роздасть учням «ролі» сучасників М. Коцюбинського й матеріали спогадів (або учні самі знайдуть ці матеріали в рекомендованих учителем джерелах). Учні виразно, емоційно, проникливо читають.

Учитель керує цим і при потребі дає коментарі.

Остап Лисенко — музикознавець (син композитора М. В. Лисенка): «Досить було хоч раз побачити Михайла Коцюбинського, щоб полюбити його на все життя. Чехов писав, що все в людині повинно бути прекрасним: і обличчя, думка, і одяг».

Саме таким був Коцюбинський.

З повагою й любов’ю ставилися до М. Коцюбинського учні, яких він навчав, селяни, з якими вів сердечні розмови, коллеги по праці й творчості. Послухайте спогади Єлизавети Бакші-Мельникової, у родині якої молодий Коцюбинський працював приватним учителем — готував трьох дітей до гімназії.

Є. Бакша-Мельникова: «Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам учитись було легко і приємно. Михайло Михайлович був не лише нашим учителем, а й вихователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам

доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори і тим розвинув нашу любов до України. Завдяки Михайлові Михайловичу я дуже полюбила все українське: носила український костюм, співала українських пісень, зацікавилась побутом селян…»

Ольга Дорошенко, чернігівська вчителька: «Дуже проста і мила людина у своєму поводженні, він завжди одягався у звичайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно.

Не тільки серед людей, а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина… завжди повинна бути пристойно й охайно одягненою, а тим

більше, коли вона перебуває в суспільстві. Цього вимагає пошана до членів цього суспільства».

Михайло Мочульський, літературознавець: «Зовнішнім виглядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця у повному значенні цього слова. Колір обличчя в нього був смуглявий. Риси — тонкі, красиві. Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливі очі: невеликі чорні, блискучі, як гарячі вуглики».

Ірина Коцюбинська, донька письменника: «Він любив квіти, із захопленням вивчав їх, ботанічні знання були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок, яких тільки квітів не було… Батько дуже любив садок і разом з матір’ю насаджував дерева і квіти».

Володимир Гнатюк, етнограф: «Квіти — це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву…

Високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити…

До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль…

Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого з інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої сили, усі свої знання, весь свій талант…»

3. Лекція

Лекційний виклад матеріалу, який переривається розповідями учнів, які «виконують ролі» сучасників. Усі учні складають тези почутого.

Письменник Денис Лук’янович, захоплюючись, як і всі інші, людяністю, делікатністю й тактом М. Коцюбинського, свої враження про нього підсумував словами: лише такий естет у житті, як він, міг стільки краси внести у свої твори.

Ми зустрічаємо цю красу в його описах землі і неба, пташок, шепоту трав. Неперевершено передав М. Коцюбинський біль і радість, любов і ненависть. Душа його була такою чутливою, що до неї озивалися не лише люди й птахи, а й морська хвиля, камінь, стежка життя, хмара й золоте сонце.

Цей аристократ духу, інтелігент проби народився і виріс не в палаці, а в небагатому будинку дрібного урядовця 17 вересня 1864 року у Вінниці. Одного разу в дитинстві, коли малий Михайлик захворів, під час марення він раптом заговорив українською мовою. У сім’ї панувала російська, і тому цей факт здивував домашніх. Після одужання хлопчику розповіли про цю подію, і він ще більше розгорівся цікавістю до українського слова.

У 9 років пробує складати українські пісні на взірець народних, а в 12 років пише повість з фінського життя російською мовою.

Батько часто змушений був міняти роботу. Разом із ним з місця на місце мандрувала й сім’я.

Спогади Михайла Коцюбинського. «Батько мій був сангвінік, з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися, запальний, але добрий чоловік. Мати з більш сталим характером, зі складною, тонкою і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву».

Лекція вчителя. Початкову освіту Михайло здобув удома. З 1875 року навчався спочатку у двокласній Барській школі, а згодом упродовж п’яти років — у Шаргородському духовному училищі. Йому виповнилося лише 15 років, коли помер батько. Як старший у сім’ї, Михайло мусив іти заробляти, бо саме на нього лягла відповідальність за майже сліпу матір, двох сестер і двох братів.

Даючи приватні уроки, навчаючи дітей, навчався й сам. Його університетом стало саме життя — учителювання, близьке знайомство з рідним народом на селі, мандрівки дорогами Молдавії та Криму разом з філоксерною комісією…

Останні 15 років свого життя письменник разом із родиною жив у Чернігові. Як і кожна земна людина, він звідав труднощі, але мав і часи відносного благополуччя. Течія його життя рухалася двома потоками: один — чиновницька служба, другий —письменницька праця, яка потребувала праці й творчих зусиль. А в 1906 році додалася й суспільно-громадська робота — Михайло Михайлович очолив Чернігівське товариство «Просвіта».

Чернігівський період життя М. Коцюбинського насичений творчими зустрічами, новими знайомствами.

Щопонеділка вечорами в будинку Коцюбинських збиралися чернігівські інтелігенти — письменники Борис Грінченко з дружиною Марією Загірною, Микола Чернявський, Володимир Cамійленко, Микола Вороний, художник Михайло Жук, учителі, лікарі. Тут жваво обговорювалися пекучі громадські питання, аналізувалися твори, складалися програми літературно-музичних вечорів. Тут мужнів творчий дух молодого П. Тичини. М. Коцюбинський як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії побував у Полтаві на святі відкриття в 1903 р. пам’ятника І. П. Котляревському. там зустрівся з Панасом Мирним, Михайло Старицьким, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Оленою Пілкою. Його твори друкуються в журналах, з 1899 р. у Львові

починає виходити їх зібрання. Кращі новели перекладаються російською, польською, німецькою, італійською, іспанською, норвезькою, угорською мовами.

Займатися творчою працею було нелегко, адже кращі години дня відбирала нудна служба в статистичному бюро. Сучасники згадують постійні нарікання М. Коцюбинського на втому від нецікавої, майже механічної роботи.

М. Коцюбинський: «Останніми часами я так обтяжений усякою службовою роботою, що не маю часу писати… З одного боку здоров’я не служить мені, а з другого — всяка обов’язкова праця гнітить…

…Чогось нездужаю, та й нерви в мене не зовсім добрі, мабуть, од перевтоми».

З кожним роком усе більше дошкуляло хворе серце, і все ж письменник, долаючи недугу, багато читав, цікавився малярством, музикою, театром.

Останні роки життя М. Коцюбинського позначені приятелюванням із М. Горьким. Він познайомився з ним в Італії, куди тричі (1909–1912 рр.) приїжджав на лікування.

Та навіть щедре італійське сонце не могло спинити руйнівної сили хвороб — нервових, серцевих, легеневих. Але Михайло Михайлович і сам не шкодував себе, хотів більше й більше побачити красу Божого світу. У червні 1911 року він писав з Криворівні

М. Горькому: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних небагатьом, на полонинах, де гуцули-номади проводять зі своїми чередами все літо. Якби ви знали, яка велична тут праця, яке первісне життя!..»

Словникова робота

Номади — народи, які кочують; кочівники.

Полонина — безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, яка використовується для пасовиська та сінокосу; галявина.

І хоч подорожі забирали його малі фізичні сили, любов до життя й краси перемагали подих смерті, до якої письменник ставився спокійно й трохи скептично.

Михайло Михайлович повернувся з Карпат зовсім немічним. Кілька місяців лікується в університетській клініці профессора Василя Образцова в Києві; та медицина була безсилою. Але й ці важкі дні Коцюбинський залишався цікавим співрозмовником.

Микола Стражеско, лікар: «У м’яких сердечних тонах він завжди говорив про людей. Найбільше любив говорити про Україну, про її природу, про український народ, сумував з приводу його малописьменності, але був переконаний, що незабаром усе змінеться».

Не стало письменника 25 квітня 1913 року.

Проводжати його в останню путь вийшов увесь Чернігів, а оплакувала вся Україна. Поховано М. Коцюбинського на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря — улюбленому місці відпочинку за життя. «Як тут гарно,— говорив якось Михайло Михайлович своєму приятелеві художнику М. Жуку,— якби помер, то кращого місця і не треба для вічного спочинку». Це його бажання було виконане.

Панас Мирний: «Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми й безмірно широкої любові до людей».

4. Огляд творчості. Жанр новели у творчості М. Коцюбинського

Невипадково М. Коцюбинського називають «великим Сонцепоклонником». Уся творчість письменника наснажена сонячним оптимізмом, вірою у високе призначення людини. Як талановитий новатор, він звертався до різних жанрів літератури.

Розповідь за таблицею (попередня підготовка учня)



Розгляд окремих новел М. Коцюбинського:

«Лялечка», «Цвіт яблуні», «Сміх», «В дорозі», «Хо»

Учні стисло передають зміст твору, свою думку про нього, визначають, які ідеали утверджує М. Коцюбинський у новелах, образах, які мистецькі поезії обстоює.

Наприклад, аналіз учнями казки «Хо» може бути таким.

Казка «Хо» (1894) дає можливість глибше зрозуміти ідейнохудожні пошуки М. Коцюбинського в період перебування в «Братстві тарасівців», коли «молоді українці» різко виступили протии українофілів, котрі не стільки діяли, як говорили. Композиційно твір складається з кількох майже самостійних частин з окремим сюжетом, образами, конфліктом. Об’єднує їх казковий образ Хо, що символізує переляк людей, які не наважуються сміливо подивитися в очі часто ними ж перебільшуваній небезпеці. Такою

є панна Ярина Дольська, яка під впливом прочитаних книжок запалилася любов’ю до знедолених, але, уявивши своє життя серед селян, усього за три дні відмовилася від «мрії» і подала руку женихові-дідичу.

Грав в «українство» й урядовець Макар Іванович Літко. Але коли виникла потреба відвезти вінок на могилу померлого українського письменника, перелякався й відмовився. Він аж «заслаб від страху».

На противагу лібералам письменник виводить в останньому розділі молодих інтелігентів — письменника, лікаря, хлібороба, учителя, які мужньо виступили на захист народних інтересів.

У творі є слова, які є ключовими не тільки для аналізу казки, розуміння переконань автора. Вона актуально звучать і сьогодні.

«Будьмо передусім скрізь українцями — чи то в своїй хаті, чи в чужій, чи то в своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді… Хай вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах товариських, громадських, у літературі — скрізь, де нам не заціплено… Не попускаймо собі навіть у дрібничках… Несімо прапор справи нашої в дужих руках, а будьмо консеквентними, не відділяймо слова від діла… Не жахаймось, що діло те таке важке, таке важке… Робім, що можемо: на яку б дорогу не ступили ми — йдім сміливо, пам’ятаючи, що всі дороги провадять до Рима… А поки що нам треба праці, праці, праці».

Словникова робота

Консеквентний — послідовний.

5. Узагальнювальне слово вчителя

Одним із останніх творів письменника стала новела «Хвала життю». Писав він її незадовго до смерті, коли хвороба забирала останні краплі здоров’я. Та незважаючи на це, твір пройнятий пафосом торжества життя, яке постійно відроджується у всій красі. Такий закон природи. В основі твору лежить розповідь про агаву — рослину, яка живе доти, поки не зацвіте. «Вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти». Агава пробивається крізь каміння й першою вітає схід сонця. «Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море. «Аve, more, morituri te salutant!» (Живи, море, ті, що йдуть на смерть, вітають тебе).

Подібно до змальованої письменником квітки, він усотував силу із серця різної землі, рідної культури, пробивався крізь матеріальні нестатки, канцелярську роботу, хвороби, переслідування. Його талант розквітнув таємничою квіткою агави і таким

ніжним і рідним цвітом яблуні.

V. Закріплення

Зачитування тез, записаних протягом уроку, їх коментар.

VІ. Підбиття підсумків

1. Прокоментувати епіграф уроку

2. Запитання

· Які вислови видатних людей чи самого М. Коцюбинського можна взяти за лейтмотив уроку? Обґрунтуйте.

· У розглянутих творах на першому плані зовнішнє життя, події чи внутрішнє, тобто «життя» душі й серця?

VІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап

1. Рефлексія «М. Коцюбинський — аристократ Духу, інтелігент високої проби, талановитий письменник»

2. Самооцінка власної діяльності

VІІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал підручника, зіставити з почутим на уроці.

2. Прочитати новелу «Intermezzo».

3. Усний роздум «…Я не агаву змалював, а своє життя» (М. Коцюбинський).

4. Індивідуальні та групові завдання: дослідити художній стиль М. Коцюбинського; підготувати повідомлення «Життєва основа новели "Intermezzo”»; вивчити напам’ять уривки з новели «Intermezzo».

Вступ до теми «Світ дитинства. А дружити треба вміти!»
Тренінг: хочеш бути сучасним? Будь здоровим!
Люби і знай свій рідний край
Чувствуешь ли ты что живешь?
Третий лишний
Большая грудь – в ваших руках!

Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта