Змова проти гетьмана Самойловича. Кримський похід 1687 року
Московський уряд не був задоволений умовами Бахчисарайського миру з Туреччиною (і Кримом) 1681 р. Справді, Бахчисарайська угода не тільки залишала в повній силі небезпечне для України й Росії турецько-татарське панування на Чорному морі і його північному узбережжі, але ще й визнавала права і володіння Туреччини на Правобережній Україні. Тим самим експансії Росії на південь, до Чорного моря, було поставлено поважні перешкоди, а Правобережна Наддніпрянщина залишалася незалюдненою територією і ареною боротьби між Польщею і Туреччиною.

Спустошливі татарські напади 80-х років XVII ст. дуже руйнували Україну і створювали надзвичайно напружене становище на південних кордонах України та Росії. Тим-то 10 стаття "вічного миру" 1686 р. оголосила Бахчисарайський Договір розірваним і встановила оборонний і наступальний союз Росії і Польщі проти Туреччини й Криму. Тоді ж був намічений похід на Крим в наступному 1687 р.

У квітні 1687 р. московське військо вирушило з Охтирки, Сум і Хотмижська в похід. На чолі війська був поставлений фактичний керівник московського уряду князь В. В. Голіцин. Загальна кількість війська була близько 100 тисяч.

2 червня на березі р. Самари до нього приєдналося українське військо, числом близько 50 тисяч, на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем. Об’єднане московсько-українське військо переправилося через Самару і пішло далі у степ. В середині червня військо перейшло р. Кінську (Кінські Води) і рушило до Січі.

Звістка про наступ численного московсько-українського війська викликала велику тривогу в Криму. Татарське військо на чолі з ханом Селім-Ґіреєм стало коло Перекопа. Туди ж тікало населення турецьких "городків" (фортець) на долішньому Дніпрі.

Однак московсько-українське військо дійшло тільки до р. Карачокраку (20 верст від Січі). Тут 17 червня, після військової ради, Голіцин наказав відступати. Головні сили рушили назад до Самари. Лише сорокатисячний загін українського й московського війська на чолі з чернігівським полковником гетьманичем Григорієм Самойловичем й окольничим Леонтієм Неплюєвим був відряджений до Запоріжжя "для промыслу над городками (турецькими) сухим и водным путем".

Причини раптового відступу Голіцина неясні. Загальна думка про те, що він викликаний був відсутністю паші для коней (татари випалили траву в степу), спростовується свідченнями очевидців, що, незважаючи на степову пожежу, в степу "конских кормов довольно". Очевидно, причини невдачі походу були складніші.

В умовах тяжкого степового походу проти Криму особливе значення мала позиція гетьмана І. Самойловича. Самойлович був дуже невдоволений "вічним миром" 1686 р., який стверджував Андрусівський поділ України на лівобережну і правобережну частини. Ще під час переговорів про "вічний мир" Самойлович перестерігав московський уряд щодо "лукавой хитрости" Польщі. Участь Росії і України в анти-турецькій коаліції зв’язувала Росію з Польщею і тим самим не могла бути популярна в близьких до Самойловича старшинських колах, не кажучи вже про економічні і політичні інтереси, які в’язали старшину південної Гетьманщини і Запоріжжя з Кримом.

Не дивно, що в цих колах виникає опозиція анти-турецькій політиці Московщини. На чолі цієї опозиції стає гетьманич Григорій Самойлович, зять гетьмана Брюховецького, людина енергійна, гостра й принципова, ворог Москви. Є підстави думати, що їй співчував і старий гетьман Самойлович. Але він був, безперечно, найактивніший і, звичайно, впливовий, як гетьманич і чернігівський полковник. Треба зважати також і на недобрі взаємини між гетьманом Самойловичем і кн. В. В. Голіциним: адже гетьман підтримував кн. Г. Г. Ромадановського, ворога Голіцина.

Голіцин, безперечно, знав про ці настрої українських провідних кіл. І тільки в світлі цього факту різні порівняно другорядні обставини (випалення степу тощо) могли викликати у Голіцина побоювання щодо заглиблення в степ, де віддалене від кордонів Росії і України московське військо ставало в чимраз більшу залежність від української старшини й гетьмана Самойловича. І не випадково, наказуючи відступати до кордонів Гетьманщини, Голіцин одночасно видаляє з війська Григорія Самойловича.

Доля гетьмана Самойловича була вирішена вже самим фактом відступу Голіцина, який, крім того, мусив скинути на когось відповідальність за невдачу походу. В цих умовах і був зорганізований Голіциним виступ старшини проти Самойловича. 7 липня, коли військо стояло на р. Кильчені, старшина подала донос на гетьмана, обвинувачуючи його в самовладстві, різних урядових зловживаннях, а головне в таємних зносинах з кримським ханом і у військовій зраді. Старшина просила усунути Самойловича від гетьманства. Голіцин негайно повідомив про це Москву.

Старшинський блок 1687 р., який виступив проти гетьмана Самойловича, складався з численної і впливової групи старих політичних противників Самойловича - "дорошенківців" (генеральний суддя Михайло Вуяхевич, Яків Лизогуб, Григорій Гамалія, Василь Кочубей, регент Генеральної військової канцелярії) на чолі з генеральним осавулом Іваном Мазепою та із старих особистих ворогів Самойловича - колишніх старшин Родіона Дмитрашка-Райчі, Степана Забіли, Константина Солонини, до яких приєдналися й видатні представники генеральної старшини - генеральний обозний Василь Борковський та генеральний писар Сава Прокопович.

Найсильніше об’єднало учасників цього блоку велике невдоволення вищої старшини внутрішньою політикою гетьмана Самойловича, який "самовласно владЂет и хочет владЂть Малою Россіею"; "все один дЂлает - никого к думЂ не призывает". Отже, старшина обвинувачувала Самойловича в тому, що він самовладно править Україною і в своїх особистих та родинних інтересах порушує права й інтереси старшинської верхівки. Такі були основні мотиви незадоволення старшинського блоку Самойловичем.

Була ще одна - й дуже важлива - підстава для невдоволення вищої старшини політикою Самойловича. Можна цілком погодитися з професором Л. О. Окіншевичем, що Самойлович "виразно виявляв своє змагання до надання українській центральній владі рис спадкової монархії". Самойлович був, безперечно, непересічний державний діяч, і в справі консолідації гетьманської влади після Руїни йому належить визначне місце. Людина авторитарної вдачі, яка так пасувала до його мужності й рішучості, він умів тримати в руках старшину без допомоги Москви й вміло, без допомоги старшини, тримав Москву на певній відстані від українських державних справ.

Самойлович не лише керував Україною, як абсолютний "владЂтель Малороссійскаго Папства" (1686), але й чи не перший з гетьманів ясно сформулював свій погляд на гетьманську владу як інститут монархічного типу. І він, і його сини не раз заявляли, що гетьман є "зверхнЂйшій владна и господар отчизни" (універсал полковника чернігівського Григорія Самойловича з 31 серпня 1686 р.), й що тільки "Найвишший неба и землЂ Справца отмЂною дочасного живота" може гетьманську "власть перемЂнить" (універсал гетьмана Самойловича з 14 лютого 1680 р.).

Самойлович був попович, і, може, саме це походження ("мелко родился"), яким так часто кололи йому очі (хоч, звичайно, позаочі) численні вороги й зависники, викликало в ньому жагуче бажання зміцнити свою владу й забезпечити булаву за своїм родом. Він мав дані для створення власної династії.

Саме його старий і хворий вже гетьман готував на свого наступника. Це й мала на увазі старшина, коли робила в своєму доносі - вже після підписів - дописку: "... в чем разсуждает способной имЂти приступ, когда ни есть, к удЂльному в Малой Россіи владЂнію, и таковым то знатно намЂреніем и печать Юраса Хмельницкаго при себЂ задержал, не отсылая к великим государем, на которой Погоня, княжество Малороссійское изображено, тому Юрасу от Турскаго данное".

Чи брав Мазепа участь у змові проти Самойловича? Підпису Мазепи на доносі старшини нема. Але й загальна ситуація на той час, і свідчення (хоч і не зовсім ясне) добре поінформованого П. Гордона, і, найголовніше, визнання самого Мазепи стверджують факт його участи в цій справі.
Случайные рефераты:
Реферати - Життєвий і творчий шлях В.Стуса
Реферати - Андрій Головко
Реферати - Павло Тичина
Реферати - В своїй хаті своя правда і сила, і воля! (Тарас Шевченко)
Реферати - Огляд творчості Юрія Яновського
Реферати - Життя і творчість Михайла Семенко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта