ЗЕД України: суть, мета і принципи державного регулювання

В світовій практиці менеджмент як практична діяльність, наука і навчальна дисципліна існує трохи більше 100 років. За цей час він отримав широке розповсюдження, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Менеджмент ЗЕД, міжнародний менеджмент виникають трохи пізніше, приблизно в 60-х роках, під впливом бурхливого розвитку міжнародної і комерційної діяльності ТНК, поглиблення міжнародного розподілу праці, розвитку міжнародної економічної інтеграції.

В Україні можливість використання менеджменту, в тому числі у зовнішній сфері, з'явилася в роки перебудови, на початку переходу країни до ринкової економіки. Тому, звичайно, мова тут іде про становлення менеджменту ЗЕД про вироблення підходів і принципів до його формування і використання на сучасному етапі розвитку країни.

Щоб розуміти цей процес, доречно розглянути (хоча б коротко) етапи розвитку ЗЕД в Україні.

Виділяють три етапи розвитку даного процесу. Перший (1918-1987 р.) - радянські роки, зокрема, післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови.

Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивались по-різному: в роки "холодної" війни менш інтенсивно, а пізніше більш інтенсивно. Але в цілому об'єм зовнішнього торгового обігу постійно збільшується. Так, в 1960 р. він складає 10 млрд. карбованців, в 1970 - 22 млрд., в 1980 р. - 91 млрд., в 1985 - 145 млрд. карбованців.

Проте в середині 80-х років темпи росту зовнішньоторгового обігу Союзу почали різко знижуватись. До цього часу в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків СРСР та інших соціалістичних країн з'явились ще інші негативні фактори:

відстала стратегія і структура зовнішньоторгового обігу, його переважно сировинна направленість;
незадовільне використання експортного потенціалу оброблюваної промисловості, особливо, машинобудування:
нераціональний характер імпорту: в країну ввозився дуже широкий асортимент продукції, яку можна було виробляти і на вітчизняних підприємствах;
недостатнє використання нових форм зовнішньоекономічних зв'язків, основною формою міжнародного економічного співробітництва була зовнішня торгівля, а такі нові форми як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, прямі зв'язки, компенсаційні угоди, ліцензійна торгівля та інші мали незначний розвиток;
спостерігалась недооцінка ролі ЗЕЗ як фактора економічного росту;
відчуження безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.
Підприємства не мали права безпосередньо виходити на зовнішні ринки. Всі питання (замовлення на експорт, закордонні закупки та ін.) знаходились у віданні держави та її органів, що максимально знижувало зацікавленість виробників у розвитку експортної продукції, покращення її якості і технічних характеристик.

Багато із названих негативних факторів були зумовлені переважно екстенсивним характером економічного росту, а також специфікою відповідних механізмів управління економікою, враховуючи зовнішньоекономічні зв'язки. В умовах екстенсивного росту головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва; якість продукції, її конкурентноздатність, технічний прогрес, соціальні проблеми відходили на другий план, що негативно впливало на соціально-економічний розвиток країни.

Другий етап (1987-1991 рр.) - роки перебудови економіки, в тому числі ЗЕЗ в Україні в складі СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополі; на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД. В цей період вирішуються два основних завдання:

Розширення прав міністерств і відомств, об'єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, установлення прямих зв'язків, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації.
Дальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД. На даному етапі був прийнятий ряд важливих урядових постанов, спрямованих на вирішення даних завдань. Особливо треба відзначити постанову "Про дальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та інших суспільних об'єднань і організацій" від 12.12. 88 р., у відповідності з яким всі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. Велику увагу на даному етапі приділяється перебудові зовнішньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Створюється нова система державного регулювання ЗЕД. Проте Її формування не завжди мало поступальний рух.
Підприємства, що одержали право виходу на зовнішній ринок, не володіли належним досвідом ведення експортно-імпортних операцій, достатніми знаннями в галузі ділових відносин і етиці міжнародного бізнесу.

Третій етап (1991 р. до даного часу). Період реформування і розвитку ЗЕД і її управління в Україні як суверенній державі.

Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагало вироблення нової концепції ЗЕЗ з урахуванням проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної політики.

Суть прийнятої на початковому етапі концепції полягала:

в розвитку активного співробітництва з країнами дальнього зарубіжжя, входження в світовий інтеграційний процес;
удосконалення і дальший розвиток економічних зв'язків з країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини.
На даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні.

В цей період був прийнятий ряд важливих законодавчих актів, зокрема Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування". Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

За цей період значно збільшилось число суб'єктів, що здійснюють ЗЕД, зріс об'єм зовнішньоторгового обігу, розширилася географія зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, в 1999р. Україна вела торгівлю зі 190 країнами світу. При цьому об'єм експорту склав 12,7 млрд. дол., а імпорту 14, 7млрд. дол. Найбільший об'єм експорту склав: в Росію (23% загального об'єму експорту), Китай (5,8%), Туреччину (5,5%), Німеччину (5,7%), СІІІА (4%). Найбільший об'єм імпорту був із Росії (48,1%), Німеччини (8.6%) США o (4%), Польщі (3,3%), Італії (2,8%) і т. д.

Зовнішньоторговий обіг Донецької області за перше півріччя 2000 р. перевищив 2,7 млрд. дол., що більше минулорічних показників на 45,4%. Добре те, що виріс він за рахунок експорту, і позитивне сальдо на сьогодні перевищує 1 млрд. дол. Більше 1000 підприємств області здійснюють зовнішньоекономічну торгівлю зі 108 країнами.

Основний експортний потенціал області сконцентрований на підприємствах металургійної промисловості (69% всіх експортних поставок). Активно здійснюють - ЗЕД ВАТ "Стірол" (м. Горлівка), ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", ВАТ металургійний комбінат "Азовсталь", корпорація "Індустріальний союз Донбасу", ЗАТ ''Артемівський завод шампанських вин", ЗАТ "А. В. К. "' та ін. В Донецькій області розвиваються СП, ВЕЗ; території пріоритетного розвитку. Вузи Донецької області і в цілому України готують спеціалістів високої кваліфікації безпосередньо для сфери ЗЕД.

Проте в організації й управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішених проблем. Структура зовнішньоторгового обігу як і раніше має переважно сировинний характер, все ще нераціональним являється імпорт, недостатньо ефективно функціонують СП з іноземним капіталом. Великої уваги вимагають і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато інших.

Особливої уваги вимагає підготовка спеціалістів для сфери ЗЕД. Менеджмент ЗЕД як наукова і навчальна дисципліна в Україні тільки формується. Тим більше вивчення вітчизняного і закордонного досвіду в умовах глобалізації економіки для майбутніх спеціалістів сфери ЗЕД стає надзвичайно важливим.

Предметом менеджменту ЗЕД як навчальної дисципліни являється вивчення економічних і організаційних відносин, які складаються між господарськими суб'єктами різних країн в процесі організації і управління ЗЕД, закономірностей формування різних систем управління ЗЕД, технології їх здійснення.

Мета курсу - допомогти студентам - майбутнім спеціалістам сфери ЗЕД - добре засвоїти теоретичні й практичні основи управління й організації ЗЕД, набути відповідних навиків практичної діяльності в цій галузі.

Майбутній менеджер по управлінню ЗЕД повинен уміти:

професійно керувати тою чи іншою ланкою зовнішньоторгового підрозділу підприємства;
самостійно приймати правильні рішення в галузі управління зовнішньоекономічною діяльністю;
виявляти тенденції і перспективи розвитку конкретних ринків і використовувати ці результати в своїй практичній діяльності;
аналізувати діяльність фірм - контрагентів і фірм-конкурентів, міжнародних організацій;
виробляти стратегію ЗЕД підприємства, планувати її реалізацію;
створювати оптимальну організовану структуру управління ЗЕД;
брати участь в підготовці контрактів купівлі-продажу;
визначати і підтверджувати ціни й умови доставок в контракті;аналізувати ефективність зовнішньоторгових операцій, готувати практичні поради по їх удосконаленню;
здійснювати пошук, збір і систематизацію необхідної для практичної діяльності інформації;
вести зовнішньоторгову комерційну кореспонденцію, оформляти відповідну зовнішньоторгову і комерційну документацію.
Основні поняття: зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕЗ); зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД), зовнішньоекономічний комплекс країни, менеджмент ЗЕД, технологія прийняття рішень, лібералізація ЗЕД, демократизація управління ЗЕД, реформування управління ЗЕД

Управління ЗЕД на підприємстві багато в чому залежить від того, які умови будуть створені в країні для розвитку його діяльності в зовнішній сфері, від ролі держави в регулюванні і підтримці розвитку ЗЕД на національному рівні. Тому вивченню менеджменту ЗЕД на рівні підприємств передує аналіз регулювання ЗЕД на рівні держави.

У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД являється об'єктивною необхідністю. Це пов'язано головним чином з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, більш повного використання ЗЕД як фактору економічного росту.

В період до перебудови економіка країни носила автаркічний (закритий) характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави і переважно на адміністративних методах управління. В таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений в розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи їх досягнення.

В умовах ринкових відносин (переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, в т. ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, сприятливих ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.

Таким чином, державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.

Слід відзначити, що термін "регулювання" економіки, в т, ч. ЗЕД, в основному використовується в країнах СНД. В західних країнах і документах ГАТТ/ВТО по відношенню до зовнішньої торгівлі використовується термін "регламентування". Нами використовуються надалі обидва названі терміни.

Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика - складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

зовнішньоторгова політика;
інвестиційна політика;
політика науково-технічного співробітництва;
валютно-фінансова політика;
політика міграції робочої сили та ін.
Кожне з направлень зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням етапу розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням наступної мети:

забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;
стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;
створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці.
Державне регулювання повинно забезпечити:

захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;
створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;
розвиток конкуренції і ліквідацію монополії.
Розрізняють два типи зовнішньоторгової політики держави:

Фритредерство чи вільна торгівля.
Протекціонізм.
Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів.

Політика протекціонізму передбачає втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.

Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності в чистому вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій комбінації

Визнати необхідність державного регулювання ЗЕД в умовах ринкової економіки ще недостатньо. Масштаби і ефективність зовнішньоекономічної діяльності істотно залежить від організації її регулювання і управління, як на рівні держави (регіону), так і на рівні підприємства.

Система органів ЗЕД в країнах світу має деякі загальні риси:

По-перше, в кожній країні в регулюванні ЗЕД приймає участь в першу чергу вищий законодавчий орган. В США - це Конгрес; у Франції - Національні збори; в Японії - Парламент і т. д. В Україні таким органом являється Верховна Рада.

Незалежно від назви ці органи виконують наступні функції:

приймають закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність;
ратифікують відповідні угоди;
асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД.
По-друге, в кожній країні є вищий виконавчий орган, який:

видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток ЗЕД;
контролює виконання цих законів;
виявляє піклування про раціональне використання виділених коштів на розвиток ЗЕД. В Україні таким органом являється Кабінет Міністрів.
По-третє, найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В США - це Міністерство торгівлі і Держдепартамент, У Великобританії - Міністерство торгівлі і промисловості, в Японії - Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості і МЗС, в Україні - Міністерство економіки, в рамках якого регулюванням ЗЕД займається безпосередньо 4 департаменти.

1. Департамент державної політики в сфері зовнішньої торгівлі, що містить в собі три управління:

Управління зовнішньої політики;
Управління моніторингу зовнішньої торгівлі;
Управління митно-тарифної політики і захисту внутрішнього ринку.
2. Департамент міжнародного торгово-економічного співробітництва, нараховує 5 управлінь:

Управління багатостороннього економічного співробітництва;
Управління іноземних, представництв;
Управління торгово-економічних зв'язків з країнами Європи, США; Канади;
Управління торгово-економічних зв'язків з країнами Азії, Тихоокеанського регіону; Африки і Латинської Америки;
Управління торгово-економічних зв'язків з країнами СНД.
3. Департамент торгових обмежень і контролю за зовнішньоекономічною діяльністю, що нараховує 3 управління:

Управління тарифного регулювання і контрактного обліку;
Управління контролю за зовнішньоекономічною діяльністю;
Управління торгових обмежень і недобросовісної конкуренції.
4. Департамент міжнародного розвитку і європейської інтеграції, що нараховує 5 управлінь:

Управління міжнародного кредитного співробітництва;
Управління Європейської і атлантичної інтеграції;
Управління двостороннього співробітництва в галузі координації міжнародної технічної допомоги;
Управління співробітництва з ЄС і багатостороннього співробітництва в галузі координації міжнародної технічної допомоги;
Управління міжнародних інвестиційних програм і проектів.
По-четверте, в регулюванні ЗЕД, в розробці і реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу приймають участь й інші міністерства і державні структури, наприклад, Міністерство фінансів, Міністерство сільського господарства (чи агропромисловості). Міністерство оборони (якщо країна приймає участь в експортно-імпортних поставках зброї), структури митниці і т. д.

По-п'яте, розвитку й регулюванню ЗЕД сприяють різноманітні недержавні і напівдержавні організації. Це торгово-промислові палати, союзи підприємців, об'єднання експортерів, імпортерів, інвестиційні фонди і т. д.

По-шосте, в кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД.

В сучасних умовах хід економічної реформи в Україні характеризується тим, що центр тяжіння переноситься на місця, тобто в регіони. Все більше розширюються права регіонів у вирішенні соціально-економічних проблем, враховуючи зовнішню сферу. На регіональному рівні, так як і на державному, відбувається становлення системи управління взагалі і зовнішньоекономічної діяльності зокрема.

До органів місцевого управління ЗЕД в Україні відносяться:

місцеві Ради народних депутатів України і їх виконавчі й розпорядчі органи;
територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.
Компетенція місцевих Рад, їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про місцеві Ради народних депутатів України і місцеве самоуправління" та ін. Нормативні акти місцевих Рад народних депутатів України і підлеглих їм виконавчих і розпорядчих органів відносно регулювання ЗЕД приймаються тільки в рамках, передбачених законами.

В даний час основним органом управління ЗЕД на місцевому рівні являється Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної Київської і Севастопольської міської державної адміністрації. Подібне Управління в регіонах являється органом державної виконавчої влади. Воно створюється в складі обласної (міської) державної адміністрації з метою виконання її повноважень в сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків й іноземної інвестиційної діяльності. Управління підлягає обласній (міській в Києві й Севастополі) державній адміністрації. Міністерству економіки, Міністерству закордонних справ України і обласній Раді народних депутатів в межах делегованих повноважень.

Основними завданнями даного Управління являються:

формування і реалізація на обласному (міському) рівні єдиної державної політики в сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків й іноземної інвестиційної діяльності;
сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьба з тероризмом, економічної безпеки, охорони здоров'я, науки освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту;
участь в складанні угод з іноземними партнерами при співпраці в межах компетенції, визначеної законом;
сприяння активізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств і організацій, розміщених на території області (міста), незалежно від форм власності;
сприяння розвитку експортного потенціалу області (міста);
сприяння створенню належних умов для організації прикордонної і прибережної торгівлі;
сприяння діяльності місцевих органів і прикордонних служб для їх належного функціонування;
внесення в установчому порядку у відповідні органи пропозицій по залученню іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу області (міста).
Управління у відповідності до покладених на нього завдань виконує цілий ряд конкретних функцій, спрямованих на активізацію і підвищення ефективності ЗЕД в області (місті) і більш повне її використання для соціально-економічного розвитку регіону і країни в цілому.

В Донецькій області таким органом являється Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності Донецької обласної державної адміністрації. В Управлінні сьогодні функціонують два відділи: координації зовнішньоекономічної діяльності та іноземних інвестицій і зарубіжних представництв.

Процес удосконалення організаційної структури управління продовжується.

В регулюванні ЗЕД і сприянні її розвитку в Донецькій області приймають участь також Донецька торгово-промислова палата, Донбаська митниця. Донецький антимонопольний комітет, Агентство регіонального розвитку Донбасу, Рада по вільних та економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку та інші підрозділи (відділення) органів державного і недержавного регулювання ЗЕД України. Їх діяльність направлена на підвищення експортного потенціалу регіону, розвиток і розширення ЗЕД.

Основні поняття: державне регулювання (регламентування) ЗЕД, зовнішньоекономічна політика держави, стратегія розвитку ЗЕД держави, вільна торгівля, протекціонізм, помірний протекціонізм, колективний протекціонізм, селективний протекціонізм, захист вітчизняного виробника, органи державного регулювання ЗЕД, засоби регулювання ЗЕД, інститути, що сприяють розвитку ЗЕД, торгово-промислова палата.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає.

Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних ставок, які визначають розмір оплати по експортних та імпортних товарах, тобто мита.

ГАТТ/ВТО не забороняє захист національної економіки. Згідно з принципами ГАТТ/ВТО вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на інших комерційних заходах. Мета цього правила - чітке визначення об'єму захисту і зведення до мінімуму пов'язаного з ним захисту торгівлі.

На протязі всіх восьми раундів переговорів ГАТТ/ВТО питання про скорочення тарифів було одним із основних. За цей час ставка імпортних тарифів зменшилася з 40% в 1947 р. до 3,5% на початку 90-х рр. Незважаючи на зниження митних тарифів, роль їх в регулюванні ЗЕД різних країн залишається важливою.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції).
Фіксальну (поповнення державного бюджету).
Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;
складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок по кожному товару в залежності від країни походження.
Ставки підрозділяються на:

максимальні - діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;
мінімальні - встановлюються по відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння;
префенціальні - встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.
Основним елементом митного тарифу являється мито. По своєму змісту і характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону. В Україні використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою чергу вони поділяються:

1. По методу нарахування на:

адвалерні (нараховуються у відсотках до митної вартості);
специфічні - (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т. д.);
змішані - об'єднують і адвалерні, і специфічні.
2. По характеру походження на:

автономні - вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без згоди з іншою країною;
конвенційні - встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою стороною і фіксуються в одному із цих документів.
3. Особливі види мита. До них відносяться:

спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;
антидемпінгова. Демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних країнах. ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.
компенсаційне - встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії;у випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір виділеної субсидії.
Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення українських чи іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.

В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні не більше чотирьох місяців).

Згідно Закону України "Про єдиний митний тариф" окремі види товарів звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, які здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; товари, які вироблені на Україні і ввозяться назад на й територію без переробки, а також товари іноземного походження, які вивозяться назад з України без переробки; товари, які імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об'єднаннями громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами України.