Зародження державності у східних слов'ян
Хто ж такі анти? Що нам про них відомо? Свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів VI-VII ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - Прокопій Кесарійський, готський - Йордан та ін.), анти являли собою частину слов'ян-венедів. Перша згадка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. Мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. Імена вождів (Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.

Виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами (О. Шахматов, М. Погодін, С. Соловйов та ін.). На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці (М. Грушевський, В. Щербаківський). Цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик М. Брайчевський. Поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. За твердженням М. Брайчевсь-кого, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». Цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.

Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». Вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. За свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.

Суспільний і політичний лад антів привертав до себе пильну увагу дослідників. Зокрема, Прокопій Кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). Проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («Rех»), авторитет якого визнавав увесь народ Такими вождями антів були Бож, Мезамир, Ардагаст, Мусокій, Доброгаст та ін. Воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопи-ченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. Все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.

На думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма управління суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. Таку форму управління суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. Військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. В результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.

Варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. Дехто вважав його племінним союзом (В. Ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й ін.). Але цьому висновку суперечать слова Йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - Антське царство - Авт.). М. Брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань Західної Європи (Карла Великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.

Як бачимо, дослідники дотримуються різних поглядів на сутність «Антського царства». Але сам факт об'єднання антів у союз фактично був першою відомою спробою прямих предків українського народу створиш власне державне утворення з організованим військом та участю населення в політичному житті, яке проіснувало три сторіччя (кінець IV - початок VII ст.). В 602 р. держава антів упала під тиском кочових племен аварів Після цього анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов'яни.

Поступово ця загальнослов'янська спільність ділиться на три великі відгалуження - східну, західну та південну. Подальший розвиток цих слов'янських угруповань веде до їх дроблення і формування досить стабільних етно-політичних утворень - союзів племен, перелік і розселення яких дається у славнозвісній «Повісті временних літ» Як зазначає літописець Нестор, слов'яни, що «прийшли й сіли по Дніпру й назвались полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двиною й назвались дреговичами (від слова «дрегва» - болото. - Авт.), інші сіли по Двині й назвались полочанами за річкою, що впадає до Двини й має назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли поблизу оз Ільмень, назвалися власним ім'ям - словенами...» Поступово в оповіді літописця виступають й інші слов'янські племена: кривичі з їхнім градом Смоленськом, від яких Нестор виводить сіверян, дуліби - жителі Побужжя, мешканці західної частини пізнішої України - волиняни бужани й хорвати. Не забуває він згадати й жителів По^ сожжя (від р. Сож) - радимичів, і мешканців волго-окських лісів - в'ятичів, і уличів з тиверцями, що населяли простори від Дніпра й Буга до Дністра.

Історики тривалий час вели дискусії з приводу того що являли собою в дійсності «племена» Нестора, і посту^ пово дійшли висновку, що ці «племена» були насправді великими союзами, початок формування яких можна датувати не пізніше VI-VII ст. н. е. Ці союзи племен відомий археолог П. Третяков назвав «народцями», вбачаючи в них не лише територіальні, а й етнополітичні об'єднання Його думку варто визнати слушною.

Найбільш ранніми племінними об'єднаннями вважаються полянське, з осередком у Києві, дулібське і волинянське, на території пізнішої Волинської землі Академік Б. Греков припускав, що в VI-VII ст. існував величезний і потужний дулібсько-волинянський союз племен, який був одним із найдавніших союзів східнослов'янських племен. У «Повісті временних літ» літописець розповідає про зіткнення дулібів з аварами (він називає їх обрами): «В ті часи існували й обри, що воювали проти царя Іраклія й мало його не захопили». Обри-авари знущалися над дулібами, але «Бог винищив Їх, і померли всі, й не залишилося жодного обрина». Цс, схоже па легенду, коротке повідомлення літопису викликало безліч палких суперечок серед учених. Чимало істориків убачало в ньому фольклорний вимисел, однак подальші дослідження підтвердили правдивість слів Нестора.

Візантійський «цар», тобто імператор, Іраклій правив з 610-го по 641 р. Отож виходить, що племінний союз дулібів існував уже в першій половині VII ст., виникнувши, очевидно, в попередньому, VI ст. Як зазначає сучасний дослідник стародавньої історії України М. Котляр, дулібськс об'єднання племен було зародком державності східних слов'ян, що в майбутньому, поряд із полянським союзом, стало основою формування Давньоруської держави - Київської Русі.

В процесі подальшої консолідації у VIII-XI ст. виникли ще ширші політичні об'єднання східних слов'ян, своєрідні «союзи союзів» та «надсоюзи». В арабських джерелах, зокрема, згадується про існування в цей період трьох таких великих політичних центрів: Куяби (Куявії), Славії та Артанії. Майже всі дослідники сходяться на тому, що Куявія чи Куяба - цс Київська земля з Києвом. Славію, як правило, бачать в землі ільменських словен, головним містом яких у Х ст став Новгород. В Артанії різні історики вбачали то Рязань, то Тмутаракань, то Чернігів, то Білоозеро, то Ростов Ярославський Найбільш прийнятною, па нашу думку, є версія, згідно з якою Артанія - цс Ростово-Суздальська земля разом із землею, що простягалася до Білоозера.

У вітчизняних літописах політичні об'єднання навколо Києва відомі під назвою Русь (VIII ст.) га Руська земля (IX ст.).

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін «Русь». Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви «Русь» в інших народів. На думку М. Котляра, згідно з останніми лінгвістичними та історичними дослідженнями слово «русь» - фінського походження (ruotsi). Воно вживалося спочатку для позначення скандинавів, що складали пізніше дружини давньоруських князів. Поступово дружини варязьких князів із роду Рюрика па східнослов'янських землях розбавлялися слов'янами й ставали поліетнічними (різноплемінними). Термін «русь» поширюється па всіх дружинників узагалі, в тому числі й слов'янською походження. Назва «русь» поширюється насамперед на полян, що панували у прото-державному утворенні па Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. У літописах та інших давніх джерелах Руссю називалась уся територіях, яку посідали руські люди, тобто східні слов'яни. Цим же словом (варіант - Руська земля) іменували п Давньоруську державу з центром у Києві. Як вважає сучасна дослідниця Р. Іванченко, до появи Рюриковичів у Києві правила Києвичів (Кий, Дир, Аскольд). У 882 р. Олег, який володів Словенським князівством, здійснив у Києві династичний переворот, усунувши від влади династію Києвичів. Повідомлення про захоплення Олегом Києва літописи традиційно починають історію єдиної східно-слов'янської держави Київська Русь.
Случайные рефераты:
Реферати - Анатолій Давидов
Реферати - Значення творчості Т. Г. Шевченка
Реферати - Життєвий і творчий шлях В. Булаєнка
Реферати - Героїчне минуле українського народу в ранній творчості Т.Г.Шевченка
Реферати - Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі
Реферати - Дмитро Загул
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 51
    Гостей: 50
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта