Загальна характеристика судження
1. Загальна характеристика судження
Пізнаючи об'єктивний світ, людина стверджує чи заперечує факт існування певних предметів, розкри-ває зв'язки між предметами та їхніми ознаками, вста-новлює відношення між предметами. Ці зв'язки та відношення відображаються в мисленні у формі су-джень, що являють собою зв'язок понять. Наприклад, у судженні «У деяких країнах існує смертна кара» зв'язок понять стверджує факт існування смертної ка-ри у деяких країнах.
Зв'язки та відношення виражаються у судженні за допомогою ствердження чи заперечення. У судженні «Громадяни України мають право на самозахист» і зв'язок між громадянами України та їхнім правом на самозахист стверджується; у судженні «Деякі злочини не є навмисними» зв'язок між певною частиною злочинних діянь та їхнім навмисним характером заперечується.
Існує декілька визначень суджень, але фактично всі вони при їх різних мовних відмінностей ідентичні. Судження — це думка, в якій стверджується наяв-ність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями. Будь-яке судження може бути оцінене як істинне або хибне. Якщо в ньому говориться про те положення справ, яке має місце в дійсності, то таке судження буде істинним, у противному разі воно є хибним. Напри-клад, судження «Самосуд є суспільно небезпечним діянням, що тягне за собою покарання конкретних учасників залежно від характеру вчинених ними проти-правних дій» — істинне, тому що воно відповідає дійс-ності, а судження «Крадіжка не є злочином» — хибне, оскільки воно суперечить реальному стану справ.
Оскільки судження» - одна з форм абстрактного мислення, то його матеріальною реалізацією є мова. Граматичною формою вираження судження є речення. Будь-яке судження виражається в реченні, проте не будь-яке речення виражає судження. Лише двоскладне розповідне речення виражає судження, воно містить повідомлення про щось. Наприклад: «Вищим органом у системі органів виконавчої влади України є Кабінет Міністрів України», «Слідчий експеримент за цією справою не проводився». Ці судження стверджують або заперечують щось, вони можуть розглядатися як істинні або хибні. Питальні та окличні речення суджень не виражають. Призначення питального речення полягає не в переданні інформації, а в спонуканні до її отримання. Наприклад: «Ви викликали свідків?», «Скільки Вам років?». (Але треба відрізняти від власне питальних речень питально-риторичні речення, що містять ствердження або заперечення у формі запитання. Наприклад: «Хіба можна так поводитися?» Таке речення виражає судження «Так поводитися не можна».) Окличне речення виражає волевиявлення, спрямоване на здійснення певних дій, не стверджуючи і не заперечуючи чогось. Наприклад: «Увійдіть!», «Уперед!», «Ідіть за мною!». Ці речення не виражають суджень.
Судження та речення різняться ще й своєю структурою. Якщо просте судження складається з трьох компонентів — суб'єкта, предиката і зв'язки, то речення може складатися з невизначеної кількості членів.
Судження про зв'язок предмета і його ознаки складається з двох понять — двох термінів судження: суб'єкта і предиката.
Суб'єкт судження (або логічний підмет судження) — це те, про що говориться у судженні, тобто поняття про реальний предмет думки. (Не слід плутати предмет судження і суб'єкт судження. Предмет судження — це реальний предмет, про якого йдеться в судженні. Суб'єкт судження — поняття про реальний предмет, що виступає предметом судження.) Суб'єкт позначається буквою латинського алфавіту «S».
Предикат судження (або логічний присудок судження) — це те, що говориться в судженні про предмет думки, тобто поняття про ту ознаку предмета думки, наявність якої в ньому стверджується чи заперечується. Предикат позначається буквою латинського алфавіту «Р».
Зв'язка — це елемент судження, що поєднує обидва терміни судження, стверджуючи або заперечуючи належність предмету певної ознаки. Зв'язка виражається словами «є (не є)», «суть (не суть)». Зв'язка може бути граматично не вираженою, тобто домислюватися, або замінюватися тире.
Отже, логічна структура судження складається із суб'єкта, предиката і логічної зв'язки. Розгляньмо судження: «Законність є невід'ємною частиною демократії». У цьому судженні «законність» — суб'єкт (S), «бути невід'ємною частиною демократії» — предикат (Р), «є» — зв'язка. У формалізованому вигляді — S є Р.
Різниця між судженням і реченням полягає також і в тім, що граматична будова речення в кожній мові є різною. Логічна ж структура судження однакова незалежно від його вираження тією чи іншою мовою.
Що ж розуміється під судженням: думка поза мовними засобами, які її виражають, чи думка разом із засобами її мовного втілення? В історії логіки існують два варіанти відповіді на це запитання. Перший розглядає судження як висловлювання, як речення, тобто думку разом з її мовними засобами вираження. Згідно з цим, думка, що втілена в реченнях різних мов, є різними судженнями. Другий розглядає судження як «пропозицію в абстрактному смислі», тобто у відволіканні від мовних засобів його вираження. Тоді одна й та ж думка граматично виражена реченнями різних мов, є тим самим судженням. У такому трактуванні судження є тим спільним, що зберігається в розповідних реченнях за перекладу з однієї мови на іншу.
Співвідношення речення і судження в сучасній логіці, що бере до уваги мову як втілення мислення, розглядається ще у зв'язку з терміном «висловлювання». Висловлювання — це граматично правильне розповідне речення, смислом якого є судження, а значенням такі логічні об'єкти, як «істина» або «хиба». У традиційній логіці термін «висловлювання» вживається як рівноцінний з терміном «судження». Коли ці терміни вживають як рівнозначні, мається на увазі, що висловлювання як об'єкт сучасної логіки може моделювати судження, бути одним із варіантів представлення судження.
Отже, судження і речення утворюють нерозривну єдність, що містить певні відмінності, які необхідно враховувати, оскільки ототожнення судження як форми мислення і речення як його мовного вираження породжує помилки в їх аналізі.
Судження поділяють на прості та складні. Простим називається судження, в якому жодна логічна частина не є судженням. Його можна розкласти на поняття, а не на окремі судження. Воно має один суб'єкт і один предикат. Наприклад: «Кримінальне покарання визначається за вироком суду», де S - «кримінальне покарання», Р — «визначається за вироком суду». Складним називається судження, що складається з двох чи більше простих суджень, пов'язаних логічними сполучниками, а кожна з його правильних частин буде судженням. Таке судження може мати один суб'єкт і декілька предикатів, чи декілька суб'єктів і один предикат, чи декілька суб'єктів і декілька предикатів. Наприклад: «Відповідальність за правопорушення може бути дисциплінарною, адміністративною або кримінальною», де S — «відповідальність за правопорушення», Р1 — «бути дисциплінарною», Р2 — «бути адміністративною», Р3 — «бути кримінальною».
Якщо за основу поділу простих суджень взяти характер ознаки, що представлена предикатом судження, то отримаємо такі види суджень: атрибутивні (судження властивостей), судження про належність, релятивні (судження з відношеннями), екзистенційні (судження існування).
Атрибутивними називаються такі судження, предикат яких представляє таку ознаку як властивість. Наприклад: «Жоден підроблений документ не вважається доказом», «Усі громадяни України є рівними перед законом» тощо.
Логічна схема атрибутивного судження S — Р, де S — суб'єкт судження, Р — предикат судження, «—» — зв'язка. У деяких атрибутивних суджень є ще кванторні слова, що характеризують ці судження кількісно. Це — слова «всі», «жоден», «деякі» та ін. Кванторні слова у формалізованій мові логіки виражаються квантором загальності — («всі», «будь-який») та квантором існування — («деякі»). Введення у судження кванторних слів називається квантифікацією.
Судженнями про належність називаються такі судження, предикат яких представляє таку ознаку, як належність, але не якоїсь властивості у предмета думки, а належність предмета до цілого класу предметів чи класу предметів до іншого класу предметів. Наприклад: «Право є формою соціального життя, що пов'язана з його організацією та контролем». Атрибутивні судження та судження про належність іще називають категоричними.
Релятивними називаються такі судження, в яких предикат представляє таку ознаку, як відношення між предметами. Наприклад: «Мораль виникла раніше права», «Сергій — брат Ольги» тощо.
Логічна схема релятивного судження хЯу (читається: х перебуває у відношенні К до у), де х та у - члени відношення, вони позначають поняття про предмети, R — відношення між ними.

Екзистенційними називаються такі судження, в яких предикат виражає сам факт існування чи не існування предмета судження. Наприклад: «Свідки злочинної події відсутні», «Немає правил без винятків», «Існують люди, які здатні прогнозувати майбутнє» тощо. У таких судженнях зв'язка граматично не виражається, проте можлива трансформація екзистенційних суджень в атрибутивні, яка не змінює їхнього змісту. Наприклад: «Не існує абсолютної повторюваності явищ» — екзистенційне судження, «Абсолютна повторюваність явищ (S) є (зв'язка) тим, що не існує (Р)» — атрибутивне судження.
Категоричні судження поділяють на види за кількістю і якістю. За кількістю виділяють одиничні, загальні і часткові судження.
Одиничним називається таке судження, в якому суб'єктом виступає одиничне поняття. Загальним називається таке судження, в якому суб'єктом є загальне поняття. Наприклад: «Будь-яка особа, що вчинила пограбування, повинна нести кримінальну відповідальність».
Частковим називається таке судження, в якому суб'єкт представляє частину класу досліджуваних предметів. Наприклад: «Деякі угоди є односторонніми».
За якістю виділяють стверджувальні та заперечувальні категоричні судження.
Стверджувальними називаються судження, в яких констатується наявність ознаки у певного предмета (чи множини предметів). Наприклад: «Розбій є суспільно небезпечним діянням».
Заперечувальними називаються судження, в яких констатується відсутність певної ознаки в предметах, що мисляться у суб'єкті. Наприклад: «Жодних прямих доказів, які підтверджували би позицію обвинувачення, представлено не було».
У практиці міркування ці дві типології суджень (за якістю і за кількістю) розглядають у взаємодії. Тому існує об'єднана класифікація категоричних суджень, в якій за основу береться і кількісна, і якісна характеристика суджень. За такою класифікацією ці судження поділяють на чотири види — загально-стверджувальні, загальнозаперечувальні, частко-востверджувальні та частковозаперечувальні. Одиничні судження (стверджувальні та заперечувальні) за своєю характеристикою прирівнюються до відповідних загальних, тому вони не виділяються в окрему групу.
Загальностверджувальними називаються судження, які за кількістю є загальними, а за якістю — стверджувальними. Наприклад: «Будь-яка особа, винна у вчиненні злочину, підлягає кримінальній відповідальності». Схема цього судження — «Будь-який S є Р», де кванторне слово «будь-який» характеризує кількість, стверджувальна зв'язка «є» — якість судження. Позначається цей вид суджень буквою А. Загальнозаперечувальними називаються судження, які за кількістю є загальними, а за якістю — заперечувальними. Наприклад: «Жоден водій, що перебуває у нетверезому стані, не повинен сідати за кермо автомобіля». Схема цього судження — «Жоден S не є Р», де кванторне слово «жоден» характеризує кількість, за-перечувальна зв'язка «не є» — якість судження. Цей вид суджень позначається першою голосною буквою в латинському слові — Е.
Частковостверджувальними називаються судження, які за кількістю є частковими, а за якістю — стверджувальними. Наприклад: «Деякі слідчі дії мають на меті профілактику правопорушень». Схема цього судження — «Деякі S є Р», де кванторне слово «деякі» характеризує кількість, а стверджувальна зв'язка «є» —якість. Позначаються ці судження буквою І.
Частковозаперечувальними називаються судження, які за кількістю є частковими, а за якістю — заперечу-вальними. Наприклад: «Деякі угоди не є вигідними для однієї зі сторін». Схема цього судження — «Деякі S не є Р», де кванторне слово «деякі» вказує на кількість судження, а заперечувальна зв'язка «не є» - на його якість. Позначаються ці судження— О.
Особливе місце у класифікації суджень посідають виділяючі та виключаючі судження.
Кількісна характеристика суджень установлює обсяг суб'єкта, а обсяг предиката залишається невизначеним. Наприклад, у судженні «Іванов — свідок події» не можна встановити, чи є Іванов єдиним, чи одним зі свідків події.
Виділяючі судження усувають цю невизначеність: вони відображають той факт, що ознака, виражена предикатом, належить (або не належить) тільки цьому, і ніякому іншому предмету.
Виділяючі судження можуть бути одиничними, частковими та загальними. Наприклад, одиничне виділяюче судження: «Тільки Іванов є свідком події» (S, і тільки S, є Р). Воно виражає знання про те, що тільки ця людина є єдиним свідком події. Суб'єкт і предикат цього судження мають однаковий обсяг.
Часткове виділяюче судження: «Деякі злочинці — рецидивісти» (деякі S, і тільки S, суть Р). Рецидивістами може бути лише певна частина злочинців. Предикат часткового виділяючого судження повністю входить в обсяг суб'єкта.
Загальне виділяюче судження: «Всі злочини, і тільки злочини,— передбачені законом суспільно небезпечні діяння» (Всі S, і тільки S, суть Р). Обсяги суб'єкта і предиката такого судження повністю збігаються.
Слова «тільки», «лише», що входять до складу речень, можуть узагалі бути відсутніми. У таких випадках встановити, що це судження є виділяючим, допомагає логічний аналіз.
Виключаючим називається судження, в якому відображається належність (або неналежність) ознаки всім предметам, за винятком певної їх частини. Положення, виражені у формі виділяючих і виключаючих суджень характеризуються точністю й визначеністю, що унеможливлює неоднозначне їх розуміння.
Усі судження, як і поняття, можна поділити на порівнювані та непорівнювані. Порівнюваними серед простих є судження, що мають однаковий суб'єкт і предикат, а відрізняються зв'язкою або квантором. Наприклад: «Всі працівники суду мають вищу освіту»; «Деякі працівники суду не мають вищої освіти». Непорівнюваними є судження, що мають різні суб'єкти або предикати. Наприклад, такі два судження: «Серед злочинців є особливо небезпечні рецидивісти»; «Серед злочинців є неповнолітні».
Основу відношень між судженнями складає їхня схожість за смислом і логічним значенням (істинністю та хибністю), через що відношення встановлюються лише між порівнюваними судженнями, себто тими, що мають загальний смисл.

2. Формалізація суджень та її значення для інтенсифікації логічного аналізу даних по справі.
Для спрощення запису, а також для формалізації операцій із судженнями їх формалізують, тобто записують у формальній формі за допомогою символів, які складають мову логіки.
До складу мови логіки висловлювань входять: алфавіт, визначення правильно побудованих (припустимих) виразів.
Алфавіт — сукупність знакових засобів, що використовуються в логічній теорії.
І. Алфавіт логіки висловлювань містить такі символи:
1) символи для простих висловлювань (пропозиційні змінні): р, q, r;
2) символи для логічних зв'язок:
&, — кон'юнкція (сполучник «і», «та»);
, — диз'юнкція (слабка, строга — сполучник «або», «чи»);
–– імплікація (сполучник «якщо..., то...»);
— еквіваленція (сполучник «якщо і тільки якщо..., то...»);
І — заперечення («невірно, що...»).
3) Технічні знаки (,) — ліва та права дужки, кома.
При цьому за допомогою формалізації будуються припустимі вирази, які ще називають правильно побудовані формули ППФ.
Визначення припустимих виразів, що називаються правильно побудованими формулами, або скорочено ППФ, містить три складники:
1) будь-яка пропозиційна змінна є ППФ;
2) якщо А і В — ППФ, то утворені з них за допомоги логічних сполучників формули також ППФ;
3) ніякі інші формули, крім дозволених у пунктах 1 і 2, логікою висловлювань не припускаються.
Точне значення логічних сполучників (зв'язок) визначається в логіці висловлювань за допомоги матриць, що називаються таблицями істинності. Таблиці істинності показують залежність істинного значення складних формул від значень простих формул, які входять до їхнього складу. Серед правильно побудованих формул залежно від їх істиннісного значення розрізняють тотожно-істинні, тотожно-хибні та виконувані формули.

Використовуючи формалізацію логіка висловлювань може будуватись як морфологічна система (алгебра) і як числення. Морфологічна система логіки висловлювань досліджує операції над висловлюваннями, що мають лише одну ознаку — істиннісне значення. У цій системі ототожнюються всі істинні висловлювання і всі хибні, абстрагуючись від їхнього змісту. Завдяки тотожностям здійснюються різноманітні перетворення висловлювань. Засобами морфологічної системи логіки висловлювань можна проводити демаркацію між тотожно-істинними формулами та формулами, що не є такими, визначати відношення логічного слідування між двома формулами, здійснювати перевірку формул на рівносильність. Складніші задачі розв'язуються засобами числень логіки висловлювань. Існують аксіоматичне і натуральне числення логіки висловлювань. В аксіоматичному побудуванні числення висловлювань доведення будь-якої формули зводиться до її виведення з установленої в цьому численні системи аксіом за допомоги правил виводу: Modus ponens і правила підстановки. У натуральному численні логіки висловлювань установлюється відношення вивідності, тобто логічного випливання певних наслідків із заданих засновків, що не є тотожно-істинними виразами, а задають лише деякі умови конкретної міркувальної ситуації.
Натуральне числення має перевагу порівняно з аксіоматичним, істотно спрощуючи пошукові ланцюги за рахунок зміни громіздких доведень значно лаконічнішими виводами Гвоздік О.І. Логічні числення: принципи побудови та застосування в юриспруденції. - К., 2003.- С.55.. Незважаючи на те, що число правил натурального числення є більшим, ніж в аксіоматичних побудовах логіки висловлювань, у структурному плані маємо відчутні полегшення в разі застосування саме цих правил, а не аксіом чи теорем, якими ці правила обґрунтовуються. Крім того, процес доведення випливання отриманих із заданих підстав наслідків засобами числення натурального виводу більш наближений до дійсних міркувань.
Натуральне числення логіки висловлювань іноді називають системою натурального виводу (СНВ). Оскільки СНВ базується на дедуктивних умовиводах, вона широко використовується для отримання нових і доведення наявних знань. Натуральним таке виведення висновку називається з огляду на його наближеність до природного міркування. У натуральному численні логіки висловлювань, яке базується на правилах дедуктивного умовиводу, істинність одержуваних знань визначається не конкретним змістом засновків, а залежить лише від їхньої істинності й коректності застосування до них правил виводу, що і є можливим завдяки формалізації Гвоздік О.І. Логічні числення: принципи побудови та застосування в юриспруденції. - К., 2003.- С.106.. Отже, якщо відомі нам вихідні дані, виражені природною мовою, ми перекладемо на мову логіки висловлювань (тобто формалізуємо їх), то матимемо можливість алгоритмізованого виведення істинного висновку, який потім знову перекладається на природну мову та виступає розв'язком задачі. Такий спосіб аналізу вихідних даних набагато скорочує час отримання істинного висновку.
Основні логічні характеристики СНВ — несуперечливість і повнота.
Несуперечливість означає, що в ній не можна одночасно довести певне судження та його заперечення, тобто не можуть бути одночасно доведені формули А і ІА. Із істинних засновків можна отримати тільки істинні висновки. Отже, якщо в процесі виведення прийняли якесь припущення і дійшли суперечливого висновку, то наш результат свідчить про неправомірність прийнятого припущення.
Повнота означає, що кожний логічний закон (тотожно-істинна формула) може бути у цій системі доведеним.

Задачі.

1. Дати аналіз дефініції (визначити чи правильна вона, коли ні – то яке правило порушене) „Слідчий представник органів міліції, який провадить слідство має відповідні права”
Відповідь.
Дане визначення є неправильним. В даному визначенню порушено правило ясності і чіткості. Тут дефінвєндум виражається виражається через поняття, ознаки якого невідомі (має відповідні права) і, відповідно само потребує уточнення.

2. Дати аналіз поділу (визначити чи є він правильним, коли ні – то яке правило порушене) „Вироки бувають звинувачувальними, виправданими і несправедливими”
Відповідь.
Даний поділ є неправильним. Порушено правило однієї основи. Члени поділу „звинувачувальні” і „виправдні” виділені за однією основою, а „несправедливі – за іншою. Через це член поділу „несправедливі” може містити спільні елементи з членами поділу „звинувачувальні” і „виправдними”

3. Проаналізувати судження (визначити його вид та структуру) „Жоден звинувачувальний вирок не переглядається”. Записати протилежне даному.
Відповідь.
Дане судження є простим.
Суб’єкт судження звинувачувальний вирок, предикат переглядається, кванторне слово „жоден”, логічна зв’язка „не”.
Це атрибутивне судження.
За кількістю – загальне судження.
За якістю – заперечу вальне.
Отже це загальнозаперечувальне судження. Тип судження Е.
Протилежне даному
„Всі звинувачувальні вироки переглядаються”.

4. Формалізувати судження „Не існує таких суджень, які можна було б одночасно розглядати і як загальні і як часткові”
Відповідь.
Вихідне речення є запереченням кон’юнкції двох простих суджень.
Позначимо А – судження можна розглядати як загальне;
В – судження можна розглядати як часткове.
тоді вихідний вираз можна формалізувати як

5. Встановити дотримання основних принципів правильного мислення у міркуванні „Свідок повинен давати правильні свідчення”
de свідок
de зобов’язаний давати правильні свідчення
Відповідь.
У даному міркуванні порушено принцип тотожності так як проведено підміну поняття „повинен” поняттям „зобов’язаний”.
Случайные рефераты:
Реферати - Основ’яни про творчість Т.Шевченка
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - Ідейно–художній аналіз роману І. Багряного "Тигролови"
Реферати - Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я"
Реферати - Життя і творчість Бориса Олійника
Реферати - Огляд творчості Юрія Яновського
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 33
    Гостей: 33
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта