Загальна характеристика дедуктивних умовиводів
Дедуктивним (від латинського слова deductio — виведення) називається умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу в цілому. Наприклад:
Усі договори є угоди. Петренко уклав договір.
Отже, Петренко уклав угоду.
Тут висновок про те, що Петренко уклав угоду, зроблено на підставі загального положення про те, що «Всі договори е угоди».
У дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого, одиничного, тому дедукцію визначають звичайно як умовивід від загального до часткового.
Дедукція є логічним засобом пізнання конкретного, одиничного на основі знання загального. Вона збагачує наше знання одиничного, дає змогу розглядати окреме з точки зору загальної закономірності, пояснити конкретне, керуючись загальним правилом
Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне правило. Поширюючи загальне положення на окремий конкретний предмет або явище, ми здобуваємо нове знання про цей предмет, знання про те, що даний предмет має ознаку, наявну для всього класу, про який ідеться у загальному положенні. Так, виходячи із загального положення науки кримінального права про те, що «Будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним», ми робимо висновок і стосовно будь-якого злочину, скажімо, необережного вбивства, що воно теж суспільно небезпечне. Знаючи, що дача хабара карається позбавленням волі на строк до п'яти років (загальне положення), ми можемо сказати, що і Петренко, який неодноразово давав хабара (частковий випадок), може бути покараний у межах до п'яти років.
Отже, дедукція є пізнання в окремому загального, або інакше, пізнання загального в окремому, одиничному.
Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки;
1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок, і 2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.
Загальні положення звичайно є готовими, заздалегідь відомими. До них відносяться закони науки, аксіоми, наукові положення, принципи й інші судження, в котрих міститься знання загального. У юридичній практиці як загальні положення виступають норми права (статті кодексів та інших законодавчих актів), положення правових наук, керівні вказівки органів суду, прокуратури та ін.
Судження про одиничні предмети, навпаки, висловлюються здебільшого унаслідок безпосереднього дослідження їх тими, хто розмірковує про них. Так, для того щоб піднести частковий випадок (наприклад, конкретна злочинна подія) під відповідну статтю закону (норму права), безпосередньо дослідити цей випадок чи факт, виявити його істотні ознаки; тільки після цього буде можливість поширити на нього загальне положення. Таким чином, дедуктивний умовивід не є суто умоглядна логічна побудова, він пов'язаний із. безпосереднім вивченням конкретних фактів.
Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її переваг над іншими видами умовиводів Якщо засновки дедуктивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висновок буде неодмінно істинним.
Проте, якщо один із засновків дедуктивного умовиводу буде не достовірним, а вірогідним, то й висновок у такому випадку буде вірогідним і не може бути достовірним. Дедуктивні умовиводи з вірогідними засновками широко використовуються у судовій практиці під час побудови судових версій, висловлюванні різноманітних пропозицій.
Висновок дедуктивного умовиводу має примусовий характер Це означає, що коли якесь загальне положення визнане істинним і якщо відомо, що частковий випадок підлягає під це загальне положення, то не можна не визнати наявність загального у ньому частковому випадку.
У залежності від того, з яких суджень складається дедуктивний умовивід, із категоричних, умовних чи розподільних, розрізняють такі види дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Термін «силогізм» походить від грецького слова sullogisinos — здобуття висновку чи виведення наслідку.
Роль умовних умовиводів у законотворчості та законозастосуванні
Злочинна подія як об'єкт пізнання постає завжди у вигляді певної сукупності пов'язаних між собою фактів. Тому, щоб розкріпи злочин, установити істину у справі, необхідно перш за все виявити і зібрати факти, перевірити їх та дати їм оцінку У виявленні, аналізі та оцінці судових доказів широко використовуються різноманітні логічні засоби, але особливе місце серед них належить умовиводам, що відображають причинно-наслідкові зв'язки, зв'язки співіснуючих властивостей, а також підношення між фактами у часі і просторі.
Умовні силогізми є одна з логічних форм перевірки того, як відбувалася злочинна подія, чи дійсно вона відбувалася так, як повідомляє про це обвинувачуваний абo інша особа. Більшим засновком таких умовиводів береться умовне судження, котре відображає зв'язок фактів, що зіставляються: Якщо існував факт А, то має існувати факт В.
Менший засновок висловлюють у результаті проведених слідчих дій (огляду, обшуку, вилучення, експертизи тощо), спрямованих на виявлення наслідків, логічно виведених із повідомленого факту Якщо в результаті практичної перевірки встановлюють, що названий у більшому засновку наслідок (факт 5) існує, то висновок буде або достовірним, або ймовірним Достовірним висновок буде тільки у тому випадку, коли більший засновок е еквівалентним і одиничним умовним судженням Якщо ж більший засновок є звичайним (не виділяючим) умовним судженням, то висновок буде імовірним
Імовірність висновку тут ґрунтується на загальному положенні категоричного силогізму, згідно з яким від існування наслідку не можна дійти достовірного висновку про існування даної основи. Наслідок міг бути викликаний не цією, а іншою причиною, про яку обвинувачуваний знав, але промовчав, наслідки (певні факти) могли бути утворені зацікавленою особою навмисне, щоб спрямувати розслідування справи на хибний шлях і т. д. Тому наявність фактів (слідів) є основою лише імовірного висновку, а не достовірного. Від існування наслідку до достовірного висновку про існування тієї причини, на яку вказав обвинувачуваний чи інша особа, можна дійти лише тоді, коли більшим засновком умовного висновку є еквівалентне або одиничне умовне судження
В тому ж випадку, коли наслідок, виведений із повідомленого факту, відсутній, тоді як він неодмінно має існувати, якщо мав місце досліджуваний факт, і коли очевидно, що в цій конкретній обстановці цей наслідок не можна не виявити, якщо він існує, роблять за правилами заперечуючого модусу умовно-категоричного силогізму достовірний висновок про те, що дана подія не відбувалася і не могла відбутися так, як розповів про це обвинувачуваний. Наприклад:
У справі про вбивство Івана 3. дружна й донька розповіли, що вночі до їхнього будинку вдерлися два НЕВІДОМИХ, напали на 3, котрий спав, а вони (дружина й донька), перелякавшись, відчинили вікно, вистрибнули крізь нього у двір і побігли до сусідів розповісти про те, що трапилось.
У слідчого виникла необхідність перевірити, чи дійсно події відбувалися саме так, як розповідали про них дружина й донька Івана 3. Із цією метою із фактів, повідомлених дружиною й донькою потерпілого, були ви ведені наслідки:
1) якщо вікно відчинилось, то мають бути пошкоджені нитки павутиння, що тягнуться від гачка до пробійників і від віконних стулок до частин віконної коробки;
2) якщо дружина й донька крізь вікно вистрибнули у двір, то на м'якому грунті мають залишитися сліди їхніх ніг,
Оглядом місця події було встановлено, що названі наслідки відсутні: нитки павутиння не були пошкоджені, сліди ніг людини під вікном на землі відсутні Це послужило підставою для висновку про те, що подія відбувалася не так, як повідомили про неї дружина й донька потерпілого. Названих ними фактів у дійсності не було: вікно не відчинялося, крізь вікно ніхто не вистрибував. У чистому вигляді умовиводи слідчого мали таку логічну форму:
1) Якщо вікно відчинилося, то мають бути пошкоджені нитки павутиння, що тягнуться від гачка до пробійників і від віконних стулок до частин віконної рами.

Нитки павутиння не пошкоджені.
Отже, вікно не відчинялося.
2) Якщо дружина й донька Івана 3. крізь вікно вистрибнули у двір, ю на м'якому грунті мають залишитися сліди їхніх ніг.
3) Слідів ніг під вікном не виявилося.
Отже, дружина й донька крізь вікно не вистрибували, Подальший хід міркування був таким:
Якщо вікно не відчинялося і крізь нього дружина й донька не вистрибували, то їхня розповідь про те, як вони врятувалися втечею крізь вікно, є вигадкою
Доведено, що вікно не відчинялося.
Отже, розповідь дружини й доньки про те, що вони врятувалися втечею крізь вікно, е вигадкою.
Умовні силогізми є формою доказу негативних чинників. Найчастіше способами доказу таких фактів є такі:
а) Виведення із досліджуваного факту А наслідку В і перевірка його на практиці. Якщо буде встановлено, що виведений із факту А наслідок В не існує (є негативним, відсутнім), то за формою заперечуючого модусу умовно-категоричного силогізму робиться достовірний висновок про відсутність факту А.
У судовій практиці цей спосіб досить поширений Пов'язується це з тим, що під час розслідування і розгляду судових справ у багатьох випадках є можливість вивести наслідки із досліджуваних фактів слідства і перевірити їх насправді, переконатися в їхньому існуванні або відсутності. Прикладом даного способу спростування неіснуючих фактів є уже наведені докази того, що 1) вікно не відчинялося і 2) дружина й донька Івана 3. крізь вікно не вистрибували.
б) Співставлення досліджуваного факту А із несумісним фактом В (за якістю, часом у просторі тощо), достовірно встановленим раніше. Унаслідок співставлення таких двох фактів висловлюється умовний більший засновок, підводиться менший засновок і робиться висновок:
Якщо є факт А, то не має існувати факт В. Установлено, що факт В існує.
Отже, факт А не існує. Наприклад:
Якщо обвинувачуваний В. 22 жовтня о 10 годині вечора у непритомному етапі перебував у своєму вагоні-теплушці, то в той самий день і в той самий час він не міг випивати в буфеті станції К.
Установлено, що 22 жовтня о 10 годині вечора обвинувачений В. перебував у буфеті станції К
Отже, факт, повідомлений обвинувачуваним, нібито він 22 жовтня увечері перебував у непритомному стані, не існував
Цей спосіб доказу широко використовується при спростуванні алібі.
У судовій практиці бувають випадки, коли необхідно довести, що існуючий насправді факт не міг би існувати. Для цього слід співвіднести такий факт із його причиною. Якщо буде встановлено, що дана причина в момент, коли виник досліджуваний факт, була відсутня, то за-формою умовно-категоричного силогізму, доходять висновку, що в цей момент факт, котрий цікавить слідство, також не міг існувати Умовивід відбувається за такою різновидністю стверджуючого модусу:
Якщо не було явища А, то не могло бути і явища В (на існуванні якою наполягає обвинувачений). Явища А не було.
Отже, не могло бути і явища В.
Те, що явища В. в даний момент не може бути, але воно все ж існувало, свідчить про те, що воно викликане якоюсь іншою причиною, котра суперечить юридичному закону.
Приклад: За кримінальною травою про розкрадання на заготівельному пункті слідчий звернув увагу (за корінцями квитанцій) на те, що 10 вересня була закуплена велика кількість продуктів. У слідчого виникла підозра, що квитанції, виписані того дня, є фіктивними, а закупівля продуктів не проводилася. Але це припущення треба було обґрунтувати. Вивчаючи умови закупівлі продуктів, слідчий з'ясував, що закупівля продуктів і виписка квитанцій не можуть проводиться, якщо в касі заготівельного пункту того дня відсутні гроші. Так було віднайдено більший засновок. Установивши потім, що 10 вересня у касі заготівельного пункту грошей не було, слідчий дійшов висновку про те, що заготівельний пункт не міг 10 вересня проводити закупівлю продуктів. У чистому вигляді цей умовивід має таку форму:
Якщо в день визиски квитанції у касі заготівельного пункту відсутні гроші,, то закупівля продуктів не проводилася. 10 вересня в касі заготівельного пункту грошей не була
Отже, 10 вересня закупівля продукт» не проводилася.
Хід подальшого міркування був такий:
Якщо 10 вересня закупівля продукті» не проводилася, то квитанції не виписувалися.
10 вересня закупівля продуктів не проводилася. \
Отже, 10 вересня квитанції не виписувалися.
Так завдяки ряду умовиводів слідчий дійшов висновку про те, що квитанції виписувалися 10 вересня не у зв'язку із закупівлею заготівельним пунктом продуктів.
Умовні силогізми застосовуються під час перевірки достовірності свідчень. Установлення фактів і перевірка достовірності показань – це здебільшого один і той самий пізнавальний процес. За допомогою дослідження фактів, повідомлених свідком, потерпілим, обвинувачуваним або іншою особою, розв'язується питання про достовірність свідчень цієї особи про ці факти. Встановивши, наприклад, що 1) «вікно не відчинялось і 2) «крізь вікно ніхто не вистрибував», слідчий тим самим переконався в недостовірності свідчень про ці факти дружини й доньки потерпілого. Умовивід, як уже відомо, відбувається у такому випадку у формі заперечуючого модусу: від відсутності наслідків, виведених із повідомленого факту, доходять висновку про відсутність цього факту; від відсутності повідомленого факту переходять потім до висновку про хибність джерела відомостей про цей факт
Висновок про якість свідчень може бути зроблений не тільки від відсутності фактів до хибності показань, а й від наявності фактів до достовірності свідчень. Більший засновок у таких випадках має бути еквівалентним умовним судженням. Умовивід звичайно виражається в такій формі:
Якщо свідчення І. правильні, то мають існувати названі ним факти А, В, С.
Повідомлені І факти А, В, С існують.
Отже, показання 1 правильні.
Умовні силогізми використовуються для здобуття знань про те, які факти (сліди), окрім установлених, мають існувати у даному конкретному випадку, і, таким вином, допомагають визначити напрямок пошуку слідів (фактів) у справі. Найчастіше для цієї мети застосовується стверджуючий модус (modus ponens) і суто умовні силогізми.
Случайные рефераты:
Реферати - Іван Франко. Курсова робота
Реферати - Максим Рильський
Реферати - Павло Загребельний. Короткі біографічні відомості життя і творчості письменника
Реферати - Мотиви драматичної спадщени Миколи Куліша
Реферати - Життя і творчість Михайла Семенко
Реферати - Іван Нечуй-Левицький
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 17
    Гостей: 17
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта