"Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею" (3 варіант)
"Люби свій край, всю душу солов'їну і серця жар йому віддай", — написавши колись ці слова, Володимир Сосюра вже ніколи не відступався від них. Вони стали девізом його життя і творчості. Поет палко любив свій рідний край. Віддавав себе всього Україні, а натомість брав у рідної землі натхнення й віру, мужність, міць та силу, щоб творити "пісні солов'їні" задля неї самої.

Володимир Сосюра любив Батьківщину "всім серцем своїм", а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури. Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,

Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,

Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,

Що зростила мене в голубому розгоні доріг...

Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що "всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов". Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію "Любіть Україну". Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Володимир Сосюра змальовує Україну в зірках, у вербах, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів зобразити "вишневу Україну", що її образ, привабливий та яскравий, сам вимальовується перед очима читача. В поезії автор говорить, що тільки тоді ми будемо вічними, коли всім серцем полюбимо Вітчизну. Так, імена тих, хто любив рідну землю не тільки в "радості мить", а й "у годину негоди", знають, люблять, поважають сьогодні, не забудуть і в майбутньому. Бо саме ті, хто звався Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком, зберегли українську мову, пісню, думу, культуру, красу національних святинь, а головне — рідну матір — Україну, її красу і велич. Зберігалася вона для нас з вірою в її безсмертя. Так будьмо ж гідними України!
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Ліни Костенко
Реферати - Олесь Гончар
Реферати - Місце Марка Вовчка в історії розвитку української прози
Реферати - Життя і творчість Юрія Яновського
Реферати - Листопадовий рейд
Реферати - Грабовський
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 35
    Гостей: 35
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта