Вражаюча дія сучасної зброї та медичне забезпечення військ

А. Звичайна зброя. Вражаюча дія звичайної зброї залежить від її виду (вогнепальна, високоточна зброя, боєзапаси об’ємного вибуху, запалювальні суміші і т. ін.) і конструкції боєприпасу.

В удосконаленні звичайних засобів ураження можна простежити два чітко виражених напрямки.

По-перше, це підвищення потужності вибухів на основі досягнень хімії вибухових речовин.

По-друге, покращення конструкції боєприпасів і засобів їх доставки до цілі.

До взірців сучасної звичайної вогнепальної зброї відносяться:

пістолети, автоматична зброя (автомати, кулемети);
гвинтівки М 16АІ (напівавтомати США);
артилерійські снаряди з стрілковими елементами;
кульові і ананасні (касетні) бомби;
боєприпаси об’ємної (вакуумної дії);
високоточна зброя та ін.
Особливістю сучасних боєприпасів вибухової дії є запрограмоване формування під час вибуху осколків певної маси і розмірів, що забезпечує високу початкову швидкість польоту більшості осколків (1500-2000 м/с), зберігання достатньо високої швидкості польоту їх на великі відстані від місця вибуху.

Крім цього, збільшення площі ураження досягається застосуванням вибухів з направленим польотом осколків, використанням мін, які вибухають над поверхнею землі, касетних зарядів і бомб, заповненням боєприпасів готовими вражаючими елементами у виді кульок, стріл, кубиків і ін.). Частіше всього ураження такими елементами призводять до більш тяжкої патології, ніж це мало місце в минулому.

Кулькові і ананасні бомби викликають множинні поранення з невеликими, як правило, вхідними отворами. Кулі зменшеного калібру при попаданні в тканини гублять сталість положення, починають "кувиркатися", що викликає велику зону руйнування тканин вздовж ранового каналу. У зв’язку з цим, такі поранення досить часто ускладнюються шоком, маса нежиттєздатних тканин збільшується, ускладнюється первинна хірургічна обробка ран, збільшується небезпечність нагноєння рани, а також збільшується строк лікування і реабілітації поранених, дрібні кісткові уламки уражають магістральні судини і нерви.

В зв’язку з вищесказаним сучасна вогнепальна рана буде більш важкою, зростає питома вага множинних і поєднаних поранень, збільшиться частота поранень судин життєво важливих органів, поранення частіше будуть супроводжуватись шоком і кровотечею. За рахунок збільшеної сили вибуху мін, бомб, снарядів та ракет з тротиловим зарядом зросте кількість контужених серед ураженого особового складу.

Потреба у невідкладних заходах медичної допомоги при вогнепальних травмах значно зростає як безпосередньо на місці поранення, так і на передових етапах медичної евакуації.

Специфічними особливостями уражень новими видами вогнепальної зброї є:

наявність великої зони зруйнування тканин за ходом ранового каналу,
велика частота множинних поранень і об’єднаних пошкоджень.
Ці особливості призведуть до складності діагностики, труднощам визначення сортувального призначення.

В боєприпасах об’ємного вибуху використовуються суміші метілацетілену, пропандієну і пропану з добавкою бутану або суміші на основі окису пропілену (етилену) і різних видів рідкого палива. Надлишковий тиск, що дорівнює 20-30 кг/см2, який виникає під час вибуху, здатний зруйнувати надміцні укриття і уражати особовий склад, який в них знаходиться.

Говорячи про уражуючу дію сучасної зброї і санітарні втрати від неї, потрібно особливо вказати на "високоточну зброю", до якої відносяться принципово нові системи зброї, т. зв. "точного" наведення, коректованого після пострілу.

Відмінною особливістю високоточної зброї є принцип "постріл – ураження". Для застосування ВТЗ використовуються РУК, РВК. Усі типи розвідувально-ударних комплексів мають однакову схему застосування, яка включає засоби знаходження цілей (виявлення цілей), наведення зброї, центр управління і обробки даних, засоби з автоматичним коректуванням траєкторії польоту до цілі.

Для прикладу розвідувально-ударний комплекс "Асол-Брейкер", призначений для розвідки і нанесення ударів по танкових угрупуваннях в районах їхнього зосередження, або на марші на глибину до 200-350 км, що приведе до значних санітарних втрат танкових екіпажів.

Важливим напрямком в удосконаленні звичайної зброї є зростання масштабів застосування запалювальних сумішей. Починаючи з 1942 року більшу частину авіаційних бомб, які були скинуті англійськими і американськими льотчиками на німецькі міста, складали запалювальні суміші. У декотрих нальотах за одну ніч їх скидалось до мільйону, що складало 80-100% бомбового завантаження літаків. 70-80% зруйнувань у містах були викликані пожежами від запалювальних боєприпасів. Бомбардування Дрездена і Гамбурга призвели до жертв, які можуть бути порівняні з наслідками ядерних ударів по Хіросімі і Нагасакі.

У війні проти Кореї (1950-52 р. р.) вперше у великих кількостях американці почали застосовувати напалм. Здійснюючи в середньому 700-800 літако-вильотів за добу американська авіація скинула понад 200 тис. напалмових бомб.

Серед сучасних запалювальних речовин використовують напалм, терміти, пірогелі, білий фосфор.

При дії на особовий склад запалювальні речовини викликають як світлове випромінювання ядерного вибуху – термічні опіки.

Ураження напалмом має ряд особливостей.

По-перше, він прилипає до шкіри людини. Це зумовлено тривалою дією високої температури і глибокого ураження не тільки шкіри, але "глибокорозташованих" органів, м’язів, кісток. На місці опіку у перші години, як правило, виникає важкий щільний струп, біля якого розвивається різкий набряк тканин. Відтворення струпу проходить дуже повільно і закінчується лише до початку другого місяця, і на повне заживлення навіть невеликої рани потрібно 2 або 3 місяці.

По-друге, в результаті надзвичайно сильного больового подразнення часто вже у перші 30-60 сек. розвивається різке збудження (еректильна фаза шоку), яка потім переходить у фазу важкого торпедного шоку.

Третьою особливістю дії напалму є те, що одночасно виникають опіки верхніх дихальних шляхів, ураження легень і загальне отруєння організму.

Розпечене повітря небезпечно для людей на відстані 100 м з підвітряного боку від місця горіння великих мас напалму. З навітряної сторони теплове випромінювання відчувається на 40-50 м.

Температура повітря поблизу полум’я може досягати 500°С, а між вогнищами горіння – біля 100°С. Небезпечність ураження тут зберігається протягом 10 хв.

У деяких випадках можливе отруєння людей із-за різкого зниження кисню в повітрі. На 1 кг напалму витрачається 3-5 кг кисню, тобто стільки, скільки його знаходиться в 11,7 м3 повітря. Загибель людей може також відбуватися внаслідок утворення при горінні напалму уражаючих концентрацій окису вуглецю.

Важкі ураження напалмом частіше всього закінчуються смертю. (до 35% у вогнищах його застосування, і більше 20% - в медичних закладах).

Б. Ядерна (термоядерна) зброя

Санітарні втрати від ЯЗ залежать у першу чергу від її уражаючих факторів.

Розглянемо дію кожного із уражаючих факторів ядерного вибуху на організм людини.

1. Уражаюча дія ядерної хвилі.

Ударна хвиля являє собою зону сильно стислого і нагрітого повітря, яка розповсюджується із надзвуковою швидкістю від місця вибуху. Її рух супроводжується громоподібним звуком.

Передня границя ударної хвилі називається фронтом ударної хвилі. Ударна хвиля складається з двох зон:

а – зона стиснення, де тиск вище атмосферного і може досягати поблизу від епіцентру вибуху десятків кг/см2, з відділенням швидко зменшується;
б – зона розрядження, де тиск нижче атмосферного. Величина розрядження не перевищує 0,3 кг/см2. зона розрядження переміщується безпосередньо за зоною стиснення, повітря в цій зоні рухається в напрямку до центру вибуху.
Уражуюча дія ударної хвилі визначається, в основному, величиною надлишкового тиску і часом дії, які залежать від потужності ядерного боєприпасу, виду вибуху і відстані від епіцентру вибуху.

Умовно вогнище вибуху в залежності від уражаючої дії надлишкового тиску ударної хвилі поділяється на 4 зони:

Перша зона з надлишковим тиском вище 1 кг/см2, характеризується смертельною травмою людей, які розташовані на відкритій місцевості і дуже важкою травмою – у сховищах.
Друга зона з надлишковим тиском 0,5-1 кг/см2, характеризується важкими травмами людей на відкритій місцевості і середніми – у сховищах.
Третя зона з надлишковим тиском 0,3-0,5 кг/см2 характеризується травмами середньої важкості у людей, розташованих на відкритій місцевості і легкими травмами – у сховищах.
Четверта зона з надлишковим текстом 0,1-0,3 кг/см2 – легкі травми дістануть люди на відкритій місцевості, сховища повністю захищають від травм.
Ураження ударною хвилею людей виникають в результаті:

безпосередньої прямої дії надлишкового тиску та високої температури повітря;
непрямої дії – травмування вторинними предметами, відкидання людини і удар її об землю, місцеві предмети, які навалюються в оборонних спорудах, підвалах, тощо.
Діючи на тіло людини, ударна хвиля призводить у ньому короткочасну деформацію, яка перетворюється в хвилю стискування, яка розповсюджується в тілі, як хвиля миттєвого стиску і розширення.

Дія хвилі. Під час дії хвилі деформація більше всього проявляється при переході від щільної тканини до органів, які містять повітря, у місцях прикріплення м’яких тканин до кісток, хрящів, а також у порожнинних органах, які містять рідину.

В органах, які заповнені рідиною і кров’ю під дією хвилі стиску виникає гідравлічний удар, який здатний розривати судини і органи. Діючи в організмі на тканини і органи різної щільності, ударна хвиля здатна викликати в них розриви, розділювання, переломи, множинні і обширні крововиливи і інші зміни.

Різкі коливання тиску (баротравма) в поєднанні з дією звукової хвилі (акустична травма) викликають ушкодження барабанної перетинки, середнього і внутрішнього вуха, може виникнути глухота і німота.

Частою травмою будуть контузії з втратою, затримкою пульсу, кровотечею з носу, вух.

Поблизу від епіцентру, які знаходяться в оборонних спорудах, підвалах, тунелях, танках можуть дістати опіки верхніх дихальних шляхів від гарячих газів, які проникають в ці приміщення. Надмірне пилеутворення може викликати задуху. На першому місці по частоті серед втрат від дії ударної хвилі будуть травми голови, на другому – травми кінцівок, на третьому – глухонімота, психоневрологічні реакції, на четвертому – травми грудей.

За матеріалами японської трагедії 60% смертельних випадків було викликано ударною хвилею. Для захисту від ударної хвилі можливе використання найпростіших укриттів – траншей, ходів сполучення, окопів і т. ін., а також природних укриттів – ярів, зворотних скатів висот. Ліпше всього захищають від ударної хвилі повністю закриті споруди. На відкритій місцевості уражаюча дія ударної хвилі може бути значно знижена, якщо до її приходу людина встигла лягти на землю.

Ступінь захисту людей у танках приблизно така ж, як і в траншеях. Інша бойова техніка – бронетранспортери, автомобілі, не являються надійним захистом від ударної хвилі, так як повітря, яке рухається з великою швидкістю може відкидати об’єкти техніки на значні відстані і спричиняти серйозні ушкодження під час удару об землю.

Уражаюча дія світлового випромінювання

Джерелом світлового випромінювання під час ядерного вибуху є сферичні форми, зона, що світиться (вогнева куля).

Ураження людини можливе в результаті безпосередньої дії світлового випромінювання на шкірні покрови – світлові первинні опіки. А також в результаті загорання одягу і оточуючих предметів – вторинні опіки.

Опіки від світлового випромінювання за своїм характером мало чим відрізняються від звичайних опіків вогнем, окропом, парою. Опіки від ультрафіолетової частини спектру з’являються звичайно через декілька годин по типу сонячних опіків.

Уражаюча дія світлового випромінювання визначається світловим імпульсом або кількістю світлової енергії, яка падає на 1 см2 поверхні, що перпендикулярна до напрямку розширення випромінювання за весь час випромінювання. Вимірюється в калоріях на кв. см.

Ступінь опіків в залежності від світлового імпульсу:

І ст. – при імпульсі 2-4 кал/см2;
ІІ ст. – при імпульсі 4-10 кал/см2;
ІІІ ст. – при імпульсі 10-15 кал/см2;
ІV ст. – при імпульсі більше 15 кал/см2.
Опіки від ядерного вибуху мають такі особливості:

профільний характер – виникають на тій стороні тіла, яка повернена до місця вибуху;
займають значні площі тіла;
різноманітні по важкості ураження (відкриті частини тіла мають більшу важкість ураження.
Безпосередньо дія світлового випромінювання на око може викликати опіки переднього відділу ока і його придатків, опік сітківки і осліплення. може виникнути тимчасове, зворотне осліплення внаслідок розкладу зорового пурпуру, яке триває від декількох хвилин до декількох днів.

Особливо небезпечним для ураження органа зору світлове випромінювання вночі, так як чутливість ока в темряві у 2000 разів більше, ніж на світлі, а діаметр зіниці у 4 рази більше, ніж вдень. за іноземними даними під час вибуху, у порядку досліджень ядерної бомби потужністю в І мгт, на висоті 76 км вночі опіки сітківки у кроликів спостерігались на відділі 500 км.

Структура санітарних втрат від ядерної зброї буде залежати від таких умов:

від потужності вибуху – з зростанням потужності збільшується кількість втрат. Але доля уражених проникаючою радіацією зменшується, а при великих – мегатонних вибухах – таких уражених в числі санітарних втрат може і не бути; проникаюча радіація проявить свою дію тільки у зоні незворотних втрат, де усі уражені загинуть від ударної хвилі і світлового випромінювання;
від виду вибуху – при наземних і підземних вибухах зростає кількість уражених проникаючою радіацією за рахунок радіоактивного зараження місцевості;
від відстані до епіцентру вибуху – з збільшенням відстані дія уражаючих факторів зменшується;
від ступеня захисту особового складу.
Оскільки всі уражаючі фактори діють одночасно, кожна людина, яка знаходиться у зоні її дії, може бути уражена, в залежності від перерахованих умов, одним, двома, або трьома уражаючими факторами, тобто отримати комбіноване ураження в різних співвідношеннях; питома вага таких уражених може досягати 85% в загальній кількості санітарних втрат від ядерної зброї.

При застосуванні нейтронних боєприпасів у структурі санітарних втрат буде переважати гостра променева хвороба.

В. Розміри та структура санітарних втрат від хімічної зброї можуть коливатись в широкому діапазоні від кількох відсотків до 100. вони залежать від багатьох факторів.

Визначальне місце серед них мають такі:

раптовість застосування противником хімічної зброї;
властивості, масштаб і спосіб застосування отруйних речовин;
характер бойових дій і щільність військ на 1 км2;
ступінь оснащення особового складу засобами протихімічного захисту;
вміння особового складу військ користуватись засобами протихімічного захисту;
метеорологічні умови та ін.
Дані періоду першої світової війни та пізніших часів свідчать про велике значення елементу раптовості застосування хімічної зброї. в тих випадках, коли цього досягала нападаюча сторона, весь особовий склад підрозділів, який попадав під вплив отруйних речовин, отримував стовідсоткове ураження. Елемент раптовості не втратив свого значення і в теперішній час. згідно з поглядами командування військ США, територія району цілі повинна бути заражена за 15-30 сек. особовий склад за цей час не встигне скористатись засобами захисту, навіть маючи їх, або використають протигази і захисні костюми пізно, коли токсичні дози отруйних речовин вже попадуть в організм і виникнуть ураження.

При відсутності моменту раптовості втрати від отруйних речовин будуть в кілька разів меншими.

Санітарні втрати багато в чому залежать від властивостей отруйних речовин і засобів їх застосування. Особливо великі втрати слід очікувати в умовах масованого застосування повітряним способом швидкодіючих високотоксичних отруйних речовин, таких, як зарин, V – гази, психоміметичні речовини.

Серед загальних втрат від хімічної зброї кількість загиблих ("незворотні втрати") залежить, в основному, від типу застосованої противником отруйної речовини. У випадку застосування отруйних речовин нервово-паралітичної дії та синильної кислоти відсоток незворотних втрат високий, при використанні іприту і фосгену – значно менший, а для уражень отруйними речовинами, які тимчасово виводять людину із ладу (подразнюючі, сльозоточиві та психохімічні отруйні речовини), такі випадки взагалі не характерні.

Серед санітарних втрат питома вага важкоуражених також буде різною:

при застосуванні отруйних речовин типу зарин вони можуть складати більше 50%,
при використанні іприту – значно менше половини.
Застосування отруйних речовин наземним або повітряним способом з допомогою металевих оболонок, споряджених детонаторами ударної дії і достатньою кількістю вибухових речовин не тільки для розкриття оболонки, але і для утворення дрібних осколків, може привести до того, що частина уражених піддається комбінованому впливу – токсичному і травматичному. Вони будуть потребувати як терапевтичної (80-90% випадків), так і хімічної допомоги.

Кількість людей, які опинились під впливом отруйних речовин, залежить від щільності військ на 1 км2.

Рівень захисту людини від хімічної зброї – важливий фактор, який визначає розмір і структуру санітарних втрат. Для ілюстрації значення цього положення наводимо дані, які відносяться до зарину.

В США прийнято розрізняти чотири ступеня захищеності людини до моменту застосування зарину:

Війська в протигазах. Санітарні втрати будуть мінімальними – в межах до 15%.
Війська забезпечені протигазами і добре вміють користуватись ними, але в момент застосування отруйних речовин не скористалися засобами захисту.
Війська забезпечені протигазами, але погано навчені ними користуватися.
Війська без протигазів. Допускається, що при цьому можна уразити до 80% незахищеного особового складу.
Отже, втрати будуть різними в залежності від рівня захищеності військ: в одних випадках вони будуть втрачати 4-10-15%, а в інших – майже весь особовий склад.

Метеорологічні умови також впливають певним чином на організм людини та стійкість отруйних речовин у зовнішньому середовищі, що відбивається на розмірах санітарних втрат і їх структурі.

Література

Підручник "Військово-медична підготовка". Ф. І. Комаров, Медицина, 1984 р.
"Ядерна зброя". Посібник для офіцерів, 1988 р.
"Втрати у минулих війнах" 1756-1918 р. р. Довідкова книга. Медгіз, 1974 р. Камінський Л. С., Новосельський С. А.
"Зарубіжний військовий огляд" "8, 1989 р.
Військово-медичний журнал № 5, 1990 р., № 7, 1991 р.