Воєнні походи скіфів до Передньої Азії
Після приходу скіфів на терени Східної Європи, перемоги над кіммерійцями й опанування територіями Північного Причорномор’я та Північного Кавказу, на початку VІІ століття до н. е. їхня воєнно-політична активність була спрямована на південь від Кавказьких гір, у місця розташування давніх цивілізацій.

Час скіфських азіатських війн є героїчним періодом скіфської воєнної історії. Цьому періоду присвячено цілу низку публікацій. Дискусійними залишаються питання визначення часу скіфської гегемонії у Передній Азії, аналізу впливу давньосхідних культур на розвиток воєнного мистецтва скіфського війська, внесок скіфів у воєнну справу Давнього Світу та інші.

Про воєнні походи скіфів до Передньої Азії повідомляють ассирійські клинописні документи, вавилонські хроніки, давньоєврейські тексти. Про перемоги скіфів, їх похід на Єгипет і панівне становище в Азії писав Геродот. Цінні доповнення в цьому питанні є в "Географії" Страбона і в інших античних авторів.

Дані, накопичені сучасною археологією, переконливо підтверджують повідомлення давніх документів та авторів про воєнні дії скіфів у Передній, Малій Азії і на Близькому Сході. При розкопках оборонних споруд міст Закавказзя, Месопотамії, Сирії, Палестини зустрічаються скіфські бронзові вістря стріл. Скіфські речі: деталі кінської вузди, мечі, наконечники стріл знайдені при розкопках урартійських фортець у комплексах VІІ - VІ ст. до н. е.

На городищі Норшунтепе (територія сучасної Туреччини), були знайдені скіфські наконечники стріл, списів, ножі, вудила, бронзові вуздечні бляхи, у вигляді голови грифона. Набори озброєння скіфського типу, які включали акінаки, біметалевий клевець, наконечники стріл, знайдено в центральній Анатолії. Награбоване добро вивозилось далеко за межі Передньої Азії. Ассирійські зображення на піхвах скіфських мечів, срібні ніжки ослонів урартійського походження, прикраси азіатських красунь не рідкість у знахідках на території України і доходять до Кіровоградщини та Київщини.

Дивовижно нагадують державний символ України - тризуб, який своїм корінням сягає у глиб віків, знаки на обкладці царського меча з Келермеського кургану і на руків’ї акінака з так званого Мельгуновського скарбу на Кіровоградщині. Ці знаки на думку Б. Б. Піотровського відповідають урартійському символу "дерева життя".

Час воєнної присутності скіфів у Передній Азії визначається в межах від початку 70-х років VII ст. до н. е. до середини 80-х років VI ст. до н. е. На Передньоазіатському театрі воєнних дій скіфи вперше згадуються в анналах царя Ассирії Асархаддона (681-668 рр. до н. е.), що датуються під другим роком його правління.

Останніми згадками про скіфську воєнну присутність в Азії є тексти давньоєврейських пророків 90-х років VI ст. до н. е. Геродот залишив нам свідчення про участь окремого "заколотного загону скіфів - кочівників" у війні між мідійським царем Кіаксаром і володарем Лідійського царства Аліаттом, яка закінчилась 28 травня 585 р. до н. е. Саме ця подія, на думку багатьох учених, стала завершенням участі скіфів у війнах на території Передньої Азії. У всякому разі, жодного факту, що вказує на їх перебування тут після вказаного терміну невідомо.

Характер азіатських війн скіфів свідчить про те, що їх загони діяли оперативно, були не обтяжені обозами із сім’ями і домашнім скарбом, стадами худоби і тому подібним. Де ж на цей час знаходилось основне ядро скіфів, де був розташований вихідний район їх військових походів? Є різні думки про локалізацію "Скіфського царства", яке в ассирійських документах названо "царством Ішкуза". Одна група вчених схильна бачити його в районах поблизу озера Урмія в Іранському Курдистані, друга - в межиріччі Кури й Аракса на території сучасного Азербайджану. На думку автора, найбільш аргументована думка про перебування в VIІ - VI ст. до н. е. основного ядра скіфських племен на території Прикубання і Північного Кавказу. Деяка частина скіфів при цьому кочувала в степах Криму та Північного Причорномор’я від Дунаю до Дону.

Сам Геродот, описуючи повернення скіфів до "своєї країни" після походів до Передньої Азії, локалізує її саме в Північному Причорномор’ї. Етноплемінний склад скіфського військового об’єднання був доволі строкатим, бо включав загони зі всіх областей Скіфії. Разом зі з’єднаннями скіфів царських у походах брали участь підкорені кіммерійці і загони з північно-причорноморського Степу й Лісостепу, і сусідні савромати, і воїни кавказьких племен. До складу скіфського об’єднання могли входити і загони амазонок.

Оскільки кочове скотарство не вимагало великої кількості робочих рук, значна частина населення могла відірватись від трудової діяльності і взяти участь у довготривалих воєнних походах. Прекрасно озброєні залізною зброєю відмінної якості, далекобійними складними луками, маючи високу маневреність, скіфи являли собою грізну силу, ідеально пристосовану до ведення грабіжницьких війн у далекому відриві від своїх стратегічних тилів.

Так як азіатські війни скіфів продовжувались загалом близько століття, мало вірогідно, що їх військові контингенти, які діяли в Передній і Малій Азії, на Близькому Сході, не підтримували зв’язків із своїми стратегічними тиловими базами у Передкавказзі та Північному Причорномор’ї, не відправляли туди свою здобич і не отримували звідти підкріплень. Скоріше навпаки, окремі загони скіфів або скіфське військове об’єднання в цілому періодично здійснювали воєнні вторгнення в Передню Азію.

Ассиро-вавилонські документи, давньоєврейські пророки, античні історики не вказують на скіфів як на постійно присутню військову силу. Скіфська воєнна присутність на Передньоазіатському театрі воєнних дій виражалась у здійсненні великих походів скіфським військовим об’єднанням у цілому, серією малих походів окремих загонів і з’єднань, їх тимчасовим перебуванням на території союзницьких або тимчасово підкорених держав.

З Північнокавказьких степів скіфські загони здійснювали марші до країн Передньої Азії, долаючи Кавказькі гори через Дербентський і Дар’яльський проходи, Мамісонський перевал і вздовж побережжя Чорного моря. При цьому основним маршрутом був обраний дербентський. Греки, в часи Есхіла, Кавказ називали "дорогою скіфів". Нам відомо принаймні три великих походи скіфів до Передньої Азії. Це вторгнення скіфів у 670-х роках до н. е., яке закінчилось укладенням династичного шлюбу між царським домом Ассирії й царем скіфів.

Похід скіфів до кордонів Єгипту в 630-х - на початку 620-х рр. до н. е., прихід скіфського війська під командуванням царя Мадія на допомогу обложеній мідійцями Ніневії в 614 р. до н. е.

Похід Мадія був чи не найбільшим за своїми масштабами. На період скіфських війн в Азії припали грандіозні події в передньоазіатському регіоні. У складній і багатій на різкі зміни воєнно-політичній обстановці скіфи виступали на боці то однієї, то другої сторони, міняли союзників і ворогів. Воєнно-політична обстановка напередодні походу Мадія до Передньої Азії виглядала так. Паралельно із занепадом Ассирії на Передньоазіатському театрі воєнних дій відбувалось посилення Мідії.

Іраномовні мідійські племена займали території на південь від Каспійського моря. Серед них відбувалися процеси переходу від кочового до осілого способу господарювання. Частина мідійців продовжувала вести кочовий спосіб життя. Війська цих племен складалися з окремих загонів кінноти й піхоти, що формувалася за родовим принципом.

У 625 р. до н. е. в Мідії до влади приходить Кіаксар. Він енергійно проводить ряд політичних і воєнних реформ. Кіаксар перебудував племінне ополчення в організоване військо. "Він перший поділив азіатське військо на бойові загони і перший упорядкував їх залежно від виду зброї - на списоносців, лучників і вершників, тоді як перед тим усі вони були без усякого ладу перемішані й об’єднані".

У 626 р. до н. е. у Вавилоні царський трон захопив халдейський вождь Набопаласар, що до того перебував на воєнній службі в ассирійському війську. Він відмовився в подальшому визнавати владу ассирійських царів.

У 615 р. до н. е., мідійські війська вторглись у східні провінції Ассирії. В 614 р. до н. е. мідійці взяли штурмом офіційну столицю Ассирійської держави - Ашшур і, з приходом вавилонського війська, яке привів особисто Набопаласар, обложила ставку ассирійських царів - Ніневію. Геродот, описуючи війну мідійців з Ассирією під керівництвом царя Кіаксара, відмічає: "І коли він переміг ассирійців в одній сутичці і вже обложив Нін, проти нього виступило численне військо скіфів, очолюване царем скіфів Мадієм, сином Прототія". Історичність особи Мадія підтверджує і Страбон, він згадує про "…віддалені мандри вождів, як, наприклад, Мадія скіфського".

Більшість сучасних дослідників сходиться на тому, що Прототій, згаданий Геродотом, і цар скіфів Партатуа, відомий нам з ассирійських документів - це одна і та ж особа. Зберігся письмовий запит царя Ассирії Асархаддона (681-668 рр. до н. е.) до оракула бога Шамаша: "…Партатуа, цар країни Ішкуза, який прислав тепер (вісника) Ашшурахіддіну, царю Ассирії (в…).

Так як, Ашшурахіддін цар Ассирії дає в жінки Партатуа, царю скіфів дочку царя з "дому виховання" (… чи вступить) з ним Партатуа, цар скіфів, (в союз), слово вірне, мирне … чи буде виконувати по істині …". Укладення династичного шлюбу між царським домом Ассирії і провідником скіфів відбулося напередодні 673 року до н. е. Якщо Мадій дійсно нащадок Партатуа й ассирійської царівни, то він доводиться племінником наймогутнішому царю Ассирії Ашшурбанапалу (668-635/27 рр. до н. е.) і йому прийшлося надати допомогу обложеному в Ніневії рідному дядькові Сараку (616-612 рр. до н. е.). Прихід скіфів врятував становище. Оцінивши значну чисельну перевагу своїх противників Кіаксар і Набопаласар змушені були відступити.

У наступному 613 р. до н. е. цар Ассирії Сарак організовує воєнний похід проти Вавилону, залучивши до нього племена приєвфратських арамеїв. Які-небудь активні дії з боку союзників вавилонян - мідійців у цьому році не відмічаються. Тимчасове подолання зовнішньополітичних труднощів Ассирії в 613 р. до н. е. можна пояснити тільки допомогою союзних їм скіфів. Вірогідно, напрямком зосередження основних зусиль для скіфів була визначена Мідія, для ассирійців - Вавилонія.

Ситуація кардинально змінюється в 612 р. до н. е. Мідійці відновлюють бойові дії в Ассирії. Вавилонська хроніка Набопаласара згадує про участь кочових народів і серед них скіфів у поході мідійців, а Кіаксар з цього часу отримує у вавилонських документах титул "царя Умманманди", в розумінні того, що стає володарем північних "варварів" взагалі. Скіфи, як союзники ассирійців, більш не згадуються.

У липні 612 р. до н. е. після тривалої осади мідійці у взаємодії з військом Вавилону оволоділи Ніневією. Усі ці обставини свідчать про приєднання скіфів до мідійсько-вавилонського союзу. Що сталось з Мадієм після подій 614 р. до н. е. нам невідомо. Військова доля багата на несподіванки. В Іранському Курдистані на узбережжі озера Урмія біля містечка Саккиз знайдено скарб, який є залишками зруйнованого поховання скіфського вождя високого рангу другої половини VІІ ст. до н. е. Хто знає, чи не покоївся тут прах царя Мадія?

Остаточне знищення ассирійської держави завершилось у 605 році до н. е. після поразки ассиро-єгипетських військ у битві при Каркемишу союзниками мідянами і вавилонянами. При розкопках цього міста в шарах кінця VІІ ст. до н. е. знайдено багато наконечників стріл "скіфського типу". Чи не є це свідченням участі скіфів у знищенні останнього оплоту ассирійців? Кого, як не союзників, міг запросити до себе на бенкет мідійський цар, про який згадує Геродот: "Більшість із них запросив до себе на бенкет Кіаксар і мідійці понапоювали їх як слід і перерізали. Так мідійці знову повернули собі свою владу в країні, яку мали, і перед тим заволоділи Ніном і підкорили також і ассірійців, за винятком області Вавилона".

Саме після цієї події, мабуть, почалось масове повернення скіфів у північнокавказькі та північно-причорноморські степи. З азіатським походом Мадія тісно пов’язана проблема скіфського панування в Передній Азії.

Чомусь, саме результати цього походу інколи, спираючись на працю Геродота, вважають за початок перехоплення скіфами військової ініціативи на Передньоазіатському театрі воєнних дій. Але Геродот зовсім не акцентує на цьому увагу. Просто він, згадавши події під стінами Ніневії, робить стрибок у часі назад, що взагалі властиво для нього, і переходить до пояснення шляху пересування скіфів з Європи до Азії та засвідчує: "Тоді зустрілися мідійці із скіфами і були розбиті в битві, втратили своє панування, а скіфи поширили свою владу в усій Азії. Звідти вони попрямували до Єгипту. А коли прибули до Сирійської Палестини, їм назустріч вийшов Псамметіх, цар Єгипту, і дарами, і умовляннями йому пощастило переконати їх не йти далі. І коли вони відступали, вони опинилися в сирійському місті Аскалоні, більшість скіфів пройшли містом, не завдавши жодної шкоди, але деякі з них затрималися й пограбували храм Афродіти Уранії…

Скіфи володіли Азією впродовж двадцяти восьми років і своїми нахабством і свавіллям усе перевернули там догори ногами. З одного боку, вони вимагали від підкорених народів данину, що вони визначали до кожного з них, а крім збирання цієї данини вони роз’їжджали на конях і грабували все, що тільки було в кого".

Про панування скіфів у Передній Азії Геродот у своєму творі згадує ще кілька разів, підтверджуючи при цьому вказаний термін 28 років, хоча хронологічні рамки цього періоду він чітко не вказує. Ряд дослідників порядок подій бачили так: скіфи на чолі зі своїм царем Мадієм вторглись в 614 р. до н. е. в Передню Азію, подолали мідян, потім вступили з ними в союз, завдали поразки ассирійцям, здійснили ряд грабіжницьких походів до Палестини, Сирії та Єгипту, близько 28 років володіли Мідією, поки Кіаксар не знищив їхніх вождів і таким чином не припинив їх панування. Але історичні реалії не дозволяють погодитись з такою послідовністю подій.

Панування скіфів у Передній Азі проходило й закінчилось у часи правління Кіаксара, проте Геродот жодним словом не обмовився, що воно почалось за Кіаксара. Початком скіфського панування в Азії похід Мадія на поміч Ніневії в 614 р. до н. е. не може бути, тому що: - тоді кінець панування скіфів припадає на 586 р. до н. е., а це вже час після смерті Кіаксара; - уже напередодні війни з Лідією Кіаксар приймає до свого двору загін "заколотних" (бунтівних) скіфів-кочовиків, у самій війні скіфи діють на боці Лідії - ці обставини вказують на ворожі стосунки мідійців із скіфами-царськими вже в 591 р. до н. е.; - відразу після остаточного падіння ассирійської деспотії в 605 р. до н. е. відбувається зліт могутності Мідії, захопленням нею влади у всьому регіоні, встановлення своїх порядків.

Більш, ніж чвертьвіковому пануванню скіфів у цей час просто немає місця; - в середині 90-х років VІ ст. до н. е. при розгромі Урарту скіфи уникають зіткнень із мідійцями, грабують урартійські міста на півночі країни. Очевидно, згадана Геродотом переможна битва скіфів із мідійцями, яка забезпечила панівне становище скіфів, відбулася раніше 614 року до н. е. Сам Геродот таку подію як здобуття Ніневії пов’язував, ймовірно, із закінченням скіфського панування, а не з його початком.

У сучасній літературі має місце думка, започаткована ще І. М. Дьяконовим, що встановлення скіфської гегемонії в Передній Азії відбулось в 653-652 рр. до н. е. Після завданої поразки мідійцям, військо Мадія могутньою хвилею заполонило майже увесь Давній Схід і зупинилося лише на кордонах Єгипту, де фараон Псамметіх І відкупився від них великою даниною. Мадій нібито втрутився і в боротьбу Лідії з кіммерійцями. З таким порядком подій не можна погодитись.

Викладеному Геродотом баченню воєнно-політичних подій в Азії відповідають, або принаймні не суперечать такі твердження:

По-перше, незрозуміло про яку облогу Ніневії в середині VІІ ст. до н. е., до подій 614 р. до н. е., можна говорити, коли Ассирія, у часи Ашшурбанапала (668-635/27 рр. н. е.), знаходилась ще в зеніті своєї могутності. В 652 р. до н. е. була рішуче придушена спроба проголошення незалежності Вавилону, а близько 639 р. до н. е. було взято місто Сузи і досягнута повна перемога над давнім ворогом Еламом.
По-друге, Геродотом фіксується дві синхронних історичних події у зв’язку з просуванням скіфів до Сирії й Палестини: вихід єгипетського фараона Псамметіха І за межі Єгипту в Палестину, і сплюндрування храму Афродіти Уранії. Ці події вказують на час царювання іудейського царя Іосії (639-609 рр. до н. е.) і виключають можливість віднесення їх до середини VІІ ст. до н. е.
По-третє, якщо кінець скіфського панування відбувся після здобуття Ніневії й остаточної перемоги над ассирійцями (605 р. до н. е.), то початок скіфської гегемонії - не раніше 633 р. до н. е.
По-четверте, найвірогідніше що поразка мідійців у битві зі скіфами відбулась до того, як Кіаксар зійшов на трон.
На думку автора, період скіфського владарювання в Передній Азії був можливий тільки в часи нестабільної воєнно-політичної обстановки в регіоні, що наступили внаслідок послаблення централізованої влади, анархії й смут в ассирійській державі, які розпочались між 633 і 627 рр. до н. е.

Результатом цих процесів стали серйозні зміни воєнно-політичної ситуації в регіоні: в 626 р. до н. е. владу у Вавилоні захоплює Набопаласар, у Мідії з 625 р. до н. е. - Кіаксар.

Різниця в часі між такими історичними подіями, як смерть Ашшурбанапала в 633 р. до н. е., з якою пов’язується занепад Ассирії, і остаточне падіння Ассирійської держави в 605 р. до н. е. внаслідок чого відбулося утвердження панівного становища Мідії, становить саме 28 років.

Чи не на ці історичні події спирався Геродот, визначаючи термін панування скіфів у Передній Азії? Правда, ми абсолютно точно не знаємо року смерті Ашшурбанапала. Різними дослідниками вона визначається в межах від 635 до 627 року до н. е. Але і враховуючи це, висунута гіпотеза не втрачає сили, бо ж Геродот зазначив, що ліквідація скіфського панування сталась після остаточного підкорення ассирійців.

Таким чином, час 28-річної скіфської гегемонії у Передній Азії можна визначити між 633/626 і 605/598 рр. до н. е. Послідовність воєнно-політичних подій могла бути такою. В 633/626 рр. до н. е. мала місце рішуча перемога скіфів над мідійцями, наслідком якої було ганебне підпорядкування скіфам і сплата важкої данини Мідією. Відголоси цього принизливого становища чутні ще майже через століття, в часи Дарія І.

Про воєнні зіткнення між скіфами й мідійцями свідчить і мідійська циліндрична печатка, знайдена на території сучасного Ірану. Після того, скориставшись з міжусобиць, безпорядків і послаблення центральної влади в ассирійській державі, скіфи здійснили ряд грабіжницьких походів до Сирії, Палестини, Малої Азії, вийшли на кордони Єгипту. Основним способом воєнних дій на цей час для скіфів стали швидкі рейди окремих загонів організовані з метою грабунку й збору данини.

У 614 р. до н. е. скіфське військове об’єднання під командою царя Мадія прийшло на допомогу обложеній мідійцями Ніневії. В 613 р. до н. е. воєнні дії скіфів були спрямовані проти Мідії, що забезпечило ассирійцям північно-східний напрямок і дало змогу організувати воєнний похід проти Вавилону.

Навесні 612 р. до н. е. союзні вавилоно-мідійські війська знову здійснюють похід до серця Ассирії - царського міста Ніневії і здобувають її після трьохмісячної облоги.

Така різка зміна балансу воєнного потенціалу супротивних сторін могла відбутись внаслідок приєднання скіфів до вавилоно-мідійського військового союзу. Це могло статись у кінці 613 р. до н. е. - на початку 612 р. до н. е., хоча і після цього мідійці продовжували сплачувати данину скіфам. Кінець їх пануванню був покладений після вбивства військових ватажків на бенкеті у Кіаксара. Подія ця сталась після 605 р. до н. е., але не пізніше 599 р. до н. е.

Походи скіфів до Передньої Азії продовжувались тривалий час. Це не могло не відбитись на економіці, ідеології і соціальній структурі скіфського суспільства, і, як результат, на його воєнній організації. Тому в скіфах часів азіатських війн передусім потрібно бачити не кочових скотарів, а професійних воїнів, основу існування яких забезпечувало насильне відчуження продукту, виробленого осілим землеробським населенням.

Азіатські походи прискорили формування військової організації і розвиток воєнного мистецтва скіфів. Військова могутність скіфів піднімала їх вождів до рівня давньосхідних правителів, зростала їх влада, посилювалася роль військової аристократії.

Військова енергія, зміцнена набутим досвідом та передовими досягненнями у галузі озброєння й тактики ведення бою, забезпечила воєнну славу скіфам у наступні століття. Вона надовго пережила цей народ і закріпилася за нашими предками.

Військова історія скіфів - це невід’ємна частина нашої вітчизняної історії. Бойові традиції українського війська народжувались не на пустирі. Наш патріотизм народився не вчора, а тисячі років тому, і несе він у собі, крім багатьох інших рис, відлуння бойового духу скіфів.

Література

Бережинський В. Г. Військова організація і військове мистецтво скіфів. - К.: Академія 3СУ, 1994. - С. 60-61.
Иванчик А. И. Киммерийцы. Древневосточные цивилизации и степные кочевники в VII-VI в. до н. э. - М.: РАН, 1996. - 324 с.
Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ. - 1947. - № 1. - С. 255-316, № 4. - С. 170-289.
Случайные рефераты:
Реферати - Класифікація нотаток як жанру мемуарної літератури
Реферати - Життя та творчість Володимира Винниченка
Реферати - Життя та творчість Пантелеймона Куліша
Реферати - Іван Франко
Реферати - Борис Дмитрович Грінченко
Реферати - Володимр Самійленко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 15
    Гостей: 14
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта