Виховання головних чеснот християнина
Божі Заповіді дані для нашого життя. Вони — непорушний фундамент щастя й ладу. Вони є для людства тим, чим є фундамент для дому, мотор для машини, повітря для легень, крила для птиці. А щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на землі і запевнили вічне щастя, то треба їх знати, розуміти, любити та зберігати не десь-колись, а щодня через все своє життя. Хто дотримується Божих Заповідей, той любить Господа Бога, як це навчає євангеліст Іван: “Це бо любов Бога: берегти його Заповіді. А Заповіді Його нетяжкі”. (І. їв. 5.3).

Перша Божа Заповідь повчає нас: “Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене”.

Ця заповідь стоїть на сторожі правдивої релігії. Вона наказує почитати тільки єдиного правдивого Бога, бо він Творець світу і про все дбає: про дерева, квіти, польові трави, про птиці небесні, про кожну комашку, рибку, тварину і кожну людину. Він дав нам життя, і ми залежні від Нього щохвилини.

Сьогодні проти першої Божої Заповіді люди грішать модерним ідолопоклонством (надають перевагу не Богові, а якійсь спокусливій матеріальній речі). Таке новітнє ідолопоклонство практикують навіть і християни, які свідомо чи несвідомо підпадають під вплив цих “модерних божків”: алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, грошей, а також культу тіла, якому сьогодні люди намагаються чи не найкраще догодити.

Таких грішних блудників у світі є багато.
Наркоманів, п’яниць і розпусних синів,
Тих, що Бога хулять, і що навіть у свято
В Божий храм не ідуть, зневажають батьків.
Скільки вас вже ступило на блудні дороги!
Піднімайте ж до Бога жорстокі серця!
Повернутись на рідні батьківські пороги
Вам ніколи не пізно до Бога Отця.

Друга Божа Заповідь повчає нас: “Не клич намарно ім'я Господа. Бога твого”. Ця заповідь є неначе доповненням до першої. Це означає віддавати належну пошану Божому імені і не вимовляти його без пошанування, бо Він — всемогутній, бо Він всім керує, про все дбає. Друга Заповідь Божа застерігає: не можна божитися, кликати Бога на свідка, проклинати, криво присягати: Гріх зневажати святих, святі речі, святі місця.

«Не клич намарно ім’я Господа твого» —
Під ноги Боже слово не кидай,
Не насміхайся ти над ім'ям Бога!
Діла Господні ти не зневажай,
З погордою не говори про Бога,
Фальшивої присяги не давай,
З прокльоном, гнівом не роби нічого.
Намарне ім'я Боже не клич, дитино,
Нехай святиться це ім'я в душі твоїй,
Лихі слова, злі помисли як гріх-провину
Ти не плекай ніколи в серденьку своїм.
“Пам'ятай день святий святкувати”.

У Старому Завіті ця Заповідь приписувала святкувати суботній день. У Новому Завіті обов'язково віддання пошани Богові переноситься на неділю тому, що в неділю Ісус Христос славно воскрес із гробу, в неділю Дух Святий зійшов на Апостолів. Цей недільний святковий день було закріплено Декретом ІІ-го Ватиканського Собору “Про святу Літургію”.

Четверта Божа Заповідь повчає: “Шануй батька і матір свою, щоб тобі добре було і щоб ти довго прожив на землі”.

Ця заповідь єдина із десяти дає обіцянку винагороди за її сповнення. На цій заповіді будуються відносини в родині, між батьками і дітьми. Батьки дають дітям життя, вони є творцями Божими у справі продовження людського роду, тим самим є для дітей першими заступниками Божими на землі, тому їм належить пошана.

Своїх батьків доглядати до самої смерті.
Хто батька-матір зневажає,
Не має у душі спокою —
В житті він щастя не зазнає
І не розлучиться з журбою.
Хто батька-матір не шанує,
Того забудуть діти власні,
Від них пошани не почує,
І в хаті згода й спокій згасне.
То ж не забудь ти доню й сину,
Коли твій батько у біді, —
Віддай й одежину єдину
І поможи йому тоді.
А в неділю, любі діти, до Святого Храму
Йдіть до Бога помолитись за тата і маму.
Батьків шануймо все своє життя,
Бог нам пошле своє благословення,
І буде в нас щасливе майбуття,
І буде в нас щасливе сьогодення!

П'ята Божа Заповідь гласить: “Не вбивай”.

На світі є дуже багато вартісних речей, але найдорожче з них — людське життя. Його не можна купити за жодну ціну. Живучи, ми не додумуємось, що Бог нам дав життя в дар. Господь Бог проголошує себе абсолютним Господарем життя людини, яка створена на Його образ і подобу. Тому ніхто не має права ані собі, ані іншим його відбирати. Ми повинні відкидати все, що шкодить чи руйнує наше здоров'я: куріння, алкоголь, наркотики, не наражати своє життя на небезпеку без вагомих причин. Самогубство або вбивство — це найбільший гріх проти П'ятої Заповіді. Ця Заповідь забороняє нищити невинних дітей у лоні матері.

Ісус Христос навчав не вбивати ні фізично, ні морально навіть своїх ворогів, а молитися за їх прозріння.

Дві тисячі років у серці несемо
Ісуса Христа Заповіт.
З науки Христа ми любов всі беремо,
Любов ця врятує весь світ!

Шоста Заповідь “Не чужо лож” перекликається з дев'ятою “Не пожадай жінки ближнього свого”. Шоста і дев'ята Божі Заповіді стоять на сторожі моральної чистоти і невинності, чистоти нашого серця і вірності у подружньому житті. Сам Господь Бог поблагословив перше подружжя — наших прародичів Адама і Єву у раю. Отож, подружжя — то Божа установа, в основу якої покладено єдність любові і нерозривність подружньої присяги.

Проти Шостої Заповіді Божої грішить той, хто живе без церковного шлюбу, хто вживає сороміцькі слова, жарти, пісні, веде непристойні розмови, дивиться нескромні малюнки, порнографічні та еротичні фільми, які є грішними супроти християнської моралі. Святий Апостол Павло каже: “...ті, що чинять розпусту, перелюб, розгнузданість — Царства Божого не успадкують”. Гріх нечистоти руйнує в нашій душі Божу ласку, принижує людину до рівня тварини.

Чужого ложа не бажай, людино,
На грішний шлях розпусти не ступай,
Бо це великий гріх, моральне зло — провина,
Лиху спокусу цю від себе відганяй.
В чужому ложі чистоти
й невинності не зрадь,
Бо чистота й невинність —
скарб у наших душах,
Ти помисли лихі, мов чорну гадь,
Від себе відганяй, бо це диявола спокуса.

Перелюб — тяжкий гріх. Ісус Христос каже: “...кожний, хто дивиться на жінку ближнього свого з пожаданням, той вже вчинив перелюб у своєму серці. Перелюб веде до розлучень, що є великим нещастям для подружжя, а особливо для дітей. Отже, дуже важливо держати наш розум і серце чистими, вільними від непристойних думок і бажань, бо навіть саме внутрішнє бажання згрішити є гріхом. В час таких спокус треба звертатися до Бога з молитвою, щоб допоміг розвіяти замішання в нашій душі?”

Не зрадь в коханні!
Щоб бути серцем чистим,
Пильнуй, аби ніхто тебе не звів,
Щоб шлях твій був, мов сонце,
променистим,

Сьома Божа Заповідь “Не кради” перегукується із десятою Божою Заповіддю “Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого”. Щоб людина могла вільно і спокійно використовувати дані Богом дари на Божу славу і для свого добра, то на сторожі приватної власності Господь Бог поставив сьому і десяту Заповіді Божі. Від дотримання цих Заповідей залежить добро всіх людей — особисте, родинне і суспільне. Ці заповіді закликають нас бути чесними людьми, щоб ми ніколи нічого і ні в кого не крали, не зазіхали на чужу власність. Одним з видів крадіжок у школі є списування у товариша по парті. Отримана таким чином оцінка є краденою. Красти можна і час у вчителя, який не встигає подати новий матеріал через порушення дисципліни, бо на зауваження витратив дорогоцінний час. Такий, учень обкрадає своїх товаришів по класу у знаннях, а вчителя — в часі.

Восьма Божа Заповідь, гласить: “Не свідчи не правдиво на ближнього свого”.

Восьма Божа Заповідь стоїть на сторожі не матеріальних, а духовних цінностей, таких як: знання, мудрість, слава, добре ім'я, моральна чистота і ін. Господь Бог дав нам дар мови, щоб ми могли порозумітися з нашими ближніми. Тож ця заповідь наказує нам завжди говорити правду і попереджає проти всякого лихого слова чи свідчення, що могло б пошкодити ближньому, його доброму імені і славі. Не засуджуйте ближнього, особливо, коли це неправда. У Святому Євангелії сказано: “Не судіть, щоб вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас будуть судити”. (Mт. 7.1).

Тож восьма Заповідь нам каже:

«Не свідчи на ближнього свого ніколи не правдиво».
Говори правду в вічі, не кажи
Того, чого казати не можна.
Брехнею, люди кажуть, світ пройдеш,
Але назад не буде вже дороги.
Подумай добре перед тим, як йдеш,
Якщо підеш — навіки втратиш Бога.

Пам’ятаймо, що немає любові до Бога без любові до ближнього. А вступ у щасливу вічність вирішує тільки життя за Божими Заповідями тут, на землі.

Виховання головних рис християнина

Найбільш повною формою справедливості е християнська. Вона виражена у словах: “Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви” (Мат. 7. 12). Не вносить у життя ні фальші, ні брехні, ні образи, ні зла. Усі люди — твої ближні, не роби їм того, чого собі не бажаєш. Мало того, не тільки не роби зло, але роби добро від щирого серця, з любов'ю, милосердям та всепрощенням. Ти хочеш, щоб до тебе щиро ставились, сам відкрий своє серце. За законом християнської любові найвище благо — добро ближнього.

Але часто у житті буває так, що ми до себе ставимося не вимогливо, а прагнемо неможливого від іншого. Християнська справедливість говорить : чому ти зауважуєш скалку в очах брата свого, а колоду в очах своїх не відчуваєш? Тут і треба шукати відповіді на дії подвижників християнства, які переживали за свої гріхи, були всепрощаючими, поблажливими до інших, ласкою та любов'ю виправляли хиби ближнього.

Взагалі, християнське правило вчить нас, що у суєтних випадках життя, наприклад, сварках, зіткненнях, треба шукати вину не в інших, а у самому собі — у своєму гріхолюбстві, непоступливості, самолюбстві та егоїзмі Але і цього мало. Воно закликає нас бачити у кожній людині брата, брата у Христі, возлюблене творіння та образ Бога всемогутнього. Як би не затемнила себе людина гріхами, ми повинні шукати у її душі іскру Божу. “Гріхи, гріхами, а основа у людині образ Божий... Гріх зненавидь, а грішника люби”, — говорив колись отець І.Кронштадський.

При такому баченні людини з'являється і довіра до неї. Вона потрібна найперше до тих, хто намагається стати на ноги після тяжких гріховних падінь. У цьому велич християнської любові: “усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!” (Перш. пос. An. ІІ. до Кор. 13).

Здається, такі слава чуємо кожний день і вважаємо, що зміст їх добре знаємо. Але вони наповняться глибоким змістом, якщо ми зрозуміємо їх, обтяжать нас великою відповідальністю. Розглянемо з них поняття, яке є основою правильного розуміння всіх інших. Це — християнська любов.

У повноті своїй християнська любов є найвищим, найсильнішим та найяскравішим почуттям. Це є стан особливої духовної близькості, найсильнішого тяжіння людини до людини.

Серце, сповнене християнською любов'ю, відкрите для того, кого воно любить, готове прийняти його. У любові сприймає іншого і себе віддає іншим, “Серце наше розширене до вас, корінтяни, вам в нас не тісно”, — писав своїм улюбленим духовним дітям Ап. Павло. — “По тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою” (Ін. 13. 35).

Християнська любов є відчуттям особливої близькості людини до Бога, Який Сам є Любов. У сфері земних почувань немає вищого від жертовної любові. Уся історія відносин між Богом і людиною — це самопожертва Небесної любові. Господь веде до спасіння грішника, Свого ворога і зрадника, Для їх порятунку не оберіг Свого Єдинородного Сина. Син Божий воплотився, страждає і вмирає для того, щоб через Воскресіння дати грішникові ту блаженну вічність, яку він втратив. Перед смертю Ісус дає своїм вірним заповідь та ідеал любові: “Як Я возлюбив вас, так і ви любіть одне одного”.

Християнська любов обнімає всіх: не тільки друзів, але і ворогів. Господь у Євангелії говорить: “А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих; хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка?” (Лк. б, 32, 37).

Любити ворога — це протиріччя у рамках світської моралі. Але ж мати дитя своє любить не тільки тому, що воно ласкаве або користі від нього багато, а за те, що воно рідне.

Вона оберігає його, рятує від біди. Тільки християнин повинен любити і ворога, розуміти, що той, хто чинить зло, потребує спасіння, бо він у руках диявола. Промінням християнської ласки і світла маємо зігріти і оповити брата свого, який потрапив у біду.

Доцільно було б на уроці з'ясувати (наскільки це можливо відповідно до віку дітей) 13 главу першого послання Ап. Павла до Коринтян.

Такі риси християнської моралі, як послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана стануть зрозумілими, коли християнську любов доповнимо покорою. Без цієї якості неможливо уявити християнську мораль. Ісус Христос Свої заповіді починає словом про покірність: “...блаженні убогі, Царство Боже бо ваше” (Лук. 6. 20). Убогими у звичайному розумінні називаємо тих людей, які нічого не мають і просять допомоги в інших. Тут же мова іде про убогість духовну. Християнин (бідний чи багатий) повинен визнати свою недосконалість, тобто розуміти, що у ньому немає нічого від себе самого. Усе, що добре у нас, — від Бога. Від себе: самолюбство, блуд, гріховна гординя, яку Бог карає. Упокореним дає благодать.

Християнська убогість, покірливість поєднані з духовним плачем. Без нього покірливість неглибока. Як це побачити? Святі Отці-подвижники радили: почни у вічі дорікати людині за ті гріхи, за які вона сама себе покірливо засуджує. Якщо вона тихо без заперечення вислухає та ще й подякує, то її каяття було щире. Тому Господь і говорить: “Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви” (Лк. 6, 21). Цей духовний плач є страх людини, бо вона розуміє, що у гріхах віддаляється від Царства Божого.

Література

1. Берляев H.A. Смысл истории. - M., 1990.

2. ЛосскийН.О. Условия абсолютного добра.-M., 1991.

3. Малерб Мишель. Религии человечества. —Москва — Санкт-Петербург, 1997.

4. Франко Іван. Вибр. тв.: У 3-х т. — Дрогобич, 2004.

5. Твардовськовий І. Християнські цінності.: Вроцлав. 2004.

6. Твардовський І. Виховання в моральності.: Вроцлав. 2002.

7. Майкшик Ст. Релігієзнавство.: Познань .1998.

8. Мальчевський П. Історія християнства.: Познань 1997.

9. Мальчевський П. Католицизм. Історія і походження.: Познань 2001.

10. Рудольф Д. Сучасне християнське подружжя .: Краків-Познань.2001.

11. Хмура А. Катихизис.: Глівіци.1989.
Случайные рефераты:
Реферати - Лариса Петрівна Косач-Квітка
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Життя і творчість Яра Славутича
Реферати - Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я"
Реферати - Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру
Реферати - Життя і творчість Володимира Сосюри
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 17
    Гостей: 17
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта