«Відлига» у вітчизняній соціології 1950 - 60 років
«Відлига» у вітчизняній соціології 1950 - 60 років

“Відлига” стосовно ідеології, науки і, зокрема її соціологічної царини настала не скоро – вищенаведений стан проіснував близько 30 років. Перші прояви пом’якшення ставлення до соціології відносяться сучасними науковцями приблизно до 1958 року.
У контексті тогочасної критики культу особистості Й.Сталіна, штучного пригнічення ряду наук, Радянська влада здійснила доволі прогресивний крок. Це був дозвіл, даний радянським науковцям на участь у ІІІ Міжнародному соціологічному конгресі (1955 рік, Нідерланди). Цілком у дусі часу, гаслом якого було не відставати ні у чому від Заходу, була дещо послаблена “залізна завіса” – СРСР відвідали ряд знаних зарубіжних соціологів-теоретиків (!) – Роберт Кінг Мертон, Раймон Арон, Толкотт Парсонс. Загалом такі заходи призвели до певної, бодай часткової легалізації соціології – у 1958 році Інститут філософії АН СРСР формує Радянську соціологічну асоціацію (РСА), у 1960 році - відділ соціології, а у 1968 році - Інститут конкретних соціологічних досліджень. До широкого поступу теоретичної соціології це, звісно відразу не призвело, але принаймні конкретні соціологічні дослідження були принципово дозволені.
Читач розуміє, що радянська влада і, відповідно, наука, не могла піти на більше. Відновлення за соціологією права проводити незалежні від тенденційної “єдино вірної” філософської науки – діалектичного матеріалізму, теоретичні пошуки, одночасно переводило б її у розряд рівноправної, а це було неприпустимо. Соціологи могли б швидко пригадати альтернативні марксизмові погляди, відшукати наукові контраргументи, похитнувши цим всі теоретичні, парадигмальні підвалини ідеології – не говорячи вже про сферу економіки, культури, права, суспільних взаємин. Тому реанімованій прикладній, спочатку ледь жевріючій, радянській соціології була виділена формальна роль допомоги у розбудові просунутого соціалістичного суспільства.
З цього, відповідно, слідувала відсутність наукової спадкоємності напрацьованому до 1930 року соціологічному надбанню, зокрема, українській національній традиції.
Проте з часом поступ прикладної соціології все більше розгортався. В Українській РСР лабораторії конкретних соціологічних досліджень формуються у 60-х роках при Київському, Харківському, Львівському університетах та інших вищих навчальних закладах. Широка їх діяльність скоро призвела до виокремлення конкретної “промислової соціології”, представники якої опікувалася визначенням ролі “людського чинника” у промисловій сфері. Цій тематиці загалом були присвячені наукові публікації у періодичних збірках “Соціальні дослідження”, а також у “Інформаційному бюлетені РСА”. Згодом результати вже масштабних прикладних досліджень неминуче почали теоретично узагальнюватися, зокрема, у працях “Соціологія у СРСР”, “Соціологія та ідеологія”, “Соціологія і сучасність”.
Зрозуміло, що серед спеціальної теоретичної, а, тим більше, перекладної соціологічної літератури у кінці 1960-х років офіційно видавалася лише невелика кількість такої, що не суперечила доктринам марксизму. Разом з тим, негласний попит був значно ширший і його частково задовольняв так званий “самвидав” – таємно надруковані і тиражовані на приватних побутових друкарських машинках (або напіваматорським фотографічним способом) переклади соціологічних праць.
Таким чином, “другий”, посталінський старт радянської соціології може бути охарактеризований як порівняно менш масштабний, аніж “перший” – після жовтневої революції.
Подальший її розвиток супроводжується рядом вад, джерело яких цілком зрозуміле читачеві. Серед таких негараздів, зокрема, виділимо:
- брак кваліфікованих фахівців, який позначався на кількості та якості досліджень;
- суто емпірична спрямованість.
Разом з цим зазначимо, що радянська наука загалом сприяла розвиткові і вдосконаленню соціологічних дослідницьких методик. Проте права узагальнювати результати досліджень, робити об’єктивні висновки, відшукувати нові закономірності соціологія була позбавлена – це намагалися робити представники марксистської науки – цілком очікуваним тенденційним, заідеологізованим або надто загальним чином.
Розвиток радянської соціології знає також і намагання повернути соціології статус незалежної науки. Вони, як зазначають дослідники, були здійснені такими науковцями, як Ю.Левада, Н.Наумова, Р.Ривкіна. Дискутуючи (!) з ортодоксами марксизму, вони відстоювали тлумачення соціології як не лише прикладної, але й теоретичної дисципліни, яка базується на емпіричних дослідженнях.
Такі спроби не пройшли непомітно, на початку 70-х років у СРСР було відновлено ідейні утиски стосовно всіх науковців, незгодних з панівною ідеологією. Активна діяльність соціологічних закладів АН СРСР була припинена або призупинена, відбувалося знищення ідеологічно невитриманих соціологічних праць, масові звільнення провідних соціологів з високих посад і заміна їх ідеологічно бездоганними функціонерами.
Загалом це знову призвело до “жевріння” радянської соціології на зламі 70-80-х рр. ХХ ст. У другій половині 70-х – першій половині 80-х років радянська соціологія стала млявою, нединамічною наукою, інтерес до неї у суспільстві різко впав. Такі, загалом малосприятливі для нормального і природного розвитку соціології умови відбилися і на вітчизняній науці На початку 60-х, як і загалом у СРСР, в Україні відновлюється практика конкретних соціологічних досліджень, результати яких часом навіть не друкувалися. Формально у Інституті філософії АН УРСР діяв відділ соціології (відкритий у 1968 році), під егідою якого видався збірник “Філософія і соціологія” - питома вага у ньому праць соціологічної тематики була невелика.
Під кінець 1970-х років конкретно-соціологічні пошуки пожвавилися – соціологічні відділення і кафедри організуються при університетах Києва, Харкова, Львова, Одеси, Дніпропетровська, Луцька, нечисленні наукові видання доповнюються часописом “Соціологічні дослідження”.
Чергова хвиля ідеологічного пресингу у СРСР соціологічних штудій відбулася у середині 80-х років – вона була пов’язана з порівняно немасштабною дискусією про предмет соціологічної науки. Інститут соціологічних досліджень АН СРСР був реорганізований у Центр опитувань суспільної думки (!). Назрівали нові гоніння на соціологію.
Проте на заваді черговій “забороні” соціологічної науки стала наступаюча у СРСР “перебудова”. З історичної точки зору практично миттєво зникли будь-які формальні перепони, стримуючі розвиток теоретичної її галузі – їх було скасовано Постановою Політбюро ЦК КПРС “Про підвищення ролі марксистсько-ленінської соціології у розв’язанні вузлових проблем радянського суспільства” (1988 рік).
Соціологія раптово була оголошена потужним інструментом перебудовчих процесів та нової ідеології. Різким контрастом виглядає такий “дозвіл” – на відміну від минулого стану, проте він дійсно таким і був. Інститут соціологічних досліджень АН СРСР перейменовують у Інститут соціології АН СРСР, а Вищі партшколи – у Соціально-політичні інститути з підготовки соціологів та політологів. Численні наукові публікації настійно наголошували на помилковості одного лише марксистського наукового підмурівку - тривалий період боротьби радянської соціологічної науки за її самостійність завершився перемогою, яку принесли зовнішні сприятливі обставини. Проте чи була штучно ослаблена радянська соціологія готовою до такої раптової свободи?
В Українській РСР відбувалися аналогічні процеси – у 1990 році утворюється Інститут соціології АН України (тепер Інститут соціології НАНУ), Соціологічна асоціація України (САУ), у ряді ВНЗ відкриваються факультети та відділення для підготовки фахових соціологів, започатковуються спеціальні соціологічні, утворюються Ради з захисту дисертацій на здобуття ступеня кандидата і доктора соціологічних наук. Дослідники цілком справедливо зазначають, що саме з цього часу починається новітній розвиток вітчизняної соціології саме як української.
Случайные рефераты:
Реферати - Настроєний життям, як скрипка (за творчістю Б. Лепкого)
Реферати - Літературний гурт "Молода муза"
Реферати - Журналіст і митець Анатолій Марущак
Реферати - Григорiй Сковорода. Тематична рiзноманiтнiсть творiв (творча робота)
Реферати - Володимир Малик
Реферати - Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 22
    Гостей: 22
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта