«Велесова книга» — найцінніша пам'ятка прадавньої літератури
«Велесова книга» — це найцінніша пам'ятка прадавньої літератури, яка являє собою рукопис докириличного періоду, що був названий на честь старослов'янського бога скотарства, ремесла і творчості — Велеса (Влеса). Ця найдавніша пам'ятка V—IX ст. розповідає про історичні події тих часів та вперше подає опис життя, світогляду та вірувань стародавніх слов'ян.

Історія винайдення цієї пам'ятки не має однозначності, як досі не має однозначності і питання про її автентичність. «Велесова книга» складається з дубових, а за твердженням Б. Ребін-дера, березових дощечок-таблиць, що були знайдені 1919 року білогвардійським офіцером Олександром Ізенбеком (у деяких виданнях — Ізенбек) у зруйнованому поміщицькому маєтку. За одними даними, цей маєток знаходився у селищі Великий Бурлук на Харківщині і належав поміщикам Донець-Захаржевським. Маєток був пограбований і зруйнований селянами під час повстання. Вони знищили також надзвичайно цінну бібліотеку, в якій, вочевидь, міг зберігатися унікальний рукопис.

За іншими даними, той маєток належав князям Куракіним і знаходився десь на Курщині.

Олександр їзенбек, який навчався в Петербурзькій академії мистецтв і мріяв стати живописцем, одразу помітив незвичайні дощечки і наказав ординарцеві позбирати їх. Усі дощечки були однакового розміру — 38 х 22 см, товщиною у півсантиметра, та мали отвори для кріплення ременем. Текст був видряпаний або випалений, а потім вкритий маслом. Дощечки були «написані» абеткою, в якій змішалися грецькі і слов'янські літери. Полковник їзенбек прикладав чимало зусиль і часу, щоб прочитати давній текст, але так і не зміг.

Згодом він опинився в еміграції, спочатку у Франції, потім — у Бельгії, де і відкрив власне ательє з розпису тканин. О. їзенбек жив усамітнено, не спілкувався навіть з російськими емігрантами. Єдиним його другом був Юрій Петрович Миролюбов -Лядський, українець за походженням. Миролюбов за фахом був інженером-хіміком, але надзвичайно цікавився стародавніми слов'янами, вивченням їх мов та історії. Саме йому і показав свою унікальну знахідку Олександр їзенбек. Миролюбов взявся за вивчення і копіювання пам'ятки. Проте, усвідомлюючи унікальність рукопису, виносити його за межі власного кабінету їзенбек не дозволив.

Робота над однією «дощечкою» іноді продовжувалося більше місяця і була надзвичайно складною. Деякі таблички були поламані і їх доводилося склеювати, скріпляти трухляві частини. І це вже не кажучи про складність власне тексту книги. На поверхню дощечок були нанесені паралельні лінії, а букви писалися не над, а під ними, впритул, без жодних пропусків між словами. Початок і кінець слів та речень ніяк не позначався, до того ж, якщо слово починалося на ту ж літеру, на яку закінчувалося попереднє, писалася тільки одна буква, яку слід було читати двічі. Вочевидь, з метою економії місця усі рядки писалися дуже щільно — від краю до краю. У деяких місцях слова переривалися всередині, а інша частина фрази переносилася на зворотній бік «сторінки» без будь-яких позначок. Така техніка написання давнього тексту й досі є таємницею.

Складна робота Юрія Миролюбова над розшифруванням тексту тривала до 1939 року. За 15 років кропіткого переписування, транскрибування та фотографування тексту досліднику вдалося перекласти кирилицею близько 40 дощечок.

Самі дерев'яні дощечки зникли. О. їзенбек помер 1941 року у Брюсселі, і серед тієї спадщини, що він залишив Миролюбову, рукопису вже не було. Дослідники вважають, що рукопис було втрачено назавжди.

Робота Ю. П: Миролюбова-Лядського над стародавньою пам'яткою відгукнулася на всіх континентах. Упродовж 1954-1959 років у Сан-Франциско, Сполучені Штати Америки, на сторінках журналу «Жар-птиця» Олександр Кур публікує транскрибований текст «Велесової книги». Цій публікації передувало тривале листування Миролюбова і Кура, а сам рукопис був названий «Велесовою книгою» саме за пропозицією О, Кура, оскільки в ньому часто згадувався бог Велес, або Влес.

Згодом дослідження вже надрукованого тексту розпочинає історик Сергій Лісний, колишній киянин, який після війни опинився в Австралії. Свої думки про «Велесову книгу» як самобутній давньоруський літопис він виклав у розвідках «Русь, звідки ти?», «Чи були давні «руси» ідолопоклонниками та чи приносили вони людські жертви» та «Велесова книга» — літопис язичницьких жерців IX ст., нове, невивчене історичне джерело». Ці розвідки Сергій Лісний 1959 року надіслав до Радянського комітету славістів, але радянські фахівці оголосили пам'ятку підробкою. А невдовзі текст «Велесової книги» взагалі заборонили друкувати у Радянському Союзі, а закордонні дослідницькі роботи й публікації про неї затримували на кордоні.

Але не дивлячись на це, інформація про про унікальну пам'ятку досягла Союзу, і замовчувати існування рукопису й надалі не вдалося. Через 19 років було порушено мовчання про «Велесову книгу», але публікуються думки як на захист автентичності пам'ятки, так і за те, що вона є підробкою.

1967 року фотографії текстів і дощечок потрапили до рук Миколи Скрипника, українського діяча, який мав невеличке приватне видавництво «Млин» у Гаазі (Голландія). Скрипник зрозумів, яка унікальна, пам'ятка потрапила йому до рук, і звернувся по наукову допомогу до Андрія Кирпича з Великобританії (теж українського емігранта), який взявся за переклад давнього тексту сучасною українською мовою. І вже у лютому 1968 року була видана «Влес Книга» (Гаага, «Млин», 1968), у передмові до якої Микола Скрипник написав:

«Зміст «Влес Книги» дійшов до мого відома щойно в році 1967. Він зробив на мене дуже глибоке враження, в першу чергу тим надзвичайно піднесеним патріотизмом, який міг народитися тільки в боротьбі на життя і смерть за ЗЕМЛЮ-РУСЬ — прабатьківщину наших далеких предків.

«Влес Книга» обговорює не тільки суто історичні події та проблеми, а й багато аспектів культурно-релігійного та політичного життя нашого минулого, впливи яких діють ще й донині в нашій сучасності. «Влес Книга» дає тим, хто здібні почути й зрозуміти голос предків, надзвичайно багату змістом відповідь на питання: «Хто ми? Чиї діти? Яких батьків?»

Ми свідомі того: наша спроба викликати зацікавлення «Влес Книгою» в українськім суспільстві пов'язана з багатьма труднощами, але сподіваємось здійснити наші наміри...»

В Україні перша публікація «Велесової книги» була здійснена лише у 1990 році. Вона вийшла у журналі «Дніпро» (№ 4 за 1990 р.) зі вступною статтею О. Білодіда та В. Киркевича. Над унікальним рукописом працюють такі дослідники, як Б. Яценко, В. Шевчук, М. Слабошпицький та інші, а їх публікації починають періодично з'являтися в пресі.

«Велесова книга» — надзвичайно цінна історико-літературна пам'ятка, у якій описуються події від 650-х років до нашої ери до останньої чверті IX століття. Ця пам'ятка є унікальною ще й через те, що являє собою спростування думки про відсутність писемності у руського народу, доки греки не створили кириличну абетку.

За хронологією систематизувати «сторінки» «Велесової книги» надзвичайно важко, тому що одна й та ж сама подія описується кілька разів на різних дощечках, які не мали нумерації. У кутку кожної дощечки було розміщено малюнки (тварини, знаки, предмети тощо), які називаються гліфами. Не виключено, що ці малюнки виконували роль маркувальних позначок «сторінок», бо іншої нумерації тоді ще не було. У своєму листуванні з Олександром Куром Юрій Миролюбов так описує фотографії дощечок «книги»:

«Пане професоре!

Поздоровляючи Вас з Новим роком, маю за честь додати фотознімки поганої якості чотирьох сторінок «Дощок», які я знайшов у своїх паперах. Текст також переписаний мною, але ще не знайдений; як тільки знайду, я Вам його надішлю. На лівому полі 1-ї «дошки» намальований пес, на 2-й якась тварина, схожа на кішку, але з довгим хвостом, який скидається на лисячий, і з довгою шиєю. Третя «дошка» має зображення сонця з сімома променями. Четверта — без будь-яких зображень.

Коли мені пощастить зробити кращий відбиток із негативів, я його негайно надішлю.
Юрій Миролюбов.

Р. 8. Величина знімків відповідає самому розмірові «дощок». На думку тутешніх фотографів, це «все», що можна зробити за допомогою наявних негативів.
Брюссель, Бельгія.
10 січня 1954 року».

Миролюбов і дослідники, які займалися перекладом «Велесової книги» після нього, надавали табличкам довільної нумерації, однак спираючись на відомі історичні події, описані у пам'ятці.

Окрім малюнків, кожна дерев'яна табличка «книги» мала по два отвори, через які продівався шкіряний ремінець або мотузок, і в такий спосіб «сторінки» «Велесової книги» скріплювалися.

«Я присвячую цю книгу Богу Велесу, вищій силі, яка нас захищає».

Ця присвята на дощечці 2 невипадкова, тому що Бога Велеса слов'яни вважали своїм заступником у господарській діяльності: він навчив їх розводити худобу та обробляти землю.

На дощечках 1, 2А, 4Г «Велесової книги» описані події, які відбувалися на території Русі — у степах від Карпат до Дону та у Криму. Книга розкриває суспільний устрій слов'янських племен, де віче було єдиною формою правління, та розповідає про міжусобиці, що точилися на Русі та підривали її цілісність, роблячи слабкою перед ворогами. Текст переповнений закликами до об'єднання Русі, яка постійно воювала, тричі гинула, але відновлювалася.

Також у книзі подається міф про створення світу Даждьбогом і називаються народи, про яких не було ніяких відомостей в інших історичних джерелах. У книзі стверджується, що в релігії слов'ян визнавався єдиний бог, але троїчний в особах, решта — то були дрібні божки.

Вочевидь автором книги був язичницький жрець, який повставав проти хрещення слов'ян. Про це свідчать і слова, викарбувані на шостій дощечці: «А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас своїх невільників». Спираючись на ці слова, деякі дослідники вважають «Велесову книгу» створеною на оборону віри предків і давніх духовних святинь, зневажених після хрещення Русі. Автор бачить у зраді своїй вірі загибель традицій і духовності свого народу.

Давні слов'яни визнавали єдиного богау Триглаві (Сварог, Перун, Світовид), безсмертя душі і загробне життя. Але, вважаючи себе нащадками Даждьбога, а не його творінням, руси не принижувалися у поклонінні, а зверталися до свого предка безпосередньо. Бог для них був усюди, і цим пояснюється відсутність храмів.

За стародавніми віруваннями, світ мав три основні виміри: Яв (Яве) — реальний видимий світ; Нав (Наве) — світ померлих; Прав (Праве) — світ істини за законами Сварога, який керує Явею. Після смерті душа людини потрапляла в ірій, де знаходився Сварог. Поняття пекла не існувало. Також автор рукопису стверджує, що людських жертвоприношень у русів не було, але вони були у варягів, що називали Перуна Перкуном.

«Війна з готами і гунами»

На дощечці 6А розповідається про оріїв (аріїв) (найстародавні-ша назва праслов'янських племен), які першими почали розвивати господарництво, винайшли колесо, віз і плуг, приручили худобу. «Велесова книга» показує жорстокі поразки слов'янських племен у 40-річній війні з готами, переселення на південний схід і південно-західні землі, єгипетське рабство і, врешті-решт, повернення на Русь. Згодом — прихід варягів, князювання Аскольда і Діра, невдалі спроби хрещення Русі.

Деякі дослідники «Велесової книги» схильні вважати її не літописом князювань на Русі, а збірником повчально-релігійного змісту. Праслов 'яни надзвичайно шанували своїх пращурів, і на їх прикладі автор книги стверджував необхідність вірності своїй вірі, відданості своїй Батьківщині, єднання у боротьбі проти ворогів. У книзі згадується про такі історичні постаті, як праотець Ор, Білояр, Аскольд, Єрик (Рюрик) та їх діяння.

«Мусимо дбати про вічне»

Історичні події у «Велесовій книзі» подаються фрагментарно, уривками, вони переплітаються зі згадками про стародавні обряди та розповідями про громадське і побутове життя слов'ян. У текстах з дощечок 7А, 7Б виводиться образ Матері — Слави, Берегині, яка подарувала людям вогонь, прославляється могутність і працьовитість русів, їх бойова міць.

«З минулого. Після Кия»

На дощечках З 7А, З7Б описується напад готів і перемога над ними русів, згадуються давні часи, за яких панувало рівноправ'я, і всі члени родів могли обирати князя на віче. Автор жалкує про руйнування старих порядків, вважає нові несправедливими.
Случайные рефераты:
Реферати - Олег Ольжич
Реферати - Життєвий і творчий шлях Нестора Чира
Реферати - Дмитро Білоус
Реферати - Іван Багряний
Реферати - Богдан Радиш – життя та творчість
Реферати - Микола Гоголь, життя та творчість
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 78
    Гостей: 78
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта