Василь Стефаник - майстер новели
Василю Стефанику належить почесне місце в історії української класичної літератури, адже завдяки йому наша література досягла вершин у жанрі новели.

Кінець XIX — початок XX століття був для українського народу дуже тяж­ким періодом. Соціальні суперечності набували особливого загострення, набли­жалися революційні бурі. І хоча Стефаник жив на Галичині, на території якої панувала Австро-Угорщина, він відчував неминучість великих змін у житті на­роду і відобразив у своїй творчості усе, що відбувалося навколо. Письменник добре розумів: що чим більше художніми будуть його твори, то більше читачів вони матимуть, а значить, все, пережите ним і його народом, все передумане за­лишиться назавжди, буде будити людську свідомість. Стефаник будує свої твори не стільки на розвитку зовнішніх подій, скільки на зміні почуттів, переживань героя. У його новелах нема докладних історій життя персонажів, деталізованих портретів, традиційних зачинів. На початку чи наприкінці твору автор подає дуже стислі описи, які нагадують ремарку в драматичному творі. Стефаник не вважає за потрібне подавати надмірні авторські пояснення. Говорять, згадують, роздумують самі персонажі, тому таку велику роль відіграють діалоги і моноло­ги, у яких людський біль немов матеріалізувався і гострими голками впивався у серце і свідомість небайдужого читача. На двох-трьох сторінках розгортається така драма людського життя, від якої серце крається. Слово було для Стефаника алмазом, найдорогоціннішим матеріалом. Він невтомно шліфував його, відкидаючи зайве і непотрібне, щоб заграло воно усіма барвами, замерехтіло і засяяло, як коштовне каміння. У кожному рядочку творів відчувається злиття пережи­вань персонажа і письменника. Здається, що ще півкроку — і серце не витримає ударів слова. Здається, Стефаник із величезним напруженням стримує сам себе, щоб дати слово нещасній матері, осиротілій дитині, доведеному до відчаю бать­кові, зламаному тяжкою роботою мужикові.

В одному з листів письменник зізнавався: «Кожна моя дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і я нікого в світі так не боявся, як самого себе, коли я творю». Його приятель К. Гаморак говорив: «Не пиши так, Василю, бо вмреш!»

Слово Стефаника було дуже скорботним, воно приголомшувало, але разом із тим не гнітило, а збуджувало волю до боротьби, підтримувало віру в світле май­бутнє, було сповнене могутнього протесту проти гніту і кривди.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Є. П. Гребінки
Реферати - Ідея безсмертя народу в романі Михайла Стельмаха "Правда і кривда"
Реферати - Василь Еллан-Блакитний
Реферати - Михайло Грушевський. Коротка біографія
Реферати - Павло Грабовський
Реферати - Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 76
    Гостей: 75
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта