Умови праці жінок в українському сільському господарстві у 1979-1991 роках
Глибока соціально-економічна криза суспільства в Україні 90-х рр. ХХ століття не обійшла аграрний сектор економіки, вкрай загострила катастрофічні для села явища в соціально-економічній сфері. Ці проблеми мали свої корені ще у радянський період історії держави. Актуальність проблеми посилюється тим, що вивчення соціально-економічного становища сільських жінок – необхідна умова для практичних зрушень у вирішенні питання суттєвої зміни становища селянок.

Сутність поняття "умови праці" полягає в тому, що воно містить в собі соціальні, економічні, технічні, організаційні, природні умови трудового процесу. В сукупності вони сприяють розкриттю і розвитку фізичних і розумових здібностей кожного з учасників виробництва, їх особистісних характеристик.

Характерною особливістю соціального статусу жінок взагалі, в тому числі і селянок, був багатофункціональний за змістом характер їх діяльності в основних сферах життя суспільства. З початку утворення радянської державі у короткій термін було вирішено поставлене керівництвом СРСР завдання по залученню жінок в сферу суспільної праці.

За 70 років радянської влади сформувався новий образ жінки - трудівниці, матері, громадянки соціалістичної держави. Селянки в радянський період трудилися у колгоспах і радгоспах, брали участь в суспільно-політичному житті, разом з тим зростала їх самосвідомість. Образи радянських жінок-колгоспниць зображались як привабливі і сильні жінки, що навіки порвали зі своїм безправним минулим. Про них писали книги, знімали фільми, газети поміщали портрети стахановок і ударниць. Вони привертали до себе загальну увагу, примушували говорити про свої проблеми. Особливо, якщо показували виключно високі трудові рекорди.

Таким чином, у Радянському Союзі в 80-і рр. жінки посідали перше місце у світі за рівнем зайнятості, що можна пояснити екстенсивним характером радянської економіки, для якої була характерна потреба в багато-чисельних робочих руках при відсутності передових технологій. Отже, за статистичними даними на початок 1979 р. в сільській місцевості проживали 53,4% жінок від загальної кількості всього населення СРСР, та 55,4% жінок відносно загальної кількості значилися селянками в УРСР. До того ж в самому господарстві трудові ролі були розподілені так, що на жінок деколи лягало неприпустимо важке навантаження.

Можна стверджувати, що сільські жінки не витримували четвертний тягар, який змушені були нести:

по-перше, вони працювали як наймані працівники в сільськогосподарських підприємствах;
по-друге, трудилися в особистих підсобних господарствах;
по-третє, виконували домашню роботу;
по-четверте, доглядали та виховували дітей.
Статистичні дані показують, що частка сільського населення безумовно зменшувалася, в порівнянні з 1970 р. у 1979 р. на 0,6%, та ще на 0,8% у 1989 р.

Гострота проблеми для поєднання жінкою соціальних ролей, на жаль, не усвідомлювалася суспільством, яке не віддавало звіт в тому, до яких невиправних наслідків для сьогодення і майбутніх поколінь може привести зневажливе ставлення до жінки.

Наскільки ж деформовано було свідомість людей, якщо в суспільстві того часу "звиклися" з фактом, що на важких фізичних роботах було зайнято понад 150 тисяч жінок, зокрема, по Держагропрому СРСР - 120 тисяч!. У деяких галузях норма вироблення у жінок і чоловіків була однакова, при нормуванні навантажень жіночий чинник не враховувався.

Сама трудомістка галузь в системі АПК - молочне скотарство, де виробничі процеси були менш механізовані, ніж у рослинництві, хоча стаціонарність робіт створювала для цього сприятливіші умови. Величина перевантажного дояркою за зміну тягарю складала близько 3 тонн за зміну. Маса вантажу, що одночасно піднімався нею, коливалася від 5 до 40 кг, при чому зона робочої дії була від 30 до 150 метрів.

Опитування, проведене ВННИОТСХ, дало наступні результати: 75% доярок були незадоволені умовами праці, 86% - режимом роботи. Ця реальність безпосередньо порушувала встановленні граничні норми підйому і перенесення ваги жінками - 15 кг.

Основні види польових робіт у рослинництві були майже повністю механізовані. Але малокваліфікованою роботою зайняті знову ж таки були жінки - на, так званих, "різних" та другорядних роботах - при машинах і механізмах. Особливістю таких галузей, як рільництво, овочівництво, садівництво, де було зосереджено 98% працюючих жінок, була вкрай низка механізація. Так, посадка овочів в середньому по країні була механізована тільки на 62%, прибирання картоплі - на 47%, овочів - на 18%. Умови роботи ускладнювалися широким застосуванням хімічних добрив, що приводило до підвищення змісту пестицидів у повітрі, ґрунті, воді, продуктах харчування, до забруднення одягу і тіла.

Взагалі, у СРСР в умовах дії шкідливих виробничих чинників трудилися 4,5 млн. жінок, близько 1 млн. були зайняті в умовах підвищеного рівня шуму і вібрації, майже 700 тисяч - при недостатній освітленості робочих місць, 400 тисяч - на важких ручних роботах, 1 млн. 23 тисячі - в умовах великої запиленості, понад 1 млн. - при несприятливому температурному режимі, 4 млн. - працювали в нічну зміну, причому жінок в нічну зміну трудилося більше, ніж чоловіків.

Отже, не було соціальних технологій та механізму для реалізації висунутих державних завдань по виведенню жінок з важких ручних робіт. Тому, за період 1975 – 1985 рр. застосування важкої фізичної праці жінок в промисловості зменшилися лише на 7%, або на 1% на рік, у будівництві - на 3%, у сільському господарстві – на 5% і залишалося дуже високою (44 - 83 wacko .

Професійні сфери застосування жіночої праці в сільському господарстві – це професії переважно фізичної праці, багато серед яких нескладних, але не завжди відповідних особливостям жіночої природи. Такі робочі місця були привабливими для багатьох жінок, які починали своє трудове життя в зрілому віці, не встигнувши здобути освіту і спеціальність. Безумовно, сільських жінок ці роботи привертали вищими заробітками, додатковими днями відпустки, пільговими умовами виходу на пенсію і т. д.

Найбільш зручною формою зайнятості жінок, що мали дітей, була робота вдома або по неповному робочому тижню. Як надомники було зайнято 350 тис. жінок і більше 700 тис. – по неповному робочому дню або тижню. Основними причинами, стримуючими розвиток таких форм праці, були відсутність транспорту, незабезпеченість приміщеннями, а головніше те, що дві третини керівників були категорично проти впровадження гнучких режимів роботи для жінок. Тому, якщо у СРСР працювало 60 млн. жінок, то неповний робочий день - лише 0,5 млн. жінок (0,8 wacko .

Шляхом виходу з тяжких умов праці було підвищення професійної кваліфікації жінок. Але недоліки в організації професійної підготовки надавали негативну дію на службове зростання професійної майстерності жінок. У 1988 р. в сільському господарстві в загальному числі тих, що пройшли навчання по підготовці, жінки складали найменші показники - 14%, підвищили кваліфікацію - 29%, у промисловості цей показник був більше - 37%. Тому, що середній тарифний розряд жінок був нижче, ніж у чоловіків, зарплата селянок становила від 53 до 86% від зарплати чоловіків.

Маючи більш високу професійну освіченість, чоловіки переважали над жінками й серед керівників підприємств: наприкінці 80-х рр. кожний другий чоловік з вищою освітою займав адміністративну посаду - 48%, а серед жінок "начальників" було лише 7%, при тому 150 жінок очолювали колгоспи, 33 – радгоспи, адже на нижньому рівні спеціалістів селянки складали 45% усіх спеціалістів.

Отже, в досліджуваний період спостерігалася величезна кількість порушень реалізації конституційних прав жінок, відмова адміністрації різних сільськогосподарських підприємств надавати селянкам пільги по підвищенню кваліфікації з відривом від виробництва і збереженням зарплати, догляду за малолітніми дітьми, раціональному працевлаштуванню вагітних жінок.

Можливістю поліпшити свої умови праці молоді селянки бачили у виїзді до міста. У кінці 80-х рр. в республіці такий відплив щорічно складав 238 тис. чоловік. В результаті, село дуже постаріло, а за статтю воно прийняло вигляд жіночого обличчя.

Однією з гострих соціальних проблем суспільства 80-х рр. була демографічна проблема. Села, як і міста, наприкінці існування УРСР, стали відчувати спад народжуваності дітей: за період 1985 – 1989 рр. вона знизилась на 3,9%. Пояснювалася ця тенденція тим, що перепонами для виконання жінками дітородної функції був високий рівень зайнятості у суспільному виробництві, у тому числі в умовах шкідливих для здоров’я, велике навантаження – на роботі і в сім’ї, а також умови праці і побуту.

Керівники радянської держави лише з другої половині 80-х рр. заговорили про істотні прорахунки та важливість вирішення проблем в забезпеченні соціальної рівності жінок на селі.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу соціально-економічного становища сільських жінок у досліджуваний період, ми зазначаємо, що широке використання жінок у суспільній праці мало як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, виконання жінками різних соціальних ролей виступало необхідною умовою розвитку їх особистих якостей.

З другого боку, не була подолана тенденція "заміни" чоловіків на некваліфікованих ручних роботах жінками, перш за все, в сільськогосподарських галузях; тисячі жінок працювали частіше в незадовільних санітарно-гігієнічних умовах праці; сільські жінки мали наднормовий робочий час; на порядок меншу заробітну плату, ніж чоловіки, що і було причинами плинності жіночої робочої сили, від’їзду, насамперед, молодих селянок із села, які і були головною репродуктивною силою сільської місцевості.

Отже, соціальні проблеми на селі у 80 рр. ХХ століття продовжували чекати вирішення, роботу уряду та відношення суспільства взагалі в цьому напряму треба було якісно змінити. Поки ж соціальне становище та економічні умови праці сільських жінок продовжували бути на порядок нижче, ніж жінок-городянок.

Література

Женщины в СССР, 1991: Статистические материалы / Гос. ком. СССР по статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1991. – С. 15.
Шинелева Л. Т. Женщина и общество: Декларации и реальность. – М.: Политиздат, 1990. – С. 41.
Механізм забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в Україні. Вказ. праця. – С. 28.
Левченко К. Б., Левченко Є. Б., Білецька О. В. Проблеми формування та впровадження жіночої політики в сучасній Україні. / Рівність: проблеми ґендерної дискримінації, 1998. – С. 62.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість П. П. Гулака-Артемовського
Реферати - Василь Стус (пошукова робота)
Реферати - Біографія Маланюка
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - Павло Тичина. Біографічні відомості
Реферати - Життя і творчість Володимира Сосюри
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 50
    Гостей: 49
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта