Українські землі в добу Руїни
Відчуваючи близьку смерть, Б. Хмельницький турбувався про свого спадкоємця. Всупереч суспільно-політичному устрою молодої держави він мріяв передати гетьманську булаву у спадок старшому синові, здібному й хороброму воїнові, Тимошеві. Але той загинув у 1653 р. в Молдавії. Заручившись підтримкою царського уряду на обрання гетьманом його другого сина Юрія, Б. Хмельницький зібрав старшинську раду, яка одностайно висловилась за обрання Юрія, котрому, на той час виповнилось лише 16 років.

Богдан Хмельницький помер 27 липня 1657 р. Лише один місяць після смерті батька, тримав булаву його син. "Слабий духом і тілом", він відмовився від гетьманства й відправився на навчання до Києво-Могилянського колегіуму. Гетьманом став генеральний писар і дорадник Юрія Іван Виговський. Це відбулося в жовтні 1657 р. на Корсунській генеральній раді, на яку до речі, не запросили запорожців.

Шляхтич за походженням він навчався в Києво-Могилянському колегіумі, служив при королівському дворі. Під час гетьманства Б. Хмельницького був генеральним писарем, брав участь у багатьох посольствах і переговорах.

І. Виговський в основному продовжував державну програму гетьмана Б. Хмельницького, намагаючись утримати всі українські землі під гетьманським управлінням. І жовтні 1657 р. він завершив розпочаті Б. Хмельницьким переговори зі Швецією і уклав з нею союз, що мав оборонний характер.

І. Виговський відновив союз із Кримом, почав переговори з Польщею. Він не хотів розривати союзу і з Московією, але вважав, що союз повинен бути рівноправним. Гетьман І. Виговський хотів, щоб царський уряд не втручався у внутрішні справи України – військові фінансові суспільний устрій, щоб воєводи в українській містах не привласнювати собі цивільної влади. Він вимагав визнання гетьмана єдиним представникам держави, тобто, щоб царський уряд у разі його відсутності не вів переговори з групами старшини, духовенством та запорожцями. Це було важливим, оскільки Запоріжжя, яке ігнорували на виборах гетьмана і старшина південних полків, котра звинувачувала гетьмана в симпатіях до Польщі, створили опозицію, яку царський уряд вміло використовував.

Період правління І. Виговського був дуже складним: погіршилося міжнародне і внутрішнє становище України, царські воєводи в українських містах поводилися свавільно, тривала війна розоряла народні маси, які в цій ситуації особливо гостро сприймали зростаюче посилення позицій козацької старшини, посилювалися суперечності між правобережними і лівобережними козацькими полками.

І. Виговський на відміну від Б. Хмельницького, не зміг враховувати напруження ситуації й стати на захист покозачених і озброєних народних мас. Більше того, деструктивну позицію щодо молодої держави зайняла Запорозька Січ, яку Б. Хмельницький міг тримати в покорі. Почалася боротьба за гетьманську булаву.

Опозиція І. Виговському в 1658 р. розв’язала громадянську війну. Спочатку опозиційні сили вжили дипломатичних заходів, пославши посольство до Москви, яке звинуватило І. Виговського в тому, що він був оборонний гетьманом на вузькій Корсунській раді. Проте царській уряд визнав повноваження гетьмана, хоча й не припинив зносин з опозицією. Тоді запорожці очолювали кошовим отаманом Яковом Барабашем і полтавським полковником Мартином Пушкарем, перейшли до активних дій.

Навесні 1658 р. вони підняли повстання проти І. Виговського. Головні воєнні дії відбувалися на Полтавщині. Опозиція вміло використала незадоволення народних мас. Як не намагався Виговський умовити керівників повстання припинити воєнні дії, однак ті були настроєні на рішучу боротьбу. Та все ж І. Виговському вдалося придушити повстання. М. Трикар довго оборонявся в Полтаві і був убитий в бою. Я. Барабаш втік під захист царських військ, але незабаром потрапив у полон і був страчений Виговським.

Взявши Полтаву, гетьман спустошив місто за участь у повстанні цій громадській бойні обидві сторони втратили майже 50 тисяч чоловік.

Опозиція не припинила боротьби, вона діяла по прикладу царському як наголошували керівники, у своїх відозвах. На противагу їй невелика група освячених осіб, прихильників Виговського, розробила план збереження незалежності України. до цієї групи, крім гетьмана та його родичів, належали генеральний суддя С. Зарудний, генеральний писар І. Груша, генеральний обозний Т. Косач, а також полковники Г. Лисницький, П. Тетеря, П. Дорошенко, І. Богун, М. Ханенко.

Ідейним, натхненником групи, був видатний правник і дипломат Юрія Немирич, котрий мав європейську освіту й добре знав устрій багатьох держав.

16 вересня 1658 р. у м. Гадячі скликали козацьку раду для обговорення питання про угоду союзного договору з Польщею. Після досить емоційного виступу польського посла Беньовського з посиланням на тяжке становище українського народу в союзі з Московією козацька рада ухвалила укласти союз з Польщею.

Зміст Гадяцького договору був такий. Україна стає незалежною державою і на рівноправних засадах входить до федерації з Польщею і Литвою під назвою Велике князівство Руське. Законодавча влада належала Раді, що складається з представників від усіх полків, сотень та міст, а виконавча влада – гетьманові, що обирається "доживотно" і затверджується, королем. Україна повинна була мати свою власну судову систему з українською мовою в діловодстві, свою казну і монету своє військо. Всі найвищі посади повинні були обійняти українці. Польське військо не мало право переходити кордони України, а якщо траплялося так, то ним мав командувати гетьман. Гетьман отримував право подавати королеві списки козаків на шляхетське звання.

В Україні на той час стояло 100-тисячне московське військо під командуванням князя О. Трубецького, а окремими підрозділами керував князі Г. Ромодановський, С. Потарський, Є. Львов, Ф. Куракін. Серед воєноначальників гетьмана були полковники І. Негай, Г. Гуляницький, П. Дорошенко, П. Іманець, Ф. Гаркуша, Самійло і Данило Виговські та ін.

Наприкінці 1658 р. Виговський зібрав козацьку раду і узгодив з нею план розгрому опозиції та царських військ. Він закликав також на допомогу кримського хана Магомет-Гірея ІV. Бойові дії розпочалися на різних фронтах у грудні того ж року. Війна набрала все більшого розмаху втягуючи нові сили й резерви з обох сторін. У травні 1659 р. Варшавський сейм затвердив Гадяцький трактат, але практичної допомоги Виговському Польща не надавала.

У травні 1659 р. величезна московська армія взяла в облогу місто Конотоп, де зосередилось 4-5 тисяч гетьманців на чолі з Г. Гуляницьким. Понад 2 місяці тривала облога Конотопа. Тимчасом Виговський зібрав козацьке військо і наймані загони, а також татарське 60-ти тисяч військо на чолі з ханом. Вони й рушили на допомогу обласним гетьманцям у Конотопі. Неподалік міста, біля р. Соснівка, відбулася грандіозна битва у якій загинуло 40 тисяч і потрапила в полон 15 тисяч воїнів московської армії. Князь С. Пожарський також потрапив у полон. Виговський втратив 4 тисячі козаків, а хан - 6 тисяч ординців. О. Трубецькой із залишками війська втік до Путивля. У Московії почався переполох і боялися наступу гетьмана.

Гетьман І. Виговський потрапив у дуже скрутне становище. Повстання, яке було в Переяславі 1659 року перекинулось на Правобережну Україну, де його очолив Іван Богун. Іван сірко активно діяв проти татар, і тому сподіватися на допомогу хана гетьман не міг.

Ю. Хмельницький вирішив скористатися складною ситуацією. Він послав у Січ свого слугу Івана Брюховецького зі скаргою на Виговського, нібито той "силаніць видер з його рук гетьманство, на яке його обрало військо і благословив батько". А невдовзі антипольські настроєні запорожці проголосили гетьманом Ю. Хмельницького.

Виговський скликав у с. Германівка поблизу Василькова на Київщині генеральну раду й склав перед нею генеральські клейноди. Кількох родичів Виговського заарештували і відправили на заслання до Сибіру, де вони і закінчили своє життя.

І. Виговський втік, під захист польського короля. Деякий час жив у м. Барі на Поділлі. Коли ж на Правобережній України вибухнуло повстання проти шляхтецької Польщі та гетьмана П. Тетері. І. Виговського звинуватили у зв'язках із повстанцями, а отже у державній зраді. За показом П. Тетері І. Виговський був заарештований і розстріляний в березні 1664 р.

Література

Бойко О. Д. Історія України. – К.: 1999.
Лановик Б. Д., Матейко Р. М., Матисякевич З. М. Історія України: За ред. Б. Д. Лановика. К.: 1999.
Історія України ХVI – XVIII ст. Г. К. Швидько.
Случайные рефераты:
Реферати - Легенди рідного краю
Реферати - Життя та творчість Миколи Хвильового
Реферати - Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я"
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Життєвий і творчий шлях В. Булаєнка
Реферати - Життя та творчість Тараса Шевченка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 13
    Гостей: 13
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта