Українські побутові танці
Побут і танці займають значне місце у житті й побуті українського народу. Вони виконуються на сімейних та масових святах, гуляннях, є невід'ємною часткою багатьох обрядів, ритуалів, звичаїв. У них виявляється менталітет українців, героїзм, волелюбність, оптимізм та ін.

Особливість українського побутового танцю - життєдайність, емоційність та колективний характер виконання, бурхливий темперамент. Супроводжуються побутовими; мелодіями, в яких відтворено емоційний стан виконавців, характерно образно-тематичний та ідейний зміст. Більшість мелодій виконуються як самостійні інструментальні п'єси.

У побутових танцях рідко зустрічається текст, за винятком окремих викриків, а також примовок та триндичок частівкового плану – своєрідних слівомовок до танцю.

Зважаючи на стилістику побутових танців, їх можна розділиш на 6 груп: метелиці, гопаки, козачки, коломийки (гуцулки, верховини), польки, кадрилі.

Метелиця - найдревніший побутовий танець, в основі якого прародич-хоровод з такою ж назвою. Ці зв'язки очевидні і в масовому, і в змішаному виконанні, і в простоті лексики, круговій композиції танцю. І зараз українська метелиця починається як традиційний хоровод повільно - адже танцюристи виконують ще й пісню.

Ой, на дворі метелиця,
Чому старий не жениться?
Ой, ніколи жениться,
Бо нікому журитися.

чи:

Ой, мамцю, люблю Гриця,
Гриць на мене не дивиться,
Муку сію, горох товчу,
А за Гриця заміж хочу.

Лексика - динамічні, чіткі рухи, що імітують поведінку людини на холоді, яка намагається зігрітись: вибиванці, голубці, підкуйки, прибивки, дрібушки, крутки-соло та в парі, гра в сніжки та ін.

Композиція - швидка зміна найрізноманітніших кругових фігур (коло в колі, декілька кружал, зірочки, змійки, спіралі тощо). У композиції танцю чітко вимальовується тема метелиці - звідси і назва: метелиця, сніговиця, віхола, хуртовина та ін. Зображено початок завірюхи, її найвищий вияв та поступове затухання. Тупцюється масово і парами.

Музика - музичний розмір 2/4; темпи - від повільних до найшвидших. Багато цікавих ладоінтонаційних, ритмічних, звукоімітуючих знахідок. Танець з такою назвою побутує і в Росії, Білорусі, Литві. Цікаво, що всі вони, розкриваючи один і той же образно-тематичний зміст, різні за лексикою та композиційними побудовами. Так, українська метелиця, як ми вже згадували, починається повільно, як і сніговиця у степу, з поступовим наростанням темпу, що приводить до кульмінації з наступним переходом на першу частину - зв'язку з повільним темпом. Російські зимові танці починаються одразу ж у швидкому темпі, з дзвоном бубонців, швидкою їздою на трійках. Метелиця була використана М.Лисенком в опері "Тарас Бульба" та М.Скорульським у балеті "Лісова пісня".

Найкращі зразки - "Новорічна метелиця" П.Вірського - своєрідний карнавальний танець з ялинкою, Дідом Морозом, сніговою бабою, зайцем, Снігуркою, "Метелиця" Б.Степаненка та ін.

Колядки в народі виконувались напередодні Різдва, а щедрівки - Нового року. Ці нескладні за музичною структурою пісні виконуються інколи з танцями: колядниця, щедрик, пляс щедрий вечір, метелиця та ін. Колядували, як правило, групами, одружені окремо, а парубки та діти окремо. Щедрували ж дівчата та діти. Колядки та щедрівки найбільш давній зріз народної творчості, з якого в майбутньому зросла усна поезія всіх слов'ян.

Отже, свята наближаються. Заздалегідь збирається дружин» колядників, до складу якої входять "береза" (ватажок), троїста музика на Гуцульщині ще й трембітар, "кінь" чи міхоноша та група парубків.

Вивчаються тексти колядок: господареві, господині, нареченій та ін; танці як на вулиці, так і в дома ("пляс"). Кожна група мала не менш трьох віртуозів - кращих танцюристів села. У текстах колядок і щедрівок ми переносимось, як правило, у світ бажаного, прекрасного. Народна поетична фантазія змальовує парубка як богатиря, князенка; дівчину-королівну чи царівну; сонце раді. І ь хліборобу, як зібрати урожай; селянський двір - боярські хороми; подарунки усі з чистого золота, срібла та ін.

Зазвичай, колядки починав "береза", який знав напам'ять і тексти (їх бувало п'ятдесят), та, коли треба було походу дії, міняв їх залежно від ситуації. Хор колядників виконував легше відповідний приспів чи рефрен.

Одночасно зі співом колядок часто показували народні вистиви: "Коза", "Плуг", "Зірка", "Вертеп".

Найбільш популярна в народі гра "Коза", що має чіткий розвиток сюжету. Головна діюча особа - парубок, одягнений у вивернутий назовні кожух. На голові - цапова морда з рогами!

Гра починалась незвичайною смертю "Кози". "Дід" і "Баба" плачуть, тужать ( а годувальницею. Входить "циган" і починає торг. Йому продають "козу" за живу. "Циган", викривши ошуканців, починає з'ясовувати з ними стосунки. Входить "солдат" чи "фельдшер" “хвершал”), який "оживляє" "козу". На радощах, кожен в своєму характер танцює гопака, козачка. По ходу дії танцювали як імпровізації, пов'язані з традиціями мандрівних професіоналів-скоморохів (пустунів, глумливців), гак і метелицю.

Щедрівки, як свідчать записи ХІХ-ХХ ст., виконувались Простіше, на відміну від колядок, їхні тексти були більш демократичні. Під Новий рік ходили групами дівчата та співали дід вікнами щедрівок, за що й одержували подарунки. Відмітимо, Ідо В західних областях України нерідко щедрували й парубки водили "Маланку".

"Маланкою" перевдягався хлопець, який був першим заводієм в іграх-танцях, він же починав обсипати зерном всіх присутніх з побажанням великого урожаю. Цей обряд став основою сучасного танцю "Щедрик".

Новорічний Щедрий вечір починався за святково накритим столом ("вечеря"). Цього часу відбувались обрядові дії -ворожіння. Цей відгомін язичництва, що давно втратив свою , магічну дію, ворожіння перетворились на доброзичливі ритуали побажання вийти заміж за коханого, збагатіти та ін. Під Новий рік необхідно було розквитатись з боргами, не дозволялось лаятись (цілий рік лаятимешся) та ін.

Були серед новорічних розваг і не зовсім звичайні. Наприклад, парубки знімали у господаря ворота, відносили їх на іншу вулицю і тільки після викупу ставили на місце. Закидали на хату ворону, чи сани, затуляли димар, щоб світлиця наповнювалась димом та ін. Всі ці "узаконені" витівки парубків завжди закінчувались мирно, без конфліктів.

Ігри продовжувались на очищених від снігу водоймищах, ріках, озерах, ставках. Там грали в "булку" (прародича сучасного хокею з шайбою), катались саньми з гірок, штурмували снігові фортеці та ін. Були і не зовсім припустимі з етичного погляду, але по-своєму мужні навкулачні бої: "куток" на "куток", вулиця на вулицю, а то й село на село.

Нині в Україні широко побутують щедрівки-побажання вчителям, лікарям, улюбленим артистам, господарям, родичам тощо.

Щедрівки також супроводжувались танцями. Це, в основному, не складні хороводні танці, які за розпитком музичного матеріалу наближались до побутових танців:

"Кривулька", "Шум", "Танчик", "Тинок", які виконувались дітьми.

Лексика - у колядках та щедрівках залежить від образно-тематичного розвитку дії. Включає в себе і різноманітні трюкові, інколи - акробатичні рухи ("Коза", "Ведмідь", "Заєць" та ін.). В основному це дрібушки, вибиванці, парні крутки.

Композиція у кожному окремому разі залежить від місця проведення гри (хата, вулиця, майдан, озеро, річка та ін.), від числа учасників.

Як правило, - це традиційні народні побудови: кола, ворітця, а також елементи народних ігор: "мала купа", "хто кого перетягне" та ін.

Музика. У текстах колядок та щедрівок найпоширеніші музичні розміри, у танцях до них 2/4, 4/4, 3/1, тоді швидкі. Багато звукоімітаційних елементів.

Колядки та щедрівки використовували класики літератури, драматургії. Так, в "Єнеїді" І.Котляревського парубки та дівчата на вечорницях (до речі, це один з перших літературних описів вечорниць):

У ворона собі грали,
Весільних пісеньок співали,

Співали тут і колядок:

Палили клочча, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадували загадок.

А який чудовий опис колядок та щедрівок подає М. Гоголь у повісті "Ніч перед Різдвом", яка у подальшому слугувала основою для написання лібрето опери М.Старицьким, музики М.Дисенком до "Різдвяної ночі". О.Пушкін у поемі "Полтава" дуже талановито використав стиль колядок, де прославляється господар:

Богат й славен Кочубей.
Его луга необозримы;
Там табуны его коней
Пасутся вольны, нехранимы.
Кругом Полтави хутора
Окруженым его садами,
И много у него добра,
Мехов, атласа, серебра
Й на виду, й под замками.
Но Кочубей богат й горд
Не долгогривыми конями,
Не златом, данью крымских орд,
Не родовыми хуторами -
Прекрасной дочерью своей
Гордится старий Кочубей.

Використовували новорічні обряди у своїх творах М.Кропивницький та І.Карпенко-Карий. Знайшли відображення пісенні обробки і у П.Чайковського (опера “Черевички”), М.Римського-Корсакова (“Ніч перед Різдвом”), К.Данькевича ("Назар Стодоля"). Цікаві сюжети у живописних полотнах К.Лрутовського, Н.Пимоненка.

На жаль, до цих поетичних перлин ще мало (вертаються сучасні балетмейстери. Серед кращих постановок "Колядки” В.Петрика, "Новорічні колядки" А.Кривохижі та ін. К.Василеико втілив "Зимові ігрища на Диканьці", використовуючи "Ніч перед Різдвом" М.Гоголя та композицію "Щедрик".

Гопак з традиційних українських танців найпопулярніший, це візитна картка української народної хореографії. Назва танцю, вочевидь, походить від оклику "Гоп" підчас виконання танцю та дієслова "гопати". Крім знаменитої танцювальної пісні "Гоп, мої гречанки", наведемо ще декілька прикладів стверджуючих, що саме від пісенних тривдичок, частівок народилась назва цього танцю.

Ой, гоп, чобітки, піддайте охоти!
Потанцюєм досхочу - підем до роботи.
Ой, гоп, штани-лоп, Сорочка дереться;
Хто не вміє танцювати,
Нехай не береться.

Або:

Гоп, чук, баранчук,
На городі дичка,
Вчора була діпчинонька-
Тепер молодичка.
Цікапі приспівки. Гопа, гопа, гопа-па.
Нема грошей у попа,
А в попаді трошки э,
Та й попові не дає. Гоп, цуп!
Штирі баби, один зуб!
Гоп, гоп, гопака,
Полюбила козака та ін.

Раніше гопак, який народився серед запорожців, виконувався тільки чоловіками. Тепер, залишаючись чоловічим танцем, він виконується як парний, масовий, змішаний танець з необмеженою чисельністю виконавців. Побутує гопак і в сольному чоловічому виконанні. На заході України виконується суто коловий за побудовою "Гопак-коло".

Лексика. Динамічні підскоки, віртуозні крутки та повороти, витіюваті підсічки, закладки, повзунці, присядки. Жіночі рухи також досить складні; усілякі різновиди бігунців, дрібушок, доріжок, поворотів, голубців та ін.

Композиція будується, як правило, на основі традиційних композиційних українських хореографічних структур: горизонтальних, вертикальних, діагональних ліній, а також різних перебудов фігур (зиг-заги, кола, півкола та ін).

Музика. Музичний розмір 2/4. Мелодії розкривають динамічний образно-тематичний зміст танцю, часто змінюється характер залежно від дії та побудови хореографічних епізодів. Музика може звучати мужньо, героїчно, лірично, радісно та ніжно.

Гопаків і танцювальних пісень у характері дуже багато: "Від Києва до Лубень", "Гоп, мої гречаники", "Ой, гоп, ти-ни-ни" та багато ін., що виконуються, як і музичні п'єси, ансамблями народних троїстих музик.

Кращі зразки. Варіанти цих мелодій дуже характерні для українського мелосу. То ж недарма поряд з українськими й російські композитори вводили їх у канву своїх творів: М.Яисенко - "Єнеїда" та "Різдвяна ніч", С.Гулак-Артемовеький "Запорожець за Дунаєм", М.Мусоргський - "Сорочинський ярмарок", П.Чайковський - "Мазепа", М. Римський-Корсаков - "Майська ніч" та "Ніч перед Різдвом1* (опери); А.Свєшников - "Маруся Богуславка" та "Ніч перед Різдвом", Ц.Пуні - "Коник-Горбунець", В.Соловйов-Сєдой - Тарас Бульба", А.Хачатурян "Гаяне" (балети); А.Штогаренко - "Пам'ять Лесі Українки* (сюїта).

Зразки народносценічних гопаків маємо у П.Вірського, Веронського, А.Калініна, А.Кривохижі та ін. Гопак побутує в Росії, Білорусі, гопакул - у Молдові, а також - у країнах СНД. його іменем названі ансамблі українського танцю у Франції, Канаді та США.

Тропак (від давньоруського "тропати" - тупати ногами) близький за стилем та характером до гопака:

Пішла б же я на музики,
Коли б мала п'ятака, п'ятака,
Закрутилася б навіки - навіки
Та вдарила б гопака, гопака,
Бо я зроду та веселая така.

Порівняймо:

Ой, піду я на музики,
Бо дав батько п'ятака,
Закружуся я набоки
Та вдарю я тропака.

Приспів:

Туп, туп ніженьками,
Цок, брязь підківками!
Гоп-чук-га, тропака,
Бо я зроду така!

Ось варіант танцю, який побутував на Волині, Поліссі, а зв'язано це з носінням личаків, постолів:

Бийте, дівки, тропака.
Не жалійте лаптів,
Бо як ції поб'єте,
Батько нові поплете;
Матка кучі надере,
Брат обори пов'є.

Як видно з аналізу поетичних текстів, танець сольний виконується в основному дівчатами. Саме сольне виконання і яким йому чарівності, невимушеності, імпровізації. Проте, як свідчать тексти, не виключена і дуетна форма:

Свистун, свистун,
Щоб ти провалився.
Один вечір пристояв (варантодну нічку переспав),
А вже й похвалився.

Відразу ж зробимо застереження, що доля до нього я? прихильна. Воістину слов'янський, давньоруський емоційний, з великим динамічним зарядом, жартівливо-завзятий, з цікавим музичним матеріалом, тропак не в пошані у сучасних балетмейстерів.

Лексика імпровізаційна, експресивно-моторна: дрібушечки, притупи, підкуйки, ключі, голубці.

Це підтверджують слова наведених танцювальних пісень:

"Закружусь я набоки" (крутки).
"Туп, туп ніженьками" (притупи).
"Брязь підківками" (голубці) і ін.

Композиція: Довільне мереживо побудов залежно від темпераменту, віку.

Музика. Музичний розмір 2/4. Гопаковий характер з виходом у нюансах на козачок.

Кращі зразки. Музична форма тропака характерна для українського мелосу. її використали А.Рубінштейн у "Тропаку", П.Чайковський у "Тропаку" (балет "Лускунчик"), М.Мусоргський у вокальному циклі "Пісні й танці смерті".

Козачок. Назву танцю дослідник української народної хореографії А.Гуменюк пов'язує з життям козаків-воїнів. Однак побутує й інша усна версія (дослідникам до неї необхідно завжди прислуховуватися), що назва танцю від слова "козачок" (хлопчик на побігеньках у багатого козака, пана). Він зобов'язаний набити тютюном люльку, принести келих вина, відремонтувати взуття та ін.

Не будемо дошукуватися етимологічної суті назви танцю, він відноситься до кінця ХVІ-го – початку ХVІІ ст. (часу виникнення українського лялькового видовища та вертепу, у другій частині якого головна дійова особа козак-запорожець, що вміє грати на бандурі та завзято танцювати) - і лише констатуємо, що це один з найпоширеніших українських танців.

Виконується "Козачок" парами у масових танцювальних композиціях. Більше танцюється дівчатами, на відміну від сольного гопака, що виконують тільки чоловіки. Побутує сольний варіант для дівчини та дуету.

Лексика. Комбінації бігунців, падебасків, доріжок, припадань, голубців, нескладних присядок, повзунців.

Композиція. Різновиди колових побудов з солістами і без півкола, спіралі та ін. На відміну від гопака, козачок не розподілу на чоловічі та жіночі масові танцювальні епізоди.

Музика. Музичний розмір 2/4. Темпи швидкі, що переходять нерідко в дуже швидкі з дрібним ритмічним малюнком. Для козачків характерні внутрішньоладові інтонації, нюанси. Мелодії складаються з двох-трьох і більше періодів, що повторюються у нових розробках.

Кращі зразки. Емоційно-виразні мелодії приваблювали і приваблюють композиторів, які використовують їх у своїх творах. Ще у XVIII ст. польські композитори вводили козачки у балети та опери. Зустрічаються вони і в перших російських валетах "Нова героїня, або Жінка-козак", "Торжество Росії" та українських "Маруся Богуславка" і "Ніч перед Різдвом" А.Свєшникова, "Лілея" К.Данькевича; операм - "Катерина" Аркаса, "Різдвяна ніч" та "Тарас Бульба" (народна музична драма) М.Лисенка, "Богдан Хмельницький" К.Данькевича; танцювальній сюїті А.Коломійця, а також у п’єсах С.Гулака-Артемовського, І.Котляревського, Г.Квітку-Основ’яненка, Карпенка-Карого, М.Кропивницького, М.Старицького.

Цікаві й окремі твори для симфонічного оркестру, Ірнсвячені тільки цьому танцеві - "Малоросійський козачок" Даргомижського та "Козачок" Л.Ревуцького, по-сучасному звучать, написані спеціально для сольного виконання жіночий козачок І.Іващенка і його ж "Весняний козачок", що сьогодні є кращим сценічним варіантом цього танцю в масовому, мішаному виконанні. Окремого слова заслуговує "Козачок" у постановці А.Кривохижі та Г.Клокова.

Шумка (від польського - ягілка) - жартівлива танцювальна пісня у західних областях України та Польщі або (танцьовка до танцю, окремий танець, за темпом тяжіє до коломийок:

Ой, мій милий умер, умер
Та в коморі дуду запер,
А я пішла муки брати,
Стала мені дуда грати.

Лексика. Прості ходи, рухи-пози, особливо в парах, присядки, повороти в парах і окремо у чоловіків та жінок.

Композиція. Колова побудова танцю у парному танцюванні. Музика. Музичний розмір 2/4. Темпи швидкі. Характерні внутрішньоладові нюанси.

Кращі зразки. Форму шумки використовував Т.Шевченко у пісні Кобзаря (поема "Гайдамаки"):

Отак чини як я чиню:
Люблю дочку абичию
Хоч попову, хоч дякову,
Хоч хорошу мужикову.

Поезія Т.Шевченка "Ой, на горі ромен цвіте", усіма любима пісня "Повій, вітре, на Вкраїну" С.Руданського написані у розмірі шумки.

Цікаві шумки М.Завадського. Сценічний зразок тепер відсутній та чекає на рішення хореографів.

Думки - пісенні й танцювальні мелодії з повільним темпом та ліричним або лірико-епічним забарвленням. Термін "думка" введено фольклористами у XIX ст.

Лексика та композиція схожі з шумками. Музика. Музичний розмір 2/4.

Кращі зразки. Оригінальні думки у М.Завадського, який використовував у них гармонійні та мелодичні малюнки шумок.

П.Чайкозський, М.Балакирєв, В.Заремба, А. Коціпінський, А.Дворжак вживали назву "думка" у своїх інструментальних та вокальних п'єсах. М.Лисенко використав думку у другій український рапсодії для фортепіано, С.Монюшко - в опері "Галька", М.Мусоргський - у "Сорочинському ярмарку" як окремі розділи твору.

Коломийка. Трансформувалася з синкретичного жанру-хороводу. Про це свідчать нинішні коломийки - пісні, коломийки - танці, коломийки - інструментальні п'єси. Дуже часто ці складові компоненти поєднуються. Побутує на Гуцульщині, Буковині, Закарпатті. З хороводом зв'язана й одна з гіпотез (на наш погляд, найбільш припустима) щодо походження назви "коломийка" від давньослов'янського "коло".

"Коло" - давньослов'янське колесо, про що свідчать хорватське, сербське, македонське коло.

На початку розвитку коломийки як жанру слово виконує, без сумніву, підлеглу функцію. Воно супроводжує танець, тема якого, як правило, має любовний або побутовий сюжет. У подальшому жанр коломийки почав використовуватись для розкриття значимих соціальних тем і це, звичайно, не вкладалося у вузькі рамки словоспівки, триндички до танцю. Саме з розширенням сюжетно-тематичної основи коломийки і зв'язаний розрив пісні й танцю. Процес цей проходив упродовж тривалого часу.

Коло (князівське, циганське, підскочиця та ін.) болгарське коло (шопське), жерновське, смоковськета ін., польське "до кола" і "окромглн" (круговий), слов'янське "до колеса", угорське "коричка" (коло). Доповнимо, що цю гіпотезу підтримав ще у ХІХст. Іван Браник, мовлячи, що наша "коломийка" похідна теж від "кола", танцювалась первісно на честь сонячного колеса і що не утворилась від назви міста Коломия, а існувала вже тоді, як Коломиї ще не було.

Саме такою уявляється гіпотеза Жеготи Паулі, що виводить назву від міста Коломиї, назва якого, в свою чергу, пішла від імені князя Коломана (Коломака) - засновника міста (1214 р.). Припуститись можна й цієї гіпотези, позаяк назич міста є старовинне "коло", утворене, як ми згадували, від давнього слова "коло". Назви ж багатьом "коломийкам", як танцям інших народе ("Краков'як" від м.Кракова та ін.), надано за місцевістю, де танець побутує, і це також певною мірою виправдано.

Досліджуючи взаємовпливи угорської, німецької, словацької, румунської, сербської, хорватської і української музики, видатний угорський композитор та музикознавець, фундатор порівняльної музичної фольклористики Бела Барток відзначав, що так звані чабанські (вівчарські) угорські пісні відповідають українським коломийкам та їх більш чи менш зміненим формам. В угорському фольклорі існує 30 груп варіантів цих пісень. Усе це дає підстави вважати, що угорська "каламайка" - не що інше, як трансформована українська коломийка.

Слово "коло", від якого пішла "коломийка", також слов'янського походження. Це аргументовано доводить К.Голейзовський: "...незважаючи на фонетичний зв'язок з грецьким "хорос" (хоровод.-К.В.), слов'янський хоровод – явище самостійне. Важко уявити, наприклад, що південні слов'яни, які завжди були безпосередньо близькими до греків і найбільш підпадали під їхній вплив, не використали б грецьке "хорос".

Проте, здавна і до наших часів вони називали хоровод – коло. За це свідчать і сербське, і болгарське, і македонське - коло, і російський хоровод, і чеське - "до колечка", словацька карічка (карічка - коло).

Р.Герасимчук називає коломийкові танці "найдревнішими"; зазначаючи, що їхні головні метроритмічні одиниці відомі нам уже з XV століття, а мелодично-тональні дані з'являються у табулатурах XVII століття. Дослідник абсолютно точно поділяє коломийкові танці на дві групи - давні й пізніші (ХІХ-ХХ ст.).

О.Дей у передмові до збірника "Коломийки" зауважує: "Багатовікова популярність коломийкового розміру, ритмомелодична спорідненість української коломийки із старовинними танковими та пісенними жанрами інших слов'янських народів, а також збережене ще й досі народом виконання її в синкретичній формі, тобто в органічному поєднанні слова, музики і танку, - все це дає підстави твердити , що коломийка належить до древніх жанрів народної творчості, що корені її заховані глибоко у фольклорному процесі минулого.

Після такої аргументації вчений зауважує: "В усякому разі початий коломийкового жанру сягають ще часів оформлення української народності, якщо розквіт коломийки відносити на період ХVІ-ХVII ст., як це робить глибокий знавець історії народної поезії Ф.Колесса".

Таким чином - семантика та етимологія слова підтверджує давньослов'янське походження коломийки - коротенької пісні від хороводу - родоначальника довгих пісень ("довгі пісні"), як називають на Гуцульщині балади та обрядові пісні. Коломийки мали і ще нині побутують під іншими назвами: витребеньки, ріденькі, дрібушки, коротушки (або коротенькі пісні), триндички та ін.

Тексти коломийок за змістом охоплюють всі аспекти життя народу, тієї чи іншої типової життєвої ситуації:

Коломийко, чорнобровко, коломийко наша.
Будем тебе споминати замість “отченаша”.

Народ персоніфікував образ коломийки. З нею засівають поле, вона піднімається до чабанів у гори. Як дорогий скарб передаються з покоління в покоління коломийки:

Гей, нема на світі краще, як в руській країні;
Так миленько і красненько в нашій полонині.

І звичайно ж. багато текстів зв'язані безпосередньо з танцем:

Ой, пусти ня, моя мамко, та й не суботінку,
Ботам милий, чорнобривий, грає в сопілочку.
Посербаймо гусяночки, закирімо люльки,
Та скажемо небощикам заграти гуцулки.

А в наступних коломийках характер уже руху, малюнка:

Ой, дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ой, то мі ся сподобала дівчина робуча.
Пане, брате, товаришу, зроби-ко мі волю,
Візьми мою любку в танець, а я візьму твою.

Танець типу воротарчика:

Як ідете, хлопці, в танець, то лиш уважайте,
Котра була напереді - назад! лишайте.
Часто в коломийках зустрічаються вигуки "Шіда-ріда", "Гойя-гой” ї “Чугая" та ін.

У коломийках є ведучий:

А що то за парубок, що вперед танцює,
Веде дівку за рученьки, та в личко цілує.

Або ведуча:

Яка тота дівка мила,
що вперед гуляє та ін.

За те, що коломийку нелегко танцювати, говорить сам текст:

То я міхом обертаю, то я міхом кручу,
День би тебе, дівко побив, як ся з тобою мучу!
День би тебе, дівко побив, як ся з тобою мучу!

Або "Як заграють коломийки - рухаються кості", і виконуються вони в такому темпі, що зовсім "би ся розсипали, кеби не сорочки".

Тексти коломийок вказують і на музичний інструментальний супровід до танцю: скрипки, гуслі і цимбали, дудки, флояра, дримби, ярова пищалка, тилинка, сопілка - вербівка та ін. '

Сопілочка - вербівочка, яворове денце, На сопілці то-то грає, грає моє серце та ін. Лексика. Багато різноманітних вибиванців, дрібушечок, тропіток, вихилясників, "зірниць", "чосанок", " мережок", "підкуйків", "ножичків", "доріжок", "переступчиків" та ін. Особливо слід відмітити обертання у парах, зміну партнерів і т.д.: Як заграє коломийку, варто погуляти, Чорнобриву дівчиноньку кругом обертати. Чолопіки виконують нескладні присядки. Композиція. Найрізноманітніші кругові, діагональні, фронтальні побудови. "Хрещик", під час якого хлопці та дівчата міняються місцями.

Музика. Коломийки "до співу" більш різноманітні за мелодією, мають метри: 2/4, 3/4, 6/8, 5/8 та ін. Коломийки "до танцю" більш ритмічні; метри - 2/4, 4/4 і квадратно-метричної форми (коломийки "до співу" не дотримуються цього правила). Стиль типової коломийки має 14 складів, які розділяються після вільного складу - 8-6. Далі після побіжних розділень цезурою коломийка ділиться на дві рівні частини напівцезурами 4+4 та 3+3.

Використання коломийок у класиці та кращі постановки Коломийковим розміром написані Т.Шевченком: "Вітре буйний", "Нащо мені чорні брови", "Навгороді коло броду", "Тече вода":

Тече вода з - під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.

Коломийковий вірш часто використовували І.Франко, Ю.Федькович, С.Руданський, М.Коцюбинський, П.Тичина, М.Стельмах, С.Олійник та ін.:

Вишивала я платочок
І нашила йолку.
Як почула - гуде трактор,
Загубила голку.

А ось строфа "Пісні трактористки" П. Тичини:

Дим-димок од машин,
Мов дівочі літа.....
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

Блискуче використали коломийку композитори А.Кос-Анатольський в "Хустці Довбуша" та В.Кирейко в "Тінях забутих Предків''.

Коломийка виконується танцювальними колективами України, країн СНД, Канади, США, Австралії та ін. Кращі зразки коломийкових танців створили В.Петрик, К.Балог, А.Кривохижа, М.Попович, М.Вантух та багато самодіяльних балетмейстерів. І.П.Вірський, узагальнивши усі локальні райони побутування.

Сценічну коломийку, ввівши до неї найбільш характерні композиційні елементи одягу і ін. Зробив він це з притаманним йому тактом стосовно народних джерел. Глядачам показана група виконавців, які репрезентують окремі локальні райони західних областей України, а потім усі об'єднуються в одну іскрометну коломийку.

Полька (від чеського "пулька", або половинка, півкроку) - народний чеський танець, виконується по колу парами. Набувши популярності в другій половині XIX ст. у Європі, він увійшов на Україну. Спочатку побутував як бальний танець у потім, поступово асимілюючись, увібравши національний тер, перейшов до сільської місцевості. Нова якість відбилась в композиції, музиці, у цілому ряді своєрідних образно-тематичних ознак.

Лексика. Різноманітні мелодії польок дають можливість закласти в характер руху основне лексичне ядро, яке походить від регіону побутування танцю. Діапазон руху дуже широкий - від легких ажурних ходів, або вибиванців та присядок, парних поворотів та ін. Так, у Поліссі, на Волині зустрічаються елементи трясучок, обертів, на Прикарпатті - парні крутки, притупи, Закарпатті - плечові трясучки, на Наддніпрянщині - вибиванці.

Більшість польок мають свої лексичні нюанси, вирізняючи їх з-поміж інших. Так, "плескана полька" характеризується плесканням у долоні, "стращак полька" - погроза вказівник) пальцем то правої, то лівої руки одне одному. Це, безумовно, запозичено з давніх бойківських танців, втім, як і манера вестися у цій польці по - бойківському. У "Кресловій польці", яка раніше виконувалася, як правило, по закінченні танців, використовується крісло або стілець та ін. Додамо, що за своєю морфологічною структурою половина оберту кроку - польки дуже схожа з гуцульським ходом "крутитися".

Лексична структура, на перший погляд, здається нескладною, але перше враження оманливе. Насправді, деталізацією та філігранною відточеністю рухів виконати польку нелегко й вправному танцюристові.

Композиція. Фігури, малюнки танцю, подолавши шлях бальної, салонної хореографії, асимілювались з місцевими композиційними прийомами, та все ж основа танцю - коло Танець, парно - масовий.

Музика. Музичний розмір 2/4. Найпоширеніший лад мажорний, хоча зустрічаються й перемінні лади. За формою (без розробки) полька має два періоди (16 тактів). Нерідкі зустрічаються польки, що складаються з двох частин, збільшено до 16 тактів періодів.

Гуляй, гуляй, коротенька,
Моя люба, солоденька.
Ой, тут була, вертілася,
Сам не знаю, де ділася.

У музичній структурі, засобах музичного нюансувані відчуваються образно-тематичні ознаки. У польці "Солове імітуються трелі та рулади, у "Псалмі" - виконання церковний псалм, у "Військовій" відображаються чіткі прохідні ритми акцент на першому періоді падає на першу долю такту, ш характерно для маршоподібної музики.

Назва. Ми вже зупинялись на кількох специфічних назва; залежних від образно-тематичного розвитку танцю. Є у назвах вказівка на лексичну своєрідність - "Дрібненька", "Крутяшка "Підбивка" та ін.; місце побутування - "Гуцульська", "Галичанка' "Київська" та ін.; запозичення від бальної хореограф "Коханочка", "Кокетка". Побутують і польки, що зазнали подвійної асиміляції - "Російська", "Австрійська", "Варшавська", "Щутер - полька" та ін.

Використання польки в класиці кращі постановки.

П'єси - польки створили М.Глінка, М.Лисенко, П.Чайковський, С.Рахманінов та ін. Цікава "Буковинська полька" у постановці Д.Ластівки.

Кадриль - різновид контрдансів (country-dance англ. - сільський танець), який прийшов на європейський континент з Англії першої чверті XVIIIст.

Різновидів контрдансів було багато: англез, котильйон, гросфатер, лансьє та ін., але найбільш поширеною й улюбленою була французька кадриль. Саме вона, прийшовши в Росію, асимілювалась, стала національним російським, українським, білоруським, молдавським танцями.

Лексика. Виконання тих чи інших рухів залежить від музики. Розглянемо для прикладу одну з українських кадрилей - "Ланце" ("линець"). 1-а фігура - мелодія відомої української пісні "Чумарочка рябенька", у ній виконуються прості танцювальні - потрійний притуп, перемінні кроки; у ІІ-ІІІ-й фігурах лексика вже збагачується тинком, вихилясами. ІV-а фігура виконується під традиційний гопак, і лексика відповідає цьому танцеві: голубці у повороті, бігунець, припадання - у дівчат; присядки, метілочки, підсічки, повзунці - у хлопців. V - а фігура - "метелиця", у ній зустрічаємо танцювальні елементи метелиць.

Композиція. Кадриль - латинською мовою означає чотирикутник. Уже в самій назві закладені її основи - чотири що стоять одна проти одної. Часто зустрічаються варіанти на вісім пар по трійках - партнер та дві партнерки. Іноді виконують тільки дівчата - "Волинянка"; "Іванівська" - чотири дівчини та два хлопці; "Шалантух" - вісім дівчат та дев'ять хлопців, з яких один "шалантух" та ін. З композицією пов'язується і оголошення фігур, їх промовляє кращий виконавець, витівник - чи за назвою мелодії, чи за порядковим номером. Нерідко в ролі ведучого виступає дівчина.

Музика. Найбільш поширена форма - образно-емоційна. Як правило, є традиційний вступ, програш 8-16 тактів, так званий ритурнель, під час якого виконавці вибирають собі пару і виходять на сцену. У деяких варіантах збереглися й музичні інтродукції /8 тактів/, під час яких виконавці відпочивають, як ми сказали вище. Як музичний супровід виконуються популярні народні мелодії.

Слід відмітити й локальний колорит музики. Так, темпераментні подільські "Красилівська", "Подільська" відрізняються від тих же подільських "Дев'ятки", "Варварки", полтавських "Василечків" та ін. Більш динамічні з:. темпераментом стримані кадрилі Полісся - "Охроміївська", "Поліська", "Іванівська", і зовсім інша завзята "Волинянка". Іноді кадрилі використовуються у супроводі вокалу.

Супроводжують кадриль - троїсті музики. Як форма танцю кадриль ще мало використовується в репертуарі професійних та самодіяльних ансамблів. Виняток становлять "Дев'ятка", "Василечки", "Шалантух", "Варварка" та деякі ін.
Случайные рефераты:
Реферати - Літературний портрет Степана Пушика
Реферати - Життя та творчість Миколи Хвильового
Реферати - Володимир Малик
Реферати - Матвій Шестопал
Реферати - Народнопісенні особливості інтонації поезій Івана Франка
Реферати - Василь Стус
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 14
    Гостей: 14
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта