Українське термінознавство – здобутки і втрати
План

Вступ.

1. Особливості розвитку української термінологічної лексики.

2.Українське термінознавство – здобутки і втрати.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ.

Відродження й поширення рідної мови на всі сфери життя-суспільства актуалізує одну з основних проблем сучасної української лексикографії - складання термінологічних словників. Терміни - це слова або сталі словосполучення, за якими закріплено наукові або спеціальні поняття певної науки, наукової дисципліни, галузі діяльності. Сукупність термінів, пов'язаних між собою понятійними зв'язками, складає термінологію, або термінологічну систему. В ній зосереджено понятійний апарат даної науки чи галузі. Це засіб професійного спілкування і водночас інструмент наукової думки.

1. Термінологічне словникарство кінця 40–50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович).

У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, освіти, видання українською мовою значної кількості наукової та навчальної літератури з різних галузей знань зумовили потребу створити словники, які, крім свого прямого призначення – подати український відповідник поняттю, – були покликані сприяти упорядкуванню і нормалізації української науково-технічної термінології. Враховуючи гостру потребу в російсько-українських й українсько-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 році створила спеціальну Словникову комісію, до складу якої входили провідні вчені під головуванням академіка Й.З.Штокала. Завдання комісії полягало у визначенні основних принципів складання словників, організації авторських колективів, доборі спеціалістів-редакторів, а також у пильному контролі за їх працею й затвердженні словників до друку. Комісія залучила до складання словників фахівців різних галузей знань, максимально використовуючи при цьому допомогу лінгвістів-лексикографів. Передбачали підготувати спочатку 18 російсько-українських, а згодом українсько-російських словників.

Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік П.С.Погребняк. З його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування і нормалізації наукової термінології. Завдання, поставлені нарадою, передбачали підведення підсумків багаторічної праці, накреслення шляхів подальшої розбудови термінології, дослідження її розвитку, укладання словників. Особливо наголошувано на ролі Словникової комісії як координаційного, науково-методичного центру в термінологічній та термінографічній роботі наукових закладів України.

Протягом 60-70-х років термінографічна праця переживає певне піднесення. У складанні словників комісія керувалася положеннями, що термінологічні словники мають: відбивати сучасний рівень розвитку науки і техніки; закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами; упорядкувати використання термінів певних галузей знань. До термінологічних словників рекомендовано вводити і деякі загальновживані слова (номенклатурну лексику), що обслуговують певну галузь знання, а також поширені синоніми до них, крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів вузького вживання.

У 1959–1979 роках було опубліковано 75 термінологічних лексикографічних видань, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 32 перекладні словники.

Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєво- термінологічний апарат винятково гуманітарної і природничої сфери: політики, філософії, юриспруденції, психології, атеїзму, математики, фізики, біології, сільського господарства, музики, нумізматики.

Аналогічна ситуація була і серед галузевих енциклопедій. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Техніку було цілком усунено зі сфери видань тлумачно-енциклопедичного типу. Першим в світі україномовним виданням, яке розкривало сучасні технології високого рівня, була "Енциклопедія кібернетики” (у 2-х томах), підготовлена в 1973 році в Інституті кібернетики АН України.

Перекладні двомовні словники відображають термінологію технічної тематики: з гірничої справи, машинознавства і машинобудування, гідротехніки, електрорадіотехніки, теплотехніки і газотехніки, зварювання, поліграфії і видавничої справи, металургії, швейного виробництва; науково-природничої тематики: з геології, географії, фізики, механіки, хімії, математики, ботаніки, фізіології, ветеринарії, анатомії; інших галузей: соціально-економічної лексики, сільського господарства, журналістики, лінгвістики, спорту. У словниках цієї серії вказувано, що їх друкували за постановою вченої ради Інституту мовознавства АН УРСР.

Заслуговують на особливу увагу підготовлені в Інституті мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР за участю фахівців різних галузей знань великі російсько-українські словники – технічний, який обіймає 80 тис. термінів, та сільськогосподарський – на 40 тис. термінів, а також електрорадіотехнічний словник (30 тис. термінів) за редакцією професора Львівської політехніки Ю.Т.Величка.

На жаль, словники виходили у світ мізерними накладами. Навіть фундаментальна праця – технічний словник – опублікована накладом 15 тис. примірників, а словник з електрорадіотехніки – галузі, яка стрімко розвивалася, видано накладом у 2 тис. примірників, хоч укладання такого термінологічного зібрання Словникова комісія визнавала як першочергове завдання і його друкували за її ухвалою.

Рідкісним явищем у цей час були тримовні словники. Зафіксовано лише 3 видання такого виду, зокрема з медицини, взуттєвого виробництва. Однією з кращих лексикографічних праць цього періоду можна вважати "Мінералогічний словник. Українсько-російсько-англійський” (Київ, 1975), що його уклав академік Є.К.Лазаренко у співавторстві з О.М.Винаром.

У 60-70 роки осередком словникового книговидання був Київ. Лише поодинокі словники виходили у Львові чи Харкові передусім внаслідок наявності в цих містах потужних наукових шкіл. Так, в Українському поліграфічному інституті укладено "Англо-український словник-мінімум газетної термінології” (Львів, 1974), "Німецько-український технічний словник-мінімум” (Львів, 1974). Розташування у Харкові Книжкової палати України, Інституту культури зумовлювало зосередження тут значного творчого наукового потенціалу в царині документно-інформаційної діяльності. В аспекті розвитку термінологічної лексикографії це знайшло свій вияв у виданні "Довідника з бібліотекознавства і бібліографії” (укладачі Е.В.Куделько і С.Й.Мінц; Харків, 1969).

Діяльність, розпочату Словниковою комісією, продовжує Комітет наукової термінології, створений при Президії АН України у 1978 році. Під егідою Комітету було видано: "Російсько-український юридичний словник” (1985, понад 20 тис. термінів), "Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Термінологія і номенклатура” О.Маркевича і К.Татарка (1983, 19 тис. термінів). І в наші дні не втратив своєї наукової, пізнавальної цінності "Російсько-український словник термінів лісівництва” (1980, 8 тис. термінів), фундатором і натхненником укладання якого був академік П.С.Погребняк.

На жаль, 80-ті роки позначені спадом спеціальної лексикографії. Назагал за десятиріччя вийшло у світ лише близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. Про стан словникарської праці цього періоду красномовно свідчить те, що в Україні в окремі роки не було видано жодного словника спеціальної лексики.

Небувале піднесення термінографічної праці спостерігаємо з початку 90-х років, що викликано впровадженням Закону "Про мови в Україні”, діяльностю Товариства української мови "Просвіта”, проголошенням незалежності України. До словникарської роботи залучилися численні індивідуальні дослідники, творчі колективи, спеціалізовані організації, зокрема Термінологічна комісія з природничих наук при Національному університеті ім. Т.Шевченка, Фізико-математично-астрономічна термінологічна комісія при Інституті фундаментальних досліджень Української наукової асоціації, Видавничо-термінологічна комісія при Львівській політехніці, Термінологічна група при Чернівецькому державному університеті.

Під егідою Комітету наукової термінології, Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні, Інституту української мови було підготовлено й видано фундаментальну академічну працю – "Російсько-український словник наукової термінології” в 3-х томах (Київ, 1994-1998).

Видавнича спілка "Словник”, фундатором якої є Львівський державний медичний університет, здійснила низку лексикографічних проектів. Серед них – "Орфографічний словник українських медичних термінів” на 29 тис. слів, який уклали Л.І.Петрух, І.М.Головко, О.Я.Томашевська. Широке визнання фахівців-медиків і лінгвістів отримав виданий спілкою двотомний "Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник” (Львів, 1995), який охоплює 33 тис. термінів. Ґрунтовне лінгвістичне редагування цих словників виконав лауреат Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка професор Л.М.Полюга.

Вагому науково-методичну, консультаційну допомогу з питань лексикографічного опрацювання спеціальної термінолексики, редагування, рецензування словників здійснює відділ наукової термінології Інституту української мови НАН України, який очолює Л.О.Симоненко, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держстандарту та Міносвіти України на чолі з Б.Є.Рицарем.

Потужний поштовх до розгортання термінологічної лексикографії дають регулярні міжнародні конференції: "Проблеми української термінології. СловоСвіт” (відбуваються під егідою Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології на базі Національного університету "Львівська політехніка”), "Українська термінологія і сучасність” (організовує Інститут української мови НАН України).

Вперше вийшла в світ низка навчальних видань з українського термінознавства. Підручник "Українське термінознавство" (Львів, 1994) Т.Панько, І.Кочан, Г.Мацюк розглядає українське словникарство в руслі розвитку української термінології і становлення науки про неї. Раритетне видання - "Українська науково-технічна термінологія. Історія і сучасність” (Львів, 1999) Г.Наконечної – визнане науковими працівниками, активно використовується в навчальному процесі.

Розгляд проблем методології і практики термінологічної лексикографії на наукових конференціях, в науковій та навчальній літературі сприяє виробленню та поширенню уніфікованих наукових засад, оптимальних концепцій укладання термінологічних словників різних видів.

Галузеві словники становлять найвагомішу частину термінологічної лексикографії і охоплюють найрізноманітніші напрямки суспільної діяльності, науки й техніки: предметний покажчик охоплює до 400 рубрик.

Найбільш ґрунтовно опрацьовано спеціальну лексику економіки й менеджменту (73 словники), медицини (57), юриспруденції (30). Вона широко відображена в перекладних, тлумачних, тлумачно-перекладних словниках.

Лексикографічні праці економічної тематики відображають як галузеву термінологію загалом, так і за напрямками економічної сфери: банки, фінанси, мікроекономіка, ринкова економіка, зовнішня економіка, фондовий ринок, біржова торгівля, бухгалтерія та інші. Медична термінологія відображена у словниках, які охоплюють до 50 різноманітних термінологічних підсистем медицини: стоматологію, хірургію, травматологію, кардіологію, онкологію, ортопедію, фармакологію, імунологію, судову медицину, військову медицину, дерматологію, неврологію та багато інших. Привертає увагу численність авторських колективів, які паралельно опрацьовують термінологію цих галузей, передусім медицини. Тому особливо актуалізується проблема вироблення єдиних методологічних засад укладання термінологічних словників, уніфікації та стандартизації поняттєво-термінологічного апарату, прийняття узгоджених рішень щодо термінотворення і терміновживання.

Високий рівень репрезентативності притаманний словникам з таких галузей, як хімія (21), інформатика, комп'ютерна техніка (27), ділове спілкування (17), програмування, математика (13), екологія (11), техніка (12), будівництво (12), біологія (8), сільське господарство (9), політологія (9), педагогіка (8), мовознавство (7), військова справа (6), електроніка (6), авіація, ракетно-космічна техніка (6).

Про інтенсивність галузевої термінографії у 90-х роках красномовно свідчать лексикографічні праці з екології. Термін екологія (гр. оikos дім, помешкання, місце перебування і logos наука) вперше запропонував німецький учений Е.Геккель у 1866 році на позначення біологічної науки, що визначає взаємини організмів з довкіллям. Однак лише в 60-ті роки ХХ століття, коли розвинулася криза взаємин людини із середовищем існування, виник екологічний рух і сформувалася екологія як наукова дисципліна. На жаль, ці суспільні та наукові процеси не зумовили тоді появи україномовних словників.

Тільки з розширенням сфер функціювання української мови в кінці 80-х років вийшло у світ перше зібрання екологічної термінології – "Словник-довідник з екології” (Київ, 1987), який уклали Є.М.Кондратюк і Г.І.Хархота.

У 90-ті роки лексикографічні розвідки в галузі охорони довкілля й раціонального використання природних ресурсів були реалізовані в 11 термінологічних словниках, серед яких переважають тлумачні. Опрацювання та систематизація поняттєвого апарату створює передумови для популяризації знань про екологічну проблематику як серед фахівців, так і широких читацьких кіл, наприклад, у словниках: "Основи екологічних знань (Рівне, 1993), "Екологічний словник-довідник” (Київ, 1998).

З'являється новий різновид лексикографічних праць – термінологічні словники як навчальні посібники. Так, для забезпечення навчального процесу політехнічного профілю в Харківському політехнічному інституті укладено "Тлумачний словник екологічних термінів” (Київ, 1993).

Опрацьовуються окремі підсистеми екологічних термінів і понять відповідно до прийнятої класифікації напрямків екології за належністю до природного компоненту біосфери (атмосфери, гідросфери, ґрунтів, рослинного світу, тваринного світу). Так, одній із них – гідросфері – присвячено "Російсько-український гідролого-екологічний словник” (Київ, 1992), укладений авторським колективом на чолі з А.В.Яцик. Згодом ці ж автори уклали тлумачний гідролого-екологічний словник (Київ, 1995).

Саме в руслі лексикографічного опрацювання екологічної термінології національне словникарство збагатилося унікальним виданням – "Словником з екології” (автори О.М.Микитюк, О.З.Злотін), в якому подано терміни-відповідники п'ятьма мовами: українською, російською, англійською, німецькою, французькою. Словник видано 1995 року в Харківському державному педагогічному інституті ім. Г.С.Сковороди.

Асоціація фахівців з нерухомості здійснила лексикографічне опрацювання термінології однієї із систем фінансово-економічної сфери та опублікувала видання "150 термінів із словника рієлтора” (Київ, 1996) – укладач О.О.Бондаренко та інші.

До вузькогалузевих можна віднести словники, які відображають термінології певної навчальної спеціальності чи ще більш обмеженої тематики – курсу. Цей різновид словників, як правило, розвивають вищі навчальні заклади для забезпечення навчального процесу. Так, у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування укладено російсько-український словник зі спеціальності 12.04 ”Машини та технологія обробки металів тиском”. В Одеському гідрометеорологічному інституті створено серію російсько-українських словників з курсів "Водогосподарські розрахунки”, "Гідрогеологія”, "Гідрометрія”.

Виходять словники, які відображають поняттєво-термінологічний апарат певної наукової теорії. До уваги вітчизняних науковців, студентів економічних спеціальностей у 2000 році представлено нове перекладене видання – "Словник сучасної економіки Макміллана” авторства Д.Т.Едісона та інших.

Виходять у світ словники, які відображають термінологію окремого видання. Так, для полегшення користування хімічними довідниками "Бейльштейн” і "Гмелін” створено та видано окреме видання "Німецько-російсько-український словник” (Київ, 1993).

Двомовні словники (словникові ряди) з вихідною мовою українською порівняно значно рідкісніше явище. Однак, враховуючи потребу глибшого лексикографічного опрацювання української термінології, до цілого ряду російсько-українських словників додано абеткові покажчики українських термінів. На відміну від попередніх десятиріч, у 90-ті роки однією з мов перекладних словників стала англійська, зрідка німецька, французька, латинська.

Якщо в попередні роки багатомовні перекладні словники були нечисленними, то за останні десять років подання термінів-відповідників трьома й більше мовами стало характерною рисою термінологічної лексикографії. Серед багатомовних словників найпоширенішу групу становлять тримовні, в яких до українських і російських рядів додано здебільшого англійський, рідше німецький, французький, латинський або польський. У тримовних медичних словниках до українського і латинського рядів наведено англійські або російські відповідники. Оригінальна тематика багатомовного словника авторства І.О.Ольхового, що вийшов у Київському університеті ім. Т.Шевченка, – "Французько-українсько-російський словник термінів і скорочень протиповітряної оборони країн НАТО”, в якому відтворено близько 900 термінів і 500 скорочень.

Ці ж мови в різноманітній послідовності подання утворюють словникові ряди і в чотиримовних словниках із медицини, ринкової та аграрної економіки, менеджменту, фізики й гірничої справи. Наприклад, "Русско-украинско-англо-немецкий металлургический словарь” В.І.Ножина (Дніпропетровськ, 2000), "Основні поняття філософії. Українсько-англо-німецько-французький посібник-довідник” (Чернівці, 1999), "Словник аграрної економіки. Німецько-англійсько-російсько-український” (Київ, 1997), укладач Л.О.Хоменко. До окремих із них додано абеткові покажчики термінів мовами, які не утворюють вихідних рядів.

Останні десятиріччя подарували науковій громадськості унікальні пам'ятки термінологічної лексикографії. У 1995 році було опубліковано 2 п'ятимовні словники з екології та інформатики. Так, у Чернівецькому державному університеті ім. Ю.Федьковича вийшов тлумачно-перекладний словник з інформатики Р.В.Іваницького та Т.Р.Кияка на 3 тис. термінів українською, російською, англійською, французькою і німецькою мовами.

До кола рідкісних документів належить тлумачно-перекладний словник із ринкової економіки, укладений у Харківському політехнічному інституті. Словник охоплює терміни шістьма мовами: українською, російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською.

Виняткової уваги заслуговує унікальний за багатьма ознаками – тематикою, художнім оформленням, кількістю мов та термінів, обсягом – "Ілюстрований словник з геральдики” Н.Н.Стародумцева, виданий у Донецьку 1996 року. У ньому наведено понад 1 тис. термінів семи мовами: російською, українською, англійською, есперанто, французькою, німецькою, латинською.

Серед лексикографічних праць довідково-енциклопедичного типу найвагомішу частку становлять тлумачні словники: упродовж 90-х років опубліковано близько 120 тлумачних і 55 тлумачно-перекладних словників.

Реформування економіки країни, впровадження ринкових відносин зумовило актуалізацію суспільних потреб на інформацію про новий поняттєво-термінологічний апарат. Саме блок тлумачних словників з економіки, підприємництва, менеджменту є найчисленнішим – 38 словників, з яких 11 охоплюють фінансову й банківську термінологію.

Народні джерела української термінології зафіксовано у словниках Є.І.Шевченка "Народна деревообробка в Україні” (Київ, 1997), К.І.Матейко "Український народний одяг” (Київ, 1996), О.К.Данилюк "Словник народних географічних термінів Волині” (Луцьк, 1997).

90-і роки збагатили лексикографічну практику розкриття термінології шляхом створення ілюстративних словників, коли використання мистецтва художньої ілюстрації є засобом візуального відтворення й пізнання поняття. Цей принцип реалізовано в словниках з виноградарства, геральдики, гончарства, наприклад, в "Ілюстрованому словнику народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)” О.М.Пошивайло, підготовленому в 1993 році в Інституті мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М.Рильського та Народному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.

Серед термінологічних лексикографічних праць 90-х років можна виокремити такі види за структурою видань: серійні, однотомні, багатотомні.

Термінологічні словники входять до складу серій, які охоплюють різножанрову літературу, – "Від А до Я”, "Бібліотека фахівця”, "Nota bene!”, "Трансформація гуманітарної освіти в Україні”, а також до спеціалізованих серій, що об'єднують суто лексикографічні праці: бібліотека словників "Ін Юре”, "Нові словники”, серія навчальних словників і довідників "Medicina polyglotta”. Так, у термінографічній серії "СловоСвіт”, заснованій 2000 року у Технічному комітеті стандартизації науково-технічної термінології, першим виданням був "Англійсько-український словник інженерії довкілля” Т.Балабана, який охопив близько 15 тис. інженерних, медичних, біологічних, правничих та суміжних з ними термінів, переважну більшість яких подано з тлумаченнями чи з довідковими відомостями. Окремо винесено словник назв і документів урядових установ англомовних країн та українсько-англійський покажчик базових слів словника-довідника. Сьогодні у термінографічній серії "СловоСвіт” вже видано чотири словники, зокрема з теплоенергетики, профілактичної та екологічної токсикології, гідравлики та санітарії.

Для словників, що входять до складу серій, притаманне однотипне оформлення, спільність задуму, тематики та читацького призначення.

Однотомні видання становлять переважну більшість термінологічних словників.

Протягом останнього десятиріччя опубліковано низку словників у 3-х томах: "Економічна енциклопедія” (Київ, 2000); "Російсько-українсько-латинський словник медичних термінів” (Київ, 1993); "Словник з матеріалознавства” (Київ, 1995), кожен том якого має іншу вихідну мову – українську, російську, англійську.

Термінологічні словники, особливо тлумачні та тлумачно-перекладні, використовують у навчальному процесі як довідкову базу. Виходять термінологічні праці, які поліграфічно оформлені як окремі видання, але становлять один із томів багатотомних наукових, навчальних видань. Наприклад, у тритомному навчальному посібнику "Основи підприємництва” (Київ, 2000) В.І.Павлова 3-й том становить тлумачний словник бізнесових термінів. У двотомнику "Міжнародне гуманітарне право” (Київ, 1999) у другому томі вміщено словник основних термінів і понять філософсько-правової доктрини регулювання збройних конфліктів.

Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення – відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки й техніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерій відбору термінологічного матеріалу за читацькою адресою.

Термінологічні лексикографічні праці призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців, наприклад, "Словник русизмів у мові медиків” (Львів, 1995; укладач Я.Ганіткевич). У руслі надання допомоги представникам органів влади в опануванні української ділової лексики, крім ґрунтовних лексикографічних праць, видано порадник "Уникаймо русизмів в українській мові!: Короткий словник-антисуржик для депутатів Верховної Ради та всіх, хто не хоче, щоб його мова була схожа на мову Вєрки Сердючки” (Київ, 2000; укладач Ю.В.Гнаткевич), "Абетка депутата” (Київ, 2000; укладач А.Ф.Ткачук).

За ознакою первинності виходу в світ лексикографічні праці можна класифікувати на оригінальні, передруки й перекладені. Термінологічні словники 90-х років – це переважно сучасні оригінальні лексикографічні праці.

Часткові словники нечисленні. Вони відображають терміни, що належать до окремого структурно-словотвірного типу чи утворені за певною словотвірною моделлю. Так, усталені у професійному вживанні вислови відображає і репринтне видання фразеологічного словника ділової мови В.Підмогильного і Є.Плужника, і сучасна праця – "Тлумачний англо-український словник ідіом для бізнесменів” А.Г.Латигіної (Київ, 2000).

До словників термінів, які відібрані за специфікою їх словотвірної будови, можна віднести "Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології” (Київ, 1996) І.М.Гнатишеної і Т.Р.Кияка, "Українсько-англійський словник природничих термінів з префіксом не-" О.Кочерги і Є.Мейнаровича.

Термінографічну роботу здійснювано і за межами України. У повоєнний час українська діаспора досягла вагомих здобутків у термінографії, консолідувавши свої зусилля в Українському Термінологічному Центрі в Америці (УТЦА), Товаристві Українських Інженерів Америки (ТУІА), Термінологічній комісії НТШ, Науково-Дослідчому Товаристві Української Термінології. Різнобічна діяльність термінологічних організацій – проведення конференцій, видання діаспорних журналів і газет ("Вісті українських інженерів”, "Річник ТУІА”, "Бюлетень ТУІА”, "Свобода”, "Рідна школа”) створили наукове, мовне середовище, в якому функціювала українська термінологія. До найцікавіших лексикографічних праць української діаспори можна віднести словники П.Штепи "Знадібки до словника чужословів” (Торонто, 1967), "Словник чужослів” (Торонто, 1977).

Високу оцінку науковців отримали лексикографічні праці видатного термінолога, довголітнього керівника УТЦА Анатоля Вовка: "Вибірковий англійсько-український словник з природознавства, техніки і сучасного побуту” (Нью-Йорк, 1982), "Англійсько-український словник назв кольорів і кольорознавства” (Нью-Йорк, Торонто, 1986). Уже в кінці 90-х років у Нью-Йорку і Львові було опубліковано одну з останніх праць ученого-енциклопедиста "Англійсько-український словник вибраної лексики: природничі науки, техніка, сучасний побут” (1998). Словникам Анатолія Вовка притаманний новаторський, комплексний підхід до відтворення матеріалу: подання термінів та їх тлумачень, енциклопедичних та довідкових відомостей про терміни, бібліографії фахової і мовознавчої літератури.

Інтенсивні зв'язки ділових, наукових, культурних, церковних кіл України й Польщі зумовили появу серед видань Познані, Варшави у 1995 році двомовних перекладних, тлумачно-перекладних словників бізнесової, церковної термінології.

Широкий розмах словникарської праці в Україні протягом першого десятиріччя незалежності, творчі зв'язки з науковими осередками діаспори свідчать, що українська термінологічна лексикографія активно і плідно розвивається, вдосконалюються методологічні засади термінографічної роботи, розширюється коло лексикографічно опрацьованих галузей знань. Незважаючи на труднощі й суперечності розвитку упродовж другої половини ХХ століття, термінологічна лексикографія прагне до очищення української мови від невластивих їй елементів і відновлення її питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової мови.

2. Можна вважати вже доведеним і загально визнаним, що упорядкування, унормування, кодифікація і уніфікація української термінології належить до державотворчих процесів, бо очевидним є те, що безповоротний процес українського державотворення диктує такі потреби національного життя, які сприяли би утвердженню його престижу в усьому світі. До такої ділянки належить і наукова мова, у тому числі розвиток термінології. У складних державотворчих процесах до десятиліття Незалежності України ми прийшли з вагомими здобутками у розвитку термінологічних систем, а як наслідок цього – до розвитку власної термінологічної лексикографії.

Інтелект українського народу, зрештою, здавна, навіть тоді, коли колонізатори переслідували українську мову та культуру, схильний був творити словники (і чи лише їх!). Авторам минулого не раз вдавалося обходити цензуру і словникові видання ставали для українців своєрідними маніфестами – зберігали мову народу, доводили, що українська мова не бідніша від інших європейських, сприяли духовному відродженню української нації, утверджували національну самобутність.

У сьогоднішніх умовах українська національна термінологія та термінографія як одна із державотворчих ланок продовжує цю властивість української нації, і, ніби випущена з клітки пташка, почала напружено набирати злету, наполегливо розвиватися. Цьому посприяло перш за все те, що віками гноблена і переслідувана українська мова визнана Конституцією України державною. Сам факт, що протягом десятиліття Незалежності України вийшло 466 словників лише термінологічного типу з різноманітних галузей знань, виробництва, культури говорить сам за себе. А хіба не вражаючим є те, що на третьому році Незалежності, тобто 1993, вийшло 78 термінологічних словників різних типів, 1994 – 57, 1995 – 53, 1996 – 50, 1997 – 60, а в 2000 – 59? (Для порівняння: в УРСР за 42 роки – 1948–1990 – вийшло 107 подібних праць) [1]. Поява таких праць – це вияв патріотичного ентузіазму самих авторів, свідчення великої працездатності цих людей, бажання усталити українські термінологічні системи, забезпечити українській мові якнайширші сфери розвитку в Україні та у світовому просторі в галузях міжнародних відносин, політики, торгівлі, економіки, освіти та культури. Про здобутки української термінології та термінографії останніми часами не раз писалося [2], про них буде мова і на цій конференції, тому тут не будемо цих успіхів детально аналізувати. Варто лише відзначити, що важливим досягненням розвитку термінологічної справи є активне опрацювання теоретичних проблем [3], висвітлення такої проблеми, як теормінознавство [4], проведення різноманітних термінологічних конференцій, які відбуваються почергово в Києві, Львові, Чернівцях, до яких належить і наша вже 8 МНК [5]. На Україні утворилися центри, де розробляється питання термінології та видаються термінологічні словники.

Або візьмімо факт широкого дослідження термінологічних систем різних у дисертаційних роботах, окремих статтях та монографіях О.Сербенської (юридична), Т.Панько (економічна), Н.Москаленко, В.Захарчишин (мовознавча), А.Крейтор (математична), В.Пілецького, І.Процик (фізична), І.Кочан (радіотехнічна), Г.Наконечної (хімічна), О.Литвин (машинобудівна), Л.Симоненко (біологічна), В.Марченко, І.Чепіга (будівельна), Е.Огар (друкарська), З.Куньч (риторична), М.Сташко (бібліотечна), С.Бібла (церковна), Г.Шило (лісова і деревообробна), І.Сабадош (лісового сплаву), Н.Левун (художньої кераміки), О.Гриджук (художньої різьби по дереву), І.Зінченко (вишивальної техніки) і ін.

Аналіз здобутків сучасної української термінології та термінографії дає змогу побачити і певні її недоопрацювання, недовершеність, навіть хиби. З метою подальшого успішного розвитку цих систем задумаймося над причинами такого стану.

Однією із причин, що стоїть на перешкоді української термінологічної справи на національній основі, є відсутність підтримки не лише наукової, а й української мови в цілому з боку владних структур і багатьох урядовців, які нехтують державною мовою, матеріально і духовно не підтримують її, не надають їй належного захисту, що, за словами митрополита УГКЦ Любомира Гузара, "може, найвиразніше показує слабкість і непослідовність нашої влади” щодо української мови [6]. З цієї причини випливає низка інших.

Хоча в наш час термінологічними і термінографічними проблемами займається багато наукових установ, кафедр різних навчальних закладів Києва, Львова, Чернівець, Харкова, але ні одна з них не має бажання підпорядкуватися іншій, хоч ці проблеми обговорюються на десятках різних конференцій, наша біда в тому, що термінологічні системи розвиваються стихійно на ентузіазмі людей, відданих цій справі. На Україні для підтримки життєдіяльних процесів термінології бракує такої наукової інституції, як Інституту наукової мови, що існував колись в Києві, який був би арбітром у цій справі та рішення якого не підлягали би дискусії.

Саме через відсутність цього корегувального центру маємо в сучасній терміносистемах та термінологічних словниках величезну нестабільність у номінуванні одного і того ж поняття. Це дуже яскраво довели Б.Рицар та Р.Рожанківський [7].

Причиною нестабільності розвитку української термінології та термінографії був і, на жаль, часто залишається, факт певної, а інколи навіть дуже великої, залежності українських термінологічних систем від російської термінологічної основи. Усі ми це усвідомлюємо і говоримо про це в своїх теоретичних мірковуваннях. У багатьох випадках є намагання позбуватися калькування російських термінів, але поки що вирватися з цих обіймів не вдається, бо багато навчальної літератури, посібників, виробничих процесів є російськими, бо в багатьох навчальних закладах навчаємося за допомогою цих перекручених термінів.

Буває й інша крайність: щоб не використовувати російських кальок, автори інколи вдаються до новотворів, використання діалектизмів, що також не сприяє розвиткові термінології на належній науковій основі.

До слабих сторін сучасної української термінографії (можна цей пункт навіть вважати негативним) належить і те, що автори більшості чужомовно-українських словників у першій лівій колонці не ставлять української мови або хоча не дають зворотніх українсько-чужомовних якщо не словників, то хоча б показників українських термінів з відповідними вказівкою на їх наявності у виданні.

При опрацюванні термінологічної справи дуже часто виникає побажання чисто мовного характеру, тобто грамотності. Це перш за все стосується української частини. Річ в тому, що багато словників видається у видавництвах, де не завжди є досвідчені коректори. Буває і таке, що автор платить гроші чи знаходить собі спонсора, який за нього заплатить, і вирішує обійтися без доброго редактора чи коректора. Якось так вийшло, що останнім часом мені доводиться рецензувати немало словників термінологічного характеру. Я навіть зустрічався з такими фактами, що окремі автори, коли їм радиш знайти собі філололога і співпрацювати з ним, вважають, що такий філолог перебере їхню славу співаворства. Це хибне розуміння. Я дуже поважаю авторів-практиків, але філологічне око може їм дуже багато допомогти. Мені завжди перед очима стоїть приклад колишнього ректора Львівського університету ім. І.Франка академіка Євгена Лазаренка, який прекрасно знався на мові та філології зокрема, при творенні чудового "Мінералогічного словника” (К.,1975), але не побоявся взяти співавтора.

Останнім часом у термінології виникла велика проблема з дієприкметниками активного стану, бо дехто, намагається, і не без підстав, за всяку ціну уникати таких зворотів ув українській мові. Це перш за все тому, що існує ота вказана мною залежність окремих авторів від російської першооснови і широкої відсутності знань світових термінологічних систем. Крім того, замало вивчається національна лексична система та парадигматика української мови, тобто знову відчувається брак Інституту наукової мови.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя на творчість Івана Багряного
Реферати - Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука "Марія"
Реферати - Дмитро Загул
Реферати - Образ Пузиря за п 'єсою "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого
Реферати - Підручники з літератури у 50-80-х рр. XX ст. і реформування їх у сучасних умовах
Реферати - І.П. Котляревський – автор першого драматичного твору в українській літературі. (Наталка Полтавка)
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія