Українська лексика
Корінна українська лексика – це слова, що виникли в українській мові або були успадковані нею від давніх мов – основ (праслов'янської і давньоруської), на базі яких вона утворилася. Наприклад: хлібороб, щирість, будувати, щоденно, сорок, дружба, вчити, наш, сто, зверху.

Корінна українська лексика являє собою нашарування від сивої-сивої давнини до наших днів. як розкопки вглиб у корі Землі розкривають відклади попередніх віків, так і дослідження історії лексики виявляють пласти слів, що створені народом у різні епохи.

Називають три основні шари корінної української лексики з погляду її походження: спільнослов'янський, до якого входить і найдавніша, спільно індоєвропейська лексика, спільносхіднослов'янський і власне український. Слова двох перших шарів у російську, українську та білоруську мови.

Спільнослов'янська лексика – це слова, успадковані через давньоруську із спільнослов'янської (праслов'янської) мови; найдавніший шар української лексики, її ядро. Спільнослов'янські слова втратили свою мотивованість і мають, як правило, непохідну основу. Наприклад: мати, око, кінь, молоко, воля; сидіти, орати, вміти, учити; хитрий, глухий; один, сто; ваш, там, куди; про, а, ні.

Більшість спільнослов'янських слів поширена в усіх слов'янських мовах, ясна річ, із фонетичними відмінностями, що відбивають специфіку кожної з них.

Серед спільнослов'янської лексики виділяють найстародавніший прошарок – спільно-індоєвропейські слова. Наприклад: сестра, брат, вовк, зима; вода, небо, ніч. спільно-індоєвропейські слова збереглися в близькому звучанні в інших мовах, що належать до індоєвропейської сім'ї. Порівняння: укр. мати, чеське matka, болг. майка, англ. mother, нім. mutter. Спільнослов'янська лексика – це найбільш стала й уживана частина словника української мови. Особливо багатим і різноманітним є склад спільнослов'янських іменників. Серед них можна виділити ряд тематичних груп, назви:

1) предметів і явищ природи;

2) родинних зв'язків;

3) органів та частин тіла;

4) тварин та продуктів тваринництва;

5) рослин та їх частин;

6) житла, приміщень і їх деталей, предметів побуту, продуктів харчування;

7) знарядь праці;

8) деяких корисних копалин;

9) первісних абстрактів понять.

Важливу і велику групу спільнослов'янської лексики складають дієслова – назви дій, робіт, процесів: стояти, лежати, йти, брати, жити, воювати. Чимало в українській мові спільнослов'янських за походженням прикметників – назв кольору, смаку, розміру, духовних та фізичних якостей людини, властивостей речей та ін.: рудий, довгий, малий, вузький, кислий, солодкий, мудрий, хитрий, лютий, глухий, косий, легкий, теплий, рівний. Спільнослов'янськими за походженням є ряд числівників (один, два, три, сім, вісім, десять, сто), більшість займенників (я, ти, ми, він, вини, хто, мій, наш, сам, весь), непохідні прийменники, сполучники, частки (з, за, при, над, у, до, о, а, чи, ні, ж, би) та ін.

Спільносхіднослов'янська, або давньоруська, лексика – це слова, що виникли в період спільносхіднослов'янської мовної єдності і успадковані українською мовою, як і російською та білоруською. Наприклад: ярина, білка, цілина, коромисло, сизий, дев'яносто, сорок, сьогодні. В інших слов'янських мовах вони не побутують.

Формування спільносхіднослов'янської лексики припадає на період VI – XIV ст.

Спільносхіднослов'янська лексика пов'язана зі змінами у суспільному економічному житті східних слов'ян, розвитком науки, культури, мистецтва, особливо в період Київської Русі. Наприклад: селянин, митник, урожай, скатерть, поневолі, велич, суть (у сучасному значенні), хороший.

Спільносхіднослов'янська лексика значно поповнила тематичні групи слів, успадковані із спільнослов'янської мовної єдності. Помітно збагатились у цей період усі групи іменників.

за походженням слова здебільшого є похідними. Значення їх, як правило, мотивується.

Спільносхіднослов'янські слова найчастіше поширені в усіх трьох братніх східнослов'янських мовах, однак деякі з них в одній з мов вийшли з ужитку, змінилися іншими словами, окремі набули нового значення.

Власне-українська лексика – це слова, що виникли в українській мові і є специфічними, властивими тільки їй словами. Наприклад: Батьківщина, очолити, громадянин, плугатар, осередок, освіта, самота, піддання.

Почала вона формуватися з ХІV ст., коли складалася, водночас з російською та білоруською, українська мова.

Виражаючи специфіку української мови, власне-українські слова відсутні в інших мовах, у тім числі і східнослов'янські. У цих мовах вони мають відповідники – інші за звучанням слова. Власне-українські слова поповнили всі тематичні групи лексики, успадковані із спільнослов'янської та спільносхіднослов'янської мов. Велику групу складають власне-українські слова на позначення суспільно-політичних та адміністративних понять: жниварка, січкарня, віялка, сіяч, рільник, тваринник, корівник. Збагатилася власне українськими словами військова лексика (наступ, озброїти, оточення, військомат), абстрактна (мрія, щирість, хист, сподівання, майбуття, відродження, поступ), наукова (іменник, прислівник, кисень, водень), технічна (промисловість, гірництво, залізниця, літак), педагогічна (виховання, освіта, педрада, іспит, гурток, оцінка, малювання) та ін.

Багато власне українських слів поповнило групи лексики на означення предметів і явищ природи ( гай, жовтень, завірюха), назв житла, будівель та їх частин (приміщення, будинок, садиба, горище), назв страв і напоїв (борщ, вареники, бублики, куліш), одягу і взуття (спідниця, капелюх, хустка, намисто, стрічка, чоботи).

Власне українські слова є здебільшого похідними. Вони утворилися від спільнослов'янських, спільносхіднослов'янських, та власне українських слів за допомогою властивих українській мові словотворних засобів, наприклад, суфікса –ин-, на означення адміністративно-територіальних одиниць (Донеччина, Черкащина), суфікса –ій-, що утворює назви осіб за родом діяльності ( водій, колій, палій, носій), за зовнішніми та внутрішніми якостями (плаксій, крутій), -ень- осіб за певними якостями (блазень, красень), -ач- (викладач, слухач, орач), -аль- (скрипаль, коваль), -ець- (полтавець, кравець), -ник- (газівник, доменник) тощо.

Корінь роб характерний для всіх східнослов'янських мов, проте від нього утворилося цілий ряд власне-українських слів: робити, виробляти, виріб, виробництво, робітник, робітничий та ін. Стали специфічно українськими окремі спільнослов'янські і спільносхіднослов'янські за походженням слова, набравши нового значення.

Деякі власне українські слова утворилися від іншомовних за допомогою українських словотворчих засобів: позакласний, нафарбувати, крейдяний, вапняний. З німецької мови через посередництво польської українська мова засвоїла, наприклад, слово дах. Від нього за правилами українського словотвору утворилися іменники: піддашшя, піддашок, яких немає в німецькій мові. Це власне українські слова.

У галузі лексики спорідненість українсько і російської мов виявляється досить яскраво: більшість слів у них дуже близькі, а то й однакові за значенням і звучанням.

І це зрозуміло. Адже із трьох пластів корінної української або російської лексики два (спільнослов'янська і спільносхіднослов'янська) успадковані ними з давньоруської мови і тому спільні для обох мов. Різняться братні мови в галузі корінної лексики тільки одним шаром – специфічною для кожної із мов лексикою, що склалася в основному після виділення української, російської та білоруської мови із спільної для них давньоруської. Однак, власне українські і власне російські слова утворились здебільшого на базі спільної для обох мов лексики за допомогою певних, часто властивих одній і другій мові словотворчих засобів. Тому-то ці шари словникового складу обох мов – слова, що належать до власне української або власне російської лексики, – теж мають словотворчі суфікси чи префікси.

Взаємозв'язок української й російської мов у галузі лексики виявляється ше й у тому, що в них багато однакових запозичень з інших мов. Наприклад: клас, сума, діаграма, футбол, тенор, циркуль. Немало іншомовних слів прийшло в українську мову через російську.

Український і російський народи були тісно взаємозв'язані протягом усієї історії їх існування. Тому між братніми мовами відбувся інтенсивний процес взаємозбагачення їх словникового складу: українська мова засвоювала російські слова ( община, соратник, самовар), а російська – українські (повстанець, хлібороб)

Немає народу, який жив би ізольовано від інших народів, тому немає й мови, вільної від іншомовних засвоєнь, насамперед лексичних. Запозичення слів з однієї мови в іншу досить давнє і звичайне явище. Так, скажімо, ще до утворення Київської держави східні слов'яни мали торгівельні і воєнні контакти з германо-норманськими племенами, зокрема з предками сучасних шведів і норвежців – варягами. І сьогодні в українській мові вживаються засвоєні ще в ті далекі часи й успадковані з давньоруської мови такі слова, як меч, князь, витязь, блюдо, броня, бук, клеймо, якір, імена Ігор, Олег, Ольга, Гліб та ін. Український народ мав більшої або меншої тривалості економічні, політичні, культурні, воєнні та інші контакти з багатьма народами. В зв'язку з цим в українську мову проникла значна кількість іншомовних слів з різних мов.

Запозичення можуть здійснюватись з певної мови безпосередньо і через інші мови. Безпосередньо засвоювались українською мовою слова з російської (кріпость, мужик), польської (дідизна, кепський), тюркських (базар, гарбуз, шатро) та інших мов. Багато слів іншомовного походження прийшло в українську мову через посередництво російської (колективізація, космонавт) та польської (крейда, грунт, шик, кошт тощо). Засвоюються слова як усним, так і писемним шляхом. усним в українську мову прийшло багато слів тюрського походження, деякі польські і російські слова тощо.

Різні запозичені слова за часом засвоєння. Адже процес запозичення лексичних елементів з інших мов тривав протягом усього періоду розвитку української мови. Ряд іншомовних слів увійшло ще з давньоруської мови. З нею вони разом із спільнослов'янськими і спільносхіднослов'янськими були успадковані українською мовою, як і російською та білоруською. Це слова давньогерманського походження, про які вже говорилось, старогрецькі (парус, лиман, кипарис, кедр, лавр, кит), тюрські слова, запозичення з арабської та іранської груп мов (орда, казна, табун, зеніт).

Поряд з цими в українській мові є іншомовні слова, які почали в ній вживатися зовсім недавно. Наприклад: торшер, капрон, телевізор, відеотелефон, відеофонограма.

Найчастіше іншомовні слова засвоювались разом з поняттям, предметами, явищами, які вони позначали. Так, іменник бокс – назву спортивного змагання запозичено з англійської мови разом із цим видом спорту.

Деякі запозичені слова почали вживатись в українській мові з іншим значенням або з часом змінили своє значення. Наприклад: іменник декан у латинській мові, звідки його запозичено, вживався із значенням десятник, в українській мові, як і в російській та ін., – керівник факультету у ВУЗі.

Чимало в українській мові й таких запозичених слів, які використовуються паралельно з відповідними корінними українськими словами, є повними синонімами до них.

Збагачення української лексики здійснюється не тільки в наслідок прямих засвоєнь слів з інших мов, а й шляхом калькування. Кальки – це своєрідний різновид запозичень, що являє собою буквальний переклад складових елементів слова або усталеного звороту. Кальки бувають лексичні і фразеологічні. Лексичною калькою називається слово, скопійоване засобами української мови з іншої мови. Наприклад: недо+лік недо+чет, життє+пис жизне+описание біо+графія. Як бачимо, кальки створюються з українського мовного матеріалу, але за зразком іншомовних слів.

Крім лексичних, є ще семантичні кальки. Семантичні кальки – це скопійоване нове, переносне значення слова. Це корінні українські слова, які під впливом слів-відновників з іншої мови набувають нового значення. Наприклад: під впливом французької мови слова лівий, правий починають уживатися на позначення політичних поглядів, блискучий – із значенням надзвичайний, довершений.

Поряд з кальками існують напівкальки – слова утворені за зразком іншомовних слів з українських та іншомовних елементів. Наприклад: телебачення (гр. tele – далеко), гуманність (нім. Humanitat).

Фразеологічні кальки – це копії іншомовних зворотів, дослівний переклад їх. Наприклад: герой нашого часу (рос. герой нашего времени).

Внаслідок калькування російських слів українська мова збагатилася такими словами, як ухил, співробітник.

Спільність походження слов'янських мов, територіальна близькість та постійні економічні, політичні і культурні зв'язки між їх носіями сприяли активному взаємозбагаченню цих мов.

У словниковому складі української мови, як уже згадувалося, два спільних з російською та білоруською мовами пласти – спільнослов'янські і спільносхіднослов'янські слова.

Корінна українська, російська і білоруська лексика відрізняються тільки одним шаром: власне українськими, російськими і білоруськими словами. Взаємозбагачення трьох мов у галузі лексики здійснюється шляхом засвоєння з братньої мови слів, що належать саме до цього шару.

Позитивна роль російської мови в розвитку лексики української мови виявляється в тому, що українська мова, по-перше, поповнюється власне російськими словами, по-друге, збагачується через неї засвоєннями з інших мов, по-третє, використовує російські слова для калькування.

Українська мова засвоювала лексичні елементи російської мови з давніх давен. Особливо посилився взаємовплив братніх російських й української мов після возз'єднання України з Росією, тобто з другої половини XVII ст. Засвоєння російських слів йшло як усним, так і писемним шляхом.

Через російську мову засвоює українська мова лексику іншомовного походження в галузі науки, техніки, політики, культури. Наприклад: аналіз, синтез, атом, кібернетика, біохімія, інтеграція, кінофестиваль, лауреат та ін.

Значну роль у збагаченні лексики української мови відіграє калькування російських слів, шляхом калькування з російської мови створено ряд слів у галузі політичної, соціально-економічної, виробничої та ін. лексики.

Порівнюється українська мова й семантичними кальками з російської мови. Ряд українських слів починає вживатися з новим значенням, якого набули їх відповідники з російської мови. Наприклад: мережа освіти (сеть просвещения). Засвоєння українською мовою російських слів – постійний і закономірний процес, який слід відрізняти від засмічення мови словами, в тім числі й кальками, що не ввійшли до словника української літературної мови. Таким є, наприклад, міроприємство, являється (замість є), відноситься (замість ставиться) та ін.

У тісному контакті протягом усієї історії розвитку перебували українська й білоруська мови. Проте їх взаємовплив вивчено ще недостатньо. Білоруськими за походженням вважаються такі слова, як бадьорий, дьоготь.

Серед інших слов'янських мов найбільше слів передала українській мові польська. І це зрозуміло. Український і польський народи – сусіди протягом багатьох століть мали тісні економічні політичні і культурні зв'язки. З XIV ст. частина, а з XVI ст. більшість українських земель перебували під владою панської Польщі. Польська шляхта проводила на них політику соціального й національного гноблення. Засвоєння польських лексичних елементів українською мовою проходило як з писемної так і з усної форм мови. В словник української мови увійшли польські слова з суспільно-економічної, виробничої, адміністративної, військової, побутової та інших галузей лексики. Наприклад: міщанин, герб, маляр, тесля, урядник, ринок, краков'як.

Більшість польських запозичень повністю засвоєно українською мовою. Для деяких з них характерні такі ознаки, як звукосполучення [дл], [тл], суфікс –ізн (а) тощо. Наприклад: повидло, тлустий. Роль польської мови в збагаченні української полягає ще й в тому, що через неї йшли запозичення з інших західноєвропейських мов. Так, через посередництво польської мови засвоєно такі слова, як льох, грунт, крейда, презент, оренда.

Чеськими за походженням є в українській мові такі слова, як гасло, влада, замок, бавовна. Лексичні елементи інших слов'янських мов увійшли в говірки української мови, або використовуються в художній літературі з певною стилістичною настановою для створення відповідного колориту.

Слова, засвоєні українською мовою із споріднених слов'янських мов легко, швидко і повністю асимілювались, тому сприймаються як корінні українські.

У Київській Русі після запровадження християнства тривалий час використовувалась старослов'янська мова сформована на базі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Вона залишила помітні сліди в лексиці всіх трьох східнослов'янських мов. Слова враг, супостат, а також храм, єднати, страждати – старослов'янського походження.

Слова, засвоєні українською мовою зі старослов'янської, називаються старослов'янізмами. Із старослов'янської мови запозичено ряд назв у галузі науки, культури, філософії, інших абстрактних понять, слова з релігійним змістом, тощо. Наприклад: істина, мудрість, святиня.

За походженням і співвідносністю з корінною українською лексикою виділяють три групи старослов'янізмів:

1) старослов'янізми спільнослов'янського походження, які в корінній українській лексиці мають відповідники з тією ж структурою та лексичним значенням і дещо відмінним звуковим складом: младий – молодий; здравий – здоровий.

2) спільнослов'янські за походженням слова, які набули в старослов'янській мові нового значення: господь; гріх, деякі з них мають в українській мові відповідники, з якими розійшлись у значенні: глава, прах, гласний (публічний)

3) власне старослов'янські слова: істина, мудрість.

Багато старослов'янізмів повністю освоєні українською мовою, втратили будь-які звукові, чи структурні ознаки, що відрізняють їх від українських слів. Наприклад: совість, буква, палата. Однак немало таких, що зберігають фонетичні й словотворчі особливості старослов'янської мови, яка належить до південнослов'янської підгрупи слов'янських мов.

Старослов'янізми використовуються переважно в художньому стилі, відіграючи при цьому певну стилістичну функцію. За стилістичними особливостями старослов'янізми можна поділити на 2 групи: стилістично нейтральні і стилістично забарвлені.

Стилістично нейтральні старослов'янізми виконують номінативну функцію, тобто називають певні явища дійсності, і не несуть будь-якого стилістичного навантаження. Це найчастіше повністю освоєні українською мовою слова, які не сприймаються як старослов'янські. Наприклад: учитель, буква, чистота. ї

Стилістично забарвлені старослов'янізми мають додаткове, експресивне значення і використовуються з певною стилістичною настановою.

Стилістично забарвлені старослов'янізми мають в українській мові відповідники – стилістично нейтральні слова. Наприклад: враг – ворог, глава – голова, праведний – правдивий.

Стилістичні функції старослов'янізмів різноманітні. Широко використовуються старослов'янізми для мовної характеристики персонажів.

В українській мові багато слів, які сприймаються як власне українські. Таким є й гарбуз, кавун і т.д. Насправді це слова тюркського походження.

Причиною проникнення в українську мову великої кількості тюркських слів були давні воєнні, торгово-економічні та інші контакти з тюркськими народами. Деякі тюркські за походженням слова були засвоєні давньоруською мовою і з неї успадковані українською. Інші запозичені пізніше, вже українською мовою. Оскільки тюркізми приходили в українську мову в основному усним шляхом, вони швидко й повністю освоювались як фонетично та і граматично. Тому то давньотюркські запозичення і не сприймаються як чужомовні елементи, засвоєні з неспоріднених мов.

Ряд тюркського походження слів відрізняються специфічними, їм властивими рисами: закінчуються на –ак, -ук, -ан, -ун, -лик: судак, кулак, чубук, капшук, урюк, аркан, барабан, табун, чавун, балик, ярлик, шашлик.

В українській мові використовується чимало запозичених слів на позначення понять науки, техніки, політики, культури, мистецтва. Більшість таких слів засвоєно з класичними – старогрецької та латинської мов та вживається майже в усіх мовах світу.

Грецькі слова (грецизми) прийшли в українську мову різними шляхами і в різний час. Одні з них успадковані українською мовою з давньоруської, другі засвоєні безпосередньо, переважно з писемної грецької мови, треті – через посередництво інших мов, зокрема російської, четверті – утворені з грецьких словотворчих елементів.

В давньоруську мову старогрецькі слова проникли ще до прийняття християнства в зв'язку з тим, що східні слов'яни мали з Грецією та її колоніями на північному узбережжі Чорного моря торгово-економічні та воєнні контакти.

Після прийняття християнства східні слов'яни через старослов'янську мову засвоюють старогрецькі слова релігійного змісту. Наприклад: апостол, ангел, біблія, євангеліє, монах. З грецької мови після прийняття християнства засвоюються деякі власні імена. Наприклад: Георгій – хлібороб, Софія – мудрість.

У XVI – XVII ст., коли грецька мова була однією з навчальних дисциплін у школах України, слова з неї проникають в українську мову безпосередньо, а пізніше – безпосередньо і через посередництво інших мов, зокрема російської та польської. Так, українська мова поповнюється багатьма грецькими за походженням словами в галузі суспільно-політичної лексики (автономія, анархія, база), наукової термінології (афоризм, лексика, метафора). Слова з мов народів Західної Європи проникали в українську мову в різний час. Після запровадження Магдебурзького права в містах України інтенсивно засвоюється німецька професійно-виробнича і технічна лексика. Для багатьох слів засвоєних, з німецької мови, характерні звукосполучення [шт] на початку слова і [ей] після приголосного: штабель, клейстер, балетмейстер.

Лексичні засвоєння з французької мови пов'язані перед усім з революційними подіями, розвитком культури, мистецтва. Засвоєння з французької мови відрізняються наголосом на останньому складі, звукосполученнями [уа], [ам], [ан] перед приголосним пом'якшеними губними (тротуар, вуаль, анфас).

Інтенсивні взаємозв'язки між народами, обмін матеріальними і культурними надбаннями обумовлює появу спільних для багатьох мов міжнаціональних слів – інтернаціоналізмів.

Інтернаціоналізми – це слова, поширені у всіх або багатьох неспоріднених мовах чи близьким лексичним значенням і звуковим оформленням. З розширенням і поширенням взаємозв'язків між народами запас інтернаціоналізмів інтенсивно зростає. Вони використовуються у різних сферах суспільного функціонування української літературної мови. За походженням серед інтернаціоналізмів переважають грецькі і латинські слова. Іншомовні лексичні елементи, що збагатили словник української мови і являють собою невід'ємну частину його, можуть називати предмети та явища дійсності і не мати будь-якого стилістичного забарвлення, а також вживатися з певною стилістичною настановою. Запозичені слова широко використовуються в усіх стилях: в розмовному, діловому, науковому.

У науковому стилі запозичені слова називають певні поняття і створюють колорит книжності, академічності. У художньому стилі запозичені слова використовуються як засіб художнього відтворення колориту певної країни, її національної своєрідності для характеристики мови дійових осіб.

У творах видатних письменників часто вживаються слова, які не увійшли до активного словника української мови. Їх називають екзотичними словами.

Екзотизми – це слова інших народів (назви установ, посад, професій).

У художньому, науковому і публіцистичному стилі використовуються також запозичені слова, лексично, фонетично, граматично і графічно не освоєні українською мовою. Їх називають варваризмами. Вони часто і оформлюються алфавітом мови-джерела (нотабенс – зверни увагу), варваризмами є назви закордонних газет, журналів, організацій.

Процес засвоєння слів з інших мов двобічний. Контактуючи з іншими мовами, українська мова не тільки запозичувала їхні лексичні елементи, а й сама служила джерелом поповнення словникового складу цих мов. Найактивніше поповнення проходило взаємопроникнення лексики в східнослов'янських мовах. Найбільше слів українського походження увійшло до російської та білоруської мов. Значна кількість українських слів засвоєна польською мовою. Лексичні елементи української мови є в чеській, словацькій, молдавській, румунській та інших мовах.
Случайные рефераты:
Реферати - Місце Марка Вовчка в історії розвитку української прози
Реферати - Життя і творчість Григір Тютюнник
Реферати - Григорiй Сковорода. Тематична рiзноманiтнiсть творiв (творча робота)
Реферати - Олена Теліга
Реферати - Життя та творчість Марка Вовчок
Реферати - Микола Вінграновський
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія