Транспортна система України: загальна характеристика та особливості розвитку

Транспортний комплекс України

Транспорт – специфічна галузь господарства. Він не створює, як інші виробничі сектори, нових матеріальних цінностей. Результатом роботи транспорту є переміщення вантажів і людей. Вантажний транспорт належить до виробничої сфери. Пасажирський, здійснюючи перевезення людей, належить до обслуговуючих галузей.

Важливість транспорту полягає в тому, що він забезпечує зв'язки між галузями, підприємствами, регіонами країни, зарубіжними державами. Без транспорту був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції. Велика роль галузі у підвищенні рівня життя населення. Зайнято у транспорті близько 9.4% працюючих у господарському комплексі країни.

Для сучасного транспорту властива велика різноманітність видів, кожен з яких має свої специфічні виробничі особливості. Тому можна вважати його комплексом взаємопов'язаних галузей. Поділяють його на складові частини, передусім, за середовищем, в якому здійснюється переміщення вантажу чи людей.

Транспортний комплекс складається із сухопутного, водного та повітряного. Специфічною галуззю транспортного комплексу є міський пасажирський транспорт.

Особливості розвитку транспорту

Виробничим процесом у транспорті є переміщення вантажів і людей. Тому для визначення ролі транспортного комплексу у національному господарстві необхідно скористатись характерними показниками. Одним з них є обсяг перевезень, тобто кількість перевезених вантажів (пасажирів) за певний проміжок часу (рік, місяць, добу).

Для обчислення роботи транспорту береться до уваги й відстань перевезень. Добуток обсягу перевезень на відстань їх транспортування називається вантажо- або пасажирообігом й визначається відповідно у тонно-кілометрах і пасажиро-кілометрах.

У наступній таблиці зображено індекси обсягу перевезення вантажів за видами транспорту у відсотках.

1985=100
1990=100
1998 до 1197
1990
1995
1997
1998
1995
1997
1998
Залізничний
Морський
Річковий
Автомобільний
Авіаційний
Трубопровідний
95
94
116
104
61
117
35
37
23
38
7
97
29
18
15
26
5
93
28
16
16
24
6
95
37
39
20
37
11
83
30
20
13
26
8
80
29
16
14
23
9
81
98
84
106
89
115
102

В Україні розвинуті всі види сучасного транспорту. Загальний вантажообіг їх близько 500 млрд. т/км., частка окремих з них у пасажирообігу відображена у таблиці (млрд. пасажиро-км).

1985
1990
1995
1996
1997
1998
Залізничний
Морський
Річковий
Автомобільний
Авіаційний
Трамвай
Тролейбусний
Метрополітенний
67,0
1,4
0,6
86,7
12,5
11,0
16,4
5,1
76,0
1,1
0,6
90,3
16,1
13,0
21,0
4,4
63,8
0,5
0,1
34,8
3,3
5,3
8,8
3,6
59,1
0,3
0,0
34,8
2,9
5,1
10,4
3,5
54,5
0,1
0,0
27,3
2,4
8,2
15,5
3,3
49,9
0,1
0,0
26,3
2,1
9,4
17,7
4,4

В пасажирообігу значно зросла питома вага автомобільного та повітряного, помітно зросла роль водних видів транспорту.

Такі зміни зумовлені, значною мірою, виробничими особливостями окремих галузей транспортного комплексу. Переваги залізничного транспорту полягають в тому, що залізниці можна прокладати у будь-якому напрямку.

Він забезпечує швидкий і регулярний рух незалежно від пори року. Залізничний транспорт України посідає перше місце за вантажообігом (29 wacko

і друге за пасажирообігом (75 wacko

. Експлуатаційна довжина залізниць загального користування дорівнює близько 23 тис. км. Перша залізниця (Львів - Перемишль) побудована у 1861 році. У 1865 році прокладено залізницю Одеса – Балта, яка, пізніше, продовжена до Кременчука. До 1913 року довжина залізничних магістралей була близько 16 тис. км.

З 30-х років розпочато електрифікацію залізниць. Зараз найважливіші з них електрифіковано, що становить третину від загальної довжини всіх залізниць. Середня густота залізниць України становить 38 км на 1000 км2; у Донбасі – 52 км на 1000 км2, а на півдні – 27 км на 1000 км2.

Для залізничного транспорту характерна масовість і порівняно низька собівартість перевезень. До недоліків його слід віднести низьку маневреність, необхідність додаткових робіт при довезенні вантажів іншими видами транспорту, а також досить високу вартість прокладання залізниць.

Для автомобільного транспорту характерна висока маневреність, що робить вигідним його використання на коротких відстанях. Трубопровідний забезпечує транспортування рідких і газоподібних вантажів, має найнижчу собівартість перевезень.

Морський транспорт таж характеризується малою собівартістю транспортування. Негативним для його використання є порівняно невелика швидкість переміщення та залежність від умовних умов. Розрізняють перевезення каботажні і закордонні. Каботаж – це плавання між портами однієї країни. Річковий транспорт вимагає незначних затрат на впорядкування природних шляхів, проте працює сезонно, а напрямки шляхів не завжди співпадають з потребами.

Перевагою повітряного транспорту є велика швидкість перевезень, недоліком – висока вартість, а тому він є переважно пасажирським.

Поєднання взаємопов'язаних видів транспорту, які задовольняють потреби господарства й населення у перевезенні вантажів та пасажирів, утворюють своєрідну транспортну систему країни. Вона утворена лінійними елементами (шляхами сполучення всіх видів транспорту), точковими (пунктами зосередження вантажно-розвантажувальних робіт), рухомим складом (автомобілями, тепловозами тощо), службою перевезень. Серед точкових виділяють транспорті пункти (залізничні станції, річкові пристані, річкові і морські порти, автостанції, аеропорти) і транспортні вузли (місця сполучення різних чи однакових транспортних шляхів).

Основними факторами, що впливають на процес формування транспортної системи є соціально-економічні, природні, історичні та інші. Передусім галузевий склад транспорту, густота транспортних шляхів зумовлюються рівнем розвитку господарського комплексу і спеціалізацією території. Залежить транспорт і від економіко-географічного положення району (центрального в країні чи прикордонного).

Важливу роль у формуванні транспортної системи відіграє густота населення, людність населених пунктів, маятникові міграції. З природних умов найбільше впливає рельєф і клімат. Особливо залежить від клімату авіаційний транспорт, менше – водний і сухопутний. Вплив природних умов з розвитком науково технічного прогресу поступово зменшується.

Транспортна політика держави являє собою комплексну програму дій за різними програмами діяльності транспортно-дорожнього комплексу (ТДК), включаючи:

його технічну модернізацію,
адаптацію до ринкових умов господарювання,
інституціональні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської та світової транспортних систем, кадрової та соціальної політики, економічної безпеки держави тощо.
За останні роки суттєво посилилися тенденції глобалізації економіки, у зв'язку з чим підвищилися темпи зростання транснаціональних транспортних потоків на напрямках, що пов'язують Західну Європу з Східною, з країнами Азіатського континенту, Тихоокеанського басейну, Африки.

Саме це вирішальною мірою визначає нині транспортну політику країн ЄС, інших держав Європи, стратегічним напрямом яких став розвиток трансєвропейських комунікацій.

Література

Заставний Ф. Д. Географія України: у 2-х книгах. -Львів: Світ, 1994. -472с., іл.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Р 64 Є. П. Качан, М. О. Петрига, М. О. Ковтонюк та ін.; За ред. Є. П. Качана. – К.: Вища шк., 1998. – 375с.
Соціально-економічна геграфія України: Навчальний посібник / За ред. проф. Шаблія О. І. – Львів: Світ, 1994. – 608с., іл.
Транспорт України [залізничний, річковий, морський, повітряний] // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. -К. 1995р – с. 1096-1103.
Україна у цифрах у 1998 році: Корот. стат. довід. Державний комітет статистики України: Під ред. О. Г. Осауленка.