Трагічні картини важкого минулого українського народу (за романом Л.Костенко “Маруся Чурай”)
Трагічні картини важкого минулого українського народу (за романом Л.Костенко "Маруся Чурай”)

У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам’ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури.

Ім’я Ліни Костенко – як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. В її віршах – єдність характеру і слова.

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах "Маруся Чурай”. Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.

До образу Марусі Чурай у літературі митці зверталися дуже часто. Згадаймо лише історичну повість російського письменника О.Шаховського "Маруся - малоросійська Сафо", драми українських митців Г.Бораковського "Маруся Чурай" - українська піснетворка", М.Кропивницькрго "Дай серцю волю - заведе в неволю", М.Старицького "ОЙ не ходи, Грицю", поеми Л.Боровиковського "Чарівниця", С.Руданського "Розмай", драматичну поему В.Самійленка "Чураївна"... Та в усіх цих творах розглядався виключно любовний аспект драми життя легендарної співачки, що, безперечно, занижувало її Історичну роль для нації і рідного краю як співця і зовсім не давало можливості показати історичне тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби під булавою Б.Хмельницького Україну. Ліни Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про "Марусю Чурай" Ліни Костенко І.Дзюба найвищої думки; "Маруся Чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням. Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: "Маруся Чурай" Ліни Костенко - не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це - історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це - партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова - воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".

Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевер­шено. Т навіть принцип умовності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна..."), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.

Від картини суду, свідків, представників місцевої влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в різних іпостасях національних героїв (полковник Пушкар, гонець-запорожєць, дід Галерник, сам Хмельницький) перед нами постає правдива і повнокровна картина життя України XVII ст.

Авторка не ідеалізує українців, але й не змальовує їх як народ, роз'єднаний антагоністично-класовою ненавистю, чого в українському середовищі ніколи й не було. Саме через це Ліні Костенко й закидали постійно критиковану в ті часи «теорію єдиного потоку» української нації (за Михайлом Грушевським).

Як справжній художник, Ліна Костенко не розста­вила відразу своїх героїв по відведених сюжетною канвою місцях, а виписала їх у русі, розкриваючи складне взаємопереплетіння розвитку особистісного і громадянського. Так, поволі втрачаючи своє «я», відрікаючись від нього в ім'я достатку (та й то не заради самого достатку, а задля того, щоб вижити), гине Гриць і як громадянин. Недаремно козак, посла­нець гетьмана до полтавського полку, дізнавшись, за що судять Марусю, пропонує «врядові» пошукати закон не про вбивство, а про зраду: «Що ж це вихо­дить? Зрадити в житті державу — злочин, а люди­ну— можна?!» Це — дуже істотний акцент. Вчинок людини вимірюється не тільки побутовою, але й со­ціальною міркою. І знаменно, що ці слова належать саме запорожцю (порівняймо з роздратованим вигу­ком Горбаня: «Отож жінок і не пускають в Січ»). Козацька сила не лише в обов'язку боронити Украї­ну, а й у єдності громадянського та особистого. Як опора людського існує світ гідності (Гриць про Івана Іскру: «Він,— каже,— гордий. З ним не звариш ка­ші»; Бобренчиха про Марусю: «Пісні у неї — то ве­лика туга, а серце в неї горде і трудне»). Симптома­тично, що саме почуття власної гідності найбільше не в пошані в антагоністів козацького лицарства. А якраз цей шляхетно-волелюбний стан поетеса про­тиставляє канцелярсько-бюрократичній машині, якою намагаються вичавити з людини все горде, підкорити її поведінку приписам, далеким від народної моралі, що уособлюється в романі нормами співжиття козаць­кої республіки — Запорожжя. «Полтава карає спів­ця»,— скаже Іскра в похідному наметі, хоча й розу­міє, що зараз ідеться про долю краю, а він «про чиєсь гам одненьке життя». Гетьманові не байдуже й «од­неньке життя», адже це — славне минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це — пісні Мару­сині, які не тільки звучали вчора, співаються сьогод­ні, а й підуть у майбуття.

...Щоб урятуватися від незвичайно нестерпного болю, приготувала Маруся Чурай собі гіркий келих трунку. Він минув її. Але доля піднесла ще один келих гіркоти, який хоч фізично й не рятує вже хво­ру на сухоти дівчину, але оживляє її душу, що знову відкрилася назустріч і людській біді, і красі життя.Скасована угода про перемир'я зі шляхтою, Україна знову загорілася визвольним вогнем, знову з її, Ма­русиними, піснями вирушає в похід Полтавський ко­зацький полк:

Цвіте земля, задивлена в свободу.

Аж навіть жити хочеться мені.

А ще зовсім недавно чого бажала вона, пригнічена зрадою й смертю коханого, ганьбою прилюдного, не­праведного судилища? Небагато:

Останні дні вже якось перебуду.

Та вже й кінець. Переночую в смерть.

Цей спасенний келих гіркоти мусила випити леген­дарна піснярка, щоб навіки залишитися в пам'яті народній своїм очисним болем, своїми ліричними ви­творами, круто замішаними на гіркій сльозі та не­зламній силі духу.

Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафік­совано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Ша­ховського «Маруся — малоросійська Сафо». На сьо­годні такого манускрипту ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі, мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона — співець і громадянин — тривожить сьогодні нас, у XX столітті. А на оте не раз чуване — «Причому тут пісня?» — вже відповів свого часу Максим Рильський, недвозначно сказавши про таких Горбанів: «Раби на розум і на вдачу». Не вони творять життя, не вони залишаються в історії. Це ще раз підкреслив великою силою художньої ви­разності й переконливості історичний роман у віршах Ліни Костенко.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Брюховецький В.С. Ліна Костенко. – К.: Дніпро, 1990.

2. Зозуля С.І. Сучасний класик – Ліна Костенко // Українська мова та література. - 1997. - №48.

3. Костенко Л. Вибрані твори. – К., 2002.

4. Костенко Л. Маруся Чурай. – К., 2003.

5. Літературна енциклопедія. – К., 2000.

6. Лепчук А.С. Самобутність творчості Ліни Костенко // Українська мова та література. - 2000. - №11.

7. Кислий Ф.С. Українська література.

8. Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10-11 класів середніх шкіл. – К.: Український письменник, 1993

9. Українське слово.Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Книга третя.- К.: Рось, 2000.
Случайные рефераты:
Реферати - Життєвий і творчий шлях Г.Косинки
Реферати - Вічна загадка любові (за оповіданням Григора Тютюнника "Зав'язь")
Реферати - Життєвий і творчий шлях Вороного Миколи Кіндратовича
Реферати - Іван Кочерга
Реферати - Вивчення в школі творчості Григорія Косинки (пошукова / курсова робота)
Реферати - Життя та творчість Богдана-Ігоря Антонича
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 76
    Гостей: 76
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта