Світоглядні засади Ренесансу
Ідейною основою ренесансної культури був гуманізм, світсько-раціоналістичний за своєю головною спрямованістю, світогляд. Він лише частково відображав інтереси і настрої соціальної верхівки, будучи світоглядом демократичним, бо звільнював свідомість людини від класових, церковно-схоластичних кайданів, сприяв активному життю.

Гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження. Об’єднують культуру різних європейських народів саме ідеї гуманізму. Еволюція всередині самого Відродження пов’язана з тим, що принципи та ідеї, висунуті ранніми гуманістами, розвиваються, перевіряються і доповнюються в зріле Відродження та спростовуються в пізній період, який характеризується появою трагічного світовідчуття та скептицизму.

Гуманістичний світогляд став одним із найбільш прогресивних завоювань епохи Відродження, що спричинив сильний вплив на весь наступний розвиток європейської культури.

Гуманізм в Італійській культурі доби Відродження

У XIV-XV ст. в Італії, незважаючи на її політичну роздробленість, відбувалися глибокі поступові реформи. Політичні негаразди, накопичення багатств в цьому центрі світової торгівлі та, зрештою, багата історія Італії сприяли Ренесансу — відродженню традицій древніх цивілізацій Греції і Риму. Ріст добробуту супроводжувався формуванням суспільства, урбаністичного, світського та індивідуального.

Міста відродилися завдяки значному підйому торгівлі й промисловості. Распрі між імператорами та папами дозволили містам звільнитися від зовнішнього контролю. Феодальній знаті доводилось відмовлятися від звичного способу життя та брати участь в інтелектуальній та духовній діяльності. Термін «Відродження» вказує на зв’язок нової культури з античністю. В результаті знайомства зі Сходом, зокрема з Візантією, в епоху хрестових походів та під час наступних регулярних відносин з Левантом італійці ознайомились з древніми гуманістичними рукописами, різними пам’ятками античного образотворчого мистецтва та архітектури.

Всі ці древності почали частково перевозитися в Італію, де вони колекціонувались та вивчались. Проте і в самій Італії було немало античних римських пам’ятників, котрі також стали детально досліджуватися представниками міської інтелігенції. В італійському суспільстві прокинувся інтерес до класичних древніх мов, філософії, історії та літератури. Особливо велику роль у цьому русі відіграло місто Флоренція. Використовуючи античну ідеологію, нова буржуазія не просто пасивно засвоювала, а інтерпретувала вчення, формуючи свій власний світогляд, протилежний пануючому світогляду феодального ладу.

Друга назва нової італійської культури — гуманізм яскраво свідчить про це. “Я створив тебе не небесною істотою, проте не лише земною, не смертною, однак і не безсмертною, щоб ти, сам себе зробив творцем і сам остаточно скував свій образ. Тобі надано можливість пасти до рівня тварини, проте також і можливість піднятися до рівня богоподібної істоти – виключно завдяки твоїй внутрішній волі…” – так говорить Бог Адаму в трактаті італійського гуманіста Піко делла Мірандола “Про достоїнство людини”.

В цих словах передано духовну ідею епохи Відродження, виражено зміну в свідомості людей. Мистецтво древності заспівало гімн Людині — представнику переможного, розумного та красивого роду. Тільки Відродження створило нетлінні образи вольової, інтелектуальної людини — творця своєї долі, творця самого себе. Волелюбна Італія — колиска культури Ренесансу та ідей гуманізму, які серйозно вплинули на розвиток мистецтва.

Знаменною подією ХIV ст. в Італії була поява studia humanitatis, що в перекладі означає "гуманітарні знання" (з лат. humanus - людяний). Так починаючи з XIV ст. називали комплекс навчальних дисциплін: граматика, риторика, поезія, історія, етика. Викладачів цих дисциплін стали називати гуманістами. Відродження, звичайно, було пов’язано із заняттями саме з цих дисциплін.

Їх вивчення здавна будувалося на знайомстві з античними авторами. Проте гуманісти Відродження побачили в «гуманітарних студіях» не просто деякі навчальні предмети, а головне — засіб розвитку та піднесення культури. Коли інші дисципліни покликані формувати практичні навички оволодіння окремим фахом, то гуманітарні науки мають виховувати та розвивати людське в людині. Звідси і походить поняття "гуманізм", яке уособлює собою погляди та ідеї, що пропагують повагу до прав і свобод людини, наголошують на її достоїнствах та індивідуальності. Сам термін "гуманізм" неоднозначний. Запровадили його "нові люди" епохи Відродження, перетлумачивши по-своєму античного філософа та оратора Цицерона.

У них це значило ревносне вивчення того, що складає цілісність людського духу, бо "humanitas" у Цицерона — це повнота та неподільність розмаїтої природи людини. Гуманізм зароджується на основі грецької та римської літератури. У роботах гуманістів ми зустрічаємо численні звернення до філософії Сократа, Платона, Арістотеля, Эпікура, Цицерона, Сенеки та інших філософів; до творчості поетів Вергілія, Овідія, Апулея, однак і до релігійних ідей Августіна Аврелія, Фоми Аквінського та інших. Значною рисою studia humanitis є відродження античного діалогу, тобто діалектики, мистецтва роздумів, як улюбленого жанру гуманістів.

В гуманізмі Італії виділяють два напрямки: один з них тяжіє за смислом до громадянської тематики (влада - правитель - громадянин - людина), тому він умовно названий громадянський; інший бере за основу людину, як цінність саму по собі, і тому зветься загальнолюдським гуманізмом. Більшість гуманістів так чи інакше були пов’язані з Флоренцією, з містом-комуною, де правили жорстокі тирани. Їхні думки та дії були предметом уваги всіх городян.

Тому творчі роботи та виступи гуманістів отримали широку популярність на цій території. Також у цей час спостерігалося надзвичайно енергійне пропагування ідеалів краси, краси тіла, чуттєвої краси. Безумовно, це було новим для суспільства, принесеним епохою Італійського гуманізму (Джованні Піко, Лоренцо Вала). Приміром, філософ-гуманіст Вала, підтримуючи ідеї древньогрецького філософа Епікура, стверджував, що насолода — єдине благо для людини. Насолода — це відсутність страждання. "Поняття високої моральності, — вважає Лоренцо Вала, - є пустим, безглуздим та надто небезпечним, і немає нічого приємнішого, нічого кращого від насолоди".

Говорячи про блага тіла людини, Вала називає найголовнішим з них здоров’я, потім — красу, а далі сили і, зрештою, все інше. На перший план, як бачимо, у Відродженні в Італії було винесено тілесну красу, естетику людської зовнішності. Цей мотив широко поширився в культурі Італійського Ренесансу, особливо у період розквіту.

Звісно, гуманістичні ідеї віднайшли себе не лише в рамках studia humanitatis, вони пробивались у живописі, скульптурі, архітектурі та поезії ще в ХIII - ХIV ст.ст. Мистецтво Італії в цьому сенсі було матінкою Відродження.

Гуманізм виявляється культом творчої індивідуальності. Він відкриває перспективу безмежних можливостей людського індивіду. Це відкриття справляє на самих гуманістів оптимістичне захоплююче враження. Відтак у їх практиці часто присутній ентузіазм та оптимізм. Самореалізація особистості виражається для них насамперед в художньо-естетичному плані. Життя гуманістів — це вільне від зовнішніх авторитетів, напружене естетичне самоствердження з відтінком самолюбування.

Тому не може не бути гострої конкуренції між творчими індивідуальностями, кожна з яких прагне до максимального самоствердження. В результаті змагань, своєрідного «титанізму» народились світові шедеври мистецтва, що склали гордість і славу Відродження (Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі та інші). Проте у деяких випадках життєва практика епохи знаходилася в гострому протиріччі з піднесеністю гуманістичних ідеалів. Існував „зворотній бік титанізму”. Це всякого роду розгул пристрастей, розпусти, проституції, особливо серед священнослужителів. Страти, вбивства, катування, змови, оргії тоді були нормою.

Активними учасниками жорстокої боротьби за престоли виступають прибічники гуманістичних ідей (Цезар Борджіа — син Папи Римського Олександра VI). Люди не задовольнялися матеріальним достатком, становищем, комфортом. Вони потребували самоствердження, і не гребували нічим заради піднесення над іншими. Потреба ствердити себе стала тим імпульсом, який створив неповторний колорит епохи, породив її позитивні та негативні сторони. Тобто в період розквіту гуманізму (Високий Ренесанс) наука, техніка, поезія, архітектура, образотворче мистецтво досягли небувалого розмаху. Більшість владарів стали покровителями мистецтва. Ці люди часто поєднували в собі риси жорстоких злодіїв та тонких цінителів прекрасного; добро і зло в ту епоху перепліталося чудернацьким чином.

Пізнє Відродження (кінець XVI ст.) характеризується кризою гуманізму і усвідомленням прозаїчності буржуазного суспільства. Розчарування гуманістів спричинила грандіозна невідповідність між реальністю та ренесансними уявленнями про людину. Вже у 20-30-х рр.. XVI ст. поряд з Відродженням у мистецтві Італії виникають нові явища. Розлад гуманістичних ідеалів і дійсності зародив невіру у можливість гармонійного розвитку особистості. Декотрі художники відмовилися від класичних принципів для пошуку нових виражальних засобів. Цей напрямок дістав назву маньєризму. Остаточно він сформувався у середині XVI ст., коли характерним стає прагнення відмежуватися від життя, поставити мистецтво вищим від реальності. Маньєризм охоплює Європу. Його впливу не піддається лише Венеціанська школа, яка зберегла вірність гуманістичним ідеалам, хоча і відмовилася від героїки та звернулася до реальних живих людей.

Поширення гуманістичних ідей в країнах Північної Європи

У період, коли культура Італії досягла апогею розквіту (Високе Відродження, XVст.), ренесансні настрої охопили і Європу, так розпочалося Північне Відродження. Гуманістичні ідеї набули широкого поширення і популярності в інших країнах лише після 100 років свого панування в Італії. Однак миттєво гуманістична ідеологія отримала у інтелігенції Франції, Англії, Нідерландів, Німеччини визнання, оскільки переконувала в нових можливостях людини. Вперше Європа змогла об’єднатися на ґрунті не ортодоксально-релігійних ідей, а на основі загальнолюдських, гуманістичних ідеалів. Так увійшло Відродження в епоху світової культури. Лишаючись християнами, не відрікаючись від Всевишнього, а тільки намагаючись прояснити Його головний задум щодо людини, гуманісти вписали в реальний італійський, а потім і в увесь європейський світ праці, мову та вчені заняття древніх римлян та греків. Європа вперше відчула живий зв’язок часів.

Становлення гуманізму в Німеччині. Гуманізм зародився в Німеччині у 1430-их роках. Його перші віяння проявились у період Базельського собору, і через місцеві умови та ідейні традиції країни гуманізм тут набув специфічних відтінків. Німецькі прибічники гуманізму виявляли особливий інтерес до релігійно-етичної та церковно-політичної проблематики. Активному поширенню гуманістичних ідей сприяли філософські вчення німецьких та нідерландських (Нідерланди) містиків „нового благочестя”, рух „браття спільного життя”.

Вони наголошували на можливості мирянинові бути істинним християнином, заперечували застарілі непрактичні церковні догмати. Ці громади поважали освіченість, античну літературу, орієнтувалися на ранньохристиянські ідеали, що створювало гарні умови для сприйняття ідей гуманізму. Проте головну роль в популяризації ідеології зіграв величезний вплив італійської культури — зразки творчості, ідеї, методи підходів до проблем життя та науки.

У Німеччину приїздили італійські гуманісти (Еней Сільвіо Піколоміні (1405—1464), пропагандисти, герольди (поети-мандрівники), що знайомили громадськість зі своїми творчими та інтелектуальними досягненнями. У розвитку уявлень, що прокладають дорогу натурфілософії та пантеїстичним тенденціям XVI ст., значними були заслуги великого німецького мислителя XV ст. Ніколая Кузанського (1401—1464). На відміну від своїх італійських колег, він у філософії звертався не стільки до етики, скільки до проблеми створення світу (як і схоласти у Середні віки). Традиційно розуміючи Бога як творця, він по-новому висвітлив співвідношення Бога та природи. „Бог у всьому і все в Богові”.

Серед гуманітарних наук в університетах більшої переваги для вивчення надавали природознавству (географія, медицина, астрономія), прагнули досліджувати і звеличувати не тільки людину, а й „видимий світ”.

Особлива роль належала книгодрукуванню — великому відкриттю середини XV ст., зробленому в Німеччині Гутенбергом. Видання гуманістичного характеру надходили в Німеччину з Італії, проте до кінця століття, коли зміцнів місцевий гуманістичний рух, зросло значення німецьких видань. Типографії виникли і в інших містах Європи: у Парижі (А. Етьєн), у Ліоні (Е. Доле), в Антверпені (К. Плантен), Нюрнберзі та інших. Тут друкувалась антична та гуманістична література; багато типографів того часу стали видатними гуманістами.

Подібно до того, як гуманізм поширився на теренах Німеччини, так він популяризувався і в інших країнах Північного регіону: Нідерланди, Франція, Англія та інші.

Велику популярність на початку XVI ст. здобуло ім’я одного з провідних представників гуманістичної думки того часу Дезідерія — Еразма з Роттердама (справжнє ім’я — Герхардт Герхардс, 1469-1536). Його Батьківщина — Нідерланди, як гуманіст формується у Парижі. Називаючи свою позицію „Філософією Христа”, Еразм при цьому практично урівнював християнську культуру з культурою „поганською” — античною. Подібна „поганізація” властива всій ренесансній культурі, найбільш виразно виявляється саме у трактуванні Еразма (твір „Похвала глупоті”).

Сучасник і близький друг Роттердамського Томас Мор (1478-1535), який певний час обіймав найвищу в Англії державну посаду лорд-канцлера, виступає автором концепції ідеальної (під кутом зору гуманістичних ідеалів того часу) держави. Ним видана книжка у 1516 році про вигаданий острів Утопію (з гр. „неіснуюче місце”), куди потрапляє мандрівник Рафаїл Готлодей.

Тут панує справедливий державний устрій, що базується на суспільній власності та рівності. На другому етапі ренесансної доби в творчості її діячів починають домінувати „натуралістичні” мотиви. Межі специфічно „людського” починають „розмиватися”, і, зрештою, людина взагалі перестає вирізнятися на суцільному тлі природи. Пантеїстичні уявлення про світ все більше поступаються місцем деїзму (уявлення про те, що, створивши світ, бог надалі цілком „усувається” від участі в „земних справах”, надаючи світові розвиватися за власними законами). Натуралістичне тлумачення філософсько-світоглядних проблем продовжувало наростати (відповідно зменшувалося інтенсивність гуманістичного „звучання”) у творчості таких мислителів Північного Відродження, як М.Копернік, Й.Кеплер, Т. да Браге.

Однак порівняно з Італією, процес „гуманізації” європейської спільноти виявився складним. Північне Відродження наслідувало ідеї італійських гуманістів, проте сформувало свою культурну форму реакції на ці ідеї, яка втілилася у рух Реформації і призвела до жорстоких війн. Реформація (з лат. reformatio — перебудова, реформа) являла собою могутній релігійний рух. Він виступав за повернення до витоків, до первинних цінностей віри і вимагав серйозних змін у діючій релігійній католицькій практиці.

Батьківщина Реформації — Німеччина. Початок Реформації — виступ у 1517 році Мартина Лютера (1483—1546), який висунув 95 тезисів, де заперечував основні догмати католицизму. Ідеологи Реформації відкидали необхідність католицької Церкви з її ієрархією та духовенства взагалі, права Церкви на земельні багатства, заперечуючи католицьке Священне писання в цілому. Під ідейним прапором Реформації відбувались християнські війни 1524—1526 рр. у Німеччині, Нідерландах та Англійська революція. Реформація заклала початок протестантизму (у вузькому розумінні реформація — проведення релігійних реформ в протестантському дусі). Іспанія, Франція, південь Німеччини і Італія пережили епоху Контрреформації — відновлення авторитету католицької церкви, чому сприяли вогнища інквізиції.

Слід зауважити, що Гуманізм та Реформація не схожі за своїми цілями, проте вони пов’язані. Якщо гуманізм Відродження протиставляв людину потойбічним силам, підносячи її на п’єдестал, то Реформація освятила узаконення земного світу людини.

Отже, італійська культура була провісником античних ідей та творів в Європі. Досвід італійських гуманістів та творців мистецтва дозволив значно швидше засвоїти спадщину античності і нові ідеї іншим країнам, проте саме з італійцями у першу чергу ведеться полеміка під час зрілого та пізнього Відродження.

Спостерігається відмова від ренесансних ідеалів гуманізму, наростання механістичних тенденцій підпорядкування філософії (і всієї культури) натуралістичним ціннісним спрямуванням — все це свідчило про наближення процесу формування нової філософської парадигми („матеріалізм” Нових часів).

Список літератури

1. Всемирная история: (навчальний посібник). - М: Мысль, Т.2. 1985р.

2. Из истории культуры Средних веков и Возрождения. "Наука", 1976р.

3. Мир Философии. - Москва .,1991р.

4.Соціально-етичні погляди італійських гуманістів (II половина XVст.), Л.М.Брагіна, 1983 р.

5. Філософія, курс лекцій, Київ, „Либідь”, 1993, навч. посібник: І.В. Бичко, В.Г. Табачковський, Г.І.Горак.

6. Інтернет-бібліотека з культурології, http://www.countries.ru/library.htm.

7. Культурология, Москва-2000, „Академический проэкт”, А. Кравченко.

8. Краткая история искусств, Москва-2001, АСТ-пресса, Н.Дмитриева.

9. Эстетика Возрождения, Москва-1987, А.Ф. Лосєв.

10. Арган Дж.К. История итальянского искусства: В 2т. – Москва-1990.

11. М.А.Абрамова // Литературная энциклопедия терминов и понятий. Москва-2001.

12. Буркхард Я. Культура Италии в эпоху Возрождения. Москва-1996.

13. Жильсон Э. Средневековый гуманизм и Ренессанс // Новая Европа. Москва- 1996.

14. Архитектура городских ансамблей. Ренессанс, Бунин А. В., Круглова М. Г., Москва-1985.

15. История культуры стран Западной Европы в эпоху Возрождения (Під. ред. Брагіної Л.М.). – Москва, „Высш.школа”, 1999.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчий шлях Миколи Івановича Костомарова
Реферати - Життя і творчість Т. Г. Шевченко
Реферати - Життя і творчість Володимира Сосюри
Реферати - Огляд творчості Юрія Яновського
Реферати - Життя і творчість Михайла Стельмаха
Реферати - Драматургія української діаспори
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 53
    Гостей: 52
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта