Сутність і склад капітальних вкладень
Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, рекон­струкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За до­помогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок заплано­ваних витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

• первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;

• наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на по­чаток планового періоду;

• суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протя­гом планового періоду;

• орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

• орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані ос­новні фонди протягом планового періоду;

• вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань. яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капіталь­них вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють тех­нологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає спів­відношення таких витрат:

• будівельні роботи;

• придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

• монтаж устаткування;

• проектно-дослідні роботи;

• інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної ча­стини основних виробничих фондів (табл. 1).

Таблиця 1

ТЕХНОЛОГІЧНА СТРУКТУРА КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ У НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ ЗА 1990—1996 роки, %[1]

Капітальні вкладення

Роки

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Усі капітальні вкладення

у тім числі :

100

100

100

100

100

100

100

— будівельно-монтажні роботи

48,0

48,0

49,0

50,0

40,0

38,0

59,0

— устаткування, інструмент та інвентар

40,0

35,0

34,0

28,0

43,0

44,0

34,0

— інші капітальні роботи й витрати

12,0

17,0

17,0

22,0

17,0

18,0

7,0

Наведені дані свідчать, що за останні роки технологічна структура капітальних вкладень погіршала. Так, у 1996 p. питома вага витрат на придбання устаткування, інструменту та інвентарю становила 34% за­гальної суми капітальних вкладень, що на 6 відсоткових пунктів нижче проти 1990 p. Разом з тим збільшилася питома вага витрат на будіве­льно-монтажні роботи (з 48% в 1990 році до 59% в 1996 p.).

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та ре­конструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об'єкти діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств (табл. 2).

Дані таблиці 2 показують, що відтворювальна структура капі­тальних вкладень у 1996 p. проти 1995 p. поліпшилась. Так, питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих під­приємств збільшилася з 54,6% в 1995 р. до 59,3% в 1996 p.

Таблиця 2

ВІДТВОРЮВАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ В ОБ'ЄКТИ ВИРОБНИЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ ЗА 1990—1996 роки, %[2]

Напрямки капітальних вкладень

Роки

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Усі капітальні нклалсння

утім числі:

100

100

100

100

100

100

100

—технічне переозброєння та рекон­струкція діючих підприємств

61,4

62,5

62,0

57,2

58,6

54,6

59,3

— будівництво нових підприємств включаючи розширення діючих підприємств

34,3

31,0

29,4

33,3

34,7

33,2

29,0

— витрати на окремі об'єкти дію­чих підприємств

4,3

6,5

8,6

9,5

6,7

12,2

11,7

ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансуван­ня капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залуче­них коштів (рис. 8.4).

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприєм­ства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продук­ції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел мо­же бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

Рис. 1. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві



Джерела фінансування капітальних вкладень

Централізовані фінансові ресурси

Коштидержавного бюджету та місцевих бюджетів

Кошти позадержавних бюджетних фондів

Кошти благодійних фондів

Власні фінансові ресурси

Готівкові кошти засновників підприємства

Фонди нагромадження за рахунок прибутку

Резервні фонди

Залучені та позичені фінансові ресурси

Довгострокові кредити комерційних банків

Кошти від емісії та реалізації цінних паперів

Іноземні інвестиції

Амортизаційні фонди

Кошти від продажу власного майна

Кошти від здавання власного майна підприємства в оренду, заставу

Використання внутрішніх ресурсів у будівництві



по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'я­заного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір ка­пітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного дже­рела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів тру­дових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників під­приємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використову­ється у вигляді фондів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капі­тальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фон­дів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних вироб­ничих фондів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фі­нансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, пла­нові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівар­тості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінан­сування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва ско­рочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, при­дбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування не­завершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгова­ність підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службов­цям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансуван­ня капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів визначаєть­ся за формулою:

М=(О-П)-(К1-К2),

де М — мобілізація (іммобілізація) внутрішніх ресурсів;

О — очікувана наявність оборотних активів у капітальному бу­дівництві на початок планового періоду;

П — планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 — наявність кредиторської заборгованості на початок пла­нового періоду;

К2 — перехідна кредиторська заборгованість на кінець плано­вого періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+”, — це свідчить про мобіліза­цію внутрішніх ресурсів. Знак "-" — це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані — за табл. 3).

Приклад 3.

Таблиця 3

ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ (ІММОБІЛІЗАЦІЇ) ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ (дані умовні)

Показник, тис. грн.

Варіанти

І

ІІ

ІІІ

1. Очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду (О)

90

210

150

2. Очікувана кредиторська заборгованість на початок планового періоду (К1)

41

87

62

3. Планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду (П)

75

196

160

4. Перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду (К2)

56

76

54

З таблиці бачимо, що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві с перший. За вищена-ведсною формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке здійснюється господарським способом:

М= (90-75)-(41-56)= 15 + 15 =+30 тис. грн.

Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресур­сів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кі­нець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але вод­ночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборго­ваністю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді.

М = (210-196) - (87 - 76) = +3 тис. грн.

Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збіль­шується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додат­кових фінансових ресурсах:

М = (150 - 160) - (62 - 54) = -10 - 8 = -18 тис. грн.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капіталь­них вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будів­ництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості буді­вельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові бан­ківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску век­селів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благо­дійних фондів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відпо­відними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник на­дає проектну документацію, купує і доставляє на будову устатку­вання, конструкції та деталі.

Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на гене­рального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будів­ництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості бу­дівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання догово­ру; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будів­ництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вар­тості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксова­ної ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підпри­ємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані робо­ти, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих органі­зацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Основні виробничі фонди в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв'язку з цим ремонт основних виробничих фондів є необхідною умовою виробничого про­цесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність вико­ристання основних виробничих фондів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих фондів запобігає перед­часному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основ­них виробничих фондів і полягає в усуненні окремих поломок осно­вних фондів і заміні або поновленню їхніх окремих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основ­них фондів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для від­новлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як пра­вило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зчосу основних виробничих фондів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробни­чих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний ре­монт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість ана­логічного нового устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснює­ться згідно з планом капітального ремонту. План складають на під­ставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструк­цій і деталей у будівлях і спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від спо­собу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту ма­шин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання пов­ністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які викорис­тані в період проведення ремонту основних фондів тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням гро­шових коштів здійснює керівник підприємства.

Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власнос­ті) протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ре­монтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат (новий рахунок в обліку 18 «Валові витрати») у сумі. що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробле­ної продукції.

Усі витрати на ремонт, у тім числі й ті, що перевищують за­значену суму, відносять на збільшення балансової вартості осно­вних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1. Таким чином, вони підлягають аморти­зації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних фондів.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних вироб­ничих фондів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основ­них фондів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахування на капітальний ремонт основних фондів.

Орендар може збільшити балансову вартість відповідної гру­пи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта. Орендар має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліп­шенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 або балансової вартос­ті окремого об'єкта основних фондів групи 1 та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основ­них фондів.

Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем.

Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаю­ться в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих фондів. Отримані при цьо­му кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих фондів.

Ремонт основних невиробничих фондів фінансується з прибутку, Що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших дже­рел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних фондів.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Миколи Хвильового
Реферати - Поезія і Містика
Реферати - Василь Стефаник
Реферати - Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору
Реферати - Навчальні книжки з літератури за доби Центральної Ради
Реферати - Життя і творчість Архипа Тесленко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія