Стефан Малларме (1842-1898)
Творчість французького поета - символіста СтефанаМалларме сучасники сприймали по – різному : одні – як диво, найвищий ступінь майстерності, Інші – як складну і незрозумілу таємницю.

Стефан Малларме народився 18 березня 1842 року у Парижі в сім'ї крупного урядовця, в родині з давніми революційними традиціями: дід поета був членом Конвенту від якобінської партії. Усі предки по батьковій і материнській лініях, починаючи з часів революції, служили в Управлінні непрямих податків, обіймаючи великі посади.

Мати померла у 1847 році, коли хлопчикові було 5 років. Раннє сирітство наклало відбиток на його подальшу долю. Вихованням Стефана займалася його бабуся. Освіту він здобував у пансіонатах і ліцеях. Захоплений творчістю Едгара По, вирушив до Лондона для вивчення англійської мови, щоб згодом читати твори улюбленого письменника в оригіналі.

У віці 21 року Малларме, відмовившись :від кар'єри урядовця, яку заповідали йому батьки, починає викладати англійську мову в ліцеях Турнона та Авіньона, а з осені 1871 року - у Парижі. Професії викладача він присвятив понад 30 років. Незвичайним у його житті в ті часи було лише одне: скромний учитель писав дивовижні вірші, які почали з'являтися в пресі з 1862 р; Дебютував він лірико – антологічними (подібними до античних) творами, що дало підставу критикам віднести його до напряму "парнасців". у 1866 році вірші Малларме друкуються у "Сучасному Парнасі".

У цей час поет написав більшість своїх творів, але лише деякі з них побачили світ. Він не дуже прагнув друкуватися, і причин для цього, мабуть, було декілька. Одна з них - Почуття невдоволення собою й усім навколо себе, характерне для французької інтелігенції кінця століття. Крім того, в ці роки у свідомості поета виникла ідея Книги -"справжньої, продуманої й архітектурно побудованої Книги, а не збірки випадкових натхнень, якими б чудовими вони не були". Цій мрії про абсолютну Книгу, повністю позбавлену суб'єктивності й випадковості, у якій "текст говорив би сам за себе, без авторського голосу", Малларме був вірний усе своє життя. Вінсприймав Книгу як щось священне, як "таємницю", якуне можна висловити звичайною мовою. Можливо, й усвоїх малотиражних вишуканих виданнях він! бачив ніби недовершений прообраз предмета своїх мрій.

Під час Комуни поет отримав посаду бібліотекаря у революційному Парижі.У 70-ті роки Малларме переходить до нової -символістської, манери письма. Підr'рунтям поетичного символізму є, на його думку, Ідея гармоніі всесвіту паралелізму між світом ідей і світом чуттєвих явищ. Будь-яке уявлення має у світі зовнішньому свій символ;, нагадуючи про який, поет неодмінно викликає у читача бажане відчуття.

Керуючись цією теорією, Малларме на практиці намагається відобразити ускладнену людську психіку з Допомогою суб'єктивних символів у цей період творчості він написав небагато поезій, переважно сонети, декілька віршів у прозі, роздуми про мистецтво, найважливіші з яких зібрані під назвою" Варіації на одну тему" (1895- 1896), і переклав прозою вірші Е. По.

У 1876 р. окремим виданням з малюнком Едуарда Мане тиражем у 195 примірників він випустив свою відому еклогу. "Полудень фавна".

Слава до Малларме (але у вузькому колі шанувальників його таланту) прийшла в середині 80-х років. У цьому позитивну роль відіграли захоплена стаття п. Берлена із циклу "Прокляті поети" і роман Ж.-К. Гюїсманса "Навпаки", герой якого, витончений цінитель краси Деэ Ессент, зарахував Малларме до числа своїх літературних кумирів. Мало кому відомий до того часу поет стає головою літературного гуртка символістів.

З 1880 р. він почав влаштовувати у своїй невеликій паризькій квартирі "літературні вівторки". Їх відвідували письменники п. Верлен, Е. Верхарн, Ж.-М. де Ередіа, п. Валері, О. У айльд, п. Клодель, М. Метерлінк; художники о. Ренуар, К. Мане, Е. Дега, п. Гоген; композитор К. Дебюссі та багато інших. У затишній, скромно умебльованій вітальні майже не говорили: сюди приходили слухати довгий, заворожуючий монолог господаря - поета, "учителя" Стефана Малларме.

Лише в колі однодумців поет мав змогу відійти від протиріч, складності й заплутаності реального світу. "Якими далекими були від цієї маленької кімнати, - згадує сучасник, - даремна метушня захопленого буденними справами міста, політична суєта, підступність, інтриги. Разом з Малларме ми поринали у надчуттєвий світ, де гроші, пошана, аплодисменти не мали ніякого значення... Із його уроків я виніс огиду до поверховості, до самовдоволення, до всього, що зваблює і спокушає як у літературі, так і в житті".

У 1885 р. навколо Малларме, теоретика й учителя, гуртується велика група поетів, які оголосили себе прибічниками нового напряму в літературі - символізму.

Знову пожвавлюється його творча діяльність: продов. жуючи працювати над Книгою, він водночас друкує декілька циклів есе, а також низку нових віршів. У 1887 р. у вишуканому оформленні, кількістю лише 47 примірників вихо. дить перша збірка віршів поета. У сього того, що подобалося більшості читачів, ця поезія була позбавлена: ні красномовства, ні глибокодумних сентенцій, ні найменшої поступки звичайним формам, ні частки того "занадто людського", що губить стільки віршів. Манера висловлення кожного разу непередбачувана; мова позбавленa пихатості та екзальтованого ліризму, яка не терпіла легковажних зворотів і скрізь відповідала вимогам мелодійності, - ось деякі особливості його поетичного почерку.

У 1896 р. товариші по перу оголошують Малларме "Королем поетів"; він успадковує цей титул від п. Верлена, який вже пішов із життя. Це була своєрідна нагорода зa нескінченні ночі виснажливої праці, за вперті, тяжкі пошуки зовсім нової поетичної мови, коли на шліфування одного сонета йшли не роки, а десятиліття, а на написання драматичної поеми ..Іродіада" не вистачило цілого життя.

Малларме помер 9 вересня 1898 р., так і не дописавши своєї Книги, про яку мріяв усе життя. Він залишив після себе тоненьку книжку із 65 віршів, кожен з яких вартий багатьох великих томів. Недарма обсяг критичної літератури про письменника у сотні разів перевищує написане ним.

Уся творчість Малларме позначена духовним конфліктом з навколишнім світом, із французьким суспільством другої половини ХІХ ст., хоча цей конфлікт не мав яскравих проявів у біографії митця на! відміну від інших письменників.

ЕСТЕТИЧНІ ПОШУКИ

Творчість Малларме - зразок високої майстерності й довершеності -таємнича за своєю природою. Щоб зрозуміти її, потрібні не лише старанність і велика підготовка, а й близькість, спорідненість душ читача й поета. Тільки уважне читання допоможе розкрити надзвичайну насиченість слів (протиставлення містичного світу надпочуттєвих "ідей" реальному світові речей), вкладену в них магічність. Секрети такого тайнопису - у платонізмі поета. Він, як стверджує А. Франс, "...вірив, що точні відповідності між світом абстрактним і світом фізичним встановлені споконвічно, що божественний розум несе у собі синоптичну картину всіх цих непорymних паралелей і що, коли поет їх відкриває, вони виникають у його свідомості з такою очевидністтю, що немає потреби їх доводити"

Oтож, якщо раніше поезія прагнула якомога докладніше відобразити світ речей, то відтепер її завдання, за переконанням Малларме, у тому, щоб знайтиіприховану подібність між предметами, розкрити невидиr відносини, які незримо пронизують усю предметну дійсність. Ця дійсність повинна бути "розпредмечена" так, щоб замість конкретної речі перед нами постала її "суща ідея", яка визначається її місцем в аналогічній структурі світобудови. "Я кажу: квітка! -пояснює свою думку Малларме, - і ось із глибини забуття, куди від звуків мого голосу пори нають силуети будь-яких конкретних квіток, починає виростати щось інше, ніж відомі мені квіткові чашечки; це... виникає сама чаруюча ідея квітки, якої не знайти у жодному реальному букеті".

Звідси - найважливіша заповідь Малларме: "Малювати не річ, а враження, яке вона справляє", причому під "враженням" він розумів не суб'єктивний і короткочасний (імпресіоністичний) ефект від швидкозмінного зовнішнього світу, а ту омріяну мить, коли поету вдається доторкнутися до потаємного "змісту" предмета: Зробити це можна, лише відмовившись від старої, описової

Ї поетичної мови і створивши натомість нову - сугестивну (мову навіювань, натяків). За його словами, предмет, якого торкається звичайне слово, миттєво ущільнюється, стає відчутним, ніби напружується і стискається у грудку, щоб заявити про своє індивідуальне існування. А предмет, якого торкнулося сугестивне слово, навпаки, ніби розслабляється й розкривається - розкривається .як усередину (роблячи доступною власну глибину), так і назовні, назустріч іншим предметам, які починають перетікати і перетворюватися одне на одне найнесподіванішим чином. Довершене володіння цим таїнством, на думку Малларме, якраз і створює символ.

Сам він був поетом, який володів унікальним даром відчувати цю опосередковану схожість між надто різноплановими явищами. Його метафори-аналогії, на перший погляд, надмірно вибагливі й неймовірні, насправді, якщо над ними замислитися, вражають своєю абсолютною точністю.

При цьому, домагаючись "розпредмечення" реальності, Малларме водночас досягає і протилежного ефекту - її дивовижного ущільнення. Приховуючи від читача мотивацію своїх метафор, кінці аналогічних асоціацій, він стягує зовсім різні предмети в один вузол, у нерозчленований згусток, завдяки чому виникає не тільки "темрява" його поезії, але й відчуття, що в одному вірші (навіть у строфі) і справді сконцентровано цілий світ. А втім, одному читачеві, який захоплювався цим ефектом, поет і не без гумору відповів: "Та що ви! Це я просто зобразив свій буфет", - зауваження, яке розкриває власне суть його поетики. Для Малларме однаково придатні будь-які предмети - буфет, фіранка, ліжко, віяло тощо, бо кінець ..кінцем усі вони однаковою мірою підпорядковані "розnредмеченню". До краю наближаючись один до одного і один в одному відображаючись, вони на очах втрачають чуттєву конкретність, тануть і вичерпуються: поет ніби , випаровує з них "чисті поняття", які складаються в абстрактну, абсолютно ідеальну конструкцію Всесвіту, де міститься його Необхідність, або Краса.

Але ця Краса, за Малларме, лише формальна впорядкованість матерії; вона позбавлена моральної наnовнекості, у неї немає ніякої мети - тільки внутрішня доцільність. Ось чому, на думку дослідників, Краса поета понад усе нагадує ажурне мереживо, де вузли-речі витончені до краю, а нитки, які їх зв'язують, виявляються незмінно важливішими за те, що вони зв'язують. Це мереживо ні на чому не тримається, висить у порожнечі, а крізь нього просвічується темне провалля, Ніщо, яке викликає у поета почуття жаху.

Розробивши техніку сугестії, примусивши читача пережити реальну дійсність як "таємницю", яка вимагає розгадки, викорінивши у собі "нечисте я" суб'єктивності і надавши ініціативу словам", Малларме сподівався підібраmи "ключ" до всесвіту і дати "орфічне пояснення Землі".

Але ранньому Малларме, який учився світорозуміння у Ш. Бодлера і майстерності у віртуоза-парнасця Т. Банвіля, до цього ще далеко, хоча зерна розумової схильності до пошуків нової поетики як засобу заклиання відсутньої Присутності є уже у віршах його молоості "Весняне оновлення",”.Літня печаль", "Зітхання", "Дар поезії". Своє поривання із земного "тліну" до блакиті холодних осінніх небес він висловлює витончено, але досить відверто:

Я весь стомився так! Всі прочитав я книги,

Тікать! Тікать звідсіль! Для птиці скільки втіхи.

Серед незнаних хвиль плисти У небесах!

(Переклад М. Терещенка)

У вірші "Дзвонар" чітко звучить мотив творчого без- для поета, відторгнутого як від світу життєвої прози, і від самого ідеалу, до якого він прагне. Автор ynодібнює поета дзвонарю, який б'є у дзвони "задля слави ідеалу", але сам не чує їх звука.

У віршах 60-х років, дотримуючись традицій романтичної лірики, поет зазвичай показує світ очима того чи іншого ліричного героя. Він одягає все нові й нові маски: дзвонаря ("Дзвонар"), блазня ("Покараний nаяц") чи героїні незавершеної драматичної поеми" Іродіада'"(1867-1869), яка не хоче бачити нічого бездуховного біля себе. 3 Іродіадою (квітучою задля самої себе, яка насолоджується "жахом незайманості") у творчість Малларме входять мотиви безплідної мрії. Язичницька еклога "Полудень фавна" - твір більш завершений, ніж поема "Іродіада". У ній, як стверджує А. Франс, звучить думка про те, що "бажання - радість більш захоплююча, аніж вдоволення бажання". Це положення підтверджується в наступних алегоричних рядках:

Понад озерами квітуй, знаряддя втечі,

Зла Сірінкс, і чекай мене, де їхня синь

Я ж, гордий з власиих слів, розмову про богинь

Провадитиму ще на славу їм безкраю,

Допоки й пояси з їх тіней поздіймаю.

Так, смокчучи нектар іскристого вина,

Щоб жалю збутися, неначе він мана,

Хмільний, підношу я порожнє гроно вгору

І, надимаючи шкірки його, в прозору

Далінь гляжу, аж тьми впаде густий покров.

(Переклад О.Зуєвського)

Еклога відзначається ретельно продуманою простотою, яка дає змогу поетові зі "сліпучою ясністю" (Фр. Жамм) намалювати образ чуттєво го фавна . Цей твір став темою оркестрової прелюдії Клода Дебюссі (1892), яка у свою чергу була інтерпретована в балетній виставі російським хореографом Сергієм Дягілевим.

Однак, починаючи уже з язичницької еклоги, образ світу у творах поета поступово втрачає свою щільність і речовинність. Малларме понад усе віддає перевагу, за його словами, "зображенню не речі, а того, як вона на нас Впливає, звільняючи тим самим слово від наповнення самою дійсністю". Усе частіше він звертається до засобів вираження, які б сприяли ніби вилученню слів з їх звичайних змістових гнізд. Серед них -складний синтаксис, заплутані петлі підрядних речень і дієприкметникових зворотів, пропуски-стягнення, ламкі переривання, вставні обмовки, ходи назад, метафори-перефрази, які не є власне метафорами, тобто не переносять ознаки предметного світу у світ психологічних переживань і навпаки, а прирівнюють їх.

Малларме ще за життя часто докоряли за "темряву", незрозумілість. Длн самого поета річ тут була у принциповому переконанні, що "назвати предмет - означає на три чверті знищити насолоду від віршів, яка полягає у поступовому їх розгадуванні..." Нерідко він навіть навмисно вводить у текст малозрозумілі іншомовні слова, наприклад загадкові імена Анастасій і Пульхерін у "Прозі для Дез Ессента" (1884), які дають особливо широкий простір длн символічних інтерпретацій. У цьому ж творі і є образи Гіперболи, Пам'яті, Сестри, які то зливаються, то протиставляються один одному, символізуючи душевні рухи і багатство поетичної свідомості. Поет прагне за межі не лише світу, але й слова, подолати предметність суб'єктивності, створити із звичайної утилітарної мови нову словесну тканину, адекватну неунвній складності, швидкоnлинності, багатству і витонченості душевних порухів, які не можна передати. Кінцева мета письменника - відтворити неnерервний потік думок, поетичних асоціацій, найтонших відчуттів. Важливими стають не кінцеві фіксовані ідеї-обмани, а сам хід свідомості, вільної від речевості, її невисловленість, а не результат.

"Еліптичним викладом думки" (А. Франс), стислістю образів і плавним ритмом вирізняється маленький шедевр Малларме "Осїння скарга", який своєю завершеністю нагадує вірші в прозі ш. Бодлера.

"Відтоді, нк Марія покинула мене й переселилась на іншу зірку (на Оріон? на Альтаір? чи до тебе, Зелена Венеро?) - мені завше смакує самотність. Скільки довгих днів я провів на самоті зі своїм котом, чи усамітнивmись з кимось із останніх письменників епохи занепаду Риму; бо відтоді, як щезло це біле створіння, мені полюбилося неймовірно все, що вміщуєтьсн в слові "крах". Так, моя улюблена пора року - це останні, втомлені дні літа, поруч сходинок в осінь, а найулюбленіша денна година моїх прогулянок - це пора, коли сонце відпочиває, готуючись щезнути, коли його мідно-жовте проміння лягає на сірі стіни, а мідно-червоне - на шиби вікон. Ось так і в літературі мій розум шукає усолодження в смертельно хворій поезії останніх днів Риму, але тих днів, коли ще не відчувається ні найменших ознак наближення варварів-оновлювачів, і не чути ще дітвацької латині перших християнських писань..." (Переклад Х. Бруса).

Прагнення адекватно передати життя душі вимагало від поета нових мовних засобів. Він усе частіше уникає пунктуації, зводить до мінімуму кількість дієслів, віддає перевагу неперервному словесному потокові граматично звільненої мови. Остання поема "Удача ніколи не знищить випадок" (1897) становить собою лише одну довгу фразу без розділових знаків, з численними інверсіями (переставленнями) частин мови і членів речення, зміною місцями цілих синтаксичних одиниць; фразу, яка створює враження хиткості, багатомірності, багатозначності, асоціативності. Поема навіть надрукована незвичайно - сходинками навскоси через дві сторінки, із застосуванням шрифту різних розмірів.

Метод побудови символів тут - радість відгадування, пошук аналогій між тим, що не можна зіставляти. Безодні, Пучині у творі протистоїть Повелитель. Це і Бог, і Свідомість, і Дух, і Мистецтво, і Мудрість, і Поет - усе, що може протистояти шаленству хвиль, мороку печер, бездуховному життю. Головний же символ - аварія корабля. Ніяка удача, ніякий успіх, найвищий злет не виключають випадку: прагнучи піднятися над світом, Повелитель при- речений на катастрофу. Але хоч буря, стихія перемагають і поет іде в пучину Океану, його стиснута рука піднімається над поверхнею, його перо летить над безоднею - і лише одне, це перо, непідвладне ні пучині, ні часу, ні людям.

Звільнення від матерії було необхідне Малларме для відходу від її зла. Але це зовсім не втеча від життя. Трагізм існування, затьмареність буття -вихідна точка його мистецтва. Оскільки буття - це морок, й іншого не дано, потрібно шукати світло у надлюдських сферах. Власне кажу- чи, Малларме оптиміст, але його надія має корені не в темряві буття, а у світлій ідеї подолання мороку силою духу.

"ДАР ПОЕЗІЇ”

Для Малларме мистецтво перестає бути розвагою, воно набуває іншої якості - насолоди подвижництва, насолоди величезної інтелектуальної праці. Для поета акт творіння - священнодійство, а поезія - мистецтво душі.

Творча самостійність, самовизначення поета поряд із засвоєнням досвіду вчителів (Т. Готьє, ш. Бодлера, Т. Банвіля) помітні вже в його ранніх віршах. Відчуваючи своє місце в літературі, мету і справжнє призначення митця, Малларме напередодні епохи катастроф і розпаду цінностей намагався одухотворити бyrrя за допомогою слова. "Дар поезії" - це зразок гармонії думки і почуття, ритму і руху, вишуканості й досконалості. Тут промовляє саме слово і, промовляючи, вібрує, переливається, мерехтить, стаючи асоціативним, гнучким.

Мовою Малларме поезія, яка відкриває таємниці й здійснює дива, начебто набуває єдиного, божественного начала, покликаного надихати земний світ, відроджувати людство до ідеального, досконалого життя. У вірші поезія персоніфікується, обожнюється, зводиться у ранг Матері, Годувальниці, чий тихий голос мелодійніший за віолу. Проте в цей мотив вплітається трагічна нота, яка пов'язана зі світосприйняттям поета. Він, відхрещуючись від абсурдної дійсності, поринає в марення внутрішнього світу, відокремлює Поезію-Красу від Правди-Дійсності.

Розвиваючи культивований парнасцями ідеал досконалості, Малларме перетворює поезію на орієнтовану на інтуїцію музику, яка уникає конкретності, а саме rPQЮ співзвуч навіює різноманітність символічних образів. Для того щоб висловити несказане, поет ускладнює синтаксис, порушує мовленнєвий ряд інверсіями, використовує несподівані словосполучення, порушує звичайні норми задля асоціативної стислості та ритмічної Музичності. Цілісність вірша - у нерозривній єдності контрастних планів зображення: піднесеного і ницого. Мова вірша - умовно символічна, складається із загадкових натяків і визначень. Холодна льодянистість - характерна особливість манери оповіді Малларме, бо поезія для нього - якась загальна і недосяжна мета.

"ЛЕБІДЬ”

Тема сумної, але, безперечно, прекрасної долі поета найповніше осмислена в одному з найкращих сонетів пізнього періоду творчості "Лебідь". У розкритті теми автор вдається до дивовижних за своєю інтелектуальною насиченістю і образністю узагальнених символів. Створює вірш рушійна метафора, яка не декламується, а ніби співається. Сфери об' єктивного (лебідь, який вмерз у прозорий лід покинутого озера) і суб'єктивного (поет) переплітаються, утворюючи символічну двоєдність. Приречена на страждання душа поета "запозичує" із зовнішнього світу явища, які спроможні передати її стан. Страшна, безмежна туга звучить У кожному слові вірша. "Тремтяча шия" лебедя "снить у білій агонії", надій більше немає, щоб "заспівати про край омріяний і прибраний у шати", бо "навкруги нудьга і крижані світи". Трагізм, характерний для героїв ранньої лірики поета, змінюється тут на м'який, мудрий смуток.

Володіючи особливою духовною енергією, Малларме прагне надати поезії магічної значущості, гідної світобудови.Самотність пробуджує у поета уражену гордість. Хоча лебедя скували "крижані світи", він "вкрив своє ясне чоло презирства гордим сном У марному вигнанні". Малларме проголошує не презирство до оточення, а незворотність духовного сходження і культури. Сама поезія французького метра символізму - це постійне утвердження пріо- ритету культури, доказ знищення матерії силою духу.

Сонет "Лебідь" - наочне підтвердження новаторства поета. На тлі французької поетичної традиції, де панували риторика і як її зовнішнє вираження - 12-складовий олександрійський вірш, твір Малларме сприймається як виклик, з його інверсіями, звертаннями, підрядними ре- ченнями, які порушують лінійну структуру фрази, зі старанно обробленою метричною системою, із прозорістю та : барвистістю слова і мелодійністю.

Утверджуючи тезу про те, що у поезії завжди повинна бути загадка, поет будує сонет на поступовому розкритті таємниці, викликаючи у читача п:вні ху.дожні образи. Його прихованою метою було проити крізь товщу буття і тим самим приєднатися до абсолютного ідеалу. Для цього він використовує слова, які неначе вислизають із власної звичайної семантики і стають асоціативними, образами, символами.

Переклад Миколи Терещенка майстерно передає атмосферу вірша, його образність та логіку структури:

Безсмертний, чарівний, скажи, невинний, ти

Ударами крила чи зможеш розламати

Це озеро міцне, де мріє крізь загати

Прозорих зльотів лід, у сяйві красоти?

Як лебедю в житті цей сон перемогти?

Немає більш йому надії заспівати

Про край омріяний і прибраний у шати,

Коли кругом нудьга і крижані світи.

Тремтяча шия снить у білій агонії,

Розбити б простір той, що в інеї завії!

Але гнітить земля, і падає крило.

Мов привид, що застиг в блискучім пориванні,

Самотній лебідь вкрив своє ясне чоло

Презирства гордим сном У марному вигнанні.

У світову літературу Стефан Малаарме увійшов як лірик, у творчості якого відображено свідомість французької інтелігенції напередодні нового століття, ії прагнення поновити втрачену єдність художника зі світом. Невипадково один з його сучасників зауважив: "}' мистецтві Малларме - наша жива совість". "Певно, - розмірковує А. Франс, - що нам, тим, хто не вхожий до цього святилища... хотілося б, щоб творчість майстра і його вчення були не так закодовані та втаємничені. Але як не поважати цю думку - горду й ніжну, несхитну й доброзичливу? Як не піддатися чарам цього таланту, що крізь сутінки, немов коштовне каміння, випромінює сяйво, проникає нам в серце?" Під впливом естетики Малларме формувалась поетична думка багатьох поколінь (М. Метерлінк, г. Аполлінер, В. Незвал, В. Хлєбніков, М. Гумільов, А. Ахматова та ін.
Случайные рефераты:
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Життя і творчий шлях Г. В. Квітки-Основ’яненки
Реферати - Андрій Чайковський. Курсова робота
Реферати - І злитись знову зі своїм народом (Олена Теліга)
Реферати - Обзор української літератури XX століття
Реферати - Біографія Тараса Григоровича Шевченка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 17
    Гостей: 17
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта