Стародавня архітектура Індії
Долина Інду мала багато спільного з долинами Нилу, Євфрату й Тигру. Завдяки повеням ця долина вкривалася родючим мулом. Щоправда, нерідко ріки розливалися так, що зносили все людське майно, але поселенці з часом навчилися боротися з ними. Містечка й села стали будувати на штучних підвищеннях, а свавільні води спрямовували на поля мережею зрошувальних каналів.

Подальший розвиток подій мав привести до того, що сталося в Єгипті та Месопотамії. Аби зрошувальна система діяла безперебійно, не була занедбана, треба було створити єдине центральне керівництво. Ця потреба з часом породила державу, на чолі якої стояли правителі, їхні чиновники й аристократія.

Господарство цієї держави базувалося на родючості землі у долинах рік басейну Інду, які водночас слугували зручними водяними шляхами. Населення головним чином займалося землеробством. У містах були розвинуті текстильне, керамічне, ювелірне та інші виробництва. Купці торгували насамперед бавовняними тканинами, корінням, ароматичними речовинами й рабами. Вели вони й морську торгівлю, їхні кораблі доходили до Месопотамії, перепливаючи Арабське море й Перську затоку.

Розквіт Індської цивілізації припадав на 2600 – 1700 рр. до н. е. Тоді в басейні Інду існували вже численні міста. За припущеннями вчених, загальне керівництво державою здійснювалося з двох столичних центрів: на півночі – з Хараппи, на півдні – з Мохенджо-Даро. Зручний річковий зв'язок сполучав обидві столиці, відстань між якими була 660 км. Кожна з них займала територію близько 2,5 км2 і могла мати до 30-40 тис. мешканців.

Виявилося, що їх побудовано, як і більшість інших міст держави, згідно з заздалегідь розробленим планом.

Масивні стіни укріплень охоплюють Мохенджо-Даро (це можна побачити і в інших містах) правильним чотирикутником. В його центрі, як це було у Передній Азії, підносилася на вершині невеликого пагорба могутня цитадель. У ній були зосереджені, зокрема, палац з двома внутрішніми дворами, критий ринок, басейн для обмивань, сховища зерна й товарів, казарми - все це говорить про сильну державну владу.

Вулиці й провулки (шириною від 5 до 10 м), які розділяли місто на майже однакові квартали, утворювали прямокутну сітку, були орієнтовані по сторонах світу й мали забудову точно по червоній лінії дво- і триповерховими будинками з випаленої цегли. Вздовж вулиць проходили каналізаційні канали. Впадає в око утилітаризм, обов'язкова стандартизація, прагнення до економічної вигоди: майже казармена симетрія міських вулиць, відсутність будь-яких оздоб на будинках і навіть вікон на вулицю, не кажучи вже про монументальну скульптуру.

Оборонний мур чотирикутної (400х200 м) цитаделі в Хараппі мав 15 м заввишки. На її території були розташовані цистерна для збирання води, низка будівель з дворами, галереями й колонними залами, величезне зерносховище.

Ще одне зерносховище знаходилося за межами міських стін, на березі річки Рави. Це була велетенська споруда, площею 61х41 м, розрахована на одночасне збереження багатьох тисяч тонн зерна. Поблизу існували поселення, що складалися з численних сирцевих будиночків-бараків, схожих на табірні чи казармені приміщення.

Серед будинків – майданчики, вимощені випаленою цеглою, з заглибленнями у вигляді миски посередині. То були поселення рабів (такі самі оточували й інші міста), які на цегляних майданчиках обмолочували збіжжя.

Однак велика кількість зручних і вигідних двоповерхових будинків усередині чотирикутників міських укріплень свідчить про те, що верства відносно вільних ремісників і купців були доволі чисельні. Вони створювали жвавий темп життя у містах, сприяли розвиткові торгівлі й ремесел, встановлювали торговельні зв'язки з іншими країнами.

Ці заможні люди жили в дво- або триповерхових будинках зі стінами з випаленої цегли і пласкими дерев'яними перекриттями та великою кількістю кімнат. Кімнати виходили в спільний відкритий внутрішній двір. Там було вогнище для приготування їжі, там зосереджувалося життя родини. Будівничі передусім дбали про те, щоби забезпечити мешканцям комфорт, а не розкіш.

У будинках були криниці з питною водою, вентиляція приміщень, кімнати для обмивання, туалети, відстійники та каналізаційні колектори й навіть сміттєпроводи. Такого високого рівня благоустрою для більшості вільного міського населення не забезпечувала у той час жодна цивілізація.

Навіть через два тисячоліття середньовічні міста Франції, Німеччини, Англії та інших країн забудовувалися стихійно, вулички в них були вузькими й покрученими, мешканці цих міст не мали ані найменшої уяви про каналізацію та водопровід. Через жахливу антисанітарію та перенаселення нерідко спалахували епідемії.

А ще за 4500 років до наших днів міста Індської цивілізації були сплановані так ретельно, як найсучасніші наші міста: з каналізацією, водопроводом, централізованим збором сміття. Все це вказує на гарні технічні знання будівельників. Для цих міст характерна також відсутність пригноблюючих своєю грандіозністю гробниць, храмів, царських палаців.

Громадськими спорудами, які вирізнялися поміж інших, були басейни для обмивань. Їх оточували галереї та численні приміщення; торговельні ряди й криті базари; лазні, які опалювалися гарячим повітрям, що пропускалося по каналах, прокладених під підлогою.

Великі успіхи були досягнуті тут і в галузі науки, зокрема, в математиці, де застосовували десятинну систему числення – одну з найдавніших у світі. (Саме тут археологи знайшли лінійку з десятинною системою поділу й гирі з таким же співвідношенням ваги).

Та ні наукові відкриття, ні будівельне мистецтво, ні подвійні ряди міських укріплень із міцними брамами та високими дозорними вежами не уберегли Індської цивілізації. Причин загибелі цієї високорозвинутої культури було багато.

Насамперед, це те, що культура Інду була на диво консервативна, нездатна до поступу, застигла в традиційних формах. Виявилося, що знахідки в усіх культурних шарах, віддалені на тисячу років, нічим не різняться між собою. Міста, знесені повенями, заступали нові - так само сплановані, з такими ж будинками; в них були такі самі горщики, щоправда, обточені на гончарному колесі, але дуже аскетично оздоблені. Певно, їх виробляли масово для практичних цілей, не дбаючи про художню принадність.

У землеробстві й ремісництві панувала страшенна технічна відсталість, там продовжували користуватися знаряддям кам'яної епохи. Упродовж тисячоліття користувалися транспортними возами, які рухалися на важких рипучих колесах з дерев'яних дисків. (А жахливі колісниці загарбників мчали, наче вітер, на легких колесах із спицями).

Ярмо бездушного монотонного традиціоналізму нав'язували від імені богів можновладці й жерці. Лише ритуальні канони, що мали релігійний характер, були здатні тримати в покорі безліч підлеглих, позбавлених, немов у мурашнику, індивідуальності.

Але досягнута в такий спосіб стабілізація мала в собі зародок руйнування. Врешті настав неминучий застій і почався занепад держави.

Деякі дослідники гадають, що ключ до розгадки, чому долина Інду стала пустелею, дає... випалена цегла.

Шумери могли будувати свої міста з сирцю, адже в південній Месопотамії дощів майже не випадало. Мешканці ж Хараппи і Мохенджо-Даро, щоб уберегти свої міста від частих злив і повеней, мусили використовувати випалену цеглу. Деякі уявлення про розміри цегляних руїн тільки Хараппи дає той факт, що їх (і це наприкінці XIX ст.) було більш ніж досить для забезпечення цегляним баластом ста миль залізниці Карачі - Лагор. А до того впродовж багатьох століть з цієї цегли зводили навколишні буддійські храми!

Щоби випалювати мільйони цеглин, з яких збудовані міста, потрібно було чимало палива, в даному випадку деревини. П'ять тисяч років тому в долині Інду росли ліси. Згодом люди поступово вирубали їх на дрова і самі створили пустелю.

Фатальним для цієї культури став і каскад природних катастроф – найдужчих повеней та землетрусів, остаточного ж удару завдало вторгнення сильних кочових племен з півночі.

Після того, як міста Індської рівнини занепали, високорозвинуте й стандартизоване мистецтво, основою якого була цегла, поступилося місцем культурі долини Гангу. Мешканці селищ найчастіше жили тут у глинобитних і тростинних хатинах, покритих соломою або пальмовим листям. Вони не збереглися, і ми знаємо про них із пізніших джерел.

За їх свідченням, ще в І тисячолітті до н. е. продовжувалося будівництво селищ з правильним плануванням, але будівлі в них були з сирцевої цегли й дерева, їх будівничі усно передавали своїм нащадкам системи канонів і правил будівельного мистецтва – "Шільпашастра". Записані ж вони були тільки в перших сторіччях нашої ери. Найдавніші типи регулярних селищ, закріплених у "Шільпашастра", мало чим відрізняються від сучасних індійських сіл. Тривалість традицій – одна з характерних рис архітектури Індії.

За вказівками "Шільпашастра" перехрестя осей головних вулиць мали бути точно орієнтованими. Зі сходу на захід йде "цар вулиць" – "райя пата". Її перетинає південно-північна вулиця. Інші вузькі провулки йдуть паралельно цим головним. Житлові квартали розміщуються згідно з поділом на касти, а саме: соціальне значення кварталів падає від центру до периферії. В центрі мешкають брахмани, далі – воїни, а поза селищем оселяються парії. Відокремленого замку або цитаделі з якоюсь перевагою щодо району розташування "Шільпашастра" не знає.

Основним будівельним матеріалом в Індії, якщо виключити загиблу Індську культуру, була деревина. Вона йшла на будівлі городян, сільські житла й господарчі будівлі. Не дивно, що дерев’яна архітектура Індії на протязі багатьох століть досягла високого рівня розвитку ще задовго до появи кам'яних будівель.

У дерев'яному будівництві єдиною конструктивною системою була стояково-балочна. Основна стінова конструкція дерев'яних споруд – каркас. Стояки затискалися між верхньою й нижньою горизонтальними обов'язками. Заповнення було глинобитне або цегляне.

В Індії з давніх-давен існували два види дерев'яних перекриттів: пласке балочне по стовпах та двосхильне склеписте. Склеписте покриття укладалося по дерев'яних арочних фермах або по зігнутих дугою дерев'яних ребрах. Широко застосовувалися також різноманітні конструкції кронштейнів та підкосів, необхідних для перекриття великих прогонів. На жаль, самі дерев'яні пам'ятки віддалених епох до нас не дійшли.

Монументальні будівлі, що збереглися, датуються IV – III ст. ст. до н. е., коли в Індії склалися рабовласницькі відношення, а обожнювання сил та явищ природи поступилося місцем буддизму, котрий і зараз є однією з трьох світових релігій. Буддизм вчить, зокрема, що віруючий досягне вічного блаженства тільки позбувшись усіх земних почуттів, пристрастей та вподобань.

Ось чому широкого розповсюдження набуло будівництво печерних монастирів (віхар) – відлюдних притулків ченців, які зреклися життя суспільства. Однак традиції дерев'яного будівництва виявилися такими стійкими, що навіть у непіддатливих скелях імітувалися дерев'яні конструкції. У камені висікали імітації дерев'яних балок, перекриттів, кронштейни балконів, стояки, повторювали кільовидну форму дахів, яка створювалася гнучкими зв'язаними нагорі бамбуковими кроквами. Та й саме планування монастирів повторювало планування громадських суспільних центрів: келії групувалися навколо центрального майдану або зали.

Характерними для буддійського періоду індійської архітектури (V – III ст. до н. е.) є і молитовні зали – чайтья, що висікалися в скелях і прообразом яких були дерев'яні громадські будинки зібрань. Чайтья у Карлі – найбільша. Її завершений півколом зал, в кінці якого стоїть невелика ступа – символічне поховання Будди, – поділений колонами на три нави і має довжину 38,4 м, висоту – 14 м. Храм народжується немовби в надрах самої природи, а зодчий працює як скульптор, доповнюючи її. Тут кам'яне склепіння також імітує дерев'яні конструкції, а скульптура й архітектура утворюють єдиний сплав, у котрому важко відокремити несомі й несучі частини.

Незчисленні скульптури руйнують площину стіни, позбавляють простір чітких меж. Враження ірраціональності, невизначеності меж простору посилюється поліруванням підлоги храму, яка віддзеркалює стіни й перекриття.

Буддійські монументальні святині часто прикрашали рельєфними чи скульптурними зображеннями засновника цієї релігії – Будди (що означає "просвітлений"). Поступово склалися й три канонічні типи його зображення – сидячого, стоячого й умираючого.

Тип скульптури, де Будда сидить у фронтальній позі споглядання з підібганими під себе ногами, символізує досягнення "просвітління".

В III ст. до н. е. виникла традиція спорудження в місцях, пов'язаних із біографією Будди (він був реальною особою, сином вождя одного племені), та на шляхах віруючих до буддійських святинь різьблених колон – стамбхів. Високі капітелі таких колон прикрашали протоми (фігури, що зрослися спинами) левів. "Лев'яча капітель" – твір глибоко національний за формою і змістом, тому її зображення стало гербом Республіки Індія.

Найбільш раннім типом наземних культових буддійських споруд були ступи, в яких зберігалися реліквії – частини тіла Будди та буддійських святих.

Найбільш відома Велика ступа міститься в Санчі, в храмовому комплексі, де саме в основному й створювався буддійський канон.

Ступа вражає навіть непосвяченого своєю "космічністю". Її купол, прообразом якого був, мабуть, земляний могильний пагорб (до речі, слово "ступа" й означає "поховальний пагорб"), віддзеркалює уявлення індусів про будову всесвіту, як і ряди концентричних мурів.

Водночас форма кулі символізує пустоту (хоча насправді купол суцільний – з сирцю, облицьованого випаленою цеглою й каменем), минущість та ілюзорність земного буття (зовні ступа схожа на водяну бульбашку, що виникає й відразу ж лопається під час дощу). Ступу оточує кам'яна огорожа з чотирма брамами.

Увінчує її квадратний "палац богів", які управляють землею. З центру квадрату вгору підноситься шпиль. На нього нанизані три зонтоподібні горизонтальні перекриття, які символізують три небесних сфери. З вістря шпиля, як вважають буддисти, Будда підноситься в емпіреї нірвани.

Сам купол ступи також розділений на три частини – масивну напівкулясту частину, вузьку середню частину, яку оперізує доріжка для ритуального обходу у напрямі обертання сонця та зірок навколо ступи, й основу.

Колись вкрита побіленим тиньком ступа сліпуче сяяла на сонці, а її шпиль, немов золотий спис, впинався в блакитне небо.

Кам'яні мури ступи імітують дерев'яні огорожі поселень, а її кам'яні брами нагадують ворота індійських поселень. Геть усі вони покриті майстерним декоративним різьбленням. Архітектура тут нерозривно зв'язана зі скульптурою.

Храмовий комплекс у Санчі складається з Великої та малих ступ, монастирських будівель, стовпів.

Після VII ст. ступи в Індії вже не будували. Вони набули поширення в країнах Дальнього Сходу, де з цього часу утвердилася буддійська релігія.

"Молитва з каміння" – так дехто називає індійську архітектуру. Буддисти стверджували, що брати участь у спорудженні храму – рівнозначно молитві. Будуючи, людина спокутує свої гріхи. В деяких районах країни відновили будівництво скельних храмів. Це сталося там, де будівельникам легше було вибрати приміщення у скелі, ніж тесати каміння і перевозити його на далекі відстані поганими шляхами.

До того ж скельні храми немовби втілювали тему черева землі, "світової гори". Входячи в підземний храм, віруючий опинявся в полі інтенсивного впливу містичних сил, наближався до світу предків.

Буддійські ченці, збираючись великими громадами, будували собі в печерах поблизу ступ та місць кремації святих храми й монастирі. Вони вирубувалися у скелі методом "внутрішнього різьблення": спершу вирубувалося приміщення, а потім у його стінах – скульптурні зображення Будди й святих. Коли храм ставав тісним для ченців, поряд із ним вирубували нові печери, внаслідок чого виникали цілі печерні комплекси, як, наприклад, в Еллорі.

Поруч із ними створений наземний храм Кайласанатха. Він теж висічений, але не в товщі гори, а із самої гори. Його творці розуміють тут архітектуру як скульптуру, що зображує священну гору Кайласу, обитель богів (індійський Олімп), а може й "світову гору" Меру. Храм увесь висічено з однієї скелі. Обробка кам'яної глиби йшла від вершини до підніжжя згідно з ретельно розробленим планом. Посередині цоколю храму іде горельєфне зображення триметрових слонів, що наче підтримують масив усього храму.

Величезний храм-гора містить у своєму печерному череві святиню – образ Шіви – бога всього існуючого. Буддизм не боровся з богами, а включав їх у систему природних реальностей цього світу, їх неодмінно зображували в кам'яних композиціях буддійською мистецтва, Шіва зображений танцюючим у своєму небесному чертогу на горі Кайласа в Гімалаях.

Французький скульптор Огюст Роден вважав статуї Шіви "найчудовішим у світі зображенням ритмічного руху". Буддійські печерні храми Еллори викликають глибоку повагу до їх творців. Інколи просто не можна намилуватися вишуканістю форм та декору. Стовбур стовпа тут ніби виростає з чашоподібної, витончено декорованої вази з гірляндами рослин і квітів, що з неї звисають.

Феодальні відносини формуються в Індії, починаючи з IV – V ст. ст., і зберігаються майже до XIX століття. Класову нерівність, розподіл людей на касти освячує брахманизм, який витиснув і поглинув до того часу буддизм. Культові споруди стають більш монументальними, розповсюджуються замість підземних наземні храми. Поступово прості, квадратні за плануванням камери-святині почали перетворювати в більш складні споруди шляхом надбудови східчастих дахів.

У подальшому декоративно-символічні форми в культовому будівництві наростають ще більше. Формується тип баштоподібного храму, який складається з ряду приміщень, мовби нанизаних на загальну вісь. Кожний з храмових об'ємів завершується своїм високим дахом так, що утворюється пульсуючий силует, в котрому домінує головна башта. Складна форма перекриття – це удавані склепіння, які мурують простим напуском горизонтальних шарів. Внутрішні об'єми храмів дуже малі порівняно з їх загальною масою.

Центром храму було невелике темне приміщення (святилище), там знаходилася статуя божества. Святилище сполучалося з залами для жертовних підношень, ритуальних танців і зібрань віруючих. Над святилищем здіймалася найвища башта, над іншими трьома залами – менші башти.

Ці башти являли собою символічні образи священної гори Меру – оселі богів. На півночі Індії вони були здебільшого видовженої жолудевоподібної форми, більш придатної для районів тропічних злив, а на півдні мали вигляд східчастих прямокутних пірамід. Будували храми зазвичай на високому місці й обгороджували прямокутною огорожею.

Стіни храмів були суцільно вкриті рельєфами, статуями і майстерно виконаним різьбленням по каменю. Скульптори відтворювали сцени з легенд і переказів. Вони вміли добре зображувати тварин і людей у русі. Біля храму встановлювали майстерно виліплені статуї слонів і коней, а всередині ставили статуї багатоликих і багаторуких богів, відлиті з бронзи або витесані з каменю.

Храм Муктешвара складається з двох частин: зали й святилища, над яким височить башта - шікхара. За зовнішнім виглядом цей храм з масивними глухими стінами, покритими суцільним візерунчастим килимом декоративного різьблення наближається до творів скульптури.

Над святилищем здіймається висока шікхара, верхня частина якої має параболічний обрис. Завершує шікхару канелюрований диск із вазоподібним шпилем. Покриття над молитовним залом більш низьке, з горизонтально укладених рядів кам'яних плит, які зовні утворюють сплющену піраміду.

Прекрасні пам'ятники середньовічної індійської архітектури, які відзначаються чудовою скульптурою, були побудовані в Кхаджурахо. З них храм Кандар'я Махадео вважають найкращим серед тих, що збереглися на півночі Індії. Він вражає цілісністю усієї композиції, складеної з чотирьох злитих в єдине монолітне ціле об'ємів, здалеку схожих на зростаючі гори.

Не занадто великий храм (його висота 35,5 м), справляє, проте, враження доволі високої споруди, більшої, ніж вона є насправді. Досягнуте це поступовим ритмічним наростанням висоти окремих частин храму у напрямку до шікхари, підкресленим вертикальними членуваннями його масиву. Горизонтальні ж членування тільки ще більше підкреслюють вертикалі. Брила великої шікхари немовби складена з безлічі малих шікхар – порівняння їх із загальним об'ємом також зорово збільшує його. Принцип повторення одного елементу перейнятий із живої природи.

В зовнішніх формах храму помітне намагання продовжити навколишню природу. Храм має вигляд дивовижної купи гігантських кактусів: кам'яні башти тягнуться вгору, набрякають, закінчуються паростками, пуп'янками. Безперервно повторюються різновеликі схожі форми, посилюючі асоціації з ростом рослин.

Храм Кандар'я Махадео присвячений "Велелюбному Великому богові" Шіві. А ще Манасара – автор трактату "Шільпашастра" (І тис. до н. е.) – приписував архітекторам зображувати на храмах сцени з любовних ігор Шіви зі своїми божественними коханими – шакті. З давніх-давен в Індії любов, кохання вважали одним із чотирьох сенсів людського життя. Воно обожнювалося, а тому зображення любовних ігор було розповсюдженим атрибутом культових споруд. Такого безоглядного розпечення пристрастей, таких зухвальства і розкутості кам'яних закоханих, мабуть, не знає світова скульптура.

Відвідувач дивиться на тисячі фігур танцівниць при ранковому, полудневому та передзахідному сонці і бачить, як при грі світла й тіні фігури оживають. Чоловіки і жінки наче рухаються, зображуючи бушуючі пристрасті. В рельєфах передаються всілякі положення фігур, відтворюються найвільніші й важкі мотиви руху.

Вони відзначаються м'якістю форм, гнучкістю. Використовуються канони, штучні закони краси. Жіночі фігури мають надзвичайно тонкі талії, кулясті великі перси, дуже широкі стегна, дуже видовжений розріз очей. Ці особливості й зараз в Індії вважають головними ознаками жіночої вроди.

Можливо, кам'яні пристрасті зображують втіхи, котрі чекають на праведників в їхньому майбутньому. Або, може, навпаки, – це реклама храмових жриць любові, котрі неабияк поповнювали казну? Безперечно одне – підвищена еротичність притаманна всім народам на ранніх етапах їх розвитку. Відтворення потомства в умовах боротьби за існування роду потребувало певної магічної обрядності. Кхаджурахо – воістину царський дарунок Індії всьому світу, бо несе вміння кохати та радіти життю.

Політична роздробленість Індії призвела до вторгнення, починаючи з кінця X століття, військ арабських країн і проникнення в неї архітектури ісламу.

Стародавні традиції продовжують розвиватися на півдні країни. Там феодальна верхівка та жерці володіють неймовірними багатствами і будують величезні храмові комплекси. Комплекс оточувався прямокутною мурованою огорожею і відповідно до його зростання збільшувалася кількість прямокутних концентричних огорож. Їх могло бути до чотирьох і навіть більше. В центрі розміщувався головний храм. До нього проходили через надбрамні башти - гопурами.

Гопурами підкорялися головним осям комплексу. Крім храму до складу комплексу входили ставки для обмивання, стайні для священних тварин, приміщення для прочан, келії ченців, садки, майстерні, господарські будівлі тощо.

План найбільшого з таких комплексів – комплексу в Мадурай – втратив колишню ясність, у ньому спостерігається деяка розкиданість у чергуванні всіх колонних залів, храмів, басейнів та інших будівель.

Комплекс мав сім огорож та дев'ять гопурамів. Зовні гопурами були великі, вишиною до 50 м, але внутрішні приміщення в них були зовсім малі. Гопурами мають характерне завершення, яке нагадує бамбукові дахи. Поверхня їх стін одержує рельєфне й кольорове керамічне облицювання. Вона перевантажена незліченними здрібненими скульптурами, які не пов'язані з архітектонікою будівлі. Це вже, поряд із втратою ясної чіткості загального планування, – ознаки занепаду рівня середньовічної індійської архітектури.

Та все ж таки будівлі в Мадурай свідчать про неабиякі знання майстрів в обробці каменю. Вони розуміли "душу каменю", чудово знали властивості цього матеріалу і вміло їх використовували.

Південно-індійські майстри здавна були знайомі з мистецтвом обробки каменю, особливо граніту, що голосно дзвенить при ударі. В Мадурай можна побачити колони, статуї, жертовні камені, сходи, виготовлені із "співаючого каменю". В умілих руках каменярів граніт після копіткої обробки набував резонуючих властивостей. Після легенького удару, дотику частина блоків починала "гудіти" на низьких октавах, інші чисто й ніжно бриніли, звуки поступово замирали десь у камені.

Одна з таких "музичних" колон прикрашає храм богині Мінакші (в перекладі "Та, що має очі риби") – дружини Шіви – в мадурайському комплексі. Вона водночас і несучий конструктивний елемент і музичний інструмент. Якщо вдарити по ній рукою або якимось легеньким предметом, то залунають звуки…

В індійській архітектурі з'являються також елементи своєрідного ордера. Характерні його риси можна побачити на рисунках від 4.30 до 4.36. Спочатку стовбури колон скельних й наземних храмів досить масивні, але поступово вони стають стрункішими. Колони мають багате різьблене оздоблення. Часто вони вражають різноманітністю й складністю форми і витонченістю профілювання. З часом декорування стає схожим на тонку тканину, що облягає архітектурні форми. Але крізь це тонке скульптурне оздоблення ясно читаються архітектурні членування, профілі, деталі, несуча й вінчаюча частини, тобто цокольна частина стіни й карниза.

Образні форми архітектури Індії нерозривно пов'язані зі скульптурою. У міфологічних художніх образах народні майстри втілювали буяння природи і свої уявлення про будову всесвіту.

В індійській архітектурі дуже рано набули розповсюдження основи геометричного планування, яке поєднувалося з загальною мальовничістю та пластичністю композиції, виробилися загальні будівельні засоби, які були закріплені у спеціальних трактатах.

Архітектура Індії значною мірою вплинула на архітектуру Непалу, Індонезії, Камбоджі та інших країн Південної Азії, а також Китаю.

У свою чергу, окремі території Індії на великі історичні періоди підпадали під вплив інших культур. Так, після вторгнення мусульман вільна частина Індії протягом XIII – XVIII століть перебувала під культурним і художнім впливом арабських халіфатів та ісламських країн Середньої Азії.

Література

Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н. Малая история искусств. История Древнего Востока. – М.: Искусство, 1976. – 290 с., илл.
Бунин А. В. История градостроительного искусства. Том 1. Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма. – М.: Стройиздат, 1979. – 495 с., илл.
Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 1. Архитектура древнего мира. Под ред. О. Х. Халпахчьяна. – М.: Стройиздат, 1970. – 510 с., илл.
Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 9. Архитектура Восточной и Юго-Восточной Азии до середины XIX в. Под ред. А. М. Прибыткова. – Л. -М.: Стройиздат, 1971. – 643 с., илл.
Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 1. Искусство Древнего мира. Под ред. А. Д. Чегодаева. – М.: Искусство, 1956. – 467 с., илл.
Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 2. Книга 2. Искусство Средних веков. Под ред. Б. В. Веймарна и Ю. Д. Колпинского. М.: Искусство, 1961. – 508 с., илл.
Глазычев В. Л. Зарождение зодчества. – М.: Стройиздат, 1984. – 126 с., илл.
Дженкинс Н. Ладья под пирамидой. – М.: Наука, 1986. – 175 с., илл.
Искржицкий Г. И. Рассказ о градостроительстве. – М.: Стройиздат, 1985. – 127 с., илл.
История Древнего мира в трех книгах. Книга 1. Ранняя древность. Отв. ред. И. М. Дьяконов. – М.: Наука, 1989. – 471 с., илл.
Случайные рефераты:
Реферати - Михайло Драй-Хмара. Життєвий і творчій шлях
Реферати - Іван Кочерга
Реферати - Вічна загадка любові (за оповіданням Григора Тютюнника "Зав'язь")
Реферати - Життя і творчий шлях Юрія Клена
Реферати - Голодомор в українській поезій і прозі
Реферати - Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 11
    Гостей: 11
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта