Стан лікувально-профілактичного забезпечення медичної служби ЗС України

Переважна більшість цих госпіталів – малопотужні (від 50 до 150 ліжок) лікувальні заклади, лікувальні відділення яких були укомплектовані за штатом одним – двома лікарями за профілем. Основним призначенням таких військових госпіталів було виконання мобілізаційних завдань – розгортання на воєнний час тих чи інших госпітальних баз.

Починаючи реформування, військово-медична служба, перш за все, звільнилась від військово-медичних частин та закладів, що мали низьку завантаженість та нерозвинуту лікувально-діагностичну базу. Це окремі медичні батальйони, військові лазарети, поліклінічні відділення та госпіталі (1992 військовий госпіталь (м. Лебедин), 747 військовий госпіталь (м. Бердянськ), 1910 військовий госпіталь (м. Броди).

Гарнізонні госпіталі різного підпорядкування на 200 та 150 ліжок, що базувалися у м. Хмельницькому, переформовано у потужний базовий 10 військовий госпіталь 43 РА, з добре збалансованою організаційно-штатною структурою.

Сформовано: гарнізонні госпіталі у м. Ірпінь та м. Севастополь, філію госпіталю в смт. Гончарівське.

Головним військово-медичним управлінням відпрацьовані типові штати головного, базового і гарнізонного військових госпіталів та їх філій. Організаційно-штатна структура зазначених військово-лікувальних закладів максимально збалансована, виходячи із завдань, що на них покладаються.

Розроблена територіальна система медичного забезпечення особового складу Збройних сил України. Військові госпіталі видів Збройних Сил України та оперативних командувань будуть мати жорстку вертикаль підпорядкування з спеціальних питань починаючи з Головного військового клінічного госпіталю і закінчуючи філією військового госпіталю:

ГВКГ - центральний ВГ - базові ВГ - гарнізонні ВГ - філії ВГ

На кожен військовий госпіталь в зоні його відповідальності покладається організація медичного забезпечення особового складу військових частин, закладів та установ в повному обсязі незалежно від їх підпорядкування.

За останні роки у Збройних Силах України захворюваність військовослужбовців строкової служби щодо окремих соціальнообумовлених захворювань майже у 1,4 рази перевищує показники захворюваності серед офіцерського складу та цивільного населення, що пов’язано з незадовільними умовами життя та побуту військовослужбовців строкової служби. Соціально-обумовлена захворюваність серед військовослужбовців строкової служби сягає в цілому до 80% загальної захворюваності, в тому числі до 50% - інфекційні хвороби. За військово-епідеміологічним значенням переважне місце серед інфекційних хвороб займають гострі кишкові інфекції, вірусний гепатит А, короста, дифтерія, які відповідно у 9, 2, 14 та 2,5 рази вище, ніж серед офіцерів та прапорщиків.

За таких умов у відповідності до вимог Закону України 1994 року "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" у першому півріччі 1998 року закінчено реформування державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України, яка функціонує в системі єдиної державної санітарно-епідеміологічної служби України.

Завдяки проведеним заходам 28 санітарно-епідеміологічних закладів різних рівнів підпорядкування (санітарно-епідеміологічні загони видів Збройних Сил, військових оперативних командувань, гарнізонів та санітарно-епідеміологічні лабораторії дивізій) були реформовані та об’єднані в єдину систему державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України та підпорядковані по вертикалі санітарно-епідеміологічному управлінню Міністерства оборони України, яке було сформоване у лютому 1998 року.

В період реформування (1997 рік – 1-е півріччя 1998 року) створена нова організаційно-штатна структура санітарно-епідеміологічних закладів, визначені основні напрямки удосконалення та функціонування системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду у Збройних Силах України та протиепідеміологічного захисту військ (сил).

З цією метою введено в дію:

нові штати санітарно-епідеміологічних закладів;
тимчасове положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства оборони України (наказ міністра оборони України від 22.09. 1997 р. №348), згідно якого санітарно-епідеміологічні заклади виведені з підпорядкування медичної служби видів Збройних Сил і оперативних командувань та перепідпорядковані державній санітарно-епідеміологічній службі Міністерства оборони України;
положення про санітарно-епідеміологічні установи та заклади Міністерства оборони України (наказ начальника ГВМУ МО України від 10.06. 1998 р. №51);
положення щодо розмежування відповідальності медичної служби та санітарно-епідеміологічної служби МО України з питань санітарного та епідемічного благополуччя військ (директива начальника ГВМУ МО України від 10.06. 1998 р № 135/5/1936).
Підсумками реформування санітарно-епідеміологічної служби є наступні позитивні результати щодо організації державного санітарно-епідеміологічного нагляду та проведенні санітарно-гігієнічних заходів з метою забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя військ Збройних Сил України є:

Введення в практичну діяльність територіального принципу проведення кваліфікованих санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в інтересах усіх військових частин, які дислоковані на території відповідальності санітарно-епідеміологічного закладу;
поліпшення оперативного реагування на зміну санітарно-епідеміологічної обстановки;
своєчасне надання інформації про санітарно-епідеміологічну обстановку у військах Збройних Сил першим посадовим особам Міністерства оборони дозволяє своєчасно та більш якісно проводити першочергові профілактичні, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи з метою забезпечення санітарного та протиепідемічного благополуччя військ;
виконання повного комплексу кваліфікованих санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів при чисельності фахівців державної санітарно-епідеміологічної служби міністерства оборони України у 2-рази меншою, ніж передбачено нормативами Міністерства оборони охорони здоров я України.
Ці позитивні моменти відображаються і на кінцевому результаті роботи – інфекційній захворюваності. Так, у 1998 р. майже у 2-а рази зменшилась спалахова захворюваність інфекційними хворобами у Збройних Силах України (кількість захворілих), а кількість спалахів скоротилася на 14%, що є свідченням своєчасного проведення цілеспрямованих протиепідемічних заходів.

Медична служба Збройних сил України на воєнний час має 286 медичних частин та закладів, у тому числі:

евакопунктів (ОК) – 2;
евакопунктів (розподільчих) – 1;
евакопунктів (місцевих) – 5;
госпітальних баз – 16;
військових госпіталів – 22;
військово-польових багатопрофільних госпіталів – 23;
військово-польових авіаційних госпіталів – 4;
медичних бригад – 6;
військово-санітарних підрозділів – 26;
окремих автосанітарних батальйонів – 20;
окремих медичних загонів – 22;
окремих транспортних санітарних авіаційних ескадрилій – 3;
окремих рот авіаційно-технічного забезпечення – 3;
військових санаторіїв – 17;
Українська військово-медична академія – 1;
науково-дослідний інститут проблем військової медицини – 1;
інтернатур медичного складу – 2;
санітарно-епідеміологічних закладів – 28;
поліклінік – 7;
медичних складів – 18;
кафедр екстремальної і військової медицини – 16;
військових представництв – 6;
патологоанатомічних лабораторій – 5;
військово-лікарських комісій – 5;
судово-медичних лабораторій – 5;
станцій переливання крові – 3;
ремонтних груп медичної техніки – 1;
інтернатур медичного складу – 2;
лабораторій авіаційної медицини – 2;
військово-морських лазаретів – 1;
поліклінічних відділень – 1;
інших частин та закладів – 33.
Медичні частини та заклади за підпорядкованістю розподіляються:

Центру – 123

У тому числі:

евакопунктів (розподільчих) – 1;
евакопунктів (місцевих) – 5;
госпітальних баз – 5;
військових госпіталів – 2;
військово-санітарних поїздів – 15;
окремих автосанітарних батальйонів – 7;
окремих медичних загонів – 7;
військових госпіталів – 2;
військових санаторіїв – 12
медичні склади – 4;;
санітарно-епідеміологічних закладів – 19;
кафедр екстремальної і військової медицини – 19;
інших частин та закладів – 19.
Західного ОК – 51

Утому числі:

евакопунктів (ОК) – 1;
госпітальних баз – 5;
військових госпіталів – 13;
військово-санітарних поїздів – 5;
окремих авттосанітарних батальйонів – 6;
окремих медичних загонів – 6;
військових санаторіїв – 1
медичні склади – 3;
інших частин та закладів – 11.
Південного ОК – 61

У тому числі:

евакопунктів (ОК) – 1;
госпітальних баз – 6;
військових госпіталів – 13;
військово-санітарних поїздів – 6;
окремих авттосанітарних батальйонів – 7;
окремих медичних загонів – 6;
військових санаторіїв – 1
медичні склади – 6;
інших частин та закладів – 15.
Північного ОК – 17

У тому числі:

Військових госпіталів – 9;
медичні склади – 3;
медичних бригад – 2;
інших частин та закладів – 4.
ВПС – 16

Утому числі:

центральний військовий авіаційний госпіталь – 1;
військово-польовий авіаційний госпіталь – 4;
військово-медичний центр ВПС – 1;
філія військово-медичного центру ВПС – 1;
лабораторія військової медицини – 2;
санітарно-епідеміологічних лабораторій – 4;
окремих медичних загонів – 3.
ППО – 1

Утому числі

Військовий санаторій – 1.
43 РА – 2

утому числі:

військові госпіталі – 2.
ВМС – 15

У тому числі:

військові госпіталі – 3;
судновий госпіталь – 1;
санітарно-евакуаційні судна – 4;
поліклініки – 2;
медичний склад – 1;
інші частини та заклади – 4.
Медичних частин та закладів:

Постійної готовності – 112
Кадру - 18
Скороченого складу - 33
Формуємих - 130.
Для мобілізаційного розгортання медичної служби Збройних сил України потрібно призвати і поставити в частини і установи 89342 військовозобов’язаних, у тому числі 18721 офіцерів запасу і 18874 одиниць техніки.

Крім того Міністерством охорони здоров’я України в інтересах Збройних сил України формується 118 тилових госпіталів Міністерства охорони здоров’я України.

На протязі 1995 – 1998 років Головним військово-медичним управлінням проводились заходи, щодо оптимізації структури медичної служби воєнного часу, за цей час скорочені 101 медичні з’єднання, частини та заклади, у тому числі:

передових госпітальних баз – 4;
тилових госпітальних баз – 3;
військових санаторіїв – 6;
киснедобувних загонів – 5;
загонів заготівлі крові – 3;
стоматологічних загонів – 3;
окремих медичних загонів – 10;
окремих автосанітарних батальйонів – 1;
військово-санітарних поїздів – 17;
військово-польових авіаційних госпіталів – 8;
окремих транспортних санітарних авіаційних полків – 5;
окремих батальйонів аеродромно-технічного обслуговування – 5;
інших частин та закладів – 31.
Головним військово-медичним управлінням міністерства оборони України розроблена нова система медичного забезпечення Збройних сил України на воєнний час, в основі якої лежить створення на базі лікувальних установ міністерства охорони здоров’я України, Міністерства оборони України, інших силових міністерств, територіальних госпітальних баз. Це дасть можливість скоротити повністю тилові госпіталі міністерства охорони здоров’я України, покращити якість та ефективність надання медичної допомоги пораненим та хворим, їх лікування руйнуватиме системи цивільної охорони здоров’я.

З цією метою підготовлений проект постанови Кабінету Міністрів "Про визначення лікувальних установ, які братимуть участь у наданні медичної допомоги в особовий період".

Проектом передбачається до 2005 року створити територіальні госпітальні бази Міністерства охорони здоров’я України, які братимуть участь у наданні медичної допомоги в особливий період.

Організація управління медичним забезпеченням на особовий період регламентовано директивою Міністра оборони України від 27 травня 1998 року № Д 05 "Про удосконалення організації управління медичною службою Збройних Сил України", якою передбачено створення Центру управління медичним забезпеченням. Схема оперативного зв’язку з військово-медичними частинами і закладами безпосереднього підпорядкування ГВМУ МО України (мирного часу) затверджена начальником генерального штабу Збройних Сил України 28.09. 98 р.

Існуюча донедавна система медичного забезпечення Збройних Сил України на воєнний час є фактично фрагментом системи медичного забезпечення Збройних Сил колишнього СРСР. Основними положеннями даної системи є:

потреба великих затрат ще у мирний час на створення, утримання і постійне оновлення медичного та іншого майна і техніки для великої кількості формувань військово-медичної служби. Досить сказати, що за штатами мирного часу військово-медична служба забезпечення Збройних Сил України має 40 військових госпіталів, на воєнний час повинна була розгортати більше 600 військових госпіталів;
відмобілізування сил і засобів військово-медичної служби в існуючій системі деструктивно впливає на систему охорони здоров’я цивільного населення держави. Так, у воєнний час підлягають мобілізації 63% лікарів-хірургів, які є в системі міністерства охорони здоров’я (5730 чол. Із 9095), а з деяких спеціальностей цей показник сягає 83-85% (нейрохірургів, торакальних хірургів);
лікування практично 100% поранених та хворих, перспективних для повернення до служби, у військово-лікувальних закладах діючої армії.
При цьому мобілізаційний контингент військових лікарів, особливо спеціалістів, за досвідом своєї практичної роботи не відповідає своєму мобілізаційному посадовому призначенню. Поширеним явищем є припис за мобілізаційним призначенням на посади елітного військово-лікарського контингенту (нейрохірургів, торакальних хірургів та ін.) лікарів, які пройшли лише короткочасні курси перепідготовки лікарів або навіть без них і які не мають ніякого досвіду практичної діяльності за своєю військово-обліковою спеціальністю, а тим більше за посадовим призначенням.

Незважаючи на високу затратність, дана система не є і не може бути достатньо ефективною, не може забезпечити належної якості надання медичної допомоги пораненим на війні військовослужбовцям. Складність і громіздкість системи призводить до того, що головні військові лікувальні заклади (військові різного профілю) перетворюються на зібрання випадкових людей, які не мають належного професійно-бойового злагодження, і досягти якого за цих умов наявного рівня професійно-спеціальної підготовки мобілізаційного контингенту практично нереально.

Таким чином, існуюча система медичного забезпечення Збройних Сил на воєнний час не відповідає її фактичним потребам, реальним можливостям держави – як системи охорони здоров’я, так і її економіки в цілому, не забезпечує гарантованої медичної допомоги пораненим та хворим військовослужбовцям.

Тому виникла необхідність докорінної реформи діючої і створення нової системи медичного забезпечення Збройних Сил України на воєнний час.

Її основні засади:

У військовій ланці організація надання медичної допомоги пораненим та хворим у воєнний час значних змін не потребує і буде здійснюватись штатними медичними підрозділами (до бригади включно), нова організаційна структура яких уже розроблена.

У дивізійній ланці на даний час окремий медичний батальйон дивізії потребує реорганізації. Його доцільно мати не як етап кваліфікованої медичної допомоги, а як медичну частину, призначену для евакуації поранених і хворих з частин дивізії та посилення медичними фахівцями медичних пунктів полків.

Надання кваліфікованої медичної допомоги пораненим і хворим під час бойових дій планується здійснювати у військових польових пересувних госпіталях (ВППГ) медичної бригади, які розгортати в інтересах бригад та дивізій розпорядженням старшого начальника медичної. Відповідно реорганізувати медичну бригаду корпусу і мати в її складі військові польові пересувні госпіталі (з розрахунку по 1-2 на дивізію, по 1 на дві бригади та резерв: усього в бригаді 5-7), батальйон медичного підсилення, окремий автомобільний батальйон медичної евакуації, медичний склад і підрозділи управління, забезпечення та обслуговування.

Завершення кваліфікованої медичної допомоги, а головне – надання спеціалізованої медичної допомоги і лікування поранених та хворих військовослужбовців у фронті до цього часу планувалось проводити тільки у військових лікувальних закладах госпітальних баз фронту. За новою концепцією для цієї мети планується широке використання загальнодержавної мережі цивільних лікувальних закладів.

Виходячи з цього, передбачені штатами на воєнний час спеціальні військово-медичні з’єднання – передові і тилові госпітальні бази в іншому їх вигляді підлягають ліквідації і реорганізації.

У зв’язку з цим докорінних змін повинна зазнати госпітальна база. За нових умов вона буде складатись з обмеженої кількості компактних мобільних пересувних госпітальних баз (ПГБ) нової пресувальної організації. У складі такої нової госпітальної бази доцільно мати один військовий польовий сортувальний госпіталь на 500 ліжок, два військових польових госпіталі легкопоранених на 1000 ліжок кожний, два військових польових хірургічних госпіталі на 300 ліжок кожний, один військовий польовий терапевтичний госпіталь на 300 ліжок, один військовий польовий інфекційний госпіталь на 200 ліжок, окрему автомобільну санітарну роту, підрозділи управління, забезпечення і обслуговування.

Більша частина завдань щодо надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги і лікуванню поранених та хворих військовослужбовців в оперативному тилу покладається на цивільні лікувальні заклади, як об’єднані у територіальні госпітальні бази.

Виходячи із експертної оцінки спеціалістів Міністерства охорони здоров’я та ГВМУ МО України одна територіальна госпітальна база повинна займати одну область і у своєму складі мати:

військові лікувально-профілактичні заклади, які дислокуються на її території;
цивільні лікувальні заклади від центральної районної лікарні і вище.
При цьому для лікування поранених та хворих військовослужбовців доцільно виділяти лікувальні заклади у повному складі, а де такої можливості немає – створювати спеціальні відділення місткістю не менше 100 ліжок.

На наш погляд, основу ТерГБ складуть територіальні спеціалізовані госпіталі: хірургічні, травматологічні, нейрохірургічні, торакоабдомінальні, опікові, терапевтичні, психоневрологічні – і обов’язково центр реабілітації.

Для організації роботи ТерГБ необхідно мати управління ГБ, начальником якого доцільно назначити заступника начальника обласного управління охорони здоров’я. Його заступником на воєнний час планується мати кадрового військового лікаря. Ним повинен стати начальник базового та гарнізонного військового госпіталю, який розташований та території ці. ї області. У мирний час останній разом з посадовими особами управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій повинен нести відповідальність за підготовку лікувальних закладів та бази в цілому до роботи у воєнний час.

Для цього в мирний час при базовому ВГ необхідно мати кадр УГБ (3-3 офіцери), який би організував взаємодію з місцевими органами охорони здоров’я щодо підготовки персоналу, приміщень, матеріально-технічних засобів до використання в особливий період, а також проводив мобілізаційну роботу.

Треба сказати, що кожної територіальної госпітальної бази повинен бути визначений ще у мирний час і затверджений відповідними документами МОЗ і МО України.

Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 30 листопада 1998 року № 1894-65 "Про визначення лікувальних установ системи Міністерства охорони здоров’я України,. які братимуть участь у наданні медичної допомоги в особливий період". Таких установ у 19 областях 234 місткістю 101 тис. ліжок.

Таким чином, запропонована система медичного забезпечення ЗС України на воєнний час передбачає мати у своєму складі:

8 медичних батальйонів дивізій;
19 пересувних госпітальних баз;
19 територіальних госпітальних баз;
21 стаціонарний військовий госпіталь;
19 військових багатопрофільних госпіталів;
18 військових санаторіїв;
6 медичних бригад;
19 окремих медичних загонів;
26 військових санітарних поїздів;
20 автомобільних санітарних батальйонів;
28 санітарно-епідеміологічних закладів;
2 загони заготівлі крові;
18 медичних складів;
67 інших військових медичних частин та закладів.
Це дає можливість, не знижуючи якість та ефективність надання медичної допомоги пораненим та хворим, скоротити існуючий комплект військово-медичних частин та закладів на воєнний час на 40%,. військовослужбовців – на 51%, у тому числі лікарів – на 52%, працівників – на 47%.

Основні положення організації медичного забезпечення Збройних Сил України на воєнний час

Найбільш важливе значення для організації медичного забезпечення військ мають санітарні втрати. В оборонній операції вони будуть коливатися від залежності можливостей імовірного противника застосувати найсучасніші зразки зброї, від ступеню інженерного обладнання оборонних позицій наших військ, захисту (укриття) особового складу, можливостей щодо знищення засобів збройної боротьби противника та його особового складу, а також від виникнення та розвитку воєнного конфлікту.

Необхідно сказати, що згідно з розробленими Генеральним штабом основними поглядами на застосування Збройних сил при підготовці та відбитті агресії проти України воєнні конфлікти можуть бути:

низького рівня інтенсивності;
середнього рівня інтенсивності;
високого рівня інтенсивності.
При цьому передбачається, що на відміну від знайомих нам за часів колишнього СРСР показників операцій, при воєнному конфлікті високої інтенсивності складовими частинами операції Збройних Сил є:

загальновійськові операції (тобто операції оперативних командувань до 60 діб, операції армійських корпусів – оборонні до 25 діб, наступальні – до 20 діб);
сумісні операції – повітряна оборонна операція в одному – двох оперативно-стратегічних напрямків до 5-7 діб, протидесантні операції до 15 діб;
бойові дії об’єднань, з’єднань видів Збройних Сил, родів військ та спеціальних військ;
територіальна оборона як особлива форма дій із залученням з’єднань і частин інших силових структур.
Прийняття імовірним противником на озброєння високоточних засобів ураження та боєприпасів об’ємного вибуху, здатність гарантовано уразити цією зброєю на усю глибину оперативної побудови військ обумовлюють значне зростання втрат від звичайної зброї.

При цьому середньодобові санітарні втрати військ оперативного об’єднання (армійського корпусу) під час оборонної операції можуть скласти від 0,. 8% до 1,5% чисельності особового складу, а Збройних Сил – до 0,5%. Так, згідно з розрахунками, проведеними у ході КШВГ "Бар’єр" величина санітарних втрат "Східних" становила трохи більше 200 тис. чол., крім того, санітарні втрати військ силових структур склали більше 20 тис. чол.; на КШВН "Редут" – 190 тис. чол., на КШН "Осінь" - 98 – 150 тис. чол.

При цьому санітарні втрати військ будуть характеризуватися нерівномірністю за оперативними об’єднаннями, за операційними напрямками, часом виникнення. Відмічається тенденція їх перерозподілу за елементами оперативної побудови військ. у сучасній оборонній операції значні санітарні втрати будуть нести й війська другого ешелону оперативної побудови військ об’єднання.

У з’єднаннях, що ведуть оборонні дії на напрямку зосередження основних зусиль противника, санітарні втрати будуть значно більшими, ніж на інших напрямках. Максимальні втрати слід очікувати у перші дні операції під час бою за головну смуту оборони, а також при нанесенні контрудару.

Проведені дослідження, досвід навчань і, особливо, локальних війн останніх років показують, що санітарні втрати у операціях з використанням тільки звичайної зброї, у тому числі її нових зразків, надзвичайно зміняться у якісному відношенні. При цьому різко збільшиться кількість тяжких та дуже тяжких уражень. Вони будуть комбінованими та сполученими. Наприклад, у структурі санітарних втрат від високочастотної зброї дуже тяжкі поранення складуть 70%, тяжкі та середнього ступеню тяжкості – 10-15%. Важливою особливістю таких поранень є те, що вони потребують невідкладного проведення інтенсивної терапії та протишокових заходів з моменту поранення.

Також сильно зросте кількість уражених з бойовою психічною травмою і буде складати у структурі санітарних втрат приблизно 20%, а за результатами війни у зоні Перської затоки серед американських військовослужбовців вони склали 30-32%.

Слід зауважити, що санітарні втрати будуть не тільки серед військ, але й серед особового складу медичної служби. Так, за даними навчань та спеціальних досліджень, втрати медичної служби з особового складу, техніки та майна можуть досягати 15-25%, що негативно відіб’ється на медичному забезпеченні військ. Тому слід завчасно передбачити заходи щодо відновлення системи медичного забезпечення військ у випадку її порушення.

Зрозуміло, що приведені показники можливих санітарних втрат треба розглядати творчо, з урахуванням характеру бойових дій, засобів ураження, що використовуються противником, стану наших військ, кліматогеографічних та інших умов обстановки.

У початковий період ведення бойових дій основу медичних угруповань складатимуть військові госпіталі (40 шт. на 12100 ліжок), окремі медичні батальйони дивізій (не як етапи евакуації), медичні пункти і роти частин та з’єднань бойового спеціального забезпечення, військові санаторії (18 шт. на 10300 ліжок) та інші лікувально-профілактичні заклади. При повному відмобілізуванні комплекту сил та засобів медичної служби, а також з урахуванням ліжок в територіальних госпітальних базах міністерства охорони здоров’я України (19 ТерГБ на 101 тис. ліжок), медична служба буде мати більше 180 ти. Ліжок. Цієї кількості буде достатньо для надання медичної допомоги та лікування поранених та хворих.

Згідно з вимогами запропонованої системи лікувально-евакуаційного забезпечення оборонної операції медичної служби об’єднання треба буде по новому вирішувати питання використання існуючих до початку бойових дій сил та засобів.

Перша медична допомога, долікарська та перша лікарська допомога пораненим та хворим батальйонів, полків, бригад буде надаватися штатними силами та засобами військової ланки.

Військово-польові пересувні госпіталі медичної бригади розгортаються у смузі з’єднань, які вони забезпечують, в готовності до прийняття поранених та надання їм кваліфікованої медичної допомоги. При цьому на кожну дивізію, яка веде бойові дії, виділяється по одному – два ВППГ, а на дві бригади – один ВППГ. з метою безперервного надання медичної допомоги пораненим та хворим у випадку переміщення ВППГ І ешелону в 30-40 км від нього розгортається ІІ ешелон військових польових пересувних госпіталів.

Особовому складу польових органів управління (КП, ТПУ) надають кваліфіковану медичну допомогу в медичних ротах з медичного батальйону підсилення, окремих медичних загонах або в найближчих стаціонарних госпіталях.

Зміст та обсяг роботи етапів медичної евакуації об’єднання можуть різко змінюватися залежно від тактичної та оперативної обстановки. Так, в умовах стабільної оборони та постійної евакуації поранених та хворих в госпітальні бази є можливість надання кваліфікованої медичної допомоги в ВППГ в повному обсязі. При несприятливій обстановці медична допомога на цих етапах медичної евакуації може скорочуватися до проведення невідкладних заходів кваліфікованої медичної допомоги, а при надзвичайних умовах – до заходів першої лікарської допомоги.

І ешелон складають пересувні госпітальні бази (ПГБ), які розгортаються в смузі кожного армійського корпусу на відстані 80-120 км від переднього краю оборони.

У ПГБ І ешелону завершується надання пораненим та хворим кваліфікованої медичної допомоги, а також будуть виконуватися заходи спеціалізованої медичної допомоги,. Відстрочка яких загрожує небезпечними наслідками для життя поранених.

Крім того, в лікувальних закладах І ешелону планується здійснювати тимчасову госпіталізацію нетранспортабельних поранених та хворих, а також лікування поранених з термінами видужання до 25 діб.

ПГБ ІІ ешелону розгортається на відстані до 100 км в глибину країни від І ешелону, та територіальна госпітальна база наступної області від лінії фронту. Обсяг медичної допомоги в лікувальних закладах цього ешелону розширений, а терміни лікування збільшені до 45 діб.

ІІ ешелон ПГБ і ІІ та ІІІ ешелони ТерГБ повинні приймати поранених та хворих як із госпітальних баз І ешелону, так із військових частин, закладів, що розташовані у тилових смугах оперативних об’єднань.

Слід зауважити, що для розгортання пересувних госпітальних баз медичної служби Збройних Сил доцільно завчасно планувати військові містечка, що будуть звільнені військами, а також адміністративні будинки населених пунктів.

Дуже важливе значення в оборонній операції має медичне забезпечення військ при здійсненні ними контрудару, нанесення якого буде поєднуватися з проведенням частиною військ оборонних бойових дій. Під час нанесення контрудару різко зростають санітарні втрати, що викликає необхідність впровадження завчасно створеного резерву сил та засобів медичної служби. Разом з тим до початку контрудару військово-польові пересувні госпіталі будуть заповнені пораненими та хворими. Виникають дуже несприятливі умови для діяльності медичної служби об’єднання. У зв’язку з цим успіх медичного забезпечення військ, що наносять контрудар, визначається наявністю та умілим використанням резерву сил та засобів медичної служби.

При веденні оборонної операції важливим напрямком діяльності медичної служби є робота з профілактики у військах інфекційних захворювань, ліквідації виявлених епідемічних спалахів. При цьому особливу увагу слід приділяти профілактиці кишкових інфекцій, перш за все вірусного гепатиту, дизентерії, черевного тифу,. Паразитарних тифів, а також природно-осередкових інфекційних захворювань, небезпечність виникнення яких у зв’язку з тривалим перебуванням особового складу на одному місці та значним обсягом земляних робіт зростає. велике значення має дійовий санітарний нагляд за утриманням та очисткою території, проведення широкого комплексу дезінфекційних заходів, організація дератизаційних робіт.

Ці та інші заходи медична служба буде здійснювати у тісній взаємодії з медичною службою Прикордонних військ, Національної гвардії, Військ МВС,. Цивільної оборони, з Міністерством охорони здоров’я України.

У сучасних умовах різко зростає роль медичного захисту військ від високотоксичних хімічних речовин та іонізуючих випромінювань при руйнуванні підприємств хімічної промисловості та атомної енергетики. Зараз час на території України знаходиться 5 діючих атомних електростанцій та більше однієї тисячі об’єктів народного господарства, які виробляють, зберігають, використовують у технологічному процесі і транспортують отруйні хімічні речовини.

Небезпечність виникнення аварій на об’єктах хімічної промисловості постійно зростає. Це зумовлено високою щільністю промислових підприємств на території України, застосуванням старих технологій та промислового обладнання, зниження виробничої дисципліни.

Одним з важливих та складних питань організації медичного забезпечення військ у стратегічній оборонній операції є забезпечення медичним майном і технікою. Воно буде залежати від наявності та повноти створених запасів медичного майна (військових, оперативних, Центру), їх якісного стану та ешелонування.

Створені запаси медичного майна і техніки дозволяють забезпечити надання усіх видів медичної допомоги та лікування більше 300 тис поранених та хворих протягом 60 діб. Але дефектура у комплектах складає від 20 до 50%.

Медичне забезпечення військ територіальної оборони організується і проводиться у смугах відповідальності по секторах та зонах за територіальним принципом, із залученням стаціонарної мережі військових госпіталів, медичних складів,. Санітарно-епідеміологічних закладів, та максимальним використанням можливостей місцевих органів охорони здоров’я. Евакуацію поранених та хворих здійснювати санітарним транспортом з’єднань та частин.

Таким чином, запропонована система медичного забезпечення Збройних сил на воєнний час дозволить вирішити поставлені перед військовою медичною службою завдання з меншими затратами людських і матеріальних ресурсів, а головне – з більшою ефективністю і надійністю.