Соціальний стан українського селянства в литовсько-польській добі
Цей процес характеризує увесь перший період литовсько-польської доби й закінчується Люблінською унією - закріпленням селян усіх категорій, що знайшло правне оформлення в III Литовському статуті. На початку доби серед селянства України були ті самі три великі категорії, що й за княжої доби: вільні селяни - смерди; невільники, раби, челядь; селяни напіввільні - закупи.

Вільні селяни мали власні землі, господарства. Спочатку вони зберігали свої права, і їх називали "тяглими", бо вони несли "тягло", та "похожеми", бо мали право переходити з місця на місце. Закон боронив права вільних селян. За вбивство вільного селянина каралося як за вбивство шляхтича, хоч кара була менша. Селянин міг виступати в суді як свідок, міг бути свідком при складанні тестаменту тощо. Головно він мав права ва землю, які базувалися на "Руській Правді": міг її продати, подарувати, заставити, передати в спадщину. Міг викорчувати землю в лісі і володіти нею. Набуття шляхтичем помістя не позбавляло селян права на землю. В селах існували сільські громади. На чолі сільської громади стояв "старець", "отаман", або "староста", а при ньому громадська рада, "добрі люди", або "мужі". Старосту та раду обирали на рік.

Громада відповідала за сплату податків та видання злочинців. Старець з "добрими людьми" мав право суду, який відбувався на громадському вічі, так званім "копа", тому й суд мав назву "копний суд". Деякі громади на підставі привілеїв були вилучені з адміністрації панських і навіть державних уряд. Селяни жили "дворищами" - громадками переважно родичів, хоч могли бути там і сторонні люди; вони мали голову і членів, так званих "поплечників" або "потужників". У всіх офіційних справах уряд рахувався тільки з головою. В дворищі бувало кілька хат, і всі вони перед державою, як цілість, були одиницею оподаткування - "тягла". Земельна посілість дворищ була неоднакова: від 33 моргів (19,5 десятини) до 500 моргів. Кілька дворищ об'єднувалися в село, а кілька сіл становили волость, адміністративну одиницю.

З XVI ст., під впливом польського права, відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю починають вважати належною державі або панам. В судах щораз частіше заперечується право селянина продавати власний ґрунт. Цю практику затвердив у 1588 році III Литовський статут. Бажання держави уніфікувати розмір дворищенського землеволодіння та збільшити тягла селян викликало в 1528 році встановлення "Устави на волоки". Нова система визначила точно розмір "волок" - 33 морги на дворище, себто 19,5 десятин; решту землі, "зайву", переведено на шляхту. На цих землях пани влаштовували свої фільварки, уважаючи відібрані землі за свою власність. До заведення нової "установи" спонукала також зміна в економіці Європи.

В XVI столітті збільшується попит в Європі на збіжжя і викликає прагнення шляхти здобути якомога більше цього збіжжя. "Устава на волоки" значно обмежила права переходу селян. Щоб забезпечити шляхту збіжжям на експорт до Європи, "Устава" встановлювала для селян низку натуральних повинностей. "Путні" бояри та "панцерні слуги" діставали по дві волоки, селяни - незалежно від того, скільки в них було раніше землі - одну волоку на дворище. Спочатку волоки встановлювалося на державних землях, а потім і на панських.

Перші волочні переміри проведено в Білій Русі та Поліссі, потім на Волині наприкінці XVI ст., на Київщині ще пізніше. Залежність селян від панів не обмежувалася виконанням повинностей: держава наділила панів правом суду над селянами, що стало їхнім новим джерелом прибутків. Спочатку це право надавалося лише окремим особам, а з 1457 року його поширено на всіх землевласників. Лише тяжкі злочини залишалося в компетенції державних судів: розбій, наїзд, насильство над шляхтичем, покалічення шляхтича та підпал. Залежно від характеру повинностей, селяни поділялися на три категорії: І. Тяглі селяни, які працювали у пана на ріллі з своєю худобою; таких було найбільше. Спочатку працювали вони 8-10 днів на рік, а далі по 2-4 дні на тиждень. Крім праці в полі були різні податки, які називали по-різному: в Україні - "подимщина", в Білорусі - "посощина".

Грошовий податок, що його збирала держава, називався "серебрщина". Пани платили з населення державі податок ("дякло" та "стації") натурою: сіном, збіжжям, медом, худобою і т. д. По різних землях податки мали різні назви. На Київщині та Волині податки називалися - "поволовщина", а в загальному "стація", це був податок, зв'язаний з обов'язком годувати князя, коли він перебував у певній землі. З переданням прав на селян панам, вони стали щороку збирати "стації": курей, качок, гусей, яйця тощо. Крім того була особиста служба селян: повіз - підвідна, направа шляхів, мостів, сторожівщина (обов'язок відбувати сторожу в степах, у замках), пригін - особиста служба на панському дворі.

Ремісники й службові селяни. Були цілі села колісників, ковалів, пекарів. Вони творили сотні, якими керував сотник. До них належали службові селяни: рибалки, бортники, конюхи, які жили здебільшого біля замків.

Чиншові селяни, або данники платили чинш із своєї власної землі медом, збіжжям, шкірою тощо. Чиншовики були переважно там, де пани не потребували праці на ріллі, але з ростом фільварків чиншовики поволі зникали, і Литовський статут вже майже не знає їх. Невільниками називали колишніх холопів, челядь княжої доби. Одні з них залишилися в попередньому становищі, інші мали власне майно, працювали у панів, дехто навіть переходив до категорії бояр.

Джерела невільництва залишалися ті самі: полон, продаж, крадіж. За литовськими статутами обох редакцій - 1-ої та 2-ої - видана за борги чи продана особа не залишалась невільником навіки, а тільки до часу, поки відробить борг або суму, за яку її продано. На початку XVII ст. невільники злилися з селянами-кріпаками. Окрему групу невільників становили "непохожі селяни", або "отчичі", що жили по окремих господарствах, платили чинш натурою або працею і не мали права виходу. Від звичайних невільників вони відрізнялися тим, що були прив'язані до ґрунту, а не особисто. На підставі волочної системи вони об'єдналися з селянами. Напіввільні люди - закупи, або "люди в пенязіх" - це були ті особи, що взяли гроші в позику і не повернули. Вони залишалися в такому стані до часу, коли повертали борг. Ця категорія теж зникла в XVI ст. і з усіх цих категорій утворилася єдина маса селянства. Окреме місце в Україні належало двом типам сіл - на німецькому і на волоському правах.

Села на німецькому праві з'явилися в XIV ст. Осадник, чи осадчий (німець чи поляк) платив дідичеві абс урядові певну суму грошей і тим набував право "осадити" село, в якому ставав спадковим війтом, начальником громади з належними тому станові прибутками: землею, частиною чиншу та судових оплат. Так він ставав дідичем села та начальником громади. Залюднювалися нові села на німецькому праві в значній мірі німцями. Право, за яким судилося населення, було німецьке. Поволі, в XVI ст., право війтів у "німецьких" селах обмежувалось. Села на волоському праві почали з'являтися в Галичині в 1378 році, коли Владислав Опольський надав своєму слузі Ладомирові Волошинові поле на Сяніцькому Підгір'ї з правом оселити село на волоському праві. Після того число таких сіл зростає. М. Грушевський вважає, що їх було до 400. Принесли цю форму волоські колоністи, які селилися на Самбірщині, Перемищині, Сяніччині.

Наприкінці XVI ст. вони занепадають. Основна відміна сіл на волоському праві була в тому, що їх мешканці не робили панщини, а випасали вівці і ними платили чинш. Осадчими цих сіл були українці, і судилися вони тільки "руським" правом.. Внаслідок Люблінської унії становище селянства значно погіршало. Зросла панщина, яку вимагали вже не з дворища, а з кожного двору, збільшилися натуральні повинності. Без дозволу пана "хлоп" - як стали називати селян - не міг одружитися, а за дозвіл мусів платити; горілку мусів купувати лише в панському шинку, молоти збіжжя - на панському млині. Щороку селянин мусів давати вола, баранів, гусей, курей, свиней, мед, прядиво тощо. Встановлювалося кріпацтво. Кріпацтво виявлялося насамперед у позбавленні селянина права на землю: вся земля вважалася власністю шляхти або церкви. Землі, якими ще не володіли шляхтичі, вважали за нічиї, - так було на Подніпров'ї, і уряд роздавав їх шляхті. Повинності, що їх платили селяни з землі, стали платити з особи селянина.

Панщина в XVII ст. зросла в два-три рази і доходила до 200 днів на рік. На шляхетських соймиках ставили вимогу стабілізувати розмір повинностей, щоб селяни не тікали до інших панів. Панщина тривала від сходу до заходу сонця. Відпочинок давали тільки тоді, коли селянин працював власними кіньми. Утрете селянин втратив право виходу. В Галичині втратив він його наприкінці XV ст., у Великому князівстві - на сто років пізніше. Єдине, що залишилося від свободи селянина, це те, що особисто він не був власністю пана: його не можна було продати без землі, теоретично - його не можна було безкарно вбити. Зростання повинностей, погіршення загального стану селянства викликали різні форми протестів: активні - збройні повстання та пасивні -втечі.

Селянські повстання почалися ще в XV столітті. Перше значне повстання вибухнуло 1490 року під проводом Петра Мухи в Галичині. Воно охопило значну частину краю і було придушене військовою силою. З того часу в Галичині повстання не припинялися. Повстанці, так звані "опришки", ховалися в горах і звідти вчиняли напади на панські маєтки.

В XVI ст. число повстань зростає, і боротьба з ними стає щораз тяжчою. Утечі селян набувають стихійного характеру після Люблінської унії. Це викликало загальне погіршення становища селян, а з другого боку - широку роздачу земель польським панам, які, щоб привабити селян, оголошували "слободи" - звільнення від податків на панщині на 20-40 років. З неймовірною швидкістю залюднювались ці "слободи". Життя на нових місцях було тяжке, бо бракувало реманенту, але приваблювала воля. Виростало нове покоління, незвикле до панщини, до примусу. Тому закінчення пільгових років та поновлення панщини викликало протести і повстання (1570-1590-их років), які щодалі збільшувалися числом і силою.

В 1628 році, коли в латифундіях Вишневецьких на Лубенщині стали вимагати відбування панщини, половина селянської людності втекла до Путивля, на Тиху Сосну, Донець, за московський кордон, на Сейм, верхів'я Псла, на так зване Дике Поле.

У 1630-1640 роках 20.000 селян з Полтавщини - Гадячого, Миргороду, Варви, Лохвиці, Зінькова, Прилук оселилися понад рікою Усердом, під Лівнами, Курськом, Сівськом, Новосилем, Мценськом. Селяни масово йшли також на Запоріжжя.

Варшавський сейм 1597 року проголосив усіх козаків "ворогами держави" і наказав нищити їх. Поразка під Солоницею була одною з найбільших трагедій України, наслідки якої ще довгий час гальмували її дальший розвиток. Проте, не зважаючи на невдачу, залишився фермент, який підтримував опозиційний дух українського населення, а ім'я Наливайка зберегла народна пам'ять, як борця за його свободу.
Случайные рефераты:
Реферати - Значення творчості Т. Г. Шевченка
Реферати - Життя і творчість Михайла Стельмаха
Реферати - Біографія Маланюка
Реферати - Михайло Грушевський
Реферати - Микола Вінграновський
Реферати - Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 55
    Гостей: 54
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта