Система оподаткування на Січі
Окремим аспектом взаємостосунків суб'єктів господарювання - запорожців-зимівчан і владних структур в Запорозьких Вольностях є система оподаткування. Побіжно цього питання торкались відомі дослідники Запорожжя починаючи з А. Скальковського, який головним прибутком Війська вважав царське жалування, а на останнє місце ставив військову здобич. Він між іншим наголошував що ''... податки платили тільки сімейні козаки і поспольство. Вони (податки - О. О.) були постійні і тимчасові.

Постійні податки складали 1 руб. або 1,50 руб. з сім'ї. Д. І. Яворницький в переліку головних Військових прибутків ставить на перше місце військову здобич, а податки на передостаннє місце перед царським жалуванням. Цим підкреслюється, з одного боку, військова основа козацької корпорації, а з іншого - певна незалежність Війська від царської милості. Особливо детально розглядали ці питання дослідники новітнього часу. М. Е. Слабченко описав всі види повинностей на всі категорії населення Вольностей. В. Голобуцький, стисло охарактеризував лише податки посполитих, які накладались Кошем на окрему слободу, а розподіл належав самій громаді даного поселення. Останнє посилання є не зовсім коректним.

З численних ордерів Коша видно, що остаточне визначення суми податку належало місцевій паланковій адміністрації, яка робила це не без участі сільської громади. ''Предлагаем вам (Протовчанському полковнику - О. О.) - говорилося в одному з ордерів, - объехав владения свои налог определить на каждое село смотря по имуществам - хуторам, мельницам, промыслу и другим состояниям кто чего достоин положили реестр и собрали такову расписаную сумму.'' Дійсно, податки з слобод збирали диференційовано.

В 1760 році з 107 ''козаків Самарських при Новоселиці'' зібрано було 147 руб., а з 127 козаків Новокодацьких зібрали 110 руб. Простий підрахунок показує, що на одного козака в першому випадку припадало 72 коп., а в другому 1.15 коп. Але насправді ніякого зрівняння в оподаткуванні не було. Рівень податків певною мірою залежав і від урожайності і взагалі від продуктивності того чи іншого господарства.

Майновий стан кожної сім'ї мав велике значення для визначення розміру податків і тому місцева адміністрація щорічно складала загальний майновий реєстр не тільки всього свого відомства, а й докладний майновий перелік кожного одруженого козака, як це було зроблено в Протовчанській паланці в 1770 році.

Подано розпис по восьми селам трьох категорій населення, що сплачували податки: піших, тяглих і підсусідків, до яких було зараховано і козаків ''... що без найму і в наймах живуть в обивателів. '' ''Полагая на одного тяглого 80 коп., на пішого хату – 30 коп., на підсусідочну сім'ю по полтині, '' а на згаданих козаків по 70 коп. '' Така ж ''роспись'' була зроблена і по селам Орільської паланки, де серед оподаткованих бачимо й Нехворощанський Успенський монастир. В таких "розписах" зустрічаємо й іншу духовну установу - Пустинно-Самарський Миколаївський монастир, який у 1769 році відмовився сплачувати призначений йому податок в 18 крб., що й викликало жваве листування між ним і Кошем.

Таким чином, оподаткуванню підлягали майже всі категорії населення від поспольства до козаків "... що в наймах і без найму живуть в обивателів", і навіть церковні установи та окремі духовні особи. Разом з тим, зимівчаки не сплачували ніяких визначених щорічних грошових податків, принаймні жодного документа про це не виявлено, як не маємо й даних про будь які інші податки і повинності. Щоправда є окремі згадки про постачання до Коша худоби.

Але не ясно, чи з приватних, а чи з військових зимівників вона постачалась і наскільки обов'язковим і регулярним був цей акт з боку приватних осіб. Маємо лиш певні дані про натуральне сезонне оподаткування володарів лодійних млинів. Наприкінці сезону вони поставляли "... самое чистое годное до церкви божией мерою от каждого каменя по бочке коропской пшеничного і 4 коробки житнього." При цьому зборщики часто допускали зловживань, а інколи намагались збирати цей податок грошима: "... по три полтини грошей насильно взяли чего нікогда не було".

Сталий грошовий податок було встановлено лише для володарів шинків - 2,5 руб. з будки, а якщо він з льохом - 5 руб. Крім того саме зимівчаки-підприємці були тим джерелом доходу що платила мито з торгівельних оборудків. Чим активнішими були їх торгівельні зв'язки, тим більший податок сплачувався до Січі й паланкової адміністрації. Для них існували чітко встановлені платежі: - "... за перевіз болшой полской бути з горелкою - 50 коп., за воз пшена й пшеничного борошна за четверной - 25 коп., паровичний і житній - 50 коп. За воз четверной з риби - 30, а паровичний - 50 коп." Все це поділялось на три частини, з яких дві йшло в Січ, на "паламарню і канцелярію", а одна залишалась паланковій адміністрації.

Таким чином, за зимівчаками, як за членами січових куренів можна визнати за основну - традиційну військову повинність, якої багато хто намагався уникнути. Решта податків здіймалась так би мовити за загальним принципом і їх розмір залежав від заможності господарів.

Важливим аспектом для з'ясування рівня оподаткування, були торговельні оборудки з сусідніми народами, які давали Січі найбільші прибутки. Обсяг торгівельних операцій з Кримом сягав багато більше 60 тис. руб. за рік, а з Туреччиною 200-250 тис. руб. За часів Нової Січі сумнозвісний Муравський шлях перетворюється у виключно торгівельний. До нього з правого берега Кінських Вод тулились зимівники запорожців, а з іншого берега - татарські ''кишені". Про налагодження чисто сусідських стосунків між козаками і татарами свідчать численні документи. В них простежується певна зацікавленість і навіть залежність один від одного.

Що ж стосувалося Польщі, то й тут господарські інтереси домінують над традиційним відчуженням. З Правобережжям торгівельні стосунки були далеко не безхмарними, зважаючи на велику кількість пограбованих, а то й просто закатованих запорозьких підприємців польськими урядовцями. Але й при цьому зв'язки Правобережної України з Запорожжям також були не тільки активними, а й життєво необхідними для обох сторін. Цікавим видався й той факт, що ті ж польські шляхтичі намагались рятувати своє майно і худобу від гайдамаків на землях Вольностей.

Товарне господарство давало Січі найбільші кошти. А натуральне господарство дрібних зимівників, де частка найманої праці була незначна, або й зовсім відсутня - було звільнене від будь яких податків. За військовою регулою, яка витікає з інституту батьківства і побратимства, ці господарі повинні були надавати притулок перехожим січовикам і посильним від Війська. Це друга й остання повинність господарів зимівників.

Зробивши висновки про певний автономізм зимівників в устрої Запорозьких Вольностей, слід відзначити і його відносно вільні стосунки з іноземними сусідами. Так, козаки спів-володільці зимівника в урочищі Переволок зверталися до Перекопського каймакана з проханням знайти покрадених у них татарами коней. Недарма серед запорожців була поширена приказка, своєрідна формула успіху: "Хочеш бути багатим - не будуй доброї хати, над границею живи, передержія держи."

Намагання певної частини козаків жити на кордонах спостерігається ще з часів Ласоти. Причому ця частина була більшою за кількість січовиків. А тому слід обережно ставитись до твердження В. Біднова, що над татарським кордоном зимівників було мало. Деякі картографічні дані XVІІІ ст. і археологічні розвідки доводять, що щільність зимівників на прикордонних територіях була ненабагато меншою ніж в північних паланках.

Більше того, маємо певні відомості що навіть цілі слободи запорожців були розташовані далеко від кордонів на територіях татарських кочовищ. І це відбувалося не лише через брак вільних для поселення земель, а також з міркувань ближчого розташування до ринків збуту своєї продукції.

Важливим в цьому відношенні виступало бажання уникнути, по можливості, будь якої влади над собою, навіть влади Січі. Її авторитет падав разом з падінням агресивності південного сусіда, який з огляду на зростаючу російську експансію більше турбувався про збереження свого, а не про загарбання чужого. Січова функція оборонця вже не мала великого попиту, а через це і авторитету. Для його підняття Кіш посилював адміністрування і розсилав погрозливі накази: "... мимо відома своїх курінних і без паспортів Військової канцелярії нікуди не їздити, а хто хоче відлучитися в зимівників, тим також давать білет."

З огляду на все більшу економізацію і демілітаризацію Запорозьких Вольностей, роль Січі, як військового захисника своїх суб'єктів зменшується. Більшу роль починають відігравати загальні економічні закони і зимівник намагається зберегти і закріпити за собою певну автономію. Він, для своїх мешканців починає грати ту ж роль, яку зовсім недавно для них грала Січ - роль захисника і упорядника. Тепер негнучкість старих загальновійськових законів стає на перепоні стосунків між зимівниками і Січчю, якою до того ж понукали до невигідної війни за чужі імперські інтереси.

Не випадково деякі зимівники перетворювалися на бази гайдамацького руху. Руху - опозиційному офіційній Січі. Як свого часу Січ була опозиційна любому уряду, маючи свої мілітарні інтереси домінуючими над інтересами держави-сюзерена, будь то Польща або Московія. Коли їх мілітарні інтереси збігались, то вони були взаємозацікавлені один в одному. А коли ці інтереси не співпадали, то наступала чергова криза у взаємостосунках. Саме цим можна пояснити і факт більш довгого існування зимівників про які згадується аж до 1804 року.

Саме їх, а не Січ завзято боронили ватаги Поляруша, не даючи змоги російським військовим спокійно описувати і розкрадати майно зимівчаків. Саме на зимівники був націлений перший підступний удар царату і їх захоплення зробило Січ абсолютно безпорадною перед військами Текелія. І нарешті, саме зимівники найчастіше згадуються в відомому указі Катерини ІІ, бо вони були одною з головних причин ліквідації Запорозьких Вольностей.

Література

Скальковський А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. -Одесса. 1841. С. 235.
Степовий В (Біднов) Запорожський зімовник. -Катеринослав. 1916. С. 5.
Олійник О. Про локалізацію запорозьких зимівників. //УІЖ № 10-11.1992. С. 123-126.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Марка Вовчок
Реферати - Життя і творчий шлях Миколи Івановича Костомарова
Реферати - Василь Симоненко: життєвий та творчий шлях
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Життя і творчість Павла Филиповича
Реферати - Життя та творчість Михайла Коцюбинського
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 22
    Гостей: 22
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта