Сільська община в 9-10 століттях
В усякому разі, археологічні дані, що характеризують еволюцію поселень східного слов’янства VIII - XII ст., з певністю говорять нам, що велика родина починає розпадатись і що виникають інші суспільно-економічні колективи. Зокрема вивчення городищ, які являють собою місце поселення великих родин, показує, що або городища втрачають це своє значення, перетворюючись у тимчасові пристановища, або навколо них розвивається селище, або виникає велике відкрите поселення, незалежно від городищ.

За обчисленням В. І. Равдонікаса, в лісовій смузі поселень східних слов’ян тільки 30% городищ у тій чи іншій мірі зберігають своє значення. Процес розкладу великих родин повинен був привести до виникнення тільки Сільських общин, бо іншого суспільно-економічного колективу наука поки що не знає. Джерела не дають нам змоги також установити, яка назва була присвоєна сільським общинам. Але в історичній літературі ще за часів слов’янофілів, зокрема В. М. Лешкова, автора роботи "Русский народ и государство [История русского общества и права до XVIII века". - М., 1858], почали обстоювати думку, що сільська община в Київській Русі називалась верв’ю, про яку говориться в Руській Правді.

Проте цю думку заперечив Ф. І. Леонтович, який почав вважати верв задругою, як і верв Полицького статуту. М. М. Ковалевський підтримав і розвинув погляд Леонтовича на основі багатого порівняльно-історичного матеріалу. Енгельс також, обізнавшись з роботами Ковалевського, визнав цілком обґрунтованим існування вервей-задруг у Київській Русі.

М. П. Павлов-Сільванський повернувся до думки, що верв - сільська община. Основним його доводом було те, що в Руській Правді передбачається кругова відповідальність верві, якщо на її території станеться вбивство, а інститут кругової поруки він вважав одною з основних ознак сільської общини. Останнім часом думку про те, що верв - сільська община рішуче підтримує Б. Д. Греков. Він спирається в основному на неможливість застосувати статті Руської Правди про дику виру (тобто грошовий штраф, що стягувався з общини за вбивство людини) до верві як великої родини. Дика вира складається з індивідуальних вкладів у неї, а це примушує припускати індивідуальне господарство членів верві. Б. Д. Греков уважає верв не тільки сільською общиною, а й сільською общиною в процесі її розкладу, бо вклад у дику виру не був обов’язковий для всіх членів верві.

Але при глибшому аналізові доводи його виявляються непереконливими. Насамперед не треба забувати встановленого Леонтовичем факту, що верв Полицького статуту - задруга - велика родина, отже що верв є термін, застосовуваний у слов’янства до задруг, патріархальних великих родин. Тотожність назв ще не означає тотожності інститутів. Але все-таки той факт, що верв’ю слов’яни називали велику родину, має значення, і на нього треба зважати.

Далі, Руську Правду не можна розуміти як збірник звичаєвого права. Це - збірник законів, і до того законів, установлених феодальною владою. Статті Руської Правди, починаючи з Правди Ярославичів, є нові норми, а не констатація встановлених звичаїв.

Урахувавши все це, подивимось, чи є справді серйозні підстави для перегляду поглядів на верв як на велику родину, які з такою силою і з такою чіткістю підтримував Енгельс.

Про верв уперше говориться в Правді Ярославичів в ст. 2 II Серг.: "А иже убьють огнищанина в разбои, или оубийца не ищуть, то вирное платити в ней же вири (треба читати: верві) голова начнеть лежати".

Чи можна на основі цієї статті обстоювати думку, що верв не велика родина, а сільська община? Ніяких підстав немає: верв-задруга мала свою територію, на якій могли знайти труп убитого вогнищанина. Немає нічого неприродного в тому, що князі покладали відповідальність на верв у цілому, як на об’єднаний суспільно-економічний колектив. Адже вира - це різновидність князівського доходу; важливо було насамперед, щоб цей дохід не був втрачений у випадку, якби конкретний убивця не знайшовся.

Подивимось, чи є підстави переглядати погляд на верв як на задругу в результаті аналізу постанов Руської Правди в широких її редакціях. Там є ряд статей, що стосуються до верві: ст. 5 - 11 і 20 III Серг. Спочатку виділимо ті статті, для розуміння яких байдуже, чи є верв задругою, чи сільською общиною. Це - ст. 5, за якою верв відповідає за вбивство княжого мужа і "людина" в розбої в випадку, коли труп буде знайдений на території верві і коли члени верві не хочуть шукати убивцю; ст. 10, за якою люди, тобто члени верві, не платять вири за розбійника, але повинні видати його на "поток и разграбление", і ст. 20, за якою верв не платить "по костех и по мертвеци", "аже имене не ведают, ни знают его". Неважко бачити, що всі ці статті могли бути зрозумілі у припущенні, що верв - велика родина.

Переходимо до розгляду тих статей, які Б. Д. Греков використовує для доказу того, що верв - сільська община. Це статті 6 - 9 і 11 III Серг., тобто ті, де говориться про виплату дикої вири частинами (ст. 6), про участь у виплаті дикої вири головника (ст. 7), про самостійну, без участі верві виплату головництва головником (ст. 8), про умови виплати дикої вири в випадку вбивства під час сварки або на бенкеті (ст. 10), про звільнення верві від виплати дикої вири, якщо головник у неї не вкладеться.

Стаття 6 зовсім не розбиває уявлення про верв як про задругу. Навпаки, зміст її стає зрозумілішим, коли припустити, що верв - задруга. Якби верв була сільською общиною і, до того, общиною великою, а це природно для общини, що вже розкладалась, то незрозуміле, навіщо князівська влада йде на виплату дикої вири частинами, тим більше, що внески на виплату її збирали заздалегідь. Навпаки, коли ми визнаємо верв задругою, то нам стане зрозумілим, чому князівська влада йде на виплату частинами навіть при збиранні внесків дикої вири заздалегідь: верв була незначним колективом, і вимагати виру одразу - це означало б визнати кінець кінцем саму норму нереальною, бо верв, звичайно, не могла її виплатити. Велика територіальна община могла, звичайно, виплатити виру якщо не одразу, то, в усякому разі, не протягом кількох років.

Статті 7 - 9 можна прекрасно зрозуміти, припустивши, що верв - задруга - велика родина. Змістом своїм вони являють не що інше, як розвиток статті про дику виру: вони передбачають окремі випадки виплати цієї вири. Найсерйозніші труднощі для розуміння верві як задруги являє стаття 11 III, яка передбачає можливість індивідуальної відповідальності членів верві в разі, коли вони не вкладуться в дику виру. Ця стаття ніби припускає, що члени верві можуть мати своє індивідуальне господарство, своє, і досить значне, майно, а це неможливе в верві як родинній комуні. Але й тут при ближчому аналізі нетяжко встановити, що й ці труднощі не мають серйозного характеру.

Велика родина давно вже розкладалась у Київській Русі. Цей процес повинен був особливо підсилитись у XII ст., коли феодальні відносини мали вже досить розвинутий характер. Верв, мабуть, у цей період почала розпадатись на патріархальні родини менших розмірів - дворища і печища, які збереглись на півночі Росії в XVI - XVII ст., і в напіврозкладеному вигляді існували і в XIX ст. (вони були досліджені О. Я. Єфименко).

Князі в своїх інтересах намагались використати елементи родових, патріархальних зв’язків у верві, розвинуте колективне почуття її членів, але коли це було в їх інтересах, вони використовували й відносини, зумовлені розпадом верві. Хто міг не брати участі в дикій вирі? Звичайно, найбільш заможні елементи, а не збіднілі члени верві. Князі могли одержувати з цих елементів виру не на виплат, а одразу або великими внесками.

Нарешті, можна навести ще одне міркування на користь того, що верв’ю називалась задруга, велика родина, а не сільська община. Якби верв була общиною, то ця назва збереглась би, поки вона існувала хоч у якійсь одній руській землі. Але нам відомо, що верв у значенні сільської общини не згадується в жодному пам’ятнику. Більше того: цей термін навіть у Руській Правді зникав. Для переписувачів короткої Правди, найдавніший список якої належить до XV ст., цей термін був незрозумілий: переписувач Академічного списку замість "верві" по підчищеному написав "вири", а переписувач Археографічного списку - "верной". Але коли ми будемо вважати верв великою родиною, то природно, що в міру розкладу великих родин і самий термін повинен був зникнути.

Отже всі норми Руської Правди можна буде пояснити, якщо ми вважатимемо верв великою патріархальною родиною, перебуваючою в процесі розкладу і перетвореною в сукупність патріархальних родин менших розмірів, що безпосередньо входили в склад сільської общини. Отже немає підстав для перегляду думки Енгельса.

Але суперечка наша з захисниками погляду на верв як на сільську общину - не тільки термінологічна. Якщо ми визнаємо, що верв - задруга, то це значить, що сільська община складалась з родових колективів, які розкладались, що патріархальні відносини в ній були ще досить сильні. Й сама сільська община розкладалась у дофеодальний період. Цей розклад був зумовлений цілим рядом моментів, відзначених Енгельсом. Тут на першому місці стоїть відділення від сільського господарства ремесла і торгівлі, яке почалось тоді, а це було можливо внаслідок розвитку продуктивних сил; далі йдуть грабіжницькі війни, що збагачували князів і племінну верхівку. Але нам здається, що велику роль у розкладі общини грало і збирання князями данини.

Сільська община була необхідна на даному етапі розвитку продуктивних сил сільського господарства. Вона була "формою землеробського виробництва", що відповідала низькому рівневі техніки.

Великі землевласники, які з’являються в надрах общин, що розкладались, перетворюючись у феодалів, не знищують общинної організації. Вони намагаються використати її як знаряддя свого панування над общинниками, землю яких вони експропріювали. Насамперед вони намагаються перетворити общинні виборні власті в своїх агентів. Далі починають втручатись у розподіл земель і угідь між общинниками, виходячи з міркувань найкращих способів експлуатації того чи іншого селянина. Нарешті, використовують общинну організацію для встановлення інституту кругової поруки.

Особливо були зацікавлені в збереженні общинної організації, як уже об’єднаного колективу, князі. Вони пристосовували встановлення фінансово-адміністративних округ до території общин. В усякому разі, згодом (XII - XIV ст. і пізніше) кожна волость, що складалась з кількох сіл, являла собою общину (волосну общину).

Дрібні феодали, не маючи змоги експропріювати належну всій общині землю, намагаються відірвати частину общинної території і утворити з общинників, що жили на їх землі, нову общину, яку також використовують для затвердження і зміцнення свого панування.
Случайные рефераты:
Реферати - Місце Марка Вовчка в історії розвитку української прози
Реферати - Життя та творчість Миколи Хвильового
Реферати - Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст
Реферати - Л. Мартович – талант могутній, невмирущий
Реферати - Життя і творчість Юрія Яновського
Реферати - Багряний і "Тигролови"
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 14
    Гостей: 14
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта