Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства
Земля — космічна домівка людини. Це земна суша й океан, гори і ріки, пустелі й болота, поля і ліси. Це неповторна природа з її біорізноманіттям, до якого належить найдосконаліше творіння природи — людина. Все живе на Землі існує на дуже тонкому і тендітному шарі — ґрунті. Для землеробів ґрунт асоціюється з полем, лукою, садом.

Ґрунтовий покрив планети і рослини відіграють важливу роль в одержанні ціннішої та життєво необхідної біологічної продукції. Через ґрунт і рослини у процесі фотосинтезу здійснюються акумуляція і розподіл космічної енергії, забезпечується оптимальний баланс кисню в атмосфері. Ґрунтовий покрив є біомембраною й екраном, які утримують у біосфері найважливіші біогенні елементи.

Інтенсивний вплив людини на ґрунт не залишаються без наслідків. Спостерігаються погіршення його водно-фізичних властивостей, дегуміфікація, деградація родючості, підкислення, підтоплення, забруднення. Але глобально негативно діють на ґрунт водна і вітрова ерозії. Через це втрачається верхній найродючіший шар, який у подальшому може відновлюватися протягом десятків, а то й сотень років.

Ерозія призводить до фізичного знищення родючості ґрунтів, дестабілізації нормального круговороту речовини та енергії в біосфері, зниження продуктивності агрофітоценозів, деградації ландшафтів, у тому числі — до знищенню малих річок і в решті-решт — до збіднення біорізноманіття. Тому проблема захисту ґрунтів від ерозії й деградації виходить далеко за межі сільськогосподарського виробництва. В даному аспекті особливого значення набуває впровадження комплексу заходів, які б запобігали розвитку цих негативних процесів і, таким чином, забезпечували сталий розвиток не тільки агросфери, але й суспільства у цілому. В сучасних соціально-економічних умовах, при реформуванні земельних відносин охорона земель та їх раціональне використання набувають все більшого значення, насамперед, як з огляду на необхідність виконання природоохоронного законодавства, так і підвищення продуктивності та конкурентоспроможності сільськогосподарського сектора народного господарства держави.

Ерозійна ситуація на землях сільськогосподарського призначення
Ерозія ґрунтів — наслідок складної взаємодії багатьох природних факторів і господарської діяльності людини. Серед природних факторів важливими є грунтово-геоморфологічні (рельєф місцевості, геологічна побудова, особливості ґрунтового покриву) і біокліматичні (рослинність, кліматичні та гідрометеорологічні умови), які визначають, з одного боку, характер і розвиток рослинності, а з другого — характер опадів, силу й напрямок вітрів, промерзання ґрунту та розміри поверхневого стоку талих і зливових вод та руйнівність дії вітрових потоків. Природні фактори впливають на процеси ерозії в одному або у різних напрямках. Так, якщо ступінь вираженості рельєфу й підвищення інтенсивності опадів та швидкості вітру завжди сприяють посиленню ерозійних процесів, то рослинний покрив може гальмувати їхній розвиток.

На інтенсивність ерозії весною впливає висота снігового покриву, яка змінюється від 10 см і менше в Південному Степу, до 70 см і більше на Поліссі. Відповідно змінюються й запаси снігової води. Висота снігового покриву та запаси води в ньому зменшуються з південного заходу на південний схід. Дружна весна, швидке танення снігу призводять до інтенсивного стоку і руйнування ґрунту. Якщо при сніготаненні ґрунт уже відтав, а плюсові температури підвищуються поступово, ерозійні процеси майже не проявляються. Коли ж ґрунти ще не відтали, дія ерозійних процесів посилюється, і чим інтенсивніше наростають плюсові температури, тим швидше відбувається сніготанення і сильніше проявляються площинна та яружна ерозії.

В Україні більшої шкоди ґрунтам завдають дощові води, особливо зливові. Мільйони тонн змитого й знесеного із схилових земель ґрунту, глибокі яруги — все це починалося з удару краплин об землю. При ударі по відкритій поверхні ґрунтового покриву краплини руйнують ґрунт, частки яких при зливах розлітаються на досить велику відстань — до 1 м у висоту і до 1,5 м в боки. Подальші надходження дощової води формують потоки, які зносять відокремлені частки ґрунту в річки, озера, водойми.

Руйнівна сила дощових крапель залежить від їхнього діаметру і маси. Дуже дрібні дощові краплини мають діаметр від 0,1 до 0,4, середні — від 0,5 до 3–4 мм. Чим більший діаметр, тим важча краплина. При зростанні діаметра у 10–15 разів енергія кожної падаючої краплини збільшується в сотні тисяч разів. У таблиці 4.17 показано взаємозв'язок між собою розміру краплини, її енергії та руйнівного впливу.

4.17. Характеристика ерозійної дії крапель

Найкатастрофічніші для ґрунтового покриву зливові дощі. Їх катастрофічність визначається не стільки кількістю води, скільки інтенсивністю випадання. Інтенсивність опадів оцінюється шаром води, що випала за 1 хв. Чим більший шар опадів за одиницю часу, тим небезпечніші наслідки змиву. Шар опадів в 1 мм становить 1 л їх на кожний квадратний метр або 1000 куб. м на 1 кв. км.

Середня кількість опадів за рік в Україні характеризується такими показниками: на Поліссі (зона змішаних лісів) — 550–650 мм, у Лісостепу — 450–650, Степу — 300–450, на Південному березі Криму — 300–600, у Кримських горах — 900–1100, Карпатських — 1300–1500 мм.

Водна ерозія починає діяти при схилі 0,50. Вітрова ерозія менше залежить від рельєфу місцевості, а більше — від розпиленості ґрунту, його механічного складу і проявляє вплив при швидкості вітру понад 6 м/с. Найважливішими морфологічними показниками рельєфу, які позначаються на інтенсивності ерозійних процесів, є: глибина місцевих базисів ерозії (різниця висот між вершиною вододілу та рівнем води в річці), розчленованість території яружно-балковою мережею, величина балкових водозборів, довжина і крутість схилів.

Височини і гірські схили еродовані значно сильніше, ніж рівнинні території. Особливо інтенсивно проявляються ерозійні процеси на Донецькому кряжі, Приазовській та Придніпровській височинах, Подільському плато і в передгірних і гірських районах Криму та Карпат. Слабо проявляються ерозійні процеси в рівнинних районах Полісся і Лісостепу, на Придніпровській та Приазовській низовинах. При збільшенні крутості схилів еродованість ґрунтів зростає (табл. 4.18). Як правило, схили крутістю понад 10 еродовані більше як на 60%. При цьому середньобагаторічні втрати ґрунту на них перевищують 8 т/га.

4.18. Поширення еродованих ґрунтів на схилах різної крутості, %, і середньорічні втрати ґрунту на них, т/га

Згідно з даними Державного комітету України по земельних ресурсах, станом на 1 січня 1996 року закартографовано 10,5 млн. гектарів (31,7%) еродованих орних земель, із них слабоеродованих — 7,8 млн. гектарів (74,2%), середньоеродованих — 2,2 (21%) і сильноеродовних — 0,5 (4,8%). Площа дефляційно небезпечних орних земель досягає 16,5 млн. гектарів (49,7%).

За експертними оцінками, щорічні втрати родючого шару ґрунту з орних земель становлять 450–600 млн. тонн (табл. 4.19). З родючим шаром ґрунту щороку втрачається від 11 до 20 млн. тонн гумусу, 0,5–0,9 — азоту, 0,4–0,7 — фосфору, 0,72–1,30 млн. тонн калію.

4.19. Розрахунковий рівень втрат родючого шару ґрунту з орних земель від водної та вітрової ерозій

Водна і вітрова ерозії при ігноруванні планування і здійснення комплексу заходів завдають непоправної шкоди сільському господарству, руйнуючи або за короткий проміжок часу фізично знищуючи ґрунти — основний, незамінний засіб сільськогосподарського виробництва, на утворення якого природа витрачає століття. Історія розвитку ерозійних процесів нерозривно пов'язана з історією землеробства, тобто з господарською діяльністю людей.

Вирубування лісів у передгірному і гірському районах та на схилових площах інших територій, надмірне випасання худоби, розорювання цілинних земель, зростання інтенсифікації обробітку ґрунту, застосування рівнинної прямолінійної організації територій на схилових землях, як правило, супроводжуються інтенсивним розвитком водної та вітрової ерозій.

Наявність родючих земель в Україні сприяла надмірній їх розораності. Розораність суші досягла 57, а сільськогосподарських угідь — близько 80%. Внаслідок надмірної розораності земель, наявної рівнинно-прямолінійної організації території на схилах, значної питомої ваги просапних культур, зростання інтенсифікації обробітку ґрунту при високій потенційній небезпеці прояву ерозійних процесів створили умови для інтенсифікації як площинної, так і лінійної ерозій, зниження родючості ґрунтів, особливо на схилах.

Територія України розташована в кількох природнокліматичних зонах — у Степу, Лісостепу, на Поліссі, в передгірних і гірських районах Карпат та Криму, які мають своєрідні зональні особливості факторів розвитку ерозійних процесів. Без знання цих особливостей неможливі планування і проведення комплексу протиерозійних заходів, які б забезпечили зменшення до допустимих рівнів втрат ґрунту від ерозії й одержання прибутків від збереження та відтворення родючості ґрунтів.

При здійсненні земельної реформи, що передбачає перерозподіл земельних угідь між власниками, зміну меж самої території землекористувань, необхідно враховувати потребу дотримання контурно-меліоративної організації території з охопленням цілих водозборів як необхідної умови забезпечення не тільки захисту ґрунтів від ерозії, але й збереження малих річок та інших водних джерел в агроландшафтах. Якщо не дотримуватиметься ця умова у процесі формування нових меж землекористувань, то виправити допущені помилки в майбутньому, при переході земель у приватну власність, буде дуже складно або і неможливо.

Ось чому ерозійною ситуацією в країні повинні досконально володіти власники, користувачі та орендарі земельних ділянок, щоб успішно забезпечувати раціональне використання ґрунтів, збереження й відтворення їхньої родючості для сучасного і прийдешніх поколінь. Службовці владних структур мають володіти ерозійною ситуацією, щоб кваліфіковано здійснювати державне управління та регулювання щодо охорони і раціонального використання земель, збереження й відтворення родючості ґрунтів усіма землекористувачами незалежно від форм власності на землю і господарювання на ній. Але для цього потрібно щоб у процесі проведення земельної реформи діяла ефективна державна політика в галузі охорони та раціонального використання земель, яка передбачала б покладення в основу створення контурно-меліоративної організації території й перехід до планування і реалізації ґрунтоохоронних заходів власниками, користувачами та орендарями земельних ділянок, розробку і запровадження відповідного законодавства та нормативного забезпечення, економічне стимулювання застосування ґрунтозахисної технології вирощування сільськогосподарських культур, створення відповідної Держаної служби охорони ґрунтів при Міністерстві аграрної політики.

Оптимізація структури агроландшафтів
Ландшафт — це природно-територіальні комплекси (ПТК) з одним геологічним фундаментом і близьким генетичним типом рельєфу. Під агроландшафтами (АЛ) за Швебсом Г.І. слід розуміти природно-господарські територіальні системи сільськогосподарського призначення, які складаються з географічної оболонки, що в свою чергу є сукупністю природних елементів із різним ступенем антропогенного навантаження, у тому числі з різною структурою сільськогосподарських угідь.

Агроландшафти формуються в результаті взаємодії природно-потенціальних комплексів (ППК) з усіма ланцюгами системи землеробства, зокрема з інфраструктурою, протиерозійними заходами постійної дії (лісосмуги, протиерозійні гідротехнічні споруди різних типів, межі полів і сівозмін, польові дороги, гідрографічна мережа). Сучасні агроландшафти — складні системи, які створені з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) незначних за площею ареалів лісів, чагарників, лісосмуг, природних лук, боліт, торфовищ та розташованих на їхніх територіях доріг, комунікацій і будівельних споруд.

Структурна організація агроландшафту. Кожний агроландшафт (як і природний) характеризується відносною територіальною замкненістю та наявністю у ньому зон трьох типів:

1. а) зон зв'язування і трансформації енергії та речовини (рілля, ліс, луки);

б) зон транзиту (схилові землі, улоговини і балкові мережі, тимчасові й постійні водні джерела, які становлять гідрографічну мережу ландшафту);
в) зон концентрації та акумуляції речовини й енергії (заплави, стаки, озера, болота).
Виділяються такі рівні структурної організації агроландшафту:

а) з одним замикаючим створом і тимчасовим водотоком (улоговинний водозбір);
б) агроландшафт, що складається з декількох улоговинних водозборів і балок з одним замикаючим створом (балковий водозбір);
в) агроландшафт, який складається з кількох балкових водозборів із наявністю постійного водостоку, боліт, озер, заплави (річковий водозбір).
Названі рівні включають такі морфологічні одиниці ландшафту, як фація, підурочище, урочище, місцевість, які можуть бути використанні при складанні агроландшафтної карти території. Для відображення ландшафтно-територіальної структури проводять агроландшафтне картографування території. В процесі складання ландшафтної карти дають всебічну характеристику території на основі комплексу карт, що розкривають ландшафтно-територіальну структуру.

Вихідними картографічними матеріалами є топографічна карта, ґрунтові карти, агрохімічна інформація, інженерно-геологічні, гідрогеологічні, геоботанічні, геоморфологічні карти, карти землекористування з розміщенням сівозмін.

Характеристика агроландшафтних систем. Для характеристики агроландшафтних систем використовують такі показники: агрокліматичні особливості, геоморфологічну характеристику рельєфу, показники родючості ґрунту, включаючи баланс гумусу, водний баланс території та загальний режим зволоження, характеристику виробничої й меліоративної інфраструктур, інтенсивність прояву водної ерозії, дефляції та інших негативних процесів, які пов'язані з господарською діяльністю, забрудненість ґрунтів важкими металами і радіонуклідами.

Організація землеробства з урахуванням особливостей природних агроландшафтів (на ландшафтній основі) передбачає чітке уявлення про природні та антропогенні ресурси території. Для відновлення родючості середньо- та сильно еродованих ґрунтів доцільно вивести їх із ріллі з подальшим використанням під природні угіддя, у тому числі водоохоронні та рекреаційні зони, розширення заповідних територій різного адміністративного підпорядкування, заліснення й залуження.

Таким чином, за рахунок виведення з обробітку середньо- і сильно еродованих ґрунтів є можливість без зниження продуктивності агроекосистем, суттєво поліпшити структуру агроландшафту, посилити процеси саморегуляції та активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню екологічної рівноваги. Коригування структури сільськогосподарських ландшафтів у бік зменшення їхньої розораності, насамперед за рахунок сильноеродованих і деградованих земель, сприятиме не тільки зниженню інтенсивності ерозійних процесів і непродуктивних втрат азоту, фосфору та калію але й суттєвому поліпшенню водного балансу території, здешевленню ґрунтоводоохоронних заходів. Просторова організація території землекористування в умовах проведення земельної реформи, зокрема фермерських господарств, повинна здійснюватися з урахуванням збереження природних компонентів агроландшафту, в тому числі малих річок, струмків, лісонасаджень, гідротехнічних протиерозійних споруд (валів-терас різних типів), польової гідрографічної мережі, природних та штучно створених водостоків, місць відтворення дикої флори і фауни.

Принципово важливим є не лише визначення оптимального співвідношення угідь, але й мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту. При оптимальному розміщенні ділянок із природною рослинністю можна при їхній загальній меншій площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж при необґрунтованому розміщені таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно більші площі в агроландшафтах.

Отже, проблема оптимального співвідношення природних і господарських угідь включає три важливих завдання: 1) визначення оптимального співвідношення угідь; 2) встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю; 3) планування оптимальної екологобезпечної територіальної структури угідь.

З метою створення ґрунтоводоохороних агроландшафтів високого ступеня саморегуляції з мінімальними витратами енергії і ресурсів, необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб'єкта землекористування, у тому числі й при паюванні, в інтересах, насамперед, збереження природоохоронного каркасу ландшафту як основи сталого розвитку агросфери, поліпшення умов життя людини.

До екологічно стійких чинників в агроландшафтах належать:

оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнта використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;
захист ґрунтів від ерозії та деградації, збереження і відтворення їхніх корисних властивостей;
створення життєвого простору для дикої флори і фауни;
підтримання біорізноманіття, у тому числі збереженням генофонду запилювачів та ентомофагів.
До екологічно нестійких чинників належать:

висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, зокрема водозборів малих річок;
створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території;
ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;
розораність схилів, що прилягають до гідрографічної мережі, природних водостоків і зарегульованих улоговин;
забрудненість ґрунтових і поверхневих вод продуктами ерозії та залишками агрохімікатів, іншими хімічними реагентами;
негативний баланс органічної речовини і біогенних елементів в агроекосистемах.
4.6.3. Основні принципи ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства
Найефективніше забезпечити захист земель від водної й вітрової ерозій та їх раціональне використання й охорону, оптимізувати структуру сільськогосподарських ландшафтів дає можливість введення контурно-смугової системи землекористування. На землях сільськогосподарського призначення цим вимогам відповідає ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території.

Така система землеробства була розроблена в Інституті землеробства у співдружності з іншими науковими установами в 1975–1985 роках і вперше реалізована у практиці на території одного з базових господарств (площа 3,5 тис. гектарів) Обухівського району Київської області. В умовах складного рельєфу та високої потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів і високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва вперше в Україні було здійснено системний підхід до розв'язання проблеми формування екологічно стійких агроландшафтів, запобігання водноерозійним процесам, зарегулювання поверхневого стоку, підвищення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, створення сприятливих умов для відтворення дикої флори та фауни. Ця наукова розробка в 1991 році одержала Державну премію України в галузі науки і техніки.

Основні принципи й ланки ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства показано на рисунку 4.1. Основою цієї системи землеробства є:

диференційоване використання орних земель на території з потенційною високою небезпекою прояву ерозійних процесів та з урахуванням ґрунтоволандшафтних факторів. Це положення реалізується розподілом орних земель на три еколого-технологічні групи:

застосування оптимальної структури посівних площ сівозмін;
перехід від традиційних технологій обробітку ґрунту до ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур стосовно кожної еколого-технологічної групи земель;
виведення із складу ріллі середньо- та сильноеродованих земель на схилах крутістю понад 50, а в окремих випадках на сильноулогованих схилах і понад 30;
досягнення бездефіцитного балансу гумусу й основних поживних речовин та інтегрованого використання органічних і мінеральних добрив, у тому числі соломи, інших рослинних решток та сидератів;
· впровадження контурної організації території орних земель, багаторічних насаджень і природних кормових угідь на схилах із створенням контурно-смугової структури ландшафту;

створення протиерозійних заходів постійної дії (водорегулювальні вали, тераси різних типів, лісосмуги, буферні смуги із багаторічних трав по контурних межах масивів, полів, робочих ділянок, залужених водостоків), а також використання існуючих елементів польової гідрографічної мережі для зарегулювання і нагромадження вологи на схилових ділянках та безпечного відводу надлишку талих і дощових вод у гідрографічну мережу.
Рис. 4.1. Основні принципи і ланки ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства

Контурно-смугова система землекористування передбачає систему взаємозв'язаних протиерозійних заходів щодо зарегулювання поверхневого стоку талих і дощових вод або безпечного відведення його надлишку в гідрографічну мережу з урахуванням рельєфу місцевості та особливостей ландшафту на суміжних територіях. Система протиерозійних заходів проектується і здійснюється на всій водозбірній площі, починаючи від вершини водозбору (вододілу) до днища балок чи заплав річок, забезпечуючи поряд із зарегулюванням поверхневого стоку безпечне скидання в польову гідрографічну мережу надлишку талих і дощових (особливо зливових) вод. У зоні дії вітрової ерозії ця система землеробства передбачає як забезпечення захисту ґрунтів від водної ерозії так і руйнування потоками вітрів та знищення сходів сільськогосподарських культур від засікання дрібноземом.

Контурно-меліоративна система землеробства на землях сільськогосподарського призначення забезпечувала у господарствах України, в яких її впроваджували у 1986–1990 роках, зменшення втрат ґрунту від ерозії до допустимих меж, підвищення його родючості, зростання врожайності сільськогосподарських культур та сталий екологобезпечний розвиток аграрних виробничих систем різної спеціалізації.

Диференційоване використання орних земель. Використання орних земель диференціюється їхнім поділом на три еколого-технологічні групи (ЕТГ). До І ЕТГ належать землі з повнопрофільними і слабоеродованими ґрунтами, розташованими на рівнинах і схилах крутістю до 30, характер рельєфу та якісний стан ґрунтового покриву яких дає змогу вирощувати всі культури, включаючи просапні.

В межах І ЕТГ виділяють дві підгрупи:

1-а — рівнинні землі (схили крутістю до 10) де немає обмежень у виборі напрямків обробітку ґрунту та сівби;

1-б — схилові землі (крутістю 1–30) і ділянки зі схилами крутістю до 10 у середній і нижній частинах водозбору в Степовій і Лісостеповій зонах із великими водозбірними площами, на яких обов'язковий обробіток ґрунту і посівів сільськогосподарських культур упоперек схилів або контурно з допустимим схилом до горизонталей місцевості. У сівозмінах І ЕТГ розміщують інтенсивні зерно-паро-просапні сівозміни, в разі потреби — з максимальним насиченням просапними культурами. Вирощувати всі культури у сівозмінах доцільно за ґрунтозахисними технологіями, забезпечуючи при цьому бездефіцитний баланс гумусу, азоту, фосфору і калію.

До ІІ ЕТГ належать землі, розміщені на схилах крутістю 3–50 у комплексі зі слабо- та середньозмитими ґрунтами. Тут впроваджуються ґрунтозахисні зерно-трав'яні й трав'яно-зернові сівозміни, що мають високу ґрунтозахисну здатність. Розміщувати пари та просапні культури на землях ІІ ЕТГ забороняється. Відтворення родючості ґрунтів досягають насиченням сівозмін багаторічними травами (до 50% і більше), впровадженням ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту і застосуванням підтримуваних доз добрив.

Для диференціації щільності протиерозійних заходів, включаючи агротехнічні, коригування ґрунтозахисних сівозмін (за ступенем насичення багаторічними травами) землі ІІ ЕТГ поділяють на дві підгрупи:

ІІ-а — землі з крутістю схилів 3–50 без чітко сформованих улоговин, їх використовують під зерно-трав'яні сівозміни;

ІІ-б — землі з крутістю схилів 3–50, пересічені улоговинами з середньо- та сильнозмитими ґрунтами, використовують під трав'яно-зернові сівозміни або вилучають з обробітку і зі складу орних земель.

До земель ІІІ ЕТГ належать схили крутістю понад 3–50, із середньо- та сильноеродованими ґрунтами, площі зі слабоеродованими ґрунтами на елювії твердих і піщаних порід, а також зі слабоеродованими, але низькопродуктивними ґрунтами. Їх виводять з обробітку та зі складу орних на постійно з наступним залуженням, включаючи і природне, або залісненням.

Контурно-смугова організація території. Найефективнішого захисту земель від водної та вітрової ерозій досягають при введенні й дотриманні контурно-смугової організації території землекористувань, усієї території України. Контурно-смугова організація території на землях сільськогосподарського призначення проектується і реалізується у межах землекористування з урахуванням організації території прилеглих землекористувань, які мають суміжні єдині водозбірні площі в басейні малих річок, балок і малих водозборів, та максимально враховує наявні існуючі рубежі (шляхи з твердим покриттям, залізниці, земляні вали різних типів тощо), що суттєво впливають на перерозподіл поверхневого стоку талих і зливових вод на водозбірних площах і не підлягають реконструкції.

Основою контурно-смугової організації території є диференційоване розмежування земельних угідь згідно з її грунтово-ландшафтними умовами. Диференціацію, або групування, земель за типом використання здійснюють залежно від величини водозбірної площі, крутості та довжини схилів. Виділяють ЕТГ і підгрупи орних земель, визначають та розміщують масиви й поля сівозмін, ділянки постійного залуження, площі під багаторічні насадження і природні кормові угіддя. Якщо потрібно знизити швидкість стоку талих та дощових вод за рахунок скорочення довжини схилу й ретельнішого врахування принципів ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території, характеру поперечного і поздовжнього профілів схилу, допустимих параметрів відхилення межі ділянок та лінійних елементів від горизонталей місцевості проводять внутрішньопольову організацію території, визначають робочі та технологічні ділянки в середині полів. Це також стосується масивів садів і пасовищ та інших відкритих земельних ділянок.

Лінійні рубежі контурно-смугової організації території розміщують упоперек схилів у напрямку, наближеному до горизонталей місцевості. Загальний напрямок контурного обробітку і розміщення рядків культур у напрямку горизонталей залежать від розташування полів, кварталів садів на схилах, форми рельєфу та крутості схилів. Контурні рубежі фіксують на місцевості засобами постійного впорядкування території (валами різних типів, лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав). При цьому враховують існуючу гідрографічну мережу, яка виконує функції водостоків щодо безпечного скидання надлишку талих і зливових вод (залужені улоговини, днища балок, річки, стави, водойми, озера).

У Степовій і Лісостеповій зонах, де мають місце водна й вітрова ерозії ґрунтів, на землях першої та другої ЕТГ перевагу віддають захисту земель від водної ерозії, тому поздовжні боки полів і лісосмуг у них (навіть на землях підгрупи І-б) розміщують упоперек схилів, по контуру. Заходи проти вітрової ерозії посилюють ґрунтозахисним обробітком із залишенням на поверхні рослинних решток, створенням буферних смуг із багаторічних трав та куліс упоперек основного напрямку шкідливих вітрів.

Контурно-смугова організація території забезпечує підвищення захисних функцій існуючих сільськогосподарських ландшафтів по водозбірних басейнах в межах землекористування у взаємодії з існуючими елементами організації території на водозбірних площах прилеглих землекористувань. Така організація території є одним із найважливіших протиерозійних заходів постійної дії, яка дає змогу зберегти до 50% ґрунту й зумовлює здійснення всіх технологічних операцій упоперек схилу, або по контуру.

Закріплення на місцевості контурної організації території. У комплексі розбивочних робіт закріплюють проектні лінії межовими знаками встановленого зразка. Постійні знаки встановлюють тільки на початку i в кінці проектних ліній у місцях імовірного їх довгострокового зберігання. Криволiнiйнi місця проектних ліній закріплюють тимчасовими знаками на перiод виконання комплексу робіт, щодо їх виносу i закріплення.

Лiнiйнi рубежі (захисні лісосмуги, вали-тераси, вали-дороги, буфернi смуги з багаторічних трав) відмежовують у натурi на їх запроектовану ширину проорюванням борозни з верхнього боку по схилу i наорювання валика трьома проходами вскладок плужними агрегатами з нижнього боку. Для запобiгання лiнiйній ерозiї вздовж борозен зі схилом понад 0,010 роблять розриви верхньої борозни, виглиблюючи плужний агрегат через 50–100 м.

До розробки проектiв на будiвництво гiдротехнiчних протиерозiйних споруд, створення захисних лiсових насаджень по лiнiйних рубежах формують тимчасові буферні смуги з багаторiчних трав. Постiйнi й тимчасові буферні смуги на мiсцi запроектованих лiнiйних рубежiв створюють в період перенесення проектів у натуру. Тимчасові буферні смуги є осьовою лінією при здійсненні топографічних зйомок для розробки робочих проектiв будiвництва гiдротехнiчних протиерозiйних споруд.

Структура посівних площ і сівозміни. Всі сівозміни в контурно-меліоративній системі землеробства базуються на принципах їхньої ґрунтозахисної ролі, оптимального набору і чергування сільськогосподарських культур з урахуванням протиерозійної здатності останніх та розміщення по оптимальних попередниках із дотриманням допустимих періодів повернення культур на попереднє місце вирощування. Загальним принципом формування системи сівозмін із забезпеченням високої продуктивності всіх культур є спроможність їх запобігати ерозійним процесам, ефективно використовувати вологу, відновлювати родючість ґрунту, зокрема підтримувати бездефіцитний баланс гумусу, та створювати оптимальний фітосанітарний стан ґрунту при відносно незначних витратах хіміко-техногенних ресурсів.

Захисна роль сівозмін поряд з протиерозійною здатністю культур забезпечується розміщенням їх упоперек схилів та контурно, застосуванням ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур протягом усього року. В разі потреби цей агротехнічний комплекс доповнюють протиерозійними заходами постійної дії — лісосмугами, водорегулювальними валами різних типів, буферними смугами з багаторічних трав.

На землях І ЕТГ розміщують зернопарові та зернопросапні сівозміни, насичені при необхідності такими просапними культурами, як цукрові буряки, соняшник, кукурудза. Отже, інтенсивне землеробство локалізується на повнопрофільних і слабозмитих високородючих ґрунтах плато й схилових ділянках крутістю до 30 з метою підвищення ґрунтозахисної ефективності польових сівозмін, особливо на полях, зайнятих парами та просапними культурами, застовують смугове розміщення парів і просапних культур із культурами високої ґрунтозахисної здатності або розміщення на них вузьких (в 2–3 проходи посівного агрегату) буферних смуг із багаторічних трав. Для підтримання як мінімум бездефіцитного балансу гумусу в цих сівозмінах використовують усі резерви органічних добрив, у тому числі відходи рослинництва, гній, компости, сидерати. Якщо немає можливості забезпечити бездефіцитний баланс гумусу при зазначених умовах, змінюють набір культур у сівозміні зменшенням питомої ваги просапних і збільшенням зернових колосових, бобових культур і багаторічних трав. Ефективним біотехнологічним засобом захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозій у полях сівозмін є проміжні, післяжнивні й післяукісні посіви.

На землях ІІ ЕТГ із слабо- та середньоеродованими ґрунтами впроваджують зерно-трав'яні сівозміни з насиченням багаторічними травами залежно від складності рельєфу до 40–60% та культурами суцільного посіву — однорічними травами, зерновими колосовими. Землеробство на цих землях базується на біологічних принципах, а гумус відтворюється за рахунок багаторічних трав та рослинних решток, переважно соломи.

На територіях з улоговинним рельєфом і строкатим ґрунтовим покривом, дрібноконтурними ділянками окремо виділяють нееродовані та ерозійно небезпечні ділянки і на них організовують самостійну плодозміну (ротацію культур) у часі без об'єднання елементарних ділянок в окремі поля сівозмін.

Захисна роль рослинності. У природі рослини виконують основну роль у захисті ґрунту від водної та вітрової ерозій. Покритий природною трав'яною і деревно-чагарниковою рослинністю ґрунтовий покрив мінімально зазнає руйнівної шкоди крапель дощу і змиву ґрунту поверхневими водами, а розгалужена її коренева система підвищує протиерозійну стійкість ґрунту. Відмираючи, листя і стебла рослин, їхні корені постійно поповнюють ґрунти органічними речовинами, сприяють нагромадженню гумусу. Мікроорганізми та ґрунтова мезофауна, переробляючи відмерлу органічну масу в доступні для підтримки життєдіяльності рослинного покриву поживні речовини, розпушують ґрунти і підґрунтя, сприяють поліпшенню їхніх агрофізичних властивостей, водопроникненню дощових і талих вод, нагромадженню вологи, створенню сприятливого водно-повітряного режиму для рослин, запобіганню дії ерозійних процесів.

Внаслідок людського фактору, у тому числі зростання питомої ваги розораних земель, періодично, протягом року, збільшуються площі, не покриті рослинністю. Це і поля сівозмін, зайняті чорними парами, й поля, зорані на зяб після збирання врожаю в літньо-осінній період до сівби і розвитку наступних сільськогосподарських культур. На таких відкритих площах, не захищених рослинністю, активно розвиваються ерозійні процеси від дощових і талих вод, шкідливих вітрів, при обробітку ґрунту без здійснення протиерозійних заходів. Відбуваються розмивання та змивання поверхневого шару ґрунту, його руйнування і видування вітрами, особливо під час пилових бур, втрачаються з продуктами ерозії поживні речовини, знижується родючість ґрунтів.

Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства передбачає максимальне використання захисної ролі рослинності впродовж усього календарного року:

в сівозмінах залежно від природних факторів (рельєф місцевості, кількість і характер опадів, напрямок та швидкість вітрів), що зумовлюють розвиток ерозійних процесів, передбачається оптимізація насичення культурами з високою протиерозійною стійкістю, з вилученням на ерозійно небезпечних ділянках зі схилом понад 30 розміщення просапних культур і парів;
на парових площах залежно від зональних природнокліматичних умов використовують сидеральні пари замість чорних;
на чорних парах застосовують розміщення буферних смуг із багаторічних трав і куліс із високостеблих культур, смугове розміщення парів і просапних культур з культурами високої захисної здатності;
Случайные рефераты:
Реферати - Богдан-Ігор Антонич
Реферати - Автобіографічний елемент у ліричній драмі І. Франка "Зів'яле листя"
Реферати - Максим Рильський
Реферати - Життя і творчість Миколи Бажана
Реферати - Життя і творчість Миколи Хвильового
Реферати - Андрій Малишко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія