Розвиток комерційних банків в Україні
Зародження банків і розвиток за роки незалежності. Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов'язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв'язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835-1844 рр. вони завезли туди 500-600 тис. руб. сріблом, а в 1845-1849 рр. - понад 1 млн. руб.

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід'ємною частиною господарського життя України. Їх призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи ("сохранные казны", "приказы общественного призрения") давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень.

Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася ліквідація кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й інші важливі функції, через що разом Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор державного банку Російської імперії. У 1896 р. кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса і Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах і відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібних заощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

Загалом на території України напередодні революції 1917 - 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банківських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через не і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогічним системам індустріальних та індустріально-аграрних країн Західної Європи.

До середини 1920-х років кредитно-банківська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислово і споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи.

Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи роэпочалася на межі 20-30-х років, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспорті й торгівлі припинили існування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х років Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР і трудові ощадкаси.

З січня 1989 р. в республіці починається створення комерційних і кооперативних банків.

На 20 червня 1990 р на території України було офіційно за реєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Самі банки містилися в Києві, на Західній Україні, Південно-Східний Україні і в Криму.

Розвиток сучасної банківської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тоді був прийнятий перший Закон України "Про банки і банківську діяльність".

У формуванні сучасної банківської системи України можна виділити кілька етапів.

І етап - 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганізації. 3 2 жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстровувати комерційні банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

Починається витіснення "міністерського" капіталу - частку капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, державні "Промінвестбанк", "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієнтів.

II етап - 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банків "Другої хвилі". На цьому етапі на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивів із числа діючих банків та внесків підприємств (через скриту форму кредитів) виникає низка комерційних банків. На 07.01. 93 р. Їх було134.

Закономірністю цього етапу було те, що у комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки "міністерського" капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів по акціях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлінні банків.

Саме на цьому етапі спостерігалося масове народження дрібних малопотужних "кищенькових" банків, капітал яких часто становив суму, що не перевищувала вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляціт, примітивно експлуатуючи цей зовнішній фактор.

Ш етап - 1994-1996 роки: перші банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала у часі із призупиненням інфляційних процесів, які були, як зазначено вище, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних баків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами з середини, і це поставило їх на межу банкрутства.

Багатьом з них не вдалося втриматися на цій межі: 1994 року збанкрутило та було ліквідовано 11 банків; 1995 року - ще 20 банків-банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки - "IНКО", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк"; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства.

ІV етап 1996-2001 роки початок стабілізації банківської системи. На цьому етапі було введено в обіг національну грошову одиницю "гривню" Цей етап характеризується посиленням контролюючої і наглядової ролі Національного банку України за діяльність всіх комерційних банків. В цей період відбувається поступове нарощування капіталу банками. Поступово збільшуються об'єми залучення грошових коштів від населення, збільшується кредитний портфель банків.

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори - державні та комбанки. Позичальники - приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об'єктів перейшли до суб'єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців.

У 1991 р. Законами України було легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, який здійснювався до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що комерційний кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 - процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків.

Це привело до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткострокові кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо.

Але з погіршенням умов грошовий оборот через зміну пропозиції грошей (формування готівки та депозиту - додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. ЦБ поєднують риси банківської установи і державного органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ - самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник.

Внаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються із змінами кон'юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. В умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості.

Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній день.

За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційні децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага.

Проблеми вдосконалення комерційних банків

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

Кількісний розвиток комерційних банків відбуватися під впливом економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з'являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів державних підприємств;
захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;
створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та вдосконалення високої стабільності їх роботи.
Враховуючи викладене вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дійовий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріоритетним напрямком у роботі банків є кредитування економіки, перспективи розвитку банківської системи проглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.
Случайные рефераты:
Реферати - Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі
Реферати - Громадська і політична діяльність Миколи Куліша у 1917 – 1920 роках
Реферати - Ідейно–художній аналіз роману І. Багряного "Тигролови"
Реферати - Павло Грабовський
Реферати - Життя і творчість Марійки Підгірянки
Реферати - Микола Вороний
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 8
    Гостей: 8
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта