Роль Національного банку України у системі органів державної влади
Виникнення центральних емісійних банків та загальна характеристика їх статусу. Світова система центральних банків у їхньому сучасному вигляді створена відносно недавно.

До середини XVІІІ ст. комерційні і центральні банки не розрізнялися. З розвитком кредитної системи відбувається процес централізації банкнотної емісії в окремих великих комерційних банках. При цьому монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) поступово закріплюється лише за одним банком. Такий банк у різні часи називався по-різному. Спочатку — емісійним або національним, а згодом — центральним, що відповідало його керівній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни.

Уперше у світовій практиці центральний банк було створено у Швеції (Риксбанк) у 1668 р. Дещо пізніше, у 1694 р., засновано Банк Англії. Проте на той час центральні банки ще не мали виключного права на емісію грошових знаків. Їхні функції відрізнялися від функцій сучасних центральних банків. Так, призначенням Банку Англії спочатку було фінансувати торгівлю і промисловість, Банку Нідерландів — внутрішню і зовнішню торгівлю.

Центральні банки сучасного типу виникли лише в XIX ст. Нині майже в усіх країнах світу функціонують центральні банки. Однак між ними є суттєві відмінності, які пояснюються особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку окремих країн.

Зауважимо, що упродовж 40—50 років XIX ст. відбувалася жвава дискусія щодо переваг централізованої монопольної банківської системи порівняно з системою конкурентних і рівноправних на ринку банків.

Під час дискусії з'ясовувалися не лише сутність понять «вільна банківська система» і «централізована банківська система», а й переваги і недоліки кожної з них. У цій дискусії перемогла, звичайно, найбільш раціональна банківська система, тобто централізована. Значною мірою це пов'язано з необхідністю монополії емісійної діяльності, завдяки якій сучасні центральні банки отримали відповідні функції й особливий статус.

У XX ст. виділення в банківській системі окремої центральної ланки в більшості розвинутих країн світу є не лише природним явищем, а й обов'язковою умовою досягнення вищого економічного розвитку.

Правове становище центральних банків, їхній статус у розвинутих країнах визначаються відповідним законодавством. У більшості країн світу основним правовим актом, який регламентує діяльність центральних банків, є акт вищої юридичної сили — закон.

У законах про банки визначаються їхня структура, основні завдання, функції та компетенція, порядок взаємовідносин з органами законодавчої і виконавчої влади, державними органами управління, а також повноваження держави щодо суб'єктів банківської системи та ін. Закон закріплює повноваження центрального банку як державного емісійного центру. У правових актах, які визначають статус центральних банків, закріплюються також їхні владні повноваження у сферах регулювання грошового обігу, валютних операцій, функціонування кредитної системи тощо.

Центральні банки можуть бути за формою власності державними або акціонерними. Так, у Франції, Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Іспанії капітал центральних банків повністю належить державі. У деяких країнах держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія). У США акціонерами центрального банку (федеральних резервних банків) є тільки комерційні банки. Проте у будь-якому разі держава відіграє головну роль у формуванні органів управління центрального банку.

Суттєво різняться в окремих країнах зміст та форми взаємовідносин і взаємозв'язків між центральними банками та існуючими гілками влади. В економічній літературі виділяються дві моделі таких взаємин. Перша — центральний банк виступає агентом уряду (міністерства фінансів) і провідником його грошово-кредитної політики. Друга — центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без будь-якого впливу з боку урядових органів.

На практиці ці моделі у «чистому вигляді» не функціонують. У більшості країн існують проміжні моделі, які передбачають певні принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком та певний ступінь його незалежності.

Законодавство лише п'яти країн — США, Німеччини, Швейцарії, Швеції та Нідерландів — передбачає підпорядкування центральних банків парламентам. У більшості держав світу центральні банки підпорядковані казначейству або міністерству фінансів.

У законодавстві Великобританії, Франції, Італії, Японії та деяких інших країн передбачено, що міністерство фінансів має право видавати інструкції центральним банкам. Проте такі випадки є надзвичайно рідкісними.

У країнах, де законодавчими актами передбачено підпорядкування центральних банків безпосередньо парламентам, за допомогою відповідних процедур можливе прийняття рішень, якими органи виконавчої влади зобов'язуються сприяти центральним банкам у розв'язанні певних проблем, у здійсненні грошово-кредитної політики. Крім цього, законодавство деяких країн передбачає звітність центральних банків перед парламентами. Наприклад, Федеральна резервна система США подає Конгресу США звіт про свою діяльність двічі на рік. Центральні банки Німеччини і Японії подають звіти у свої парламенти щорічно.

Питання незалежності центральних банків є дискусійним, особливо в країнах з ринковим типом економіки. Для центральних банківських інституцій України воно має не лише теоретичний, а й практичний інтерес. Від відповіді на це питання залежить визначення правового становища, завдань, функцій, повноважень та принципів організації НБУ в майбутньому законі про Національний банк України.

Центральні банки в більшості країн світу постійно користуються підтримкою держави, що дає можливість забезпечити платіжну систему потужними засобами телекомунікації, необхідної для здійснення розрахунків між суб'єктами ринку. Центральні банки спроможні реєструвати усі платіжні операції, якісно проводити зарахування взаємних зобов'язань банків тощо.

Центральний банк здійснює макроекономічний нагляд за функціонуванням всієї банківської системи, а також за діяльністю кожного банку окремо. Завдяки цьому він може оперативно вживати превентивні заходи, спрямовані на стабілізацію фінансового стану учасників ринку платіжних послуг та здійснювати санацію того чи іншого ринку з метою недопущення розладу розрахункової системи через банкрутство або неліквідність її учасників.

Лише центральний банк згідно зі своїм статусом наділений необхідною ліквідністю й абсолютною платоспроможністю. Цим ризик неплатежів при розрахунках з участю центрального банку зводиться практично до мінімуму.

Проте в різних країнах роль центрального банку в розрахунках та їх регулюванні неоднакова. Причини цього різні. Зокрема, чимале значення має рівень кваліфікації учасників платіжних відносин, які проводять розрахункові операції. Є відмінності й у правовій базі та підходах окремих держав до здійснення суб'єктами ринку фінансової діяльності.

Створення Національного банку України і його статус. Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ).

Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"«цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року.

Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради дія Закону України «Про банки і банківську діяльність» поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Було також оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку (Укрпромбанк), Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їхньою мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а також Українське республіканське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій.

Особливо важливим було те, що окремо, в п. З постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"«передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України». Власне, цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави — України.

Цією самою постановою Національний банк України було зобов'язано до 1 травня 1991 р. розробити проект свого Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України. Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалося внести до Верховної Ради України пропозиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду Національного банку України.

Отже, на підставі зазначених вище законодавчих актів було скасовано державну монополію у банківській системі та створено нову дворівневу фінансову систему. Перший рівень — Національний банк України, другий — комерційні банки. Діяльність цих банків тісно взаємозв'язана. Власне, вони утворюють взаємо узгоджену й керовану єдиним органом структуру. Водночас кожна із складових цієї системи функціонує відповідно до законів ринку.

Статус і принципи діяльності Національного банку України визначені Основним Законом держави. Статті, які стосуються функціонування Національного банку, вміщені у двох розділах, присвячених законодавчій і виконавчій владам. Це не випадково, оскільки йдеться про центральний банк держави, який очолює її національну фінансово-кредитну систему.

Національний банк за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.

До повноважень законодавчого органу держави Конституція України відносить призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку України, що здійснює Верховна Рада за поданням Президента України. Крім того, саме Верховна Рада України призначає половину складу Ради Національного банку України, а також заслуховує звіти його голови про діяльність банку.

Інша половина Ради згідно зі ст. 106, п. 12 Конституції України призначається Президентом України. Такий підхід дає можливість двом гілкам влади пропорційно, рівною мірою брати участь у формуванні складу Ради Національного банку України і здійснювати регулятивний вплив держави на фінансово-кредитну політику, її реалізацію. Конституційні засади формування вищого органу управління НБУ, а також його керівництва є прикладом рівноваги двох гілок влади в Україні.

Рада Національного банку України відповідно до ст. 100 Конституції України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Важливо наголосити, що правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді, крім Президента України, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, Конституція наділяє також і Національний банк України (ст. 93, п. 1 Конституції України). Надання цього права Національному банку свідчить про вищий ступінь його значущості у системі державних інституцій.

Суттєве значення для ефективного функціонування НБУ мають його взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України. Ці державні органи проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Голова Національного банку або за його дорученням один із заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів з правом дорадчого голосу. Отже, НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органу виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

Національний банк України як економічно самостійна державна установа здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів. Однак одержання прибутків не є метою діяльності Національного банку. Для забезпечення виконання своїх функцій він має право на придбання та розпорядження рухомим і нерухомим майном.

Кошторис видатків Національного банку на кожний рік затверджується Радою НБУ. Цей самий орган затверджує Основні напрями грошово-кредитної політики Національного банку.

Викладеним вище не обмежуються правові основи функціонування НБУ. Як юридична особа він діє на підставі Статуту Національного банку України, затвердженого постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 р.

Функції Національного банку України. Функції НБУ та його органів є невід'ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України».

Наголосимо, що з моменту введення національної грошової одиниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця — це ознака економічного і політичного потенціалу держави, її незалежності.

Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку.

Національний банк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Це означає, що жоден інший суб'єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію.

Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді положень, постанов керівних органів тощо.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами, напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладено таку важливу функцію, як складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їх аналізу та прогнозування. Значення цієї функції особливе. Адже наша країна наприкінці 1991 р. як нова незалежна держава не мала доступу до іноземних кредитів.

На той час фінансове становище країни погіршила ще й заява Зовнішекономбанку СРСР, який обслуговував зовнішню торгівлю, про те, що понад 7 млрд. дол. США «зникли» і про їхнє використання немає жодних підтверджувальних документів. Понад 1 млрд. дол. США з цієї суми належав українським підприємствам та приватним особам. Зовнішекономбанк також заявив, що він більше не обслуговуватиме виплат, які стосуються зовнішньої торгівлі колишніх радянських республік.

Для міжнародного авторитету Національного банку України велике значення має покладення саме на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк держави здійснює також відповідно до визначених законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль.

Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. їх виконання забезпечується через:

здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;
висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.
Національний банк України може направляти своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вимагати здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати цих перевірок.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

підвищувати норму обов'язкових резервів;
стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;
усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;
відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;
приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.
Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.

Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банку України. Так, він не має права вимагати від банків та інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.

Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зобов'язання комерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов'язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов'язання Національного банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов'язання.

Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Національний банк України визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю.

НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку.

Організаційні основи діяльності Національного банку України. Ефективність функціонування банківської системи України значною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківської системи. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», можливе лише на основі наукового підходу до визначення його організаційної структури та діяльності.

Структура управління є результатом поділу і кооперації праці між службовцями. Її первинними елементами виступають посади, встановлені відповідними правовими актами з чітко визначеним переліком прав та обов'язків осіб, що їх обіймають. Організаційна структура НБУ— це склад його внутрішніх підрозділів та форми їх взаємодії.

У теорії управління до характерних рис організаційної структури відносять, по-перше, роздрібненість (кожний орган складається з низки відособлених частин, під якими розуміють усі його підрозділи (посади)). Так, до складу організаційної структури НБУ входять: керівництво — Голова НБУ, його заступники, правління; структурні підрозділи та їхні керівники.

По-друге, ієрархічність (пірамідальність). Із поглибленням поділу праці всередині кожного органу можуть відділятися нові структурні частини. На певній стадії один керівник уже не в змозі спрямовувати і контролювати діяльність численних виконавців. Колектив службовців стає некерованим, виникає загроза порушення стійкості та єдності в роботі. Усуваються ці суперечності з допомогою проміжних ланок. У НБУ це — директор департаменту, його заступник, начальник управління, завідувач відділу тощо.

По-третє, складність, симетричність і формальність.

Структура може мати і такі риси, як стійкість, надійність, цілісність та ін.

Розглянемо детальніше формальність як характерну рису організаційної структури НБУ. Норми адміністративного права закріплюють кількісний та якісний її «параметри»: чисельність структурних підрозділів (посад), співвідношення посад керівного, оперативного та обслуговуючого персоналу, внутрішньоструктурні зв'язки між ними, відповідні функції, права й обов'язки.

Низка структурно-посадових питань вирішується колегіально. Наприклад, постановою правління НБУ від 5 вересня 1996 р. затверджено структуру центрального апарату НБУ. Відтак структура апарату управління набула нормативної сили, «формального» характеру, відносної незалежності щодо особистих якостей службовців, які обіймають ті чи інші посади. Безперечно, організаційна структура центрального апарату управління НБУ не є сталою, вона може змінюватись у зв'язку із розширенням чи звуженням функцій банку, збільшенням чи зменшенням обсягу виконуваної роботи тощо.

У теорії управління виділяються три основні типи побудови структури органів управління: лінійний, функціональний і змішаний (лінійно-функціональний). За лінійного типу поділ праці відбувається як «по вертикалі», так і «по горизонталі» — між керівниками структурних підрозділів, які перебувають на одному рівні. При цьому у кожного працівника органу є лише один керівник, котрий здійснює керівництво з усіх питань.

За функціонального типу побудови структури поділ праці відбувається відповідно до посадових функцій, причому виконавець підпорядкований одночасно кільком функціональним підрозділам — кожному з певного кола питань. Поєднання лінійного і функціонального принципів в одному органі управління створює самостійний тип структури — лінійно-функціональний.

Кожен із перелічених вище типів структури органів управління має свої переваги й недоліки. Більшість органів державного управління в Україні заснована на засадах лінійно-функціонального принципу. Саме на такій основі побудована структура центрального апарату управління НБУ.

Структура центрального апарату НБУ. Налагодити функціонування системи управління тим складніше, чим вона більша. Управляючі, котрі володіють мистецтвом управління, не випадково віддають перевагу співпраці з нечисленним, але висококваліфікованим апаратом і не підтримують тенденцію до розширення управлінського апарату. Зростання апарату управління в арифметичній прогресії тягне за собою збільшення чисельності внутрішніх взаємозв'язків у геометричній прогресії.

Питанням структури центрального апарату управління НБУ, як і управлінського апарату будь-якого іншого державного органу, присвячено чимало праць у юридичній та економічній літературі. Узагальнюючи пропоновані там дефініції, можна сформулювати поняття структури центрального апарату управління НБУ. Під структурою центрального апарату управління Національного банку слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій і повноважень, покладених на банк, і систему взаємовідносин цих підрозділів.

Структура НБУ та його центрального апарату є чинником, від якого значною мірою залежить як прийняття, так і виконання управлінських рішень у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти. Звичайно, в реалізації цих завдань відповідна роль належить також мережі Національного банку, до якої, крім центрального апарату, входять філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці та підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.

Національний банк України в межах чинного законодавства має право самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших структурних підрозділів та одиниць, а також затверджувати їхні статути і положення.

Нинішня структура центрального апарату НБУ була затверджена, як про це згадувалося, постановою правління Національного банку від 5 вересня 1996 р.

До складу центрального апарату НБУ входять департаменти (валютного регулювання, емісійно-кредитний, банківського нагляду, бухгалтерського обліку, інформації, готівково-грошового обігу, персоналу, економічний, юридичний) та низка інших самостійних структурних підрозділів. В основному їхні функції полягають у виробленні політики центрального банку, проведенні дослідно-аналітичної роботи, здійсненні операцій на кредитному та валютному ринках, а також діяльності технічного та адміністративного характеру.

Поліпшення структури центрального апарату банку у вересні 1996 р. дало можливість удосконалити управлінський процес. Він набув більш системного характеру, підвищилася виконавська дисципліна працівників, що, у свою чергу, позитивно вплинуло на діяльність банківської системи України в цілому.

Функціонування всіх структурних підрозділів центрального апарату НБУ та діяльність їхніх працівників регламентується відповідними положеннями, посадовими інструкціями тощо.

Рада Національного банку. Це — вищий колегіальний орган управління. Особливості його формування випливають із Конституції України (ст. 84, п. 18; ст. 106, п. 12). Суть їх полягає, зокрема, в тому, що одна половина членів ради, як уже зазначалося, призначається Верховною Радою України, а друга — Президентом України.

Члени Ради НБУ, які входять до її складу за посадою, належать до квоти Верховної Ради чи Президента України залежно від того, хто їх призначив на посаду. Раду Національного банку України очолює Голова НБУ. Строк повноважень членів Ради становить 5 років, проте їхні повноваження можуть бути припинені за поданням голови НБУ органом, що їх призначив, у таких випадках:

за власним бажанням, у разі подання письмової заяви про це;
за неможливості виконання своїх обов'язків (у тому числі й за станом здоров'я);
якщо вчинено злочин, установлений вироком суду, що набув чинності;
у разі звільнення з посад осіб, які входять до складу Ради НБУ за посадою.
Вакансії в Раді НБУ заміщуються у порядку, передбаченому Конституцією України.

Оскільки створення Ради НБУ має конституційні засади, її діяльність регламентовано в Законі «Про Національний банк України».

Правління Національного банку України. Діяльність цього органу передбачена Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 10) і Статутом НБУ (ст. 21). Члени Правління призначаються Верховною Радою України за поданням Голови Національного банку. Правління НБУ переважно вирішує організаційні, координаційні і контрольні питання. Так, цей орган розглядає питання організації і здійснення єдиної політики в галузі кредитування, розрахунків, грошового обігу, обліку й звітності, банківського контролю та інші питання діяльності банків.

Правління НБУ розробляє проекти основних напрямів грошово-кредитної політики, прогнози касових оборотів, зведений валютний план, координує діяльність управлінь НБУ на місцях, а також підвідомчих підприємств і організацій.

До повноважень правління НБУ належать також: підбір, розстановка, виховання, підготовка і перепідготовка кадрів; розгляд проектів, постанов та інших нормативних актів НБУ, річного звіту й балансу НБУ, річних звітів про роботу системи банків і зведеного балансу банків України, звітів керівників установ НБУ, структурних підрозділів центрального апарату НБУ. Рішення Правління НБУ з розглянутих питань ухвалюються простою більшістю голосів і оформляються відповідними постановами.

Порядок призначення на посаду Голови НБУ визначено Конституцією України (ст. 85, п. 18). Про це також ідеться в Законі України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 10), а також у Статуті Національного банку України (ст. 20).

Відповідно до Статуту Національного банку до обов'язків його Голови входить насамперед керівництво всією діяльністю банку. У зв'язку з цим на Голову покладено персональну відповідальність за виконання поставлених перед Національним банком завдань. Він має право видавати накази та інші локальні правові акти з питань діяльності НБУ. Голова Національного банку розпоряджається згідно з чинним законодавством усім його майном, дає доручення, встановлює порядок підписання зобов'язань і видання доручень від імені НБУ, а також здійснює представництво за кордоном з усіх питань діяльності Національного банку.

Статутом НБУ передбачено, що Голова вносить зміни в структуру банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком центрального апарату. Він же затверджує штатний розпис центрального апарату, типову структуру управлінь на місцях; призначає посадових осіб НБУ згідно із затвердженою номенклатурою та звільняє їх, установлює посадові оклади, заохочує працівників, які відзначилися своєю працею, накладає дисциплінарні стягнення.

До повноважень Голови Національного банку входить також затвердження положень про структурні підрозділи центрального апарату і про установи НБУ, розподіл обов'язків між заступниками, керівництво всією поточною діяльністю. У разі необхідності Голова Національного банку доручає розгляд окремих питань, які входять до його компетенції, своїм заступникам, керівникам структурних підрозділів центрального апарату, а також керівникам установ НБУ на місцях.

Регіональні управління НБУ. Підрозділами НБУ є його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави, Автономній Республіці Крим та у м. Києві і Київській області. Від імені НБУ його філії здійснюють частину функцій на відповідній території. їхні діяльність та обсяг повноважень регламентуються «Положенням про регіональне управління Національного банку України», затверджене правлінням НБУ від 12 червня 1993 р.

Регіональні управління не наділені правами юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони мають право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорганізація регіональних управлінь здійснюються за рішенням НБУ.

У своїй діяльності регіональні управління керуються законодавчими актами України, Статутом НБУ, постановами правління, наказами, іншими нормативними актами НБУ та «Положенням про регіональне управління Національного банку України».

Регіональне управління НБУ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представляє інтереси управління і НБУ в органах прокуратури, судових, слідчих та інших адміністративних органах.

Національний банк України забезпечує регіональні управління майном, вартість якого відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональні управління розпоряджаються цим майном без обмеження, за винятком споруд і об'єктів, продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональні управління мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України.

Відносини регіональних управлінь з іншими банками, підприємствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням від імені Національного банку України. Відповідальність за укладеними договорами несе НБУ.

Згадане Положення покладає на регіональні управління НБУ низку завдань. До них, зокрема, слід віднести проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення грошового обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, які розробляються НБУ. Регіональні управління здійснюють також контроль за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні та їх прогнозування.

Серед основних завдань регіональних управлінь можна виділити здійснення розрахунків між комерційними банками через кореспондентські рахунки, контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і нормативних актів НБУ та чинного законодавства України, а також проведення емісійно-касової роботи.

З метою раціонального й ефективного виконання своїх завдань регіональні управління мають певні повноваження щодо грошово-кредитного регулювання у сфері організації розрахунків, виконання бюджету, бухгалтерського обліку та грошового обігу, а також валютного регулювання, економічного аналізу й статистики, контролю організації фінансування капітальних вкладень, нагляду і регулювання діяльності комерційних банків, звітності й оброблювання банківської інформації тощо.

Регіональні управління складають зведений фінансовий план внутрішньогосподарської діяльності, визначають плановий прибуток, проводять роботу щодо підвищення рівня рентабельності, здійснюють господарську діяльність згідно з економічними нормативами, затвердженими НБУ. У цій сфері діяльності вони також зобов'язані раціонально використовувати госпрозрахункові фонди, організовувати роботу, спрямовану на підвищення кваліфікації працівників, тощо.

Важливими є повноваження регіональних управлінь у сфері правової діяльності. Зокрема, вони повинні вивчати й узагальнювати практику застосування чинного законодавства, давати банкам кореспондентам роз'яснення щодо нормативних актів НБУ, давати юридичному департаменту НБУ пропозиції стосовно внесення необхідних змін та доповнень у чинні нормативні акти.

За дорученням Національного банку України регіональні управління можуть брати участь у розробленні проектів правових актів, перевірці відповідності вимогам чинного законодавства проектів, угод та інших документів правового характеру. Діяльність регіональних управлінь може бути припинена за рішенням НБУ, яким одночасно визначається порядок використання їхнього майна.

Розглянуті питання дають змогу зробити певні висновки. Ефективна, злагоджена й чітка діяльність банківського апарату значною мірою залежить від точного визначення завдань, функцій і компетенції як усієї системи, так і кожного структурного підрозділу.

Кожний структурний підрозділ чи ланка управлінської системи НБУ повинні так організовувати свою діяльність, щоб максимально ефективно виконувати завдання, покладені на них чинними правовими актами.

Фінанси Національного банку України. Статутом Національного банку України, який затверджений постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 р., визначено, що майно Національного банку складається із фондів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у самостійному балансі Національного банку України (розділ VI, ст. 27).

Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, доходи, одержані від банківської діяльності відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Статутний та резервний фонди є основними фондами банку. Крім того, створюються ще фонди загального призначення.

Доходи і витрати Національного банку України обчислюються щорічно при складанні бюджету банку.

Доходи банку — це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу чи зростання активів, або зменшення зобов'язань, що зумовлюють збільшення капіталу.

Доходи Національного банку підрозділяються за такими ознаками:

І. Процентні доходи. У загальних доходах банку процентні доходи становлять найбільшу частку. Процентні доходи отримуються банком від продажу кредитних ресурсів уряду, надання комерційним банкам короткострокових і довгострокових кредитів через закриті кредитні аукціони, шляхом ломбардного їх кредитування, на підставі договорів «РЕПО». До процентних доходів належать також доходи за розміщеними строковими депозитами та вкладами, а також інші процентні доходи.

II. Комісійні доходи. Це — надходження за надані послуги системи електронних платежів (СЕП) та електронної пошти, за розрахунково-касове обслуговування банків, доходи за операціями з клієнтами НБУ, за операціями на валютному ринку та інші комісійні доходи. Це також результат від торговельних операцій з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами.

Національний банк України на ринку державних облігацій виконує функції агента Міністерства фінансів України з обслуговування випуску облігацій на первинному ринку, надає платні послуги депозитарію комерційним банкам, біржам та позабіржовим фондовим торговельним системам, як дилер на вторинному ринку державних облігацій здійснює їх придбання в інших осіб (учасників біржових торгів) і виступає їх продавцем.

Доходи від операцій на валютному ринку — це проценти за кредити, що надаються Міністерству фінансів України в іноземній валюті, надходження від депозитів, розміщених в іноземних банках та українських банках — резидентах, проценти, які нараховуються за залишками на кореспондентських рахунках НБУ.

Здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків кореспондентів та їх касове обслуговування, ведення рахунків клієнтів і банків кореспондентів — це основні банківські операції НБУ.

Відкриття, обслуговування та закриття поточних рахунків бюджетних установ та організацій, які обслуговуються в регіональних управліннях та установах НБУ, здійснюються на безоплатній основі (безкоштовно). Безкоштовно відкриваються кореспондентські рахунки комерційних банків і субкореспондентські рахунки їхніх філій, ведуться рахунки банків — кореспондентів.

На безоплатній основі здійснюється також касове обслуговування бюджетних установ та організацій, зарахування коштів на рахунки в НБУ (перекази) клієнтів, банків — кореспондентів як бенефіціантів, банків — кореспондентів для зарахування коштів на рахунки їхніх клієнтів, а також списання коштів з їхніх рахунків, здавання надлишків кас, зношених банкнот тощо.

За усі інші банківські операції та послуги визначена плата у вигляді тарифів. Тарифи затверджуються Правлінням банку і є обов'язковими для дотримання регіональними управліннями та установами НБУ.

Так, на платній основі здійснюється:

підкріплення готівкою кас банків (крім видачі готівки підприємствам зв'язку на виплату пенсій);
ведення валютного рахунку іноземного банку — кореспондента;
конверсія валютних коштів;
платежі, негоціація, перевірка або прийняття та відправлення документів;
підтвердження та пролонгація акредитива;
видача іноземної валюти готівкою з рахунків клієнтів та кореспондентських рахунків банків — кореспондентів;
інкасо іноземної валюти готівкою, платіжних та інших документів за дорученням клієнтів;
купівля та продаж іноземної валюти;
обслуговування банку — замовника, який працює безпосередньо з розрахунковою палатою в системі електронних платежів НБУ, тощо.
III. Інші операційні доходи. Це насамперед доходи від діяльності служби інкасації НБУ, яка здійснює інкасацію грошового виторгу, перевезення банкнот і монет та інших цінностей (дорогоцінних металів, каменів тощо).

Доходи обчислюються згідно з угодами з клієнтами та узгодженими з ними калькуляціями витрат.

До інших операційних доходів належать доходи за послуги, що надаються регіональними управліннями й установами НБУ, зокрема, за:

реєстрацію банків, змін та доповнень до їхніх установчих документів, реєстрацію філій банків, змін та доповнень до їхніх положень;
надання банкам ліцензій та дозволів їхнім філіям на здійснення банківських операцій, а також розширення ліцензій та дозволів;
реєстрацію пунктів обміну валюти;
оформлення ліцензії на інвестиції за кордон;
надання ліцензій на відкриття рахунків типу «Н» та типу «П», а також доходи від проданих платіжних засобів та інші операційні доходи.
IV. Інші доходи. Ці доходи формуються від продажу ювілейних монет, випущених НБУ в обіг як засіб платежу, від продажу іншої банківської продукції: акцизних марок, сертифікатів, цінних паперів, візових етикеток, чекових книжок, розрахункових чеків та банкнотного паперу, а також від реалізації основних фондів (засобів, будівель, приладів та устаткування, комп'ютерної й обчислювальної техніки, меблів, транспортних засобів, інструментів, інвентарю тощо), що використовувалися в операційній та не операційній діяльності банку й вивільнилися внаслідок їхнього морального зносу, модернізації та інших факторів.

V. Позареалізаційні доходи Національного банку включають штрафи, пені, неустойки, отримані за господарськими операціями на основі укладених із господарюючими органами, суб'єктами підприємницької діяльності контрактів, угод, договорів, та інші позареалізаційні доходи.

Витрати Національного банку України — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу чи використання активів або виконання заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу.

Витрати Національного банку України поділяються за такими ознаками:

I. Процентні витрати. Вони включають витрати за отриманими Національним банком України кредитами, за строковими депозитами комерційних банків, кредитами, залученими від міжнародних організацій, та інші процентні витрати.

II. Комісійні витрати — це витрати за операціями з банками, за операціями з цінними паперами та на валютному ринку, інші комісійні витрати.

III. Адміністративні витрати. До їхнього складу належать витрати на утримання персоналу (фонд основної та додаткової заробітної плати, внески на державне соціальне страхування, інші обов'язкові нарахування на заробітну плату, матеріальна допомога та інші соціальні виплати, інші витрати на утримання персоналу), витрати на підготовку кадрів та підвищення кваліфікації.

IV. Витрати на службові відрядження.

V. Витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів. Вони пов'язані з проведенням усіх видів ремонтів та обслуговування, утримання автотранспорту, з орендною платою, лізингом та ін.

VI. Експлуатаційні та господарські витрати — включають витрати за опалення, освітлення та водопостачання, на охорону, придбання спецодягу, малоцінних та швидкозношуваних предметів, канцелярські витрати, поштово-телеграфні, витрати на зв'язок, телефонну мережу та захист інформації та ін.

VII. Амортизаційні витрати.

VIII. Витрати, пов'язані з випуском, перевезенням та зберіганням паперових і металевих грошей та за операціями з монетарними металами.

IX. Витрати на обслуговування платіжної системи НБУ, а саме: витрати на SWIFT і на REUTER., на обслуговування телекомунікацій та електронної пошти, на мобільний зв'язок, на реалізацію Державної програми електронних грошей тощо.

X. Інші витрати. До них належать витрати на аудит, на утримання служби інкасації, представницькі витрати, витрати на маркетинг та рекламу, на спонсорство та доброчинну діяльність, спеціальні витрати, пайова участь у будівництві житла, орендні платежі та ін.

XI. Позареалізаційні витрати. Це штрафи, пені, неустойки, сплачені за господарськими операціями, інші штрафи, пені, неустойки, що сплачені, та інші позареалізаційні витрати.

XII. Непередбачені витрати.

XIII. Сплата неосновних податків, зокрема податку на землю, акцизного збору, ПДВ, до Фонду України соціального захисту інвалідів, за нестворені робочі місця та ін.

Усі доходи й витрати банку передбачаються у кошторисі. Кошторис Національного банку України затверджується щорічно в цілому за системою НБУ та окремо за його регіональними управліннями й установами. Фінансування передбачених у кошторисі витрат здійснюється в централізованому порядку.

Одержання прибутку, як уже зазначалося, не є метою діяльності Національного банку. Однак унаслідок виконання своїх функцій НБУ може мати прибуток. Прибуток за рік враховується відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку як різниця між усіма доходами, отриманими протягом року, й усіма витратами (включаючи збитки).

Доходи НБУ, що залишаються після відрахувань до відповідних фондів та створення резервів, після закінчення календарного року надходять у дохід державного бюджету України. Це визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Національний банк України має особливий статус оподаткування, а саме: його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), сплачують до державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному (у разі, коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року.

У разі перевищення за підсумками року затверджених витрат Національного банку України над отриманими доходами дефіцит покривається за рахунок державного бюджету України.
Случайные рефераты:
Реферати - Біографія Маланюка
Реферати - Іван Карпенко-Карий
Реферати - Життя та творчість Михайла Коцюбинського
Реферати - Василь Стус (пошукова робота)
Реферати - Олексій Коломієць
Реферати - Життя і творчий шлях Юрія Федьковича
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта