Ринок фінансових ресурсів і цінних паперів
Розвиток інвестицій в економіці постійно потребує мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових коштів. В економіці, що функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Ринок фінансових ресурсів — це загальне позначення ринків, де виявляються попит і пропозиція на різноманітні платіжні кошти. Структуру ринку фінансових ресурсів схематично ілюструє рис. 13.
Як бачимо, ринок фінансових ресурсів інтегрує кредитний і валютний ринки, а також ринок інструментів власності. Ринок інструментів власності та ринок інструментів позики, що є частиною кредитного ринку, відомі як ринок цінних паперів.
Кредитний ринок — це загальне позначення ринків, де існують пропозиція і попит на різноманітні платіжні кошти. Кредит буквально означає користування певною сумою грошей протягом певного строку.
Кредитний ринок є механізмом, за допомогою якого встановлюють-ся відносини між юридичними особами (підприємствами), які потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які їх можуть надати (позичити) на певних умовах. Він є також одним з головних фінансових джерел для розвитку капітального будівництва. До головних функцій ринку фінансових ресурсів належать:
• об'єднання дрібних грошових заощаджень населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і створення великих грошових фондів;
• трансформація коштів до позичкового капіталу, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капітальних вкладень сфери матеріального виробництва національної економіки;
• надання позик державним органам і населенню для вирішення найважливіших завдань, наприклад покриття бюджетного дефіциту, фінансування житлового і промислового будівництва тощо.
Таким чином, кредитний ринок дає можливість здійснювати нагромадження, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу для капітального будівництва.
Водночас кредитний ринок — це синтез ринку різноманітних платіжних коштів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди підтримуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими закладами), що беруть позики і дають гроші в борг, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, що забезпечують випуск і рух різноманітних боргових зобов'язань, які реалізуються на ринку цінних паперів. Таким чином, кредитний ринок поділяється на два ринки: грошових ресурсів (готівка грошей) і боргових зобов'язань (інструментів позики).
Валютний ринок — це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини між споживачами і продавцями валют. Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної економіки від імпорту і зумовлений її конвертованістю (конвертованість — це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватися на інші валюти). За цілковитої конвертованості національної валюти будь-яка юридична і фізична особа може вільно брати участь у зовнішньоторговельній діяльності, вільно продавати, купувати і обмінювати національну валюту на іноземну за певним курсом без будь-яких обмежень або прямого втручання держави. Що нижчий рівень конвертованості національної валюти, то більшою мірою валютний ринок піддається державному регулюванню (зокрема, встановленню фіксованого курсу національної валюти до інших валют).
Як зазначалося, ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку (ринок інструментів позики, або боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Інакше кажучи, цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних. До інструментів позики належать передусім облігації, векселі, ощадні сертифікати; до інструментів власності — усі види акцій; до гібридних інструментів — цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції та конвертовані облігації); до похідних інструментів — варанти, опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку працює з позиковим капіталом, тоді як ринок інструментів власності — з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у капіталі компанії.
Ринок цінних паперів, що формується в Україні, охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських і місцевих) позик і позик підприємств, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів і векселів, приватизаційних паперів.
Окрім перелічених видів цінних паперів, які за економічною природою є "фіктивним капіталом першого порядку", у практиці фондової торгівлі широко використовуються також похідні цінні папери ("фіктивний капітал другого і третього порядку") — депозитні розписки, варанти, сертифікати інвестиційних фондів і компаній, опціони і ф'ючерси. Зазначимо, що згідно з Указом Президента України інвестиційні сертифікати належать до цінних паперів.

Ризик інвестування

Ринок цінних паперів породжує інвестиційний ризик. Суть інвестиційного ризику полягає у ризику, по-перше, втрати вкладеного (інвестованого) капіталу і, по-друге, втрати (неодержання) очікуваного доходу.
Здійснюючи інвестування, розумний інвестор насамперед виходить з міркувань безпеки і лише потім — з розрахунку на одержання майбутнього прибутку. Ринковий ризик якраз і пов'язується з можливою втратою первісного капіталу, що є наслідком несприятливого руху ринкових цін на ринку цінних паперів. Специфіка ринкового ризику полягає в тому, що він, як правило, не пов'язаний безпосередньо з економічною ситуацією на підприємстві. Серед факторів, що впливають на ринкову вартість акцій підприємства, можна виокремити як пов'язані з ним, так і незалежні: дивідендна політика і розмір відсоткової ставки, страйк і біржова спекуляція, зміна цін на золото і нерухомість, оголошення результатів виборів у країні, хвороба президента тощо.
Покупцями фінансових інструментів на ринку цінних паперів можуть бути інвестори, спекулянти (арбітражери) або гравці. Інвестор, як правило, вкладає гроші на тривалий час і розраховує на одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а тому намагається максимально зменшити ризик втрати вкладеного капіталу. Спекулянти (арбітражери) — як правило, юридичні особи — торгівці цінними паперами, інвестиційні банки та інші інститути, що розраховують на одержання доходу внаслідок одноразових угод на різноманітних сегментах ринку. Маючи повну інформацію про стан ринку, вони практично виключають ризик.
Гравці ризикують, сподіваючись угадати тенденції зміни курсу фінансових інструментів, і збільшують на цьому суми вкладених грошей.
За такої різноманітності формалізованих і неформалізованих факторів та умов доходимо висновку, що коливання ринкових курсів цінних паперів, у принципі, є випадковим процесом. А така випадковість означає, що ніхто не може "перемогти" ринок, за винятком щасливої випадковості або наявності конфіденційної, важливої для емітента інформації.
Загалом, будь-які інвестиції містять елементи ризику. Однак він неоднаковий при купівлі різних видів цінних паперів і прямо пов'язується з розміром очікуваних доходів. У табл. З наведено інформацію про співвідношення ризику і доходу за видами цінних паперів або вкладів на основі досвіду США.
Як бачимо, ризик втрати капіталу безпосередньо залежить від ринкового ризику і бізнес-ризику, а ризик втрати очікуваного доходу — від відсоткового ризику і ризику зміни купівельної спроможності грошей.
Бізнес-ризик виявляється у спроможності підприємства підтримувати рівень доходу на вкладений капітал. В умовах акціонерного товариства — це можливість підтримувати дохід на акцію на незмінному рівні.
Бізнес-ризик виникає тоді, коли комерційна і господарська діяльність компанії виявилася менш успішною, ніж була раніше або очікувалася. Наприклад, може зменшитись обсяг реалізації через те, що конкуренти знизили ціни або запропонували на ринку конкурентний товар. До цього можуть призвести прорахунки у внутрішньогосподарському плануванні, в організації виробництва, у маркетинговій стратегії, збуті продукції тощо. Отже, одним з основних завдань менеджменту є зведення бізнес-ризику до мінімуму через забезпечення ефективного функціонування виробництва, детального вивчення ринку збуту продукції, послуг і гнучко-го реагування на зміни, що відбуваються.
У разі придбання цінних паперів компанії, що працює неефективно, інвестор ризикує втратити не тільки очікуваний дохід, а й інвестований капітал.
Відсотковий ризик пов’язаний з борговими цінними паперами (інструментами позики) і виникає через підвищення відсоткової ставки. Наприк-лад, якщо внаслідок політики держави відсоткова ставка підвищується, то вартість облігації підприємства знижується, і навпаки. Однак якщо вартість облігації підприємства збільшується, акціонерне товариство може випустити нові облігації з нижчою купонною ставкою.
Ризик зміни купівельної спроможності грошей зумовлюється переважно темпами інфляції у країні. Цей вид ризику позначається на заощадженнях громадян, що зберігаються на рахунку в банках або в "панчохах", а також на вартості цінних паперів з фіксованим доходом. Прості акції, дивіденди за якими не є постійними, застраховані від інфляції, бо з підвищенням темпів інфляції збільшуються й розміри прибутку, з якого виплачують дивіденди. Крім того, дієвим засобом страхування (хеджирування) проти інфляції є виплата дивідендів акціями.

Таким чином, облігації заощадження (див. табл. 3) на рахунку в банках мають менший дохід порівняно з простими акціями, однак і значно менший ризик втрати первісного капіталу. Водночас ризик зменшення купівельної спроможності грошей внаслідок інфляційного впливу для цих видів інвестицій надто високий.
Як зменшити інвестиційний ризик без істотного зменшення сприятливих інвестиційних можливостей? Досвід показує, що серйозних проблем зазнавали інвестори, які, по-перше, здійснювали інвестування, не маючи чіткого фінансового плану; по-друге, виявляли жадібність, бо купували цінні папери, що обіцяли надприбутки, не враховуючи при цьому наявність надризику; по-третє, здійснювали інвестування, не маючи жодної інформації про об'єкт інвестування, і у своїх рішеннях сліпо покладалися або на випадок, або на рекламні оголошення; по-четверте, не диверсифікували власний інвестиційний портфель, тобто "клали усі яйця до одного кошика". (Звичайно під інвестиційним портфелем розуміють "колекцію" цінних паперів, доходи за якими не залежать один від одного. Диверсифікація фінансових вкладень — це і є формування такого портфеля.) Розглянемо, як здійснювати вибір, якщо ви вперше купуєте цінні папери на первинному або вторинному ринку цінних паперів.
Вибір об'єктів інвестування та джерела інформації про об'єкти інвестування
Первинний ринок цінних паперів — це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. В Україні поступовий процес його становлення почався у зв'язку з акціонуванням державних підприємств. Крім того, на ринку з'явилися акції корпорацій, створених на основі приватного капіталу.
Отже, постають запитання, куди вкласти свій приватизаційний сертифікат, а може, і "зайві" гроші? Акції яких компаній краще придбати?
Для того щоб відповісти на ці запитання, треба вирішити, чого ви чекаєте від своїх інвестицій. Стабільних, регулярних дивідендів як постійної надбавки до поточного споживання чи збільшення через певний період часу їх вартості з метою подальшої реалізації?
Зараз кожний з нас чітко знає, що дивіденди виплачуються з прибутку, розмір платежу встановлюють збори акціонерів, форми виплати дивідендів можуть бути різні, але навіть за наявності прибутку платити дивіденди зовсім не обов'язково.
Доходи інвестора можуть бути забезпечені не тільки за рахунок дивідендів, а й за рахунок підвищення ринкової ціни акції на момент її продажу порівняно з моментом придбання. У цьому разі загальний дохід інвестора формується як різниця між виручкою від продажу і затратами при купівлі плюс дивіденди. Якщо ви бажаєте більш-менш застрахувати свої заощадження від інфляції або ваша мета — швидко "заробити" гроші, наступним запитанням, що потребує відповіді, буде таке: акції яких компаній купувати?
Для цього треба навчитися класифікувати акції за ступенем очікуваного ризику і розміром дохідності. Майбутні прибутки компанії залежать від компетентності її менеджерів і галузі національної економіки, де вона функціонує. Світова практика засвідчує, що найдохіднішими є акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо- та електропостачання, а також інших комунальних підприємств. Це пояснюється тим, що такі корпорації потрібні завжди, працюють стабільно і мають джерела доходів, що добре прогнозуються. Однак в умовах України найближчим часом такі підприємства, цілком імовірно, не будуть приватизовуватися. їх акціонування — у майбутньому.
Досить ефективним у розвинених країнах вважається вкладення коштів у компанії, доходи і прибуток яких вищі за середній рівень, але сума виплат за дивідендами відносно невелика (до 35 % прибутку). Така дивідендна політика свідчить про те, що підприємство працює на перспективу, прагне фінансувати наукові та інші дослідження, думає про розширення масштабів виробництва і ринку збуту.
Якщо ви визначилися, у яку галузь зробити вкладення, на наступному етапі слід вибрати конкретну компанію виходячи з оцінки її фінансового стану, прибутковості продукції, динаміки затрат на виробництво, перспективності попиту. Це повинен робити кожний інвестор. Як це здійснити? На підставі якої інформації можна прийняти таке рішення?
Водночас емітент (підприємство, чиї акції випущено) заінтересований у залученні коштів потенційних інвесторів для здійснення програми розвитку виробництва. Ще під час першої емісії, коли акції тільки з'явилися на ринку, він має переконати майбутніх акціонерів у привабливості вкладення коштів саме в це підприємство, у надійності вкладень і фірми. Як це зробити? Де взяти таку інформацію?
І інвестор, і емітент можуть вирішити ці проблеми на основі аналізу даних фінансової звітності, вимоги до якої досить жорстко законодавчо визначені в усіх країнах з розвиненим фондовим ринком. Зокрема, у Звіті концепцій фінансової звітності США зазначається, що фінансова звітність має відповідати таким вимогам:
• давати інформацію, яка була б корисною нинішнім і потенційним вкладникам та підприємствам для прийняття рішень про інвестиції і кредити. Звіти мають бути складені у формі, доступній для розуміння не тільки спеціалістам у галузі бухгалтерського обліку, а й усім, хто прагне розібратися в економічному становищі підприємства;
• давати інформацію, яка допомогла б нинішнім і потенційним інвесторам, а також кредиторам скласти думку про суму, термін і ризик при вкладеннях у фірму;
• давати інформацію, яка б допомагала оцінити частку власного (акціонерного) капіталу, можливий курс акцій, стабільність фірми в перспективі.
Цим вимогам також відповідають дані балансу, звіту про прибуток, звіту про рух грошових коштів і звіту про акціонерний капітал. Необхідна для підготовки таких звітів інформація у наведеній нижче формі, прийнятній для аналізу, повною мірою міститься в різноманітних документах звітності вітчизняних підприємств. Завдання фінансистів і бухгалтерів підприємства — виконати цю важливу роботу, що потребує терпіння, кваліфікації та розуміння мети розвитку компанії. Питання про те, як це робити, потребує спеціального розгляду. Однак наголосимо, що його суть не в агрегуванні якихось даних, а у підготовці інформації, на основі якої приймають рішення кредитори та інвестори, тобто ті, хто дасть гроші на розвиток.
Як відомо, баланс підприємства розкриває зміст трьох найважливіших категорій: активів, зобов'язань продавця, власного (акціонерного) капіталу. Зобов’язання продавця (позичені кошти) та власний (акціонерний) капітал характеризують джерела грошових коштів і відображаються в па-сивах балансу. Напрями використання цих коштів формують активи ба-лансу. Основне балансове рівняння пов’язує ці елементи так:
В основі розміщення статей активів балансу лежить критерій ліквідності: від більш до менш ліквідних (як, наприклад, у США) або, навпаки, від менш до більш ліквідних (як у країнах Західної Європи). Прийнята в Україні структура балансу ближча до європейської. Однак зміст статей і порядок їх формування істотно відрізняються від вимог (що забезпечують досягнення основної мети), сформульованих у Звіті концепцій фінансової звітності США і прийнятих на Заході. Тому перед емітентами, заінтересованими в інвесторі, перед інвесторами, які серйозно ставляться до вкладення власних коштів, а також перед фінансовими посередниками, які надають послуги і першим, і другим, постає проблема трансформації існуючої в Україні звітності до форми, зручної для аналізу.

Список використаної літератури

1. Емельянов А. С, Беседин В. Ф.. Козуб В. М. Экономика инвестирования в научно-технический прогрессе. — К.: Наук, думка, 1988. — 311 с.
2. Ермошенко Н. Н. Экономика: Научно-технический прогрессе, инвестиционная политика, управление. — К.: Наук, думка, 1990. — 184 с.
3. Жиляева Н. Золотое правило инвестирования // Экономика и жизнь. — 1992. — №1.— С. 7.
4. Зотов М. С. Совершенствование инвестиционного процесса // Вопр. экономики. — 1985. — № 4. — С. 83-93.
5. Іткін О. Ф. Економічні механізми інноваційної та інвестиційної діяльності і реставрації магістральних трубопроводів України. — К.: Науковий Світ, 2002.
6. Каменева О., Новоселов М., Рабина А. Банки стали авангардом свободньїх цен // Коммерсант. — 1991. — № 47. — С. 14.
7. Короткова М. С. Денежно-кредитные проблемы стабилизации народного хозяйства // Деньги и кредит. — 1991. — № 3. — С. 59-67.
8. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва. — К.: Екон. думка, 1998.
9. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Інвестиційний бізнес-план. — К., 1997.
10. Ливень О. Иностранный капитал в Украйну нужно привлекать активнее // Коммерсант Украины. — 1993. — № 9. — С. 13.
11. Львов Ю. Л. Основы экономики и организации бизнеса. — СПб.: ГМП "Формика", 1992. — 382 с.
12. Матькин Ю. А. Инвестиционная деятельность в условиях перехода к регулируемой рыночной экономике СССР // Экономика стр-ва. — 1990. — №11.— С. 12-22.
13. Михайлова Е. В. Финансовый рынок в Российской федерации. — СПб.: Изд-во СПб. ун-та экономики и финансов, 1992. — 176 с.
14. Народное хозяйство Украиныї в 1992 г.: Стат. сб. — К: Техника, 1993. — 360 с.
Случайные рефераты:
Реферати - Андрій Чайковський. Курсова робота
Реферати - Іван Франко. Курсова робота
Реферати - Життя та творчість Бориса Грінченка
Реферати - Леся Храплива. Життя і творчість.
Реферати - Життя і творчість Павла Филиповича
Реферати - Дмитро Білоус
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта