Радянізація у Західній Україні
Почалася "радянізація" - насильницьке насаджування у Західній Україні норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що були характерними для тоталітарного Радянського Союзу.

В краю була заборонена діяльність українських і польських політичних партій, громадських організацій, наукових, торговельних, промислових товариств і установ. Як і в усьому СРСР мали право діяти тільки ВКП (б), комсомол, піонерська та жовтенятська організації, підконтрольні більшовикам громадські об'єднання. Єдина організація, що чинила опір новій владі, - Організація Українських Націоналістів (ОУН) - діяла у підпіллі.

У 1940 р. у ново-приєднаних західних областях України відбулися дві кампанії виборів - до Верховних Рад СРСР і УРСР (березень) та місцевих рад (грудень) - з характерними для радянської системи без-альтернативністю кандидатур, які висувалися, "одностайністю" виборців у підтримці "непорушного блоку комуністів і безпартійних". Цілком очевидно, що все це досягалося лише завдяки жорсткому тискові на населення та репресивним заходам влади.

Господарське й культурне будівництво в Західній Україні здійснювалося за складних умов. Діяли перевірені на сході України вольові, адміністративно-командні методи, а не економічні важелі, соціальна справедливість і просто здоровий глузд. Оптимально організована й виплекана приватна власність директивно перетворювалася на загальнонародну. Було націоналізовано понад 2,2 тис. промислових підприємств, які відразу включалися до промислових структур Радянського Союзу, підпорядковувалися всесоюзним і республіканським наркоматам або відомствам, деякі - обласним виконавчим комітетам рад депутатів трудящих.

На підприємствах, які стали державними, створювалися профспілкові організації, їхні замовлення на нове устаткування задовольнялися майже негайно - за рахунок промислових центрів Росії і східних областей УРСР. Десятки тисяч безробітних дістали робочі місця, в тому числі й на шахтах Донбасу. Кожен завод чи фабрика отримали шефа - відповідний виробничий колектив у східних областях, який зобов'язувався всіляко допомагати, навіть матеріально. Платня робітників істотно зросла. Одночасно здійснювалися заходи з реконструкції існуючих виробництв і будівництво нових, дрібні фабрики й заводи укрупнювалися.

Проте скасування приватної власності, концентрація виробництва, широкомасштабні структурні зрушення в економіці, очікуваних результатів не принесли. Націоналізація виявила вади соціалістичної економіки: низьку ефективність, а то й збитковість більшості державних підприємств, незбалансованість попиту і пропозиції та незадовільну якість продукції.

Погіршувало ситуацію й політика звільнення місцевих спеціалістів, насамперед колишніх власників підприємств та управлінців, яка здійснювалась під гаслом боротьби із "засміченістю" підприємств "класово ворожими елементами". У Львівській області на промислових підприємствах і залізничному транспорті було звільнено близько 11 тис. осіб, переважно поляків. Керівні кадри, що масово надсилали зі східних областей України, для зміцнення нової влади, не знали специфіки Західної України, що призводило до гострих конфліктів і серйозних порушень не лише місцевих звичаїв і традицій, але й радянських законів.

Відсутність у робітників і спеціалістів особистої матеріальної зацікавленості у високопродуктивній праці нова радянська адміністрація прагнула компенсувати організацією соціалістичного змагання, що перетворилося на ідеологічне гасло, засіб морально-адміністративного примусу до праці.

Було реформовано аграрний сектор економіки регіону. 1939 р. в західних областях УРСР конфісковано понад 2,5 млн. гектарів землі, що належала поміщикам, колишнім державним урядовцям, монастирям. Щоб забезпечити підтримку нової влади селянством, безземельним і малоземельним господарствам передали понад 1,1 млн. гектарів конфіскованих земель, 84 тис. коней, 76 тис. корів. На початку 1940 р. було створено понад 180 радгоспів.

Передача землі, худоби, реманенту селянам розглядалася радянською владою лише як перехідний захід до здійснення "соціалістичних перетворень" у сільському господарстві, що передбачали ліквідацію приватної власності на землю й здійснення суцільної колективізації. Аби "заохотити" селянство до вступу у колгоспи, застосовувалися податкові важелі: одноосібники обкладалися величезними податками, тоді як колгоспники мали значні пільги. Штучно створений податково-пільговий режим змусив частину місцевого селянства піти у колгоспи, яких наприкінці 1940 р. у західних областях УРСР нараховувалося 276 (об'єднували 21,3 тис. селянських господарств).

Ідею колективізації частково підтримали лише найбідніші сільські верстви, тоді як основна маса селянства не виявляла бажання працювати на нових господарів. За цих умов влада декларований принцип добровільності на загал підміняла адміністративними заходами й грубим свавіллям.

Включивши західноукраїнські землі до радянської системи, комуністичний режим із перших кроків розпочав репресивні акції. Радянський репресивний апарат брав на озброєння два взаємодоповнюючих стратегічних прийоми: депортуючи широкі верстви громадян, він водночас ретельно від стежу вав й вибірково усував осіб, яких він вважав "ворогами народу".

Сталінський Наркомат внутрішніх справ являв собою тоді професійну організацію, що обслуговувала злочинні цілі тоталітарної держави й мала у своєму розпорядженні достатню кількість людських ресурсів для виконання каральних функцій (до того ж, значна частина його працівників пройшла вишкіл Великого терору 1937-1938 p.).

Виконуючи вказівки наркома внутрішніх справ СРСР Берії "очистити міста й села від ворожих елементів, апарату місцевого самоврядування, від неблагонадійних служителів культу, представників демократичної частини місцевої інтелігенції всіх національностей за класово-політичною ознакою", співробітники НКВС у Західній Україні у вересні - грудні 1939 р. заарештували й передали до судово-каральних органів 10,2 тис. осіб, в тому числі колишніх офіцерів, урядовців, великих землевласників, торговців, представників інтелігенції, селян-одноосібників та ін.

Були ув'язнені практично всі представники політичної еліти, що залишилися в краї, як української, так і польської та єврейської національностей. На щастя, перед вступом Червоної армії до Галичини, близько 20 тис. представників українських політичних партій, громадських організацій, кооперативів та інших національних інституцій встигли вибратися до німецької зони окупації території Польщі. До в'язниць було запроторене й багато колишніх членів Компартії Західної України (КПЗУ) та Компартії Польщі. Заарештованим НКВС у Західній Україні, впродовж вересня 1939 р. - травня 1941 p., були пред'явлені конкретні обвинувачення, найбільше - 32,8 тис. - засуджені за нелегальний перехід кордону, 13,4 тис. за приналежність до "контрреволюційних організацій", 2,6 тис. за "контрреволюційну агітацію", 748 за участь в "антирадянських змовах".

Наймасовішим видом репресій стали депортації. В 1940-1941 p. було здійснено чотири масові операції по адміністративному виселенню краян (лютий, квітень, червень 1940 р. та травень-червень 1941 p.), які влада мотивувала необхідністю очистити регіон від "неблагонадійних елементів". Адміністративне переселення здійснювалося без суду і слідства. Тисячі чоловіків, жінок, дітей загинули під час депортацій від голоду, знущань, внаслідок непристосованості до природнокліматичних умов Сибіру, північних районів європейської частини Росії, Казахстану.

Репресивно-депортаційні акції були спричинені природою радянської системи. Ліквідувавши місцеві економічні, політичні, культурно-освітні та наукові структури, що не вписувалися у тоталітарну систему СРСР, режим одночасно прагнув підпорядкувати собі або ж фізично знищити чи депортувати їх організаторів і активних учасників. З іншого боку, радянсько-німецькі домовленості передбачали недопущення відродження Польської держави, що мало наслідком систематичне переслідування і часткове знищення польської еліти як німецькою, так і радянською сторонами.

І, нарешті, радянське керівництво розглядало домовленість із Гітлером лише як черговий етап підготовки до війни і майбутнього поширення комунізму на Західну Європу. Тому потрібно було збудувати санітарний кордон від Балтики до Молдови. Усі ці обставини й зумовили масове знищення українців, поляків і євреїв на ново-приєднаних територіях.

Із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, тобто 1 173 170 осіб. Це становило близько 10% населення. Як зазначають деякі дослідники, за весь довоєнний період радянської історії більш інтенсивними були лише репресії епохи колективізації.

За приблизними підрахунками, радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, аніж нацисти у німецькій окупаційній зоні, де проживало майже вдвічі більше населення, ніж на приєднаних до СРСР територіях. Масштабні репресії сталінщини мали всі ознаки того, що в міжнародному праві було кваліфіковано злочином проти людства. Об'єднання українських земель у складі УРСР оцінюється неоднозначно.

Вперше за кілька століть українці опинилися в межах однієї держави, але репресивний режим переконав більшість західних українців, що майбутнє не в такому об'єднанні, а в створенні незалежної соборної української держави. Очевидно, маючи це на увазі, видатний український митець 0. Довженко 1942 р. занотував у своєму щоденнику: "Ах, коли б вистачило мені сили й часу, написав би я роман про визволення Західної України, про возз'єднання наших народів... І як народ український фактично був тут ні при чім...".
Случайные рефераты:
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - Повість-казка "Земля світлячків" – природній переказ письменником подій від реальності до казки, до політичної фантазії (Віктор Близнець)
Реферати - Архип Тесленко
Реферати - Життя і творчість Михайла Стельмаха
Реферати - Життя і творчий шлях Івана Драча
Реферати - Життя та творчість Олега Ольжича
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта