Психологічний портрет підприємця
1) Соціально-психологічні: психологічна компетент­ність; управлінська культу-ра; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння ке­рувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність: толе-рантність; оптимізм; екстравертність (спрямованість зусиль, енергії на зовніш-ній світ); уміння керувати конфліктами; чітко висловлюва­ти свої думки та публіч-но виступати; інтелектуальність; здатність оптимізувати соціально-психологіч-ний клімат у колективі, створювати психо-логічний комфорт; емо­ційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; умін­ня створювати та підтри-мувати свій імідж тощо.

Моральні: патріотизм; національна свідомість; дер­жавницька позиція; інтелі-гентність; людяність; поряд­ність; почуття обов'язку; громадянська позиція; го-тов­ність допомагати людям; чесність; повага до гідності лю­дей тощо.

Завдання підприємців. Окрім менеджера, в ринко­вій економіці надзвичайно важ-ливу роль відіграє ще од­на ключова фігура — підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення струк­турних змін в економіці, забезпе-чення економічного зростання, формування заново створеного капіталу, забезпечен-ня результативної інноваційної та інвестицій­ної діяльності тощо.

Підприємець — людина, яка готова йти на ризик, нововведення. новаторство, зміни в організації: регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отри­мує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу і із засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.



2) Метою проведення реструктуризації є створення та­ких господарюючих суб'єктів, які здатні виготовляти кон­курентоспроможну продукцію, бути технічно забезпечени­ми і фінансово-дієздатними.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується пе­ребудови всіх сфер його діяльності, починаючи від вироб­ничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фі­нансовими аспектами і проблемами власності.

Реструктуризацію можна проводити і на макрорівні.

У такому випадку вона спрямовується на зміну співвідно­шення окремих галу-зей та підгалузей, рівня розвитку еле­ментів ринкової інфраструктури, механіз-мів і важелів управ­ління економікою, приватизаційними процесами.

В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому підсум-ку платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням витрат, під-вищенням продук­тивності праці, запровадженням нової технології, модер-ніза-цією обладнання.

При цьому вважається, що процесам реструктуризації під­лягають, як прави-ло, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стоять на межі банкрутства, однак і прибуткові підприєм­ства використовують різні варіанти реструктури-зації Зарубіж­ний досвід свідчить, що реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому. Тому цілком спра­ведливим е більш широке тракту-вання реструктуризації як процесу підготовки І реалізації програми комплексних змін на підприємстві з метою підвищення його ринкової вартості.

Процес реструктуризації може бути викликаний рядом Зовнішніх і внутрішніх причин.

Зовнішні чинники реструктуризації:

• технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв'язку; зниження затрат на обробку даних, ефективні транспортні мережі);

• міжнародна економічна інтеграція (скорочення торго­вельних і митних ба-р'єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утво-рення економіч­них блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення між-народних валют);

• докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповіль­нення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшен-ня ступеня дер­жавного регулювання економіки);

• зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного секто-ру);

• політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні чинники реструктуризації:

• незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфі­кація кадрів);

• слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потока-ми, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

• неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

• високі затрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні зат-рати, високі змінні затрати, високий рі­вень втрат, висока вартість сервісу);

• слабка робота служби маркетингу:

• конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

В умовах України дія цих чинників підсилюється загаль­ною економічною кри-зою, яка характеризується довготри­валим спадом виробництва, невиправданим зростанням цін на ресурси і товари, розпадом прямих господарських зв'язків і каналів збуту продукції, браком фінансових коштів, по­гіршенням фінансово-еко-номічних показників діяльності, руйнуванням системи соціального захисту насе-лення.

Часткова (обмежена) реструктуризація використовує­ться підприємством для відновлення технічної та економічної дієздатності; заходами такої рестру-ктуризації можуть бути: додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, знижен­ня дебіторської заборгованості, переоформлення боргів та ін.

Комплексна реструктуризація охоплює більш суттєві зміни у формі розроб-ки нової організаційної структури, технічної, технологічної та продуктової по-літики, зміни у менеджменті тощо.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовуєть­ся, коли підприємство перебуває у передкризовому або кризовому стані І має за мету вийти з нього. Ознаками та­кого стану є:

• втрата ринкових позицій;

• проблеми з постачанням та залишками матеріалів, не­завершеність виробництва;

• великі запаси готової продукції;

• заборгованість перед банками, кредиторами та державою;

• втрата ліквідності.

Основними напрямами реструктуризації дій у цій ситу­ації є:

• скорочення ресурсів; • скорочення пропозиції;

• скорочення ринків; • зменшення розмірів підприємства.

Адаптаційна (прогресивна) — використовується за відсут­ності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов.

Ознаками такого стану є: зниження загальної ефектив­ності; вичерпання ринкового потенціалу; відсталість порів­няно зі світовими стандартами; перс-пективи на інших ринках; низька ефективність управління.

У рамках цієї реструктуризації найчастіше запроваджу­ються:

• просторова диверсифікація - розвиток нових внутріш­ніх та зовнішніх рин-ків;

• продуктова диверсифікація - розвиток нових продук­тів як споріднених, так і відмінних.

Випереджаюча - має місце в успішних компаніях, які передбачають можли-вість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові позиції та конкурентні переваги. Характерними рисами такої реструктуризації є:

• стратегічні альянси, купівля-продаж бізнесів.

Управлінська реструктуризація пов'язана зі зміною організаційної структу-ри підприємства, менеджменту, ін­новаційної, технологічної та маркетингової політики, сис­теми підготовки і перепідготовки кадрів.

Технічна реструктуризація повинна забезпечити під­приємству відповідний рівень виробничого потенціалу, технології, ефективних систем постачання та ін., що дозво­лить виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

Економічна реструктуризація покликана забезпечити достатній рівень рен-табельності шляхом оптимізації капі­тальних і поточних витрат, обсягу прода-жу, збалансованої цінової політики та ін.

Фінансова реструктуризація стосується управління па­сивами підприємст-ва, а саме його заборгованістю і перед­бачає зміну структури пасивів шляхом:

ü відстрочки погашення заборгованості;

ü зниження процентної ставки по заборгованості;

ü визначення більш вигідної для підприємства схеми погашення заборгованості;

ü заміни частки заборгованості на акції;

ü анулювання частки або всієї заборгованості;

ü отримання від кредиторів нових позик або гарантій.

Реструктуризація власності стосується зміни власника державних підприє-мств та зміни власності через зміну участі в капіталі та ін.

Оперативна реструктуризація розрахована на декіль­ка місяців, і підприєм-ство вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх ресур-сів у рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у:

ü створенні або виділенні нових структурних підрозді­лів підприємства;

ü оперативному зниженні дебіторської заборгованості;

ü зменшенні величини оборотних фондів через вияв­лення і реалізацію зайвих запасів;

ü скороченні обсягів основних фондів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

ü оцінці і припиненні здійснення неефективних інвес­тицій та ін.

Стратегічна реструктуризація здійснюється в довго­строковому періоді, базується на результатах оперативної рес­труктуризації і передбачає залучення як внутрішніх, так і зов­нішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктуризації. Вона може передбачати такі дії, як:

• диверсифікація виробництва;

• завоювання нових ринків збуту;

• придбання нового устаткування;

• впровадження новітніх технологій;

• сертифікація виробництва;

• реструктуризація організаційної структури підприємства;

• підвищення кваліфікації персоналу;

• реструктуризація власності;

• купівля-продаж бізнесу.

Програма реструктуризації, розроблена для всього під­приємства, може ма-ти доволі масштабний характер із за­значенням відповідних служб і підрозділів, задіяних в її виконанні, та орієнтовних строків реалізації; може пере­дбачати поетапність впровадження тих чи інших заходів.

План реструктуризації за напрямами розробляється на основі програми реструктуризації. Він містить перелік дій щодо кожного заходу, строки його початку і закінчен­ня, визначає відповідних осіб за його виконання, необхідні ре-сурси і кошти, очікуваний результат. Він може передба­чати дії як в межах всього підприємства, так і окремого підрозділу.

Можливими способами реструктуризації підприєм­ства можуть бути такі:

• перепрофілювання підприємства (зміна асортимент­но-продуктового на-прямку роботи відповідно до вимог ринку);

• виділення окремих структурних підрозділів для по­дальшої Їх діяльності (з наявних на підприємстві підрозді­лів виокремлюються нові підрозділи, що дозво-ляє їм роз­ширити поле діяльності, посилити відповідальність за ре­зультати ро-боти та ін.);

• виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб (таке виділення передбачає наявність окремого балансу і всіх наслідків, що випливаю-ть зі стату­су підрозділу як юридичної особи);

• злиття двох і більше підприємств та утворення нової юридичної особи (характерне для випадків, коли одне із підприємств є нерентабельним і вести самостійно госпо­дарську діяльність неспроможне).

Результати реструктуризації оцінюються такими по­казниками:

ü прибутковість - досягнення відповідного рівня при­бутковості е однією з цілей реструктуризації і водно­час показником її успішності;

ü наявність позитивних грошових потоків від основної діяльності - зростання грошових потоків дає можли­вість повертати борги та інвестувати кошти в оновлення і зростання виробництва, що свідчить про успішність реструктуризації;

ü зростання продуктивності праці - із скороченням обсягів продажу на традиційних ринках підприємства повинні знаходити нові ринки збуту або скорочувати чисельність свого персоналу; для оцінки успішності цих дій використовується динаміка зростання продук­тивності праці;

ü зростання продуктивності всіх видів ресурсів - оці­нити успішність дій в цьому напрямку можна через показники рентабельності та їх динаміки;

ü зростання обсягів експорту - орієнтація на зовнішні ринки вимагає використання новітніх маркетингових технологій, підвищення якості продукції та її конку­рентоспроможності, успішність реструктуризації в і цьому напрямку можна оцінити за темпами зростання експорту.

3) Фаза розвитку допускає первісну діяльність формальної орган­ізації, пов'я-зану, насамперед, із проведенням додаткових дослід­жень, розробкою техноло-гічної документації, організаційним про­робленням підприємницького проекту, закупівлею, монтажем, і налагодженням виробничого устаткування і початком виробничої діяльності.

Це найбільш капіталомістка фаза, що вимагає сторонніх інвес­тицій, які уже можна одержувати як кредити банків, інвестицій­них компаній, І організацій, зацікавлених у новій продукції. Крім того, уже на цій фазі МП може претенду-вати на деякі пільги відпо­відно до законів України про мале підприємництво:

- пільгові умови кредитування;

- компенсація частини витрат із зовнішньоекономічної діяль­ності;

- пільгові умови страхування;

- звільнення підприємства від частини оподатковуваних по­датків.

Важливий етап - залучення фінансових засобів. Власних засобів у підприємця для початку і розвитку справи, як правило, недостатньо. Дефіцит коштів мож-на перебороти шляхом випуску акцій (тобто частковою передачею прав на уча-сть у капіталі і при­бутку підприємства), випуску власних боргових зобов'язань і, на­решті, одержанням позик у комерційних банках. Тут підприєм­ство вступає у взаємини з юридичними і фізичними особами, що здобувають його акції чи борго-ві зобов'язання, а також з комерц­ійними банками.

Кредити банку поділяються на короткострокові, середньострокові і довгос-трокові. Специфіка переходу до ринку в нашій країні привела до того, що найбі-льший інтерес для обох сторін - і підприє­мства, і банку - являють собою корот-кострокові позички, що ви­даються банками, як правило, на 3О, 60 і 90 днів, тоб-то до трьох місяців.

Надання кредитів підприємствам нерідко супроводжується різними видами страхових операцій. Страхуванню можуть підля­гати будинки, запаси матеріа-льних цінностей та ін. У цьому ви­падку підприємства вступають у ділові взає-мини зі страховими Компаніями.

Випускаючи акції, облігації, інші цінні папери чи здобуваючи Їх, підприємства звертаються до фондового ринку - ринку цінних паперів. Перелік організацій, з якими підприємства вступають тут у взаємини, досить великий. Насамперед, це фондові біржі, кре­дитно-фінансові інститути, Інвестиційні фонди, індиві-дуальні інвестори й ін.

Організаційна стадія створення підприємства полягає у формуванні органі-заційної структури нового підприємства: управління підприємством, управління персоналом і виробничою інфраструктурою фірми.

Фінансування на цій стадії звичайно здійснюється за рахунок власних коштів підприємця чи засновника МП. Одержання кре­дитів банків чи засобів сторонніх інвесторів на цій фазі вкрай важ­ке. Проте в умовах України капітал можна придбати приблизно наступним чином:

- під заставу цінностей, майна, нерухомості;

- одержання кредиту під відсотки в банку;

- придбання інвестора під ефективну ідею;

- при створенні спільного підприємства;

- при наявності засновника-кредитора (наприклад банку);

- особисті засоби, позика;

- додавання капіталу засновників;

- допомога спонсорів та ін.

Сировина, матеріали, інформація, технології, трудові ресурси, земля, нерухо-мість - усе це предмет конкретного розгляду в роботі керівників у залежності від розроблювальної ідеї і видів діяльності.

Ці ресурси можна придбати в державних органів і підприємств, комунальних і місцевих органів; в агрокомплексі, в інших акціонерних компаній і фірм із різни-ми видами діяльності і власності, за умови, що вони зацікавлені у вашому чи спі-льному бізнесі.

4) Особливим видом професійної підприємницької діяльності є біржове під-приємництво, головним і єдиним суб'єктом котрого виступають біржі. Біржа є особливою організаційною формою оптової торгівлі. Звичайно кожній біржі притаманна відповідна спе­ціалізація, що обмежується певним регіоном країни (регіональні уні­версальні біржі) або видається вибраним профілем діяльності. За останньою ознакою виокремлюють:

• товарні біржі (спеціалізуються на оптовій торгівлі масовими товарами, що мають чіткі та стійкі якісні параметри);

• фондові біржі (спеціалізовані центри з купівлі-продажу цінних паперів);

• валютні біржі (місця здійснення операцій з купівлі-продажу золота і валюти);

• біржі праці (організаційне утворення для обліку потреб і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з орга­нізацією перенавчання).

Підприємництво у біржовій діяльності може бути зв'язане зі ство­ренням біржі як комерційної структури або з організацією брокерсь­кої контори. Проведенням усіх операцій на біржі займаються бірдазві брокери, тобто посередники, які мають сприяти встановленню не­обхідних контактів між заінтересованими сторонами (клієнтами) та укладанню відповідних угод. За виконані операції бро-кер отримує брокерську винагороду в розмірі, узгодженому з клієнтами, або за таксою, встановленою біржовим комітетом.

У процесі біржового підприємництва виконуються й деякі спе­цифічні операції. Найважливішими з них є ф'ючерсні контракти й опціони.

Ф'ючерсний контракт — це контракт на поставку обумовленої кількості певно-го товару (конкретної номенклатури й асортименту) за фіксованою ціною про-тягом зазначеного у договорі терміну

Опціоном вважають операцію, за якої ризик обмежений порівня­но з ф'ючерс-ним контрактом. Її зміст зводиться до договірного зо­бов'язання купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в межах узгод-женого періоду. В обмін на таке право покупець опціону виплачує продавцю пев-ну суму премії. Ри­зик покупця обмежується розміром премії, а ризик продавця змен­шується на величину такої премії, Опціони здійснюються стосовно кон-кретних товарів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів. Окремо виділяють опціони на купівлю або на продаж, що надають право, але не зобов'язують купи-ти чи продати ф'ютерсняй контракт або товар за обумовленою ціною.

6) Не всі фізичні особи можуть бути успішно господарюючими підприємця-ми. Одні індивіди нездатні займатися бізнесом, другі бо­яться ризикувати, тре-ті не мають власного капіталу тощо. Вони кра­ще сприйматимуть таку форму діяльності, яка спроможна забезпе­чити їм більшу впевненість у господарському успіху.

Саме для таких людей може стати привабливим франчайзинг.

У широкому розумінні слова франчайзинг означає надання пра­ва на вироб-ництво та (або) збут продукції (послуги) з практичною допомогою у справі організації й управління бізнесом. По суті, франчайзинг можна тлумачити як метод ведення бізнесу, що базується на довгострокових відносинах між двома контрагентами: франчайзодавцем і франчайзоотримувачем.

Франчайзодавець — це незалежна фірма, котра.виробляє.про-дукцію (надає послуги) і делегує право використовувати своє ім'я (торгову марку) і продавати (виробляти) свої товари (послуги) іншій фірмі — франчайзоотримувачу. Наприклад, фірма, що виготовляє автомобілі, стає франчайзодавцем, якщо пра-во на збут цієї продукції придбає інша фірма—франчайзоотримувач.

Розрізняють три типи франчайзингу:

І) торговий франчайзинг—торгова фірма (франчайзоотриму­вач) отримує лише право використовувати назву іншої Фірми і її товарний знак;

2) франчайзинг розповсюдження продукції—придбання ліцензії на продаж (виробництво) в межах суворо обмеженої території пев­них видів продукції під товарним знаком виробника;'

3) чистий франчайзинг — передбачає комплексне забезпечення бізнесу фран-чайзоотримувача, що охоплює право на використання імені франчайзодавця, лі-цензію на продаж товарів (надання послуг), навчання методів оперативного управління придбаним бізнесом тощо.

Світовий досвід підтверджує, що франчайзинг особлива форма організації бізнесу заслуговує на увагу господарників і велике поширення в Україні.

7) Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто с логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційноправова форма підприємницької діяльності передба­чає об'єднання капіталів двох і біль-ше окремих фізичних або Юри­дичних осіб за умов розподілу ризику, при-бутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у парт-нерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприє­мства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідаль­ністю); коман-дитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Повним (з поєною відповідальністю) вважається таке товари­ство, всі учас-ники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідар-ну відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном.

Командитним визнається товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за Його зобов'язаннями всім своїм май­ном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно тако-го організаційного утворення.

Товариство з додатковою відповідальністю — це таке госпо­дарське това-риство, партнери якого відповідають за його зобов'я­заннями перед кредитора-ми своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів— і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному роз-мірі. У товаристві з обмеженою відповідальністю учасники несуть відповідаль-ність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо;

Для всіх видів товариств (партнерств) спільним е те, що Їх ство­рення і фун-кціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами. Угода має містити таку інформацію: повноважен­ня партнерів; сума коштів, що ін-вестується кожним із них; порядок розподілу прибутку і можливих збитків; особливості здійснюваних у товаристві фінансових і облікових операцій; проце-дура прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.

До переваг господарських товариств належать:

• ширші можливості щодо розвитку виробництва або надання послуг, посе-редництва тощо;

• збільшення фінансової незалежності та дієспроможності завдя­ки об'єд-нанню ресурсів кількох партнерів; менший ризик з погляду комерційних банків, що сприяє одержанню певних пільг у кредиту­ванні;

• веяикасвободатаоперативністьгосподарськихдій; кілька партнерів зви-чайно швидше приймають виважені управлінські рішення;

• додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту зав­дяки зас-тосуванню функціональної спеціалізації працівників і залу­ченню професіональ-них менеджерів.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, че-рез що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної влас-ності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожува-ти всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з парт-нерів може спричинити банкрутство товариства в ціло­му, оскільки в більшо-сті випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів парт-нерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колек­тивний менед-жмент — негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товари­ства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва знач­но збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у до­сягненні очікуваного зиску.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Дмитра Чуба
Реферати - З історії української освіти в діаспорі
Реферати - Лариса Петрівна Косач-Квітка
Реферати - Життя і творчий шлях Г. В. Квітки-Основ’яненки
Реферати - Життя та творчість Михайла Драй-Хмари
Реферати - Епічність прози Сави Божка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія