Продуктивні сили та засоби виробництва
Засоби виробництва

Засоби виробництва - сукупність засобів і предметів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ.

Предмет праці

Предмет праці - це то, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу майбутнього продукту.

В переважній більшості предмети праці в сучасних умовах самі являються продуктом попередньої праці: метал на машинобудівельному заводі, цемент в будівництві, хлопок на прядильній фабриці та інше. У кінцевому рахунку усі вони черпаються з комор природи.

Природа, земля - спільні предмети людської праці. Ті з них, які людина знаходить в самій природі (ліс, кам'яне вугілля в надрах землі, риба в воді і інше), правомірно називати первісними. Піддаючись переробці, з часом все більш глибокій, вони перетворюються в сири матеріали або півфабрикати. З розвитком науково-технічної революції з’являється можливість створювати якісно нові предмети праці з заздалегідь заданими властивостями, саме такі, які відсутні в самій природі. Але й при цьому первинною основою залишається земля, природа. Зараз, як і в минулому, повністю зберігають силу слова видатного англійського економіста Уільяма Петті: праця - батько багатства, земля - його мати.

Засоби праці

Засобами праці називається річ або комплекс речей, які людина приміщує поміж собою й предметом праці й які служать як провідник впливу людини на цій предмет. Засоби праці виступають як продовження його природних органів, які використовують в процесі праці. Рівень розвитку засобів праці являється показником тих відношень між людьми, при яких здійснюється виробництво.

До засобів праці відносять попереду всього знаряддя праці (різного роду механізми і машини, пристосування і інструменти, двигуни, передаточні апарати и інше).

В умовах машинного виробництва механічні засоби праці розвилися в систему машин с трьома компонентами:

робочою машиною,
двигуном,
передаточним пристроєм.
Науково-технічна революція прибавила до них новий компонент - управляючий пристрій, який виконає функції розумової праці. Використовуючи цей компонент, робітник поступово виходить з процесу виробництва і становиться поряд з ним. Змінюється й технологія.

Механічні засоби праці являють систему виробництва. Засоби праці, в яких поміщуються самі предмети праці, являють "судинну систему виробництва" (труби, цистерни, сосуди, ємності і інше). В деяких галузях господарства, на приклад у хімічній і нафтохімічній промисловості, енергетиці, металургії, вони грають первісну роль.

В більш широкому розумінні до засобів праці належать усі ті речі, які, хоч безпосередньо й не входять в процес праці являються для нього цілком обов’язковими, бо без них праця не могла б здійснюватися.

Це - всезагальні умови виробництва:

виробничі будівлі,
дороги,
інші засоби повідомлення й канали зв’язку.
Загальним засобом праці є сама земля, а в сільському господарстві вона безпосередньо входить у процес виробництва як головний засіб і предмет праці.

Предмет і засоби праці в сукупності виступають як засоби виробництва. На відміну від робочій сіли вони являють речовий фактор виробництва. Самі по собі без людської праці вони нічого виробити не можуть.

Тільки робоча сила - активний, творчий елемент виробництва. Приводячи в рух засоби й предмети праці, вона перетворює їх дійсні засоби виробництва. особистий фактор завжди був й залишиться основним, єдиним творчим елементом виробництва.

Сутність і методи організації виробництва

Із зростанням масштабів суспільного виробництва, поглибленням суспільного поділу пращ в усіх трьох формах (загальній, частковій та одиничній) посилюється значення системи управління економікою. Така система - це свідомо організований, цілеспрямований й активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, окремих його ланок.

Ядром системи управління в економіці є цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, цілих верств і прошарків для досягнення поставленої мети.

Основні об'єкти - це суспільне виробництво в цілому (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, ті чи інші елементи (або підсистеми) економічної системи (відносини власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо (часткова форма) та окремі підприємства, організації й установи (одинична форма).

Управління як цілеспрямований і активний процес включає такі відносно самостійні, логічно послідовні елементи:

збирання, систематизація і передача інформації;
вироблення (обґрунтування) і прийняття рішення;
перетворення рішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ тощо) та забезпечення його виконання;
аналіз ефективності прийнятого рішення та можливе наступне його коригування.
Результатом цих дій є взаємні переміщення елементів виробництва, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва в цілому або окремих його підсистем, узгодження економічних інтересів, зростання ефективності суспільного виробництва (або його окремих ланок) тощо.

Управлінське рішення, управління у цілому на практиці реалізується через певний комплекс функцій.

Функція управління - це певний вид діяльності, в процесі якої здійснюється ефективний вплив на об'єкт управління і розв'язується поставлене завдання, досягається мета.

Основні функції управління з погляду технологічного способу виробництва:

планування,
організація,
координація,
контроль.
Ще однією функцією управління з погляду відносин власності є реалізація власниками засобів виробництва та інших елементів системи продуктивних сил (науки, інформації тощо) своїх прав на різні об'єкти власності, своїх цілей управління.

3 п'яти основних функцій управління найскладнішими є організація і координація. Ці функції означають формування структури об'єкта управління, процес упорядкування всіх елементів в систему управління і форму їх зв'язку, а також надання активним елементам необхідних прав і ресурсів.

До активних елементів належать господарські керівники, трудові колективи окремі працівники, а також організації, підпорядковані даній системі управління.

Координація - це встановлення і підтримання зв'язків між елементами системи. Організація і координація поєднують окремі елементи системи управління єдине ціле. Таким чином утворюється організаційна структура. управління.

У процесі управління всіма об'єктами (тобто на рівні суспільного виробництва, окремих сфер або галузей народного господарства, а також на рівні окремих підприємств і організацій) необхідно чітко сформулювати головну мету управління.. Визначення такої мети - початковий принцип функціонування і розвитку системи управління. Конкретизацією цього принципу є оптимальне визначення засобів досягнення мети.

Важливий принцип управління - гарантування різними суб'єктами управління виконання взятих на себе зобов'язань або принцип відповідальності. За невиконання таких зобов'язань до тих чи інших суб'єктів управління застосовуються різні санкції з метою повного відшкодування завданих збитків тим суб'єктам, які зазнали втрат від цього невиконання.

Тому завжди слід чітко визначати, хто перед ким і за невиконання чого відповідає, тобто персоніфікувати суб'єкти управління. Такої персоніфікації не було в умовах адміністративно-командної системи управління. Зокрема, вищі органи не несли жодної відповідальності перед підприємствами за неправильні або не цілком обґрунтовані рішення. Це значно знижувало ефективність управління в колишньому СРСР.

У процесі управління органічно поєднуються такі суспільні закони й закономірності:

техніко-економічні закони, що розкривають сутність технологічного способу виробництва, відображають відношення людини і природи, людини і техніки, а також відношення між різними елементами техніки та засобами виробництва. Цей тип законів, у свою чергу, поділяється на закони, властиві розвиткові продуктивних сил, і закони, властиві техніко-економічним відносинам;
соціально-економічні закони, властиві розвиткові виробничих відносин, або відносин економічної власності;
соціальні закони, які розкривають сутність відносин між основними класами, соціальними верствами і прошарками в процесі суспільного виробництва, у різних сферах суспільного відтворення;
правові закони, що конкретизуються у різних правових актах і нормах;
соціально-психологічні закони, які відображають біологічну й соціальну сторони сутності людини, її поведінку в колективі, суспільстві, а також міжособові, міжгрупові та інші відносини у процесі праці, обміну., розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Отже, управлінські знання є комплексними, універсальними, мають теоретичний і прикладний характер, раціональний та інтуїтивний тощо.
У західній науковій літературі, зокрема у працях американських учених Т. Пітерса і Р. Уотермена, комплексний підхід до управління організацією як певною соціальною системою розкривається на основі так званої концепції семи "с" (7-с), або семи характеристик організації: стратегії, структури, системи ("жорстких характеристик"), складу кадрів, стилю керівництва, суми звичок ("м'яких характеристик"), сумісних цінностей (інтегруючої характеристики).

На їхню думку, об'єктом управління повинні стати людські аспекти організації, які виявляються у кадровому складі, стилі й звичках, цінностях організації. Більше того, саме ці аспекти і суспільні цінності, людський потенціал організацій висуваються нині на передній план і групують навколо себе всі інші шість характеристик організації. Комплексність управління ще більше зростає, якщо беруться до уваги не лише внутрішні характеристики організації, а й зовнішні фактори впливу на неї (конкуренти, дії уряду, прийняті закони тощо).

Наука та інформація

Наука має безпосереднє відношення до продуктивних сил. Науково-технічна революція – основне відображення науки в економіці.

Прогрес засобів праці, а отже, й техніки почався з часу виникнення первіснообщинного ладу, застосування переважно кам'яних знарядь, кістки та рогу, а перехід до металевих знарядь праці, зокрема бронзових, відбувся за рабовласницького способу виробництва, в якому мав місце певний розквіт науки, культури і мистецтва. Водночас технічний прогрес здійснювався відокремлено від наукового прогресу аж до кінця XVIII - початку XIX ст.

І лише починаючи з цього періоду, тобто промислової революції, почалося швидке зближення наукового й технічного прогресу і як наслідок - поява цілісного науково-технічного прогресу (НТП), процесу перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, який тривав близько двох з половиною століть і завершився лише в середині 50-х років XX ст. - з часу розгортання науково-технічної революції. Якщо до промислової революції техніка розвивалася на основі поступового нагромадження емпіричних знань, то з цього часу вона стає результатом цілеспрямованого вивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів.

Внаслідок промислової революції виникла крупна машинна індустрія, в якій, на відміну від мануфактури, що базувалася на ручній ремісничій техніці, з'являється робоча машина, яка приводить у дію знаряддя праці (раніше вони знаходилися в руках людини), використовує їх одночасно набагато більше, ніж людина, і значно більшої потужності. Це зумовлює появу нових суперечностей, новий тип взаємодії між особистими і речовими факторами виробництва, а отже, нове джерело економічного прогресу.

Науково-технічна революція (НТР) як революційна форма НТП означає виникнення принципово нових засобів праці, нових предметів праці, джерел енергії, форм і методів організації виробництва, якісно нової основної продуктивної сили. Внаслідок цього революційних змін зазнає вся система продуктивних сил (в т. ч. процес взаємодії елементів цієї системи), техніко-економічних відносин. Тому сутність НТР полягає у революції в технологічному способі виробництва, а отже, у взаємодії людини з природою (як змістові продуктивних сил), відносинах спеціалізації, кооперування тощо.

Зокрема, домінуючою формою суспільного поділу праці з часу розгортання НТР став одиничний поділ праці, в т. ч. його інтернаціоналізація, за якої десятки, навіть сотні підприємств у межах однієї або багатьох країн виготовляють окремі деталі й навіть здійснюють окремі операції для одного кінцевого виробу.

Основними рисами НТР є:

перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;
кардинальні зміни в техніці;
докорінні перетворення головної продуктивної сили;
революційні зміни у предметах праці, поява принципово нових видів матеріалів з наперед заданими властивостями;
впровадження радикально нових технологій, основою яких є нові фундаментальні відкриття (лазерні, плазмові та ін.);
революція у використовуваних людьми силах природи;
революція у формах і методах організації виробництва;
революція у засобах зв'язку.
Революційні перетворення у техніко-економічних відносинах зводяться насамперед до радикальних змін у суспільному поділі праці, зокрема в пріоритетності одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основі, у зменшенні розмірів економічно ефективних підприємств.

З середини 70-х років почався другий етап розвитку НТР, який характеризується новими кардинальними змінами в технологічному способі виробництва. Такими змінами є насамперед мікропроцесорна революція (зміст якої - електронна автоматизація матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості, інших сфер діяльності людини), біотехнологічна революція (має на меті створення нових організмів з наперед заданими властивостями за допомогою генної та клітинної інженерії), поява промислових роботів нового покоління, або інтелектуальних роботів, швидкий розвиток космонавтики в практичних цілях тощо.

Результатом другого етапу НТР є поява в системі продуктивних сил ще одного елемента - інформації. Розгортання НТР зумовлює появу нових типів суспільства, зокрема інформаційного суспільства (в т. ч. інформаційної економіки), постіндустріального суспільства, кібернетичного, технологічного тощо.

В інформаційному суспільстві основним товаром е інформація, в постіндустріальному - теоретичні знання, На цій основі істотно змінюються інші сторони економічної системи і суспільних відносин (соціальних, правових, політичних тощо).

Продуктивні сили – система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. До цій системи належать: працівники, засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, наука як специфічна продуктивна сила, форми і методи організації виробництва, інформація.

Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, ступінь оволодіння людини силами природи. Вони є провідною стороною суспільного способу виробництва, а їх рівень загальним показником соціально-економічного прогресу, оскільки з їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, з’являються нові джерела енергії тощо.

Водночас головним критерієм суспільного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Взаємодія особистості (людини) і речових (засобів виробництва) факторів виробництв є найважливішою умовою зростання продуктивної праці, національного багатства, у процесі такої взаємодії виникає нова продуктивна сила, не властива жодному із цих факторів зокрема.

Література

Основи економічної теорії / під рідакцією Мочерного С. В. – К.: Академія, 1997.
Политическая экономия / под редакцией Медведева В. А. – М.: Политиздат, 1998.
Економічний словник-довідник /під рідакцією Мочерного С. В. – К.: Феміна, 1995.
Случайные рефераты:
Реферати - Курбас, Куліш, Крушельницький –коло друзів-творців
Реферати - Життя і творчість Богдана-Ігоря Антонича
Реферати - Ключові слова в художньому творі
Реферати - Життя та творчість Леоніда Глібова
Реферати - Життя і творчість П. П. Гулака-Артемовського
Реферати - Михайло Старицький
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія