Пробудження української національної свідомості у другій половині XIX ст.
У період становлення промислового капіталізму Україна, як і царська Росія, потребувала кадрів, яких конче не вистачало на заводах та фабриках, що відкривалися в Україні. Поряд з професійною започатковується народна освіта, яка набула особливого розвитку з призначенням М. Пирогова попечителем Київського й Одеського учбових округів (1856—1861).

У цей час у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Чернігові, Одесі, Житомирі та в інших містах і селах відкриваються недільні школи. Професори Київського університету П. Павлов, Я. Бекман, М. Муравський роблять спробу через школи вести революційну пропаганду. В Україні у 1862 р. функціонувало 67 недільних шкіл, для яких були видані букварі та підручники українською мовою. Великого значення цим школам надавав Т. Шевченко. Він написав для них "Букварь южнорусский". Ці школи викликали переполох у царського уряду і в 1862 р. були закриті.

Україна почала ставати капіталістичною державою, її економічний розвиток зумовлював настійну потребу реформування шкільної системи, адже на кінець 90-х років XIX ст. в Україні налічувалося близько 17 тисяч початкових шкіл, які забезпечували освіту близько 30 % дітей шкільного віку. Згідно з переписом 1897 p., письменним було вже 24 % населення у віці від 9 до 49 років.

На вимогу часу створюються двокласні школи з п'ятирічним терміном навчання, повітові училища реорганізовуються в шестирічні, відкриваються реальні (середні) навчальні заклади, восьмикласні комерційні училища. Так, на кінець XIX ст. в Україні налічувалося 129 гімназій, 19 реальних та 17 комерційних училищ, переважна більшість з яких були приватними.

Українські університети — Харківський, Київський, Одеський (Новоросійський, 1865) та інститути — Ніжинський історико-філологічний (1875), Харківський технологічний (1885), Київський політехнічний (1898) стали центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів та інших спеціалістів для підприємств України. Здебільшого навчання у вищих навчальних закладах було недоступне для дітей робітників та селян, оскільки було платним, і плата ця була досить високою.

В українських навчальних закладах створюються відомі наукові школи: математична — провідними вченими були М. Ващенко-Захарченко, С. Ярошенко, І. Тимченко; фізична — М. Умнов; астрономічна — Ф. Бердихін; хімічна — М. Бекетов, Я. Михайленко, Ф. Шведов, С. Реформаторський; біологічна — О. Чорна, К. Милашевич, ембріолог О. Ковалевський; ботаніки — В. Зеленський, Ф. Каменський, В. Палладій; мікробіології — М. Гамалія, І. Мечников, фізіолог І. Сеченов.

У 1869—1870 pp. було засновано географічне товариство, яке здійснило три експедиції з метою збирання етнографічно-статистичних матеріалів, які в 1872—1879 pp. було опубліковано в Петербурзі ("Праця етнографічно-статистичної експедиції в Західноросійський край"). До них були включені українські пісні, казки, відомості про правові звичаї українського народу та ін. Після виходу Емського указу 1876 р. Південно-західний відділ російського географічного товариства було закрито.

Великого розвитку набула історична наука, тут точилася гостра боротьба між революційно-демократичними, національними, ліберальними та великодержавними напрямками. Історичними студіями займалися також письменники і громадські діячі, зокрема Т. Шевченко, І. Франко, С. Подолинський, П. Грабовський, Леся Українка, М. Костомаров, Д. Багалій та ін.

І. Франко розвивав історичні погляди революціонерів-демократів 60—70-х років XIX ст. Йому належить кілька десятків праць, в яких висвітлюються найважливіші проблеми історії України від давніх часів до початку XX ст.

Вивчення фактичної історії України стало провідною темою у представників ліберально-демократичного напрямку — М. Костомарова, О. Лазаревського, Д. Багалія, О. Єфименко. Так, М. Костомаров написав ґрунтовні праці про розвиток історичного процесу України і Росії: "Боротьба українських козаків з Польщею в першій половині XVII сторіччя", "Богдан Хмельницький", "Руїна" та ін. Він редагував окремі твори документального видання "Акти, относящиеся к Южной и Западной России". У своїх працях М. Костомаров багато уваги приділяв історії селянських повстань, народного побуту, загострював увагу на національних особливостях українського козацтва.

На великому архівному матеріалі процес закріпачення селянства козацькою старшиною в XVII ст. у своїх працях "Малоросійські посполиті селяни" і тритомному виданні "Опис старої Малоросії" показав О. Лазаревський.

Наприкінці XIX ст. вийшли праці Д. Багалія, які мають непересічну цінність щодо зібраного матеріалу, зокрема "Нариси з історії колонізації і побуту степової окраїни Московської держави", "Спроба історії Харківського університету (за неопублікованими матеріалами)". Цінним у його працях є те, що він робить спробу показати процес історичного розвитку українського народу в контексті слов'янських народів.

Із народницьких позицій виступала О. Єфименко. На великому архівному матеріалі вона показала процес закріпачення селян, перетворення козацької старшини в поміщиків, суспільно-політичне життя України XV—XVIII ст. та адміністративно-політичний устрій Лівобережної України.

Під впливом революціонерів-демократів і марксистів склався світогляд С. Подолинського, і з цих поглядів він висвітлював розвиток капіталізму та формування пролетаріату в Україні у працях "Про хліборобство", "Про багатство та бідність", "Парова машина", "Ремесла і фабрики на Україні" та ін.

Із національних позицій почав писати свою "Історію України-Русі" М. Грушевський. Його наукові розвідки та активна організаторська діяльність пробудили інтерес до об'єктивного вивчення історичних процесів, що відбувалися в Україні.

Підвищився інтерес до вивчення і висвітлення економічних процесів в Україні. Тут провідне місце належало статистику демократичного напрямку Д. Журавському. Він у 1852 р. видав тритомну працю "Статистичний опис Київської губернії". Вивчали економічний стан в Україні кафедри політичної економії і статистики Київського, Харківського та Новоросійського університетів, Товариство сільського господарства Південної Росії, Комісія для опису губерній Київського округу та ін.

Багато уваги приділяється вивченню української мови. Перше місце тут належить видатному вченому-мовознавцю О. Потебні, який залишив ґрунтовні дослідження із загального мовознавства, української мови і фольклору, діалектології слов'янських мов. Ґрунтовні дослідження з вивчення української мови здійснили також М. Максимович, П. Житецький, К. Михальчук, Ю. Тимченко та ін. А. Спілка та М. Уманець у 90-х роках XIX ст. уклали "Словарь російсько-український", який відіграв позитивну роль у пропаганді української мови. Вивчали українську мову російські вчені Ф. Корф, П. Фортунатов, О. Шахматов та ін.

Під впливом журналів "Современник" і "Отечественные записки", на сторінках яких публікувалося багато матеріалів про Україну і які поширювалися в Україні, починають виходити журнали "Основа" (1861—1862) та "Киевская старина", яка починаючи з 1882 р. протягом 25 років публікувала матеріали з історії України, твори української літератури, архівні та наукові розвідки; ці матеріали й нині не втратили наукової цінності.

Під впливом творчості Т. Шевченка і започаткованого ним напрямку критичного реалізму в українську літературу входять Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін.

Активно працює в цей період П. Куліш, який у своїх творах на історичну тематику, зокрема доби козаччини, оспівує особливості козацького руху (роман "Чорна рада", 1857), активно виступає в літературно-критичних статтях проти хуторянства і національної обмеженості як у літературі, так і в суспільному житті.

Кріпосництво, недолугість можновладців таврував у своїх "Співомовках" С. Руданський. Нестерпне життя, безправ'я і страждання покріпаченого селянства показав у своїх творах видатний український прозаїк І. Нечуй-Левицький. До кращих його творів належать повісті "Микола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сім'я", "Старосвітські батюшки та матушки".

Напрямок критичного реалізму в українській літературі одержав поступальний розвиток у творчості Панаса Мирного. У його романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні" (написаному у співавторстві з І. Біликом) дається широка картина життя українського села, боротьба бідноти проти злиднів і соціальної несправедливості. А в романі "Повія" Панас Мирний показує трагічну долю сільської дівчини Христі Притиківни, яку "перемолола" машина капіталізму. Серед драматичних творів Панаса Мирного популярною стала драма "Лимерівна", в якій показано конфлікт пореформенного села, що виник між багатою верхівкою та експлуатованим селянством.

У Карпатському регіоні визначним представником передової української літератури був Ю. Федькович, який оспівував борців селянського руху, зокрема Лук'яна Кобилицю, проти австрійського поневолення, редагував першу українську газету "Буковина", яка виходила з 1885 р. у Чернівцях. Популярною серед читачів була творчість Ольги Кобилянської, щоправда, її перші твори, зокрема "Людина і царівна", зустріли різко протилежні оцінки — від захоплюючої з боку І. Франка до різко критичної з боку С. Єфремова. Найдраматичніший твір авторки — повість "Земля", де вона реалістично показала життя буковинського селянства, трагедію боротьби за землю; увесь він пронизаний болем і співчуттям до своїх героїв.

У 90-ті роки XIX ст. підвищується інтерес до драматургічного мистецтва, яке всупереч Валуєвському та Емському указам виходить на театральні кони. Найяскравішим представником на цій ниві був письменник, поет, театральний і культурно-громадський діяч М. Стариць-кий. Його п'єси "Не судилося", "У темряві", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" правдиво і неупереджено показують життя українського селянства. Провідною в його творчості була також історична тематика. Він написав повість "Облога Буші", роман-хроніку "Богдан

Хмельницький", романи "Руїна", "Останні орли" ("Гайдамаки"), "Розбійник Кармелюк", в яких широко висвітлив визвольну війну українського народу 1648—1654 pp., гайдамацький рух XVIII ст., боротьбу проти кріпосництва.

Талановитим представником в українській драматургії був І. Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Його п'єси "Бурлака", "Наймичка", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Мартин Боруля", що були написані в дусі критичного реалізму, показали розмаїте життя різних соціальних груп українського народу.

Незважаючи на заборони і обмеження царського уряду, українське театральне мистецтво сформувалось, виросла визначна плеяда талановитих драматичних акторів: М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовський. Вони з успіхом виступали на сценах театрів України, у Петербурзі, Москві та інших містах Росії.

Українське образотворче мистецтво другої половини XIX ст. розвивається під впливом реалістичних тенденцій, які були продекларовані Товариством пересувних художніх виставок, душею та організаторами яких були І. Крамськой та художній критик В. Стасов. Членами товариства були й українські митці. Виставки експонувалися в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах України, викликали інтерес і позитивно сприймалися громадськістю.

Істотний вплив на розвиток українського прогресивного реалістичного мистецтва справив І. Рєпін. Народився він на Слобожанщині, в м. Чугуєві у родині військового поселенця. Українські враження дитинства давали йому творчу наснагу протягом усього життя. Він написав відомі картини на українську тематику: "Запорожці пишуть листа турецькому султану", "Вечорниці", "Гопак", портрет Т. Шевченка, зробив багато замальовок із життя і побуту українського народу.

Уродженець Полтавщини М. Ярошенко, один із керівників Передвижників, темами своїх творів "Студент", "Курсистка", "Кочегар", "Всюди життя" обирає життя різночинної інтелігенції та пролетаріату. Він працював також як портретист і залишив нам образи сучасників (Г. Успенського, М. Салтикова, Д. Менделєєва), свій автопортрет та портрети представників кавказьких народів, серед яких він провів останні роки свого життя.

Реалістичні традиції, що їх заклав Т. Шевченко, продовжували К. Трутовський, Л. Жемчужников, М. Микешин, М. Позен та ін.

Особливої слави зажив художник С. Васильківський. Після закінчення Санкт-Петербурзької академії мистецтв він жив і працював у Харкові. Тут він створив прекрасні пейзажі, в яких оспівував красу української природи, намалював низку сюжетних та історичних картин, найбільш значущі з яких "Вибори полковника Мартина Пушкаря", "Ромоданівський шлях", "Козаки в степу", "Козацький пікет" та ін.

Малярство також набувало популярності в Україні: створюються "Общества любителей изящных искусств", при них відкриваються рисувальні школи, зокрема в містах Києві, Харкові, Одесі; пізніше вони були реорганізовані в художні училища, що й стало базою для формування української професійної школи образотворчого мистецтва.

У Галичині під впливом українських ідей працювали художники Т. Копистинський, Т. Романчук, К. Устиянович та І. Труш. Темами своїх творів вони обирали побутову та історичну тематику, у пейзажах оспівували рідний край, а І. Труш виконав портрети І. Франка, В. Сте-фаника, М. Лисенка та Лесі Українки.

У другій половині XIX ст. спостерігаються певні зрушення до створення монументальної пластики. Одним із перших було встановлено пам'ятник князеві Володимиру, роботу над ним розпочав В. Демут-Малиновський, а закінчив П. Клодт. Пам'ятник прикрасив один із мальовничих парків Києва, який кияни любовно охрестили Володимирською гіркою.

Зачинателем реалізму в українській монументальній скульптурі став М. Микешин, автор багатьох монументів і пам'ятників, встановлених у Петербурзі, Новгороді, Києві. За його проектом у 1888 р. було створено пам'ятник Б. Хмельницькому.

Для свого рідного міста Полтави М. Позен зробив два пам'ятники своїм землякам — І. Котляревському (1903) та М. Гоголю (1915).

Підвищується інтерес до вивчення народної мелодики у композиторів, які працювали над українською тематикою. Варто зазначити твори П. Чайковського, О. Даргомижського, О. Бородіна, М. Римського-Корсакова та ін. Вони активно використовували українську тематику й народну пісню у своїх творах. Так, М. Мусоргський за мотивами творів М. Гоголя написав оперу "Сорочинський ярмарок", М. Римський-Корсаков — опери "Майська ніч" та "Ніч перед Різдвом", П. Чайковський — оперу "Черевички", О. Бородін — оперу "Князь Ігор".

Українські композитори М. Вербицький, С. Воробкевич, П. Ніщинський під впливом поезій Т. Шевченка створили чудові музичні твори за їх мотивами. С. Гулак-Артемовський, залюблений в українську старовину, написав оперу "Запорожець за Дунаєм". Уперше цю оперу було поставлено в 1863 р. на сцені Санкт-Петербурзького оперного театру.

Та найбільший внесок у розвиток українського музичного мистецтва зробив М. Лисенко. Він збирав та обробляв українські народні пісні й опублікував 7 збірок, записав музичний репертуар кобзаря Остапа Вересая, додавши до цієї публікації теоретичну статтю про кобзарське мистецтво, створив симфонічні й камерні твори та опери "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка-Полтавка", а також унікальний на той час жанр — опери для дітей "Коза Дереза", "Пан Коць-кий" та "Зима і весна".

Список літератури

1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.

2. Говдя П. Українське мистецтво другої половини XIX — початку XX ст. — К., 1964.

3. Греков Б. Д. Культура Киевской Руси. — М., 1953.

4. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. Т. 1 // Прапор. — 1990. — № 11-12; Березіль. — 1991. — № 1, 3.

5. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. — К., 1992.

6. Ефименко А. Н. История украинского народа. — К., 1990.

7. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVI—XVIII ст. — К., 1988.
Случайные рефераты:
Реферати - Матвій Шестопал
Реферати - Місце Марка Вовчка в історії розвитку української прози
Реферати - Життя і творчий шлях Андрія Головка
Реферати - Життя і творчість Дмитра Павличка
Реферати - Життя і творчість Бориса Олійника
Реферати - Голодомор в українській поезій і прозі
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 17
    Гостей: 16
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта