Проблеми та перспективи застосування різноманітних видів кредиту на Україні
Однією з найважливіших функцій комерційних банків є функція фінансового посередника, коли, з одного боку, банки залучають заощадження вкладників, а з іншого – здійснюють інвестиції (вкладання коштів). Створення сприятливого середовища для цього і повинно стати серцевиною банківських реформ.

Різноманітні види кредитів, що надаються комерційними банками, призначені задовольнити потреби суспільства в тимчасових коштах і вирішити його виробничі, споживчі проблеми, сприяти розвиткові окремих чи всіх галузей народного господарства, зробити процес кредитування простішим і менш ризиковим.

Але на сучасному етапі розвитку української економіки існує обмаль проблем, які перешкоджають банкам надавати окремі види кредитів, сприяють зростанню частки небажаних видів кредитів (прострочених, пролонгованих, безнадійних і т. і.), що погіршує ліквідність та платоспроможність банків.

Як було вже сказано вище, одне з основних обмежень діяльності українських комерційних банків на сучасному етапі - неможливість і небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це пов'язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку довгострокового кредитування.

Економічна політика уряду України та НБУ в 1995-1996 роках створила умови для фінансової стабілізації. Це зумовило нову ситуацію для діяльності банківських установ, особливість якої в тому, що багато банків, включаючи середні і великі, взагалі не надавали середньострокових і особливо довгострокових кредитів. Сфера їх діяльності обмежувалась переважно короткостроковим кредитуванням, розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів, операціями з купівлі-продажу валюти, роботою з державними цінними паперами.

При цьому слід визначити істотне зниження номінальних процентних ставок по кредитах, а також поступову активізацію інвестиційної діяльності підприємств та підвищення їх попиту на середньострокові та довгострокові кредити, що вимагає відповідної зміни в депозитній і кредитній тактиці і стратегії, спрямованих на забезпечення фінансової стійкості банку в умовах фінансової стабілізації.

В 1997 році для України були характерні темпи інфляції в 3%, і це викликає певні проблеми для комерційних банків щодо забезпечення їх фінансової стійкості, бо структура балансів українських банків добре адаптована до значних рівнів інфляції і могла б сприяти високій дохідності їхньої фінансово-посередницької діяльності. Однак така структура погано пристосована до операцій в умовах невисокої інфляції, і якщо українські банки не будуть намагатися істотно змінити структуру своїх балансів за низької інфляції, то це неминуче викличе збільшення їхніх збитків і призведе до неплатоспроможності.

Причина цього криється ось в чому. Зниження середньомісячних темпів інфляції до рівня менш ніж 3% зумовить різкі зрушення в порівняльній дохідності різних комбінацій активів і пасивів. Відбудеться істотне зниження номінальних процентних ставок по всіх категоріях гривневих працюючих активів, включаючи кредити. Це, у свою чергу викличе різке скорочення процентної маржі і, як результат, похитне фінансову стійкість банків.

Очевидно, що зниження інфляції до рівня менше ніж 3% на місяць призведе до структурних зрушень у попиті на кредитні ресурси, збільшуючи в них частку довгострокових позик.

Зростання строків надання кредитів змушуватиме банки збільшувати питому вагу строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитів, що в будь-якому разі зумовить підвищення банківських витрат.

Коли процентні ставки мають тенденцію до зниження, оптимальною фінансовою стратегією для банків є орієнтація на залучення переважно короткострокових зобов’язань, в тому числі депозитів "до запитання". Проте в цьому випадку банк відчує труднощі. По суті, йому доведеться вибирати один із двох непривабливих для зміцнення їхнього фінансового стану варіантів:

йому необхідно приймати додаткові ризики, пов’язані із співвідношенням зобов’язань "до запитання" і середньострокових працюючих активів, що збільшує загрозу втрати ліквідності;
вести далі переважно короткострокове кредитування і задовольнятися нижчими процентними доходами внаслідок перевищення пропозиції над попитом по короткострокових позиках.
Таким чином, успішна адаптація до різких змін у порівняльній дохідності різних комбінацій активів і пасивів у зв’язку із стійким зниженням інфляції до рівня менш ніж 3% на місяць вимагатиме від українських банків серйозної зміни своїх балансів. Основні зміни полягатимуть у зменшенні питомої ваги зобов’язань "до запитання", в тому числі валютних, при одночасному підвищенні частки строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитів, у підвищенні питомої ваги працюючих активів при одночасному скороченні частки непрацюючих активів, зокрема, зростанні питомої ваги кредитів реально діючим підприємницьким структурам.

Зрозуміло, що повноцінна участь комерційних банків у довгостроковому кредитуванні можлива лише за умови досягнення макроекономічної стабілізації. Але це не виключає необхідності запровадження економічних стимулів та відновлення впливу держави в цьому питанні.

Незважаючи на те, що жоден з банків не досяг рівня 25% кредитних вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвиткові інвестиційного процесу дозволив банкам у 1995 році надати довгострокових кредитів більше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов’язкових резервів.

З метою заохочення комерційних банків для довгострокового кредитування інвестиційних програм в 1995 році здійснювалося коригування обов’язкових резервів, які повинні знаходитися на кореспондентських рахунках банків, на суму наданих ними кредитів за рахунок власних ресурсів. Дія цієї пільги була продовжена і в 1996 році.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення – головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США - позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички з погашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених, пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.

Найсуттєвіший фактор впливу на ліквідність і платоспроможність банків є проблема невчасного повернення позик, зростання безнадійної кредитної заборгованості. Без вжиття кардинальних заходів щодо виправлення ситуації з поверненням кредитів посилюється загроза втрати ліквідності банківською системою України. Серед заходів загальнодержавного масштабу НБУ передбачає надання прямої дії Закону України "Про заставу майна" і спрощення процедури реалізації заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна, створення резервів покриття кредитних ризиків і фондів страхування вкладів громадян, якнайшвидше прийняття Закону України "Про кредит", проект якого вже підготовлений спеціалістами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитів посилюється значення контролю з боку банка за чітким виконанням умов кредитного договору. Першочергового значення тут набуває своєчасність сплати боржником чергових процентів і встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожній позиці властивий певний ризик невиплати процентів чи неповернення позики внаслідок непередбачених обставин, зрозумілим є намагання банку кредитувати лише перевірених позичальників, які добре себе зарекомендували. Однак в умовах нестабільності економіки таких клієнтів обмаль і обмежитися лише ними – це поставити під сумнів діяльність банку як кредитної установи. Тому доцільно не втрачати можливості нарощувати обсяг позичкових операцій і за рахунок тих із них, для яких властивий підвищений ризик.

Адже саме для них характерна більша дохідність у порівнянні з слаборизиковими. Беручи до уваги існування обернено пропорціональної залежності між величиною ризику і дохідністю кредитних операцій, кожний банк у центр позичкової політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю та обережністю. Надмірна (невиправдана) ризиковість посилює загрозу падіння дохідності банку внаслідок неповернення боргів, а то й невиплати процентів, тоді як перебільшена обережність знову ж таки не дає змоги використати багато які прибуткові можливості.

У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризиків та реалізація заходів щодо пом’якшення їхнього впливу на дохідність банку. У вітчизняній практиці встановлено лише один показник, який стосується оцінки кредитних ризиків. Це економічний норматив, встановлений у законодавчому порядку – максимальний розмір ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.

В інших країнах законодавча і нормативна база оцінки і розмежування кредитних ризиків розроблена значно повніше. Наприклад, у Росії Інструкція №1 від 30.01. 96 р. встановила 4 нормативи, що регулюють кредитні ризики банківської системи: максимальний розмір ризику на одного боржника або групу пов’язаних боржників; максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих банком своїм учасникам (акціонерам); максимальний розмір великих кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих кредитною організацією своїм інсайдерам.

Багато проблем комерційних банків у кредитній діяльності пов’язані з об’єктивними причинами фінансових негараздів у банківській системі. Вони випливають із загального стану економіки держави, відсутності належного досвіду і відповідно підготовлених кадрів для функціонування банків в умовах ринкових перетворень. Поряд із тим фінансові проблеми багатьох комерційних банків значною мірою також пов’язані із суб’єктивними факторами. Це, зокрема, занадто ризикова кредитна політика їхніх керівників, зумовлена гонитвою за високими прибутками тощо.

Наприклад, під час інспектування комерційних банків виявлено ряд порушень, які стосуються кредитування суб’єктів підприємницької діяльності та кредитних відносин:

Порушення основних принципів кредитування, викладених у положенні "Про кредитування". Кредитна політика характеризується підвищеним ризиком. Значна кількість банків має в кредитному портфелі критичну питому вагу пролонгованих, прострочених та безнадійних щодо повернення позик.
Недостатній аналіз фінансового стану позичальників при наданні кредитів.
Відсутність аналізу кредитного портфелю з боку керівників комерційних банків, що призводить до концентрації кредитних ресурсів у руках одного позичальника.
Надання кредитів без оформлення належним чином договорів.
Низький рівень якості укладених договорів з юридичної точки зору (відсутність пунктів про коригування процентних ставок, про санкції за нецільове використання позики, неконкретне визначення мети надання кредиту або повна його відсутність; надання кредиту без встановлення чітких строків його повернення тощо).
Порушення вимог Положення "Про кредитування" в частині оформлення кредитних справ позичальників (такі справи або повністю відсутні або пакет документів укомплектований лише частково, відсутність у справі договорів на пролонгацію).
Недотримання вимог Закону України "Про заставу" (надання позик під забезпечення без нотаріального засвідчення застави, без страхування заставленого майна, прийняття заставленого майна тільки на суму виданих кредитів без врахування відсотків за користування, відсутність у кредитній справі опису заставленого майна тощо).
Несвоєчасне віднесення простроченої та пролонгованої заборгованості на відповідні рахунки, що призводить до викривлення бухгалтерської звітності тощо.
У більшості випадків комерційні банки не перевіряють цільове використання наданих кредитів.
Претензійно-позовна робота комерційних банків ведеться на низькому рівні.
Звичайно, ці всі порушення сприяють зростанню в кредитних портфелях комерційних банків проблемних видів кредитів, що є надзвичайно негативним явищем.

Неможливість одержувати зараз прибутки інфляційного характеру і вимагає від комерційних банків більш реального підходу до якості кредитного портфеля. Запобігти негативним тенденціям, пов’язаним зкредитною діяльністю банків, допомагає також дотримання нормативу достатності власного капіталу.

Щоб уникнути проблемних кредитів, банку, перш за все необхідно звернути увагу на досконалість вивчення якості кредитного портфелю і кваліфікацію своїх працівників, що проводять цю оцінку.

Якщо ж попередження проблемного кредиту не вдалося і є загроза негативного його впливу на дохідність, банк повинен терміново вжити заходів щодо забезпечення негайного й повного погашення позики. Як показує практика, добрий ефект дає розроблення спільно з боржником плану дій для відновлення фінансової стійкості підприємства й подолання вад у його діяльності.

Якщо застосовані заходи неефективні, то банк повинен забезпечити задоволення своїх інтересів, вимагаючи погашення боргу за рішенням судових органів. Може знадобитися й продаж застави, подання претензій до гаранта тощо.

Але першочергове завдання комерційних банків – попередити виникнення небажаних видів кредитів, підвищити частку строкових, стандартних кредитів і скоротити до мінімуму або зовсім уникнути пролонгованих, прострочених, безнадійних, небезпечних, сумнівних кредитів.

Для досягнення цієї мети Національний банк України пропонує вжити такі заходи:

Для захисту комерційних банків та недопущення надання позичок недобросовісним клієнтам і шахраям створити при АУБ банк даних про позичальників комерційних банків України (в якому накопичувалась би інформація про фінансовий стан позичальників, їхню спроможність погасити борги тощо, а також заснувати Всеукраїнський реєстр гарантій і застав).
Організувати у комерційних банках підрозділи з управління кредитними ризиками (наприклад, кредитні комітети).
Проводити політику диверсифікації активів і пасивів комерційних банків, виходячи з того, що розмір максимального ризику на одного позичальника не повинен реально перевищувати 10% власних коштів банку. Розширювати коло вкладників, не допускаючи концентрації залишків коштів на депозитних і вкладних рахунках обмеженої кількості вкладників.
Крім того, до заходів, що мають зменшити частку проблемних кредитів, відносять ефективну співпрацю банківських фахівців зі своїми партнерами, для чого необхідно добре знати і постійно аналізувати їхню фінансово-господарську поточну діяльність, визначати прогнозні тенденції її зміни. Для цього в кожному банку доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. З цією метою можливе використання для такої діяльності працівників служби безпеки банку. Вона створена в багатьох банках, але, як правило, крім суто охоронних функцій, не виконує інших.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні виникнення кредитів проблемних видів набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво з спеціалізованими маркетинговими фірмами. Важливо налагодити й взаємовигідну партнерську роботу зі страховими компаніями. Зазначені заходи здатні мінімізувати вплив проблемних кредитів на банківську дохідність.

Але глобально проблема безнадійних боргів не вирішується.

Деякі види кредитів, що надаються комерційними банками в розрізі окремих галузей народного господарства, теж зумовлюють банківські проблеми і погіршують їх фінансовий стан.

Також зараз прослідковується надмірне кредитування промисловості, не здатної ефективно використовувати одержані кошти. Саме у виробництві зосереджена більша частина "мертвих" кредитів колишніх спецбанків. І коли б не "особливе" становище цих структур, НБУ давно б мав перевести їх на режим фінансового оздоровлення за невиконання нормативів ліквідності та платоспроможності. Більшу частину цих кредитів було надано або за прямою вказівкою, або за неофіційними, але настійливими рекомендаціями уряду та його окремих членів. Величезні збитки цих банків становлять потенційну загрозу стабільності для всієї банківської системи.

Не менша частка кредитів виробникам припадає й на неоплачені ними електроенергію та енергоносії, що поставило на межу банкрутства постачальників. Водночас практично жодне підприємство не пройшло повну процедуру банкрутства за накопичені борги. Це надихає боржників діяти впевнено і надалі.

Агропромисловий банк "Україна" на початку 1997 року зіткнувся з проблемами, що пов'язані з наданням такого виду кредитів як кредити підприємствам агропромислового комплексу.

Складність в проведенні цього виду кредитування визначалася трьома основними факторами: тиском з боку Уряду і вимогами прокредитувати сільгоспвиробника, бажанням банку прокредитувати, що обґрунтовано можливістю отримати гарну віддачу, і найжорсткими вимогами НБУ до дотримання нормативів. У зв`язку з цим банк пішов на деякі порушення нормативів, але вже наприкінці квітня показники ліквідності були відновлені.

Кредитування державного сектору доставляє комерційним банкам теж чимало проблем, це є причиною того, що банки уникають проведення цього виду кредитування.

Перш за все тут постає питання про довіру банків до своїх дебіторів, у тому числі і до держави. Інституційні завдання: насамперед закон про банкрутство, закон про заставу, оформлення фінансових зобов’язань через документи, що мають юридичну силу, судова процедура розгляду та задоволення позовів.

Закон про заставу безпосередньо пов’язаний із законом про власність і процесом приватизації. Без чіткого закону про власність закон про заставу буде складним у трактуванні власності, що заставляється, його буде важко ефективно реалізувати. У разі банкрутства державного підприємства держава повинна відповідати за його зобов’язаннями як власник цього підприємства. Схема кредиту під заставу власності повинна бути доповнена оформленням фінансових зобов’язань і судовою процедурою розгляду та задоволення позовів.

Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами. Необхідно проводити оздоровлення фінансів базової ланки економіки, а саме підприємств. Для цього треба, перш за все, встановити жорстку фінансову дисципліну і для Уряду, і для всіх суб’єктів господарювання. Всі мають жити на свої кошти і платити за своїми зобов’язаннями.

Крім того, необхідно ліквідувати штучне запобігання банкрутств державних підприємств. Уряд врешті-решт має визначитися з переліком підприємств, які він залишає в державній власності, і за рахунок бюджетних ресурсів забезпечує їх санацію. Причому цей перелік має бути критичним за обсягом наявних фінансових можливостей Уряду.

Ось чому Асоціація українських банків вважає зупинення негативних процесів в економіці і в банківській системі в реальному прискоренні економічних реформ, у центрі яких має стояти повна фінансова відповідальність суб’єктів господарювання будь-якої форми власності за результати своєї діяльності.

Якщо розглядати кредити за цільовим призначенням і використанням, то можна виділити такий вид як експортний кредит. Проведення цього виду кредитування має на меті відновити вітчизняне виробництво, збільшити доходи і виробничі можливості українських підприємств, завоювати нові ринки збуту. Але одночасно постає проблема низької якості продукції вітчизняних виробників. Тому необхідний крок на шляху розвитку цього виду кредиту – інвестиції комерційних банків і держави в основні фонди підприємств, науково-дослідницьку роботу з метою підвищення конкурентоспроможності товарів українського виробництва.

Сучасна економічна ситуація в Україні обмежує діяльність комерційних банків в наданні окремих видів кредитів. Наприклад, за умов інфляції стає практично неможливим надавати кредити під фіксовану процентну ставку, бажання захистити себе від ризику неповернення кредиту змушує банки надавати кредити з погашенням у розстрочку і уникати кредитів, що погашаються водночас. Виникають проблеми з наданням споживчих кредитів, що передусім пов'язано з низьким рівнем доходів населення.

В сучасних умовах слід звернути увагу на розвиток такого виду кредиту як контокорентний кредит. В іноземній економічній літературі контокорентний кредит характеризується як класична форма кредиту. Контокорентний кредит має переваги у порівнянні з іншими видами кредиту, так як він спрощує взаємовідносини між банком і позичальником, здешевлює процес кредитування, дає можливість отримати необхідну додаткову суму майже в будь-який момент.

Але за сучасних умов контокорентне кредитування суб`єктів господарювання України неможливе, це пов'язано з низькою платіжною дисципліною, хронічним недостатком власних оборотних коштів у підприємств, майже зупиненим виробництвом, що затримує надходження коштів на розрахункові, поточні рахунки підприємств.

Отже, проблеми надання окремих видів кредитів комерційними банками перш за все необхідно вирішувати на загальнодержавному рівні. Без оздоровлення економіки в цілому, без оздоровлення виробничого сектору неможлива повноцінна діяльність українських комерційних банків в наданні різноманітних видів кредиту і уникнення проблемних кредитів, які, на жаль, доки що переважають в кредитних портфелях комерційних банків.
Случайные рефераты:
Реферати - Марко Кропивницький
Реферати - Життя та творчість Бориса Антоненка-Давидовича
Реферати - Біографія Григорія Сковороди
Реферати - Кобилянська та музика
Реферати - Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я"
Реферати - Життя і творчість Т. Г. Шевченко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 23
    Гостей: 23
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта