Проблеми розвитку малих підприємств в Україні
Вступ

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковой економіки, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво – це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношнні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути квалифіковані як великий, стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох нардногосподарських негативів.

Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси.

Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушенні прибувати "в тіні" завдяки нестійкому законодавству.

Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якою на місцевому рівні є представник малого бізнесу.

Мале підприємництво не має яких-небудь істотних переваг в кредитно-фінансовій системі, в митному захисті, відчуває значні перешкоди в розвитку бізнесу, діє в неімовірно складних умовах для існування. Для представника малого підприємництва невигідна бідь-яка підприємницька діяльність в сфері виробництва, і він намагається затвердитися в торгівлі і посередництві.

В теж самий час в малий бізнес вступає все більша кількіть громадян. Заняття власною справою як природня форма прояву здібностей людини і реалізація його громадянських прав формують умови створення самостійного суспільного прошарку підприємців, які складають соціально політичну базу демократичних перетворень суспільства.

І. Малі підприємства – основа малого бізнесу

1.1. Сутність малого підприємства

Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє самий численний шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно. Мале підприємство є «клітинкою» малого підприємництва. Звідси слідує, що останнє є особливий сектор економіки, що утворюється сукупністю малих підприємств і тому що є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Як виявляється із самого визначення, «малий бізнес» - це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законах, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях, конституціонуючих сутність цього поняття[11, c.14].

Як показує світова практика, основним критеріальним показником, на основі якого підприємства різних організаційно правових форм відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є насамперед середня чисельність працівників, зайнятих за звітний період на підприємстві. Більшість вчених під малим бізнесом розуміють діяльність, яка здійснювана невеликою групою осіб, або підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш загальними критеріями, на основі яких підприємства відносяться до малого бізнесу, є: чисельність персоналу, розмір статутного капіталу, величина активів, об'єм обороту (прибутку).

За даними Світового банку, загальне число показників, по яких підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Однак що найчастіше застосовуються критеріями є ті, що описані вище. Практично у всіх країнах визначальним критерієм є чисельність працівників за звітний період. У даному зв'язку потрібно зазначити, що перший федеральний закон про малий бізнес, прийнятий в США в 1953 р., взагалі не містив ніяких кількісних критеріїв, обмежуючись лише відміченого роду якісними характеристиками.

Приведу критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, що застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в Європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться ті, які не перевищують наступних показників:

1. кількість зайнятих працівників до 50 чол.;

2. річний оборот менше за 4 млн. ЕКЮ;

3. сума балансу менше за 2 млн. ЕКЮ.

При визначенні заходів підтримки суб'єктам малого бізнесу на рівні країн ЄС можуть застосуються і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Інші економічні організації встановлюють свої заходи віднесення фірм до категорії малого бізнесу. Так міжнародна Організація Економічної Співпраці і Розвитку (ОЕСР), в яку входять економічно високорозвинений країни, визначає підприємства з числом зайнятих до 19 чол. як «дуже малі», до 99 чол. як «малі», від 100 до 499 чол. як «середні» і понад 500 чол. як великі.

У Великобританії віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу засновується на даних обороту і чисельності зайнятих (різних по галузях економіки). До найдрібніших відносять фірми з числом зайнятих від 1 до 25 чол., до дрібних – від 25 до 99. При цьому в обробляючій промисловості малими вважаються фірми із зайнятістю нижче за 200 чоловік, в той час як в торгівлі це підприємство з річним оборотом менше за 400 тис. фунтів стерлінгів. Згідно з Законом «Про компанії», в Великобританії мале підприємство повинно відповідати двом з наступних критеріїв:

1. оборот не більше за 2,3 млн. ЕКЮ;

2. активи не більше за 1,5 млн. ЕКЮ;

3. середня чисельність зайнятих до 50 чол.

У Франції малими вважаються підприємства, на яких чисельність зайнятих не перевищує 500 чол. і річний оборот до стягування податків, оцінений на момент закриття підсумкового балансу, нижче за 200 млн. франків. Причому в різних галузях економіки розмір фірми оцінюється по-різному. Якщо в сільському господарстві і харчовій промисловості фірми із зайнятістю понад 200 чол. вважаються великими, то в галузі виробництва обладнання поріг чисельності 500 чол.

У Швеції система віднесення підприємств до малих згідно з французькою, але там дію ще і такі показники як: стадії зростання, галузева приналежність, географічна сфера діяльності, специфічні характеристики власників і керівників (жінки-підприємці, іноземці), типи проблем характерні для підприємства.

У Німеччині певне поняття про малий бізнес відсутнє, але відповідно до класифікації федерального міністерства господарства до дрібних відносять фірми з числом зайнятих до 49 чол. і щорічним оборотом менше за 1 млн. марок. Дрібні і середні фірми – це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що безпосередньо беруть участь у виробництві, що повністю беруть на себе економічний ризик і що фінансують свою діяльність, як правило, без залучення кредитних коштів.

У Сполучених Штатах Америки федеральним законом про малий бізнес встановлено, що мала фірма – це фірма, що має одного або декількох власників, з числом зайнятих не більше 500 чол., величиною активів не більше 5.000.000 $ і річним прибутком не понад 2.000.000 $. У залежності від кількості найнятих працівників всі підприємства в США діляться на:

- найменші 1 - 24 зайнятих;

- малі 25 - 99 зайнятих;

- проміжні 100 - 499 зайнятих;

- великі 500 - 999 зайнятих;

- найбільші 1000 і більш зайнятих.

Потрібно відмітити що тут, як і в багатьох інших країнах, грає роль і галузева структура підприємства. Причому в одних галузях грає визначальну роль кількість зайнятих (обробляюча і добувна промисловість), а в інших величина обороту (будівництво, торгівля, послуги). Норми критеріїв різні для підприємств, працюючих в різних галузях економіки США.

У США малими вважаються підприємства, керовані незалежними власниками і що не займають домінуючого положення на товарних ринках.

Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у вста­новленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юри­дичні особи - суб'єкти підприєм­ництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн.

Основними економічними чертами малого підприємництва є:

¾ відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик);

¾ спеціалізація на якому-небудь виді діяльності;

¾ реалізація вироблених товарів (послуг) через купівлю - продаж на ринку;

Можна сформулювати декілька груп стійких меж малого підприємництва, зумовлених:



1. Характером виробничого процесу:

§ обмеженість масштабів засобів виробництва, що застосовуються і технологічних процесів;

§ невелика номенклатура виробів, що випускаються, тобто вузька спеціалізація;

§ спрощеность системи збуту.

2. Специфікою системи управління і керівництва:

§ єдність права власності і безпосереднього управління підприємством;

§ особливе значення ролі керівника в житті підприємства, його безпосередня включеність практично у всі функціональні області;

§ компактність управлінської команди і многофункціональності менеджерів;

§ відсутність громіздких управлінських структур, простоту інформаційних зв'язків, неформальний характер планування і контролю;

§ швидкість прийняття рішень.

3. Станом окремих компонентів (кадри, фінанси і т.д.):

§ особливий, персоніфікований характер відносин між працівником і господарем;

§ гнучкість, сприйнятливість до нововведень;

§ невеликий масштаб фінансових ресурсів, що використовуються;

§ низька капіталізація, що означає, що власники пускають на розширення основного капіталу лише малу частку прибутків;

§ висока оборотність капіталу;

§ істотний вплив на кадрову політику, прийняття стратегічних рішень, вибір правових форм і на інші параметри господарської діяльності сімейних і родинних зв'язків, що зумовлено правом успадкування.

4. Особливостями зовнішніх впливів:

§ локальність ресурсних і збутових ринків;

§ не формальність взаємовідносин з вузьким довкола постачальників і споживачів;

§ положення «веденого» в системі коопераційних зв'язків з великими і середніми підприємствами;

§ надчутливість до коливань економічної кон'юнктури, політичної обстановки, змінам законодавства;

§ обмеженість джерел фінансування і хронічна недостача капіталів (якщо «гіганти» черпають необхідні ресурси головним чином через фондові біржі, то малі підприємства покладаються на обмежені кредити банків, власні заощадження, грошові кошти друзів, знайомих і родичів);

§ велика міра залежності від системи підтримки малого підприємництва.

Мале підприємництво - цілком самостійна і найбільш типова форма організації економічного життя суспільства зі своїми відмітними особливостями, перевагами і недоліками, закономірностями розвитку. Функціонування на локальному ринку, швидке реагування на зміну кон'юнктури цього ринку, безпосередній зв'язок з споживачем, вузька спеціалізація на певному сегменті ринку товарів і послуг, можливість почати власна справа з відносно малим стартовим капіталом - всі ці межі малого підприємства є його достоїнствами, що підвищує стійкість на внутрішньому ринку, але при певних умовах стають недоліками, стримуючими його розвиток. З одного боку, швидке реагування малого підприємства на зміни умов функціонування робить його більш мобільним і що пристосовується, а з іншою - залежним від кон'юнктури ринку, динаміки зовнішніх соціально - економічних і політичних умов. Відносно невеликий капітал звужує рамки виробництва, обмежує можливість залучення додаткових ресурсів (науково-технічних, фінансових, виробничих, трудових і т.д.). Обмежені масштаби виробництва і невелика кількість зайнятих обумовлюють простоту і ефективність управління підприємством. Однак характерне для малого підприємства поєднання функцій власника і менеджера в особі господаря підприємства, встановлення особистих зв'язків з працівниками підприємства, неформальний стиль управління, знижуючи управлінські витрати, можуть привести - і часто приводять - до самоексплуатації і понаднормовим роботам. Нестійкість малого підприємства внаслідок обмеженості ресурсів набагато вище, ніж у великих і середніх підприємницьких структур.

На розвиток малого бізнесу найбільший вплив надають наступні чинники:

- розвиток коштів зв'язку;

- розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах;

- зменшення вартості і спрощення використання інформаційних систем;

- підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях;

- сприяння малими фірмами розв'язанню питання про безробіття;

- скорочення робочої зміни;

- велика конкурентоздатність за рахунок менших витрат, пов'язаних зі зниженням накладних витрат і меншими коливаннями заробітної плати.

Малі підприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, оскільки, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентоздатності продукції, що випускається. Починаючому підприємцеві на самому початку треба провести свою роботу при більш високих витратах, ніж підприємцеві вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить фундаторів фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.

Але все ж, незважаючи ні на що, кількість фірм, що створюються перевершує число ліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого і середнього бізнесу в економіці.

Але часто мале підприємство банкрутує не повністю, що досить важливо, а лише викупляється більш великою фірмою.

У зв'язку з цим можна виділити три моделі розвитку малого бізнесу:

- повільне розширення ділової активності;

- швидкий розвиток малих підприємств і перетворення їх в середні, а потім у великі компанії;

- збереження масштабів діяльності на досягнутому рівні.

Для підприємництва все більш важливої стає швидка і гнучка адаптація внутрішньої і зовнішньої середи фірм до невизначеної господарської середи. Підприємці все більше усвідомлюють необхідність використати не тільки переваги спеціалізації, особливу атмосферу зацікавленості, але і можливості, які відкриваються при виробничій кооперації: економія на масштабах, спільні науково-дослідні розробки, розділення ризику.

Значний плюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявився більш пристосованими, ніж великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди для економіки. Великі фірми не так чутливо і швидко реагують на які-небудь зміни в економіці. Не випадково в політиці урядів Німеччини, США, Японії і багатьох інших розвинених капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Невеликі підприємства найбільш чуйно реагують на зміну в економіці, на падіння або підвищення норми прибули в галузях економіки. Розорення і утворення нових компаній відбувається, передусім, в немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, відбуваються і на більш великих фірмах, відбиваючись на їх діяльності. У таких умовах великі компанії експортують капітал. Дрібні ж фірми, як правило, не мають такої можливості. Для виживання дрібні фірми вимушені переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті фірми, які зуміли пристосуватися вижили, інші просто розорилися. Однак, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужив важливим засобом для оздоровлення економіки. І пояснюється це передусім роллю і функціями, які малий бізнес виконує.

1.2. Роль малого бізнесу в економіці

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотний чином на розвиток народного господарства. По-перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє, - створювати атмосферу конкуренції. По-четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізовуються, що виробляються, що виконуються робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі і інш. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошти для існуванню більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інш. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

- некомпетентність;

- незбалансований досвід (наприклад, досвідчений інженер, але недосвідчений комерсант);

- недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

- занедбаність бізнесу;

- погане здоров'я або шкідливі звички;

- катастрофи, пожежі, крадіжка і т.д.

- шахрайство.

Практика діяльності малих американських фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватка недостатньо[12,c.46]. У сучасному малому бізнесі надто необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управлінні особливими структурами бізнесу.

Шанси фірми на успіх підвищуються по мірі її дорослішаючого. Фірми, довго існуючі при одному власникові, приносять більш високий прибуток, ніж фірми, які часто міняють власників.

На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, ті, що вже нагромадили досвід ведення подів в маленьких фірмах, як правило, більш удачливі. Якщо в управлінні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їх двох, трьох або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне прийняття рішення більш професійне.

На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первинний капітал, вкладений в фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди.

У цей час навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвиненій інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач.

Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:

- формування конкурентних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

- підвищення якості товарів, робіт, послуг (прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);

- наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

- сприяння перебудови економіки (малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність);

- залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва (партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, ніж у великих);

- створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

- сприяння розкриттю таланту людей, розвитку різних видів ремесел;

- формування соціального шара власників, власників, підприємців;

- активізація науково-технічного прогресу;

- освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

- звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

Дрібні і середні підприємства грають помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Незважаючи на те, що велика частина наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень.

Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що проводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з точки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва.

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємництво впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри прибавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємництва і ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань.

Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.

Важливість малих підприємств ще і в тому, що вівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існуванню, а значить бути кращим за інших, щоб прибуток діставався саме ім.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свою величині вимушені затрачувати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіали, що саме по собі також досить заняття, що дорого коштує, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

Діяльність малих підприємств в менш розвинених районах західноєвропейських країн - це основа всього їх соціального і економічного життя і вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час, на дрібних підприємствах відмічається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировина) і забезпечує при цьому велику зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень до муніципальних бюджетів, стимулюють НТП, виконують інші важливі для господарства функції.

Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького по своїй чисельності і що є виразником політичних переваг значної частини населення.

Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту. Так, питома вага малих підприємств в таких країнах, як Японія, Німеччина, перевищує 95%. З 880 тис. промислових підприємств Японії тільки 4 тис. мають більше за 300 працюючих і 700 - більше за 1000 працюючих. У країнах ЄС кількість підприємств з чисельністю зайнятих понад 500 чоловік не перевищує 12 тис.

У умовах перехідної економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємництва повинне стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечує підготовку населення і перехід всього господарства країни в мир ринкової економіки.

ІІ. Державна політика підтримки малих підприємств

Існують різні підходи до вирішення проблем формування й підтримки державою малого сектора, конкурентного середовища в перехідній економіці. Можна виділити два основних напрями державної політики щодо становлення приватного підприємництва:

1) проведення приватизації з метою формування відповідального власника-господаря, здатного до інвестиційної діяльності й зацікавленого в прискореному оновленні виробництва;

2) забезпечення умов (економіко-політичних, законодавчих, інституціональниї тощо) для утворення й ефективного функціонування малих і середніх приватних підприємств.

Оскільки роздержавлення й приватизація мають об`єктивні межі, визначенні межами даржавної власності, головний наголос поряд із завершенням зазначених процесів повинен бути зроблений на сприяння з боку держави діяльності малого підприємництва.

Державна політика підтримки малого бізнесу – сукупність пріоритетних рішень(заходів), що визначають основні напрями й форми правового, економічноо та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб`єктів господарювання[9,с.112]. Тобто під державною підтримкою розуміється, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає формування державними структурами відповідних умов становлення й розвитку малогопідприємництва, а з іншого – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, що залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах.

Існують три аспекти державної політики підтримки малого підприємництва. По-перше, треба взяти до уваги аспект програмний, що стосується комплексу взаємопов`язаних і послідовних цілей, планів і правил вирішення завдань у галузі державного регулювання малого бізнесу. По-друге, у руслі так званої "позитивної економіки" державного управління слід аналізувати реальний перебіг процесів застосування державними органами та їх працівниками владних повноважень і різноманітних можливостей впливу на функціонування та розвиток малого підприємництва. По-третє, адекватним завершенням цього руху виступає характеристика політичної організації суспільства в тій частині, що стосується діяльності держави у сфері підтримки малого бізнесу, відповідних соціальних інститутів.

Діяльність із налагодження результативного й ефективного механізму формування та реалізації державної політики підтримки малого бізнесу в Україні, безсумнівно, вимагає творчого запозичення та використання світових досягнень у цій сфері, насамперед досвіду країн з розвинутою риновою еконмікою. Вивчення досвіду малого підприємництва в розвинутих країнах свідчить, що сприяти його розвитку можна лише шляхом поєднання, комбінування різних форм, методів засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є: фінансово-кредитна підтримка, що передбачає прямі гарантовані позики, цільове субсидіювання, цільове бюджетне фінансування, сприятлива податкова політика, що передбачає пільгового оподаткування, надання права прискоренної амортизації і вилучення амортизаційних відрахувань з об`єктів оподаткування, інформаційно-консультативна підтримка, що забезпечує інформаційне обслуговання.

Залишаються гостроактуальними проблеми формування цілісної системи державної підтримки розвитку підприємництва, зокрема формування високоякісного правового поля. Сьогодні ж підприємницьку діяльність в Україні регламентують 32 закони, 22 постанови Кабінету Міністрів та 14 указів Президента. Лише впродовж 1997-2000 рр. до цих нормативно-правових документів було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто або суперечили вже діючим нормам, або зовсім їх перекреслювали. Така кількість законів, підзаконих актів та змін до них ніяк не сприяє нормальному розвитку підприємства, вносить плутанину та дезорганізує цей процес.

Національна програма підтримки малого підприємництва (на базі [2]):

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплек­сом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем роз­витку малого підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.

Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

· відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної полі­тики у сфері підтримки малого підприємництва;

· збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

· відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

· надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

· невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

· надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господа­рювання.

Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку в умовах ринкових реформ — про необхідність формування та проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва.

Все це зумовило необхідність прийняття Національної програми сприяння роз­витку малого підприємництва в Україні.

Метою державної підтримки малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення

малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобі­гання безро­біттю, створення нових робочих місць.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України та іншими центральними органами виконавчої влади.

На основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ор­гани виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції:

· готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг;

· приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та по­забюджетних коштів для підтримки малого підприємництва;

· сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва;

· сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для дер­жавних та регіональних потреб.

Державна підтримка малого підприємництва щодо формування його інфра­структури здійснюється шляхом створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо.
Случайные рефераты:
Реферати - Марко Кропивницький
Реферати - В.Симоненко. Поезії (курсова робота)
Реферати - Леся Храплива. Життя і творчість.
Реферати - Олексій Коломієць
Реферати - Іван Гнатюк
Реферати - Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія