Проблеми банківського сектору України
Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесу зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним.

Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Нині у вітчизняній банківській системі, як і в інших сферах національної економіки, відбувається становлення ринкових, насамперед, конкурентних засад. Рівновага на банківському ринку, а, отже, й стабільність банківської системи безпосередньо залежать від стану конкуренції. З огляду на це на нинішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні першочергового значення набуває підвищення конкурентоспроможності банківського сектора.

Саме цієї проблеми - проблеми конкурентоспроможності банківського сектора України і стосується дана робота, яка є спробою висвітлення основних проблем глобальної і регіональної конкурентоздатності українського банківського сектора та пропозицій їх вирішення у національній економічній системі.

Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків.

На 1 січня 2001 року у банківському секторі України зареєстровано 195 комерційних банків, з яких 153 мали ліцензії на здійснення банківських операцій, та банківська система нараховувала близько 2500 їхніх філій (без 10880 філій Ощадбанку). З цих банків 27 - з участю іноземного капіталу, а 8 із них – зі стовідсотковою участю іноземного капіталу.

Таким чином, сьогодні практично усі банки України (крім НБУ та Ексімбанку) належать до корпоративного сектора банківської системи. Серед них як за кількістю, так і за обсягами операцій провідне місце посідають комерційні банки.

Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки. Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних карток, впроваджуються нові продукти, різноманітні форми депозитів, Інтернет-банкінг та ін. Здійснюється широкий спектр кредитних, гарантійних, розрахункових, документарних і депозитарних операцій, посилюється міжбанківська конкуренція за види та обсяги надання приватному сектору послуг, банківських продуктів, підвищується їх якість.

Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентоздатності економіки. За загальними результатами діяльності він є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами.

Такі проблеми практично унеможливлюють припущення про дійсну конкурентоспроможність банківського сектору України. Для цього варто подивитися хоча б на той факт, що активи українського банківського сектора становлять близько 30 млрд. грн., що є меншим за 1% активів Deutsche Bank AG або Citigroup Inc. І це не враховуючи інших недоліків, таких як відставання кількості та якості банківських послуг від світового рівня, недосконалий менеджмент, фінансові результати діяльності та ін.

У результаті український банківський сектор не виконує ефективно своїх функцій, якими є:

мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів;
надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;
здійснення розрахунків між клієнтами.
Таким чином, банки мають здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та виконувати функцію створення грошей і регулювання грошової маси.

В Україні ж виконання цих функцій банками пов'язане з викладеними нижче проблемами, серед яких: відсутність довіри до банків з боку населення, а, отже, і незначна мобілізація ресурсів банками порівняно з потенційними її можливостями; низький рівень кредитування (особливо довгострокового, адже короткострокові кредити займають близько двох третин кредитного портфелю українських банків); низький (порівняно зі світовим) рівень розрахунків між клієнтами (хоча і відбувається досить активний розвиток у даному напрямі – введення платіжних карток, утворення національної системи масових електронних платежів населення як один із основних напрямів роботи НБУ і т. д.).

На виконання банками України своїх функцій впливає також те, що більшість грошей перебуває поза банками у вигляді готівки, що безпосередньо стосується функції мобілізації ресурсів банками. Якщо у розвинутих країнах світу готівка становить лише 5-7% грошової маси, то в Україні вона складає близько 50% грошового обороту. Це пов'язано зокрема з тим, що готівкова маса зростала високими темпами у період інфляції, а також із тим, що ця інфляція зумовила знецінення заощаджень населення і викликала проблему його недовіри до банків, яка і досі залишається досить серйозною проблемою банківської системи України.

Отже, очевидним є той факт, що говорити про справжню конкурентоздатність банківського сектору України на світовому ринку поки що рано. Що ж до регіональної конкурентоздатності, то можна стверджувати, що її як такої на сьогодні не існує, оскільки практично уся вагома частка української банківської системи, включаючи усі її надбання і переваги, розташована у Київській області, тоді як в інших регіонах банківський сектор не набув такого розвитку, що і зумовлює проблему відсутності як регіональної конкуренції, так і регіональної конкурентоспроможності.

Таким чином, ситуація, яка склалася у банківському секторі нашої країни, не є достатньо позитивною і сприятливою для існування його конкурентоздатності, а отже, потребує детального аналізу проблем, які її викликали, та відповідних пропозицій для її виправлення.

Аналіз стану банківського сектору української економіки

Аналіз стану банківського сектору української економіки дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню конкурентоздатності українських банків і створення в країні банківської системи світового рівня. Такими проблемами є:

Висока концентрація капіталу у групі найбільших банків (так, за станом на 01 січня 2001 у ній було зосереджено близько половини чистих активів усієї системи: понад 20% статутного капіталу банків, 55% капіталу, 47% кредитного портфеля, 59% коштів юридичних осіб, 56% вкладів населення); лише 20 із 195 комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.

Нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою концентрацією банків (близько 50 wacko та їх активів у Київській області, тоді як інша половина зосереджена в інших 18 областях України, що зумовлює недостатню кількість комерційних банків в інших регіонах та навіть відсутність у деяких з областей країни, деяку відсталість банківського сектора у них та відсутність у них конкуренції, а отже, і стимулів для підвищення конкурентоспроможності регіональних банківських установ.

Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами.

Діяльність же інших банків недостатня. для обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду приділялося вочевидь мало уваги.

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх проводити агресивну політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибутку (з цією метою здійснювалася і діяльність банків у країні під час інфляційних процесів, які створювали враження легкого заробляння грошей, що призвело до процвітання спекулятивних угод в інфляційному кліматі та негативно вплинуло на довіру населення до банків).

Шлях забезпечення зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з найпростіших та найдешевших, але така політика пов'язана з високим рівнем ризику. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга – 30 - 31 wacko , що може стати серйозним бар’єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.

Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язаннями, у зв'язку з чим банки змушені були скоротити кредитування приватного сектору для задоволення більш високого попиту на державні кредити та неефективністю податкової системи, яка негативно впливає на рентабельність багатьох господарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів українського банківського сектору до ВВП становить близько 9-14%, тоді як в країнах Центральної Європи, для порівняння, - 40-60%. Така кредитна політика банків є однією з найсильніших чинників слабкості банківської системи.

Проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів. Небезпечною є тенденція залучення ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних ризиків. Така політика загрожує обернутися катастрофічними наслідками у разі навіть короткострокової дестабілізації фінансового ринку.

Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів викликає одну з найсерйозніших проблем сучасного банківського сектору України – велику частку проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із "негативним" кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації. Унаслідок цього знизились миттєва та загальна ліквідність і платоспроможність значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків, активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних банків України. Однією з причин такої ситуації є наявна на сьогодні в країні криза платежів, яка паралізує банки.

З попередніми проблемами безпосередньо пов'язана проблема гарантування вкладів населення та відновлення довіри до банків. Заощадження населення складають основу пасивної сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між банками і населенням сьогодні досить проблематичні. З одного боку, довіра до банків підірвана через банкрутство трастів, банків, шахрайство у фінансовій сфері. З іншого боку, політика резервування, яку проводить НБУ недостатньо стимулює банки до роботи з населенням. На сьогодні вклади населення до ВВП не перебільшують 6-7% (5,5 млрд. грн.), тоді як за оцінками різних експертів, на руках зосереджено $6-9 млрд. і від 10 до 12 млрд. грн.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.

Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансованості й пропорційності у розвитку різних видів банків, оскільки універсальність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти (зокрема зниження ризику внаслідок диверсифікації операцій, більш широкі можливості у задоволенні попиту клієнтів на різноманітні послуги). З іншого боку, в економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насамперед за функціональною ознакою - інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків суттєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.

В Україні, як зазначалося, в основу банківської діяльності покладено універсалізм, а спеціалізованість окремих банківських установ (не враховуючи Ощадбанку) ґрунтується переважно на галузевому принципі, хоча за останні роки він набув більшою мірою номінального виразу, перетворившись скоріше на орієнтацію банків без чіткого домінування у колі обслуговуваної клієнтури тих чи інших груп підприємств.

Кадрова проблема, що включає у себе недостатній рівень кваліфікації менеджерів і спеціалістів та брак досвіду банківського персоналу. Ця проблема особливо гостра для тих комерційних банків, до керівництва якими в час "піку", їхнього утворення часто приходили люди без елементарної економічної підготовки, не кажучи вже про спеціалізовану банківську. Нині цю проблему практично розв'язано у кількісному плані, проте постає питання якості підготовки фахівців, що потребує узгодження навчального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.

Проблему низького рівня менеджменту складає і проблема браку наукових рекомендацій щодо вибору сфер діяльності, пунктів та місць розташування банків, слабка наукова обґрунтованість аналітичної бази, недостатня увага до стратегічних проблем розвитку. Практично в усіх сферах банківської діяльності здебільшого відсутні середньо- та довгострокові стратегії, переважно діють короткострокові, розраховані на три - шість місяців або один рік, тоді як, наприклад, ринок кредитних ресурсів, як і будь-який інший сегмент ринку, потребує стратегічного бачення соціально-економічних процесів. Нині в Україні стратегічне управлінню банківською діяльністю перебуває поки що в стадії зародження, а система спеціальних заходів стратегічного характеру формується методом спроб і помилок, тоді як у вітчизняному банківському секторі необхідна розробка банками своїх довгострокових конкурентних стратегій, орієнтованих на збереження і підвищення конкурентоздатності.

Слабка диференціація асортименту банківських послуг. Хоча нині їх нараховується близько 300 (кредитні, інвестиційні, трастові, розрахунково-касові, консультаційні, транспортні та інші), український банківський сектор не є достатньо розвинутим у цьому плані, що значно знижує його конкурентоздатність. До цього додається і проблема повільного, пасивного впровадження нових банківських продуктів, які приходять в Україну дуже швидко, тоді як уже зараз складається враження, що вона не встигає за розвитком цього процесу. Зокрема пластиковими картками скоро захочуть користуватися усі клієнти, а на сьогодні лише 10-15 банків із 200 розробляють для цього відповідні схеми.

Низький рівень використання інформаційних технологій у банках, де все ще використовується старе обладнання, тоді як для впровадження багатьох нових банківських продуктів необхідне нове сучасне обладнання. Уже сьогодні багато зарубіжних банків оформлюють депозити і кредити через Інтернет, що дає можливість клієнту здійснювати усі банківські операції з персонального комп'ютера. В Україні ж так званий Інтернет-банкінг досить пасивний і може розглядатися лише як тема для перспективи, а не як предмет активної поточної діяльності. Хоча вважається, що Україна має досить великий потенціал у цьому напрямі.

Тісний взаємозв'язок між усіма сегментами фінансового сектора: будь-які проблеми, які виникають з небанківськими фінансовими установами, автоматично відбиваються на діяльності банків і банківського сектору у цілому. Серед цих проблем:

майже відсутній ринок цінних паперів (є лише 50 компаній, які постійно торгують акціями, а широкі верстви населення не залучені до інвестиційної діяльності);
страховий бізнес не сформувався як значущий механізм інвестування;
інвестиційні фонди невеликі, а взаємні фонди взагалі відсутні;
недостатньо розвинута регулятивна база небанківських фінансових установ, бракує регламентів їх діяльності, а обсяг послуг, що вони надають, досить незначний.
Отже, за відсутності розвиненого фінансового сектора говорити про конкурентоздатність банківського сектора досить проблематично.

Проблема залучення інвестицій, зокрема іноземних. Надходження інвестицій у капітали банків України досить невелике - частка іноземного капіталу в банківському секторі становить 12,3% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських банків (Економічний часопис 3,2001). Ця проблема пов'язана з такими факторами:

відсутність умов - прозорості економічних і політичних рішень, простоти реєстрації та регулювання бізнес-діяльності і передбачуваності змін законодавства, нормативної бази і дій влади (таких, як, наприклад, несподівані зміни у податковій політиці держави);
технічні проблеми (колишні обмеження НБУ на частку іноземного капіталу у загальному обсязі статутних фондів банків, заборона на фіксування та утримання коштів статутного фонду у вільно конвертованій валюті);
економічні (надмірне оподаткування, жорстке валютне регулювання);
управлінські (спричинені дефіцитом висококваліфікованих кадрів, відмінністю між управлінськими стандартами і традиціями організації внутрішнього менеджменту);
стратегічні (зумовлені загальноприйнятою стратегією приходу іноземних банків до країни, зазвичай услід за своїми клієнтами - транснаціональними компаніями, які обслуговуються в інших країнах, де звикли до високих стандартів банківських послуг).
Крім того, іноземні банки можуть мати додаткові проблеми, наприклад національного характеру, пов'язані з особливостями політичних, економічних, етичних та інших традицій і відповідних взаємовідносин з Україною.

Проблема банківської таємниці, яка призводить до утримання багатьох фізичних і юридичних осіб від вкладання грошей в українські банки, до витоку конфіденційної інформації про клієнтів банку за його межі. Ще донедавна не було законодавчо визначено навіть самого тлумачення банківської таємниці, що створювало складнощі в отриманні інформації від установ, для яких розголошення її було б небажаним.

Лише в останній редакції закону "Про банки і банківську діяльність" було вперше з'ясовано поняття банківської таємниці, чітко визначено, яка конкретно інформація становить банківську таємницю і в яких випадках вона може бути розкрита, обмежено коло державних органів (прокуратура, СБУ, МВС), за запитами яких розкривається інформація, що становить банківську таємницю. Однак проблема правого забезпечення захисту банківської інформації клієнтів, їхніх рахунків т операцій за ними нині все ще залишається актуальною.

Відмивання грошей, існування якого тісно пов'язане з банківським сектором економіки. Ця проблема значною мірою викликана недоліками в законодавстві, в результаті чого процедури відмивання є навіть не абсолютно незаконними, просто непередбачені законом. І хоча на сьогодні уже розроблено методику інспектування банків, яка дає змогу запобігти банківському шахрайству та відмиванню грошей, ця проблема створює велику непрозорість діяльності банків в Україні і ускладнює процедуру нагляду за ними.

Законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності. Ще донедавна необхідного банківського законодавства в Україні не було (лише у 1999 р. з'явився Закон "Про Національний банк України" та у 2001 р. – Закон "Про банки і банківську діяльність". Саме наявність належного правового поля є вихідним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

Через зазначені проблеми, особливо деякі з них (такі як, проблемні кредити, відмивання грошей та ін.), щороку багато банків у банківському секторі країни реорганізовуються, переводяться на режим фінансового оздоровлення або ліквідуються. Це такі банки, як "ІНКО", "Відродження", "Градобанк" та ін. У цьому році почалася ліквідація і одного з найбільших банків країни - банку "Україна".

Такі процеси свідчать про те, що наведені проблеми заважають підвищенню конкурентоздатності банківського сектора української економіки, гальмують його розвиток, а отже, і економічне зростання країни загалом. Саме тому дуже важливим є формулювання пропозицій для їх розв'язання та втілення їх у життя як владними структурами, так і самими банківськими установами.

Література

Аржевитин С. Проблемы банковской системы Украины в ХХІ столетии // Мир денег. – 2000. - №6. – С. 22-23.
Волощук І. Шляхи формування конкурентоспроможності банківської системи України // Вісник НБУ. – 2001. - №6. – С. 19-21.
Грудзевич У. Проблеми розвитку комерційних банків на регіональному рівні // Регіональна економіка. – 2001. - №2. – С. 59-66.
Дзюблюк О. В. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України // Фінанси України. – 1999. - №1. – С. 11-18.
Донченко Л. Проблемні банки – головний біль банківської системи країни // Вісник НБУ. – 2000. - №10. – С. 6-7.
Дубілет О. Основні критерії ефективності українських банків // Вісник НБУ. – 1998. – №3. – С. 52-54.
Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України. – 1999. - №6. – С. 33-37.
Заруба Ю. О. Конкурентоспроможність комерційного банку // Фінанси України. – 2001. – №2. – С. 119-124.
Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування // Банківська справа. – 2000. - №2. – С. 28-29.
Кротюк В. Стратегія і тактика розвитку банківської системи // Вісник НБУ. – 2000. - №10. – С. 2-3.
Лавренчук В. Банківська система як основа легального бізнесу в Україні // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 13-16.
Меджибовська Н. Інтернет у банківській справі // Економіка України. – 1999. - №7. – С. 78-79.
Остапець А. І., Остапець А. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку // Фінанси України. – 2000. - №8. – С. 114-117.
Распутна Л. Комерційні банки у сфері фінансових послуг України // Банківська справа. – 2000. - №5. – С. 43-45.
Ревун В. Проблеми функціонування комерційних банків // Вісник НБУ. – 1997. - №7. – С. 30-33.
Сергієнко І., Мар'янович Г., Горбачук В. Міжнародні аспекти кредитно-податкової політики України // Економіка Украни. – 2001. - №2. – С. 13-18.
Сігайов А. До питання про регулювання банківських ризиків // Економіка України. – 1998. - №5. – С. 31-36.
Смовженко Т., Хміль Л. Проблеми вдосконалення діяльності комерційних банків в економіці України // Регіональна економіка. – 2001. - №1. – С. 163-169.
Солтис Я. Сучасний стан і основні чинники стабільності банківської системи України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 10-11.
Шаров О. Проблеми залучення іноземного капіталу до банківського сектора України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 25-27.
Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // Фінанси України. – 2000. - №1. – С. 25-28.
Юшко И. Проблемы регулирования банковской деятельности в Украине // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 11-12.
Случайные рефераты:
Реферати - Письменники рідного краю. Стефаник
Реферати - Життєвий та творчий шлях Григора Тютюнника
Реферати - Життя і творчий шлях Гната Хоткевича
Реферати - Євген Маланюк
Реферати - Василь Бобинський – о знанії і незнанії (пошукова / курсова робота)
Реферати - Життєвий шлях Богдана Лепкого
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 17
    Гостей: 17
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта