Порядок прийняття та виконання рішень Міжнародним кримінальним судом
Відповідно до Статуту Суд є постійно діючим органом, юрисдикція якого поширюється на фізичних осіб, відповідальних за “найбільш серйозні злочини, що викликають стурбованість міжнародного співтовариства і які визначені цим статутом” (стаття 1 Статуту МКС). Інакше кажучи, Статут визначає найбільш серйозні злочини, за вчинення яких може наступити міжнародна кримінальна відповідальність. Звідси випливає, що за інші злочини, не вказані в Cтатуті, така відповідальність не застосовується, тобто ці інші, злочини або не є серйозними, або вони не становлять загрози світовій спільноті. До таких злочинів, зокрема, відноситься міжнародний тероризм.
МКС наділений міжнародною правосуб’єктністю. Він має весь комплекс прав та обов’язків, що передбачені для суб’єктів міжнародного права. Більш того, правоздатність МКС є універсальною бо, як визначає ст. 4 Статуту “Суд має таку правоздатність, яка може бути необхідною для виконання ним своїх функцій”.
Статут визначає загальні принципи кримінального права, якими повинен керуватись МКС під час здійснення своїх повноважень. Такі принципи, в залежності від їх походження можна поділити на дві групи: 1) загальновизнані принципи внутрідержавного кримінального права, що знайшли своє відображення в Статуті, та 2) принципи міжнародно-правового характеру.
До перших належать такі основні засади здійснення кримінального правосуддя, як принцип nulum crimen sine lege “немає злочину без закону” (ст. 22 Статуту), відсутність зворотної дії положень Статуту (ст. 24) принцип nulum poena sine lege “немає відповідальності без закону” (ст. 23 вказує, що особа визнана винною у тому чи іншому злочині може бути покарана лише у відповідності до положень Статуту).
Не підпадають під юрисдикцію МКС, а, отже і не можуть бути визнані винними та піддані покаранню особи, котрі не досягли на момент скоєння злочину 18 років. Такий, відносно високий віковий ценз можна списати на особливий характер суспільно-небезпечних діянь, визначених Статутом. Ст. 29 Статуту також не передбачає строку давності для будь-якого із злочинів, на які поширюється юрисдикція МКС.
Щодо принципів міжнародно-правового характеру то сюди можна передусім віднести невизнання судом будь-яких імунітетів (національних або міжнародних) чи інших спеціальних норм, які можуть бути пов’язані із посадовим становищем особи та захищати її в певних випадках від кримінального переслідування і ставити поза межами юрисдикції національного (внутрідержавного) правосуддя (п. 2 ст. 27 Статуту).
Заслуговує на увагу також і принцип про відсутність строків давності, що в категоричній формі визначає незастосування будь-яких строків давності до підсудних суду міжнародних злочинів. Слід відзначити, що незастосування строків давності до таких діянь, як воєнні злочини та злочини проти людяності було сформульовано ще у 1945 році – у статті 2, пункт 5, Закону №10 Контрольноі Ради союзників у Німеччині. Пізніше цей прнинцип було відтворено у статті ІV Конвенції ООН від 26 листопада 1968 року про незастосування строку давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності, а також в статті 1 Конвенції Ради Європи від 25 серпня 1974 року про незастосування строків давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності.
Незастосування строків давності передбачене Законом №10 поширювалось лише на злочини, скоєні нацистами до і після Другої світової війни, але це обмеження вже не фігурувало у Конвенціях 1968 та 1974 років. На противагу цим Конвенціям Статут МКС поширив вказаний принцип і на інші злочини, зокрема геноцид та злочин агресії.
Третім і чи не найголовнішим серед таких принципів є принцип індивідуальної кримінальної відповідальності. Ним акцентується увага на тому, що МКС наділений юрисдикцією лише стосовно фізичних осіб.
Особа підлягає кримінальній відповідальності за злочини, передбачені цим Статутом у випадках:
- вчинення такого злочину індивідуально або;
- у співучасті з іншою(ми) особою(ами).
Особа несе індивідуальну кримінальну відповідальність і у випадку замаху на злочин, що також передбачено Статутом (п. f. ст. 25).
Статут МКС містить і спеціальне застереження, згідно з яким індивідуальна кримінальна відповідальність жодною мірою не впливає на відповідальність держав за міжнародним правом. Це застереження – своєрідний доказ в користь твердження про вчинення злочину “не абстрактними категоріями, а людьми”. І тому держава не повинна і не може нести кримінальної відповідальності, так як вона виступає лише засобом чи прикриттям злочинної діяльності людини.
Отже, порушення та провадження кожної справи складається з етапів, послідовність яких визначається Римським статутом.
Порушення розслідування. Прокурор, оцінивши представлену йому інформацію, починає розслідування, якщо тільки він не визначає, що немає розумних підстав для прийняття дій відповідно до даного Статуту. Після проведення розслідування Прокурор приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для початку кримінального переслідування, якщо:
а) немає достатніх підстав або фактичних підстав для запиту ордера або наказу згідно зі ст.58 Статуту;
b) справа є неприпустимою на підставі ст.17;
с) кримінальне переслідування не відповідає інтересам правосуддя з урахуванням усіх обставин, включаючи ступінь тяжкості злочину, інтереси потерпілих та вік або немічність передбачуваного злочинця, а також його роль у передбачуваному злочині.
Прокурор повідомляє Палату попереднього провадження та державу, яка передає ситуацію відповідно до ст.14, або Раду Безпеки у випадку, що підпадає під положення пункту «b» ст.13, про свій висновок і підстави для такого висновку. Прокурор у будь-який час може переглянути рішення про початок розслідування або кримінального переслідування на підставах нових фактів або інформації.
Отже, порушення розслідування Міжнародним кримінальним судом здійснюється згідно з вимогами Статуту та за наявності для цього вамогих підстав, що встановлюються Прокурором та його Канцелярією.
Розслідування. Відповідно до ст.54 Статуту Прокурор: для встановлення істини проводить розслідування з тим, щоб охопити факти і докази, що відносяться до оцінки того, чи наступає кримінальна відповідальність згідно з даним Статутом, і при цьому в рівному обсязі розслідує обставини, що свідчать як про винність, так і не про невинність особи. Потім вживає необхідні заходи для забезпечення проведення ефективного розслідування та кримінального переслідування, дотримуючись при цьому інтересів потерпілих та свідків, зокрема вік, гендерний чинник, стан здоров’я, а також враховує характер злочинів. Прокурор має право проводити розслідування на території будь-якої держави (частина 9 Статуту), або з дозволу виданого Палатою попереднього провадження. Прокурор може:
• збирати та вивчати докази;
• вимагати явки та допитувати осіб, що перебувають під слідством, потерпілих та свідків;
• укладати такі угоди або домовленості, що не суперечать даному Статуту, необхідні для співробітництва з державами та міжнародними організаціями;
• гарантувати конфіденційність наданої йому інформації.
Відносно розслідування, що проводиться відповідно до ст.55 Статут, особа: не повинна примушуватися свідчити проти самої себе або визнавати свою провину, та не повинна піддаватися примусу, тиску або загрозам у будь-якій формі, тортурам або іншим жорстоким, принижуючим гідність видам знущання та покарання. Під час розслідування підозрювані особи не повинні піддаватися довільному арешту або затриманню. Допомога безкоштовного кваліфікованого перекладача також гарантується, якщо допит проводиться на мові, яку підозрюваний не розуміє.
Допустимість доказів, зібраних під час судового розгляду, або протоколів визначається в ході судового розгляду, і вони мають таку доказову цінність, яка буде визначена Судовою палатою.
Таким чином, розслідування проводяться Прокурором з дозволу Палати попереднього провадження.
Попереднє судове провадження. Після передачі особи Суду або після добровільної явки, або на підставі наказу про явку Палата попереднього провадження упевняється у тому, що цю особу було інформовано про злочини, які вона ймовірно вчинила, і про її права за даним Статутом, включаючи право клопотати про тимчасове звільнення з-під варти до початку судового розгляду (ст.60). Особа, щодо якої видано ордер на арешт, може клопотати про тимчасове звільнення з-під варти до початку судового розгляду. Якщо Палата попереднього провадження впевнилася у тому, що є підґрунтя вважати, що така особа скоїла злочин, який підпадає під юрисдикцію Суду, та якщо така особа може перешкоджати або загрожувати розслідуванню, то їй буде відмовлено у такому звільненні.
Протягом розумного періоду часу після передачі особи Суду або після її добровільної явки в Суд Палата попереднього провадження проводить слухання з питання про затвердження звинувачень, на підставі яких Прокурор має намір добиватися проведення судового розгляду. Слухання проводиться у присутності Прокурора, обвинувачуваного та його захисника (ст.61). У розумний термін до початку слухання обвинувачувана особа повинна отримати копію документа, у якій містяться звинувачення, а також інформується про докази, які будуть використовуватися Прокурором під час слухання. Палата попереднього провадження може видавати розпорядження щодо розкриття інформації для цілей слухання. У разі зняття звинувачень Прокурор повідомляє Палату попереднього провадження про причини такого зняття. Палата попереднього провадження узагальнюючи увесь процес слухання, робить висновок щодо ґрунтовності підстав вважати, чи скоїла особа злочин чи ні.
Під час слухання особа може:
- представляти заперечення проти звинувачення;
- оспарювати докази, що представляються прокурором;
- представляти докази.
Палата попереднього провадження на основі слухання визначає, чи є достатніми докази для встановлення суттєвих підстав вважати, що така особа скоїла кожен злочин, в яких вона звинувачується. Ґрунтуючись на цьому визначенні Палата попереднього провадження затверджує звинувачення і передає особу іншій судовій палаті для проведення судового розгляду, або не затверджує звинувачення через недостатність доказів, або ж відкликає слухання для надання додаткових доказів, проведення подальшого розслідування чи для зміни звинувачень, оскільки нові докази встановлюють факт здійснення іншого злочину.
Після затвердження звинувачень і до початку судового розгляду Прокурор може, з дозволу Палати попереднього провадження і після повідомлення обвинуваченому, змінити звинувачення. Якщо Прокурор має намір висунути додаткові звинувачення або змінити звинувачення серйознішими звинуваченнями, то повинно бути проведено слухання для затвердження цих звинувачень. Після початку судового розгляду Прокурор може з дозволу Судової палати зняти звинувачення.
Після затвердження звинувачень Президія створює Судову палату, яка відповідає за проведення подальшого розгляду і може здійснювати будь-яку функцію Палати попереднього провадження.
Місцем судового розгляду є місце перебування Суду.
Судова палата забезпечує, щоб розгляд справи був справедливим та швидким і проводився з дотриманням прав обвинувачуваного. Судовий розгляд є відкритим, але за деяких обставин (ст.68 Статуту) Судова палата може встановити, що засідання буде закритим.
Після того, як справа призначена до слухання, Судова палата:
1) радиться зі сторонами і приймає такі процедури, які необхідні для сприяння справедлому та швидкому розгляду;
2) визначає мову або мови, які використовуватимуться у ході судового розгляду;
3) передбачає розкриття, завчасно до початку судового розгляду, документів та інформації, які до цього не були розкриті, щоб належним чином підготуватися до судового розгляду.
Направивши повідомлення сторонам, Судова палата може, у певних випадках, розпорядитися про об’єднання або розділення звинувачень проти більш ніж одного обвинувачуваного. До початку судового розгляду Судова палата вимагає явки свідків і дачі ними свідчень, а також забезпечує нерозголошення конфіденційної інформації.
На початку розгляду справи Судова палата зачитує обвинуваченому звинувачення, раніше затвердженні Палатою попереднього провадження. Судова палта впевнюється у тому, що обвинувачений розуміє зміст звинувачень. Вона дає йому можливість визнати свою провину або заявити про свою невинність.
З дотриманням вказівок головуючого судді сторони можуть представляти докази. Судовою палатою складається докладний протокол судового розгляду. Коли обвинувачений визнає свою провину, і при цьому Судова палата встановлює, що обвинувачений усвідомлює характер і наслідки визнання себе винним та що він до такого рішення прийшов добровільно після достатніх консультацій з захисником, то вона засуджує обвинуваченого за здійснення такого злочину. Якщо вона цього не встановлює, то дає розпорядження продовжувати судовий розгляд відповідно до звичайних процедур розгляду справи. Функція доведення провини обвинуваченого належить Прокуророві.
Коли розкриття доказів може спричинити серйозну загрозу свідкам або членам їхнії сімей, Прокурор має право не розкривати такі докази та інформацію та представляє лише їх резюме.
Рішення Судової палати ухвалюється на основі оцінки нею доказів і всього провадження по справі. Рішення не повинно виходити за рамки фактів і обставин, викладених у документі, що містить звинувачення. Судді прагнуть досягти одностайності у своєму рішенні, при відсутності якої рішення ухвалюється більшістю суддів. Ухвала виноситься письмово. Рішення або його резюме оповіщається на відкритому засіданні. Якщо провина обвинувачуваного встановлена, Судова палата розглядає питання про призначення відповідного покарання, враховуючи усі представлені докази. Вирок має бути зачитаний публічно.
Організацією основних елементів судового розгляду займається Судова палата.
Апеляційне провадження. Рішення, прийняте згідно зі ст.74 Статуту, може бути оскаржено відповідно до Правил процедури і доведення. Прокурор або особа, визнана винною, може подати апеляцію на підставі процесуальної помилки або помилок у праві чи факті. Стаття 82 Статуту визначає перелік питань, з приводу яких рішення може бути оскаржене:
• відносно юрисдикції або допустимості;
• рішення Палати попереднього провадження діяти за власною ініціативою. Таке рішення може бути оскаржене зацікавленою державою або Прокурором. Така апеляція підлягає невідкладному розгляду.
Якщо Апеляційна палата приходить до висновку, що вирок, який оскаржується, був несправедливим або що при ухваленні вироку були допущені суттєві помилки, то вона може змінити, відмінити вирок чи розпорядитися про проведення нового судового розгляду іншою судовою палатою. Рішення Апеляційної палати ухвалюються більшістю голосів суддів та оповіщається публічно. Апеляційна палата відхиляє клопотання, якщо вважає його необґрунтованим.
Виконання вироку. Покарання у вигляді позбавлення волі відбувається у державі, визначеній Судом з переліку держав, що повідомили Суд про свою готовність прийняти засуджених осіб. Держава, призначена для відбуття покарання у вигляді позбавлення волі з конкретної справи, негайно інформує Суд про те, чи погоджується вона з проведеним Судом призначенням. Держава виконання вироку повідомляє Суд про будь-які умови обставини, включаючи виконання таких будь-яких умов, які можуть фізично вплинути на умови і тривалість позбавлення волі.
При здійсненні своїх повноважень за призначенням держави виконання вироку Суд бере до уваги наступне:
- принцип справедливого розподілу між державами відповідальності за виконання покарань, як це передбачено у Правилах процедури та доведення;
- застосування широко визнаних міжнародних договірних стандартів поводження з ув’язненими;
- думка особи, якій винесено вирок;
- громадянство особи, якій винесено вирок.
Якщо жодна з держав не призначена, покарання у вигляді позбавлення волі відбувається у тюремній установі, що надається державою перебування. У такому випадку витрати, пов’язані з виконанням покарання, несе Суд. Суд також у будь-який час може винести рішення про переведення особи, яка відбуває покарання, у в’язницю іншої держави (ст.104).
Особа, якій винесено вирок, може у будь-який час звернутися до Суду з клопотанням про переведення її до в’язниці іншої держави (ст.104 Статуту). Витрати, пов’язані з виконанням покарання, несе держава виконання вироку. Умови позбавлення регулюються законодавством держави виконання вироку і повинні відповідати широко визнаним міжнародним договірним стандартам поводження з ув’язненими. Листування між особою, якій винесено вирок, і Судом є безперешкодним та конфіденційним.
Держави-учасники забезпечують виконання рішень про штрафи і конфіскаційні заходи, винесені Судом, без шкоди для прав bona fide третіх сторін і відповідно до процедури, передбаченої їх національним законодавством (ст.109). Якщо держава-учасник не може забезпечити рішення про конфіскацію, вона вживає заходи до стягнення доходів, майна або активів, що підлягають конфіскації за рішенням Суду, без шкоди для прав третіх сторін. Майно або доходи від продажу нерухомого чи іншого майна передаються Суду.
Коли особа відбула 2/3 терміну покарання або 25 років у разі довічного ув’язнення, Суд здійснює огляд вироку з тим, щоб визначити чи можна зменшити призначений термін покарання через готовність цієї особи співробітничати з Судом у розслідуваннях та кримінальному переслідуванні, а також добровільну допомогу з її боку у забезпеченні виконання рішень та наказів Суду. Якщо при первинному огляді Суд приходить до висновку про недоцільність зменшення терміну покарання, то питання про зменшення терміну покарання буде розглядатися згодом через такі ж проміжки часу.
Якщо особа, визнана винною, здійснює втечу з-під варти і покидає державу виконання вироку, то ця держава може після консультації з Судом звернутися з проханням про передачу особи до держави, на території якої ця особа перебуває, відповідно до двох- або багатосторонніх домовленостей або може може звернутися до Суду з клопотанням про передачу особи.
Отож-бо, покарання у вигляді позбавлення волі відбувається в державі, обраної Судом з переліку держав, що повідомили Суд про готовність прийняти осіб, яким винесено вироки.
Після детального розгляду порядків прийняття та виконання рішень у Міжнародному кримінальному суді виникає логічне питання: «Чи були вони застосовані на практиці?».
У своєму інтерв’ю на радіо «Ехо Москви» Голова Міжнародного кримінального суду Філіп Кірш зазначив: «Міжнародний кримінальний суд здійснює свою юрисдикцію лише у тих ситуаціях, коли держава не здатна здійснити це самостійно. Наприклад, зараз дві справи знаходяться на розгляді у Суді. Одна з них стосується Уганди, де близько 20 000 дітей було викрадено та призвано до військової служби, тобто вони стали солдатами. Друга – це ситуація, що сталася у провінції Ітурі в Конго, де відбулися масові вбивства та ґвалтування».
Ситуація у Конго. Наприкінці червня 2004 р. Прокурор МКС Луіс Морено Окампо оголосив у Гаазі про початок першого в історії цього органу розслідування, що стосується злочинів, скоєних на території Демократичної Республіки Конго (ДРК) з 1 червня 2002 року. З того часу до МКС надходила інформація про тисячі людей, які загинули у Конго в результаті масових вбивств. Прокурор МКС також заявив, що Римський статут розрізняє поняття попереднього аналізу ситуації та розслідування злочинів. Канцелярія Прокурора впродовж 2003 року проводила досконалий аналіз ситуації у ДРК, першочергово зосередив свою увагу на злочинах, що мали місце в Ітурі. У вересні цього ж року Прокурор інформував держави, що ратифікували Статут, про готовність просити дозволу Палати попереднього провадження МКС розпочати розслідування. У листопаді 2003 року у направленому до МКС листі уряд ДРК висловило свою згоду на наміри МКС розпочати розслідування, а у березні 2004р. ДРК офіційно заявила про передачу цієї справи під юрисдикцію Суду.
45-річний Томас Лубанга Д’їло – засновник та лідер Союзу конголезьких патріотів та його воєнізованого крила «Патріотичні сили визволення Конго» - став «відомим» для МКС ще у 2002 р., коли з проханням розслідувати військові злочини у ДРК до Суду звернувся президент держави Жозеф Кабіла. У лютому 2004 р. МКС видав ордер на арешт Лубанги, який вже на той час перебував близько року у в’язниці Кіншаси, а через місяць він був направлений у в’язницю під Гаагу. За словами свідків, на трап французького літака він піднімався у розпачі, вочевидь не сподіваючись вже коли-небудь повернутися на батьківщину. Томаса Лубангу звинувачують у насильному вербуванні дітей менших 15-річного віку для участі у військових діях проти плем’я Ленду у роки військового конфлікту у північно-східній провінції Ітурі. Боротьба за контроль над регіоном, багатим запасами золота, тривала з 1999 до 2003 рр. та позбавила життя близько 60 000 людей та змусила переселитися близько 600 000 людей. За даними звинувачення, під час конфлікту Лубанга та його люди викрадали дітей та готували їх до участі у боях. Фактично їх використовували як живий щит. Сам Лубанга усі звинувачення відкидав, називаючи їх політичним переслідуванням за його відмову дозволити іноземним компаніям видобуток природних ресурсів на території Ітурі.
Не дивлячись на явний прогрес діяльності Суду, знайшлися й обурені тим, як МКС веде справу щодо Лубанги. Як заявив лідер правозахисної організації Human Rights Watch, звинувачення були пред’явлені лише лідеру Союза конголезьких патріотів, хоча участь у кровопролитних війнах брали ще 5 військових угруповань. До того ж, Лубангу звинувачують у насильному вербуванні дітей, тоді як на його совісті ще масові тортури, розстріли та вбивство 9 оонівських миротворців з Бангладеш.
Ситуація в Уганді. У січні 2004 р. Президент Уганди Йовері Мусевені звернувся до Міжнародного кримінального суду з проханням розпочати розслідування щодо відомої своєю жорстокістю повстанської групи «Господня армія опору», що займалася викраденням дітей задля наступного їх використання як бойовиків або сексуальних рабів. Очолює групу Джозеф Коуні, відомий темними справами, фанатичний до релігії, а також приписує собі магічний дар. 29 липня МКС заявив про початок розгляду справи проти «Армії опору». Прокурор Суду зазначав, що позов Мусевені має стати важливою подією, що зможе відзначити легітимність трибуналу. Проте правозахисні організації заявили, що Мусевені, який захопив владу у 1986 р., також міг би стати об’єктом розгляду справи за численні злочини та насильні діяння угандських військових. Правозахисники розкритикували Прокурора МКС Луіса Морено Окампо за те, що коли він з’явився у супроводі Президента Мусевені, щоб публічно оголосити про початок розслідування злочинів, які скоїли заколотники, він жодного слова не сказав про той безлад, який чинили військовослужбовці армії Уганди під керівництвом теперішнього президента. Нездатність розслідувати обидві сторони конфлікту могло породити подвійний стандарт.
Міхаїл Владімірофф, голландський адвокат, який захищав першого підозрюваного у трибуналі по Югославії, вважає, що МКС повинен уникати «злиття» з політикою. «Вони не можуть уникнути контакту з урядами під час переговорів, проте Прокуророві міг себе проявити як більш майстерний тактик, ніж він себе продемонстрував. Йому варто було б уникати «панібратських» стосунків з можливим підозрюваним».
8 липня 2005 р. МКС видає ордери на арешт 5 лідерів «Армії опору»: Джозефа Коуні, Вінсента Отті, Раски Луквії, Окота Одхаямбо та Домініка Онгвена. У серпні 2006 року стало відомо, що під час військової операції було вбито Раску Луквію, тому судовий розгляд було впроваджено проти інших 4 членів ГАО. Та лише 8 листопада 2007 р. було прийнято остаточне рішення щодо визнання їх винними. За вироком Суду усі 4 лідери угандського угруповання засуджувалися до довічного позбавлення волі.
Після розгляду цих 2-х справ МКС став функціонувати фактично, оскільки протягом більш ніж 4 років з моменту його створення він існував лише на папері. Ці справи продемонстрували руйнівну практику залучення дітей до дорослих війн та досить жорсткі покарання за скоєння таких злочинів.
Случайные рефераты:
Реферати - Микола Вінграновський
Реферати - Історія написання роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Життя і творчість Івана Чендея
Реферати - Життя і творчий шлях Миколи Івановича Костомарова
Реферати - Життя і творчість Т. Г. Шевченко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 54
    Гостей: 54
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта