Поетика Віри Китайгородської
Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом - "скрипкою”.

Зачекай мене у цьому літі,

Я ще не зібрала всі слова,

Ще мої слова на ясен - вітті,

Ще мої рядки - густа трава.

Чи знайду я те, чого шукаю,

Чи пізнаю тут, на бистрині ?

Хай воно й під вечір засвітає,

Коли ти світитимеш мені (1,6).

Джерелом творчості для поета є природа, яка дарує слова із "ясен - світ”, з ”густої трави”, та ще почуття кохання "свідчить” на віршовані рядки. Тоді з - під пера виходять твори, які мають заспокійливу дію або примушують возвеличитися, стати людиною.

З великою ніжністю і любов'ю В.Китайгородська пише про своє рідне село Нагоряни. У "Виноградній колисці” цикл поезій, який так і зветься "Нагоряни”. Тут майже у двадцяти творах авторка оспівує свою малу батьківщину, зображує радощі й горе односельчан. "Важко втриматися від спокуси, щоб не порівняти кращі твори молодої поетеси з рушниками її землячок - наддністрянських вишивальниць”(10,122) - слушно підкреслює М.Казарук у рецензії. Прикладом сказаного вище є вірш ”У моєму селі”.

Тут бабусі - мов білі вишні,

А діди - молоді й чубаті,

У село на горбочок вийшли

Тай лишилися там стояти (1,19).

А далі поетеса продовжує тему війни, яка забрала найдорожчих людей у розквіті сил:

Парубками - у братськім колі,

Ясенами - в далекім літі,

І Героями - в рідній школі,

І Зірками - у центрі світу(1,20).

Поезії В. Китайгородської часто нагадують народні пісні. Прикладом може бути вірш із розглядуваного циклу "Пісня для матері”, написаний, як вказує сама авторка, за народними мотивами. У творі поєднана ніжність і любов до матері з сумом за минулими літами, які не вертаються з далекого вирію.

Поетеса розповідає, як мати на весні вийшла виглядати, чи не вертаються з вирію молоді літа:

Ой верталися, не сіли у дворі,

Тільки крилонька шуміли угорі.

А чи хату не впізнали, чи село,

Чи боялися натужити крило ? (1,16).

Мати просить: "Та сідайте, журавлята, у саду”. Але "журавлята”- літа не слухають, високо пролітають над садом, подвір'ям, над засмученою жінкою.

Ой високо сива зграя проліта -

Не вертаються із вирію літа(1,17).

Ліричні героїні вірша "Виноградна колиска”(так названа збірка «не без конкретного образу: дбайливими рухами батька їх [Китайгородських - О.М.-С.] обійстя в Нагорянах на Кельменеччині справді нагадує зелене, виноградом виткане шатро, а талановитою душею матусі вигаптувані вишиванки роблять його світлицею”(15,3.)) ”здається, я малою не була” - згадує своє дитинство, яке промайнуло поміж ”виноградів, високих козаків”, що колихали її "на долонях”. Але дитинство минуло, пройшли роки, з'явилось мале ”виноградоволточко”, яке нагадує авторці себе в дитинстві:

Мого дитинства виноградна вість

Простягнулась через літа до мене -

Під хатою задумано стоїть

Моє виноградяточко зелене (1,18).

З вірша "Лист від матері” звучить сумно:

Вернися, Віронько, до себе,

Давно ти дома не була,

Тобі дощу напитись треба

І надивитися села (1,18).

"Далі поетеса роз'яснює загадкову формулу ”вернися до себе”, - вернися в "дитинну простоту». Саме вернися, а не втечи, не заховайся від "буденних справ”, "дрібниць”. "Дитинна простота” тут - як прагнення духовної досконалості, безпосереднього і чистого самовираження.

М.Лазарук зазначає: "останні чотири рядки, наче писані іншою рукою, випадають із загальної оркестровки”. Бо є навіщо вертатися до себе, якщо далі звучить таке, "не охолонь на білім світі, ти палко так знайшла (!) його. В житті найвище треба вміти у серці зберегти вогонь” (9,8). "Це вже давно відомі істини, що віджили себе в поезії” (10,12). Має рацію Лаза рук, але "давно відома істина” у вірші В. Катайгородської має своє обрамлення, якого не знайдеш ні в кого. На нашу думку, ці чотири останні рядки абсолютно для "рецензованої збірки”. Бо зберегти у серці вогонь любові до батьківщини, вміти поважати її і шанувати своїх земляків, по-справжньому радіти випадковій зустрічі з ними - це істина, яку, на жаль, пам'ятають усі, а часто і нехтують нею.

Глибокою інтимністю пройнята "Ідилія” В. Китайгородської:

Моя верба колише світ:

"Ой люлі, світочку зелений,"-

. . .

А я, а ти під небом цим -

щасливі, молоді крилаті.

Дзвінки краплиночки роси

удвох спинилися на хаті (1,22)

У рідній домівці ці завжди "щасливі, молоді, крилаті”. Коли знаходилися далеко від хати, то стає милою навіть краплиночка роси.

В оригінальній і самобутньому циклі "Нагоряни” є фрагменти озвученого кіносценарію "З голосу війни”, де дійовими особами виступають Мама, Дівчина, Зозулька, Вдова, Зима, Баба Уляна, Іванко, Місяць, Зірка і ін. Звучить тема війни, але голосом народної пісні:

Лиш місяць у хмарі

і голуби в парі,

а Іванку випікають

оченята карі.

А ромашка із любчиком

цілуються гірко

а Іванку під чубчиком

вирізають зірку.

Лиш завіє снігом,

завиє совою...

так вона і саме

дівкою - вдовою (1,24-25)

Поетеса порушує ряд болючих тем: прощання матері із сином ("Сину мій, сину, болю мій, болю”) "Чорна похоронка”, "Дівчина-вдова”, надія на повернення любого та ін. У VІ фрагменті авторка зображує жіночі "посидінки” на свято Меланії. На Західній Україні існує звичай, що в інсценізованому дійстві, що зветься "Меланкою”, беруть участь лише переодягнені в різні образи чоловіки. Але ліричні героїні фрагменту змушені самі виводити слова колядки, бо чоловіки загинули на фронті. Від пережитих страждань у вдів "посивіли чорні пасма, як білина від роси.”

"Баба Уляна (кажуть шептуха)” докладає зусиль, щоб по-своєму покарати ненависного ворога, "шепче до кожної квітки”:

. . .

А щоб ви, вбивці, стали грибами,

а ви, кулі, — похоронами! (1,27)

У цьому ж циклі в Канадцях українського походження в музеї Ю.Федьковича” В. Китайгородська використовує образ журавлів як символ українських емігрантів. Як відомо увів його в українську літературу Б.Лепкий у вірші "Видиш, брате мій”. Поетеса звертається до емігрантів, які покинули саме Буковину.

Микола Лазарук у рецензії на збірку "Виноградна колиска” вказує і на деякі "традиційні для дебютантів вади”: "Канадцям...” не вистачає глибокого проникнення у трагедію, що спіткала людей, які назавше втратили батьківщину ("Якби знаття, що дома буде воля що Буковина - ніби в ружі цвіт, що буде стільки хліба й стільки поля, і що гуцула слухали світ”). Невже й справді тільки це вабить їх на втраченій батьківщині? Невже в цьому весь зміст трагедії? У даному разі поетеса на повідку в незвичайної теми, не пережитої у собі по справжньому” (10,123). На нашу думку, рецензент сконцентрував свою увагу на слабкому, другорядному щодо емоційності місці у творі. Загалом же, вірш пройнятий сумом, образ журавлів, підкреслює це: "Журавлики, журавлі, як без рідної землі?”, "Журавлики журавлі, сиве пір'я на крилі...” (1,28). Авторка акцентує на монолозі емігрантів:

Не наша в тім, господарю, вина,

не гріло нас в далекім краю літо.

бо чужина - як мачуха зима (1,28)

Дуже важливу роль у цій поезії відіграє розділовий знак "!..”, який означає, що думка незавершена. Знак оклику підкреслює висловлення, а дві крапки ховають в собі продовження переліку "знаття”:

Якби знаття, що дома буде воля,

що Буковина - ніби з ружі цвіт,

що буде стільки хліба й стільки поля,

і що гуцула служили світ!... (1,28)

Отже, не лише "це” вабить емігрантів на втраченій землі, зміст трагедії у тому, що на чужині жити важко, бо вона - "як мачуха-зима”. Важко погодитись з Лазаруком, що тема "не пережита по-справжньому”, адже для читача зрозуміло, що не лише "хліб і поле” викликає жаль за Буковиною.

З посеред тематичної різноманітності знаходимо твори інтимної лірики, в яких зображено розділене кохання, туга ліричного героя за своєю половиною і ін.

Все твоє - і понад все ще буде,

Всі припливи щастя і жалю,

Всі мої пожежі і остуди.

Не ділю, не правлю, - віддаю (2,49)

так, усе в житті жінка ділить із своїм "любим чоловіком”. Коли йдеться про кохання, освіта, фах, як відомо, значення не мають (звичайно, якщо мається на увазі справжнє почуття). Згідна з цією думкою і авторка: "Я не поетеса — я твоя”.

В іншому вірші В.Ктайгородська зображує ліричну героїню, яка в розлуці з милим:

Я затужила за тобою,

як ружа, опадаю листям...

. . .

Я затужила до загину,

як осінь за дощем краплистим (1,46).

Жінка — як троянда але коли вона сумна, то нагадує поетесі "ружу, що опадає листям”, бо "невладна над собою, сама така собі терниста”.

Сучасна поетеса як жінка дає рецепт-пораду "Як стати щасливою”. Перед віршем подає: "Не сотвори собі кумира”(святе письмо). А сотвори собі Його (Я)”:

Жінко, не шукай собі роботи,

Ні забав, ні слави, ні царів,

Лиш того, хто дивиться навпроти,

І від спеки в серці загорів (2,50) -

ні веселі забави, ні слава — "жінка ласкава”, ні царі — високопоставлені особи не принесуть жінці стільки щастя, скільки коханий чоловік зможе їй дати. Мало того, що кожаний, та ще кохаючий — "хто утратив розум чистий”, "що в зимі шукає листя і морозу просить у вогню”, "що не бачить: злива чи туман”, "не чує: грім чи тиша”, "що чатує подих твій, колише”, тобто ладен піти на крайнощі заради тебе. Але щоб тривало Це до кінця життя, жінка повинна бутипокірною. Ще одна умова (дуже важлива), щоб стати щасливою:

Не лови за слово, як за нитку,

Не питай, яка гірка вода,

не гортай набутку і нажитку,

Лиш цілуй печаті від сліда (2,51)

Дуже доречно зауважує поетеса, адже скільки жінок через свою прискіпливість до слів, через любов до «набутку і нажитку» втрачають спокій, сон, стають нервовими, чим дратують чоловіків і з чого починається сімейна розруха. Поетеса розуміє, що інколи промовчати в покорі моде далеко не кожна жінка, не кожна може «колінкувати, колоти собі коліна, не підводити з покори голови», коли зневажають власне «я»:

Може ся робота не під силу

Ні тобі, нікому ініде,

Але ти створи себе щасливу:

І молись, і німб його впаде (2,51).

Отож жінка повинна створити себе щасливою за будь-яких умов, щою «німб» нерозуміння впав і наступила гармонія.

До творів інтимно-пейзажної лірики віднесемо «Ясеню-ясеню», «Розвесніє-оселюсь у домі», «Місяць зірку здоганяв», «Розпатлана хмара». Через застосування усоблення віврші нагадують народну творчість — пісню, казку, які оповідають про щасливе кохання: «Ясен торкнеться світлого стану [зірниці]», «[місяць] нахилився над саму холодну воду, щоби зіроньока не плавала сама».

В. Китайгородська по-філософськи осмислює життя у своїх творах. Зозуля «переховує день у вік», і ровесники, які були «такі маленькі, як метелики у травні», «як мачкове зеренце» раптом зрозуміли плинність часу:

І пройшло немало часу...

Ми почули...,

Як відстьобується нитка

Тої дощової пряжі,

Що її одвічна жінка

обриває раз-у-раз (2,31)

«жінка» — це доля змотує рани у колобок. Пройде час, і зима, « що тримає срібний перстень у редці» пофарбує сивим димком скроні вже зрілої людини. У поезії «Цей чоловік шукаї щось в саду» ліричний герой змирився з тим, що молоді літа залишились позаду і він з покірністю і повагою прийняв удар від природи цілу скриню років:

До чоловіка підійшла зима,

І він поцілував її у руку (2,54)

Життєрадісний ліричний герой стверджує :

Людино, а щасливі ж ми !

Цілує нас у очі літо,

і голубим, квітчастим світом

хтось їде білими саньми (1,11)

Наче продовженням до цього сказаного є «Вірш без початку і кінця», в якому ліричний герой тішиться життям, навіть «хочеться вдихнути просто диму з листя». Хочеться напитися сваволі — весняної патоки згори», робити те, що хоче твій хороший настрій.

Вражає своєю правдивістю і актуальністю вірш про «Нардепів», в якому В.Китайгородська зобразила реально шлях народного обранця від «раба земного і Божого» до «дивного іменіі: Нардеп». І якби не зашкарубли свого часу «молоді ведмежі шкури», то може б «сини свого народу» не кидали «своєму роду в нагороду» лише, на жаль, «на сіль і хліб» і не завжди тих, хто допоміг вдертися вгору, лише «мурашиним вертопом», над яким можна знущатися досхочу:

Вони — раби земні і Божі,

тримають вас, колишуть вас,

І ви на них обличчам схожі,

Поки прийде прощання час.



А він приходить. І за мури,

За терикони кам'яні,

За молоді ведмежі шкури

несе вас вгору від рідні.



І ви - сини свого народу,

І дар приймаючи Олімп,

Своєму роду в нагороду

Кидаєте на сіль і хліб.

І городо дивитеся звідти

На мурашиний наш вертеп,

Немов чужі собачі діти,

Із дивним іменем: нардеп (2,45)

Хотілося б мабуть всьому народові, щоб більшість тих «собачих дітей» перестали готрити свої гнилі зуб об старждання народу, його безправ'я, а взялися до роботи, подумали, чому і для чого носять звання народного депутата, та щоб пам'ятали, що терпіння, як палиця, має два кінці: початок і кінець, останній край може стати кривавим, якщо не відбудеться жодних змін у кращий бік. Бо народу вже напекло по самі вінці чекання кращого.

У вірші «До совітсті» поетеса частково знаходить пояснення сучасного стану суспільства:

Ми — мудреці й сліпці,

Ми — красномовні мери,

Палачем у папірці

Чорної атмосфери.

Мокрою тьма пливе,

Точиться наче вина.

Каїн іще живе.

І має між нами сина.

Наступить час, коли зникне тьма, коли зникне сліпота байдужості, і у світлі правди побачимо каїнів та зможемо покарати їх за вчинений злочин.

В. Китайгородська присвячує свої твори братам і сестрам по перу: Марії Матіос — «Мавка засипає», Василеві Герасим'юку — «Квіти відходять і гаснуть», Володимирові Івасюку — «Весна бере щовків на ризи», Іванові Миколайчуку — «Соловейку-півничку», Василеві Стусу — «запалю тобі, мій ладо», Тарасу Мельничуку — «Реквієм», М.Ткачу — «Приморозки, приморозки білі», Віктору Кушніру — «А у наших Нарогянах» та майстрові художньої української вишивки Ксенії Колотило — «Світає сей нічний пейзаж», в якому, неначе устами емігрантки, закликає: «не забувайте Україну», «Журавлинки-журавлі».

Як бачимо, ідейно-тематична палітра творчості В.Китайгородської надзвичайно різноманітна. Будь-який читач має змогу віднайти саме ті рядки, котрі прийдуться йому до душі, котрі підтримають у важкі хвилини, стануть розрадою і порадою.



Висновки.

Ознайомлення із поетичними творами зі збірок "Виноградна колиска” (1986) та «сонце вночі” (1995) української поетеси В.Китайгородської та перегляд рецензій та літературно-критичних статей дозволяє робити деякі висновки.

Різноманітні за своїм змістом та ідейною спрямованістю вірші В.Китайгородської торкаються важливих проблем нашого часу. Вона по-своєму шукає відповіді на нелегкі питання сьогодення, людського буття.

Природа врізаних аспектах, відповідальність життя за свої твори, джерело творчості, буковинське село, філософія буття - коло проблем, які хвилюють письменницю.

Природа в різних аспектах, поет і поезія, рідна Буковина, філософія буття, людські стосунки, людина і почуття ось коло проблем, які хвилюють поетесу.

Творча палітра поетеси сучасниці доволі багата. В. Китайгородська і наполегливо шукає такі форми, які найточніше відтворили б її творчий задум. Всі свої думки, настрої, почуття поетеса втілює в найрізноманітніших обрядах та картинах, вдаючись при цьому до використання різних засобів художньої образності.

Мова нашої письменниці точна, цікава, багата, різноманітна, бо застосовує різні пласти української лексики діалектизми, елементи розмовної мови, застарілі слова. Поезія густо насичена тропами (епітети, порівняння, персоніфікація, синекдоха, гіпербола, літота, символи), які точно й виразно у повній взаємодії працюють на зміст. Ефективність їх посилюється ще й структурними особливостями-ритмом, римою.

Досить часто для створення виразнішої, а то й емоційної картини, авторка вдається до поєднання різних засобі: порівнянь, епітетів, уособлень, метафор, повторів, багатосполучникові. Та, одночасно, вона не зловживає ними, не перенасичує товри метафорними образами.

Поезія багата на різні віршовані розміри. Із двоскладових стоп поетеса найчастіше застосовує хорей, із трискладових-дактиль.

У творах наявний широкий діапазон строфічної будови.. Вдається письменниця і до написання верлібра.

Основні положення роботи можна використати у шкільній практиці (на уроках літературного краєзнавства).

Віра Миколаївна Китайгородська народилася 5 грудня 1961 року в селі Нагорянах Кельменецького району Чернівецької області. Після закінчення Кальменецької середньої школи вступила до Чернівецького державного університету на філологічний факультет (1979). Після закінчення вузу – на журналістській роботі: працювала кореспондентом, редактором газети "Будівельник”. Сьогодні - головний редактор газети "Буковинське віче”. Член спілки письменників України.
Вірші почала писати ще з десяти років. Ще будучи ученицею, залучалась до участі в роботі республіканських семінарів початкуючих поетів. Вже тоді авторитетне журі схвально відгукувалось про її вірші. Друкувалась поетеса в журналах "Дніпро”, "Жовтень” (тепер "Дзвін”), "Ранок”, альманасі "Вітрила 81”, збірниках "Дзвінке джерело”, "Відлуння”, "буковинському журналі”, газеті "буковинське віче” та інших виданнях.

У 1986 році В. Китайгородська видає збірку "Виноградна колиска”, яку добре сприйняв читач. Василь Фальварочний в попередньому слові до дебютної збірки автора оцінює її доробок і зазначає, що молода поетеса вміє "чарувати й зачаровуватися, письмо її прозоро-чисте, дзвінке, тремтливе” (1,3). Наводить Фольварочний цитату з відгуку відомого критика, Люди Федоровської: "у віршах Китайгородської живе і відчуття навколишньої краси, і духовна розчинність у ній – аж до спільності долі людини й природи, і потреба у щасті, а відтак – і воля до нього. Отож є і суспільно вагомий зміст, її поезія сприймається як світлий гімн душевному здоров‘ю, природно-здоровим засадам буття” (1,4).

У журналі "Жовтень” (1988, №5) М. Лазарук вміщує рецензію на книгу і зазначає, що "збірка вирізняється від дебютантів останніх літ. І не тому, що без роздумувань відкинула самоцільне експериментаторство, а за зразок взяла собі народну пісню. Вона вчиться у неї не лише простоти і доступності форми, а й глибини змісту. Цього не можна не побачити й не відзначити” (11,121).

Вказує Лазарук і на деякі, як на його думку, вади: "У віршах "Непочатий край”, "Корінь стукає у скелю”, "Трава”, "Канадці українського походження у музеї Ю. Федьковича”, "Ця гілка нині одцвіте”… проступає нарочита однозначність. Тут поетеса начебто співає своїм голосом, але під якийсь владний супровід ("Навчи мене свого тепла, своєї мови і любові, щоб я тим цвітом зацвіла, як не у дереві – то у слові”)” (11,122). Проте це думка Лазарука, а читач може підтримати чи заперечити її.

У 1995 році виходить друга збірка В. Китайгородської "Сонце вночі”, про яку Тарас Шевчук сказав: "не версифікаторські забавки і штукарство, а розмаїта, потужна метафоричність, багатозначуща символіка пронизують усю збірку, органічно поєднуються. Це не скопійований, а витворений оригінальною уявою і самобутнім талантом світ" (19,2).

В обох збірках арсенал виражених засобів розмаїтий, невичерпний, непогамовний, різнобарвна і мовно-стилістична стихія. У більшості віршів простежується фольклорний струмінь, який випливає з народно-поетичного мислення, глибокої обізнаності з прадавніми традиціями чарівного буковинського краю .

Усім відомо, що жодна наука не зможе так точно вплинути на почуття людини, як мистецтво. Воно спроможне на все: зробити нас щасливими, уподібнити до птахів чи квітів, вселити віру в добро і прощення, розбити нас вщент, до самозречення, пробудити совість, наштовхнути на роздуми, примусити дивитися на світ іншими очима, навчити любити і ненавидіти, жаліти і бути нещадними… таку силу має й поезія Віри Китайгородської. Емоційна насиченість її творів, багатство образного мислення говорить про яскравий самобутній талант поетеси.

Мета нашої роботи – розглянути поетику В. Китайгородської у плані лексики художніх творів, використання тропів, звукопису, синтаксичної будови та особливостей віршування.

Робота складається зі вступу, двох розділів та списку використаної літератури.

Розділ І

Художні особливості поезії В. Китайгородської.



Крім своїх ідейних якостей, твір повинен справляти і естетичне враження. Саме тому однією з умов цінності твору є його художність. Багатство, краса, доступність і зрозумілість мови – основна умова, що дає творові право називатись художнім. Від того, які слова віднайде автор, залежить те, як сприйме його твір читач, як зрозуміє, чи перейметься його думками і почуттями, чи схвилює його той чи інший образ, картина. А основне творче завдання митця – викликати почуття, проникнути в серце читача. Художня мова і є тим чинником, який пробуджує емоції.

Віра Китайгородська використовує такі поетичні засоби, як тропи. Щоб підкреслити певну властивість чи рису зображувального об'єкта, широко використовуються епітети: " перша осінь… затаєнна і пінна”, "друга осінь… кпиниста, затруєна, солона”, "я… надхмарна, молода, писана і ліплена чугайстром”, "смуток перламутровий над Крутами”, "думка земна” (тобто свіжа, нова, довгождана, як весна), " осінь терпка, палюча, перелітна”, "листки, настояні на сонці”.

Художники письменники споглядають середовище, що їх оточує, але бачить красу, помічають різноманітні особливості по своєму. Для того, щоб читач побачив саме те, що бачить автор, поетові доводиться вдаватися до порівняння, тобто "до пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, в якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво” (12,327).

Збірка "Виноградна колиска” починається поезією "Пердмова”, в якій Китайгородська використовує так зване заперечне порівняння:

Як не будуть ці слова квітками,

Як не будуть морем і крильми,

Як не будуть полем і жінками –

Не прийми їх, земле, не прийми (1,5)

Помічаємо, що поетеса виражає порівняння орудним відмінком іменник. Цей прийом зустрічаємо і в інших віршах: "Стане серце полем дивини” (1,12), "Знов красівороном-птахом під хати жовтень прилетів”(1,18).

І русалкою рудою,

І царівною лісною

Повертатиму до тебе,

Як зозуля до весни (1,51).

Бачимо, що поетеса в цьому вірші паралельно вживає форму орудного відмінка та користується порівняльним сполучником як. дане поєднання використовується для підкреслення почуттів, експресивності виразу.

Аналіз обох збірок поетеси показує, що книжка "Сонце вночі” і кількісно і якісно багатша на порівняння; вони вдаліші лаконічніші насиченіші:

Стою освітлена, як день,

Як молода перед вінчанням.

………………………………………

Іду захмарена, як ніч,

Тремка, як паморозі нитка (2,24).

Тема цього вірша – філософська: погляд поета на час. Простежуємо розвиток ліричного героя у творі. На початку вірша – він сміливий, не боїться плину часу, радіє, що це поняття динамічне, "стою освітлена, як день”. Але в кінці вірша, після деяких роздумів, бачимо гірке усвідомлення героїв плину часу, який призводить до старості, загибелі, зникнення із землі пам'яті… І це розуміння еволюції героя отримуємо через порівняння. До того ж пара слів "стою освітлена” – "іду захмарена” є контекстуальними антонімами.

У вірші "Я сама прекрасна, як Венера” зустрічаємо порівняння:

Відмикаю душу, ніби двері,

Для гостей – для бідних і святих (2,29)

Саме цим видом тропа ліричний герой, за яким усвідомлюємо саму авторку, стверджує якою повинна бути душа поета – широкою, відкритою, привітною, щоб читачеві кортіло зайти у ті прочинені "двері” – поезії.

У вірші, із цієї ж збірки, "Ровесникам” Китайгородська використовує розгорнуте порівняння:

Ми були такі маленькі,

Як метелики у травні,

Ми були такі легенькі,

Як мачкове зеренце (2,31). –

порівняння застосоване, на нашу думку, з метою передачі теплоти уставленні до минулого. Це засвідчує ще й пестлива форма слів маленькі, легенькі, мачкове, зеренце (позначені суфікси мають зменшено-пестливу семантику).

Також фіксуємо порівняння у формі називного відмінка іменника у вірші "Я прокинусь в старості, як вуйна”.

Я прокинусь в старості, як вуйна,

Я прокинусь людяна ріка (2,56)

Інколи порівняння є недостатнім для розкриття чи змалювання певного образу. Тоді письменники вдаються до такого тропу як метафора, що дає змогу розкривати сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

У своїх віршах поетеса найчастіше розглядає тему природи. Тому найвдаліші, найкрасивіші метафори помічаємо у цих творах. Ось як змальовує авторка пейзаж:

Хто вигадав, що дике сіно !

Як рання повінь потекла

хатам і вишням по коліна,

пахке, парне, як молоко (1,11)

Ще метафори на позначення природи: "достигає ластівками небо”, "На Шляху Чумацьким сивий кінь / визбирав у гриву зоряниці” та ін.

Перший дощ учив співати

срібну скрипку у мені (1,33) –

так висловлюється поетеса, називаючи свій дар сприймати поетично світ "срібною скрипкою”, підкреслюючи, що "перший дощ учив співати”, тобто природа є джерелом і поштовхом до творення віршів.

Збірка "Сонце в ночі”, як уже зазначалось, багатша від ”Виноградної колиски” не лише порівняннями, а й метафорами. У першій їх більше і кількісно, і якісно. У циклі "Злітніх офортів” зустрічаємо таку метафору:

Гай у поле! Будем пасти літо,

Будем літо гріти у гнізді (2,32)

У цих рядках відчувається заклик: люди! Милуйтесь природою, любіть її. Приносьте і лелійте літнє тепло у своєму "гнізді” – домівці.

У цій же збірці авторка описує осінь:

Роздягались з жару ясени

До листка, до пагона, до гілки (2,34)…

чи

І [осінь] скраєчка поцілує вікна,

Де спинитись має на нічліг.

І терпка, палюча, перелітна

Босою загубить слід у сніг (2,38) –

метафора підібрана для опису перехідного періоду в природі між осінню та зимою.

"Ряст мене підтоплює під груші” – в уяві поетеси асоціюється плин часу. роки минають, і одного разу людина ставить собі запитання: "А чи топтатиму ряст наступного року; тобто чи доживе до наступної пори року, місяця, тижня, дня. Вислів "під груди” пов'язаний з деякими поглядами людей щодо місцезнаходження в організмі людини душі. Багато книг, легенд стверджують, що вона розміщена в тілі людини у грудях, у серці.

На цю ж тему (часу) написаний вірш "цей чоловік шукає щось в саду”. Показуючи примирення похилої людини зі своїм віком (адже нічого неможливо змінити), поетеса промовляє:

До чоловіка прийшла зима,

І він поцілував її у руку (2,54).

Дуже цікавим є вірш " Листя осипається з небес”. Його ми віднесли до теми "Поет і поезія”, уточнили, що в творі йдеться про творчу спадщину митця. В. Китайгородська використовує такий ряд слів: "віно, вікна, віко, потім – жито”. Кожне слово має своє додаткове, метафоричне значення. Ми вважаємо, що "віно” – дар, даний поетові від природи, "вікна” – поезії, через призму яких читач відшукує істину життя, красу природи та інші якості, описані у творах; "віко” – символізує біологічну смерть митця; "жито” – те що залишається після смерті письменника що живить почуття, думки читача, що приносить користь для душі, настрою тощо.

З усіх видів творі В. Китайгородська найчастіше використовує такі види метафори, як уособлення та персоніфікацію. Це робить поезії, особливо римовані, схожими до народних пісень, надає творам казковості. Прикладом цього є вірші "Яблуня”, "Будуть яблука ніч-циганку”, "Соняшники”, "Маленька трагедія”, "заспівай, же осене”, "Літо”, "До перевізника”, "Сьогодні ясен – молодий диригенд оркестру”, " Місяць зірку здоганяв Чумацьким Шляхом”, "Квіти відходять і гаснуть”, "Тамарі”, "Перейшли дощі і не стояли”, "Напередодні” та ін.

Він [сніг] повисвітлював сади,

І підрумянив горобину,

І притулив собі сліди (2,20)

Таку картину зимового пейзажу малює поетеса, використовуючи уособлення.

У вірші "Літо” рядки хоч і не римуються, але, нагадують нам народну пісню чи діалог з природою:

Виріс любисток вищий від мене

мальва пришпилила йому весільну квітку,

і він ось-ось готовий поклонитися,

як парубок своїй нареченій.

Соняшник теж вищий від мене,

обіцяє світити мені на вікна й вночі,

аби більше про нього думати,

аби не забути про нього й зимою (1,43)

Вірш "Напівбілі рядки на городі” можна назвати віршем – уособленням. Даний вид тропа поетеса використовує для підкреслення різноманітності живого світу "на городі”, для привертання уваги читача на різнобарвності, яка домінує влітку у природі:

Петрів батіг підганяє джмелів на медунку,

медунка збирає на сонці солодку піну,

за дзвеніли дзвони в цілунку,

вихлопнуло із покосів сіно (1,29)

У вірші "Народження” спостерігаємо процес появи на світ ліричного твору. Китайгородська з допомогою уособлення наблизила свою розповідь до казки:

Думки дві

на шпачах бються

то весела стане вище

і сумну засліпить блиском,

то сумна затьмарить першу,

надриваючись сама…

Довго так вони змагались.

І знесилені та горді

Не покинули двобою,

Аж поки проткнули лезом одну і упали.

А на їхнім руйновищі

Ворухнулось щось живе (1,4)

Фіксуємо уособлення та персоніфікацію у таких висловах: "дзенькнула зірка у браму”, "Україна крила підняла”, тихий вечір у траві бере собі весну у жони”, "зима загрібає жар руками”, "стоїть весна роздута в кожусі”, "весняна примха пускає на морозі квіти”, "тернота лісова плете вінчики”, "осінь вересень із гаю не пустив”, "в пітьмі пливе душа моя і сміх мені ладнає грати”, "на вишняку листки збираються у зграю і через літо відлітають”, "час умів квітки писати серед гаю, кукурудзі мив росою коси, умів дощем сміятися у осінь, міняти на деревах кольори”, "купала ніг моє село у м'яті, вітри зливали роси на дахах”, "колише перепел рідню” та інші, не менш цікаві та оригінальні за змістом та будовою.

Для підкреслення якоїсь ознаки, надання зображуваному виняткової виразності, з метою виявлення емоційності, загостреності, захоплення поетеса використовує гіпербулу.

Наприклад:

і квіти, як непрошені зухвальці

каінну площу випили до дна (1,7)

У вірші "Хто вигадав, що дике сіно” поетеса дуже емоційно описує захоплення природою ліричної героїні:

І ні кінця мені, ні краю

у цій траві у цій воді (1,11)

У вірші "Антифрески” для підкреслення різноманітності, бурхливості зелені поетеса каже:

Забризкала півнеба матіола -

І другу половину дістає (2,21)

чи у цьому ж вірші:

Уже зірвала береги люцерна

І поминула Тихий океан (2,21)

У збірці "Сонце вночі” знаходимо ще два вірші "Мамі” та "До життя”, - в яких слово океан служить гіперболізуючим засобом:

Там стоїть моя тендітна мама,

А за нею – цвіту океан (2,18)

О, я була сама

Радості океаном (2,30)

В. Китайгородська використовує також протилежний гіперболі вид тропу – літоту, як засіб вияву ніжності й любові. У зв'язку з цим фіксуємо такі слова: "пелюсточок”, "краплиночки”, "серденько”, "Іванко”, "любчик”, "мачкове зеренце”, "маленькі”, "легенькі”, "виноградиняточко” "пташиняточко”. Бачимо, що літота виражається на морфемному рівні мови, тобто з допомогою зменшено-пестливих суфіксів -еньк-, -есеньк-, -очк-, -к-, -чик-, -ену-. А у словах пташеняточко, винограденяточко, навіть помічаємо особливі суфікси -точк-, які надають слову особливої експресії.

У вірші "Вони - раби земні і Божі” авторка веде мову про "Нардепе”, а саме про його шлях "раба земного й Божого” до "Олімпу”. Коли депутат у "дар прийме Олімп”, він починає гордо і зверхньо дивитися на свій "рід”, тобто народ ("своємоу роду в нагороду кидає на сіль і хліб”). В. Китайгородська використовує літоту "мурашиний вертет” з метою підкреслення різниці, яка виникає між "Нардепом” і народом

Використовуючи один із засобів увиразнення поетичного мовлення, заснований на кількісному зіставленні предметів та явищ, - синекдоху, авторка у вірші "Колядка для моїх земляків” говорить про всіх жителів краю як про одне ціле, неподільне, називає одним словом – "Буковина”.

Розвидняється ніч, нахиляється світ,

Пригортає мою Буковину (2,7).

У вірші "Гостини” Китайгородська вдається до заміни множини одниною з метою підкреслення того, що пісня легкоспівається, запам'ятовується, увага швидко переключається зі сприйняття одних образів пісні до інших наступного твору. Пісень в українського народу багато, тому "марсіяни” мають що "переймати”:

Щиру пісню перейняти

в любки на весіллю (1,15).

До ідентичного (попередньому) прийому вдається поетеса у вірші "Втішна думко”:

Втішна думко, не ховайся

За сумну похилу іву,

Я тебе в саду веснянім

Посадила при дощі (2,35).

Звичайно ж, лірична героїня "садила” не одну думку, а цілий задум якогось твору чи теми.

У цьому ж вірші зустрічаємо вираз "умивайся цвітом, / Сим пелюстям білим”. Слово пелюстям, на нашу думку, утворене за аналогією до слова цвітом саме у вживанні категорії числа. І одне, і друге називають збірне поняття.

Цікавим також є слово бджолиння, яке означає збірне поняття бджоли:

Ця гілка нині одцвіте,

А я не вмію малювати

Оте бджолиння золоте,

Що вийшло вишні цілувати (1,34).

З погляду лексики слово бджолиння, як і пелюстя, можемо назвати авторським неологізмом.

Знаходимо у творах В. Китайгородської і символ – "умовне означення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло і яскраво передати певну ідею” (12,381). У вірші "Не стало чогось” йде мова про осінь. Саме вона у творі символізує відліт "журавлів” – років:

Чиїсь роки збиралися у зграю,

І не хотіли, та прийшла пора (1,40).

"Свіча” у вірші "Се вже та пора” символізує незворотній плин часу:

І прозору льодяну свічу

Нам уже ніколи не тримати (2,40).

Чорний колір у циклі "Фрагменти озвученого кіносценарію” "З голосу війни”, як і в народній творчості, означає журбу, горе, нещастя. Поетеса називає вибух "чорним”, бо він приносить смерть, сльози.

Лиш скрипнула хвіртка,

Як чорна ворона…

У білої тітки –

Чорна похоронка (1,24).

У вірші "Канадці українського походження в музеї Ю. Федьковича” В. Китайгородська використовує символ, створений Богданом Лепким (вірш "Чуєш, брате мій”), журавлі. Він означає українських емігрантів:

Журавлики, журавлі,

де літали ви малі,

та од рідної землі,

сиве пір'я на крилі (1,270.

Поетеса вдається і до своєрідних художніх засобів, зокрема до алітерації. "Найдовший день. Найменша ніч мізерна”. Часте використання у побудові слів літери н підкреслює чергування дня і ночі; ці приголосні звучать, наче стрілки годинника, що відбивають секунди, хвилини, години.

Мені так за голосом тим банно,

дощ іде на нього, не стає.

Може, то переказала мама,

Що вже літо кінчилось моє (1,22) -

бачимо, що часте вживання літери о (асонанс) надає віршеві сумного звучання.
Случайные рефераты:
Реферати - Голодомор в українській поезій і прозі
Реферати - Життя і діяльність академіка Дмитра Овсянико-Куликовського (дослідника літератури)
Реферати - Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації
Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі
Реферати - Володимир Малик
Реферати - Поезія і Містика
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 15
    Гостей: 15
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта