Поетичний стиль обрядових пісень у романі Андрія Печерського “В лесах”
Проблеми фольклору сьогодні стають дедалі актуальнішими. Жодна гуманітарна наука не обходиться без вивчення його матеріалу. Фольклор – це особливий продукт поетичної творчості, одним із видів якої є також і література [9, 149]. Тому між поетикою фольклору й літератури існує тісний взаємозв'язок. Значний внесок у розвиток фольклорних традицій у світовій літературі зробив П.І.Мельников (Андрій Печерський). У народних звичаях і обрядах знаходить письменник щиру поезію почуттів. Він оспівує народ, що живе у злагоді з матінкою-природою і підкоряється її законам, як істинного хранителя вічних моральних цінностей.

Усталеність форм старообрядницького побуту багатьма, в тому числі і П.І.Мельниковим-Печерським, сприймалася прихильно як прояв духовної самобутності, яку зберігав народ [7, 223]. Відкриваючи роман, ми потрапляємо в край стародавній і таємничий, де ще живі легенди та перекази про невидимий град Кітеж і нашестя Батия на Стародавню Русь. "Старая там Русь, исконная, кондовая. С той поры как зачиналась земля Русская, там чуждых насельников не бывало. Там Русь сысстари на чистоте стоит, – какова была при прадедах, такова хранится до наших дней” [10, 30]. Тут усе своє, самобутнє: і релігія, і характери, і одяг, і пейзаж. Пристрасті приховуються під удаваною байдужістю, чорні мантії стариць ніби затьмарюють яскраве вбрання молодих і свіжі барви лісів та полів. Тут панує німа тиша, яка порушується лише пташиними голосами. І люди скупі на слова. Колишній вогонь розкольницького фанатизму давно згас. Натхненні старообрядницькі проповіді завмерли на потемнілих від старості сторінках "уставу”. А з усіх заповідей Авакума розкольники взяли на озброєння всього лише один вислів: "До нас положено, лежи оно вовеки” [10, 67]. Тому на всьому укладі життя, мисленні і навіть мові жителів скитів лежить закам`яніла печать зашкорублості. Мова стариць – мертовно-книжна. Правда, це не заважає їм поміж собою користуватися звичайнісіньким просторічним лексиконом. "А вот я гребень-то из донца выну да бока-то тебе наломаю, так ты у меня не то что козой, коровой заревешь...С глаз моих долой, бесстыжая!...”- сварить мати Виринея розгульних "білиць” [10, 529 ]. Ця дволичність – від тієї життєвої достовірності, якій ніколи не зраджував П.І.Мельников-Печерський. Викриваючи "темне царство”, він не міг приховати своїх симпатій до старообрядців, які дбайливо зберігали щирі народні починання. Усі ті якості, що, за його уявою, сприяли збереженню кращих народних традицій, сконцентрував письменник в обрядових піснях, які відібрав і помістив у романі "В лесах”.

Метою статті є аналіз поетичного стилю обрядових похоронних пісень у романі Андрія Печерського "В лесах”.

Від похоронних плачів віє віддаленою старовиною. Це давній обряд, залишки староруської тризни (завершальна частина поховального обряду, що складається з поминальної учти, під час якої випивають суміш пива, меду і виноградного вина), при здійсненні якої близькі до покійника, особливо жінки, голосили "плачем великим” [10, 560]. Усюди на Русі збереглися ці пісні, які вилились із ураженої тяжким горем душі. Із вуст у вуста переходили вони протягом віків від одного покоління до іншого, незважаючи на заборону церковних пастирів творити язичницькі "плачі” над християнськими тілами.

Ніде так не збереглися ці відголоси старовини, як у лісах півночі Росії, де за браком церков народ менше, ніж у інших місцевостях, піддавався впливові духовенства. Плакальниці, плачниці – виразниці чужого горя, жінки, які за наймом голосять і виконують стародавні "плачі” на похороні і на поминках, прямі нащадки тих віщунок, які "великими плачами” справляли тризни над тілами наших пращурів. Похоронні обряди здійснювалися ними статечно і злагоджено, за уставом, який усно передавався із роду в рід. На багатих похоронах плачі виконувались у вигляді драми: головна плакальниця починає голосіння, а інші хором їй відповідають. Різними бувають плачі при виносі покійника з дому, під час перенесення його на цвинтар, біля щойно заритої ями, за похоронним столом, при роздачі дарів (якщо помирала молода дівчина) [10, 556]. Одні поховальні пісні виконувалися від імені чоловіка чи дружини, інші – від матері чи батька, брата чи сестри; були звернені вони то до покійника, то до родичів, то до знайомих та сусідів. І на все свій порядок, на все свій устав. Таким чином, одночасно відбувалося два похорони: один – церковний, другий – давній, староруський, від якого віяло тою старовиною, коли наші предки ще поклонялися Ходячій Хмарі – Сварогу. Потім стали поклонятися Сонцю – Даждьбогу і, нарешті, Громові – Перуну, або Громові Гримучому. Щось подібне було у давніх еллінів: спочатку поклоніння Урану (небу), потім Кроносу (часові, який указувався ходом сонця) і Зевсу (грому). Що в еллінів Кивила – то у слов'ян Мати Сира Земля [10; 556].

Знавець давньої літератури, Андрій Печерський іноді вдавався до прямих перегуків з шедеврами російського середньовіччя. "Плачется Мать Сыра Земля: "О ветре ветрило!.. Зачем дышишь на меня постылою стужей?.. Око Ярилино – красно солнышко!.. Зачем греешь и светишь ты не по-прежнему?..” [10, 565]. Наведені рядки виразно вказують на свідоме наслідування поетики "Слова о полку Ігоревім”. Із народно-язичницького пантеону запозичує письменник символічні образи Ярила і Матері Сирої Землі, які несуть людську любов і душевний спокій.

Роман "В лесах” знайомить із звичаями і повір'ями старообрядців. Здається, що молитви, поклони, пости в скитах наповнюють усе їх існування. Але далі виявляється: "Божье слово в скитах распределяется согласно издавна составленному прейскуранту: за малую мзду – краткая молитва, за 50 целковиков преставившегося поминают "во веки”...” [10, 550]. Ось перед нами картина похорону улюбленої дочки багатого купця Потапа Чапуріна. За Волгою спрадавна суворо дотримувались звичаїв, тому Чапурін не відставав від людей, не порушував старих обрядів. За гробом Насті (героїні роману) слідом за рідними ідуть із пониклими головами сім жінок. Усі в синіх сарафанах з чорними рукавами і білими хустками на головах. Попереду ступає головна плакальниця Устина. Хоронять дівчину, тому в руках у неї зелена гілка, загорнута в червону хустинку.

Розпочала Устина плач від імені матері, інші плакальниці хором голосять, повторюючи за нею:

На полете летит белая лебедушка,

На быстром несется касатушка-ластушка.

Ты куда, куда летишь, лебедь белая,

Ты куда несешься, моя касатушка?..

Не утай, скажи, дитя мое родное...

Ты в какой же путь снарядилася,

Во которую путь-дороженьку,

В какие гости незнакомые,

Незнакомые, нежеланные?

Собралася ты, снарядилася

На вечное житье, бесконечное... [10, 556]

Віддали дівчину Матері Сирій Землі, засипали рудо-жовтим піском. І тільки-но келійниці проспівали "вічну пам'ять”, як над свіжою могилою знову заголосили, розпочавши новий плач:

Я кляну да свою буйну головушку,

Я корю свое печально скорбно сердечушко!

Ай, завейте, завейте-тка, ветры буйные,

Вы развейте, развейте-тка желты пески,

Что на новой, на свежей на могилушке,

Расколите, расколите гробову доску,

Разверните, разверните золоту парчу.

Разверните, разверните бел тонкой саван,

Размахни ты, моя голубонька, ручки белые,

Разомкни ты, моя ластушка, очи звездистые,

Распечатай, моя лебедушка, уста сахарные... [10, 557]

Після похорону всі сіли за стіл, а плакальниці стали під вікнами будинку і завели "поминальний плач" від імені матері до покійної дочки із запрошенням її на поминальну тризну:

Родимая моя доченька,

Любимое мое дитятко,

Тебе добро принять-пожаловать

Стакан да пива пьяного,

Чарочку да зелена вина,

От меня, от горюши победныя...

Ты пожалуй, бела лебедушка,

Хлеба-соли покушати:

Дубовы столы порасставлены,

Яства сахарны наношены. [10, 559]

Як тільки скінчили обідати, почали роздавати подарунки. І лише одна плакальниця заголосила, звертаючись уже не до покійної, а до людей:

Вы ступайте, люди добрые,

Люди добрые, крещеные,

Принимайте дары великие,

А великие да почетные... [10; 560]

А під час роздачі подарунків продовжили голосіння келійниці:

Не была я, горюша, забытлива,

Не была, победна головушка, беспамятна,

Поспрошать родное свое детище,

Как раздать кому ее одеженьку.

Ведь сотлеют в сундуках платья цветные,

Потускнеют в скрыне камни самоцветные,

Забусеет в ларце скатной жемчуг... [10; 561]

В основі обрядових плачових пісень у Андрія Печерського – жива розмовна мова, представлена переважно побутова лексика. Дуже часто вживаються такі слова, як люди, дитя, девицы, молодки, путь, дорога, могила, гроб, саван, доска, песок, земля, руки, очи, уста, сундук, ларец, дары, камни, жемчуг, золото, парча, ленты, платочки, платья, тучи, небо, заря, месяц, свет, ветер, лес та ін. На відміну від багатьох інших жанрів фольклору, в обрядових поминальних піснях майже не вживаються діалектні слова.

Яскравою жанровою специфікою вирізняється у романі стиль поминальних плачів. Насамперед слід відзначити, що багато іменників у них вживаються з різними пестливо-здрібнілими суфіксами: лебедушка, ластушка, касатушка, головушка, молодушка, беседушка, могилушка, звездушки, горушки, дитятко, доченька, дороженька, одеженька, подруженьки, словечушко, сердечушко, горюша, утрышко, солнышко, тучка, облачко та ін. Суфікси -ушк-/-юшк-,-ишк-/-ышк- -оньк-/-еньк-, -к- у народній ліричній пісні значно підсилюють її емоційну виразність, слугують важливим засобом вираження почуттів любові, ласки, ніжності.

Специфічні епітети похоронних плачів. На відміну від билин та історичних пісень, де функція епітетів головним чином описово-зображувальна [5, 78], в народних ліричних обрядових піснях їх функція переважно емоційно-оцінна: белая лебедушка, белые ручки, светел месяц, ясна звездушка, звездистые очи, раннее утрышко, сахарные уста, скатной жемчуг, самоцветные камни, золотое блюдо, золотая парча, пуховая перинушка, красно солнышко, красны девушки, молоды молодушки, добры молодцы, люди добрые, люди милостивые, люди жалостливые, родное дитя, родная доченька, любимое дитятко, буйные ветры, буйная головушка, младая головушка, скорбное сердечушко, свежая могилушка, гробовая доска, слезовое времечко, победная горюша, высокие горушки, дремучие леса, ходячие облака та ін. Доведено, що в російському фольклорі переважають епітети білий, червоний, золотий, добрий. У билинах часто реалізується значення світлий, ясний, яскравий. Семантика таких слів зберігає історичну пам'ять слова білий, характеризується у більшості випадків позитивними асоціаціями і зв'язана з поняттями радісний, щасливий, молодий, веселий, світлий, добрий та ін. [1; 13–27] Зовсім інші асоціації, почуття, настрій викликають епітети в сполуках буйные ветры, буйная головушка, скорбное сердечушко, свежая могилушка, гробовая доска, тонкий саван, слезовое времечко, победная горюша, высокие горушки, дремучие леса, ходячие облака, люди жалостливые, люди приступливые, гости незнакомые та ін., які знаходяться в опозиції і зв'язані з поняттями чорний, темний, сірий, дрімучий. За першим рядом епітетів здавна закріпилася символіка чистоти, краси, за другим – ворожих до людини сил. У дохристиянській слов'янській міфології зіставлення білий – чорний було глибоко символічним: світле зв'язувалося з Білими Богами (Святовит, Ярило), а темне – з Чорними Богами (Стрибог – Триглав – Троян), які асоціювались із поняттями ночі та потойбічного світу. У фольклорі відомі два боги-побратими, які після створення світу стали ворогами, – це Білий Бог і Чорний Бог: Ярило їхав на білому коні, а Триглав – на чорному [3, 72].

Отже, спостерігаючи над функціонуванням двох груп епітетів у похоронних плачах, можна говорити про їх повне семантичне протиставлення. Це пояснюється, очевидно, тим, що обрядові пісні зберегли характерні риси дохристиянської слов`янської міфології [2, 18]. За допомогою цих та інших, подібних до них, епітетів у похоронних піснях виражаються найрізноманітніші почуття: горе втрати, розпука, любов, ніжність. Так, наприклад, від імені матері звертається плакальниця до покійної:

Ты куда, куда летишь, лебедь белая,

Ты куда несешься, моя касатушка? [10, 556]

Ще більшою зворушливістю характеризуються епітети, якими наділяє мати, героїня роману А.Печерського, свою дочку: дитя мое родное, девица таланная, доченька родная, моя голубонька, моя ластушка, моя лебедушка, родимая моя доченька, любимое мое дитятко, красна девица та ін. Наведені епітети стійкі. Вони переходять із однієї ліричної пісні в іншу:

Отлетела моя доченька родная

За горушки она да за высокие,

За те ли за леса да за дремучие,

За те ли облака да за ходячие... [10, 557]

Важливу жанрову особливість похоронних пісень, використаних А.Печерським, складає вживання у них поетичної символіки. В основі створення поетичних символів лежить зіставлення образів і явищ людського життя з образами та явищами світу природи. Символи надають плачам яскравої поетичної образності [6, 51-53]. Так, у похоронних піснях головним символом є птах (лебедь белая, ластушка, голубушка). Образ птаха знаходимо в усіх без винятку первісних культурах і рештках культур, що залишилися від язичницького світу, і навіть у сучасних світових релігіях. Чи не найпоширенішим є уявлення про те, що душа після смерті людини перетворюється у пташку; пташка-душа є відвідувачкою потойбічного світу, звідки приносить повідомлення про померлого. Ці та інші факти дозволяють зробити висновок, що птах у перехідних ритуалах пов`язаний із потойбічним світом, зі смертю [8, 92–104]. У похоронних піснях знаходимо ще один набір символів: путь-дорога, гости незнакомые, гости неже­ланные. Дорога – це головна категорія простору між "своїм” і "чужим” світом, серцевина переходу із одного світу в інший, оскільки саме через її посередництво відбувається роз`єднання двох сфер (у нашому випадку – життя земне і потойбічне: позаду залишається земне). Обов`язковим компонентом, зв'язаним у народній свідомості з дорогою, є гості. Так, у похоронному ритуалі померла іде дорогою в гості на той світ, де її чекає вічне життя:

Ты в какой же путь снарядилася,

Во которую путь-дороженьку,

В какие гости незнакомые,

Незнакомые, нежеланные?

Собралася ты, снарядилася

На вечное житье, бесконечное... [10, 556]

Але душа покійниці може пташкою повернутися, оскільки на неї вдома також чекають у гості:

Ты пожалуй, бела лебедушка,

Хлеба-соли покушати:

Дубовы столы порасставлены,

Яства сахарны наношены. [10, 559]

Наведені приклади підтверджують, що різні символи означають не лише певні образи, але й виступають виразниками того чи іншого почуття, створюючи певний емоційний колорит. Варто відзначити, що в обрядових похоронних піснях переплітаються елементи фольклору: символом туги та печалі є "потерянное за облачком солнышко”, "закатившийся за тучку светел месяц”, "горы высокие”, "леса дремучие”. Печаль, розлуку символізує також сон дівчини і колискова її матері:

Потихонечку приду ко твоей ко кроватушке,

Сотворю над тобой молитву Исусову,

Принакрою тебя соболиным одельчиком,

Я поглажу тебя по младой головушке:

"Да ты спи же, усни, моя бела лебедушка,

Во своем во прекрасном во девичестве.

На мягкой на пуховой на перинушке”... [10, 557]

І, нарешті, ніби поетичним підсумком, емоційним підсиленням і узагальненням того настрою, який передається всім змістом плачу, є останні рядки:

Покидала ты меня, горюшу, раным-ранешенько,

Миновалася жизнь моя хорошая,

Наступило горько, слезовое времечко... [10, 558]

Певною специфікою вирізняється і поетичний синтаксис похоронних пісень. Це виражається у тому, що в них епітети вживаються у постпозиції. Наведемо деякі приклади: лебедь белая, ветры буйные, гости незнакомые, красота ненаглядная, дитя родное, дитятко удатное, во гробу дубовом, ручки белые, очи звездистые, уста сахарные, горюша победная, пиво пьяное, яства сахарны. Постпозитивне вживання епітетів, винесення їх у кінець рядка акцентує нашу увагу на тій чи іншій якості предмета, підкреслює ту чи іншу ознаку:

Размахни ты, моя голубушка, ручки белые,

Разомкни ты, моя ластушка, очи звездистые,

Распечатай, моя лебедушка, уста сахарные,

Посмотри на меня, на горюшу победную... [10, 557]

Жанрова специфіка похоронних пісень проявляється також у вживанні частих звертань, які використовуються тут значно ширше, ніж у інших жанрах фольклору:

Ах, завейте, завейте-тка, ветры буйные,

Вы развейте, развейте-тка желты пески,

Что на новой, на свежей на могилушке,

Расколите, расколите гробову доску,

Разверните, разверните золоту парчу... [10, 557]

Перший рядок, який розпочинається звертанням до вітру, символічного образу печалі, передає тяжкі душевні переживання матері. Звертання посилюють емоційність виражених думок і почуттів, які вислов­люються на адресу певної особи: Куда летишь, лебедь белая?; Куда несешься, моя касатушка?; Скажи, дитя мое родное; Уж счастлива ж ты, девица таланная; Усни, моя бела лебедушка; Скажи, дитятко мое удатное; Размахни ты, моя голубонька, ручки белые; Разомкни ты, моя ластушка, очи звездистые; Распечатай, моя лебедушка, уста сахарные; Вы ступайте, люди добрые, люди добрые, крещеные та ін.

Варто зауважити, що для голосінь, як і загалом для інших пісенних жанрів фольклору, характерним є досить широке вживання порівняльних зворотів (Как пчела в меду, у меня ты купалася, как скатной жемчуг на золоте блюде рассыпалася). Розгортання метафоричного контексту активізує образ порів­няння, він набуває додаткової виразності, наочності, дає поштовх для розвитку подальших асоціацій. При цьому стійке порівняння отримує додаткові семантичні відтінки, а розвиток його образності породжує метафоризацію оточуючого контексту, створює семантичну двоплановість [4; 26]. Багато лексем реалі­зують усталені асоціативні конотації: белая лебедь, белые ручки, белый саван, горькие слезы, горькое время, горькая судьбинушка, высокие горы, красное солнце, красная девица, светлый месяц, дремучие леса, буйная головушка, сахарные уста, сахарные яства, золотое блюдо, золотая парча. Не можна не звернути увагу на часте вживання повторів (Ах, завейте, завейте-тка, ветры буйные, Вы развейте, развейте-тка желты пески, Расколите, расколите гробову доску, Разверните, разверните золоту парчу), тавтологічних виразів (на полете летит, на быстром несется, молоды молодушки), традиційних редуплікацій (путь-дороженька, хлеб-соль, ум-разум, раным-ранешенько, принять-пожаловать), синтаксичного паралелізму (Не светел месяц за тучку закатался, не ясна звезда со небушка скатилася – отлетела моя доченька родная), риторичних запитань (Ты куда, куда летишь, лебедь белая, Ты куда несешься, моя касатушка? Не утай, скажи, дитя мое родное, Ты в какой же путь снарядилася, Во которую путь-дороженьку, В какие гости незнакомые... Собралася ты, снарядилася), вигуків (ах, ай, о) та інших прийомів традиційної пісенної стилістики.

Отже, окрім розмовного, у романі Андрія Печерського можна виділити ще два стилістичні потоки – фольклорний і церковно-книжний. Саме від фольклору бере свій початок ритмізація прози, яка найсильніше зближує "В лесах” з народною стихією. "Ой леса-лесочки, хмелевые ночки! Видишь ты, синее звездистое небо, как Яр-Хмель-молодец по Матушке Сырой Земле гуляет, на совет да на любовь молодых людей сближает?...” [10, 101]. Письменник нерідко вдається до розповіді, що нагадує билину, народну пісню, голосіння... І це не стилізація, а глибоке проникнення у внутрішній світ героя.

Давно відійшли в минуле звичаї та обряди, зображені П.І.Мельниковим-Печерським у романі "В лесах”, але мова народу живе у піснях. Це дозволяє зробити висновок, що фольклорний текст – це особлива форма існування людської культури. Мова народних обрядових пісень у романі Андрія Печерського відображає національну специфіку бачення способів фіксації і поділу об'єктивної дійсності. Однією з її функцій, тісно пов'язаних із комунікативною, є функція збереження і передачі національної самосвідомості, традицій, культури та історії народу.

Література

1. Алимпиева Р.В. Семантическая структура слова белый // Вопросы семантики. – Вып. 2. – Л.: Наука, 1976. – С. 54-61.

2. Еремина В.И. Поэтический строй русской народной лирики. –Л.: Наука, 1978. – 359 с.

3. Катунский А. Старообрядчество. – М.: Политиздат, 1971. – 385 с.

4. Колпакова Н.П. О жанровой и сюжетно-тематической классификации русских народных бытовых песен // Советская этнография. – 1983. – № 6. – С. 24-32.

5. Лазутин С.Г. Композиция частушек // Лазутин С.Г. Поэтика русского фольклора. – М.: Высш. шк., 1981. – С. 75-93.

6. Лазутин С.Г. Русские народные лирические песни, частушки и пословицы: Учебное пособие для вузов. – М.: Высш. шк., 1990. – 240 с.

7. Лотман Л.М. Мельников-Печерский // История русской литературы. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1956. – Т. 9. – Ч. 11. – 220-261 с.

8. Маєрчик М. Орінтоморфні уявлення про душу //Студії з інтегральної культурології. I.Thanatos. –Львів: Літопис, 1996. – С. 52-59.

9. Пропп В.Я. Принципы классификации фольклорных жанров //Советская этнография. –1983.– № 4. – С. 147-159.

10. Мельников П.И. (Андрей Печерский). В лесах: В 2 кн. – Кн. 1. – Минск: Беларусь, 1977. – 621 с.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Дмитра Павличка
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Легенди рідного краю
Реферати - Життя і творчість Григір Тютюнник
Реферати - Життя та творчість Тодося Осьмачки
Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 36
    Гостей: 36
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта