Події церковного та культурного життя у 17 ст
Тут учні вчилися не лише читати й писати, а й набували деяких знань з богослов'я (теології), літератури, грецької мови. Вчителями в таких школах були дяки ("бакаляри", "дидаскали") - здебільшого молоді люди, які потім ставали священиками. Найздібніші міщани і шляхтичі (в студентських списках вони записані як "рутені") навчалися в університетах Польщі, Чехії, Німеччини, Італії.

Деякі з них згодом ставали видатними вченими з європейською славою. До таких належали Юрій Дрогобич із Дрогобича - професор медицини і астрономії при Краківському і Болонському університетах (і навіть був ректором останнього) і Павло Русину Кросна - магістр Краківського університету, поет. У зв'язку з активним проникненням ь Україну католицької віри українці ч, і білоруси намагалися зберегти національний характер школи з навчанням слов'яно-руською мовою і збереженням Православ'я.

В середині ХVІ ст. розвиток освіти в Україні суттєво змінюється. Протестанти засновують школи, до яких охоче йдуть діти українців. Відтак ' виникають єзуїтські школи (колегії) з бурсами для учнів, у яких працюють кваліфіковані педагоги. У таких школах українських дітей перевиховували на католиків. Навчання велося латинською мовою.

Першою українською школою вищого ступеня в Україні була Острозька академія заснована близько 1576 р. на Волині в маєтку князя К. Острозького, її очолював український шляхтич з Поділля Герасим Смотрицький, а працювали в ній викладачами випускники європейських університетів, відомі культурні діячі, такі як Іван Федорович (Федоров), Андрій Римша, Василь Суразький, Дем'ян Наливайко, Іван Вишенський, ієромонах з Острога Кипріян, котрий навчався в Падуї і Венеції, та ін.

Цю академію закінчили видатні політичні і церковні діячі, серед яких були гетьман Петро Сагайдачний, Іов Борецький та інші борці за Православ'я. Протягом 60 років (1576-1636) в академії навчалося 500 осіб. Після смерті князя К. Острозького (1608) академія занепала. Пізніше князева онука Анна Алоїза на місці академії заснувала єзуїтську колегію.

Згодом в Україні почали створюватись православні братства. Вони мали свій писаний статут і давали знання в галузі "семи вільних наук" - граматики, піїтики, риторики, діалектики, математики, астрономії та мов - грецької, латинської, польської, слов'янської, руської (української). Викладачами у братських школах працювали видатні культурно-освітні діячі і письменники-полемісти: Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Захарія Копистенський, Памва Беринда та ін. Великі братські школи у крупних містах відіграли прогресивну роль у розвитку культури українського народу і у вихованні борців проти національно-релігійного гноблення.

У 1615 р. відкрилась Київська братська школа, в якій заснували друкарню і паперову фабрику (папірню). В ній також працювали видатні культурні діячі України Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Єлисей Плетенецький та ін. Важливою матеріальною і морально-політичною підтримкою в діяльності школи Київського братства був вступ до нього гетьмана Петра Сагайдачного "з усім військом запорозьким". "У 1632 р. Київська братська школа об'єдналася із школою Києво-Печерської лаври. Це сталося за архімандрита Петра Могили. Так виникла знаменита протягом півтора століття Києво-Могилянська колегія (пізніше - академія) - вищий навчальний заклад, якому підпорядковувались братські школи у Вінниці, Гощі, Кременці.

В цілому освіченість серед широких мас України була дуже високою, що відзначали іноземні мандрівники. Архідиякон Павло Алеппський, котрий зі своїм батьком антиохійським патріархом Макарієм пробув в Україні 100 днів (1654), у своєму щоденнику відзначив високу грамотність українців: - "Починаючи з міста Рашкова, тобто по всій козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малим винятком, навіть здебільшого їх жінки та дочки вміють читати та знають порядок богослужіння й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях".

Багато відомих церковних і культурних діячів України закінчили зарубіжні вищі навчальні заклади. Так, у польській Замостській академії (м. Замостя) навчалися Касіян Сакович, Сильвестр Косів, професор Києво-Могилянської академії; у Вюртемберзькому німецькому університеті -М. Смотрицький, Гальському університеті - вчитель Г. Сковороди Симон Тодоський, в Оломоуцькому університеті (Чехія) - ректор Києво-Могилянської академії Варлаам Ясинський. Так, згідно із списками студентів Падуанського університету за XVII ст., в ньому нараховувалось 1946 студентів з Литви, України і Білорусії.

Зауважимо, що в Україну приїздили і працювали також освічені іноземці, котрі українізувалися і зробили великий внесок у розвиток української культури. Наприклад, - німці Венедикт Гербест та митрополит Інокентій Гізель, молдаванин Петро Могила, - засновник Києво-Могилянської колегії, та ін.

В Європі друкарство виникло в середині XV cт. Першою друкованою слов'янською книгою була "Троянська хроніка" (1468 р., м. Пльзень). У східнослов'янських народів засновником друкарства став білорус з Полоцька, доктор медицини Франциск Скорина, котрий надрукував у Празі кирилицею "Псалтир" (1517) і "Біблію руську" (1519), а потім у Вільно - "Апостол" і "Малую подорожную книжицу" (1525).

В Україні першим з відомих друкарів вважався Іван Федорович (Федоров). Він прибув до Львова на початку 70-х років XVI cт. після своєї видавничої діяльності в Москві та Білорусії. Отримавши матеріальну допомогу від львівських міщан-ремісників і небагатих купців, Федоров у 1574 р. видав богослужебні книги "Апостол" і "Буквар". "Апостол" започаткував українське друкарство, що сприяло розвиткові писемності. У 1576 р. Федоров, маючи фінансові труднощі, на запрошення князя К. Острозького переїхав до Острога. Тут він надрукував майже 30 видань, серед яких вирізнялась Біблія" - шедевр поліграфічного мистецтва XVI ст.

Останні роки свого життя І. Федоров провів у Львові. Він помер 5 грудня 1583 р. і був похований в Онуфріївському монастирі. На надгробній плиті було написано: "Іоанн Фёдорович Друкарь Москвитин, который своим трудом друкуваніє занєдбалоє обновил... Друкаръ книгъ пред тымъ невиданныхъ". Друкарню Івана Федорова у Львові, викупили братчики. Згодом в ній вийшло з друку багато творів полемічної літератури.

Крім Острога, Львова, Києва, друкарні працювали і в ряді інших міст і навіть у селах при монастирях (напр., у Почаєві). Були також "мандрівні" друкарні у приватних осіб.

На розвиток української культури другої половини XVII-XVIII ст. вплинула Визвольна війна (1648-1657) та її суспільно-політичні і соціально-економічні наслідки. Ліквідація на значній частині українських земель магнатсько-шляхетського феодального гніту і кріпосного права стала важливим фактором розвою творчих сил українського народу. Звільнення від національно-релігійного гніту та процес консолідації народу в ході Визвольної війни сприяли піднесенню національної самосвідомості українців, що проявилось у всіх сферах життя.

Культурні традиції Київської Русі одержали для розвитку новий поштовх. Героїка визвольної боротьби народу стала лейтмотивом різних жанрів літератури та мистецтва.

Особливістю культурних процесів в Україні другої половини XVII-XVIII ст. було те, що на Гетьманщині, з одного боку і на Правобережжі та Західній Україні, з другого, вони відбувалися в різних умовах, однак не була порушена єдність національної культури. В той же час культура обох частин України не могла не зазнавати впливу культур тих держав, у складі яких вони перебували.

Водночас українська культура впливала, певною мірою, на культури цих держав. Як і в попередні роки, важлива роль у розвитку освіти, книгодрукування, літератури належала вищому духовенству, хоч у XVIII ст. воно вже втратило провідну роль, а питома вага світської культури поступово збільшувалася. Визначне місце в культурному процесі належало Києво-Могилянській академії, а на західноукраїнських землях - Львівському університету.

Особливість культури України даного періоду, порівняно з попереднім, полягала у тому, що відбулася зміна станової належності її представників. Головним чином, це були вихідці з козацької старшини, козаків і- міщан. Цей період в цілому характеризується злетом української культури, яка дала світові філософа Г. Сковороду, визначних політичних і культурних діячів Ф. Прокоповича, С. Яворського, В. Славинецького та ін.

В умовах наступу царизму на автономію України і перетворення її на провінцію імперії законодавчо обмежилось вживання української мови. Помітним фактором, що впливав на розвиток української культури, був відтік кращих представників української культури - випускників Києво-Могилянської академії і західноєвропейських університетів - до Москви і Петербурга. Тут вони виступали вже як діячі Росії, тобто Російської держави.

В середині XVII cт. в Україні був досить високим загальний рівень грамотності, про що засвідчив у своїх подорожах і арабський мандрівник П. Алеппський. Сприятливий ґрунт для цього, не дивлячись на наявність негативного фактора (національно-релігійного гніту), був створений у попередній період піднесення культури України кінця XVI - першої половини XVII ст. в загальному руслі європейського Відродження. Це, зокрема, знайшло своє відображення в діяльності братств по збереженню національної культури, розвитку шкільної освіти, книгодрукування, літератури.

На правобережних і західноукраїнських землях основну роль у розвитку початкової освіти продовжували відігравати братські школи, в яких діти навчалися не тільки грамоті, а й вивчали арифметику, астрономію, музику, філософію, грецьку, латинську і польську мови. Братські школи, єзуїтські колегії і Львівський університет (відкр. у 1661 р.) давали змогу молоді прилучитися до передових надбань західноєвропейської культури.

На українських землях, що входили до складу Російської держави, братських шкіл не було. Діти старшини, духовенства, міщан, козаків і навіть заможних селян навчалися у школах, що діяли при церквах і монастирях, де і вчилися читати, писати, рахувати, співати. Вчителями у них були переважно дяки (дидаскали або бакаляри), а також мандрівні дяки і студенти Києво-Могилянської академії, які працювали домашніми вчителями.

Саме в цей період на Гетьманщині виникла і набула поширення форма навчання і здобуття професійних знань при канцеляріях місцевих адміністративних установ. Сини старшини і заможних міщан в канцеляріях виконували різні доручення і водночас навчалися веденню канцелярських справ, складанню ділових паперів. В архівах збереглися навіть своєрідні рукописні посібники для таких учнів. В Україні характерною була професійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували і козацькі діти при Січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Звичайно, і рівень грамотності, і мережа навчальних закладів початкової освіти протягом півтора століть зазнавали змін. Наприкінці XVIII ст. у зв'язку із загальнодержавною реформою 1786 р. і створенням головних і малих народних училищ шкільна освіта організаційно змінилася. Чотирирічні головні народні училища для дворянських дітей відкрилися у Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському, Харкові, Катеринославі. У повітових містах були створені дворічні малі училища, які давали знання з історії та мов. Вчителями у них працювали вихованці Києво-Могилянської академії і Петербурзької Головної учительської семінарії. У зв'язку з переходом західноукраїнських земель під владу Австрійської монархії наприкінці XVIII ст. шкільна освіта зазнала тут певних змін.

Учбовими посібниками для навчання в школах (незалежно від регіону) були букварі, видані в друкарнях Львівського братства, Києво-Печерської лаври, Чернігова і Новгорода-Сіверського (за зразком "Букваря" І. Федорова львівського і острозького видань). Оскільки друкованих примірників "Букваря" було недостатньо, поширювались рукописні його відповідники. Для навчання письму використовували "Граматику" Мелетія Смотрицького, а також різні молитовники, псалтирі, часослови.
Случайные рефераты:
Реферати - Знахідки і втрати українського підручнико-творення у ХІХ ст
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - Василь Стус (науковий реферат)
Реферати - Життя та творчість Ліни Костенко
Реферати - Огляд творчості Юрія Яновського
Реферати - Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 8
    Гостей: 8
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта