Планета Венера як найближча сусідка Землі
Венера - друга по відстані від Сонця і найближча до Землі планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 108 млн. км. Період обертання довкола нього - 225 доби. Під час нижніх з'єднань може наближатися до Землі до 40 млн. км, тобто ближче будь-якої іншої великої планети Сонячної системи. Синодичний період (від одного нижнього з'єднання до іншого) дорівнює 584 добі.

Найкращі умови видимості Венери на періоди елонгацій, хоча кутова відстань Венери від Сонця не перевищує 48%, внаслідок чого її видно або після заходу Сонця (вечірня зірка), або незадовго до його сходу (ранкова зірка). Венера - саме яскраве світило на небі, після Сонця і Місяця.



Діаметр Венери - 12100 км (95% діаметра Землі), маса 81,5% маси Землі, тобто 4,9×10 24 кг, чи 1/408400 маси Сонця, середня щільність - 5,2 г/см 3, прискорення сили ваги на поверхні - 8,6 м/с 2 (90% земного). Період обертання Венери довго не вдавалося визначити через щільну атмосферу і хмарний шар, що огортають планету. Тільки за допомогою радіолокації було встановлено, що він дорівнює 243,2 добі, причому Венера обертається в зворотну сторону в порівнянні з Землею й іншими планетами. Нахил осі обертання Венери до площини її орбіти дорівнюють майже 90о, тобто північна і південна півкулі завжди висвітлюються Сонцем однаково.

Венера - найближча сусідка. Її розміри, маса і щільність порід близькі до земного. Разом з тим її магнітне поле майже в три рази слабкіше, ніж на Землі. Венера дуже повільно обертається навколо своєї осі. Тиск на її поверхні досягає 10 млн. Па, а температура +500°С. На висоті 49 км над планетою простирається могутній шар хмар. Цим не вичерпуються відомості про Венери.

Залишалися неясними до останнього часу також причини різкого збідніння її атмосфери водою, механізм ураганних вітрів на висотах близько 60 км, будова її рельєфу, склад порід, що складають, і т. д. На відміну від інших планет земної групи, вивчення Венери за допомогою телескопів виявилося неможливим. Ще Ломоносов, спостерігаючи 6 червня 1761 року проходження планети по диску Сонця, встановив, що вона оточена "повітряною атмосферою".

Тому до останнього часу представлення про будову поверхні і склад гірських порід на Венері залишалися гіпотетичними. При цьому деякі дослідники приходили до фантастичних побудов. Передбачалося, наприклад, що в атмосфері Венери можуть утворюватися вуглеводні. У цьому випадку, на думку американського ученого Ф. Кайла, Венера повинна бути покрита океаном нафти.

В іншому варіанті допускалося, що в атмосфері можуть створюватися складні молекули, близькі до тих пластмасам, що одержують у заводських умовах, а поверхня планети вистелена шаром природного пластику. На думку американського дослідника Е. Епіка, для Венери характерні сильні пилові бури, нижні шари атмосфери насичені пилом, що сприяє підтримці високих температур. У цьому випадку поверхня також повинна бути покрита шаром пилу, подібно тому, як це передбачалося "пиловою гіпотезою" Т. Голда для Місяця.

У 1961 році був зроблений запуск першого космічного апарата убік Венери. Станція "Венера-1" пройшла на відстані менше 100 000 км від планети. "Венера - 2", що стартувала в 1965 році наблизилася до планети на відстань 24 000 км. 1 березня 1966 року "Венера - 3" успішно досягла поверхні планети. Станція "Венера - 4" зробила міжпланетну подорож у 1967 році. Її апарат, що спускається, плавно занурився в атмосферу Венери за допомогою парашута. Були зроблені виміри температури, тиску і складу атмосфери.

У 1969 році до Венери були відправлені станції "Венера - 5" і "Венера - 6". Їхні апарати, що спускаються, провели зондування атмосфери до висоти 20 км над твердою поверхнею. У 1970 році апарат станції, що спускається, "Венера - 7" здійснив м'яку посадку на планету. Протягом 23 хвилин після посадки з його надходили сигнали з інформацією про роботу приладів. У 1972 році на поверхню планети здійснив посадку апарат станції, що спускається, "Венера - 8", з якого протягом 50 хвилин надходила інформація. Видатними досягненнями у вивченні Венери ознаменувався 1975 рік.

Дві станції "Венера - 9" і "Венера - 10" були виведені на орбіти штучних супутників цієї планети. З їхніх апаратів, що спускаються, протягом 53 і 65 хвилин надходили панорамні телевізійні зображення місцевості й інша наукова інформація.

У 1978 році вивчення Венери було продовжено станціями "Венера - 11" і "Венера - 12", що досягли поверхні південніше області Бета. Нарешті в 1982 році станція "Венера - 13" і станція "Венера - 14", зробивши посадку на поверхні планети, дозволили зробити цілий комплекс наукових досліджень.

В даний час можна уже виразно говорити про склад венеріанської атмосфери. Як і передбачалося раніш, вона складається з вуглекислого газу - 97%. Крім нього в кількості 2% є присутнім азот, а також більш 0,1% кисню, водяної пари і частка відсотків приходиться на інертні гази (головним чином аргон).

Наявність величезної кількості вуглекислого газу в атмосфері Венери зв'язана в основному з вулканічною діяльністю. І на Землі при виверженні вулканів в атмосферу викидається вуглекислий газ. Періодичні зміни клімату на Землі, що приводили до заледенінь, деякі вчені зв'язують саме з коливанням кількості вуглекислого газу в атмосфері Землі. На Венері вуглекисла атмосфера створює своєрідний "парниковий ефект", не пропускаючи в космічний простір теплове випромінювання планети.

Можливо, цим порозуміваються високі температури в поверхні планети, що досягають 470°С. Особливий інтерес викликають хмари Венери, що цілком ховають її поверхню від спостережень із Землі. Вони знаходяться на висоті 49 км і досягають товщини 20 км.

За даними радянських дослідників, що аналізувала дані, отримані станціями "Венера" і "Піонер - Венера", хмари мають шарувату будівлю. Верхня частина хмар, очевидно, складається з крапельок сірчаної кислоти, а в середній і нижній частинах переважають солі соляної кислоти у виді кристалічних часток.

Відзначається складна динаміка атмосфери і руху хмар. Очевидно, існують полярні вихри і просто сильні вітри, найбільш інтенсивні на висотах більш 40 км. У поверхні планети вітри слабкі. Цим порозумівається і відсутність пилу в місцях посадок апаратів станцій, що спускаються, "Венера".

Через розвиток могутньої атмосфери єдиним надійним засобом дистанційного вивчення поверхні залишається зондування. За допомогою наземних радіотелескопів були вивчені приекваторіальна смуга й окремі ділянки діаметром 1500 км. Експерименти по радіокартуванню Венери були виконані зі станцій "Венера - 9" і "Венера - 10". Відбиті від поверхні Венери сигнали приймалися земними радіотелескопами. При цьому було встановлено кілька протяжних уступів у південній півкулі, витягнутих у широтному напрямку на кілька сотень кілометрів при висоті до 3 км.

Радіолокаційна зйомка Венери була здійснена з американського супутника "Піонер - Венера". Дозвіл цих радіо зображень порядку 30 - 50 км. За даними радіолокаційного зондування, виконаного із супутника, складена карта, що охоплює 83% поверхні планети, між 75о пн. ш. і 63о пд. ш.

Дані про рельєф Венери дозволяють виділити на її поверхні низовини, що представляють собою западини, горбкуваті рівнини і гірські масиви. Низовини, розташовані нижче середнього рівня планети (6051 км) на 1 - 2,5 км, займають 16% її поверхні. Вони утворять дві широкі дугоподібні смуги западин, розташовані по обох сторони екватора і дотичні своїми опуклими частинами майже по нульовому меридіані. Вони мають згладжений рельєф і слабко насичені кільцевими структурами імпактного походження, що вказує на відносну молодість рельєфу.

Горбкуваті рівнини займають 60% поверхні. Їхній гіпсометричний рівень не перевищує 500 м від середнього рівня планети. Вони відрізняються однорідною відбивною здатністю в радіодіапазоні. Основними формами рельєфу є гряди, пагорби і западини. Поверхня рівнин ускладнена великим числом кратерів, діаметри яких досягають 400 - 600 км, а глибина 200 - 700 м. Відносно мала глибина разом зі слідами руйнування свідчить про їхню стародавність. Чітко виражені великі кратери одержали найменування Ліза Мейтнер, Сапоро й Єва. Численні дрібні кратери діаметром 150 - 200 км, і глибиною в сотню - два метри.

Наявність на поверхні горбкуватих рівнин великого числа сильно зруйнованих древніх кратерів дає підстави зіставляти їх із древніми континентальними областями Місяця і Марса. У межах континентальних рівнин практично немає великих щитових вулканів. Виключенням може бути гора Хатор, однак її вулканічна природа ще строго не встановлена. Підняті над основною поверхнею райони охоплюють 24% поверхні, утворити чотири ізольованих гірських країни: Земля Іштар, Земля Афродіти й області Бета й Альфа.

Судити про тектонічну природу піднесених областей Венери випливає з урахуванням молодості і значної розчленованості розвитого в їхній межах рельєфу, відсутність древніх великих зруйнованих кратерів імпактного походження, приуроченості до них усіх найбільш великих щитових вулканів, явного зв'язку з рифтогенними структурами. Усе це дає повну підставу для зіставлення піднесених областей Венери з тектовулканічними підняттями Фарсіда і Елізій на Марсі.

У центральній частині просліджується цілий ряд тріщин, що утворять рифтову систему, що має, можливо, глобальний характер. У плані рифтова система за даними Нікішина нагадує величезний трикутник, орієнтований зі сходу на захід, підставу якого розташовано південніше підняття Бета. У широтному напрямку рифтова система Венери протягається уздовж підняття Афродіти на відстань понад 20 000 км.

Незважаючи на розвиток рифтової системи можна припустити, що в цілому в порівнянні з Землею і Марсом кількість розривних порушень на Венері може бути менше. Через повільне обертання планети і малих значень сил Кориоліса на ній, очевидно, не так інтенсивно розвита система планетарної тріщинуватості.

Про основні етапи тектонічної еволюції можна судити виходячи з особливостей структури поверхні Венери з урахуванням даних порівняльної планетології. Спочатку виникла древня кора континентального типу, що випробувала інтенсивне метеоритне бомбардування. За аналогією з Місяцем, цей процес завершився приблизно на рубежі 4 млрд. років.

Пізніше утворилися западини, виконані базальтами так само, як і на інших планетах земної групи. Найбільш молодими тектонічними елементами є тектоно-вулканічні підняття, увінчані, як і на Марсі, гігантськими щитовими вулканами. Супутників Венера не має.
Случайные рефераты:
Реферати - Життєвий і творчий шлях В. Булаєнка
Реферати - Дмитро Білоус
Реферати - Життя і творчість Романа Андріяшика
Реферати - Біографія Остапа Вишні
Реферати - Життя та творчість Михайла Драй-Хмари
Реферати - Життя та творчість Івана Котляревського
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 28
    Гостей: 28
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта