Період розкладу рабовласницького ладу й становлення середньовічного суспільства у Візантії
Візантія на ранньому етапі свого існування була країною, де відбувалося формування світоіляду візантійського суспільства. Світогляд візантійців спи рався на традиції язичницького еллінізму й принципи християнства.

У перші сторіччя Візантія переживає розквп філософії неоплатонізму. З'яв іяється ряд філософів-неоплатоників - Прокл, Діадох, Гребель, Псевдодіонісій Ареопаги. Неоплатонізм мав багато спільного з ранньовізантійською філософ ською думкою. Одночасно він вимагав спеціальної філософської підготовки особливого мислення. У зв'язку із цим він був недоступний широким масам, що и призвете до швидкого вгасання ти філософської течії.

Християнство формувалося дуже довго. Розвиваючись воно вбирало в себе багато філософських і релігійних учень того часу близькосхідні релігійні вчен ня й іудаїзм, і маніхейство, і неоплатонізм. Власне кажучи, вчення про триєд нїсть божества - це переосмислена тріада неоплатоників.

Християнство ввібрало в себе багато релігійних учень. До того ж воно було синтетичною філософсько-релігійною системою, а іі важливою складовою стати античні філософські вчення. Якщо спочатку християнство намагалося боротися з язичництвом, то, зрештою, воно прийшло до компромісу між християнським і античним світоглядами. Неоплатонізм у світлі нових віянь поділяється на дві течіі. Одна активно виступає проти християнства, інша ставиться до нього терпимо. 3 часом перемагають ті, хто згоден був іти на компроміс із християнством. Поступово йде процес злиття ідей неоплатонізму й християнства, шо призводить до повного поглинання християнством неоплатонічної філософи.

Передові християнські філософи зуміли зрозуміти шо їм необхідно володіти всім арсеналом язичницької культури, щоб використовувати це при створенні християнських філософських концепцій. Відбувається поєднання ідей раннього християнства з неоплатонічною філософією, а також переплетення риторичних ідей з новим ідейним змістом. Це можна простежити в працях Василя Кесарійського, Григорія Нісського та Григорія Назіанзина, а також у промовах Іоанна Златоуста. Власне кажучи, мислителі Василь Кесарійський, Григорій Нісський і Григорій Назіанзин стають засновниками візантійської філософії. Філософські ідеї цих філософів беруть початок в історії еллінського мислення. Основою їхньої філософії стає розуміння буття як досконалості. Це призводить до своє рідного виправдання космосу, а отже, світу й людини Григорій Нісський часом наближається у своїх ідеях до пантеїзму.

У період розпаду рабовласницького ладу й зародження феодального су спільства великі зрушення відбуваються у всіх сферах духовного життя Візантії. Іде становлення нової естетики, а також зародження нової системи духовних цінностей шо ідеально відповідають новим поглядам і мисленню се редньовічної людини.

На зміну античній літературі приходить література нова. Це й біблійна космографія, і літургійна поезія, і чернеча повість, і патристика, і всесвітня хроніка, і християнська агіографія. Усі вони наскрізь пронизані релігійним світоглядом і незабаром повністю опановують розуми візантійського суспільства.

Помітно змінюється й людина тієї епохи: змінюється бачення світу, ставлен ня до Всесвіту, суспільства й природи. Тепер уже не античний образ світу володіє ії розумом, а новий образ, що втілюється в особливу знакову систему символів Античне уявлення світу — це світ бопв і героїв. Герої не бояться смерті й безстрашно йдуть на пошуки пригод. Нинішня філософія представляє людину як гріховну, стражденну істоту, яку постійно роздирають протиріччя Людина не почуває себе владикою світу, а є, навпаки, приниженою та слабкою, хоча й вірить у свій порятунок після смерті. Християнство показало, наскільки двоякою є людська особистість. У зв'язку із цим змінюється уявлення людини про час, космос, простір, про хід історії. Тепер візантійські історики й хроністи показують поступальний рух історії, більше не створюють замкнуті античні цикли, що залежали від волі богів.

Рання Візантія стала носієм головної ідеї середньовіччя — ідеї єдності християнської церкви та «християнської імперії»

Духовне життя ранньої Візантії складалося непросто: вона ще не позбулася впливу античних уявлень, але вже відбувається процес переходу до християнства. Постійно присутнім у всіх сферах є дивовижне переплетіння язичницької міфології з християнською містикою. Одночасно особливий імпульс одержує нова культура. З'являються згодом геніальні мислителі, поети й письменники Це відбувається завдяки тому, що їхня індивідуальність ще не розчинилася в церковно-догматичному мисленні.

Зміни торкнулися і сфери образотворчого мистецтва й естетичних поглядів. Візантійська естетика враховувала всі основні ідеї духовної культури Візантії. Багато в чому вона була схожа з античними поглядами, однак намагалася їх переосмислити в дусі християнської ідеології. Візантійська естетика віддавала перевагу спіритуалізму. Вона поклонялася духовному, а не тілесному, хоча все-таки намагалася зняти конфлікт між духовним і тілесним. Велику роль у становленні естетичної свідомості візантійців відіграло осмислення світу як прекрасного Божого створіння. Тому краса природна цінувалася набагато вище, ніж та, що була створена руками людини.

Візантійське мистецтво органічно поєднало в собі елліністичний і східно-християнський напрямки. Ранній період візантійського мистецтва був відомий як своєрідне злиття рафінованої платонічності й неземної чуттєвості пізньоан-тичного імпресіонізму з грубуватою експресивністю мистецтва Сходу. Еллінізм протягом довгого часу переважав у мистецтві. Завдяки йому візантійські художники могли створювати свої кращі твори, що характеризуються правильністю пропорцій, витонченістю форм й інших особливостей. Еллінізму не вдалося протистояти Сходу, що владно намагався впливати на Візантію в перші століття її існування. Ця епоха характеризується впливом на візантійське мистецтво малазійських, іранських, єгипетських, сирійських художніх традицій.

IV—V ст. стали часом впливу у Візантії пізньоантичних традицій. Відомо, що антична класика була проникнута умиротвореним монїзмом, античне мистецтво не було знайоме з боротьбою тіла й духу. Швидше навпаки, естетичний ідеал для античності — це гармонія духу й тіла. А от пізньоантична художня творчість наскрізь пронизана трагічним конфліктом духу й плоті.
На зміну моністичній гармонії приходить зіткнення протилежних начал. Пізніше візантійському мистецтву вдалося подолати конфлікт духу й тіла. Йому на зміну прийшла спокійна споглядальність, що намагалася повести людину від суєтного світу в надчуттєвий світ чистого духу. Доводилося, що духовний початок набагато важливіший і сильніший, ніж груба фізична оболонка, а отже, дух сильніший за тілесне начало. Відтепер головним естетичним завданням візантійського мистецтва є бажання художника втілити в художньому образі трансцендентну ідею.

VI—VII ст. стали часом, коли візантійські художники змогли осмислити ці різноманітні впливи й у зв'язку із цим навіть створити свій неповторний стиль у мистецтві. Саме в цей час Константинополь стає відомим художнім центром середньовічного світу. Не відстають від нього й Равенна, Рим, Нікея, Фессалоніка, що теж сягають значних висот у новій течії в мистецтві.

Чим же був викликаний такий небувалий розквіт візантійського мистецтва? У цей період продовжується зміцнення могутності імперії. Це час правління Юстиніана. Константинополь стає гарнішим і могутнішим завдяки споруджуваним чудовим палацам і храмам. У 30-і роки VI ст. у Візантії був збудований неперевершений храм Св. Софії — перший із храмів, у якому верх був увінчаний куполом. Уперше в ньому була втілена ідея центричного храму: він був оброблений мармуровою плиткою, золотом, мав безліч предметів, зроблених із золота й дорогоцінного каміння. Навколо знаходилися запалені лампади. Усе це допомагало створити ілюзію безмірності простору собору. Завдяки цьому храм завжди був основною святинею Візантії.

Ще один геніальний витвір візантійської архітектури був побудований у Равенні. Це церква Св. Віталія — надзвичайно красива й вишукана. Незвичайну славу цій церкві принесли мозаїки. Вони мають не тільки церковний, але й світський характер. Там є зображення імператора Юстиніана й імператриці Феодори, їхньої свити. Що дивно, портрети мозаїчних імператорів схожі на оригінали. А сама колірна гамма цих мозаїк створює враження повнокровної яскравості й свіжості.

VI—VII ст. стають часом кристалізації типового візантійського образу, що очищається від зовнішніх впливів. Його фундаментом є нове мистецтво, в основі якого знаходиться досвід майстрів Заходу й Сходу. Нове мистецтво в результаті почало відповідати спіритуалістичним ідеалам середньовічного суспільства.

В архітектурі виникають різні напрямки й школи. У Константинополі була чудова школа, у якої була неперевершеною якість виконання, різноплановість і артистизм, насиченість кольорів і фарб. Найбільш вдалим і досконалим шедевром цієї школи стала мозаїка в куполі церкви Успіння в Нікеї.

Що стосується інших напрямків у мистецтві ранньої Візантії, то чимраз помітнішою стає відмова майстрів від наслідування античності. Це можна простежити, розглядаючи мозаїки Равенни, Синаю, Фессалоніків, Кіпру, Паренцо. У цих зразках відчувається аскетизм, зникають емоції, хоча духовність надзвичайно розвинута.

Візантія перетворює церковне богослужіння на щось подібне до пишної містерії. Можна уявити собі склепіння візантійських храмів, освітлених незліченними свічками й лампадами. Вони опромінюють своїм казковим світлом різнобарвні мозаїки, у темряві проступають лики ікон. Можна побачити освітлені світлом лампад і свічок мармурові колонади, а також прекрасне дорогоцінне майно. Церква припускала, шо така пишнота повинна перевершити античне театральне дійство, повинна показати, наскільки воно краще, ніж безглузді веселощі мімів і суєтне хвилювання циркових вистав.

Прикладне мистецтво Візантії менш помітно відбивало становлення середньовічного світогляду, ніж, наприклад, архітектура й живопис. Як і раніше, прикладне мистецтво орієнтувалося на зразки античності, наслідуючи їх як у формі, так і в образах. Однак і сюди, хоча й більш повільно, проникав вплив традицій східних народів. Тут варварський світ намагався впливати на становлення мистецтва.

Візантійська цивілізація дуже цінувала музику. У ній мало місце своєрідне переплетення демократії й автократії, що робило музичну культуру досить складним явищем духовного життя візантійців. V—VII ст. стали часом становлення християнської літургії. Виникають і розвиваються нові жанри вокального мистецтва. До музики підвищується інтерес усіх станів, у тому числі й представників цивільної влади. Музика навіть набуває особливого цивільного статусу.

Своєрідний колорит мала музика міських вулиць, театральних і циркових вистав і народних свят, ставши відображенням величезної пісенно-музичноі практики багатьох народів, що населяють імперію. Очевидно, кожен із цих видір музики був по-своєму оригінальним і неповторним, і все-таки разом вони, переплітаючись, створювали дивне єдине ціле. Християнство зрозуміло, що музика відіграє важливу роль у психологічному впливі на маси. Тому музика була включена до культового ритуалу. Вийшло так, що саме культовий ритуал зайняв чільне положення в середньовічній Візантії.

Важливе місце в житті народу займали масові видовища. Античний театр переживає період занепаду. Комедії й трагедії античності відходять на другий план. Чимраз частіше їх підмінюють виступи жонглерів, танцівників, гімнастів, мімів, приборкувачів диких тварин. Величезною популярністю почали користуватися кінні забіги, що проводилися на іподромі (в цирку).

Перший Період існування Візантії характеризується формуванням основних особливостей візантійської культури, головними з яких є ті, що візантійська культура легко піддавалася впливу інших культур. Однак дуже швидко вона почала віддавати перевагу більш прийнятній для неї греко-римській культурі.

Культура Візантії розвивалася насамперед у містах. Відомо, що всі великі міста того часу, насамперед Константинополь, були не тільки осередком ремісників і торговців, але й своєрідними центрами високої культури та глибокої освіченості. Там дуже цінувалася антична спадщина.

У перший період історії Візантії особливо помітною була боротьба між світською й церковною культурами. Це була пора гострої ідеологічної боротьби, коли постійно зіштовхувалися суперечливі тенденції й ідеї, це був період плідних шукань, високого духовного росту й творчості. Стрімко розвивалися наука й мистецтво. Це були часи, коли в постійній боротьбі народжувалася нова культура середньовічного суспільства.
Случайные рефераты:
Реферати - Короткий літопис життя і творчості Панаса Мирного
Реферати - Життя і творчість Анатолія Шияна
Реферати - Великий байкар Леонід Глібов
Реферати - Коцюбинський Михайло Михайлович
Реферати - Образ Пузиря за п 'єсою "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого
Реферати - Василь Семенович Стефаник
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 13
    Гостей: 13
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта