Пантелеймон Олександрович Куліш
Пантелеймон Куліш відомий в історії української літератури як письменник, поет, драматург, перекладач з багатьох європейських мов. Він зробив величезний внесок у розвиток української культури, літератури та мистецтва як літературознавець та критик, фольклорист, історик, етнограф, педагог, видавець і громадський діяч.

Народився Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдонім Панько Олелько-вич) 7 серпня (26 липня) 1819 р. у містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинського району Сумської області). Його батько походив з козацької старшини, належав до дворянства, але, втративши право на нього, займався сільським господарством на власному хуторі.

Початкову освіту П. Куліш одержав дома від старшої сестри Лесі. Його мати була неписьменною, але від неї майбутній письменник перейняв багато народних пісень, приказок, прислів'їв.

Продовжив він своє навчання у Новгород-Сіверській гімназії, у якій директором був І. Тимківський — український педагог і письменник, під впливом якого у Пантелеймона Куліша виник інтерес до народної творчості. Особливо велику роль відіграв у цьому збірник українських народних пісень, записаних М. Максимовичем. Тоді ж молодий гімназист почав збирати народні пісні та писати власні твори. Не закінчивши гімназії, Пантелеймон Куліш зайнявся приватним учителюванням.

У 1837-1839 роках на правах вільного слухача відвідував лекції на словесному факультеті Київського університету, хоча повний курс навчання так і не закінчив.

У 1840-1841 рр. М. Максимович друкує етнографічні нариси П. Куліша «Малорусские рассказьі», а Є. Гребінка в альманасі «Ластівка» — його оповідання «Циган. Уривок казки». Згодом Пантелеймон Куліш якийсь час учителює спочатку в Луцьку (1842), а потім у Києві (1843-1845), де Згодом починає працювати як археограф під керівництвом М. Максимовича. Як співробітник Київської археографічної комісії, він багато подорожує Правобережною Україною, вивчає історичні документи й пам'ятки минулих епох, знайомиться з фольклором і народним життям. У цей період він пише балади, повість «Михайло Чаряьішенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» та епопею «Україна», які були видані 1843 р. в Києві.

Юнак багато читає, захоплюється історичними романами В. Скотта, які вплинули на його подальшу літературну діяльність, зокрема на роман «Чорна рада».

У цей час у Києві П. Куліш познайомився з М. Гулаком, М. Костомаровим і В. Білозерським, які стали засновниками нового гуртка іителектуалів-українофілів, до якого незабаром приєднався Т. Шевченко, Кирило-Мефодіївське братство.

Важливою сторінкою в житті Пантелеймона Куліша стала його багаторічна дружба з Т. Шевченком. їх поєднувала однаково сильна любов до України та її народу, її мови, славетного минулого. П. Куліш захоплювався творчістю Т. Шевченка, видавав його поезії попри заборону.

1845 року Куліш переїздить до Петербурга, викладає в університеті російську мову іноземним студентам, самостійно вивчає іноземні мови, оскільки планував зайнятись перекладацькою діяльністю. У Петербурзі він одружується з Олександрою Вілозерською, сестрою свого київського товариша, одного з провідних, кирило-мефодіївців, Василя Білозерського. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Ганна Барвінок.

З переїздом до Петербурга інтерес Куліта до козацького минулого України тільки збільшився. Займаючись слов'янознавчими дослідженнями, за рекомендацією професора П. Плетньова, він 1846 р. одержав відрядження до Польщі для вивчення мов, побуту, історії та культури західних слов'ян. Але через кілька місяців після приїзду до Варшави, у 1847 p., його було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства й відправлено на слідство до Петербурга.

Хоча приналежність Пантелеймона Куліша до Кирило-Мефодіївського братства не була доведена, слідчі взяли до уваги його дружбу з членами товариства, а також надруковану в журналі «Звездочка» «Повесть об украинском народе» (1846). Вирок — чотири місяці ув'язнення в Петропавлівській фортеці й заслання до В'ятки. Але за клопотанням друзів покарання замінили на заслання в Тулу, де він мав жити під поліцейським наглядом, та заборону друкуватися. Оскільки провину Куліша остаточно довести не вдалося, уже 1850 р, йому дозволили повернутися до Петербурга.

Після повернення із заслання Куліш цілком поринув у громадську діяльність. Але друкуватися йому Дозволили тільки після смерті Миколи І.

Наприкінці 50-х років у Петербурзі' було багато колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства, зокрема М. Костомаров, В. Білозерський і Т. Шевченко. Залишаючись прихильниками антикріпосницьких ідей й соціального звільнення, вони розпочали активну роботу. У цей же час на урядовому рівні постало питання про відкриття початкових українських шкіл, для роботи яких Куліш підготував і видав свою «Граматку» (1857).

У 1856-1857 роках Куліш видає «Записки о Южной Руси» у двох томах, потім — перший історичний роман українською мовою «Чорна рада» (1859). Він пише повісті російською мовою, які друкує переважно в прогресивному «Современнике».

Водночас П. Куліш відкриває власне видавництво, де починає друкувати твори українських письменників та низку періодичних видань. Саме в цій друкарні вперше побачила світ збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка.

П. Куліш намагався створити український щомісячний журнал «Хата», але не зміг дістати дозволу на видання. Із великими труднощами пощастило видати 1860 р. альманах під цією ж назвою, у якому були зібрані твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок і власні твори Куліша.

У 60-х роках Пантелеймон Куліш разом із М. Костомаровим, Т. Шевченком та В. Білозерським створюють товариство «Громада». У 1861-1862 роках товариство починає видавати журнал «Основа», де Куліш умістив кілька своїх літературних та історичних творів, зокрема один розділ «Історії України від найдавніших часів», «Хмельнищину» і «Виговщину». У 1862 р. виходить друком його поетична збірка «Досвітки. Думи і поеми».

Через польське повстання у 1863 р. видання «Основи» було припинено. Як державний службовець, Куліш у 1864 р. за Призначенням переїжджає у Варшаву. Там він отримує нагоду ознайомитися з польськими джерелами української історії часів козаччини, після чого ставлення Куліша до українського минулого докорінно змінюється, а його судження з цього приводу стають негативними.

З цих позицій написані тритомна «Историявоссоединения Руси» з додатковим томом «Материалов* (1874-1877), атакож «Мальована Гетьманщина» (1876) і «Казаки по отношению к государству и обЩеству» (1877). У цих працях Пантелеймон Куліш рішуче виступає проти романтичної ідеалізації козаччини та гайдамаччини й утверджує офіційну думку про переваги приєднання українських земель до царської Росії.

Водночас Куліш продовжує свою літературну діяльність. Обурений Емським указом 1876 р., який забороняв у Російській імперії друкувати твори українською мовою, він у 1881 р. переїжджає до Львова, де видає другу збірку віршів «Хуторна поезія». Проте непостійність його поглядів, загравання з російським самодержавством та обурливі висловлювання про «Бнеїду» І. Котляревського, байки Гулака-Артемовського та поезію Т. Шевченка, які він називав «напівп'яною музою», викликали бурю невдоволення з боку прогресивної української інтелігенції.

Пантелеймон Олександрович Куліш розчарувався у громадській діяльності і повернувся на свій хутір Мотронівка на Чернігівщині. Але під час свого «хуторного» життя він не полишає літературної діяльності і пише збірку поезій «Дзвін», поему «Маруся Богуславка» та багато інших творів, робить численні переклади українською мовою з Біблії, В. Шекспіра, Дж. Байрона, Й. В. Ґете, Ф. Шіллера, Г. Гейне.

Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 р. в Мотронівці, Де й був похований.

Хоча світогляд Пантелеймона Олександровича Куліша був досить суперечливим, проте він сповідував ідею державності України, яку, на його думку, вона могла отримати тільки під владою сильної імперії. Він намагався об'єднати українську інтелігенцію зі Східної та Західної України навколо спільних ідей національно-культурного відродження. П. Куліш брав дієву участь у формуванні української літературної мови, створивши «Граматку» — правопис української мови (так звана «кулішівка»), яким користувалися до 1917 р. Перу Пантелеймона Куліша належить перший в українській літературі історичний роман «Чорна рада» та багато талановитих перекладів із різних мов. Тому однозначно можна сказати, що його внесок у розвиток української культури є неоціненним.
Случайные рефераты:
Реферати - Іван Багряний
Реферати - Життя і творчість Віктора Близнеця
Реферати - Олексій Коломієць
Реферати - Балади
Реферати - Життя та творчість Олександра Довженко
Реферати - Анатолій Давидов
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 15
    Гостей: 15
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта