Особливості комедій Миколи Куліша
Данило Ю.В. Жанрові особливості комедій Миколи Куліша – Тернопіль, Тернопіль, 2002. – 35с.

Ця робота присвячена дослідженню жанрових особливостей комедій Миколи Куліша. Головна увага звертається на комедії "Отак загинув Гуска”, "Мина Мазайло”. Особливо мою увагу привернула інтермедія "Хурій Хурина”.

Микола Куліш зробив великі досягнення у розвитку комедіїї ХХ століття.

Зміст Вступ 3-8ст.

Розділ І Розвиток комедії. Творчість Куліша 9-13ст.

1.1 "Отак загинув Гуска”

1.2 Трагікомедія М.Куліша – "Народний Малахій”

Розділ ІІ Жанрові особливості комедій 14-20ст.

2.1 "Мина Мазайло” – найвидатніша комедія драматурга.

2.2 Інтермедія "Хурій Хурина”

Висновки 21-22ст.

Список використаної літератури 23ст.

Вступ

Проблема жанрових особливостей комедій Миколи Куліша в сучасній українській літературі мало ким досліджена. Тому метою нашої роботи було дослідити жанрові особливості комедій Миколи Куліша. Поставивши перед собою завдання дослідити тему, я перечитала всі комедії Миколи Куліша, передивилася критику, опрацювала статті тогочасних та сучасних критиків.

Під час опрацювання матеріалу я звернула увагу на те, що найбільше творчість Миколи Куліша досліджувала Наталя Кузякіна. У своїх працях вона детально дослідила творчість драматурга. Також його творчість досліджували Володимир Працьовитий, Зеров.

Отже, написавши цю роботу, я переконалася, що Микола Куліш – великий драматург ХХст. Жанрові особливості його комедій було досліджувати надзвичайно цікаво. У ньому найрізноманітніші різновиди комедій, які повинні досліджуватись і сучасними критиками.

Комедія – драматичний твір, у якому сатиричними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні, суспільні й побутові явища, все відстале і відмираюче, негативні риси людей. Комедія як жанр зародилася в Стародавній Греції. Одним із найвидатніших драматургів тієї пори був Аристофан, якому належать комедії "Ахарняни”, "Мир”, "Вершники”, "Птахи”. Пізніше в літературі античного Риму помітне місце посідав Плавт. Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо знижує свої дійові особи до певного середнього рівня, що існує в суспільному житті. Не маючи належних позитивних якостей, дійові особи комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів тощо. Їм притамане ілюзорне бачення дійсності, вони завжди прагнуть розв'язати свої проблеми способами, які не підходять у данному випадку, оскількі вступають у протиріччя з обєєєктивними законами суспільного розвитку. В історії світової літератури є чимало блискучих комедій написаних у різних часах представників різних народів. У XVI – XVII ст.комедія домінувала в іспанській літературі. Автору "Дон Кіхота” М. Де Сервантесу належить комедія "Педро де Урдемалас”. Вершиною комедійних здобутків епохи відродження стали твори відомого драматурга В.Шекспіра. Уже ранні його комедії ( "Комедія помилок”, "Приборкання норонливої”, "Два воронці” ) будуються як любовні історії романтичного характеру з пригодами, переодягеннями, непорозуміннями, смішною плутаниною.

Витоки української комедії – в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу У XVIІ – XVIIІ ст. Яку і в кращих зразках європейської комедії, у центрі уваги національних авторів першої половини ХІХ ст. І.Котляревського ("Москаль-чарівник”), Г.Квітки-Основ'яненка ("Сватання на Гончарівці”), П.Котлярова( "Быт малоросиии”, "Любка”) – опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини.

Вершини розвитку комедія досягла у творчості М.Куліша ("Отак загинув Гуска”, "Хулій Хурина”, "Мина Мазайло”) В літературі останніх десятиліть комедія представлена в творчості О.Коломийця ("Фараони”), О. Підсухи, ("Ясонівські молодиці”), Я.Стельмаха ("Вікентій Прерозумний”), В.Минка ("Жених із Аргентини”). У сучасній українській і світовій літературах комедіях набула ряду нових жанрових модифікацій: трагікомедія ( Л.Пірандело, Ж.Ануй), трагіфарс (Е.Іонеско), комічна алегорія (Е.Шварц), комедія-притча

( В.Минко).

Комедіографія ХХ століття набула нових характерних ознак "Фантазія, гротескне бачення світу, пародійність, цілеспрямоване перебільшення в парадоксальних ситуаціях і характерах – все це переплітається з драматизмом, з елементами трагічного потрясіння. І вже не тільки один сміх панує в комедії, від трагедії переходить до неї сприйняття пагубного як страшного, а від драми – наявність елементів кризового драматичного стану”. – Фролов.

Отже, під впливом соціальних катаклізмів вміст трагічного у комедіях 20-30 рр. XX століття збільшився. Але специфічною особливістю комедії є те, що комедійні характери н6е повинні глибоко страждати, вони не можуть перебувати в жахливих кнфліктних ситуаціях. Бо інакше комедія втратить бадьору мажорну тональність і здатність викликати сміх.

Якщо б Микола Куліш дожив до тих приємних днів, коли всіма шанований ювіляр згадує минуле, він, можливо, почав би своє слово так:

- Уявіть собі, друзі, грудневу віхолу в безмежному таврійському степу, село чаплинку, де в багатіїв тріщать комори, а бідняки підраховують останні запаси хліба, - мабуть, вистачить лише до Різдва;, нужденну наймитську хатинку, мале, що вовтузиться в лахмітті. Це – я. "І Щастить тим злидням на дітей”, - певно, подумав би та й сплюнув котрийсь з багатіїв, почувши новину...

Потім уявіть собі, друзі, несподіване і химерно-важке сирітське щастя, яке приводить мене в місто Олешки – чудову оазу садів і виноградників серед замріяних плавнів, де я, голодний та обідраний, старанням добрих і недобрих людей вчусь. І де? В гімназії!...

І нарешті, уявіть собі, друзі, безмежну голубінь моря, нестерпні пахощі акації, стократість кольорів і барв, і в цьому шаленстві півдня – постать заклопотаного чоловіка з портфелем в руці. Це знову – я, в завжди трохи в сентиментальній Одесі, в місті моєї першої великої п'єси і останньої любові...”

Цілком ймовірно , що М.Куліш почав би свій виступ інакше і, певно, не згадував би ні про чорноморські сухі степи, ні про спокійні води Конки та Чайки – річок, що з тихим плескотом підливають береги Олешок, ні про велич запіненого штормового моря.

Але треба було про все це згадати, бо це згадати, бо в цупкій пам'яті М.Куліша, в емоційному багатстві його душі назавжди залишилося все це і, не висповідане перед читачем, жило, викарбоване до смерті...

Микола Куліш - найвидатніший український драматург ХХ століття. Це митець великого масштабу і філософської глибини, який потребує сучасного прочитання і відповідного осмислення: " Якщо ми хочемо збагнути г7либинно покоління 20-их років, якщо ми хочемо знати його вірую, його внутрішню трагедію дисгаморності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започаткування в теорії і практиці нової доби модерного пореволюційного українського мистецтва, доби, яка ще й дотепер не завершена, - то ми повинні якнайглибше вивчити творчість і образи М.Куліша. Саме в них ми знайдемо таємниці й розгадки цих "мятежних” років, що їх вірним, активним творцем і сином був М.Куліш”[1], - підкреслював Григорій Костюк.

Творчість Миколи Куліша привертала увагу багатьох дослідників. Найгрунтовніше досліджувала драматургію Миколи Куліша Наталя Кузякіна. Вона видала дві монографії про письменника: "Драматург Микола Куліш” (К., 1962) і "П'єси Миколи Куліша” (К., 1970). Це було найкраще дослідження радянської епохи, але Наталя Кузякіна не виходила за межі класового підходу аналізу драматургії Миколи Куліша, тому їй не вдалося проникнути у творчу лабораторію митця. Такий підхід завів її у глухий кут. Найплідніший харківський період 1927-1929 рр., коли Микола Куліш створив свої шедеври світового рівня – "Народний Малахій”, "Мина Мазайло”, - надзвичайно авторитетна дослідниця української драматургії Наталя Кузякіна називала "бездоріжжям” і намагалася негативно оцінити ці твори, хоча їй це не вдалося. Вона не могла не знати справжньої їх ціни, але для такої оцінки марксистсько-ленінська методологія, безперечно, не підходила .

Комедія найважчий жанр, бо крім того вона викриває і висміює людські вади чи соціальні явища, їй необхідно зберегти ефект анекдоту: "Властивість комедії полягає в тому, щоб схопити смішне, отже на цьому нахилі й будується мета того виду мистецтва, що полягає в збуджені сміху, цю мимовільну судоргу вважають за ознаку радості, але серця від того виду мистецтва, що полягає в збуджені сміху; цю мимовільну судоргу вважають за ознаку радості, але від того не робиться менш порожнім, ніж було”[2].

У комедії переважно більше вимислу – тут драматург часто зображує події, які важко уявити в житті, тому він повинен володіти великою майстерністю, щоб створити ілюзію життєвої вірогідності, яка називається художньою правдою. Характери у комедії хоч і більш умовні, ніж у власне драмі чи трагедії, але вони мусять бути кумедними, ефектними і дотепними.

Особливу роль виконує здатність драматурга творити комічні ситуації, де мають змогу виявити себе образи-характери. для цього автор часто використовує сатиру, гумор, сарказм та іронію. Комедія розрахована на людину з добре розвиненою естетичною свідомістю та почуттям гумору, здатною розуміти і відчувати комічне.

В українській ( а також і російській) драматургії комедія вийшла за межі потішного жанру. Вона зразу ж спрямувала сміх проти негативних суспільних явищ, її елемент не є та невинна дотепність, яка добродушно кепкує з усього через саме бажання позубоскалити; ні, її елемент є цей "Жовчний гумор, це грізне обурення, що не усміхається жартівливо, а регоче люто, що переслідує нікчемність та егоїзм не епіграми, а сарказмами”[3].

Комедіографія ХХ століття набула характерних ознак. "Фантазія, гротескне бачення світу, пародійність, цілеспрямоване перебільшення в парадоксальних ситуаціях і характерах – все це переплітається з драматизмом, з елементами трагічного потрясіння. І вже не тільки один сміх панує в комедії, від трагедії приходить до неї сприйняття пагубного як страшного, а від драми – наявність елементів кризового, драматичного стану”[4].

В українській нації у зв'язку з об'єктивними обставинами і особливим складом характеру, спалахували час від часу епідемії яничарства, відступництва і запроданства. Українська література, як жодна інша, постійно боліла тією проблемою, починаючи від геніального Шевченка.

Не обминув і цієї важливої події і Микола Куліш. Перебуваючи у вирі революційних процесів, далекоглядний драматург не міг не помітити, що завдання хронічна хвороба розшарування української нації набрала в 20-х рр. ХХ ст. найбільш загрозливих форм.

Появили чітко виражені соціальні типи, які були вже наслідком розшарування української нації, її не одностайності. І не маючи можливості витворити гідних. І не маючи можливості витворити гідних представників козацькогго роду, він все ж таки був письменником радянської доби – Микола Куліш мав на меті створити такі образи – характери, які показують трагедію українського народу, коли з певних меркантильних інтересів українці зрікаються самих себе, забувають хто вони. Для цього драматург використовував жанр сатиричної комедії.

Микола Куліш спрямував свій талант проти тих, хто на його думку, втративнаціональне обличчя, людську гідність та почуття гордості за свою Україну.

За важливістю проблем твори цього жанру – це соціально-політичні комедії, спрямовані проти негативних тенденцій української суспільності з метою оздоровлення національного організму, пробудження національної енергії. Але незважаючи на серйозність поставлених проблем, Микола Куліш дивовижно точно витримує комедійну атмосферу та загальну мажорну тональність. Хоч у комедіях Миколи Куліша є значна доля трагізму, який обумовлений ідейно-тематичним спрямуванням його творів.

Розділ І. Розвиток комедії. Творчість Куліша.

Однією з перших п'єс, де Микола Куліш зосередив увагу на типовому представникові українського народу, була комедія "Отак загинув Гуска”. "Хоч драматургічна розповідь ведеться з саркастичною уїдливістю, часто в гротесковій, буфонній формі, але найхимерніші речі виглядають тут реалістичними”[5]

Побудувавши твір за принципами комедії, драматург надав йому і сатиричного спрямування – це швидше політична сатира на більшовицьку владу, написана у жанрі комедії. Всю увагу автор зосередив на образі Саватія Савловича Гуски – колишнього чиновника Московської імперії та його сім'ї. Це був певний поступ у творчості вже відомого драматурга.

Комедія "Отак загинув Гуска” була створена в результаті ґрунтовної переробки юнацької п'єси "На рыбной ловле”, написаної ще до імперіалістичної війни. Епіграф до комедії був сформульований драматургом в листі до І.Дніпровського: "Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я”[6]

Ця гаряча ненависть драматурга до міщанства дала своєрідний емоційний заряд всій п'єсі, визначила принципи художнього письма, близькі до сатиричного гротеска.

З великим піднесенням згадує свою службу колишній колезький секретар і Російської імперії обиватель Гуска –с. Його спогади зворушливі , захоплюючі: він мав певне становище, його цінували на роботі, поважали родичі та знайомі. Гуска –с був задоволений собою. І навіть це російське "с” драматург використовував, щоб дійсно передати вірнопідданість колезького чиновника. Відповідно до цього Гуска влаштовував сімейне життя, створивши собі ідилію. Дружина, сім дочок і служниця всіляко підтримували його високий авторитет глави сім'ї. Драма побудована так, що всі члени сім'ї створюють тло для повнокровного розкриття характеру головного героя.

Сімейна ідилія – це своєрідний мікросвіт, і в ньому – тихому, врівноваженому, впорядкованому – всі почували себе добре. Драматург дуже тонко передає нам сімейну атмосферу і водночас розкриває характер Гуски, в якому поєднані різні риси. Зорієнтований обставинами на Москву, Гуска н6авіть мовою, піснями («крики чайки белоснежной, запах моря и-и сосны…»), російським "чаепитием” підтверджує відданість царю-батюшці, але багато чого від нього залишилося українського – його прізвище, яке драматург дуже вдало підібрав, щоб уособити переляканих і несамостійних українців. Залишилося в ньому і українська господарність. У перепалці з дружиною він видає всі таємниці свого господарства

"Гуска. Мовчи! Електричні дзвонки казав у куми сховати, так в капусту заквасила, срібні ложки теж – а тепер бійся! Свиню Маргариту казав заколоти, дак ні, - у старій льох закопай, а вона ще чуткіше там хрокає! Гардероб на горищі! Ковбаси смердять! А там же його величества портрет захований, га?” (т1, с.217)

Поза службою, поза сім'єю, родиною Гуску ніколи нічого не цікавило – він жив спокійним життям – вірно служив царю-батюшці і сподівався, що той його ніколи не скривдить. Але царя не стало, і Гуска став бідним сиротою, безпорадним, безпомічним та переляканим. Більшовицька влада його не влаштовує, і він покинув службу.

Весело й молодо сміявся М.Куліш над обмеженістю, ослячою впертістю міщанина. Йому здавалось, що комедія навіть над міру весела: Жаль великий, що ця комедійка не серйозна. Од неї пахне молодим, надто вже веселим автором. Дух "рибної ловлі” залишився, скільки я його не вибивав”[7].

Справді, комедії бракує широкої суспільної проблематики, але в своїх межах вона достатньо серйозна і в той же час легка.

Витягши на світ божий міщанина з Закапелка, М.Куліш не перебільшує його ролі в суспільному житті, 6емоційна атмосфера в п'єсі відповідає дійсності.

Більшовики наступали, міщанство відступало – в цьому була правда. І хоч в комедії немає жодного широко розкритого позитивного образу, але всією логікою думки і почуття вона утверджує силу революції. І з тієї точки зору п'єса "Отак загинув Гуска” була і залишається блискучим спростуванням всіляких схоластичних дискусій про те, скільки позитивних героїв повинна мати комедія і чи можлива радянська комедія без позитивних героїв.

В гротескній комедії "Отак загинув гуска” позитивним героєм є сміх, веселий сміх над тупістю міщанства, над сміховинністю його ілюзій про крах революції. Позиції письменника були цілком вірними, ясно виявленими.

На сцени театрів комедія "Отак загинув Гуска”, здається так і не вийшла. Пояснити це можна тим, що в ній письменник не зміг осягнути тієї дійсності, напруженості сюжету, яка необхідна п'єсі не лише як літературному, а й драматичному, театральному творові. Та й самі виразні яскраві типи були взяті політично неглибоко, адже це був "людський порох”, як сказав А.Луначарський з приводу подібних образів п'єси М.Єрдмана "Мандат”.

Аналізуючи п'єсу "Народний Малахій”, Ю.Смолич лучно писав, що "майже всі дійові особи першої дії – то типи: яскраві, театрально загострені, соковиті, гротескові типи”[8]. Справді, перша дія "Народного Малахія” – це винятково-виразлива гротескна характеристика життя родини Малахія Стаканчика, що мешкає у власному домі на Міщанській вулиці №37.

У "Народному Малахії” ніби співіснують кілька п'єс. По перше – блискуча сатирична комедія звичаїв; по-друге – досить визначена і в той же час неясна, езорівською мовою написана проблемна політична п'єса; і по-третє – хвороблива й несприйнятна на своєю естетичною основою трагедія.

У другому і третьому планах п'єси відбувається те, що в логіці зветься "підміною тез”. Цілком вірна теза: "міщанство вороже людському” несподівано і, слід визнати, не дуже майстерно підмінена тезою другого плану – "більшість людей – міщани”, а це логічно завершиться трагедійним забарвленням третьої лінії – "в зіткненні з міщанством людське гине”. Вся парадоксальність подібного зміщення тез і розкривається в еволюції образу Малахія Стаканчика, що 47 років благоденствував "нормальним” міщанином, а потім несподівано став "людиною” й ніби тому загинув у зіткненні з суспільством.

Той факт, що письменник зробив Малахія божевільним, ні в якій мірі не знімає поставлених проблем. Навпаки, користуючись "клінічним станом” свого героя, письменник вкладає в його уста важливі міркування, від яких інколи тхне душком націоналізму,- 1)про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 20 про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так, як на телеграфі, що за слово «уночі» правлять, як за два слова – "у ночі...”). В сукупності своїх мрій і вимог Малахій стає пропагандистом якогось невідомого "голубого” життя, сучасну радянську дійсність він бачить лише в похмурих фарбах. Поставлений драматургом над суспільством сучасний Дон-Кіхот – Малахій Стаканчик виявляється енергійною, "гуманою” людиною, яка щиро прагне знайти вихід з міщанського болота.

Позитивні герої – робітники, які з'явилися в другій редакції твору, були схемантичними, бездіяльними і, звичайно, істотно не змогли змінити напрям п'єси, зняти мученицький ореал з героя. П'єса багато разів змінювалася, перероблялася, але в суті своїй змінитися вже не могла.[9]

Характер Малахія трагікомічний, бо він не зовсім усвідомлює те, шо робить. Трагічна провина опановує Любуню, яка немов спокутує батькові гріхи, хоче його врятувати від погибелі, а сам гине. " Трагічна провина Любуві в тому, що вона покинула світ, в тому, що її виховав і дав їй змогу знайти себе. Шлях її на Гологофу – добровільний і усвідомлений. Жертва її даремна, і розплата життям неминуча. Голуба Беатріче українського театру , один з найкращих жіночих образів української літератури, Любуня вносить у плетиво тем "Народного Малахія” лірично-співучу тему ніжності й приреченості. Без цієї теми ріжучий дисонанс теми Малахія та контрастовому тлі двох суспільних ладів – патріархального й технічного – був би, може нестерпним” (т.2, с.330),- зазначив Юрій Шерех.

Розділ ІІ Жанрові особливості комедій

"Мина Мазайло” – ідеологічна, неясна і суперечлива п'єса. З одного боку, вона нібито виступає проти російського і українського шовінізму, будь-якого національного людиноненависництва. З другого боку, в ній багато від цього самого людиноненависництва. З одного боку, вона оспівує силу української мови, а з другого – ряд її "комічних” моментів побудованих на виразах брутальних і цинічних, що ображають цю саму мову. З одного боку вона кличе до соціалізму, з другого – цей соціалізм зображується як система нумерованих людей”[10]

" Комедія найцікавішого нашого сучасного драматурга – це дуже вчасний, дуже потрібний і дуже щасливий голос письменника-громадянина про той, як декому простий, дуже складний, на ділі дуже простий, хоч і багатогранний, комплекс культурних проблем, що йомуна ім'я – "українізація”.

Українізація – це не тільки вивчення української мови, це не тільки перемалювання вивісок, це – можна сказати – навіть зовсім не те”[11]

Сюжет п'єси відомий ще з часів Мольєра, І.К.Карпенка-Карог7о. Тут у М.Куліша він знайшов нове, яскраве наповнення.

"Філолгічна комедія” М.Куліша "Мина Мазайло”(1928) була спямована проти войовничого шовіністичного міщанства, яке шалено чинило опір спробам національного відродження в Україні в 20-ті роки, зокрема і українським націоналам,(Скрипнику, Хвильовому), які намагалися у межах можливого сприяти впровадженню рідної мови в життєвих сферах.

У спогадах Антоніни Куліш зустрічаємо і такий цікавий анекдотичний факт: "…Микола якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінне на Алмазов. Це так його розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п'єсу…”

Анекдотична фабула, пов'язана зі зміною прізвища зденаціоналізованого українця Мини Мазайла, на Мазенініа, і лежить в основі сатиричної комедії Миколи Куліша – п'єси що задумувалася разом з тим як драма ідей, де зіткнулись у дискусії різні політичні світогляди: і відверті войовничі шовіністи-русифікатори, і національні ніглісти, і свідомі українці, стурбовані упослідженістю і занепадним становищем рідної мови, але й одірвані от глибин справжньої національної культури.

Так п'єсу-диступ, по суті твір бездійовий, побудований на дискусійній основі, драматург майстерно подає в комедійній формі, надавши таким чином драмі ідей (у світовій літературі – Гете, Ібсен, Костомаров, Чехов, Леся Українка – це переважно твори з трагедійними характерами, з гострими драматичними колізіями) ознак гротескно-сатиричної комедії не тільки антиміщанського, але й одверто соціально-політичного спрямування.

Тут куліш проявив себе справді драматургом-новатором, багато в чому спорідненим із багатьма майстрами світової драматургічної класики ХХ ст., такими, як Шоу, Чехов, О'Кейсі, Піранделло, Брехт та ін. Говорячи про літературні традиції, слід відзначити органічний зв'язок комедії "Мина Мазайло” з "Міщанином-шляхтичем” Мольєра і ”Мартином Борулею” Карпенка-Карого. Справді, міщанин Мазайло, як мольєровський Журден, будь-що намагається увійти в елітарні кола, у даному випадку стати таким собі новітнім аристократом. Тому і наймає учительку, що вчить його "правильных произношений”.

У мольєровських традиціях висміюється обмежений світ. На це слушно вказував Ю.Шерех: "Куліш не приховує, що саме цей твір Мольєра був його зразком. До дрібниць він підкреслює паралелізм. Коли Мина Мазайло вчить "Пахнет сено над лугами” і потім каже: "У такому, сказать, маленькому віршику – і така сила правильних проізношеній”, - це парафраза здивувала Журдена, коли він довідується (теж від свого вчителя), що говорить прозою. "Мина Мазайло” закінчується тим, що "заграла музика, і почався балет”, а "Міщанин-шляхтич” Мольєра так і називається комедія-балет”. Сама тема – пряма паралель Мольєровій”. У французького комедіографа Журден пнеться у вище товариство, і так робить Мина Мазайло. Герой Мольєра набирає вчителів, щоб здобути добрі манери, і так робить Мина. Грайлива закохана пара молодят – неодмінне тло комедії Мольєра, і вона виступає у Куліша”.

"...Для Миколи Куліша людина була невід'ємною часткою природи, всесвіту, вкорінена в історію, вона мусила її відчувати усім своїм єством і продовжувати нитку життя як індивідуального, так і суспільство. Все це неможливо поза національним, і мова – один з найперших показників фізичного здоров'я нації. Але мова не вичерпує віяла інших проблем, що поступають перед сучасником... Саме це й забезпечило комедії шалений успіх – попри всі її філологічні здобутки, на яких так багато наголошувала критика, глядач прочитував Кулішевий гротеск як політичну сатиру на міщанства в цілому, на філістерство як на духовне явище, як уїдливу критику будь-якої національної упередженості і зверхності – від "хатнього” українського націоналізму до великоросійського шовінізму”[12].

У цих словах, на мій погляд, і виражена головна думка п'єси М.Куліша "Мина Мазайло”.

"Мина Мазайло” відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимні аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. Колоритна мова рельєфно відображає специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків - великих, ніжних мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

"Мина Мазайло” – комедія типів. Ґрунтовно розроблені дійові особи складають сюжетно-колізійні та концептуально-світоглядні пари. Це Мина Мазайло і Мокій, Рина й Уля, тьотя Мотя і дядько Тарас. Їхні репліки, діалоги і всупають чинниками та носієм суто комічного начала.

Мина Мазайло та Мокій, тьотя Мотя та дядько Тарас з моменту появи у п'єсі одразу постають як духовні антитези. Образи Улі та Рини на початок змальовано як суголосні. Дівчата діляться своїми інтересами, таємницями Рина говорить про Улю не інакше, як "моя подруга”. Проте з плином комедійної колізії ці образи стають протилежними, в них починають домінувати різні духовно-світоглядні ціннності.

Варто наголосити на тому, шо "Мина Мазайло” є лірико-соціальною комедією. Суспільне явище українізації та пов'язані з ним різноманітні культурно-духовні, національно-світоглядні тенденції та процеси. Микола Куліш поєднує з глибоко розробленою інтимною лінією, з мотивами романтичної закоханості й ніжного кохання.

Інтимні перепитії відіграють у п'єсі помітну концептуальну й структурно-композиційну роль, вони є одним з вагомих чинників руху дійової інтриги, психологічної загостреності, розвитку комедійної тональності та комічних ситуацій, розкриття етичної та ціннісної сутності образів-персонажів.

"Мина мазайло” – це не лише феєрверк художніх типів, концептуальних зіткнень, світоглядних поєдинків, чітко виписаних сцен, дотепних діалогів, епатажних реплік, афористичних висловів, жартівливих умовиводів, трагікомедійних суджень, мовленнєво-фонетичної гри. Це й вишукана у структурно-композиційному відношені п'єса, що характеризується численими знахідками, "секретами”організації та динаміки комедійної дії.

Репліки та афоризми, мізансцени та пасажі комедії цитувати й обговорювали різні представники українського суспільства. Образи, характери п'єси "Мина Мазайло” активно проектувалися на сучасну українську дійсність і трактувалися як живі й самобутні типи з навколишнього життя.

Отже, багатство і соковитість української мови знайшли своє відображення у п'єсі "Мина Мазайло”, і це не могло привернути уваги читачів до броблеми її збереження та розвитку.

"Хулій Хурина” – інтермедія, яка виникла за анекдотичних розповідей у письменицьких кулуарах. Але як справжній художник, він зумів на основі цих курйозних історій витворити сатиричну комедію, котра правдиво відбивала конкретну ситуацію в Україні в 20-х роках ХХ ст. П'єса мала виразне антибільшовицьке спрямування. У ній письменник вирішив заглядаючи вперед, не міг не помітити тенденції до моральної та духовної деградації суспільства, побудованого на фальштфих соціалістичних ідеалах. На кожному кроці він стикався з самодурством більшовицького ладу, його жорстокістю, неміч6істю і загрозливою перспективою щодо українського народу.

"Авторська зневіра в можливість розумної організації роботи проходить через весь твір. Письменник хотів прикрити її під заголовком "комедійка”, - мовляв, не давайте всьому цьому історичного значення, бо це лише жарт. Можливо, п'єса справді була задумана як жарт, як весела "проба пера”, але між задумами і виконанням пролягла значна відстань і легковажний жарт став тенденційною сатирою”[13], - зазначала Наталя кузякіна і намагалася пояснити це протиріччям світогляду самого Миколи Куліша. Але, на мою думку, тут варто говорити не стільки про протиріччя світогляду, скільки про розходження світогляду драматурга з його творчими принципами, що твердо опиралися на національну основу і визначили магістральну лінію та естетичне спрямування творчості. Хоча коли офіційна радянська критика визначала комедію ідеологічно шкідливою, майже антирадянською. Микола Куліш намагався пояснити це ідейним зламом, який трапився 1926 р. коли він перейшов з позицій активної боротьби тодішньої революційної дійсності на позиції надто критичного ставл6ення до неї.

Поява "Хулія Хурини” викликала на сторінках преси запальні суперечки взагалі про принципи радянської сатири й можливість "Ревізора” у наші дні, суперечки, які спалахували і в дальші роки неодноразово.

Взаємозв'язок "Хулія Хурини” з традиціями та сюжетними ходами "Ревізора” був відразу ж помічений критикою "Куліш...написав новітнього "Ревізора” (Хулій Хурина)...Але чи нам потрібний новітній "Ревізор”?[14] – запитував критик В.Коряк і давав на це негативну відповідь.

Прекрасні у п'єсі сцени, в яких висміяно неймовірно довгі засідання, списки промовців, які після "скорочення” незмінно збільшуються; порожнечу багатьох урочистих церемоній з їх зайвим пафосом; "бамканням в дзвони”, що починається з першої – ліпшої нагоди. Тут, у цих деталях, - все вірно, все правда. Це були недоліки, про які слід було говорити на певний голос, кричати, щоб всі зрозуміли й відчули огиду до себе й до тих, які можуть терпіти це.

І.Микитенко в рецензії слушно відзначив, що наші "болячки” зображені М.Кулішем з "теплим, трохи скорботним почуттям”. Справді, гіркий біль драматурга за долю нашої справи відчувався в п'єсі й передавався глядачеві. У п'єсі є багато спільного із дотепними картинами нашого побуту, змальованими трохи пізніше. І.Ільфом та Є Петровим в романах "12 стільців” та "Золоте теля”, картинами, які й зараз не застаріли.

Багато спільного, до речі, з героями роману І.Ільфа і Є.Петрова мають і деякі персонажі п'єси: надто вже "одеські” пройдисвіти, що втекли з Одеси, зокрема Сосновський, що чимось нагадує Остапа Бендера.

Але цікаві сатиричні сцени дивно співіснували у п'єсі з явно двозначними узагальнюючими афоризмами, відданими аферистами, Хуні Штільштейну і його Сарі. Коли, наприклад, Хуна говорить про свого сина ("мій балван”), що "він же скінчив семилітню трудну школу, а хіба не знаєте, що ця школа одне лише місце дає: у батька на шиї?”, глядач сприймає це як непорозуміння. Проти кого й чого виступає драматург? Проти школи, яка "трудна”, важка, чи проти того, що вона не трудова (хоч зветься трудовою), чи проти сина "болвана”? А подібні сумнівні вирази зустрічаються в п'єсі не раз.

Сама назва п'єси "Хулій Хурина” не просто вказувала на анекдотичний сюжет, що і дав життя комедії. Були у ній і незрівнянно глибші зв'язки з принципами еренбургівського письма в повісті "Хуліо Хурентіно”, що викликала в ті роки запеклі суперечки, під час яких частина критиків називала повість контрреволюційною, а інша – всіляко її підносила.”[15]

Спільність була в піднесенні анекдота до рівня літератури, в свідомих настановах на умовність зображення, нарешті, в нечіткості авторських позицій, що викликала непевне враження. На відміну від п'єси "Отак загинув Гуска”, де авторська позиція була цілком ясною і неоднозначною, де великий сміх драматурга таврував потворне і пошле міщанство в комедійці "Хулій Хурина” все це прийняте скептецизмом.

Висновки

Совєтська система цілеспрямована і планомірно робила все для того, щоб в Україні залишилося якнайменше українського, нав'язуючи чужих, штучно створених героїв, котрі знаменували нову більшовицьку еру. Микола Куліш, як і багато інших свідомих українців, не сприймав таких методів, та й не міг сприймати, бо це шкодило українському народові, за майбутнє котрого він щиро вболівав. Куліш дуже добре розумів, що без національних святинь, національних героїв, без національного світосприйняття неможливо зберегти моральні орієнти, духовну монолітність та самобутність українського народу. Тому так болісно реагував він на появу нових гнучкошиєників, які самі підставляли шию під московський хомут і намагалися запрягти до рабського воза свободолюбивих і непокірних українців.

Комедії "Отак загинув Гуска”, "Мина Мазайло”, "Хуліо Хурина” відображають надзвичайно важливі проблеми українського народу у 20-х рр. Кожна з них має свою тематику, проблематику і відповідно до цього свою поетику. Використовуючи їдку іронію та сарказм, Микола куліш відтворив негативних персонажів, які через свою нікчемність, малодухість, втрату орієнтирів потрапляють у смішне становище. Але герої комедій Миколи Куліша не тільки комічні, вони трагічні за своєю суттю і відбивають реальний стан певної частини української нації, котра загубила сама себе, віддала на поталу свою честь та гідність. Разом з тим ці герої є певними соціальними типами, образами – характерами, котрі реально відбивали стан розшарування українського народу, який, не маючи своєї державності, єдиної віри, єдиної волі, втратив свою однорідність та одностайність.

Зараз прийшов час, коли, глибше зрозумівши причини духовної кризи М.Куліша, його політичні хитання і помилки, ми можемо взяти до своєї скарбниці все по-справжньому цінне, створене цим винятково талановитим драматургом.

Все це належить нам не тільки по праву успадкування всього справді значного, створеного людством, а й по праву близькості людей, що разом торгують важкий шлях до гармонійного розвитку трудящих. Високий ідеал "людяної людини”, який незмінно світив М.Кулішеві, і для нас, будівників комунізму; так само чистий і незаперечний. Служити йому найвище покликання художника і кожної людини.

Список використаної літератури

1. Гурневич З., Про "Народного Малахія” // Критика, 1928, №5

2. Здоровега В. Сучасна українська комедія. К., 1959

3. Зеров М. Українська література в 1923р. // Нова громада 1924

4. Кудрявцев М. Вивчення творчості Миколи Куліша в школі. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 64с.

5. Кузякіна Н. Драматург Микола Куліш – К., 1962

6. Кузякіна Н. П'єси Миколи Куліша. Літературна і сучасна історія – К., 1970

7. Куліш М. Твори: У 2т. – К., 1990

8. Паращин В.В. Куліш М. Мина Мазайло. Посібник для 11 класу – Харків :Ранок, 200. – 64с.

9. Працьовитий В. Український національний характер у драматургії Миколи Куліша. – Львів 1998 р.
Случайные рефераты:
Реферати - Іван Кочерга
Реферати - Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору
Реферати - Олесь Гончар
Реферати - Василь Еллан-Блакитний
Реферати - Євген Гребінка. Байки у дитячому читанні. Творча особливість байок
Реферати - Життя та творчість Романа Іваничука
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 75
    Гостей: 75
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта