Основі категорії естетики
Естетика (від грецького – відчуваючий, чуттєвий), філософська наука, яка вивчає сферу естетичного як специфічні прояви цілісного відношення між людиною і світом і область художньої діяльності людей.

Категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання.

Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, піднесене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо.

У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.

Естетичні категорії виступають своєрідними мірилами, згідно яких можна робити оцінку прекрасного. Ще з давніх-давен великі мислителі бралися розробляти основні естетичні категорії. Шукали формулювання, які б давали змогу більш чітко визначити, що таке прекрасне, які є якісні і кількісні форми його прояву, що виступає антиподом прекрасному, високому.

Щоб визначити, прекрасно щось чи ні, ми співвідносимо представлення не з об'єктом за допомогою розуму заради пізнавання, а із суб'єктом і його почуттям чи задоволення невдоволення за допомогою уяви. Судження смаку тому не є пізнавальне судження: стало бути, воно не логічне, а естетичне судження, під яким мається на увазі те судження, що визначає прикмету, яка може бути тільки суб'єктивною.

Кожний повинний погодитися з тим, що те судження про красу, до якого домішується найменший інтерес, дуже пристрасне і не є чисте судження смаку.

Складність розробки основних категорій естетики полягає саме в тому, що суб’єктивність нерідко суперечить об’єктивності.

Судження про предмет задоволення може бути зовсім незацікавленим і в той же час дуже цікавим, тобто, воно не ґрунтується на інтересі, але збуджує інтерес: такі всі чисті моральні судження, але судження смаку самі по собі зовсім не обґрунтовують якого-небудь інтересу. Незважаючи, однак, на все це розходження між приємним і гарним /перше те, що подобається зовнішнім почуттям у відчутті, друге те, що подобається за допомогою розуму через одне лише поняття/ вони сходяться в тім, що завжди зв'язані з зацікавленістю у своєму предметі.

Судження смаку, очищене від утилітарності, є споглядальним судженням, тобто, будучи байдужим до існування предмета, лише зв'язує його властивості з почуттям задоволення і невдоволення.

Якщо прекрасне викликає в людині почуття чи задоволення невдоволення, то піднесене викликає в людині ідею об піднесеному Кант пише: "Звідси випливає, що піднесене треба шукати не в речах природи, а винятково в наших ідеях. У яких же ідеях воно укладено - рішення цього питання треба надати дедукції".

Домагання естетичного судження на загальну значимість для кожного суб'єкта, як судження, що повинне ґрунтуватися на якому-небудь апріорному принципі. Апріорні принципи /від латинського priori з попереднього/ - поняття логіки і теорії пізнання, що характеризує знання, що передує досвіду. У Філософії І.Канта апріорне знання - умова досвідченого знання, що додає йому оформлений, загальний і необхідний характер.

Хоча судження смаку претендує на загальний характер, воно по природі суб'єктивно. Це дуже добре просліджується на "критику". "Критики" створюють визначений кодекс правил, якими повинні керуватися люди в оцінці прекрасного, ці правила вони базують на логічних міркуваннях-поняттях, створюючи тим самим цілу науку про прекрасний, видаючи ці правила за об'єктивні. Хоча вони і засновують ці правила на особистих судженнях про прекрасний, але сам-те головне в тім, що і ці правила не можуть ста еталоном в оцінці прекрасного індивідуумом, тому що він сам виходить у цій оцінці зі своїх розумінь, вірніше, від рефлексії суб'єкта. "Таким чином, хоча критики, як говорить Кант, можуть філософствувати більш правдоподібно, чим кухаря, усе-таки доля і тих і інших однакова".

Хоча судження смаку не базується на логічних поняттях, але має з ним одну загальну рису - домагання на загальність, але оскільки смак спирається не на поняття, а на почуття - вільна уява суб'єкта, те і судження смаку буде суб'єктивною загальністю, це можна пояснити тим, що ми вправі припускати, що в кожної людини ті ж суб'єктивні умови здатності судження, які ми знаходимо в самому собі.

Якщо судження, як реальне сприйняття, співвіднести з пізнанням, то воно називається почуттєвим відчуттям. Відчуття від продукту природи /квітки/ можна назвати задоволенням насолоди, задоволення ж від якого-небудь учинку, у силу його моральних властивостей, є задоволення не насолоди, а самозаможності і відповідності її з ідеєю нашого призначення, почуття при цьому має моральний характер. Задоволення від піднесеного в природі вимагає власного надчуттєвого призначення і воно має моральну основу. Тільки задоволення від прекрасного не містить у собі ні моральних законів, ні елемента споглядання, не носить навіть морального характеру, воно насамперед задоволення однієї лише рефлексії. Особисті почуття приймають загальний характер тому, що ми у своїх судженнях вважаємося не стільки з дійсними, скількох з можливими судженнями інших, ставлячи себе на місце кожного. Отут три моменти:

Мати власне судження, тобто, думка, вільне від усіляких забобонів, ця здатність залежить від розуму індивіда;
Думкою ставити себе на місце кожного іншого, здатність широкого напряму думок, тобто, здатність зіставляти свої емпіричні спостереження з загальною точкою зору. Це і є здатність судження;
Завжди мислити в згоді із собою, здатність мислити послідовно, це відбувається завдяки з'єднанню двох перших моментів. Здатність послідовного мислення повинна перейти в навичку, цим завідує розум. Звичайно, судження смаку не зводиться до розуміння даної формули, це може служити лише наочним теоретичним виправданням цього почуття, у дійсності це усе відбувається набагато складніше і багатообразніше, але, як пише Кант, естетичне судження смаку виникає лише тоді, "коли уяву у своїй волі будить розум, а розум без /посередництва/ понять додає грі уяви правильність, представлення повідомляється іншим не як думка, а як внутрішнє почуття доцільного стану душі".
Прекрасне є символ морально доброго: і тільки приймаючи це в увагу, вона і не подобається з домаганням на згоду кожного іншого, причому душу усвідомить і деяке облагороджування й узвишшя над сприйнятливістю до задоволення від почуттєвих вражень і судить по такій же максимальній мірці своєї здатності судження про достоїнство інших. Прекрасне подобається безпосередньо, без всякого інтересу, припускає повну волю уяви, суб'єктивний принцип судження про прекрасний стає загальним.

Розглянемо основні категорії естетики.

Прекрасне – категорія естетики, в якій знаходять відображення і оцінку явища дійсності і творів мистецтва, які дають людині відчуття естетичної насолоди, які втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Прекрасне – основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал.

Піднесене – естетична категорія, яка виражає сутність явищ, подій, процесів, які володіють великої суспільною значущістю, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як піднесені, естетично сприймаються людиною як ті, що протистоять всьому заземленому, примітивному, буденному. Піднесене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Піднесене тісно пов’язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.

Розглядаючи естетичні категорії, важливо згадати про естетичне виховання, яке має опиратися на естетичні категорії. Дорослі і діти постійно зіштовхуються з естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкування з мистецтвом і природою, у побуті, у міжособистісному спілкуванні - скрізь прекрасне і потворне, трагічне і комічне відіграють істотну роль. Краса доставляє насолоду і задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними зустрічі з людьми. Потворне відштовхує. Трагічне учить співчуттю. Комічне допомагає бороти з недоліками.

Ідеї естетичного виховання зародилися в далекій давнині. Представлення про сутність естетичного виховання, його задачах, меті змінювалися починаючи з часів Платона й Аристотеля аж до наших днів. Ці зміни в поглядах були обумовлені розвитком естетики як науки і розумінням сутності її предмета. Термін "естетика" походить від грецького "aisteticos" (сприйманий почуттям). Філософи-матеріалісти (Д.Дідро і Н.Г.Чернишевський) вважали, що об'єктом естетики як науки є прекрасне . Ця категорія і лягла в основу системи естетичного виховання.

У короткому словнику по естетиці естетичне виховання визначається як "система заходів, спрямованих на вироблення й удосконалювання в людині здатності сприймати, правильно розуміти, цінувати і створювати прекрасне і піднесене в житті і мистецтві". В обох визначеннях мова йде про те, що естетичне виховання повинне виробляти й удосконалювати в людині здатність сприймати прекрасне в мистецтві й у житті, правильно розуміти й оцінювати його. У першому визначенні, на жаль, упущена діяльна чи творча сторона естетичного виховання, а в другому визначенні підкреслюється, що естетичне виховання не повинне обмежуватися тільки споглядальною задачею, воно повинно також формувати здатність створювати прекрасне в мистецтві і житті.

Д.Б. Лихачов у своїй книзі "Теорія естетичного виховання школярів" спирається на визначення дане К. Марксом: "Естетичне виховання - цілеспрямований процес формування творчо активної особистості дитини, здатного сприймати й оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і діяти "за законами краси". Автор підкреслює ведучу роль цілеспрямованого педагогічного впливу в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відносини до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливо як некерований, стихійний і спонтанний процес.

Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток найчастіше обумовлений прагненням до розваги, до того ж без утручання ззовні в дитини можуть скластися невірні представлення про життя, цінності, ідеали. Б.Т Лихачов, також як і багато інших педагогів і психологи, вважає, що тільки цілеспрямований педагогічний естетико-виховний вплив, залучення дітей у різноманітну художню творчу діяльність здатні розвити їхню сенсорну сферу, забезпечити глибоке збагнення естетичних явищ, підняти до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особистості.

Існує безліч визначень поняття "естетичне виховання", але, розглянувши лише деякі з них, уже можна виділити основні положення, що говорять про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованого впливу. По-друге, це формування здатності сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, задача естетичного виховання формування естетичних смаків і ідеалів особистості. І, нарешті, по-четверте, - розвиток здатності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Своєрідне розуміння сутності естетичного виховання обумовлює і різні підходи до його цілям. По цьому проблема цілей і задач естетичного виховання вимагає особливої уваги.

У процесі дослідження ми звернули увагу, що часто серед педагогів існує помилкова думка про тотожність естетичного і художнього виховання. Однак ці поняття необхідно чітко розмежовувати. Так, наприклад, В.Н. Шацька ставить перед естетичним вихованням наступну мету: "Естетичне виховання служить формуванню... здатності активного естетичного відносини учнів до творів мистецтва, а також стимулює посильна участь у створенні прекрасного в мистецтві, праці, у творчості за законами краси". З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні відводить мистецтву.

Мистецтво - це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але охоплююча тільки одну сферу людської діяльності. "Художнє виховання є процес цілеспрямованого впливу засобами мистецтва на особистість, завдяки якому у виховуваних формуються художні почуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися їм і здатність по можливості діяти в мистецтві". Естетичне ж виховання набагато ширше, воно торкається як художню творчість, так і естетику побуту, поводження, праці, відносин. Естетичне виховання формує людину всіма естетично значимими предметами і явищами, у тому числі і мистецтвом як його самим могутнім засобом. Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людини в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності.

У "активізації здатності творчо трудитися, досягати високого ступеня досконалості своїх результатів праці, як духовного, так і фізичного" бачить мета естетичного виховання Л.П. Печко.

Н.І. Киященко дотримує тієї ж точки зору. "Успіх діяльності особистості в тій чи іншій області визначається широтою і глибиною розвитку здібностей. От чому всебічний розвиток усіх дарувань і здібностей особистості є кінцева мета й одна з основних задач естетичного виховання". Головне - виховати, розвити такі якості, такі здібності, що дозволять особистості не тільки досягти успіху в який або діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.

Естетичні категорії виступають своєрідним мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожного з нас так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного людиною. Навіть не знаючи конкретних визначень прекрасного, героїчного чи примітивного, ми все ж беремося щось оцінювати, переживати, визнавати, наскільки воно співпадає з нашими ціннісними орієнтирами, близьке до ідеалу прекрасного і високого.

Список літератури

1. Філософський словник. – М., 1998.

2. Загорівська Г.М. та ін. Естетика: підручник для Вузів. – К., 2000.

3. Машкевич С.І. Прекрасне і наукове мислення. // Освіта. – 1999. - №3.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчий шлях Миколи Івановича Костомарова
Реферати - Олександр Довженко
Реферати - Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації
Реферати - Життя і творчість Максима Рильського
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - І.П. Котляревський – автор першого драматичного твору в українській літературі. (Наталка Полтавка)
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 51
    Гостей: 50
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта