Організація системи банківського регулювання та нагляду
В усіх країнах з ринковою економікою в тому чи іншому вигляді функціонує система банківського регулювання та нагляду. У окремих із них вона існує вже понад століття. Так, у США ця система почала створюватися ще у 60-х роках минулого століття.

В останні десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається реформування банківського сектора, і невід'ємним компонентом цього процесу є становлення системи банківського регулювання та нагляду. Одночасно і в деяких країнах зі сталими банківськими традиціями відбуваються суттєві зміни у концепції побудови цієї системи, передусім у напрямі активізації її діяльності, що пов'язано з глобалізацією банківської справи і підвищенням ризику діяльності банків, які освоюють нові фінансові інструменти і нетрадиційні для банків операції (наприклад страхові, з нерухомістю тощо).

Наприклад, у Великобританії центральний банк (Банк Англії) традиційно здійснював нагляд на неформальній основі, тобто через безпосередні контакти з банками та шляхом морального переконання. У 70—80-ті роки ця система зазнала серйозних випробувань у зв'язку з фінансовими кризами, економічними подіями та політичними явищами. Поступово британські власті надали перевагу більш формальному підходу до регулювання банківської діяльності та нагляду, створили з цією метою у 80-ті роки спеціальні підрозділи у структурі Банку Англії.

У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання банківської діяльності. Що стосується наглядової функції, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту. Наприклад, у Німеччині та Японії створені наглядові структури під егідою міністерства фінансів, які тісно співпрацюють з центральним банком (Федеральне відомство з контролю за банками у Німеччині і Бюро банків у Японії).

У Франції функціонують три спеціальні структури під егідою Банку Франції і Міністерства фінансів та економіки — Комітет банківської регламентації, Комітет кредитних установ і Банківська комісія з розподілом регулятивно-наглядових повноважень між ними. Прикладом структури банківського нагляду незалежної від центрального банку й уряду є Федеральна корпорація страхування депозитів у США, підзвітна Конгресу.

Інституціональна побудова системи банківського регулювання та нагляду визначається особливостями історичного та економічного розвитку тієї чи іншої країни, традиціями і значною мірою характером банківської системи. Так, у Великобританії завдяки відсутності антимонопольного законодавства і жорсткого контролю за злиттям банків був досягнутий високий ступінь концентрації банківського капіталу.

Утворилися великі банківські об'єднання з розвинутою мережею філій у країні і за кордоном, які сконцентрували значну частку ресурсів, операцій, безготівкового грошового обігу. Концентрація банківської системи зумовила зосередження функцій банківського регулювання та нагляду в єдиній установі — Банку Англії.

У 1998 році у Великобританії створюється спеціальна організація з повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, тобто банків, страхових та інвестиційних компаній, будівельних товариств тощо.

Інша ситуація склалась у США. Особливості банківського законодавства в цій країні* сприяли збереженню децентралізованої і роздрібленої банківської системи. На відміну від Великобританії у США збереглося багато дрібних безфілійних банків. Протягом багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Основні структури цієї системи: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу (при Міністерстві фінансів), Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Обмеження концентрації капіталу і підтримування конкуренції на фінансовому ринку шляхом установлення територіальних обмежень на відкриття банками філій.

Отже, у світовій практиці існують різні моделі інституціональної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів належать такі:

регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначати певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право здійснювати банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;
забезпечувати розумне регулювання діяльністю банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні фінансової стабільності, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків, наприклад стосовно адекватності капіталу, ліквідності, дотримання нормативів, що регламентують банківські ризики;
регулярно отримувати від банків звітність і проводити інспекційні перевірки в банках;
застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків, зокрема забороняти оголошення і виплату дивідендів, накладати штрафи тощо;
брати неплатоспроможні банки під контроль, призначати тимчасову адміністрацію в такі банки, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.
В Україні згідно з Законом "Про банки і банківську діяльність", а також із законопроектом "Про Національний банк України" функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення.

Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, департаментів та управління, до якої входять:

департамент реєстрації та ліцензування банків;
департамент безвиїзного нагляду;
департамент інспектування банків;
департамент з питань роботи з проблемними банками;
управління координації з питань банківського нагляду. Система банківського нагляду на рівні регіонального управління
НБУ також представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків і відповідних структурних підрозділів. Основні напрями діяльності цих підрозділів:
підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;
надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;
інспектування банків і банківських установ;
оброблення економічної інформації;
здійснення нагляду за банками, які отримали сукупний рейтинг "сильний" (1), "задовільний" (2) та "посередній" (3).
Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Певною мірою ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розрахунків).

Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. У комітет входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією банківської системи через координацію зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності — надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки.

НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:

порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;
порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності;
правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій (наприклад інструкція № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті".
Отже, у світовій практиці існують різні моделі інституціональної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів належать такі:

регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначати певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право здійснювати банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;
забезпечувати розумне регулювання діяльністю банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні фінансової стабільності, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків, наприклад стосовно адекватності капіталу, ліквідності, дотримання нормативів, що регламентують банківські ризики;
регулярно отримувати від банків звітність і проводити інспекційні перевірки в банках;
застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків, зокрема забороняти оголошення і виплату дивідендів, накладати штрафи тощо;
брати неплатоспроможні банки під контроль, призначати тимчасову адміністрацію в такі банки, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.
В Україні згідно з Законом "Про банки і банківську діяльність", а також із законопроектом "Про Національний банк України" функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, департаментів та управління, до якої входять:

департамент реєстрації та ліцензування банків;
департамент безвиїзного нагляду;
департамент інспектування банків;
департамент з питань роботи з проблемними банками;
управління координації з питань банківського нагляду.
Система банківського нагляду на рівні регіонального управління НБУ також представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків і відповідних структурних підрозділів. Основні напрями діяльності цих підрозділів:

підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;
надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;
інспектування банків і банківських установ;
оброблення економічної інформації;
здійснення нагляду за банками, які отримали сукупний рейтинг "сильний" (1), "задовільний" (2) та "посередній" (3).
Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Певною мірою ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розрахунків).

Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. У комітет входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією банківської системи через координацію зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності — надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки.

НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:

порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;
порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності;
правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій (наприклад інструкція № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", "Положення про кредитування", інструкція № 1 "З організації емісійно-касової роботи в установах банків України" тощо);
принципи та стандарти бухгалтерського обліку банків;
правила організації фінансової та статистичної звітності банків;
економічні нормативи, що регламентують діяльність банків;
методи банківського нагляду, а також форми наглядового реагування, тобто впливу на банки;
режим фінансового оздоровлення для банків, що належать до проблемних;
порядок страхування банківських ризиків і порядок гарантування депозитів;
механізм реорганізації та ліквідації банків тощо.
Нагляд за банками НБУ та його установи традиційно здійснюють двома методами:

безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;
виїзне інспектування банків.
Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також певною мірою і про якість активів.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу:

виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;
досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;
проводити порівняльний аналіз за групами банків.
У деяких країнах органи безвиїзного банківського нагляду можуть здійснювати моніторинг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичальників, що несвоєчасно повертають банківські позички, тощо.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці. Проте слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку та звітності і високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:

достовірність звітності;
дотримання законів і нормативних актів;
надійність управління банком;
стійкість фінансового стану банку.
Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Проте цей метод нагляду є більш трудомістким, потребує більшої чисельності персоналу.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємо доповнюваними. Слід також додати, що наглядові органи повинні мати контакт з керівниками банків і глибоке розуміння банківської діяльності.

Важливим елементом банківського нагляду є здатність наглядових органів здійснювати нагляд на консолідованій основі, тобто вони повинні розглядати діяльність банку як усередині країни, так і за її межами, аналізувати операції, що провадяться безпосередньо банком, і ті, що провадяться через дочірні організації банку.

У світовій практиці використовуються різні підходи до здійснення банківського нагляду. Так, у країнах континентальної Європи велика увага приділяється безвиїзному нагляду. Що стосується виїзного інспектування, то в деяких європейських країнах інспекційні перевірки банків делегуються зовнішнім аудиторам, що мають відповідні сертифікати. При цьому банківські наглядові органи визначають сферу, напрями проведення та методику аудиторських перевірок, форму та зміст аудиторських звітів, забезпечують ліцензування аудиторських організацій, що здійснюють аудит банків.

Правовою основою взаємовідносин між аудиторською організацією, органом банківського нагляду і комерційним банком, що перевіряється, є трьохстороння угода, згідно з якою комерційний банк уповноважує аудитора надавати наглядовому органу інформацію, необхідну для здійснення пруденційного нагляду. Водночас за наглядовими органами залишається право в будь-який час перевірити первісну документацію банку чи провести певні дослідження діяльності банку власними силами. На противагу Європейським країнам у США банківський нагляд ґрунтується головно на періодичних інспекційних перевірках, що провадяться інспекторами наглядових органів.

Світовий досвід дає приклади такої практики. Так, у Росії ліцензії на здійснення аудиторської діяльності у сфері банківського аудиту видає Банк Росії. У Швейцарії аудитори для виконання своїх функцій на ринку банківських аудиторських послуг отримують дозвіл у Федеральній банківській комісії.

Перед НБУ стоїть завдання забезпечити комплексний, безперервний процес розумного банківського нагляду на консолідованій основі з урахуванням світового досвіду.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчий шлях Гната Хоткевича
Реферати - Життя і творчий шлях Юрія Клена
Реферати - Життя і творчість М. С. Грушевського
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - Місце Марка Вовчка в історії розвитку української прози
Реферати - І.П. Котляревський – автор першого драматичного твору в українській літературі. (Наталка Полтавка)
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта