ОЛЕСЬ ГОНЧАР (Народився в 1918 році)
ОЛЕСЬ ГОНЧАР (Народився в 1918 році)

Славний і справжній прозаїк Олесь Гончар...

Михайло Шолохов

Письменник переважно сучасної теми, визначний майстер слова, Олесь Гончар у своїх романах, повістях, новелах художньо досліджує життя кількох поколінь українського на­роду. Його улюблені герої — трудівники і воїни, мислителі й творці, люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди висо­ких духовних поривів і активного діяння. У них — працьови­тих, чесних, мужніх, справедливих — живе любов до чистого неба і золотої пшениці в степах, до культури та глибинної історії нашого народу, народів інших країн. Героям Гончара прита­манний високий ідейно-естетичний ідеал сучасної людини.

Кращі твори Олеся Терентійовича Гончара — справді на­родного письменника — стали окрасою українського мистецтва слова, збагачують вони й скарбницю літератури світової.

РАЗОМ З НАРОДОМ

Південна Полтавщина ста­ла колискою ф Олександра Терентійовича Гончара. Народився він 3 квітня 1918 року в невеликій слободі Сухій у селянській родині.

Мати померла рано, зовсім молодою (1920 року), і хлопця виховували її батьки. Любов і ласку виявила до свого внука бабуся Єфросинія Євтихіївна. «...Без неї,— писав Гончар,— певно, я не став би письменником. В її лагідній людинолюбній натурі, в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу: працьовитість, правдивість, безмежна доброта, обдарованість...»

Вчився Олександр спочатку в рідкій слободі, потім у селі Хорішках, а семирічку закінчив у Бреуеівці Козельщинського району. Добрі вчителі прищепили хлопцеві любов до художнього слова. І юний Олесь (так з легкої руки одного вчителя-стали зводи школяра) поринув у чарівний світ образів. Вечорами чи­тав бабусі й тіткам «Кобзаря», захоплювався творами Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка, Лесі Україн­ки, Степана Васильченка, Архипа Тесленка, сучасних письмен­ників — Андрія Головка, Остапа Вишні. У хлопця рано про­будився літературний хист: він пише вірші, оповідання, деякі з них публікуються в дитячій пресі.

Після закінчення семирічки Олесь Гончар працює в редакції районної газети (с. Козельщина). Потім їде вчитися до Хар­ківського технікуму журналістики імені Миколи Островського (1934—1937). Закінчивши його, працює в обласній молодіжній газеті.

У 1938 році Гончар вступає на філологічний факультет Хар­ківського університету. Дружна студентська сім'я, лекції відо­мих професорів, тиша читальних залів Короленківської бібліо­теки і — праця, праця, праця! Студент пише художні твори — у газетах і журналах друкує понад десяток оповідань, повість «Стокозове поле», розпочинає роботу над книжкою про Григорія Сковороду. Але творчі наміри і плани перебила війна.

Олесь Гончар добровольцем іде на фронт, хоча й мав відстрочку від призову в армію до закінчення університету. В складі студентського батальйону поблизу Білої Церкви зустрівся з ворогом у кровопролитних боях на річці Рось. Була гіркота відступу, трудні оточенські ночі, лікування після по­ранення в госпіталі далекого сибірського міста, був незабутній визвольний похід по країнах Європи — дорогами Румунії, Угорщини, Чехо-Словаччини. Груди фронтовика прикрасили ордени Червоної Зірки, Слави і три медалі «За відвагу».

Війна стала другим університетом для Гончара. Бачене й пережите просилось на папір, і він у короткі перерви між боя­ми пише вірші. Ці «окопні поезії» сприймаються тепер як своє­рідні заготовки для майбутніх великих творів. Поет писав про солдатську дружбу, мужність і відвагу бойових товаришів, про їхню любов до Вітчизни. Ось ліричний герой прощається з дру­зями, зі своїм гвардійським прапором. Він певен, що інші солда­ти, вірні сини Вітчизни, надійно тримають його в руках:

Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано,— все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе!

(«Знамено полку», 1945).

Назавжди в пам'яті письменника зостались побратими, які впали під кулями. Ще там, на висотах Трансільванських Альп, у затуманених угорських степах він поклявся: "Якщо лишуся живим, розповім про вас!”

иттєвий і творчий шлях Гете. Проблематика твору "Фауст”

Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озброївшись силами таємничої науки алхiмiї, шукала філософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала "елiксир життя", щоб повернути собi молодість. У цей час з`являються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таємницю буття.

Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, яка виникла навколо історичної особистостi, що вразила уяву народу.

Фауст - особа iсторична, про що свiдчать численні спогади його сучасників. Вiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iм`я Йоган-Георгiю згiдно з католицьким i лютеранським звичаєм, прізвище Фауст. Вчені по рiзному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, що воно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означає кулак. iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus - щасливий. Цей псевдонiм пiдкреслював успiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, віщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зору лютеранської церкви вiн прагнув недозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грiшником, бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в союзi з дияволом. Письмові джерела повiдомляють також, що Фауст був професором, читав лекції в рiзних унiверситетах, мав учнів - послідовників. Ще за життя вченого про нього ходили рiзнi розповiдi про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне.

Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразила сучасникiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого. Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст стає популярним улюбленим героєм народної легенди. Його образ в легендi несе на собi вiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забирає Фауста до пекла. Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач таємних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань.

Як вiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образи створенi фольклором, наприклад Геракл, Прометей, до них належить i Фауст. Всi цi герої гармонiйно поєднували думку i почуття.

Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання, допитливiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила світову популярнiсть образу Фауста.

Нижче в роботi ми намагатимемося з`ясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчостi Й.В.Гете, видатного нiмецького просвiтника.

Гете з його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть цього сюжету ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб, як поєднати цi два сюжети: Мефiстофель омолоджує вченого i перетворює його на юнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, міг народитися тiльки "з юнацького ритму кровi" поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зi своїми праобразами. Він надiлений рисами людини не Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером, як "фаустiвська".

Великий нiмецький письменник Йоганн Вольфганг Гете написав трагедiю "Фауст", над якою працював понад 60 рокiв. Образ великого шукача iстини хвилював його все життя. У трагедiї вiн показав двобiй добра i зла як рушiйну силу розвитку, змiн, динамiки буття.

Твiр складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В "Пролозi на небi" показується зустрiч Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набуває символiчного значення. Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце в свiтi? У пролозi Господь утверджує силу людської особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова :

Таким, как ты, я никогда не враг.

Из духов отрицания ты всех мене

Бывал мне в тягость, плут и весельчак.

Из лени человек впадает в спячку.

Ступай, расшевели его застой,

Вертися пред ним, томи и беспокой

И раздражай его своей горячкой.

Цими словами Господь дав волю Фаустовi у виборi мiж ним i дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнiвається, але сама доходить до бажаних висновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинi лише допоможе вибратися зi своїх протирiч. Мефiстофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина на землi - "божествене створiння", яке прагне iстини, чи "тварина iз тварин"? Це головна проблема прологу, що визначає iдейний змiст трагедії "Фауст". На вiдмiну вiд трагедії легенда не має такого прологу.

Образ Фауста у поемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не є iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володiє i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшує покiнчити життя самогубством. Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б`ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з ним угоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчує цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В.Гете). Мефiстофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в`язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною i помирає у в`язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен,але не припинив пошукiв iстини.

Отже в першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свого героя через тi випробування, якi вiдомi з легенди.

У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надає йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною нього народжується син Евфорiон, який згодом гине.Фауст намагається виростити людину в колбi - Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiн мрiє про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусять з`явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищого життєвого задоволення:

Вот мысль, которой весь я предан,

Итог всего, что ум скопил.

Лишь тот, кем бой за жизнь изведан,

Жизнь и свободу заслужил.

Так именно, вседневно, ежегодно,

Трудясь, борась, опасностью шутя,

Пускай живут муж, старец и дитя.

Народ свободный на земле свободной

Увидеть я б хотел такие дни.

Тогда бы мог воскликнуть я:"Мгновенье!

О,как прекрасно ты, повремени!

Воплощены следы моих борений,

И не сотрутся никогда они".

И, это торжество предвосхищая,

Я высший миг сейчас переживаю.

Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помирає, але його душа потрапляє в рай, i зустрічається з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше.

Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.

Отже, в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила своє покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.

У пролозi автор ставить питання: що є Людина в цьому величному, гармонiйному i досконалому всесвiтi? Людина нещасна, вiчно страждає. Їй жилося б краще, якби не її розум, - iскра Божа. Герой його трагедiї, скептик i насмiшник Мефiстофель каже, що свiт людини побудований погано: "Там безпросвiтна темрява i Людинi бiднiй так погано". Людина мислить, але вiд цього страждає ще бiльше, бо розумiє безглуздiсть багатьох соцiальних iнститутiв, законiв, звичаїв, забобонiв, розумiє, що в соцiальних бiдах винна не природа, не всесвiт, а вона сама Людина.

У фiлософiї Гете iдея дiалектичної єдностi протилежностей є однiєю з головних iдей. У боротьбi суперечностей створюється гармонiя свiту, в зiткненнi iдей - iстина. Поет нам постiйно нагадує про це. Два герої трагедiї - Фауст i Мефiстофель - наочно нам демонструють цю дiалектичну спорiдненiсть позитивного i негативного.

Людство завжди намагалося зрозумiти навколишнiй свiт, пояснити природнi явища i сутнiсть буття. Достатньо згадати бiблiйну оповiдь про Єву, яка скуштувала яблука з дерева пiзнання, працi алхiмiкiв епохи Вiдродження, спрямованi на винахiд "фiлософського каменя", за допомогою якого можна буде перетворити метал на золото i здобути "елiксир життя", що повертає молодiсть i здоров'я.

Але саме в епоху Вiдродження людина пройнялась вiрою у свою всемогутнiсть, що викликало новий сплеск церковної диктатури i вилилось у вогнище iнквiзицiї, спрямованих на вияв i знищення демонiв. Тодi з'явилось безлiч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких i легенда про доктора Георгiя Фауста, яка у безлiчi перекладiв стала духовно рiдною цiлiй Європi.

Але Фауст був героєм саме для Гете, бо жив у ньому протягом шiстдесяти рокiв. За цю трагедiю, яка стала символом всього життя письменника, Гете брався за рукопис в передсмертнi хвилини i пiд час тяжкої хвороби в дев'ятнадцять рокiв, пiсля хвороби i короткочасної слiпоти на п'ятдесят першому роцi i на сiмдесят п'ятому, коли боявся, що не встигне його завершити. Можливо тому кiнець трагедiї i став своєрiдною сповiддю поета перед життям. Адже генiй Гете було визнано за життя, тому для нього "метою життя є саме життя". I ось саме цьому життю вiн пiдводить пiдсумок: "Не може вiчнiсть поглинути мої дiла, мої труди". А оскiльки Фауст жив у поетовi, то вiн i змiнювався разом з Гете. Дев'ятнадцятирiчний поет передав своєму героєвi тривоги власної юної душi i визначив його в особис-тому лiрично-драматичному планi. Можна навiть розглядати твiр як автобiографiчний, бо в ньому вiдбилась духовна еволюцiя автора. Герой Гете пройшов самотнiй шлях, хоча прагнув повноти життя. Але все життя за ним iшла тiнь Мефiстофеля, як його внутрiшнiй голос, як його друге я:

У мене в грудях двi душi живуть,
Мiж себе вкрай не схожi i ворожi.
Одна впилась жадливо в свiт земний
I розкошує в нiм в любовнiй млостi,
А друга рветься в тузi огневiй
У неба рiднi високостi.

I тут з'являється Мефiстофель як посланець духа землi. Власне, друге Я Фауста стає зримим. Мефiстофель уособлює всi пориви Фауста, його жагу до повноти життя. Фауст готовий вiддати душу за цю повноту, за те, щоб вимовити: "Спинися, мить! Прекрасна ти!". Але саме Мефiстофель є уособленням усього зла, що живе в Фаустi. Отже, коли Фауст живе пориванням, - вiн з Мефiстофелем заодно, а коли його облягають сумлiння, - вiн розлучається з Мефiстофелем, як з чимось потворним i ганебним. Мефiстофель тут рiзний: то привабливий, то вiдразливий.

Мефiстофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з корiнням - у цьому ж його суть. А Фауст подолав дух заперечення i зневiри творчою працею, в якiй Мефiстофель не бачить сенсу, вважаючи перемогу за собою. Для Мефiстофеля вся мiра життя людини в тому, щоб поставити на її душi печать. У боротьбi за душу людини Мефiстофель постає метушливим i розгубленим. А сцена його боротьби з трояндами сповнена iронiї i глибокого смислу, адже, забувши про душу Фауста, вiн висловлює власнi невiдомi почуття до ангелiв.

Образ Мефiстофеля уособлює в собi дух заперечення i руйнування. Але вiн не може знищити основне - життя. Вiн теж творить через заперечення. Фауст i Мефiстофель постiйно сперечаються, але цим вони лише взаємно поповнюють єдину iдею. Гете не завжди стоїть за Фауста i проти Мефiстофеля. Часто вiн мудро визнає правильнiсть думок i вчинкiв.

У Фауста i Мефiстофеля автор вклав певнi людськi риси. Фауст - незадоволений, "дiяльний генiй", пристрасний, готовий палко кохати й ненавидiти, вiн здiбний робити трагiчнi помилки. Натура гаряча i енергiйна, вiн дуже чутливий, його серце легко поранити, iнодi вiн егоїстичний i завжди безкорисний, чуйний, людяний. Фауст шукає. Розум його в постiйних сумнiвах i тривогах. Страждання Фауста причепливе, пристрасне прагнення до iстини. Фауст - це жага осягання, вулканiчна енергiя пiзнання. Фауст i Мефiстофель - два антиподи. Перший голодний, другий насичений, перший пожадливий, другий ситий досхочу, перший рветься "за межi", другий знає, що там немає нiчого, там пустота, i Мефiстофель грає з Фаустом, як з нерозумним хлопчиком, дивлячись на всi його поривання як на пустощi, примхи, i весело ним потакає - адже у нього, Мефiстофе ля, договiр iз самим Богом.

Мефiстофель урiвноважений, пристрастi i сумнiви не хвилюють його. Вiн дивиться на свiт без ненавистi i любовi, вiн зневажає його. У його колючих реплiках багато сумної правди. Це не тип злодiя. Вiн знущається над гуманним Фаустом, який губить Маргариту, та в його глузуваннях звучить правда, гiрка навiть для нього - духа темряви й руйнування. Це тип людини, стомленої тривалим спостереженням за злом i зневiреної в доброму початку свiту. Мефiстофель не вiрить нi в добро, нi в зло, нi в щастя. Вiн бачить недосконалiсть свiту i знає, що вона - вiчна, що нiяк її не переробити. Вiн смiється над людиною, яка з усiєю своєю нiкчемнiстю намагається щось виправити у свiтi. Для нього це втiха, i вiн смiється. Смiх цей поблажливий. Мефiстофель навiть жалiє людину, думаючи, що джерело всiх його страждань - то сама iскра Божа, яка веде людину до iдеалу, до досконалостi, недосяжна, як зрозумiло це йому, Мефiстофелю.

Мефiстофель розумний. Скiльки iронiї, знущання над удаваною вченiстю, марнославством людським у його розмовi зi студентом, який сплутав його з Фаустом!

Теорiя, мiй друже, суха,

Та зеленiє життя древо.

Отже, друге Я Фауста, яке уособлювало бажання злого, переможене силою добра, жагою творчостi i безсмертям людської думки.

Прочитавши трагедiю "Фауст", можна зробити висновок, що свiт тримається на протистояннi творчого духу (Фауст) i духу заперечення i руйнацiї, сумнiву i зневiри (Мефiстофель).

Список використаноi лiтератури:

1. А.С.Пушкин: "Избранные сочинения" - Москва, "Художественная

литература", 1990 г. 654 ст.

2. "Замок Монсальват": Легенды средневековья - Москва, "Энигма",

1994 г. 352 ст.

3. И.В. Гете: "Фауст" - Москва, "Художественная литература",

1978 г. 512 ст.

4. Аникст: "Фауст" Гете || И.В. Гете "Фауст" ст. 5-26.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчість Миколи Бажана
Реферати - Життя та творчість Юрія Яновського
Реферати - Життя і творчий шлях Івана Карпенко-Карого
Реферати - Життя та творчість Степана Васильченка
Реферати - Анатолій Дімаров
Реферати - Життя та творчість Степана Руданського
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 8
    Гостей: 8
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта